Ce diaporama a bien été signalé.
Nous utilisons votre profil LinkedIn et vos données d’activité pour vous proposer des publicités personnalisées et pertinentes. Vous pouvez changer vos préférences de publicités à tout moment.

поезія л.костенко

3 197 vues

Publié le

презентація

Publié dans : Formation
  • Soyez le premier à commenter

поезія л.костенко

  1. 1. Панно улюблених віршів Л.Костенко Підготувала бібліотекар Гунчак І.В. Мирненська ЗШ І-ІІІ ст.
  2. 2. Ліна Костенко Видатна українська поетеса, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, лауреат Міжнародної літературно- мистецької премії ім. О. Теліги
  3. 3. Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 р. у містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів.
  4. 4. Вона була однією з перших і найбільш помітних у плеяді молодих українських поетів які виступили на рубежі 50-60-х років. Творчість поетеси поставила її ім’я в один ряд з видатними майстрами української поезії.
  5. 5. Поезія - це свято, як любов, О, то не є промовка побутова! І то не є дзвінкий асортимент - Метафор, слів - на користь чи в догоду. А що, не знаю. Я лиш інструмент, В якому плачуть сни мого народу. Л. Костенко
  6. 6. Мене ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан, чому верба, від крапель кришталева, мені сказала: «Здрастуй!» - крізь туман. Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю. Я їх люблю, я знаю їхню мову. Я з ними теж мовчанням говорю. Ліна Костенко
  7. 7. Мене дивує, що в дитинстві мене нічого не дивувало. Ходив гарбуз по городу. На яблуні сиділа Жар-птиця. Під вікном у нас на травичці жабка, мишка і півник жили в рукавичці. А тепер - якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні. Л. Костенко
  8. 8. Вечірнє сонце, дякую за день, Вечірнє сонце, дякую за втому, За тих лісів просвітлений едем, І за волошку в житті золотому. За небо в небі, за дитячий сміх, За те, що можу і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за тих, Котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень, Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, За цю потребу пісні, як молитви. Ліна Костенко
  9. 9. Цей ліс живий. У нього добрі очі. Шумлять вітри у нього в голові. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс. Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи. Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я можу і з людьми. Ліна Костенко
  10. 10. Буває часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,- Оці степи, це небо, ці ліси, Усе так гарно, чесно, незрадливо, Усе як є — дорога, явори, Усе моє - все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. Ліна Костенко
  11. 11. Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю Я забуваю, зовсім забуваю. Я вранці голос горлиці люблю. Чи, може, це ввижається мені Той несказанний камертон природи, Де зорі ясні і де тихі води? - Я вранці голос горлиці люблю! Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю. Л.Костенко
  12. 12. Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, їй, певно, сняться повні жмені груш. Їй сняться хмари і липневі грози, чиясь душа, прозора при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі. Дощу і снігу наковтався комин, і тин упав, навіщо городить? Живе у тій хаті сивий-сивий спомин, улітку він під грушею сидить. І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, все згадує себе в свою найкращу пору. Л.Костенко
  13. 13. Самі на себе дивляться ліси, розгублені од власної краси. Немов пройшов незримий Левітан то там торкнув їх пензликом, то там. Осінній вітер одгуляв, затих. Стоїть берізонька — як в іскрах золотих. Л. Костенко
  14. 14. Лежать сніги. Я виглядаю весну. Вона десь там, де змерзли солов'ї. Вона іде... І я тоді воскресну. Я жду її. А може, не її. Я жду себе. Не знаю, чи діждуся, бо це ж не я в ці тоскні вечори! Соснові плечі вивірка обтрусить, стрічати весну вийдуть явори. Вона іде - півнеба над плечима. І я іду - проз мертвий живопліт. У вікон призьби тануть під очима. Сидить на призьбі гофманівський кіт. Л. Костенко
  15. 15. Сніги метуть. У вікнах біле мрево Антени ловлять клаптики новин. На білий вальс запрошую дерева, на білий вальс вітрів і хуртовин. Хай буде сніг, і музика, і вечір. Хай серце серцю сплачує борги. О, покладіть гілки мені на плечі, з мого життя пострушуйте сніги! Я вас люблю за те, що ви дерева. Що ви прийшли до мене, що ви тут. Зима стоїть, скляна і перкалева. Метуть сніги. Сніги метуть, метуть... Л. Костенко
  16. 16. А правда, крилатим грунту не треба, Землі немає, то буде небо, Немає поля, то буде воля, Немає пари, то будуть хмари. В цьому напевно, правда пташина, А як же людина? А що ж людина? Живе на землі, сама не літає, А крила має... А крила має... Вони ті крила, не з пуху-пір'я, А з правди, чесноти й довір'я, У кого - з вірності у коханні, У кого - з вічного поривання, У кого - з щирості до роботи, У кого - з щедрості на турботи, У кого - з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії, Людина ніби-то не літає, А крила має... А крила має... Л.Костенко
  17. 17. За роман «Маруся Чурай» і поетичну збірку «Неповторність» Ліна Костенко була удостоєна в 1987 році Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. А через 3 роки, в 1990-му, її нагородили премією фундації Т. та О. Антоновичів у Джоржтаунському університеті за «Сад нетанучих скульптур»
  18. 18. Поетеса є лауреатом кількох зарубіжних літературних премій, у тому числі й премії, що носить ім'я Ф. Петрарки. У березні 2000 року була нагороджена орденом Ярослава Мудрого V ступення.
  19. 19. Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, По чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, Що ледь торкнувся пам’яті вустами.

×