За заг. редакцією О.А. Банчука. — К.: Москаленко О.М., 2013. — 588 с. У збірник увійшли переклади документів ООН, органів Ради Європи (Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів держав-учасниць), відповідних законів Німеччини, Австрії, Нідерландів, Бельгії, Іспанії, Португалії, Англії, Канади, Польщі, Чехії, Словенії. Книга адресована науковцям, викладачам, аспірантам, студентам, а також парламентаріям, урядовцям та всім, хто цікавиться проблемами реформування органів внутрішніх справ в Україні та від кого залежить реалізація цієї реформи. Це видання здійснене завдяки фінансовій підтримці Програми «Матра» Посольства Королівства Нідерландів Міжнародного фонду «Відродження».

1. Ц Е Н Т Р П ОЛ І Т И КО - П РА В О В И Х Р Е Ф О Р М
СТАТУС ПОЛІЦІЇ:
міжнародні стандарти
і зарубіжне законодавство
Київ – 2013

2. ISBN 978-966-2214-26-0 © О.А. Банчук, 2013
© Центр політико-правових реформ, 2013
Статус поліції: міжнародні стандарти і зарубіжне законодавство / За заг. редакцією
О.А. Банчука. – К.: Москаленко О.М., 2013. – 588 с.
Рекомендовано до друку Науково-програмною радою Центру політико-правових реформ
У збірник увійшли переклади документів ООН, органів Ради Європи (Парламентської Асамблеї,
Комітету Міністрів держав-учасниць), відповідних законів Німеччини, Австрії, Нідерландів, Бельгії,
Іспанії, Португалії, Англії, Канади, Польщі, Чехії, Словенії.
Книга адресована науковцям, викладачам, аспірантам, студентам, а також парламентаріям,
урядовцям та всім, хто цікавиться проблемами реформування органів внутрішніх справ в Україні
та від кого залежить реалізація цієї реформи.
Це видання здійснене завдяки фінансовій підтримці
Програми «Матра» Посольства Королівства Нідерландів
Міжнародного фонду «Відродження»

3. 3
ЗМІСТ
Передмова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
І. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ
Кодекс поведінки службовців органів правопорядку ООН від
1979 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
Основоположні принципи застосування сили та вогнепальної зброї
службовцями органів правопорядку ООН від 1990 року . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 690 (1979) «Про
Декларацію про поліцію» від 1979 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
Рекомендація Rec (2001) 10 Комітету Міністрів державам-учасницям
Ради Європи «Про Європейський кодекс поліцейської етики»
від 2001 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19
ІІ. ЗАРУБІЖНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Законодавство держав «сталої» демократії
Закон ФРН про чиновників Федеральної поліції від 1976 року. . . . . . . . . . . . . . . 51
Закон про організацію Баварської державної поліції від 1976 року. . . . . . . . . . . 54
Закон про завдання і повноваження Баварської державної поліції
від 1990 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59
Федеральний Закон Австрійської Республіки про створення та організацію
Федеральної кримінальної служби від 2002 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89
Поліцейський закон Королівства Нідерланди від 1993 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
Закон Королівства Бельгії про діяльність поліції від 1992 року . . . . . . . . . . . . . . 113
Закон Королівства Бельгії про організацію інтегрованої поліцейської
служби поліції, структурованої на два рівні від 1998 року . . . . . . . . . . . . . . . 134
Закон Королівства Бельгії про дисциплінарний статут персоналу
поліцейських служб від 1999 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
Органічний Закон Королівства Іспанії про сили і корпуси безпеки
від 1986 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186
Закон Португальської Республіки про організацію поліції публічної безпеки
від 2007 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202
Закон-декрет Португальської Республіки про статус поліцейських
від 2009 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 215

4. Закон Сполученого Королівства про поліцію від 1996 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240
Закон Провінції Онтаріо (Канада) про поліцейські послуги від
1990 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 294
Законодавство держав «молодої» демократії
Закон Республіки Польща про поліцію від 1990 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358
Закон Чеської Республіки про поліцію громади від 1991 року. . . . . . . . . . . . . . 429
Закон Чеської Республіки про службові відносини службовців формувань
безпеки від 2003 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 445
Закон Чеської Республіки про поліцію Чеської Республіки від
2008 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 513
Закон Республіки Словенія про поліцію від 1998 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 547
4

5. Передмова:
європейські стандарти діяльності поліції і
статусу поліцейських
ВУкраїні досі залишається чинним Закон «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, який
був ухвалений ще Верховною Радою вже неіснуючої держави (Української Радянської
Соціалістичної Республіки). Наша держава залишається однією з останніх пострадянських
країн, які до цього часу не ухвалили новий закон про поліцію (міліцію).
Від часу прийняття згаданого Закону на державному рівні не було прийнято цілісного
документу щодо реформування вітчизняних органів внутрішніх справ. Всі починання у цій
сфері здебільшого завершуються двома загальними рекомендаціями – «перетворити міліцію
в поліцію» і «створити цивільне міністерство внутрішніх справ відповідно до європейських
стандартів». Очевидно, реалізація лише цих двох рекомендацій, до того ж без їх змістовного
наповнення, не дозволить нам говорити про повноцінні зміни у системі міліції.
Першим з документів, в якому йшлося про необхідність зміни назви найчисельнішого
органу правопорядку, стала Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ,
затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 року № 456. Але її
положення не були реалізовані протягом наступних шістнадцяти років, а вона скасована 21
березня 2012 року. Сама назва цього документу засвідчує, що йшлося не про реформування,
а про «розвиток системи». Тому годі шукати в ній кардинальних пропозицій.
Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996–2000 роки, затверджена
указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96, передбачала необхідність
підготовки законопроекту про органи Міністерства внутрішніх справ України (пункт 83).
До 2000 року такого акту не було розроблено.
Наступною стала Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена
указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від
15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохо-
ронних органів» від 8 квітня 2008 року № 311/2008. План заходів щодо реалізації цієї Кон-
цепції, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 року
№ 1153-р, передбачав необхідність підготовки законопроектів про органи внутрішніх справ
протягом 3-х місяців після затвердження Концепції реформування системи органів внутріш-
ніх справ (абзац 5 підпункту 4). Але ні відповідної концепції, ні відповідного законопроекту
через 3 місяці не було підготовлено.
Такі ж результати мала Державна програма економічного і соціального розвитку України
на 2010 рік, затверджена Законом України від 20 травня 2010 року. У пункті 8 Закону йшлося
про необхідність до листопада затвердити постановою парламенту два документи – Концеп-
цію реформування системи правоохоронних органів та Концепцію реформування судової
системи і кримінальної юстиції. Жоден з документів досі не підготовлено.
В указі Президента України «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань
України, що випливають з її членства в Раді Європи» від 12 січня 2011 року № 24/2011
передбачена необхідність наближення правових засад діяльності правоохоронних органів до
європейських стандартів, посилення демократичного контролю у цій сфері. Для цього пла-
5

6. 6
Передмова
нувалося розробити Концепцію реформування правоохоронних органів протягом одного
року після прийняття нового КПК України (підпункт 5 пункту 1) . Новий Кодекс ухвалений
парламентом 13 квітня 2012 року, однак до травня 2013 року у цій сфері нічого не відбулося .
Однією з причин такої ситуації може бути відсутність протягом тривалого строку полі-
тичної волі щодо змін у сфері міліції . Але не слід відкидати і причину недостатності знань
щодо міжнародних, у тому числі європейських, стандартів діяльності поліції .
Однак, слід визнати, що на відміну від інших елементів сектору юстиції – суду1
і органів
обвинувачення2
, – міжнародне співтовариство не розробило щодо поліції такої великої кіль-
кості загальновизнаних орієнтирів . Побудова і діяльність поліції, статус поліцейських засно-
вуються переважно на історичних та національних традиціях кожної країни . Тому, вважаємо,
необхідно дати усім зацікавленим фахівцям знання не тільки про міжнародні стандарти, а
й про зарубіжний досвід реформування поліції . Цим пояснюється наявність у цьому збір-
нику великої кількості іноземних законів про поліцію . Вони друкуються українською мовою
вперше .
Виходячи із зазначеного, рецептами для покращення ситуації в аналізованій сфері
можуть стати такі рекомендації щодо реформи поліції у Східній Європі – три малі «д», які
перетворюються у одну велику «Д»3
. Малими «д» там стали: деполітизація, децентралі-
зація, демілітаризація . Успішне проведення зазначених заходів привело у новій Європі до
великої «Д» – демократизації поліції .
Деполітизація можлива за умови проведення інституційної реформи, яка полягатиме у:
- виділенні поліції з Міністерства внутрішніх справ . В окремих європейських державах
(зокрема Ірландії, Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Кіпрі) за діяль-
ність поліції в уряді відповідає не Міністр внутрішніх справ, а Міністр юстиції . В
Бельгії за поліцію спільно відповідають міністри юстиції і внутрішніх справ, а в Греції
– створене окреме від МВС Міністерство публічного порядку і захисту громадян;
- позбавленні міністра (як політичної особи) повноважень щодо оперативного управ-
ління поліцією;
- запровадженні виключно конкурсного добору на посади службовців, у тому числі
керівного складу;
- закріпленні в законі прозорих процедур просування по службі;
- запровадженні чіткої і відкритої дисциплінарної процедури і порядку звільнення осіб
зі служби .
Децентралізація органів правопорядку може відбуватися як шляхом створення місцевої
поліцій (поліції громад, муніципальної поліції), так і підвищення звітності і підконтрольності
національної поліції місцевим громадам та їх представницьким органам . Створення місцевої
поліції повинно проводитися одночасно із адміністративно-територіальною реформою . Від-
повідальність за забезпечення публічного порядку і безпеки на території населених пунктів і
1
Міжнародні стандарти у сфері судочинства / ред. гр.: USAID «Україна: верховенство права»; Спільна прогр.
Європейського Союзу та Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи України»; Девід Вон та
ін. - К.: Істина, 2010. – 483 с.
2
Див.: Статус органів публічного обвинувачення: міжнародні стандарти, зарубіжне законодавство і пропозиції
щодо реформування в Україні / за заг. редакцією О.А. Банчука. – К.: Атіка, 2012. – 624 с.
3
Реформування поліції в країнах Центральної і Східної Європи. Процес і прогрес / П. Абрахам, Д. Бакрач, А.
Бек та ін. Під ред. М. Капаріні, О. Мареніна; Передмова О. Ярмиша. – К., 2005. – С. 271-273.

7. 7
Передмова
об’єктів місцевого значення (автошляхи, озера, парки, ліси), у такому випадку, слід покласти
виключно на громади . Керівництво й особовий склад сил місцевої поліції безпеки необхідно
обирати всією громадою або місцевої радою . Держава, своєю чергою, повинна залишити
за собою розслідування правопорушень і забезпечення безпеки на об’єктах регіонального і
державного значення .
Демілітаризація повинна призвести до залучення виключно цивільних державних служ-
бовців в апарати міністерств й органів правопорядку . Уніформу повинні носити лише ті служ-
бовці, яким необхідно себе ідентифікувати як представників влади у відносинах з приват-
ними особами на публічних об’єктах (вулицях, дорогах, парках тощо) . Вливання нових кадрів
дозволить змінити культуру і якість роботи органів правопорядку .
Рада Європи також розробила стандарти щодо статусу поліції, поліцейських та порядку
виконання ними повноважень . Вимоги до статусу поліції полягають у тому, що:
- поліція є не військовим формуванням, а службою, яка надає суспільству і окремим
його представникам допомогу та послуги щодо забезпечення безпеки і правопорядку;
- поліція є незалежною від інших органів державної влади та органів місцевого
самоврядування;
- органи публічної влади повинні забезпечити ефективні та неупереджені процедури
для скарг на дії поліції .
Статус поліцейських характеризується таким:
- поліцейські є публічними службовцями, а не військовослужбовцями;
- звання офіцерів поліції є спеціальними, тобто відмінні від військових звань;
- рівень винагороди поліцейських визначається законом;
- вони повинні мати можливість об’єднуватися у професійні поліцейські організації;
- поліцейські професійні організації мають право: брати участь у переговорах, що сто-
суються професійного статусу офіцерів поліції, у консультаціях щодо управління полі-
цейськими підрозділами; захищати групи офіцерів поліції або конкретного офіцера
поліції;
- дисциплінарна процедура повинна регулюватися законом і бути прозорою та забез-
печувати поліцейським ефективну реалізацію права на захист .
Здійснення поліцейських повноважень, у тому числі застосування сили, засобів примусу і
зброї поліцейськими повинно регулюватися законом і відповідати принципу пропорційності .
Реалізація в Україні зазначених європейських стандартів має перетворити військові, цен-
тралізовані, політично залежні формування міліції у поліцейську публічну службу, орієнто-
вану на інтереси громад, яка діятиме під координацією й управлінням цивільного Міністер-
ства внутрішніх справ .

8. 8
Кодекс поведінки службовців органів
правопорядку1
(затверджений резолюцією Генеральної Асамблеєї ООН
№ 34/169 від 17 грудня 1979 року)
Стаття 1
Службовці органів правопорядку повинні
завжди виконувати обов’язки, покладені на
них законом, служачи суспільству та захища-
ючи всіх людей від протиправних діянь, від-
повідно до високого рівня відповідальності,
якої вимагає їх професія.
Коментар: (a) Поняття «службовці орга-
нів правопорядку» включає в себе всіх офі-
церів правопорядку, призначених або обра-
них, які мають поліцейські повноваження,
особливо повноваження на затримання або
взяття під варту.
(b) В країнах, де поліцейські повнова-
ження виконують представники військових
служб в уніформі або без неї, або органи дер-
жавної безпеки, визначення службовця орга-
нів правопорядку повинно бути таким, що
включало б службовців таких органів.
(c) Обслуговування суспільства, як це очі-
кується, повинно включати, зокрема, надання
послуг з допомоги представнику суспільства,
які з причин особистих, економічних, соціаль-
них або інших надзвичайних ситуацій потре-
бують негайної допомоги.
(d) Це положення покликане не лише охо-
плювати всі насильницькі, грабіжницькі та
шкідливі дії, але й включати повний спектр
заборон відповідно до карних законів. Воно
поширюється також на поведінку осіб, нездат-
них нести кримінальну відповідальність.
Стаття 2
При виконанні своїх обов’язків службовці
органів правопорядку повинні поважати і
захищати людську гідність, підтримувати та
захищати права людини стосовно всіх осіб.
Коментар: (a) Права людини, про які
йде мова, визначені і захищені національним
і міжнародним правом. Серед відповідних
міжнародних документів є Загальна деклара-
ція прав людини, Міжнародний пакт про гро-
мадянські і політичні права, Декларація про
захист усіх осіб від катування та іншого жор-
стокого, нелюдського або такого, що прини-
жує гідність, поводження і покарання, Декла-
рація ООН про ліквідацію всіх форм расової
дискримінації, Міжнародна конвенція про
ліквідацію всіх форм расової дискримінації,
Міжнародна Конвенція про припинення та
покарання за злочин апартеїду, Конвенція
про Запобігання і покарання злочинів гено-
циду, Мінімальних стандартних правил пово-
дження з ув’язненими і Віденська конвенція
про консульські відносини.
(b) Національні коментарі до цього поло-
ження повинні зазначити регіональні чи наці-
ональні положення, що визначають та захи-
щають ці права.
Стаття 3
Службовці органів правопорядку можуть
застосовувати силу тільки у разі суворої
необхідності і в обсязі, необхідному для
виконання їх обов’язків.
Коментар: (a) У цьому положенні під-
креслюється, що застосування сили служ-
бовцями органів правопорядку має бути
винятковим; хоча, мається на увазі, що служ-
бовці органів правопорядку можуть бути
уповноважені застосовувати силу, за розум-
ної необхідності в конкретних обставинах
для запобігання злочину або при виконанні
законного затримання чи допомозі в його
проведенні щодо порушників або підозрю-
ваних; сила, що виходить за ці межі, не може
бути застосована.
1
Переклад з англійської мови здійснено Надією
Добрянською (Центр політико-правових реформ)
(прим. редактора).
I. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ

9. 9
I. Міжнародні cтандарти
(b) Національне право обмежує застосу-
вання сили службовцями органів правопо-
рядку відповідно до принципу пропорцій-
ності . Слід розуміти, що слід дотримуватися
таких національних принципів пропорцій-
ності при тлумаченні цього положення . В
жодному разі це положення не має тлума-
читися як таке, що санкціонує застосування
сили, яка не є пропорційною до законної
мети, яка має бути досягнута .
(c) Застосування вогнепальної зброї
вважається крайнім заходом . Всі зусилля
повинні докладатися до того, щоб виклю-
чити застосування вогнепальної зброї, осо-
бливо проти дітей . Загалом, вогнепальна
зброя не повинна застосовуватися, за винят-
ком випадків, коли підозрюваний порушник
чинить збройний опір або іншим чином ста-
вить під загрозу життя інших і менш крайні
заходи є недостатніми для приборкання або
затримання підозрюваного порушника . У
кожному випадку застосування вогнепальної
зброї повинен подаватися звіт до компетент-
ного органу .
Стаття 4
Відомості конфіденційного характеру,
якими володіють службовці органів пра-
вопорядку, повинні зберігатися в таєм-
ниці, за винятком випадків, коли виконання
обов’язків або вимоги правосуддя суворо
вимагають іншого .
Коментар: За природою своїх обов’язків
службовці органів правопорядку отримують
інформацію, яка може стосуватися приват-
ного життя або бути потенційно шкідливою
для інтересів, і особливо репутації, інших .
Слід проявляти велику обережність при
охороні та використанні такої інформації,
яка повинна розкриватися тільки для вико-
нання обов’язків або задоволення потреб
правосуддя . Будь-яке розголошення такої
інформації з іншою метою є абсолютно
неприпустимим .
Стаття 5
Жоден службовець органів правопорядку
не повинен чинити, підбурювати або тер-
пимо ставитися до будь-якої форми кату-
вання або іншого жорстокого, нелюдського
або такого, що принижує гідність, пово-
дження або покарання, а також жоден служ-
бовець органів правопорядку не повинен
посилатися на розпорядження керівництва
чи такі виняткові обставини, як військовий
стан чи загроза війни, загроза національній
безпеці, внутрішня політична нестабільність
чи будь-яке інше надзвичайне становище для
виправдання катувань або іншого жорсто-
кого, нелюдського або такого, що принижує
гідність поводження чи покарання .
Коментар: (a) Ця заборона випливає з
Декларації про захист всіх осіб від катування
та іншого жорстокого, нелюдського або
такого, що принижує гідність, поводження
і покарання, прийнята Генеральною Асамб-
леєю, згідно з якою:
«[Така дія є] посяганням на людську гід-
ність і має бути засуджена як нехтування
цілями Статуту Організації Об’єднаних
Націй і порушення прав людини та осново-
положних свобод проголошених у Загальній
декларації прав людини [та інших міжнарод-
них інструментах з прав людини]» .
(b) Декларація визначає катування таким
чином:
« . . .катування означає будь-яку дію, яка
завдає сильного болю або страждань, фізич-
них чи моральних, вчинена умисно чи за
підбуренням посадової особи щодо особи
з такою метою, як отримання від неї або від
третьої особи відомостей чи визнання вину-
ватості у вчиненні злочину, покарання її за
дії, які вона вчинила або у вчиненні яких вона
підозрюється, чи залякування її або інших
осіб . Воно не охоплює біль або страждання,
які виникають в результаті законних санкцій,
властиві їм або випадково викликані ними в
обсязі, що відповідає Мінімальним стандарт-
ним правилам поводження з ув’язненими» .
(c) Термін «жорстоке, нелюдське або
таке, що принижує гідність, поводження чи
покарання» не був визначений Генеральною
Асамблеєю, але його слід тлумачити таким
чином, щоб якомога ширше поширити захист
від порушень, фізичних чи психічних .

10. 10
Кодекс поведінки службовців органів правопорядку ООН від 1979 року
Стаття 6
Службовці органів правопорядку повинні
забезпечувати цілковитий захист здоров’я
затриманих ними осіб і, зокрема, пови-
нні вживати негайних заходів, щоб забез-
печити надання медичної допомоги у разі
необхідності .
Коментар: (a) «Медична допомога», що
означає послуги, що надаються будь-яким
медичним персоналом, у тому числі сертифі-
кованими лікарями і фельдшерами, повинна
бути забезпечена, коли вона необхідна або на
вимогу .
(b) У той час, як медичний персонал, ймо-
вірно, буде брати участь у діяльності органів
правопорядку, службовці органів правопо-
рядку повинні дослухатися до думки такого
персоналу, коли вони рекомендують надання
особі, яка утримується під вартою, належної
медичної допомоги зовнішнім медичним пер-
соналом, не пов’язаним з органами правопо-
рядку, або у співпраці з таким персоналом .
(c) Слід розуміти, що службовці органів
правопорядку повинні також забезпечити
медичну допомогу жертвам правопорушень
або нещасних випадків, що стаються під час
правопорушень .
Стаття 7
Службовці органів правопорядку не пови-
нні вчиняти жодних корупційних дій . Вони
також повинні всіляко перешкоджати і боро-
тися з усіма такими діями .
Коментар: (а) Будь-яка корупційна дія,
як і будь-яке інше зловживання владою, несу-
місні з професією службовців органів пра-
вопорядку . Закон повинен застосовуватися
в повному обсязі до будь-якого службовця
органу правопорядку, який вчинив коруп-
ційне діяння, оскільки Уряди не можуть
розраховувати на дотримання закону серед
своїх громадян, якщо вони не можуть, або не
забезпечуватимуть дотримання закону серед
своїх службовців і в межах своїх органів .
(b) Хоча поняття корупції має визначатися
відповідно до національного законодавства,
його слід розуміти таким чином, щоб охо-
плювати дію або бездіяльність на виконання
своїх обов’язків або у зв’язку з ними у відпо-
відь на подарунки, обіцянки чи стимули, які
вимагаються або які були прийняті, або їх
протиправне отримання після вчинення, або
утримання від вчинення діяння .
(с) Поняття «корупційне діяння», зазна-
чене вище, слід розуміти таким чином, щоб
воно охоплювало незакінчене корупційне
діяння .
Стаття 8
Службовці органів правопорядку пови-
нні поважати право і цей Кодекс . Вони також
повинні докладати всі свої зусилля, щоб
запобігати і всіляко перешкоджати всім їх
порушенням .
Службовці органів правопорядку, які
мають підстави вважати, що сталося або може
статися порушення цього Кодексу, повинні
повідомити про це своє керівництво, і, в разі
потреби, інші відповідні органи або органи,
наділені повноваженнями з контролю або
вжиття заходів правового захисту .
Коментар: (a) Цього Кодексу нале-
жить дотримуватися, коли він включений
в національне законодавство або практику .
Якщо законодавство або практика містить
більш суворі умови, ніж положення цього
Кодексу, то слід дотримуватися більш суво-
рих положень .
(b) Ця стаття спрямована на збереження
балансу між потребами внутрішньої дисци-
пліни органу, від якого багато в чому зале-
жить публічна безпека, з одного боку, та
потребою боротьби з порушеннями осно-
вних прав людини, з іншого . Службовці орга-
нів правопорядку повинні повідомляти про
порушення в ієрархії керівництва і вдаватися
до інших правових заходів за межами свого
керівництва лише за відсутності або неефек-
тивності інших засобів правового захисту .
Належить розуміти, що на службовців орга-
нів правопорядку не повинні бути накладені
адміністративні або інші стягнення через те,
що вони повідомили про те, що відбулися або
мають відбутися порушення цього Кодексу .
(с) Термін «відповідні органи або органи,
наділені повноваженнями контролю або

11. 11
I. Міжнародні cтандарти
вжиття заходів правового захисту» відсилає
до будь-якого органу, що діє за національ-
ним законодавством, що належить до вну-
трішньої структури органу правопорядку чи
незалежний від нього, якому законом, зви-
чаєм або в інший спосіб надано повнова-
ження розглядати скарги і претензії, що
випливають із порушень в компетенції цим
Кодексом .
(d) У деяких країнах, засоби масової
інформації можна розглядати як такі, що
виконують функцію розгляду скарг, анало-
гічні описаним в підпункті (с) вище . Служ-
бовці органів правопорядку можуть, таким
чином, бути виправдані, якщо, відповідно до
законів і звичаїв своїх країн, а також з поло-
женнями статті 4 цього Кодексу, вони звер-
тають увагу громадської думки на порушення
через засоби масової інформації, як останню
надію для них .
(e) Службовці органів правопорядку, які
дотримуються положень цього Кодексу,
заслуговують на повагу, повну підтримку і
співпрацю суспільства та органу правопо-
рядку, в якому вони служать, як і професії із
забезпечення правопорядку .

12. 12
Беручи до уваги те, що робота службовців
органів правопорядку є суспільною послу-
гою, що має велике значення, і таким чином,
існує необхідність підтримувати та, за необ-
хідності, поліпшувати умови праці та статус
цих службовців,
Беручи до уваги те, що загроза життю і
безпеці службовців органів правопорядку
повинна розглядатися як загроза стабільності
суспільства в цілому,
Беручи до уваги те, службовці органів пра-
вопорядку відіграють життєво важливу роль
у захисті права на життя, свободу та осо-
бисту недоторканність, гарантовані Загаль-
ною декларацією прав людини і закріплені
в Міжнародному пакті про громадянські та
політичні права,
Беручи до уваги те, що Мінімальні стан-
дартні правила поводження з ув’язненими
передбачають обставини, за яких службовці
в’язниць можуть застосовувати силу при
виконанні своїх обов’язків,
Беручи до уваги те, що стаття 3 Кодексу
поведінки службовців органів правопорядку
передбачає, що службовці органів правопо-
рядку можуть застосовувати силу тільки у
разі суворої необхідності і в обсязі, необхід-
ному для виконання їх обов’язків,
Беручи до уваги те, що на підготовчій
нараді до сьомого Конгресу ООН з попе-
редження злочинності і поводження з поруш-
никами, що відбувся у Варенні, Італія, було
погоджено питання, які будуть розглядатися
в ході подальшої роботи над обмеженнями
в застосуванні сили та вогнепальної зброї
службовцями органів правопорядку,
Беручи до уваги те, що сьомий Конгрес у
своїй Резолюції 14, зокрема, підкреслює, що
застосування сили і вогнепальної зброї служ-
бовцями органів правопорядку має бути спів-
мірним з належною повагою до прав людини,
Беручи до уваги те, що Економічна і Соці-
альна Рада в своїй Резолюції 1986/10, Розділ
IX від 21 травня 1986 року запропонувала
Державам-учасницям приділити особливу
увагу впровадженню Кодексу з застосування
сили та вогнепальної зброї службовцями
органів правопорядку, і Генеральна Асамблея
в своїй Резолюції 41/149 від 4 грудня 1986
року, зокрема, вітала цю рекомендацію Ради,
Беручи до уваги те, що належить, з ура-
хуванням їх особистої безпеки, враховувати
роль службовців органів правопорядку у здій-
сненні правосуддя, захисті права на життя,
свободу і безпеку особистості, їх відповідаль-
ності за підтримання громадської безпеки і
громадського спокою і важливості їх кваліфі-
кації, підготовки й поведінки,
Основні принципи, викладені нижче, які
були розроблені для допомоги Державам-
учасницям в їх завданні з забезпечення та
сприяння належній ролі службовців орга-
нів правопорядку, повинні враховуватися та
поважатися Урядами в рамках їх національ-
ного законодавства і практики, і бути дове-
дені до відома службовців органів право-
порядку, а також інших осіб, таких як судді,
обвинувачі, правники, представники вико-
навчої та законодавчої влади, і громадськості.
Основоположні принципи застосування
сили та вогнепальної зброї службовцями
органів правопорядку1
(прийняті восьмим Конгресом ООН з попередження
злочинності та поводження з порушниками, Гавана, Куба,
27 серпня - 7 вересня 1990 року)
1
Переклад з англійської мови здійснено Надією
Добрянською (Центр політико-правових реформ)
(прим. редактора).

13. I. Міжнародні cтандарти
13
Загальні положення
1. Уряди і органи правопорядку повинні
прийняти і впровадити норми і правила про
застосування сили та вогнепальної зброї
проти осіб службовцями органів правопо-
рядку . При розробці таких норм і правил Уряд
і органи правопорядку повинні постійно три-
мати в полі зору питання етики, пов’язані з
застосуванням сили та вогнепальної зброї .
2. Уряди і органи правопорядку мають
розробити якомога ширшу низку засобів
та оснастити службовців органів правопо-
рядку різними типами зброї і спорядження,
які дозволили б диференціювати застосу-
вання сили і вогнепальної зброї . Вони пови-
нні включати в себе розробку несмертельної
нейтралізаційної зброї для застосовування
в належних ситуаціях, з метою все більшого
звуження сфери застосування засобів, здат-
них убити чи травмувати людей . З тією ж
метою повинна бути також передбачена мож-
ливість службовцям органів правопорядку
бути оснащеними засобами самооборони,
такими як щити, шоломи, бронежилети і
куленепробивні транспортні засоби, з метою
зменшення необхідності використання будь-
якого виду зброї .
3. Розробка та впровадження нелетальної
нейтралізаційної зброї повинні бути ретельно
оцінені для того, щоб звести до мінімуму
ризик заподіяння шкоди особам, які не беруть
участь в конфлікті . Також застосування такої
зброї має ретельно контролюватися .
4. Службовці органів правопорядку при
виконанні своїх обов’язків повинні, наскільки
це можливо, застосовувати ненасильницькі
засоби, перші ніж вдаватися до застосування
сили і вогнепальної зброї . Вони можуть
застосовувати силу і вогнепальну зброю
тільки тоді, коли інші засоби є неефектив-
ними або не мають жодних шансів на досяг-
нення бажаного результату .
5. Щоразу, коли законне застосування
сили і вогнепальної зброї неминуче, служ-
бовці органів правопорядку повинні:
(а) виявляти стриманість у такому засто-
суванні і діяти пропорційно до серйозності
порушення і законної мети, яку вони праг-
нуть досягнути;
(b) мінімізувати шкоду і травмування та
поважати, та охороняти людське життя;
(c) забезпечувати надання медичної та
іншої допомоги будь-яким пораненим або
потерпілим особам в найкоротші терміни;
(d) забезпечити, щоб родичі або близькі
друзі поранених або потерпілих осіб були
повідомлені у найкоротші терміни .
6. У випадку травмування або смерті в
результаті застосування сили та вогнепаль-
ної зброї службовцями органів правопо-
рядку, вони повинні негайно сповістити про
інцидент своє керівництво, згідно з принци-
пом 22 .
7. Уряди повинні забезпечити, щоб сва-
вільне або зловмисне застосування сили та
вогнепальної зброї службовцями органів
правопорядку каралося як кримінальне пору-
шення, згідно з їх законодавством .
8. Виняткові обставини, такі, як вну-
трішня політична нестабільність чи будь-яка
інша надзвичайна ситуація, не повинні бути
виправданням для будь-якого відходу від цих
Основоположних принципів .
Спеціальні положення
9. Службовці органів правопорядку не
повинні застосовувати вогнепальну зброї
проти людей, за винятком самозахисту або
захисту інших осіб від неминучої загрози
смерті або серйозного травмування, для
запобігання вчиненню особливо серйозного
злочину, пов’язаного з серйозною загрозою
життю, для арешту особи, яка становить таку
загрозу та чинить опір їх наказам, або для
запобігання її втечі, і тільки тоді, коли менш
рішучі заходи недостатні для досягнення цих
цілей . За будь-яких обставин умисне засто-
сування сили, що має смертельний наслідок,
допустиме лише тоді, коли цього абсолютно
неможливо уникнути з метою захисту життя .
10. У випадках, передбачених в принципі
9, службовці органів правопорядку повинні
представитися такими і зробити чітке попе-
редження про намір використати вогне-
пальну зброю, надаючи достатньо часу для
виконання їх попередження, якщо тільки це
не ставитиме службовців органів правопо-
рядку під надмірну загрозу або призведе до
виникнення ризику смерті або заподіяння

14. Основоположні принципи застосування сили та вогнепальної зброї службовцями
14
серйозної шкоди іншим особам, або це буде
очевидно недоречно або марно за обставин
цієї ситуації .
11. Правила та норми про застосування
вогнепальної зброї службовцями органів пра-
вопорядку повинні включати керівні прин-
ципи, які:
(a) визначають обставини, за яких служ-
бовці органів правопорядку уповноважені
носити вогнепальну зброю та визнача-
ють види дозволеної вогнепальної зброї та
спорядження;
(b) забезпечують, щоб вогнепальна зброя
застосовувалася лише за належних обставин
і у такий спосіб, що знижує ризик непотріб-
ної шкоди;
(b) забороняють застосування таких
видів вогнепальної зброї та спорядження, які
завдають надмірні поранення або становлять
надмірну загрозу;
(d) регулюють контроль, зберігання і
надання вогнепальної зброї, у тому числі про-
цедури забезпечення того, щоб службовці
органів правопорядку несли відповідальність
за вогнепальну зброю та спорядження, видане
їм;
(e) встановлюють обов’язок зробити
попередження, якщо це доцільно, коли вог-
непальна зброя має бути застосована;
(f) передбачають систему сповіщення про
випадки застосування вогнепальної зброї
службовцями органів правопорядку при
виконанні службових обов’язків .
Виконання обов’язків поліцією під час
протиправних зібрань
12. Так як кожен може брати участь у
законних і мирних зібраннях, відповідно до
принципів, закріплених у Загальній деклара-
ції прав людини та Міжнародному пакті про
громадянські та політичні права, Уряди та
органи правопорядку та їх службовці мають
визнавати, що сила і вогнепальна зброя
можуть бути застосовані тільки відповідно
до принципів 13 і 14 .
13. При розгоні протиправних, але нена-
сильницьких зібрань, службовці органів пра-
вопорядку повинні уникати застосування
сили або, якщо це неможливо, мають зводити
застосування зброї до необхідного мінімуму .
14. При розгоні зібрань насильницького
характеру службовці органів правопорядку
можуть застосовувати вогнепальну зброю
тільки тоді, коли застосування менш небез-
печних засобів неефективне та тільки в
мінімально необхідному обсязі . Службовці
органів правопорядку не мають застосову-
вати вогнепальну зброю в таких випадках, за
винятком умов, передбачених принципом 9 .
Виконання обов’язків поліцією щодо
затриманих осіб чи взятих під варту
15. Службовці органів правопорядку, в
їх відносинах із затриманими особами або
взятими під варту, не повинні застосовувати
силу, крім випадків, коли це суворо необхідно
для підтримки безпеки і порядку в установі,
або коли їх особиста безпека є під загрозою .
16. Службовці органів правопорядку, в
їх відносинах із затриманими особами або
взятими під варту, не повинні застосовувати
вогнепальну зброю за винятком випадків
самозахисту або захисту інших осіб від без-
посередньої загрози смерті або серйозного
поранення, або коли це суворо необхідно для
запобігання втечі затриманої особи або взя-
тої під варту і становить небезпеку, про яку
йдеться в принципі 9 .
17. Вищевикладені принципи мають
застосовуватися без шкоди для прав,
обов’язків і відповідальності службовців
в’язниць, викладених у Мінімальних стан-
дартних правилах поводження з ув’язненими,
особливо в правилах 33, 34 і 54 .
Кваліфікація, підготовка та консуль-
тування
18. Уряди та органи правопорядку пови-
нні забезпечувати, щоб усі службовці орга-
нів правопорядку відбиралися за допомо-
гою належних процедур відбору, володіли
належними моральними, психологічними та
фізичними якостями для ефективного вико-
нання своїх функцій і проходили постійну і
ретельну професійну підготовку . Їх придат-
ність для виконання цих функцій повинна
підлягати періодичній перевірці .
19. Уряди та органи правопорядку пови-
нні забезпечувати, щоб усі службовці органів
правопорядку проходили підготовку і пере-
вірку знань згідно з відповідними кваліфі-

15. I. Міжнародні cтандарти
15
каційними стандартами застосування сили .
Тим службовцям органів правопорядку, які
зобов’язані носити вогнепальну зброю, має
бути дозволено робити це тільки після завер-
шення спеціального курсу підготовки з їх
використання .
20. При підготовці службовців органів
правопорядку, Уряди та органи правопорядку
повинні приділяти особливу увагу питанням
поліцейської етики та прав людини, особливо
під час процедури розслідування, альтернати-
вам застосуванню сили та вогнепальної зброї,
включаючи мирне врегулювання конфліктів,
розумінню поведінки натовпу та методам
переконання, ведення переговорів і посеред-
ництва, а також технічним засобам з метою
обмеження застосування сили і вогнепальної
зброї . Органи правопорядку повинні перегля-
дати свої програми підготовки та процедури
діяльності в світлі конкретних інцидентів .
21. Уряди та органи правопорядку пови-
нні приділяти увагу психологічному консуль-
туванню службовців органів правопорядку,
які беруть участь у ситуаціях, коли сила і вог-
непальна зброя були застосовані .
Звітність і перегляд процедур
22. Уряди та органи правопорядку пови-
нні встановлювати ефективні процедури зві-
тування та процедури перевірки всіх інци-
дентів, згаданих у принципах 6 і 11 .
Для інцидентів, про які повідомлено, у
відповідності з цими принципами, Уряди та
органи правопорядку повинні забезпечити
ефективну процедуру перевірки, та щоб
незалежні адміністративні органи або органи
обвинувачення мали можливість здійсню-
вати юрисдикцію за відповідних обставин . У
випадках смерті і серйозних травм або інших
тяжких наслідків, докладний звіт повинен
бути невідкладно наданий компетентним
органам, відповідальним за адміністративний
нагляд та судовий контроль .
23. Особи, які постраждали від засто-
сування сили та вогнепальної зброї, або їх
законні представники повинні мати доступ
до незалежного процесу, включаючи судовий
процес . У разі смерті таких осіб ці положення
повинні застосовуватися до осіб, які перебу-
вали на їх утриманні .
24. Уряди та органи правопорядку пови-
нні забезпечити, щоб керівництво органів
правопорядку несли відповідальність, якщо
вони знали або повинні були знати, що служ-
бовці органів правопорядку під їх команду-
ванням вдаються або вдавалися до незакон-
ного застосуванням сили та вогнепальної
зброї, і вони не вжили всіх заходів, у межах
своїх повноважень, для запобігання, припи-
нення таких випадків або повідомлення про
них .
25. Уряди і органи правопорядку пови-
нні забезпечити, щоб жодні кримінальні чи
дисциплінарні санкції не були накладені на
службовців органів правопорядку, які, на
виконання Кодексу поведінки для службовців
органів правопорядку та цих основополож-
них принципів, відмовилися від виконання
наказу про застосування сили та вогнепаль-
ної зброї, або які повідомили про таке вико-
ристання іншими службовцями .
26. Виконання наказів керівництва не має
слугувати захистом, якщо службовці органів
правопорядку знали, що наказ про застосу-
вання сили та вогнепальної зброї, що при-
звів до смерті або серйозних травм особи,
був явно протиправним і мали розумну мож-
ливість відмовитися від його виконання . У
будь-якому випадку, відповідальність покла-
дається також на вищих посадових осіб, які
віддали протиправні накази .
Примітка:
* Відповідно до коментаря до статті 1
Кодексу поведінки службовців органів пра-
вопорядку, термін «органи правопорядку»
включає в себе всіх офіцерів правопорядку,
призначених або обраних, які наділені полі-
цейськими повноваженнями, особливо
повноваженнями на затримання чи утри-
мання під вартою . У країнах, де поліцейські
повноваження здійснюються представни-
ками військових служб у форменному або
цивільному одязі, або органами державної
безпеки, визначення службовця органів пра-
вопорядку має вважатися як таке, що включає
службовців таких органів .

16. 16
Асамблея:
1. Враховуючи те, що повна реалізація
прав людини і основоположних свобод,
гарантованих Європейською конвенцією
про права людини та іншими національними
та міжнародними документами, має за необ-
хідну основу існування мирного суспільства,
яке користується перевагами порядку та
публічної безпеки;
2. Враховуючи те, що у зв’язку з цим, полі-
ція відіграє життєво важливу роль в усіх
державах-учасницях, що до неї часто звер-
таються з проханням втрутитися в небез-
печних для її службовців обставинах, і що їх
обов’язки стають дедалі складнішими, якщо
правила поведінки її службовців не будуть
достатньо точно визначені;
3. Вважаючи, що неприйнятно працю-
вати поліцейськими тим, хто, перебуваючи
на службі в поліції, порушував права людини,
або тим, хто був звільнений зі своєї служби за
обвинуваченням в нелюдському поводженні;
4. Вважаючи, що Європейській системі
захисту прав людини пішло б на користь,
якби існували загальновизнані норми, що
стосуються професійної етики поліції, вра-
ховували принципи прав людини та осново-
положних свобод;
5. Враховуючи те, що бажано, щоб офіцери
поліції мали активну моральну та фізичну під-
тримку суспільства, якому вони служать;
6. Враховуючи те, що офіцери поліції
повинні мати статус і права, подібні до ста-
тусу і прав державних службовців;
7. Вважаючи, що бажано встановити
загальні рекомендації поведінки офіцерів полі-
ції під час війни та інших надзвичайних ситу-
ацій, та під час окупації іноземною державою,
8. Приймає наступну Декларацію про
поліцію, яка є невід’ємною частиною цієї
резолюції;
9. Доручає своєму Комітетові з парламент-
ських та громадських зв’язків та юридичних
питань, а також Генеральному Секретарю
Ради Європи, надати максимального розго-
лосу цієї декларації.
Додаток. Декларація про поліцію
А. Етика2
1. Офіцер поліції повинен виконувати свої
обов’язки, покладені на нього законом, захи-
щаючи своїх співгромадян і суспільство від
насильства, хижих та інших шкідливих дій,
визначених законом.
2. Офіцер поліції повинен діяти чесно,
неупереджено та гідно. Зокрема, він повинен
утримуватися від будь-яких корупційних дій
та рішуче виступати проти них.
3. Масові страти, катування та інші форми
нелюдського або такого, що принижує гід-
ність, поводження чи покарання залиша-
ються забороненими за будь-яких обставин.
Офіцер поліції зобов’язаний не підкорятися
чи ігнорувати будь-який наказ чи розпоря-
дження, який передбачає такі заходи.
4. Офіцер поліції повинен виконувати
накази, належним чином видані його ієрар-
хічно вищим керівником, але він повинен
утримуватися від виконання будь-яких нака-
зів, про які він знає або повинен знати, що
вони є протиправними.
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради
Європи № 690 (1979)
«Про Декларацію про поліцію»1
1
Переклад з англійської мови здійснено Надією
Добрянською (Центр політико-правових реформ)
(прим. редактора).
2
Частини А і В декларації охоплюють усіх осіб
і організації, в тому числі такі органи як таємні
служби, воєнізовані сили поліції, збройні сили і
дружинники, які виконують поліцейські функції,
і несуть відповідальність за підтримання право-
порядку, розслідування порушень і підтримку
публічного порядку та державної безпеки (прим.
документу).

17. I. Міжнародні cтандарти
17
5. Офіцер поліції повинен протидіяти
порушенням права . Якщо негайна або непо-
правна і серйозна шкода буде завдана, у
випадку настання порушення, він повинен
прикласти всі свої сили, щоб ужити негайних
заходів .
6. Якщо немає загрози негайної або непо-
правної і серйозної шкоди, він повинен праг-
нути відвернути наслідки цього порушення,
або його повторення, повідомляючи своє
керівництво про це питання . Якщо такий
спосіб не дав результатів, він може повідо-
мити про це вищий орган .
7. Ні кримінальні, ні дисциплінарні заходи
не можуть бути застосовані до офіцера полі-
ції, який відмовився виконувати протиправ-
ний наказ .
8. Офіцер поліції не повинен співпрацю-
вати у стеженні, арешті, охороні або пере-
данні осіб, які не підозрюються у вчиненні
незаконних дій, перебувають в розшуку,
затримані або притягнені до відповідаль-
ності через їхню расу, релігію чи політичні
переконання .
9. Офіцер поліції повинен нести особисту
відповідальність за свої власні дії та за дії або
бездіяльність, здійснені за його наказом, і які
є протиправними .
10. Повинна бути чітка субординація .
Завжди має бути можливість визначити, хто з
керівництва несе кінцеву відповідальність за
дії або бездіяльність офіцера поліції .
11. Законодавство повинно передба-
чати систему правових гарантій та захисту
від будь-якої шкоди, завданої діяльністю
поліції .
12. При виконанні своїх обов’язків, офіцер
поліції зобов’язаний використовувати всю
необхідну рішучість для досягнення мети,
яка передбачена або дозволена законодав-
ством, але ніколи не повинен використову-
вати більше сили, ніж це є розумним .
13. Офіцери поліції повинні отримувати
зрозумілі та чіткі розпорядження щодо спо-
собу та обставин, за яких вони повинні засто-
совувати зброю .
14. Офіцер поліції, який затримав особу,
що потребує медичної допомоги, повинен
забезпечити надання такої допомоги медич-
ним персоналом і, за необхідності, вжити
заходів для збереження життя і здоров’я цієї
особи . Він повинен дотримуватися вказівок
лікарів та інших компетентних медичних
працівників, коли вони передають затриману
особу на медичний догляд .
15. Офіцер поліції повинен зберігати в
таємниці всі питання конфіденційного харак-
теру, з якими він має справу, окрім випадків,
коли виконання обов’язків або правові норми
вимагають іншого .
16. Офіцер поліції, який дотримується
положень цієї декларації, має право на
активну моральну і фізичну підтримку сус-
пільства, якому він служить .
B. Статус
1. Поліцейські сили є публічною службою,
створеною відповідно до закону, яка пови-
нна нести відповідальність за підтримання та
забезпечення правопорядку .
2. Будь-який громадянин може вступити
в поліцію, якщо він задовольняє встановлені
вимоги .
3. Офіцер поліції повинен отримати
ретельну загальну підготовку, професійну
підготовку та підвищення кваліфікації, а
також відповідне навчання з соціальних про-
блем, демократичних свобод, прав людини
і, зокрема, Європейської конвенції з прав
людини .
4. Професійні, психологічні та матеріальні
умови, в яких офіцер поліції повинен викону-
вати свої обов’язки, мають бути такими, щоб
захищати його чесність, неупередженість та
гідність .
5. Офіцер поліції має право на справед-
ливу винагороду за працю; також повинні
братися до уваги особливі фактори, такі, як
більші ризики і обов’язки, або більш ненор-
мовані робочі графіки .
6. Офіцери поліції повинні мати можли-
вість вибору, чи створювати професійні орга-
нізації, чи приєднуватися до них та відігра-
вати активну роль у них . Вони також можуть
грати активну роль в інших організаціях .
7. Поліцейська професійна організація,
за умов, що вона є репрезентативною, має
право:

18. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 690 (1979)
18
- брати участь у переговорах, що стосу-
ються професійного статусу офіцерів
поліції;
- щоб з нею консультувалися з
питань управління поліцейськими
підрозділами;
- ініціювати правові провадження в
інтересах групи офіцерів поліції або від
імені конкретного офіцера поліції .
8. Членство в поліцейській професійній
організації і відігравання активної ролі в ній
не повинно призводити до шкоди жодному
офіцеру поліції .
9. При відкритті дисциплінарного чи кри-
мінального провадження проти нього, офі-
цер поліції має право бути почутим і право на
адвокатський захист . Рішення має бути при-
йняте в розумний строк . Він також повинен
мати можливість користуватися сприянням
професійної організації, до якої він належить .
10. Офіцер поліції, до якого були вжиті
дисциплінарні заходи або якому було при-
значено кримінальне покарання, має право
на оскарження до незалежного і неуперед-
женого органу або суду .
11. Права офіцера поліції перед судами
або трибуналами повинні бути такими
самими, як і в будь-яких інших громадян .
C. Війна та інші надзвичайні ситуації –
окупація іноземною державою3
1. Офіцер поліції повинен продовжувати
виконувати свої завдання із захисту людей
і майна під час війни і ворожої окупації в
інтересах мирного населення . З цієї причини
він не повинен мати статус учасника бойо-
вих дій, і положення Третьої Женевської
Конвенції від 12 серпня 1949 року про пово-
дження з військовополоненими, не повинні
застосовуватися .
2. Положення Четвертої Женевської
конвенції від 12 серпня 1949 року, що сто-
суються захисту мирного населення під час
війни, застосовуються до поліції з числа мир-
ного населення .
3. Окупаційна влада не повинна наказу-
вати офіцерам поліції виконувати завдання,
інші, ніж перелічені в статті 1 цієї глави .
4. Під час окупації офіцер поліції не
повинен:
- брати участь у заходах проти учасників
руху опору;
- брати участь у вжитті заходів, що мають
на меті примус населення до праці у вій-
ськових цілях і для охорони військових
об’єктів .
5. Якщо офіцер поліції йде у відставку під
час ворожої окупації, тому що він змушений
виконувати нелегітимні накази окупаційної
влади, які суперечать інтересам мирного
населення, як перераховані вище, і тому що
він не бачить іншого виходу, він повинен бути
реінтегрований в поліцейські сили, як тільки
окупація закінчилася без втрати прав або
переваг, які він мав би, якби він залишився в
поліцейських силах .
6. Ні під час, ні після окупації не повинно
бути жодне кримінальне або дисциплінарне
стягнення накладене на офіцера поліції за
добросовісне виконання наказу органу, що
вважається компетентним, де виконання
такого наказу було зазвичай обов’язком
поліції .
7. Окупаційна влада не повинна вживати
жодних дисциплінарних або судових заходів
щодо офіцерів поліції через виконання ними
до окупації доручень компетентних органів .
3
Ця глава не застосовується до військової поліції
(прим. документу).

19. 19
Комітет міністрів, відповідно до умов
Статті 15.b Статуту Ради Європи,
Нагадуючи, що метою Ради Європи
є досягнення більшої єдності між її
учасниками;
Беручи до уваги, що метою Ради Європи
також є сприяння верховенству права, що
лежить в основі всіх справжніх демократій;
Враховуючи, що система кримінальної
юстиції відіграє ключову роль у забезпеченні
верховенства права та що поліція відіграє
важливу роль в межах цієї системи;
Усвідомлюючи потребу всіх держав-учас-
ниць забезпечувати ефективну боротьбу зі
злочинністю як на національному, так і між-
народному рівні;
Враховуючи, що діяльність поліції зна-
чною мірою провадиться в тісному контакті
з громадськістю, і що ефективність поліції
залежить від публічної підтримки;
Визнаючи, що більшість європейських
поліцейських організацій – окрім забезпе-
чення правопорядку – виконують соціальні,
а також сервісні функції в суспільстві;
Впевнені, що довіра населення до поліції
тісно пов’язана з їх ставленням та поведін-
кою з громадськістю, зокрема, їх повагою до
людської гідності та основоположних прав і
свобод особи, закріплених, зокрема, в Євро-
пейській конвенції з прав людини;
Беручи до уваги принципи, викладені у
Кодексі поведінки для співробітників право-
охоронних органів Організації Об’єднаних
Націй і резолюції Парламентської Асамблеї
Ради Європи про Декларацію про поліцію;
Пам’ятаючи про принципи і правила,
викладені в текстах про питання, пов’язані з
поліцією – кримінальне, цивільне і публічне
право, а також аспекти прав людини, при-
йняті Комітетом міністрів, рішення і поста-
нови Європейського Суду з прав людини
і принципи, прийняті Комітетом із запо-
бігання катуванню чи нелюдському або
такому, що принижує гідність, поводженню
чи покаранню;
Визнаючи різноманітність поліцейських
структур і способів організації поліції в
Європі;
Беручи до уваги необхідність встанов-
лення загальних європейських принципів
і керівних принципів для загальних цілей,
ефективності та відповідальності поліції з
забезпечення безпеки і прав особи в демо-
кратичному суспільстві, заснованому на вер-
ховенстві права,
Рекомендує урядам держав-учасниць керу-
ватися у їхньому внутрішньому законодав-
стві, практиці та кодексах поведінки поліції
принципами, викладеними в тексті Євро-
пейського кодексу поліцейської етики, який
додається до цієї рекомендації, з метою їх
поступового впровадження, і дати якомога
ширшого розповсюдження цього тексту.
Рекомендація Rec (2001) 10 Комітету Міністрів
державам-учасницям Ради Європи
«Про Європейський кодекс
поліцейської етики»1
(Ухвалена Комітетом міністрів 19 вересня 2001 на 765-му
засіданні заступників міністрів)
1
Переклад з англійської мови здійснено Надією
Добрянською (Центр політико-правових реформ)
(прим. редактора).