Поради батькам підлітків

1. Поради батькам
10 заповідей для батьків
1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.
2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той
– третьому, і це необоротний закон вдячності.
3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.
4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і
більше, оскільки у нього немає досвіду.
5. Не принижуй!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого
ми зустрічаємо в дитині.
7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено
недостатньо, якщо не зроблено все.
8. Дитя – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на
зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не “наш”, “свій” малюк, але душа,
дана на зберігання.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму.
10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, неуспішною, дорослою. Спілкуючись з нею – радій, бо дитя – це свято, яке поки що з
тобою.
Батькам дитини-підлітка
Вам важко з підлітком? Повірте, підлітку важче, ніж вам.
Ви помічаєте, що він погано навчається, має незадовільну поведінку, грубить, стає замкнутим, не може порозумітись із друзями, втрачає
довіру до вас, стає нервовим, у нього погіршується стан здоров’я, отже ваша дитина вступила в підлітковий вік. Тому вам потрібно:
 Любити дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що вона ваша рідна.

2.  Зрозуміти, що конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків, незадоволення всім і собою у тому числі, дитині не уникнути. Тому ваше
завдання допомогти.
 Пам’ятати, що підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
 Не слід залишати дитину без нагляду, тому що в цей час внутрішній світ дитини дуже нестабільний
 Не допускати недоліків та суперечностей в поведінці близьких і старших – вони сприймаються підлітком гостро і хворобливо.
 Не забувати – у батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а недиктаторів.
Випадки, коли батьки повинні втрутитись
 Погіршення успішності дитини.
 Різка зміна в поведінці – дитина гірше спить, не слідкує за собою, стає дратівливою або з неповагою відноситься до вас.
 В сина або доньки з’являється апатія, якої раніше ви не спостерігали. Дитина замикається в собі. Якщо вона перестала розповідати
про свої справи, значить, боїться поділитися з вами. Поговоріть з батьками її друзів – можливо вони підкажуть, у чому справа.
 Дитина приходить додому, коли їй захочеться, та ігнорує ваші зауваження.
 В дитини з’являються нові друзі, які не відрізняються хорошою поведінкою і про яких вона вам нічого не розповідає. Можливо, це
група підлітків, де діють свої закони та порядки. Якщо вони із вашої школи, негайно зверніться до педагогів. Разом ви знайдете
спосіб “відібрати” у них свою дитину та повернути до нормального життя.
 Дитина бере без дозволу гроші або просить їх, не пояснюючи, навіщо вони їй потрібні.
Ви помітили тривожні симптоми в стані здоров’я дитини, характерні для тих, хто приймає наркотики – червоні очі, часті кровотечі з носа,
погана координація рухів, часті зміни настрою, безпричинний сміх або плач. Зверніться з дитиною до шкільного психолога або лікаря. Діти,
інколи, швидше довіряться сторонній людині, аніж батькам.
ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ
Кожній матері й кожному батькові хочеться, щоб їхня дитина була слухняною, фізично розвиненою, розумною і талановитою. Більшість
батьків час від часу опановують сумніви, чи правильно вони поводяться з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі мають труднощі
у вихованні, інколи не впевнені, чи правильно впливають на своїх синів і доньок. Однією з проблем, яка найбільше непокоїть батьків, є
відповідь на запитання: «Що треба зробити, аби дитина поводилася добре?». Насамперед подавати дітям приклад хорошої поведінки.
Поведінка батьків повинна стати прикладом для наслідування. Дорослим слід змінювати оточення, а не дитину.
Ось декілька порад, які можуть бути корисними батькам невпевненоїдитини:

3. 1. Установлюйте стільки обмежень, скільки дитина здатна виконати. Як надмірна вимогливість, так і надмірне потурання роблять її не-
впевненою у собі. Почуття провини, надмірна тривожність, невпевненість заважають їй виявляти самостійність та ініціативу.
2. Не бійтеся перехвалити дитину. Нехай вона вважатиме себе кращою, ніж є. Тоді вона й діятиме відповідно до «завищеної
самооцінки», тобто краще, а не гірше. Крім того, прагнення вдосконалювавсь у неї не зникне, хоча б тому, що еталоном умінь для
юнацького віку є не діти, а дорослі.
3. Не ставте за приклад інших дітей. Перше, що вона візьме до уваги з такого порівняння, — це те, що ви любите їх, а не її. А якщо
виникають ревнощі, то навчитися будь-чого неможливо.
4. Не поспішайте приписувати дитині такі риси, як упертість, егоїзм, лінощі. По-перше, ваші слова програмуватимуть свідомість
дитини. По-друге, те, що вам здається примхами або впертістю, може виявитись лише своєрідністю юного, мислення.
Дуже часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли вона не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може, бути спричинене проблемою
стосунків у родині, Наприклад, коли спілкування зводиться до вимог і вказівок, тоді дитина протестує проти цього і виявляє впертість. Чи,
навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов’язки.
Водночас важлива і форма, в якій вони просять підлітка щось зробити. При цьому варто враховувати таке:
1. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте.
Наприклад: «Я хочу, щоб ти добре вчилась», а не: «Я не хочу, щоб ти отримувала двійки». «Я хочу, щоб ти була здорова», а не: «Я не хочу,
щоб ти застудилась».
2. Не поєднуйте декількох прохань чи вказівок. Наприклад, замість «приготуй вечерю» скажіть: «Почисти картоплю, помий овочі
тощо».
3.Точно кажіть дитині, що потрібно зробити. Наприклад, замість «будь відмінником» скажіть: «Уважно слухай викладача», «Виконуй
домашні завдання» тощо.
4. Звертайтесь до дитини спокійно. Підлітки повинні навчитися реагувати на розважливий тон голосу, а не на крик чи благання.
5. Спілкуйтеся з дитиною, поважаючи її думку. У розмові використовуйте такі слова, як будь ласка, прошу, дякую.
6. Ваші прохання і вказівки повинні бути чіткими та зрозумілими.
7. Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони потрібні. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, і необхідно
терміново надати йому допомогу.

4. 8. Дозволяйте та допомагайте підліткам робити власний вибір у різних життєвих ситуаціях. Нехай вони самі вирішують, наприклад, що
вдягати і що їсти. Це попередить прояви образи й покори. Дитина не дорікатиме, що ви її постійно контролюєте і вирішуєте за неї.
9. Пояснюйте, чому просите чи вимагаєте. Пояснення краще додавати до прохання чи вказівок. Не варто їх давати між проханням і його
виконанням, оскільки діти можуть намагатися залучити вас до дискусії, щоб не робити того, що ви просите.
10. Не забувайте похвалити і подякувати дитині за те, що вона робить.
11. Висувайте реальні вимоги. Враховуйте вік і ситуацію дитини, в якій вона перебуває, не вимагайте неможливого.
12. Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням. У процесі дорослішання дитини покарання та заохочення стають
усе менш результативними. Покарання не мають ображати підлітка, а навпаки — повиннідопомагати йому позбутися почуття
провини. Переживши покарання, дитина може подумати, що вона позбулася тягаря провини і знову стала хорошою.
13. Обов’язково вказуйте на причину, яка впливає на ваші рішення. Прагніть до компромісу.
14. Прислуховуйтесь до того, що говорить ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
15. І головне — пам’ятайте, що любов є найважливішою потребою всіх дітей і однією з основнихпередумов позитивноїповедінки.
НАСКІЛЬКИ ДОБРЕ ВИ ЗНАЄТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ?
Анкета для батьків
1.Назвіть улюблений колір вашої дитини.
2.Назвіть улюблену страву вашої дитини.
3.Чим зазвичай ваша дитина займається у вільний час?
4.Чого ваша дитина найбільше боїться?
5.Яка мрія є у вашої дитини?
6.Які покарання ви застосовуєте стосовно дитини?
7.Чи зустрічається зараз ваша донька (син) з хлопцем (дівчиною)?
8.Який навчальний предмет дається вашій дитині найлегше?

5. 9.З якого навчального предмета виникають труднощі?
10.На що найчастіше хворіє ваша дитина?
ПОРАДИ БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ СТОЯТЬ НА ПОРОЗІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ
Юнацький вік — по-своємупрекрасний і важкий, тому намагайтеся бути більш уважними й чуйними у спілкуванні зі своїми дітьми.
У цей період юнаки та дівчата переживають чергову кризу розвитку, тому серйозно ставтесь до їхніх почуттів і переживань, адже вони не
надумані, а справжні.
Думка друзів для них важливіша за думку батьків, тому спробуйте бути для дітей не просто татом чи мамою, але ще й другом.
Це вік, коли діти особливо прискіпливі до своєї зовнішності, тому навчіться робити їм компліменти.
Незважаючи на незавершеність процесу формування особистості, підлітки вже вважають себе повноправними дорослими людьми. Тому
ставтеся до них, як до дорослих, цікавтесь їхньою думкою, радьтеся з ними, при кожній нагоді підкреслюйте їхню значущість.
Юнаки, підлітки, не терплять авторитарного стилю керівництва. Будьте демократичними у своїй сім’ї.
Діти особливо інтенсивно беруть участь у суспільному житті. Вони виконують безліч соціальних ролей, на першому місці у них дружба і
кохання, тому інтелектуальна активність знижується. Поставтеся до цього з розумінням.
Юнацький вік зазвичай супроводжується бурхливим почуттям закоханості, а точніше почуттям невзаємності, нерозділеного кохання або
навпаки, надто близькими стосунками, частими змінами об’єкта закоханості. Наслідок: переживання зради, ревнощі, образи, болісне
розривання стосунків, депресії. Усі ці життєві перипетії не повинні проходити без батьківської уваги. Але не будьте надто нав’язливими,
якщо зараз вам не хочуть про це розповідати, можливо, варто почекати, поки все налагодиться. Навіть якщо вам докладно не відома причина
синовихчи доньчиних сліз, усе одно скажіть, що ви підтримуєте, хочете допомогти. Більшість батьків не вміють чи не хочуть розмовляти на
інтимні теми зі своїми дітьми. Можливо тому, що починати про це говорити з юнаками та юнками трохи запізно. Перша бесіда на таку тему
мала відбутися ще в дошкільному віці, саме тоді, коли ваш малюк запитав: «А звідки беруться діти?». Звичайно, слід відповідати у
зрозумілій формі, враховуючи особливості віку. А потім, з часом, плавно доповнювати й уточнювати вже підняте питання. Отож, з юними
особистостями ви вже зможете легко говорити про сімейні цінності, подружню вірність, засоби контрацепції, венеричні захворювання, обго-
ворити всі «за» і «проти» дошлюбних статевих стосунків.

6. Крім того, цей період характеризується багатьма негативними чинниками. Найгірше, коли юна людина, не впоравшись зі своїми почуттями,
неприємностями, не може знайти підтримки в оточення і накладає на себе руки. Інший, теж дуже складний випадок, — небажана вагітність
ще не готової стати матір’ю дівчини, коли аборт є одним із не найкращих виходів із ситуації. Поширеним наслідком конфлікту з батьками є
втечі з дому. У поодиноких випадках — назавжди. А що чекає молодих людей на вулиці, де свої жорсткі закони, яких треба дотримуватися,
щоб жити? Там усе дозволено і за все треба платити: алкоголь, наркотики, крадіжки, бійки, проституція. Тому ви як найближчі для дитини
люди мусите бути завжди готові попередити, запобігти й допомогти!
У цьому періоді діти роблять важливий крок назустріч майбутньому. Від того, в якому напрямку він буде зроблений, багато в чому залежить
їхня доля. Ідеться про вибір професій. Не просто — куди піти вчитися, а ким бути в житті: зупинитися на досягнутому чи продовжити на-
вчання у виші, працювати за вузькою спеціалізацією чи розширити сферу діяльності. Тут ваше завдання — не нав’язувати свої думки, а про-
говорити кілька варіантів і підтримати рішення, яке оберуть діти.
Щоб зменшити негативні переживання і болісний процес дорослішання, варто залучати підлітків до:
 громадської праці (прищеплювати їм бажання бути корисними для інших);
 творчості (мистецтво, література, спорт мають також і психотерапевтичний ефект);
 волонтерської діяльності;
 участі в молодіжних організаціях.
І пам’ятайте: поганих дітей не буває! Можуть бути невдалі обставини, погані рішення, погані вчинки, погані слова, але діти поганими не
бувають! Вони так само ваші, як і 16 — 18 років тому, і люблять вас так само, як і тоді, просто виражають це по-іншому.
Основний психологічний здобуток юності — відкриття для себе власного внутрішнього світу.
Процес відкриття власного «Я» складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що «внутрішнє Я» не збігається із
«зовнішньою» поведінкою внаслідок чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість,
розмитість «Я» в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що породжує
посилення потреби у спілкуванні та одночасне зростання його вибірковості, посилення потреби у відокремлені від інших.
У цей час триває процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників.
Одна з центральнихпроблем підліткового віку — перебудова стосунків з дорослими та зміна значущих осіб — зберігає своє значення і в
період ранньої юності,

7. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опіки з боку батьків і вчителів, а також від встановленихними норм і порядків. У
цьому процесі прийнято розрізняти домагання самостійності у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми),
емоційної самостійності (потреба і право мати власні самостійно обрані уподобання) та нормативної самостійності (потреба і право на власні
норми і цінності) (І. Кон).
Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певнихрамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата
все більше проводять його поза домівкою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.
Емоційна незалежність досягається з більшими труднощами. Якщо підлітковий період породжує проблеми, пов’язані з дисципліною, то
рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками.
Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями, становлення особистості, викликають у
молодих людей нестримне прагнення до об’єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро
необхідні емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості.
Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується,
з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації. Збільшується час на спілкування з ровесниками (до 3—4 годин в будні, 7—9
годин у вихідні та святкові дні).
Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює
егоцентричність юнацького спілкування, є причиною напруженості взаємин та невдоволення ними.
Посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі, розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається потреба в коханні, з’являється
серйозні захоплення. Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні.
СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, щирість і теплота у стосунках – усіх цих рис особистість набуває з сім’ї. Батьки
використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певнусистему норм і правил, долучають її до
моральних цінностей. Щоб дитина досягла цієї мети, вони заохочують або карають її, прагнуть бути зразком для наслідування або несвідомо
ним стають, У тривожнихматерів, наприклад, часто виростають тривожні діти. Нестриманий батько, який дратується з найменшого
приводу, нерідко сам того не підозрюючи, формує схожий тип поведінки у своїй дитині.

8. Більшість робіт, присвяченихстосункам батьків і дітей, спираються на таку типологію основнихстилів сімейного виховання.
Авторитарний стиль — всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі,
авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття
відповідальності, вміння долати труднощі.
Негативні наслідки. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних
здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера.
Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці. Особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину
лідером. Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, займати призові місця на олімпіадах, вигравати спортивні змагання.
Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки.
Постійне напруження спричиняє прагнення звільнитися від цих неприємнихстанів за допомогою наркотичних речовин і алкоголю. Дитина
втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити
спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Людина рабськи підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе
виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.
Опікунський стиль виховання (гіперопіка) — прагнення батьків постійно бути поруч з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину
оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім’ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується. Зазнавши труднощів
повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолати, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості,
підвищує рівень тривожності, розвиває почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Можуть з’явитися відхилення у поведінці —
прагнення штучно змінити психічний стан. Людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь, щоб утекти від реальності,
позбутися комплексу неповноцінності.
Поблажливий стиль виховання (ліберальний) — виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама
собі, вона фактично не знає заборон і обмежень з боку батьків. Трапляється часті сварки, бійки між батьками, тому діти проводять багато
часу на вулиці. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп оскільки у неї не
сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійного, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє
вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан.
Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі
емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як

9. виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення з
емоційній сфері дитини.
Демократичний стиль виховання (авторитетний, орієнтований на співпрацю) — батьки заохочують особистісну відповідальність і
самостійність своєї дитини відповідно до її вікових можливостей.
Дитина присутня під час обговорення сімейних проблем, бере участь у прийнятті рішень, вислуховує та обговорює думки та поради батьків.
Батьки вимагають від неї відповідальної поведінки і намагаються допомогти дитині. З розумінням ставляться до її запитів. При цьому вони
(батьки) дбають про постійне дотримання дисципліни, що формує правильну, відповідальну поведінку.
Оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль, якому притаманний високий рівень вербального спілкування між
дітьми і батьками; готовність батьків прийти на допомогу дітям; віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини; адекватний
батьківський контроль.
На процес виховання дитини негативно впливають не тільки такі індивідуальні особливості батьків, як тривожність і афективність, а й
домінантність, владність, бажання підкорити дітей і вимагати від них беззастережної слухняності; надмірна вимогливість до дитини, її
можливостей.
У складних для сучасної сім’ї умовах найбільше потерпають діти. Тому слід шукати підходи до виховання дитини як індивідуальності,
створювати таке середовище, в якому вона активно розвиватиметься.
У цьому допоможуть деякі психолого-педагогічні рекомендації:
1. Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи.
2. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою, якою вона була вчора і, можливо, буде завтра).
3. Не сваріть, а тим паче не ображайте дитинув присутності чужих людей. Поважайте почуття і думки дитини. На скарги з боку
оточення відповідайте: «Дякую, ми вдома обов’язково поговоримо на цю тему».
4. Засуджуйте не саму дитину, а її вчинок,
5. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникають з однолітками та дорослими.
Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
6. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Нехай вона розповість вам, як провела день. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина
відчувала, що це вам справді цікаво.
7. Залучайте дитину до обговорення сімейних проблем, вислуховуйте та обговорюйте її думку.

10. 8. Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага
до дитини зараз фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і надалі.