Обгрунтування Ляхоцька Л.Л.

1. Обгрунтування теми дисертаційного дослідження
«Теоретико-методологічні засади дистанційного навчання в системі підвищення
кваліфікації керівних кадрів освіти»
на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
за спеціальністю 13.00,04 - Теорія та методика професійної освіти
Актуальність теми. Відповідно до Державної програми "Інформаційні та
комунікаційні технології в освіті і науці" на 2006-2010 роки та Закону України
«Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-
2015 роки» перехід від індустріального до інформаційного суспільства, а також
соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні, вимагають істотних
змін в багатьох сферах діяльності держави, це стосується і реформування освіти
на основі нових прогресивних концепцій, впровадження в навчально-виховний
процес новітніх педагогічних технологій і науково-методичних досягнень,
створення нової системи інформаційного забезпечення освіти. Освіта є однією з
інформаційномістких сфер життєдіяльності, і її прогрес безпосередньо залежить
від розвитку інформаційних технологій, який у все більших масштабах
підвищує попит на інтелектуальність в освіті широких мас населення будь-якої
країни. Це кардинально змінює стан системи освіти в суспільстві, її
інституційний статус. Освіта стає не лише інструментом взаємопроникнення
знань і технологій у глобальному масштабі, а й капіталу, засобом боротьби за
ринок, розв'язання геополітичних завдань.
Сучасному постіндустріальному суспільству потрібна масова якісна освіта, яка
спроможна забезпечити нові вимоги до споживача та виробника матеріальних і
духовних благ. Виконати соціальне замовлення суспільства через збільшення
асигнувань на освіту, збільшення кількості навчальних закладів та іншими
традиційними способами не в змозі навіть заможні країни. Тому поява
дистанційної освіти (далі - ДО) не випадкова, це закономірний етап розвитку та
адаптації освіти до сучасних умов.
У всьому світі дистанційна освіта займає своє соціально-значуще місце в
освітній сфері. За соціологічними дослідженнями, у кінці 1997 року в 107
країнах діяло близько 1000 навчальних закладів дистанційного типу. Кількість
тих, хто здобув вищу освіту в системі ДО, в 1997 р. становила близько 50 млн.
чоловік, у 2000 р. - 90 млн. за прогнозами у 2023 р. становитиме 120 млн.
чоловік.
ДО є перспективним сучасним механізмом і інструментом досягнення цілей
освіти на сучасному етапі її розвитку. Це відносно новий розділ знань і
і

2. практики, де понятійний апарат ще остаточно не визначився. Спираючись на
відомі означення дистанційної освіти, наведемо характерні риси цієї
багатовимірної категорії. ДО є однією з форм здобуття неперервної освіти, що
покликана реалізувати права людини на освіту й одержання відомостей; ця
форма освіти існує і буде існувати поряд з традиційними формами освіти -
очною, очно-заочною і вечірньою, і є результатом узагальнення і розвитку цих
форм освіти.
Дистанційне навчання (далі - ДН) - універсальна, синтетична, інтегральна,
гуманістична форма навчання, на основі якої створюються умови для тих, хто
навчається, щодо вільного вибору складу навчальних дисциплін, викладацького
складу кожної дисциплін та конкретного навчального закладу; ця форма освіти
адаптивна щодо базового рівня знань і конкретних цілей навчання тих, хто
навчається. Зазначимо, що ДН - це одночасно і технологія, що ґрунтується на
принципах відкритої освіти, в якій широко використовуються комп'ютерні
навчальні програми різного призначення та створюється за допомогою
сучасних телекомунікацій інформаційне освітнє середовище для постачання
навчальних матеріалів та спілкування.
ДН як прогресивна педагогічна технологія активно застосовується в
післядигоюмній педагогічній освіті (далі - ППО) для підвищення кваліфікації
керівних і педагогічних працівників та їх освітньо-кваліфікаційного рівня за
магістерськими програмами, в тому числі для підготовки керівників навчальних
закладів та їх резерву. У таких варіантах, як показує досвід Державного вищого
навчального закладу «Університет менеджменту освіти» (далі - УМО) НАПН
України та обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (далі -
ОІГШО), ДН застосовується в оптимальному поєднанні з очним навчанням
слухачів. Зазначимо, що система післядигоіомної освіти, яка нараховує в своєму
складі приблизно ЗО вищих навчальних закладів ПІ-IV рівнів акредитації, має
свою структуру, своєрідні цілі, задачі, умови функціонування, форми, методи и
засоби навчання тощо. Тому надається можливість на підставі загальних
закономірностей навчання у сучасній вищій школі, з урахуванням уже
напрацьованих інноваційних технологій та функціональної системи в ППО, при
детальному обліку специфіки функціонування системи модернізувати
організацію навчального процесу із використанням відкритих систем освіти
взагалі та ДН зокрема. У структурі ППО найбільшою специфікою відрізняється
система підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти (далі СПКККО). На
сучасному етапі система ПКККО є системою соціального типу, організаційно-
педагогічна, головна мета якої - створення оптимальних умов виконання
замовлення суспільства на рівень і якість (професіоналізм, компетентність,
2

3. культура, здібності і т.д.), підготовка висококваліфікованих керівників освіти,
реалізація ідей і підходів концепції "навчання протягом усього життя".
Дана система функціонує стійко, володіє визначеним науковим, кадровим,
організаційним потенціалом, здатна до сприйняття інноваційних підходів та
модернізації освітньої діяльності. Найбільш масштабна інновація сучасного
періоду розвитку системи - це перехід до очно-дистанційної форми підвищення
кваліфікації слухачів.
Теоретичною основою даного дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних
науковців, присвячені вивченню проблем: суті та структури педагогічної
діяльності (І.А. Зязюн, Н.В. Кузьміна, І.П. Підласий, В.О. Онищук, В.О.
Сластьонін); теорії і практиці дистанційного навчання (Є.С. Полат,
М.Ю.Бухаркіна, М.В.Моїсеєва, В.Г.Домрачев, С.О.Щенников); освіти та
інформаційного суспільства (Тиффин Джон, Раджасингам Лалита, Таскотг Дон,
Карл Поппер, Фуллан Майкл); педагогічним та методичним основам
застосування інформаційно-комунікаційних технологій у викладанні (М.І.
Жалдак, В.М.Кухаренко, В.М. Мадзігон, Є.Ф. Вінниченко, Ю.В. Горошко, Ю.О.
Дорошенко, В.В. Лапінський, С.А. Раков, Т.Г. Крамаренко К. Ховланд,
Дж. Маршал, Г. Бешмен), науковому забезпеченню дистанційної професійної
освіти, організаційно-педагогічні основи дистанційного навчання, проблеми і
напрями дослідження цієї галузі (В.Ю.Биков, М.І.Михальченко, Л.О.Лещенко,
B.В. Олійник, С.М. Сисоєва, П.М.Таланчук, В.О.Гравіт, О.М. Самойленко);
післядипломна педагогічна освіта в Україні і за кордоном (В.В.Олійник,
C.І.Синенко, Л.П.Пуховська, Л.І.Даниленко, М.І.Романенко, О.Б. Проценко).
Аналіз стану наукового опрацювання проблеми дистанційного навчання в
Україні та за кордоном і досвіду впровадження його в систему підвищення
кваліфікації керівних і педагогічних кадрів освіти показав, що поряд з певними
досягненнями ця педагогічна проблема потребує подальшого дослідження,
оскільки існуюче технічне, методичне і дидактичне забезпечення дистанційного
підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти не носить комплексного
характеру і за низкою показників не відповідає вимогам технологій ДН.
Розпочато підготовку серед керівних кадрів освіти таких категорій слухачів, як
керівники вищих навчальних закладів, яка має здійснюватись в умовах
дистанційної (очно-дистанційної) форми навчання. Управління самостійною
роботою слухачів при дистанційному підвищенні кваліфікації потребує
розв'язання низки організаційних і технічних питань, розроблення дистанційних
курсів (модулів), педагогічних тестів модульного контролю тощо відповідно до
сучасних вимог педагогіки та дидактики вищої школи.
З огляду на викладене, необхідність вирішення зазначених вище проблем щодо
повномасштабного запровадження технологій дистанційного навчання у
з

4. підвищенні кваліфікації керівних кадрів освіти зумовили вибір теми
дослідження «Теоретико-методологічні засади дистанційного навчання в
системі підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти»
Об'єктом даного дослідження є система підвищення кваліфікації керівних
кадрів освіти.
Предметом дослідження є теорія і технологія дистанційного навчання в системі
підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти
Мета дослідження полягає в теоретичній розробці та експериментальній
апробації моделі організації дистанційного навчання в системі підвищення
кваліфікації керівних кадрів освіти шляхом цілісного аналізу сучасного стану
дистанційного навчання в системі післядипломної педагогічної освіти як в
Україні, так і за кордоном, та перспектив розвитку системи підвищення
кваліфікації керівних кадрів освіти за дистанційною формою навчання.
Гіпотеза дослідження: професійна компетентність керівників освіти
підвищиться за умови впровадження в практику післядипломної педагогічної
освіти концептуальної моделі дистанційного навчання в системі підвищення
кваліфікації, яка перетвориться на систему фахової компетентності з наданням
допомоги керівникам освіти у подальшому їх особистісному розвитку, що є
гарантом справжнього професіоналізму.
Поставлена мета і сформульована гіпотеза визначають завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз дистанційного навчання в системі
післядипломної освіти і на цій основі визначити тенденції становлення теорії і
практики підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти за дистанційною
формою навчання.
2. Визначити концептуальні підходи до організації дистанційного навчання в
системі підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти
3. Розкрити організаційно-методичні умови дистанційного навчання в
системі підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти
4. Розробити технологію методичного та дидактичного забезпечення
підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти за дистанційною формою
навчання
5. Розробити та експериментально перевірити концептуальну модель
організації дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації керівних
кадрів освіти, яка перетвориться на систему їх фахової компетентності.
6. Обгрунтувати перспективні стратегічні напрями розвитку дистанційного
навчання в системі підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти.
4