2. 1842-1912
(10 (22
) березня 1842,
с. Гриньки, Глобинський
район, Полтавська область —
24 жовтня (6
листопада)1912, Київ) —
український композитор, піаніст, ди
ригент, педагог, збирачпісенного
фольклору, громадськийдіяч.
До найвідомішихтворів Лисенка
належать, зокрема, гімн «Боже
великий, єдиний, нам Україну
храни» (на
слова ОлександраКониського),
опери «Тарас Бульба», «Наталка
Полтавка» й інші, його Друга
фортепіаннарапсодія, Елегія для
фортепіано, кантати «Б'ють
пороги», «Радуйся,
нивонеполитая» (на слова Тараса
Шевченка) й інші. Лисенко створив
численніаранжаціїнародноїмузики
для голосу й фортепіано, для хору
та іншихскладів, а також написав
значнукількістьтворів на слова
Тараса Шевченка (романси, хори,
кантати).
Микола Лисенко заслужено
вважаєтьсязасновникомукраїнської
національноїмузики. Суттєву роль у
цьомувідіграє як
3. йогокомпозиторська, так і
етнографічнадіяльність.
Етнографічнаспадщина Лисенка —
записвесільного обряду (з текстом і
музикою) у Переяславськомуповіті,
запис дум і пісень кобзаря О.
Вересая, розвідки «Характеристика
музыкальных особенностей
малорусских дум и песен,
исполняемых кобзарем Остапом
Вересаем» (1874), «Про торбан і
музикупісеньВідорта» (1892),
«Народнімузичніінструменти на
Вкраїні» (1894).
Сам композитор
підкреслювавважливістьглибокогоз
найомстваіз фольклором:
Яка то є велика потреба
музикові, а заразом і
народниковіповештатисяпом
іжселянським людом,
зазначитийогосвітогляд,
записатийогоперекази,
«
споминки, згадки, прислів'я, »
пісні і спів до них. Вся ця
сфера, як воздух
чоловіковіпотрібна; без
неїгріхпочинати свою працю
і музикові й філологові"[4]
У композиторськійспадщині
Лисенка важливемісцезаймають
твори на тексти Тараса Шевченка.
Музика до «Кобзаря», «Радуйся,
нивонеполитая», «Б'ють пороги»,
«Гайдамаки», «Іван Гус» тощо, що
стали
наріжнимкаменемподальшогорозв
иткуукраїнськогоакадемічногомузи
чногомистецтва та
утвердженняйогосамобутності.
Лисенко — автор опер
«Різдвянаніч» (1874), «Утоплена»
(1885), «Наталка
Полтавка» (1889), «Тарас
Бульба» (1890), «Енеїда» (1910),
дитячих опер «Коза-дереза» (1880),
«Пан Коцький» (1891), «Зима і
Весна» (1892), оперети
«Чорноморці», які стали основою
українськогонаціонального
оперного мистецтва.
Попри політикуцарського уряду,
спрямовану на
знищенняукраїнськоїмовноїсамосві
домості, щопростягалася й на
музичну сферу (зокрема Емський
акт 1876 р. заборонявтакож і
друкуванняукраїнськоюмовоютекст
ів до нот), Микола Лисенко
займаводнозначну й
непохитнупозиціющодо статусу
українського слова в
музичнійтворчості[5].
Доказомпринциповогоставленнями
тця до українськихтекстів є те, що в
своїхчисленних хорах і солоспівах,
написаних на слова різнихпоетів,
вінзвертавсяпереважно до
українськихавторів (Іван
Франко, Леся Українка, Олександр
Олесь, ОлександрКониський та ін.),
а коли брав за основу віршіінших —
наприклад, Г. Гейне чи А.
Міцкевича, то завжди в
перекладах,
здійснених МихайломСтарицьким,
ЛесеюУкраїнкою, Максимом
Славинським, Людмилою
Старицькою-Черняхівською й
іншими. Показово, що в
багатійвокальнійспадщиніМиколи
Лисенка є лише один романс
4. «Признание» на російський текст С.
Надсона. Однаквжеіншийсолоспів
на віршіцього вельми популярного
середмузикантівросійськогопоета
— «У сніменімарилось небо» —
перекладений.
Будучи світським композитором,
Лисенко усе ж написав
декількатворів на духовну
тематику: "Камо пойду от
лицяТвоєго", "Херувимська" та
молитву "Боже великий,
єдиний" (сл. О. Кониського), а
такожздійснивобробкитрьохпобож
нихпісень - "Пречиста Діво,
матиРуського краю", "Хресним
древом", "Діва днесь
пресущественногораждаєт".
Отримавшифаховуосвіту як піаніст,
Лисенко став автором ряду
фортепіаннихтворів великих та
малих форм - це
"Українськірапсодії" (gismoll, a
moll), "Героїчне скерцо" op. 25,
"Епічний фрагмент"
op.20, "Українськасюїта".
Фортепіаннімініатюри М. Лисенко
об'єднував у невеликі цикли "Альбом літа 1900" op. 37, "Альбом
особистий" op. 40 тощо.
Обставиниукраїнськоїдійсностібули
такими, що не дозволяли Лисенку
обмежитисьлише артистичною
діяльністю. Проте все ж
головнимсвоїмпокликаннямвважав
композиторськудіяльність, тому
старавсязробитиякомогабільше.
Писав твори у різних жанрах:
оперному, хоровому, вокальному,
інструментальному, а
обробціукраїнськоїнародноїпісні
надавав величезногозначення.
Започаткувавшисвідомийнаціональ
нийнапрям в українськіймузиці,
Микола Лисенко ще за життя
заслужив собіепітет
«батькоукраїнськоїмузики». Коли
у 1903році вінприбув
до Галичини на
ювілейніурочистості з нагоди 35ліття творчоїдіяльності,
буввраженийентузіазмом та
шаною, з
якимийогоскрізьзустрічали. З
оглядуісторичноїролі для
українськоїкультуриМиколу
Лисенка
порівнюютьіз ЕдвардомГрігом, Бед
ржихом
Сметаною, МихайломГлинкою та
іншимипредставникаминаціональн
ихмузичних культур XIX ст.
http://uareferats.com/index.php/refe
rat/details/8191
