В аналітичній записці розкриті конституційні питання формування Національного антикорупційного бюро України та Державного бюро розслідувань, проаналізований законопроект №1014, а також описаний правовий статус органів правопорядку окремих європейських країн, які розслідують корупційні злочини.

1. ФОРМУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ОРГАНІВ:
КОНСТИТУЦІЙНІ ПИТАННЯ
АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ
1. Держава і правопорядок: загальна характеристика
Кожне суспільство функцію охорони й забезпечення колективної (громадської) безпеки своїх членів делегує
передусім державі. Держава, переймаючи на себе ці функції, зокрема, зобов'язується охороняти й
захищати життя, здоров'я, свободу і власність людей від злочинних посягань. Адже найбільшу небезпеку та
реальну загрозу для їхніх прав, свобод та законних інтересів становлять здебільшого кримінальні
правопорушення. Державними органами, які майже в усіх державах відповідають за виконання цих
функцій, є органи правопорядку (оперативні/слідчі/детективні підрозділи), а також органи обвинувачення
(прокуратура).
Конституція України покладає здійснення внутрішньої політики держави, а також заходів із забезпечення
громадського порядку та боротьби зі злочинністю на Кабінет Міністрів України (п. п. 1, 7 статті 116). Іншими
словами, в Україні саме Кабінет Міністрів України відповідальний за діяльність органів правопорядку.
Водночас лише законами, тобто Верховною Радою України, визначаються організація і діяльність органів
досудового розслідування, основи організації та забезпечення громадського порядку (п. п. 14, 17 статті 92).
При цьому у Конституції сказано, що, на відміну від Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, у цій
сфері Президент України наділений вкрай лімітованим обсягом повноважень: призначає на посаду та
звільняє з посади за згодою Парламенту Генерального прокурора; присвоює вищі спеціальні звання і класні
чини (п. п. 11, 24 статті 106).
2. Національне антикорупційне бюро України та Державне бюро розслідувань
2.1. Утворення НАБУ та ДБР: різні підходи до правового статусу
14.10.2014 р. ВРУ ухвалила Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України»1
, відповідно
до якого створювався новий державний правоохоронний орган з компетенцією щодо попередження,
виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його
підслідності, а також запобігання вчиненню нових корупційних правопорушень.
Перед НАБУ були поставлені завдання з протидії кримінальним корупційним правопорушенням, вчиненим
вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, які становлять загрозу національній безпеці. Відповідно до цього закону НАБУ
утворюється Президентом України, а Директор НАБУ призначається на посаду та звільняється з
посади Президентом України за згодою ВРУ на підставі конкурсного відбору, який проводила незалежна
комісія. Директор НАБУ мав призначатися строком на сім років, а одна і та ж особа не могла обіймати цю
посаду два строки підряд. Крім того, закон окремо наголосив, що Директор НАБУ не може бути звільнений,
а указ Президента України про його призначення не може бути скасовано, крім підстав, дострокового
припинення його повноважень, прямо передбачених у законі. При цьому зміни до Конституції не
вносилися, конституційних повноважень у Президента щодо НАБУ не має.
1
Про Національне антикорупційне бюро України : Закон України від 14.10.2014 р., № 1698-VII // Електронний ресурс.
— Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18/

2. 12.02.2015 р. ВРУ внесла зміни2
до вищенаведеного закону і змінила порядок призначення Директора
НАБУ — відтепер згода ВРУ вже не вимагається, а Директор НАБУ призначається на посаду та
звільняється з посади вже лише Президентом України, але все одно на підставі конкурсного відбору.
Тому 16.04.2015 р. Президент утворив3
НАБУ та призначив4
першого Директора НАБУ. При цьому знов
конституційних змін не було.
Через півроку 12.11.2015 р. ВРУ ухвалила Закон України «Про Державне бюро розслідувань»5
, відповідно
до якого створювався новий центральний орган виконавчої влади, який здійснює правоохоронну
діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, вчинених
службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, особами, посади яких віднесено
до першої — третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів,
військових та інших злочинів. Директор ДБР мав призначатися на посаду Президентом України за
поданням Прем’єр-міністра України відповідно до подання незалежної конкурсної комісії. Директор ДБР
мав призначатися строком на п’ять років, причому одна і та сама особа не могла обіймати ці посади
більше двох строків підряд. Крім того, повноваження Директора ДБР припинялися достроково лише на
підставах, визначених цим законом. Також пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень цього закону
рекомендував КМУ утворити ДБР за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів Генеральної
прокуратури України, відповідних підрозділів Національної поліції та інших органів державної влади, що
протидіють злочинності і сформувати відповідну конкурсну комісію. При цьому ДБР теж було утворено без
конституційних змін, що знов-таки ставить на порядок денний питання конституційності повноважень
Президента призначати директора ДБР.
29.02.2016 р. КМУ безпосередньо утворив ДБР як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого
спрямовується і координується КМУ6
, а також вніс відповідні зміни до схеми спрямування і координації
діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів
Кабінету Міністрів України. А 22.11.2017 р. Президент України призначив першого директора ДБР7
.
Таким чином, після Революції Гідності було створено два різні органи правопорядку з функціями
досудового розслідування, які мають відмінний правовий статус та порядок утворення, хоча з
подібними функціональним призначенням, сферою діяльності та повноваженнями:
НАБУ ДБР
Правовий статус:
державний правоохоронний орган центральний орган виконавчої влади
Суб’єкт, який утворює цей орган:
Президент України КМУ
Суб’єкт призначення керівника цього органу:
Президент України (за результатами конкурсу)
2
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного
антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції : Закон України від
12.02.2015 р., № 198-VIII // Електронний ресурс. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/198-19
3
Про утворення Національного антикорупційного бюро України : Указ Президента України від 16.04.2015 р., №
217/2015 // Електронний ресурс. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/217/2015
4
Про призначення А. Ситника Директором Національного антикорупційного бюро України : Указ Президента України
від 16.04.2015 р., № 218/2015 // Електронний ресурс. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/218/2015
5
Про Державне бюро розслідувань : Закон України від 12.11.2015 р., № 794-VIII // Електронний ресурс. — Режим
доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-19/
6
Про утворення Державного бюро розслідувань : Постанова Кабінету Міністрів України від 29.02.2016 р., № 127 //
Електронний ресурс. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/127-2016-%D0%BF
7
Про призначення Р. Труби Директором Державного бюро розслідувань : Указ Президента України від 22.11.2017 р.,
№ 386/2017 // Електронний ресурс. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/386/2017

3. 2.2. Конституційна дилема з приводу повноважень Верховної Ради, Президента та Уряду створювати
НАБУ та ДБР. Співвідношення понять «державний правоохоронний орган» та «центральний орган
виконавчої влади»
При аналізі правового статусу НАБУ та ДБР з погляду Конституції України неодмінно виникають запитання.
Чи був Президент України уповноважений утворювати НАБУ, а також призначати (навіть за результатами
конкурсу) керівників НАБУ та ДБР, а також вживати інших заходів з реалізації цих повноважень (наприклад,
призначати членів конкурсних комісій і т. д.)? Чи мав КМУ повноваження утворювати ДБР? Відповідь на ці
та інші похідні запитання передусім залежать від того, який конституційний підхід до регулювання
повноважень вищих органів державної влади обрано в Основному Законі нашої держави, оскільки
Конституція України передбачає неоднаковий підхід до регулювання повноважень Верховної Ради України,
Президента та Уряду:
Частина 2
статті 19
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2
статті 85
Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до
Конституції України віднесені до її відання.
Пункт 31 частини 1
статті 106
Президент України: … здійснює інші повноваження, визначені Конституцією
України.
Пункт 10 частини 1
статті 116
Кабінет Міністрів України: …здійснює інші повноваження, визначені Конституцією
та законами України.
Таким чином, Конституція України передбачає вичерпний перелік повноважень Верховної Ради України та
Президента України без будь-якої можливості розширення цих повноважень іншими нормативно-
правовими актами, однак натомість створює можливість доповнення та деталізації конституційних
повноважень КМУ на рівні законодавчих актів, про що КСУ вже неодноразово наголошував у своїх рішеннях
від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003; від 25.12.2003 р. № 22-рп/2003; від 07.04.2004 р. № 9-рп/2004; від
16.05.2007 р. № 1-рп/2007; від 08.07.2008 р. № 14-рп/2008; від 02.10.2008 р. № 19-рп/2008; від 08.10.2008
р. № 21-рп/2008; від 07.07.2009 р. № 17-рп/2009; від 15.09.2009 р. № 21-рп/2009; від 17.12.2009 р. № 32-
рп/2009; від 10.06.2010 р. № 16-рп/2010; № 5-р/2019 від 13.06.2019 р. (див. гіперпосилання) і т. д.
Відповідно до п. п. 9-1 і 9-2 ч. 1 ст. 116 Конституції України саме КМУ утворює, реорганізовує та ліквідовує
відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів,
передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також призначає на посади та звільняє з посад за
поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до
складу Кабінету Міністрів України.
Тому, оскільки Конституція України не уповноважує Президента України створювати НАБУ, а також
призначати керівництво НАБУ і ДБР та вживати інші заходи щодо реалізації таких повноважень, то такі
дії Глави держави мають неконституційний характер.
Також при аналізі правового статусу НАБУ та ДБР виникає ще одна проблема. Яка різниця між державним
правоохоронним органом8
та центральним органом виконавчої влади і чи можуть створюватися державні
правоохоронні органи поза межами системи центральних органів виконавчої влади? Однак ні Конституція
8
Проблема з правовим статусом державного правоохоронного органу не нова, і вона виникла задовго ще до
створення НАБУ. Наприклад, відповідно до Закону України “Про державну охорону органів державної влади України
та посадових осіб” від 04.03.1998 р. № 160/98-ВР, Управління державної охорони України є державним
правоохоронним органом спеціального призначення, підпорядкованим Президентові України та підконтрольним
Верховній Раді України, а Начальник Управління державної охорони України, який здійснює керівництво діяльністю
цього органу, призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України, незважаючи на те, що у
Конституції України таких повноважень у Глави держави не передбачено.

4. України, ні законодавство не передбачає наявність яких-небудь державних правоохоронних органів поза
межами виконавчої влади. Тому статус НАБУ як органу, що формально не входить до системи органів
виконавчої влади, викликає сумніви щодо конституційності. Подібний невизначений правовий статус таких
державних органів порушує конституційні принципи поділу влади в Україні.
2.3. Законопроект про внесення змін до статті 106 Конституції України як невдала спроба виправити
неконституційну ситуацію з НАБУ та ДБР
29.08.2019 р., у перший день роботи новообраної ВРУ IX скликання, Президент України В. Зеленський
одразу вніс сім законопроектів щодо конституційної реформи. Одним з них був проект Закону (реєстр. №
1014) про внесення змін до статті 106 Конституції України (щодо закріплення повноважень Президента
України утворювати незалежні регуляторні органи, Національне антикорупційне бюро України, призначати
на посади та звільняти з посад Директора Національного антикорупційного бюро України і Директора
Державного бюро розслідувань).
Законопроектом пропонувалося доповнити частину першу статті 106 Конституції України, яка визначає
повноваження Президента України, такими пунктами:
«[Стаття 106. Президент України:]…
11-1) утворює відповідно до закону Національне антикорупційне бюро України, призначає на посади та
звільняє з посад у порядку, визначеному законами України, Директора Національного
антикорупційного бюро України і Директора Державного бюро розслідувань; …
12-1) утворює незалежні регуляторні органи, що здійснюють державне регулювання, моніторинг та
контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в окремих сферах, призначає на посади та
звільняє з посад їх членів у порядку, визначеному законами України; … ».
03.09.2019 р. ВРУ включила цей законопроект до порядку денного і направила до КСУ для одержання
висновку щодо його відповідності вимогам ст. ст. 157 і 158 Конституції України.
16.12.2019 року КСУ надав негативний Висновок9
щодо цього законопроекту, звернувши увагу на таке:
 ухвалення цього документа призведе до встановлення на конституційному рівні невизначених меж
повноважень Президента України, зумовить проблему розмежування сфер діяльності різних інститутів
державної влади (зокрема, Президента України та КМУ), спричинить порушення системи стримувань та
противаг між гілками та органами державної влади, що є загрозою забезпечення прав і свобод людини і
громадянина;
 однобічне (незбалансоване) розширення компетенції Президента України шляхом наділення його
невластивими повноваженнями, суперечать засадничим положенням Конституції України, які
визначають статус та повноваження КМУ, можуть спричинити конкуренцію та дублювання компетенцій
глави держави та уряду, а також передумови для виникнення конфлікту між ними;
 опосередковане підпорядкування НАБУ та ДБР Президенту України створить загрозу незалежності цих
органів, призведе до концентрації виконавчої влади у Президента України, його конкуренції з органами
виконавчої влади, а отже, до нівелювання гарантій прав і свобод людини і громадянина;
 реалізація конституційних положень, запропонованих законопроектом, може призвести до
невизначеності та нестабільності в організації діяльності НАБУ, порушення гарантій його незалежності, а
також до необґрунтованої ліквідації такого органу.
9
Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання
висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до статті 106 Конституції України (щодо закріплення
повноважень Президента України утворювати незалежні регуляторні органи, Національне антикорупційне бюро
України, призначати на посади та звільняти з посад Директора Національного антикорупційного бюро України і
Директора Державного бюро розслідувань) (реєстр. № 1014) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від
16.12.2019 р., № 7-в/2019 // Електронний ресурс. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007v710-19

5. Незважаючи на негативний висновок КСУ, 04.02.2020 р. ВРУ намагалася розглянути цей законопроект:
народні депутати спочатку проголосували за розгляд цього питання за скороченою процедурою, однак при
безпосередньому голосуванні за проект постанови про подальшу роботу над цим законопроектом (для
того, щоб встановити 30-денний строк подання пропозицій та поправок до законопроекту, а також
провести розгляд законопроекту на пленарному засіданні ВРУ протягом 7 днів після надання відповідних
висновків комітетів ВРУ) у народних депутатів так й не вистачило більшості голосів для ухвалення цього
акта.
Варто зазначити, що негативний висновок Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення
змін до Конституції України унеможливлює його розгляд ВРУ.
2.4. Дрейф правового статусу ДБР у напрямку неконституційності та його наслідки
Спочатку ДБР було утворене КМУ як центральний орган виконавчої влади. Однак 03.12.2019 року ВРУ
внесла10
зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та змінила його правовий статус.
Зокрема, положення про те, що ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну
діяльність, замінили на двозначне формулювання, про яке вже згадувалося і яке присутнє в Законі України
«Про Національне антикорупційне бюро України» — «державний правоохоронний орган». Крім того, ці
зміни передбачали ще додаткову підставу для звільнення Директора ДБР Президентом України —
визнання його роботи незадовільною Парламентом за результатами розгляду звіту про результати
діяльності цього органу за календарний рік. Ця нова підстава звільнення Директора ДБР дозволяє
звільняти його з політичних мотивів.
Таким чином, на сьогодні в Україні існує вже два державні правоохоронні органи з неконституційним
правовим статусом — ДБР і НАБУ. Зважаючи на Рішення КСУ від 13.06.2019 р. № 5-р/2019 у справі щодо
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а
також на Висновок КСУ від 16.12.2019 р. № 7-в/2019 у справі щодо законопроекту № 1014 про внесення
змін до Конституції України, можна з високим ступенем імовірності передбачити, яке рішення на основі
своїх попередніх юридичних позицій ухвалить КСУ щодо ДБР і НАБУ, якщо подібна справа стане предметом
розгляду Суду.
Важливо також зазначити, що на сьогодні Велика палата КСУ вже розглядає конституційне подання 45
народних депутатів України від 29.08.2019 р. щодо відповідності Конституції України окремих положень
Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (зокрема, щодо повноважень Президента призначати
Директора ДБР)11
.
3. Зарубіжний досвід
3.1. Загальна характеристика
Щоб порівняти конституційний аспект діяльності органів правопорядку, що розслідують корупційні
злочини, варто звернутися до досвіду окремих європейських держав. Зазначимо, що не йдеться про країни-
члени Європейського Союзу або країни, що входять до Ради Європи, тощо. Річ у тому, що єдиного
критерію, за яким можна було б згрупувати органи правопорядку за правовим статусом та порядком
призначення його керівництва, ― немає.
10
Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань :
Закон України від 03.12.2019 р., № 305-IX // Електронний ресурс. — Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305-20
11
Конституційне подання 45 народних депутатів України від 29.08.2019 р. про визнання такими, що не відповідають
Конституції України (є неконституційними) положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 11, пунктів 1 і 3
частини другої статті 23 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794 -VIII //
Електронний ресурс. — Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/3_5380_0.pdf

6. Узагальнюючи, зазначимо, що правовий статус та призначення органів правопорядку, які здійснюють
боротьбу з корупцією в європейських країнах, можна поділити на три групи:
1. Мультизадачні органи правопорядку, які поєднують як превенцію, так і протидію корупції (превенція:
напрацьовують державну антикорупційну політику, організовують навчання в антикорупційній сфері,
здійснюють моніторинг способу життя тощо; протидія: досудове розслідування корупційних злочинів):
Латвія, Литва, Польща, Молдова та інші.
2. Спеціалізовані органи правопорядку, які існують як самостійний орган, який здійснює досудове
розслідування корупційних злочинів, або є частиною органів прокуратури (публічного обвинувачення):
Норвегія, Бельгія, Іспанія, Хорватія, Румунія, Угорщина та інші.
3. Підрозділи інших органів правопорядку, насамперед поліції, які здійснюють лише досудове
розслідування корупційних злочинів: Німеччина, Сполучене Королівство, Албанія та інші.
Причому мультизадачні органи зазвичай існують у невеликих країнах, де корупція хоча і є проблемою,
проте не ключовою та є частиною процесу демократичних трансформацій12
. Спеціалізовані відокремлені
органи правопорядку мають країни, які називають корупцію ледь не основною проблемою в державі, а в
країнах з помірним рівнем корупції такі органи складають частину прокуратури або поліції13
.
З огляду на зазначене для порівняльного аналізу варто враховувати такі елементи правової системи:
1) форма правління;
2) правовий статус органу правопорядку;
3) порядок призначення керівництва органу правопорядку.
3.2. Органи правопорядку окремих європейських країн, які розслідують корупційні злочини
Держава Форма
правління
Орган
правопорядку
Статус органу Порядок призначення
керівництва
Україна Парламентсько-
президентська
республіка
1) Національне
антикорупційн
е бюро України
(НАБУ)
2) Державне
бюро
розслідувань
(ДБР)
1) державний
правоохоронний орган
2) державний
правоохоронний орган
(неконституційний
статус — НАБУ і ДБР
мали б бути
центральними
органами виконавчої
влади)
1) призначається та
звільняється Президентом
України. В окремих випадках
звільняється — Верховною
Радою України
2) призначається на посаду
Президентом України за
поданням комісії з
проведення конкурсу;
звільняється Президентом
України
Литва Президентсько-
парламентська
республіка
Служба
спеціальних
розслідувань
(Special
Investigation
Service)
Державний орган
правопорядку,
підзвітний Президенту
та Парламенту, який
виявляє та розслідує
корупційні злочини,
розробляє та
впроваджує заходи із
попередження
корупції
Директора призначає та
звільняє Президент за
погодженням з
Парламентом; заступників —
Президент за поданням
директора
Латвія Парламентська Бюро з Орган виконавчої Призначається Парламентом
12
Specialised Anti-Corruption Institutions ― Review of Models. OECD(2013) //
https://www.oecd.org/corruption/acn/specialisedanti-corruptioninstitutions-reviewofmodels.htm
13
Виняток з цієї умовної класифікації ― Румунія, де орган є частиною прокуратури, водночас приєднаний до Суду, а
сама країна називає корупцію однією з основних проблем.

7. республіка превенції та
протидії
корупції
(Corruption
Prevention and
Combating
Bureau)
влади (державної
адміністрації), який
виконує функцію
досудового
розслідування
за поданням Кабінету
Міністрів за результатами
конкурсу
Польща Президентсько-
парламентська
республіка
Центральне
антикорупційн
е бюро (Central
Anti-corruption
Bureau)
Спеціальна служба,
завданням якої є
боротьба з корупцією
в публічному та
економічному житті
держави, а також з
діями, що завдають
шкоди економічним
інтересам держави
Призначається та
звільняється Прем’єр-
міністром за погодженням з
Президентом та
парламентським комітетом
спеціальних служб
Румунія Парламентсько-
президентська
республіка
Національний
антикорупційн
ий директорат
(National anti-
corruption
Directorate)
Підрозділ Офісу
прокурора,
прикомандирований
до Вищого касаційного
суду (part of the
Prosecutor's Office
attached to the High
Court of Cassation and
Justice)
Керівника призначає
Президент Румунії за
пропозицією Міністерства
юстиції за наявності
висновку Вищої ради
магістратів (правосуддя)
Іспанія Парламентська
конституційна
монархія
Спеціалізована
прокуратура по
боротьбі з
корупцією та
організованою
злочинністю
(The Special
Prosecutor's
Office against
Corruption and
Organised
Crime)
Підрозділ
Прокурорської служби
держави (State
Prosecution Service)
Генерального прокурора
призначає Король Іспанії за
поданням Уряду, після
консультацій з Радою
правосуддя
Норвегія Конституційна
монархія
Національна
установа з
розслідування
економічних та
екологічних
злочинів та
публічного
обвинувачення
(The Norwegian
National
Authority for
Investigation
and Prosecution
of Economic
and
Environmental
Підрозділ
Національної поліції
Норвегії, підзвітний її
керівнику в частині
розслідування та
Генеральному
прокурора в частині
прокурських функцій.
Розслідує корупційні
злочини середньої та
вищої ланки влади
Директора призначає
Король Норвегії строком на
один рік, а далі
перепризначає на шість
років.

8. Crime)
Інші інституції:
 Азербайджан — Антикорупційний департамент в Офісі генерального прокурора (Anti-Corruption
Department with the General Prosecutor's Office);
 Хорватія — Офіс протидії корупції та організованій злочинності (Office for the Suppression of Corruption
and Organized Crime) як частина прокуратури;
 Сполучене Королівство — Serious Fraud Office як частина прокуратури.
4. Висновки та рекомендації Центру політико-правових реформ
 На сьогодні існує проблема конституційності статусу ДБР та НАБУ, а також повноважень Президента
України призначати та звільняти їх керівників, а також повноважень Верховної Ради України звільняти
Директора НАБУ з політичних мотивів.
 Ігнорування проблеми неконституційності засадничих положень діяльності ДБР та НАБУ може в
майбутньому поставити під сумнів роботу цих органів, при цьому вже сьогодні робить статус
антикорупційних органів вкрай слабким, породжує питання спроможності цих органів незалежно
виконувати завдання із боротьби з корупцією на вищому рівні в Україні.
 Підпорядкування ДБР та НАБУ винятково Президенту України з додаванням дискреційних повноважень
із призначення та звільнення їх керівників створить загрозу незалежності цих органів, призведе до
концентрації виконавчої влади у Президента України, його конкуренції з органами виконавчої влади, а
отже, до нівелювання гарантій прав і свобод людини і громадянина, може призвести до невизначеності
та нестабільності в організації діяльності НАБУ, порушення гарантій його незалежності, а також до
необґрунтованої ліквідації такого органу (виходячи з юридичних позицій Висновку КСУ № 7-в/2019 ).
 В умовах відсутності конституційної реформи ДБР та НАБУ мають отримати статус центрального органу
виконавчої влади, а також увійти до системи органів виконавчої влади на чолі з Кабінетом Міністрів
України, повноваження Президента та Парламенту мають бути узгоджені з положеннями Конституції, а
саме: скасовані неконституційні повноваження призначення та звільнення керівників цих органів.
 При створенні, реорганізації та ліквідації органів державної влади, а також призначенні та звільненні
посадових осіб неухильно додержуватися норм Конституції України та принципів поділу влади, не
виходячи при цьому за межі конституційних повноважень Парламенту та Президента України.
 Відмовитися від практики проведення точкових, безсистемних конституційних змін без концепції
(бачення) конституційної реформи та її результатів, а також одночасного ініціювання великої кількості
конституційних змін.
 Зміна Конституції має відбуватися з неухильним додержанням конституційної процедури. Негативний
висновок Конституційного Суду України унеможливлює розгляд Парламентом відповідного
законопроекту про зміну Конституції.
Матеріали підготовлено в межах проекту Центру політико-правових реформ «Посилення ролі
експертної громадськості у процесі зміни Конституції в Парламенті», що є частиною Програми USAID
«РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», яка
виконується Фондом Східна Європа.