1. М
сенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки, Глобинський район,
Полтавська область — 24 жовтня (6 листопада)1912, Київ— український композитор,
піаніст, диригент, педагог, збирачпісенного фольклору, громадськийдіяч. До
найвідомішихтворів Лисенка належать, зокрема, гімн «Боже великий, єдиний, нам
Україну храни» (на слова ОлександраКониського), опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» й інші,
його Друга фортепіаннарапсодія, Елегія для фортепіано, кантати «Б'ють пороги», «Радуйся,
нивонеполитая» (на слова Тараса Шевченка) й інші. Лисенко створив
численніаранжаціїнародноїмузики для голосу й фортепіано, для хору та іншихскладів, а також написав
значнукількістьтворів на слова Тараса Шевченка (романси, хори, кантати).
Микола Лисенко
заслужено
вважаєтьсязасновнико
мукраїнськоїнаціональ
ноїмузики. Суттєву
роль у цьомувідіграє як
йогокомпозиторська,
так і
етнографічнадіяльність
.Етнографічнаспадщин
а Лисенка —
записвесільного обряду
(з текстом і музикою) у
Переяславськомуповіті,
запис дум і пісень
кобзаря О. Вересая,
розвідки
«Характеристика
музыкальных
особенностей
малорусских дум и
песен, исполняемых
кобзарем Остапом
Вересаем» (1874), «Про
торбан і
музикупісеньВідорта»
(1892),
«Народнімузичніінстру
менти на Вкраїні»
(1894).
Сам композитор
підкреслювавважливіст
ьглибокогознайомстваі
з фольклором:
«
Яка то є велика
потреба музикові, а
заразом і
народниковіповештати
сяпоміжселянським
людом,
зазначитийогосвітогляд
, записатийогоперекази,
споминки, згадки,
прислів'я, пісні і спів до
них. Вся ця сфера, як
воздух
чоловіковіпотрібна; без
неїгріхпочинати свою
працю і музикові й
філологові"[4]
»
У
композиторськійспадщ
ині Лисенка
важливемісцезаймають
твори на тексти Тараса
Шевченка. Музика до
«Кобзаря», «Радуйся,
нивонеполитая»,
«Б'ють пороги»,
«Гайдамаки», «Іван
Гус» тощо, що стали
наріжнимкаменемподал
ьшогорозвиткуукраїнсь
когоакадемічногомузич
ногомистецтва та
утвердженняйогосамоб
утності. Лисенко —
автор опер
«Різдвянаніч» (1874),
«Утоплена» (1885),
«Наталка Полтавка»
(1889), «Тарас Бульба»
(1890), «Енеїда» (1910),
дитячих опер «Козадереза» (1880), «Пан
Коцький» (1891), «Зима
і Весна» (1892), оперети
«Чорноморці», які
стали основою
українськогонаціональ
ного оперного
мистецтва.
Попри
політикуцарського
уряду, спрямовану на
знищенняукраїнськоїм
овноїсамосвідомості,
щопростягалася й на
музичну сферу
(зокремаЕмський акт
1876 р. заборонявтакож
і
друкуванняукраїнсько
юмовоютекстів до нот),
Микола Лисенко
займаводнозначну й
непохитнупозиціющодо
статусу українського
слова в
музичнійтворчості[5].
Доказомпринциповогос
тавленнямитця до
українськихтекстів є те,
що в своїхчисленних
хорах і солоспівах,
написаних на слова
різнихпоетів,
вінзвертавсяпереважно

2. до українськихавторів
(Іван Франко, Леся
Українка, Олександр
Олесь,
ОлександрКониський
та ін.), а коли брав за
основу віршіінших —
наприклад, Г. Гейне чи
А. Міцкевича, то
завжди в перекладах,
здійсненихМихайломСт
арицьким,
ЛесеюУкраїнкою,
Максимом
Славинським,
Людмилою
СтарицькоюЧерняхівською й
іншими. Показово, що в
багатійвокальнійспадщ
иніМиколи Лисенка є
лише один романс
«Признание» на
російський текст С.
Надсона.
Однаквжеіншийсолоспі
в на віршіцього вельми
популярного
середму
О
зикантівросійськогопое
та — «У
сніменімарилось небо»
— перекладений.
Будучи світським
композитором, Лисенко
усе ж написав
декількатворів на
духовну тематику:
"Камо пойду от
лицяТвоєго",
"Херувимська" та
молитву "Боже
великий, єдиний" (сл.
О. Кониського), а
такожздійснивобробкит
рьохпобожнихпісень "Пречиста Діво,
матиРуського краю",
"Хресним древом",
"Діва днесь
пресущественногоражд
аєт".
великих та малих форм
- це
"Українськірапсодії"
(gismoll, a moll),
"Героїчне скерцо" op.
25, "Епічний
фрагмент" op.20,
"Українськасюїта".
Фортепіаннімініатюри
М. Лисенко об'єднував
у невеликі цикли "Альбом літа 1900" op.
37, "Альбом особистий"
op. 40 тощо.
Отримавшифаховуосві
ту як піаніст, Лисенко
став автором ряду
фортепіаннихтворів
Обставиниукраїнськоїдійсностібули такими, що не дозволяли
Лисенкуобмежитисьлише артистичною діяльністю. Проте
все ж
головнимсвоїмпокликаннямвважавкомпозиторськудіяльність,
тому старавсязробитиякомогабільше. Писав твори у різних жанрах:
оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а
обробціукраїнськоїнародноїпісні надавав величезногозначення.
Започаткувавшисвідомийнаціональнийнапрям в українськіймузиці, Микола
Лисенко ще за життя заслужив собіепітет «батькоукраїнськоїмузики».
Коли у 1903році вінприбув до Галичини на ювілейніурочистості з нагоди 35ліття творчоїдіяльності, буввраженийентузіазмом та шаною, з
якимийогоскрізьзустрічали. З оглядуісторичноїролі для
українськоїкультуриМиколу Лисенка
порівнюютьіз ЕдвардомГрігом, Бедржихом
Сметаною, МихайломГлинкою та
іншимипредставникаминаціональнихмузичних культур XIX ст.

3. http://uareferats.com/index.php/referat/details/8191