vjdf

3. МОВА - ВТIЛЕННЯ ДУМКИ. ЩО БАГАТША ДУМКА,
ТО БАГАТША МОВА. ЛЮБIМО ÏÏ, ВИВЧАЙМО ÏÏ,
РОЗВИВАЙМО ÏÏ! БОРIМОСЯ ЗА КРАСУ МОВИ, ЗА
ПРАВИЛЬНIСТЬ МОВИ, ЗА ПРИСТУПНIСТЬ МОВИ,
ЗА БАГАТСТВО МОВИ...
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

4. Мовленнєва комунікація –
це процес обміну інформацією
(фактами, ідеями, поглядами,
емоціями тощо) між двома
або більше особами,
спілкування за допомогою
вербальних і невербальних
засобів із метою передавання
та одержання інформації.

5. Основний шлях розвитку ясності мовлення – сам
процес спілкування. Практика показує, що чим
частіше суб’єкт вступає у процес комунікації,
причому з різними типами аудиторій, тим більше
уваги він починає приділяти роботі над своїм
мовленням, зокрема, над якістю. Адже від цього
багато в чому залежить досягнення поставленої
ним мети та задоволення від спілкування.

6. Мова
педагога є
умовою і
засобом
формування
промови
його
вихованців.

7. порушення орфоепічних норм вимовляння звуків за їх позначенням, хоча написання не
завжди передає літературну вимову слова (тітці — тіцці, учишся — учисся, смієшся —
смієсся)
надмірна пестливість, швидкий темп і багатослів’я, надмірна лаконічність, грубість
неточне вживання слів (Що ти бажаєш сказати?, добротна казка, симпатична кімната,
поставте руки на стіл); вживання слів-паразитів (значить, от)
синтаксичні та граматичні помилки (Сьогодні у групі відсутні троє дівчаток по хворобі)
вживання незрозумілих дітям слів: спеціальних термінів (декоративне малювання,
властивості предметів), слів іншомовного походження
помилки у вимові голосних і приголосних звуків: [й] замість [о] (карова хадила), [і] замість
[й] (згма), [х], [хв] замість [ф] (Хведір, хутбол). Пом’якшення шиплячого [ч] (чяс, щястя)
порушення наголосу у словах (читання, завдання, була, нести та ін.)
Типові помилки вихователів у
мовленні:

8. В межах
дошкільного
закладу
до мови
вихователя
пред'являються
додаткові
вимоги, що
відрізняють її
від розмовно-
побутової,
якою він
користується
в особистому
побуті.

9. ВИМОГИ
ДО МОВИ ВИХОВАТЕЛЯ
Мовлення вихователя має бути змістовним, надавати дітям нову,
вірогідну інформацію, розкривати перед ними взаємозв’язки й
залежності, що існують у довкіллі, оцінювати вчинки дітей і дорослих.
Словник вихователя має бути багатим і точним. Для висловлювання
свого емоційного ставлення до дітей, їхніх вчинків, для складання
розповіді, опису подій вихователю потрібно оперувати великою
кількістю різних слів.
У розмові з дітьми слід пам’ятати про їхні вікові можливості та
доступність мовлення їхньому сприйманню. Спілкуючись із
молодшими дітьми, вихователь має вживати слова з конкретним
змістом.
У звуковому мовленні вихователя обов’язкова чистота вимови
кожного звука, чіткість дикції, орфоепічна правильність.
Педагог має дотримуватися літературних норм вимови, уникати
політерної вимови, не використовувати в мовленні місцевих говірок,
неправильного наголосу.

10. Точність мовлення вихователя — це вміння із багатьох близьких за
змістом слів обирати одне, що найповніше і найяскравіше характеризує
предмет чи явище, його властивості.
Обов’язковим елементом мовлення вихователя є його виразність.
Виразність мовлення — це його емоційність, тобто яскраво виражене
ставлення до того, про що йдеться, і до тих, кому адресоване
мовлення.
Вихователь має володіти культурою зв’язного мовлення: умінням вести
діалог, розповідати, слухати розповіді й відповіді інших. Його мовлення
має бути небагатослівним, але зрозумілим і логічним.
Уміння виступати перед колегами, організовувати колективну бесіду з
батьками. Зразком для дітей і тих, хто оточує, має бути вся манера
поведінки вихователя в процесі мовного спілкування (поза, жест,
ставлення до співбесідника)