Битва під Хотином в 1621 році

3. Карта Османської Імперії, 1621 р.
Османська імперія, оф. Висока Османська Держава – держава османських султанів, що існувала з
1299 р. до 1923 р. В Европі Османську імперію часто називали Оттоманською імперією, Високою
(Блискучою) Портою, або просто Портою

4. Історія конфлікту
У XV столітті добігав кінця період занепаду Східної Римської імперії, яка з могутньої колись держави
перетворилася у крихітну Візантійську імперію, оточену звідусіль молодою і агресивною імперією
турків-османів, які прийшли з Центральної Азії. Вони не тільки опанували всією Анатолією,
сучасною Туреччиною, але перебралися через Босфор, опанували Південними Балканами –
Болгарією, Грецією, Сербією.
1444 р. під Варною об`єднані християнські армії під проводом угорського короля Сигізмунда
Люксембурзького зазнали нищівної поразки від султана Мурада ІІ.
А 29 травня 1453 р. під ударами військ султана Мегмеда ІІ упав Константинополь. Християнська
Візантія, як забороло Европи, перестала існувати. Перед османами відкрився доступ до
Центральної Европи. Але на шляху було гірське пасмо Карпат. Тому турецьким військам простіше
було просуватися або у напрямку великої Паннонської рівнини до Угорщини і Австрії, або уздовж
Чорного моря, через Молдову – до України.
Османи почали наступ на Північні Балкани – Трансільванію, Угорщину, Румунію, Молдову. 29
серпня 1521 р. під ударами військ султана Сюлеймана І впали ворота до Европи – Бєлград. 28
серпня 1526 р. Сюлейман І на річці Могач ущент розбив угорське військо і вийшов у тил імперії
Габсбурґів. А два найпотужніші европейські монархи – Карл V Габсбурґ Австрійський і Франциск І
король Франції були, як зазвичай, розсварені. Єдиного християнського фронту проти османів не
існувало.

5. Битва під Варною 10 листопада 1444 року

6. Битва під Варною. Король Польщі, Богемії та
Угорщини Владислав ІІІ у бою
Одним із найтрагічніших етапів в історії Европи
була поразка об`єднаних військ Речі Посполитої
і Угорського королівства за протекторат над
Сербією, Боснією і Подунайською Болгарією.
Війська султана Мурада ІІ коло міста Варна 10
листопада 1444 року вщент розбили війська
короля Польщі, Богемії та Угорщини
Владислава ІІІ. У цій битві османи вперше
застосували мушкети. Ця поразка остаточно
вирішила долю Візантійської імперії – вона була
приречена на загибель. 29 травня 1453 року
османи через пролом у стіні увійшли у Візантію.
Разом з тим була вирішена і доля Балкан – вони
на довгі століття підпали під турецьке правління.
Султан Мурад ІІ сів на трон візантійських
імператорів. Наступну чверть століття Мегмед
Завойовник організовував одну військову
кампанію за іншою і створив централізовану
Османську імперію з центром у Румелії і
Анатолії та столицею у Стамбулі. З того часу
османи почали загрожувати усьому
християнському світу.

7. Кордони Османської імперії упритул підійшли до кордонів Речі
Посполитої. Піднімаючись річищем Дністра, турки вперлись у замок,
який закривав їм шлях до серця України і Польщі – Кам`янець-
Подільську твердиню. Супроти неї вони збудували Хотинську
фортецю, яку, однак, часто втрачали.
Хоча турки не вважали Річ Посполиту великою військовою потугою,
все ж вирішили йти шляхом найменшого очікуваного опору – у
напрямку на Хотин і Кам`янець Подільський.
Молодий, але амбітний султан Осман II уклав план завоювання
України, Польщі, а згодом і Центральної Европи. Щонайперше
потрібно було відкрити шлях до Галичини. На той момент 150-
тисячній (можливо, 120-тисячній) турецькій та 60-тисячній татарській
армії під проводом великого везира Гусейн Паші протистояло
набагато менше польське військо під проводом великого
литовського гетьмана Яна Кароля Ходкєвіча (1560-1621). Деякі
джерела оцінюють кількість турецько-татарських військ у 300-400
тис.
Щоб знайти собі союзника, король звернувся до українських козаків
по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї. Козацька Рада на чолі з
гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним 17 червня 1621 року
в урочищі Суха Діброва на Черкащині ухвалила взяти участь у
боротьбі проти Туреччини.
Осман ІІ
турецький султан
у 1618 – 1622 рр.

8. Осман ІІ
(3 листопада 1605 – 20 травня 1622) –
турецький султан у 1618-1622 рр.
За його правління Османська імперія вела війну проти
Польщі. У 1620 турецька армія у Цецорській битві
розбила польські війська гетьмана С. Жолкевского.
У вересні 1621 українсько-польська армія у Хотинській
битві завдяки мужності 40 тис. козаків під проводом П.
Сагайдачного завдала поразки 150-тисячній османській
армії. Осман ІІ змушений був 8 жовтня 1621 підписати
Хотинський мир. Після повернення до Стамбулу Осман
II був убитий повсталими яничарами, невдоволеними
воєнними невдачами Туреччини

9. Карта Речі Посполитої 1621 р.
На карті червоними крапками позначено основні
пункти опору турецькій навалі – Львів, Кам’янець
Подільський, Хотин
Карта Речі Посполитої 1621 р.
На карті зображено рух польських, литовських і козацьких
військ, а також пересування турецького війська у кампаніях
1620 та 1621 років

10. Максиміліан Гертимскі. Сутичка з татарами
1867, Музей мистецтв, Лодзь

11. Юзеф Брант. Захоплення ясиру
1878, Національний музей, Варшава

13. Хотинська фортеця, 1621 р.
Хотинська фортеця була у руках
об`єднаних польсько-литовсько-
українських військ. Безпосередньо у
військових діях вона не
використовувалася, оскільки це
була типова середньовічна
фортеця, яка не витримала б
артилерійського обстрілу тогочасних
осадних гармат. У Хотинській битві
вона відігравала роль військової
бази і обороняла переправу через
Дністер, якою доправлялося
підкріплення, амуніція і провіант з
Кам`янця Подільського

14. Хотинська фортеця. 2000-і рр. XXI ст.

15. Хотинська фортеця. 2000-і рр. XXI ст.

16. Кам`янець-Подільська фортеця
Перекривала шлях турецькому війську
до Центрально-Східної Европи

17. Кам`янець-Подільська фортеця. 2000-і рр. XXI ст.
Каньйон ріки Смотрич, який оточував фортецю практично зусібіч,
робив її неприступною

19. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
(1570 – 20 березня 1622, Київ)
Один із найталановитіших козацьких ватажків,
державний діяч, дипломат, поборник освіти, гетьман
українського реєстрового козацтва. Народився у с.
Кульчинці (нині Самбірський р-н Львівської обл.) у родині
українського шляхтича. Навчався у відомій Острозькій
школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким,
автором знаменитої “Граматики”. З усім військом
Запорозьким він вступив до Київського
(Богоявленського) братства. За його активної участі на
Русі-Україні 1620 р. було відновлено православну
ієрархію. Конашевич-Сагайдачний помер від тяжкої
рани, яку отримав у битві під Хотином (1621 р.) і
похований у Києво-Братському монастирі. Перед
смертю гетьман заповів своє майно на освітні,
благодійні і релігійні цілі, зокрема, Київському братству і
Львівській братській школі.
Герб гетьмана Війська Запорозького
Петра Конашевича-Сагайдачного

20. Гетьман Петро Конашевич-
Сагайдачний
Герб гетьмана Війська Запорозького
Петра Конашевича-Сагайдачного

21. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
Львівський історичний музей

22. Ян Кароль Ходкєвіч
(1560-1621, Хотин)
Визначний польський військовий і політичний діяч литовського
походження, Великий гетьман литовський (1605-1621).
Брав участь у придушенні повстання С. Наливайка (1594-1596),
разом з Я. Замойскім брав участь у поході проти Волощини
(1600), воював проти шведів у 1601-1605 рр. (1605 року розбив
шведську армію під Кірхгольмом (тепер Саласпілс). 1612 року
польське військо під командуванням Xодкєвіча під Москвою
зазнало поразки від російського ополчення. На чолі польсько-
литовського війська разом із королевичем Володиславом і
окремим козацьким загоном на чолі з гетьманом П. Сагайдачним
взяв участь у поході на Москву (1617-1618).
У польсько-турецькій війні 1621 р. командував військом Речі
Посполитої і був смертельно поранений у битві під Хотином.
Був протектором майбутнього митрополита П. Могили (1620-
1621).
Похований у крипті собору у містечку Жовква Львівської області.

23. Гетьман Ян Кароль Ходкєвіч Герб гетьмана Яна Кароля Ходкєвіча

24. Осман ІІ
(3 листопада 1605 - 20 травня 1622) –
турецький султан у 1618-1622 рр.
Однією з традицій Османської імперії були палацові інтриги і
знищення братів правлячого султана. Особливу роль у цьому
відігравала валіде-султан – мати правлячого султана. Громадська
думка ніколи не схвалювала убивства беззахисних дітей. Коли під
час інтронізації Мегмеда ІІІ за поховальним паланкіном його
попередника Мурада ІІІ з’явилося дев’ять дитячих трун, то за
словами очевидця, ангели на небесах почули зойки і лемент
людей Стамбулу.
Дотримувався цієї традиції і Осман ІІ. Перед тим, як вирушити на
війну з Річчю Посполитою, він домігся видання фетви (релігійного
дозволу), яка давала санкцію на страту його старшого брата
Мегмеда.

25. Кафтан Османа ІІ Тугра Османа ІІ
Офіційна монограма султана, що ставилася на
документ для підтвердження його законності

26. Султан на військовому марші

28. План битви під Хотином 1621 р.
На схемі зображені типи укріплень, які застосовували оборонці фортеці

29. Юзеф Брант. Битва під Хотином
1867, Національний музей, Варшава
Зудар між військами Османської Порти і Речі Посполитої неминуче мав відбутися у річищі Дністра, на
пограниччі між двома державами.. Між Хотином і Кам`янцем Подільським, шо перекривав шлях османам до
Европи, упродовж, XVII відбулася не одна битва з турками.
Однією з найвеличніших перемог об`єднаних польських, литовських і українських військ під проводом
великого литовського гетьмана Яна Кароля Ходкєвіча (1560-1621) і гетьмана Війська Запорозького Петра
Конашевича Сагайдачного (?-1622) стала битва під Хотином 1621 року, яку і зобразив відомий польський
баталіст Юзеф Брант

30. Францішек Смуглєвiч. Битва під Хотином
Османи проривали оборону коронної та козацької армій.
Через пролом у земляних укріпленнях до контратаки готується
коронна кавалерія

31. Юліуш Коссак. Кшиштоф Гнєвош гине, обороняючи хоругву під Хотином
1892, Музей Польського війська, Варшава

32. План битви під Хотином 1621 р.
На плані видно, звідки прийшло
турецьке військо. До тепер у Боснії, де
турки набирали місцевих рекрутів,
поразка під Хотином оспівується як
безглузда смерть за чужі інтереси

33. Юзеф Брант. Атака кавалерії. 1880
Османи затято захищали знамено Пророка, під яким воювали

34. Юзеф Брант. Боротьба за турецьке знамено
Національний музей, Краків
Можна роздивитися обладунки турецького легкого кіннотника, і побачити перевагу летючих гусарів, озброєних
довгими списами, що діставали противника ще здалеку.
Такі списи використовувались кавалерією різних країн аж до Першої світової війни

35. Станіслав Качор Батовскі. Атака гусарів
До тепер не дуже зрозуміло, навіщо летючі гусари використовували таку дивну амуніцію, як крила. Чи тому, що вони
тримали вершника у сідлі на великий швидкості? Чи задля психологічного впливу на противника? Чи, можливо, вони
уявляли себе божественним християнським воїнством?

36. Юліуш Коссак. Татарський танок. 1885
Нагайка у руках татарина нерідко ставала зброєю

38. Після битви
Після багатьох століть успішної завойовницької політики Османської імперії у цьому регіоні їй перекрили
шлях до серця Европи. Це стало можливим завдяки самовідданій і жертовній боротьбі польсько-
литовсько-українського війська, воєнному мистецтву і хисту гетьманів Яна Кароля Ходкєвіча і Петра
Конашевича-Сагайдачного.
За особисту відвагу у битві та вміле командування військами гетьман Сагайдачний отримав з рук
королевича Владислава нагородний меч. Він інкрустований золотом і діамантами, на ньому зображені
алегоричні сцени суду над Соломоном і бій античних воїнів. На мечі напис латиною: «Владислав у дар
Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа». Таким чином один з найповажніших на той час
монарших дворів Центральної Европи вшанував неабиякі заслуги українського козацтва в обороні
України, Речі Посполитої та інших країн Европи від турецької загрози.
Вручення Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тогочасними звичаями означало не що
інше, як визнання високого суспільно-правового становища козацького гетьмана та очолюваного ним
Війська Запорозького. Вручена зброя як найголовніший лицарський символ на довгі роки стала
своєрідною охоронною грамотою для українського козацтва. Сьогодні меч зберігається у Кракові, у
королівському замку на Вавелі. Саме тут, у Польській Державній колекції мистецтв, під назвою
«Почесний меч П. К. Сагайдачного, козацького гетьмана» й зберігається знаменита зброя українського
полководця.
У результаті битви польсько-литовсько-козацькі втрати склали: 7400 поляків та литовців і 6000 козаків. А
турецько-татарські втрати склали 40000 осіб.
Після поразки під Хотином султан Осман ІІ змушений був підписати мирний договір з королем
Сигізмундом ІІІ і відмовитися від посягань на Україну і Польщу. Згодом, у 1622 р. невдоволені поразкою
яничари, убили султана-невдаху Османа ІІ.

39. Юзеф Брант. Складання штандартів. 1905
Закоханий у козацьку тематику польський художник Юзеф Брант (1841-1915) створив
цілу галерею образів доби козаччини. Інколи козацькі типи сягають вершин високого
узагальнення, а інколи зображають реальні факти.
На картині зображено, як після бою козаки складають штандарти переможених ними
військ

40. Юзеф Брант. Привітання степу. 1874

42. Юзеф Брант. Побратим-панцерник
1890

43. Юзеф Брант. Королівський хорунжий

44. Войцех Коссак.
Гетьман Ходкєвіч
під Хотином 1621

45. Юзеф Брант. Гусар
1890, Польський музей, Раппервіль

46. Юліуш Коссак. Ротмістр панцерної кавалерії
1885, Національний музей, Краків
Польський вершник

47. Летючий гусар

48. Юзеф Брант. Богородиця
1909, Національний музей, Вроцлав

49. Юзеф Брант. Лісовчики
Вправляння у стрільбі з лука
Фундація Косцюшка у Нью-Йорку
Лісовчики – формування легкої польської
кавалерії, створені у 1615 році під проводом
Алєксандра Йозефа Лісовского

50. Юзеф Брант. Похід лісовчиків

51. Захоплення татарина

53. Карта України XVI ст.
Червоним позначено кордони козацького регіону, який перекривав Кримському
ханству вихід до великої Европейської рівнини

54. Герб Війська Запорозького

55. Битва під Клушино. Фрагмент
XVIII ст., Олеський замок, Львівська галерея мистецтв
Козаки під трьома знаменами – хитрі, як лиси, швидкі, як блискавиці, мудрі, як змії

56. Таким же був і табір козаків під Хотином. Він примикав до ріки Дністер і був оточений возами,
наповненими землею, що не давало кавалерії османів швидко їх розкидати. Та й рів перед ними не
давав змоги одразу застосовувати кавалерію – спершу до штурму мала йти піхота

57. Козаки у поході

58. С.І. Васильківський. Тип козака С.І. Васильківський. Тип козака

59. С.І. Васильківський
Задунайский запорожець
С.І. Васильківський. Полковник реєстрового
лівобережного полку у кунтуші

60. С.І. Васильківський. Гармаш часів гетьмана І. Мазепи
Артилерійський музей у Петербурзі
Гармаш стоїть біля мортири, що вилита за наказом Мазепи

61. Марек Шишко. Козаки у бою під Хотином

62. Юзеф Брант. Козак на чатах
Музей в Оронську

63. Юзеф Брант. Козак на коні
1881
Юзеф Брант. Козак на посту
1900

64. С.І. Васильківський. На варті
Козак з рушницею

65. Юзеф Брант. Табір запорожців
Обличчя обпалених сонцем запорожців контрастують із барвистими
османськими знаменами, захопленими у битвах

66. Юзеф Брант. Накидання аркану
1881, Національний музей, Познань
Улюбленим знаряддям ординців-людоловів був аркан

67. Юзеф Брант. Забави вершників
1881, Гурношльонський музей, Битом

68. Юзеф Брант. Козаки, що питають про дорогу
1874

69. Юзеф Брант. Прощання (Козак коня напував)
1867, Галерея мистецтв, Львів

70. Юзеф Брант. Перед бурею
1882, Регіональний музей, Торунь

71. Юліуш Коссак. Козак коня напував, дівка воду брала
1887, Національний музей, Кєльци
Замилування козаччиною творило цілі течії у польському мистецтві, що черпали натхнення з українського фольклору.
Ранні романтики, скажімо уродженець Кременця Юліуш Словацкі, створили «українську поетичну школу» у польській
літературі

72. С.І. Васильківський. Побачення

73. Юліуш Коссак. Козацькі коні у стайні
1866, Національний музей, Варшава

74. Юліуш Коссак. Випас коней
1886, Національний музей, Краків
Плекання коней було неодмінним атрибутом козацького і шляхетського побуту. Особливо
у степових районах, які були близькі до постійного театру військових дій на півдні України

75. Мамай
Традиційна українська народна картина, відома у багатьох варіантах

76. Козацькі чайки (дивись вгорі мініатюри)
у бою з Осман пашою і Кафер (Джафар) –
оттоманським намісником Шірвану
Шаханшахнаме. Наккас Осман, 1592.
На цій мініатюрі показано класичну тактику
Війська Запорозького, яке на чайках перетинало
море і нападало на північні провінції
Оттоманської імперії

77. Сучасні козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів, 2005 р.
На своїй чайці козаки товариства спустилися Дніпром від Києва до Чорного моря і Стамбулу, проплили Босфор і
Дарданели, обігнули Грецію, Італію, Еспанію, вийшли у Атлантику до Бретані, пройшли до місця козацької слави –
Дюнкерка, до Нідерландів, Північної Німеччини, Великої Британії і повернулися до України

78. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
В іншому поході “Кіш” пройшов Віслу до Варшави і Гданська. Потім чайка пройшла Балтійським
морем до Данії, Швеції та литовської Клайпеди

79. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів

80. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
Не завжди кошове товариство нагадувало сучасних туристів

81. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
Приблизно такі вояки упродовж сторіч були грозою північного узбережжя Туреччини

82. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
“Пресвята Покрова” бере штурмом Стокгольм

83. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
Не завжди товариство було грізним…

84. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
Отак козаки проходили міст, що поєднав континентальну Европу і Скандинавію, два королівства –
Данське і Шведське…

85. Козаки на чайці “Пресвята Покрова”
Товариство “Кіш”, Львів
Цікаво, як сприймуть козацькі гармати данські і шведські прикордонники-митники?

86. “… було колись в Україні - ревіли гармати…”

88. Алєксандер Орловскі. Східний вершник
1803, Національний музей, Варшава

89. Алєксандер Орловскі. Східний вершник
Національний музей, Колекція Чарторийскіх, Краків

90. Система яничарства
Османи перейняли невільницьку систему, яка
панувала на Близькому Сході у доволі інтелігентний
спосіб. Султан, захопивши владу, щонайперше
опановував скарбницею і невільниками. Усі
невільники на султанській службі були рівними, з них
формувалася найвідданіша гвардія, а з часу
правління Мегмеда Завойовника з них призначалося
великого везира.
З часом в імперії сформувалася ціла яничарська
система. Коли потрібно було набрати рекрутів до
яничарського корпусу, для кожної округи
призначалися комісар і яничарський офіцер, які під
наглядом місцевого кадія (судді) і сіпага (писара)
скликала усіх хлопчиків від восьми до дванадцяти
років разом з батьками і відбирала найкращих.
Набирали лише дітей селян-землеробів, оминаючи
дітей городян і хлопців, які були єдиною дитиною у
сім`ї. Комісія записувала ім`я і прикмети кожної
дитини у реєстр і відправляли групи по сто-сто
п`ятдесят дітей до яничарського аги до Стамбулу

91. Яничар
Яничáри (тур. yeniçeri, дослівно – нове військо),
реґулярна піхота в Османській імперії, створена у 14-
19 ст. султаном Мурадом І.
Спершу набиралася з полонених, потім
поповнювалася примусовим набором дітей християн-
підданих (сербів, болгар та ін.). Після переходу на
іслам яничари виховувалися у дусі релігійного
фанатизму й сліпого послуху; творили
дисциплінований корпус, іноді чисельністю до 40 тис.,
з аґою на чолі. Яничарам було заборонено
одружуватися (до 1566 року), провадити господарство.
Вони стали опорою влади турецьких султанів,
знаряддям турецького абсолютизму.
З 17 ст. яничари почали втручатися у державні
справи, чинити перевороти. Військо яничар було
ліквідоване 1826 року наказом султана Магмуда II.
Українською слово “яничари” вживається на
означення ренеґатів, що вірно і завзято служать чужій
владі

92. Аґа яничарського корпусу
Керівники яничарського корпусу відігравали велику роль
при дворі султана. Інколи вони були ініціаторами
державних переворотів і ставили на трон своїх
ставлеників.
Попри те, що, як і всі яничари, вони походили з
невільників, вони обіймали найвищі посади в Османській
імперії. На посаду великого везира після смерті
Мегмеда Завойовника призначалося тільки людей
невільницького стану. Етнічні турки-мусульмани не
могли ставати ані яничарами, ані високими урядовцями,
які вважалися рабами султана.
Ця норма знищувала протекціонізм та корупцію в імперії,
оскільки навернуті в іслам не мали родичів у провінціях,
де правили. Тільки у Боснії навернені до ісламу сім`ї
віддавали дітей у яничари, що відкривало їм шлях до
кар’єри.

93. Офіцери яничарського корпусу

94. Яничари

95. Яничари

97. Турецька зброя XVII-XVIII ст.

98. Турецька зброя і обладунок XVII-XVIII ст.

99. Турецька зброя і сідло XVII-XVIII ст.

100. Турецька зброя XVII-XVIII ст.

101. Турецька зброя і обладунки XVII-XVIII ст.

102. Турецька зброя XVII-XVIII ст.

103. Турецькі шахи

104. Зброя козаків XVII-XVIII ст.

105. Зброя, клейноди і предмети побуту козаків XVII-XVIII ст.

106. Зброя козаків XVII-XVIII ст.

107. Гармата XVII-XVIII ст. у дії

108. Польська артилерія XVII-XVIII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

109. Польська зброя XVII-XVIII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей