Битва під Хотином в 1673 році PDF

3. Карта Турецької Імперії

4. Після перемоги 1621 р. військ гетьманів Яна Кароля Ходкєвіча і Петра Конашевича
Сагайдачного на османами під Хотином турки майже 50 років не потикалися в Україну.
Османська імперія мала інший клопіт – вела затяжну і важку боротьбу з венеційцями на Кріті,
з якої вийшла переможцем у 1659 р. І тоді турки знову звернули свій погляд на північ.
А там саме закінчилися українсько-польські війни під проводом гетьмана Богдана Зеновія
Хмельницького 1648-1654 рр. Війна виснажила обидва народи. Після смерті Хмельницького
влада перейшла до його сина Юрася, який, на жаль, не успадкував від батька відваги і
політичного розуму. Розпочався період Руїни, описаної Тарасом Шевченком. Україну
роздерли навпіл за Андрусівським миром між Московією та Річчю Посполитою 1664 р.
Отут і активізувалася Туреччина. 1671 року Мегмед IV захопив головну фортецю – Кам’янець
на Поділлі. Шлях на Львів був відкритий і турецьке військо сплюндрувало Поділля і Галичину.
Найганебнішим у цьому було те, що разом з турками й татарами на Галичину пішли і козацькі
війська правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Дорошенко мав доволі дивний план
відвоювати незалежність України у союзі з турками. В результаті Поділля стало турецькою
провінцією, а центральна Україна – її васалом.
Козацькі полковники цілком виправдано збунтувалися, і на козачій раді було обрано нового
гетьмана правобережної України. Ним став Михайло Ханенко. Опозиціонер же Дорошенко
почав формувати наймані сердюцькі козачі полки, в яких служили не лише українці.

5. Ярема Вишневецький
Наскільки різними були
активний та рішучий батько і
хворобливий та безвольний син
– забавка у руках магнатерії
Михайло Корибут Вишневецький
Син Яреми Вишневецького. Як і у випадку з Юрасем
Хмельницьким, природа створила навіть не бліду
копію, радше антипод до батька

6. І стало в Україні на той час аж три гетьмани:
• вірний Туреччині гетьман правобережної України Петро Дорошенко;
• вірний Московії гетьман лівобережної України Іван Самойлович;
• вірний Речі Посполитій правобережний гетьман Михайло Ханенко.
Був ще й четвертий – отаман Низового війська Запорізького Іван Сірко, який щойно повернувся
з московського заслання. Власне Іван Сірко разом з Михайлом Ханенком і виступили проти
ганебної політики Петра Дорошенка.
Разом з галичанином за походженням, великим коронним гетьманом Яном Собєскім їм
вдалося спершу розбити татар та дорошенківців під Кальником, а потім і зовсім вигнати турків і
татар з Галичини. Це було непросто. Проти 80-тисячного війська Мегмеда IV виступило усього
1100 вояків подільського старости Миколи Потоцького та 4500 козаків Михайла Ханенка. Турки,
татари та сердюки Дорошенка обложили Львів. Собєскі практично вів партизанську війну,
постійно пересувався, практично не спав. Під Угриновом коло Калуша Собєскі знищив війська
наслідника Кримського ханства Сафе Герея. Противився Дорошенку і гетьман Михайло
Ханенко, однак сил у нього було обмаль.
Для шляхти ж тоді головним було зовсім інше питання – питання виборів нового короля. Як то
завжди, утворилося дві партії. Одна профранцузька, яка пропонувала на трон Речі Посполитої
принца Конде. Інша – проавстрійська, яка обстоювала Карла Лотарінгського.
Річ Посполита була практично на межі громадянської війни, а тому Польща, а разом з нею і
Україна стали практично безборонними.

7. Михайло Корибут Вишневецький і його герб
Кололь-невдаха Речі Поспорлитої, син одвічного опонента
Хмельницького, князя Яреми Вишневецького

8. У такій непростій ситуації Іван Сірко разом із запорожцями вдарив по Перекопу і татари
спішно повернулися додому. Без такого підкріплення турки змушені були підписати у
галицькому містечку Бучач мирну угоду, за якою утверджувався контроль Великої Порти над
Поділлям, Правобережна Україна визнавалася васалом Туреччини, окрім того на Річ
Посполиту накладалася значна контрибуція.
Польща отримала передих і зайнялася виборами короля. Недалекоглядна і свавільна
шляхта обрала на трон хворобливого невдаху Михайла Корибута Вишневецького – княжича
українського роду з Вишнівця на Тернопіллі. Йому було далеко до своїх предків, таких, як
перший запорізький гетьман Дмитро Байда Вишневецький, або як супротивник Богдана
Хмельницького волинський князь Ярема Вишневецький. Новий король нікого не об’єднав і
свари продовжувалися.
Оттоманська Порта натомість не дрімала і у 1673 року почала вимагати виконання умов
договору. Річ Посполита гордовито відмовила. Тоді османи традиційно вивісили в
Андріанополі бунчуки, що означало проголошення війни. Військо, яке нікуди не поспішало, бо
було певне себе, очолив Гусейн Паша.
Однак, цього разу турки позбулися двох союзників – Петро Дорошенко, отямившись,
ухилився від участі в кампанії, як і хан Селім Гірей, що пам’ятав поразку під Перекопом.
Гусейн Паша прибув до Хотина, яким на той час, як і Кам`янцем Подільським, володіли
турки, і розмістив свої війська у старих окопах гетьмана Ходкєвіча і козаків гетьмана
Сагайдачного у 1621 р.

9. Гетьман Юрась Хмельниченко
Саме йому дорікають тим, що потім в
українській історії було названо “Руїною”
Чи не перший віддав Україну туркам
Гетьман Лівобережної України
Іван Самойлович
Був вірний московському царю, за що
заслужив заслання до Тобольська

10. Собєскі разом з воєводою руським Станіславом Яблоновським рушив до Хотина 11 вересня
1673 р. Окремо йшли волинські війська Миколи Сенявського, литовських гетьманів Міхала
Паца та Міхала Казимира Радзивіла. З Волині ж прибули полки князя Дмитра
Вишневецького.
Під кінець вересня турки передали польському королю кафтан і булаву – знак, що вони
вважають його своїм васалом. Собєскі, виграючи час, відіслав посланця Гусейн агу до
Львова, до важко хворого короля. А сам, тим часом, планував битву.
Не очікуючи литовських полків, він рушив уздовж Дністра до Хотина. Коло Снятина перейшов
турецький кордон. З литовцями та білорусами гетьманів Паца та Радзивіла він з’єднався
лише в Буковині.
Микола Сенявський, йдучи з півночі, прикривав війська від удару з подільського боку.
Разом з турками прийшли і їх васали, однак у деяких з них не витримали нерви. Скажімо
господар Молдови одразу перейшов на сторону Собєского. Невдовзі так вчинив і господар
Волощини.
Війська стояли зовсім навпаки, ніж було у битві під Хотином 1621 р. Турки – у фортеці і
поблизу неї, а війська Речі Посполитої – довкола.
Битва тривала з 9 по 11 листопада. Осінні ночі ставали щоразу холоднішими, і теплолюбні
турки страшенно страждали від цього. А Собєскі, тим часом, виснажував турків постійним
гарматним обстрілом удень і вночі, не даючи їм ні розслабитися, ні зігрітися.

11. Гетьман Правобережної України
Петро Дорошенко
Був вірний Великій Порті, у чому згодом
гірко розкаювався
Гетьман Правобережної України
Михайло Ханенко
Був вірний Речі Посполитій. Боровся
супроти турків і московитів

12. Штурм розпочався удосвіта 11 листопада і застав османів зненацька. Піхота блискавично
видерлася на вали і вирубала замерзлих яничар шаблями і бердишами. Після того
взялися руйнувати шанці і засипати рови. Турки нарешті спромоглися організували
контратаку і з криком “Аллах! Аллах!” спробували зупинити паніку серед своїх. Однак
летючі гусари руського воєводи Яблоновського по головах ворога вдерлися до
турецького табору. Захопили мости. Литвини не давали тікати з заходу.
Намісник Боснії Сюлейман паша, зрозумівши, що битва програна, почав пробиватися на
південь, аби втекти. Там їх зустріли волинські полки Дмитра Вишневецького і полки
київського воєводи Андрія Потоцького.
Війська Собєского захопили Хотинську фортецю. Османи були розбиті дощенту. Багато
турків потонуло у холодних водах Дністра.
Але Гусейну паші з 4 тисячами яничар усе ж вдалося втекти і схоронитися у Кам’янці
Подільському. Галіл паша, комендант фортеці, яка залишалася у руках турків, не зміг
прийняти усіх утікачів, тому вони прокрадалися через Україну та Молдову, де потрапляли
до рук селян.
Мало хто повернувся до Туреччини. Це вдалося хіба турецькому головнокомандувачу. Та
коли Гусейн паша з ганьбою прибув до Стамбулу, султан Мегмед IV передав йому зелену
мотузку, що означало вирок смерті.

13. А під Львовом, за один день до Хотинської перемоги, помирає король-невдаха
Вишневецький. Трон знову порожніє. Однак, того разу сумнівів щодо кандидатури
майбутнього короля немає.
21 травня 1674 року переможець Хотинської битви, онук українця Івана Даниловича і син
українця Якова Собєшина стає Яном ІІІ Собєскім, королем Речі Посполитої.
У двох королів Речі Посполитої, що мали в собі українську кров, склалися дуже різні долі.
Михайло Корибут Вишневецький правив коротко і ганебно, а Ян ІІІ Собєскі довго і блискуче.
Перемогою під Хотином його слава як оборонця Европи ще не була увінчана. На нього
чекав Відень.

14. План битви під Хотином, 1673 р.
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

16. Карта України XVI ст.
Червоним позначено кордони козацького регіону, який перекривав Кримському
ханству вихід до великої европейської рівнини

17. Хотинська фортеця

18. Втеча турецького війська до Хотинської фортеці
Битва під Хотином 1683 р. Фрагмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

19. Фортеця у Кам`янці Подільському
Частина турків після поразки втекла до цієї фортеці

20. Хотинська фортеця. 2000-і рр. XXI ст.

21. Хотинська фортеця. 2000-і рр. XXI ст.

23. Тріумфатором у бою під Хотином 1673 р. був коронний гетьман Ян Собєскі
Для багатьох відкриттям є українське походження короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєского. А тим часом, у XVII сторіччі
національні відмінності були не такими істотними, як релігійні чи станові. І Собєскі, і литовські гетьмани Пац і Радзивіл,
українські гетьмани Дорошенко, Ханенко і Самойлович були людьми, що належали до однієї суспільної верстви –
шляхти, і були рівними

24. Саме шляхта була свідомим учасником суспільних процесів. Вона формувала систему суспільних відносин, політику, і,
значною мірою, культуру. Така шляхетська “нація” творила державу – Річ Посполиту (Республіку) двох народів,
польського і литовського.
“Націю Речі Посполитої” складала шляхта різного етнічного походження – польського, литовського, українського і
білоруського. Значною мірою руського походження родина Собєского була її яскравим представником

25. У речі Посполитій часто найродовитішою шляхтою були княжі
роди руського - і українського, і білоруського – походження,
які виводили свій родовід ще від Рюриковичів. Це князі
Четвертинські, Заславські, Острозькі, Вишневецькі, така
менш родовита, однак багата магнатерія, як Киселі чи
Потоцькі. Та, оскільки Річ Посполита складалася з
Польського королівства та Великого Литовського князівства,
то українці, русини і тим більше білоруси не були суб`єктами
цієї конфедерації, хоча постійно за це боролися. Ще князь
Костянтин Острозький прагнув утворення окремого Руського
князівства у рамках Речі Посполитої. Але країна тоді зав’язла
у громадянських війнах, зокрема під проводом Богдана
Хмельницького та багатьох інших козацьких ватажків, і ідею
не підтримали
Ян ІІІ Собєскі
невідомий художник XIX ст.
Львівський історичний музей
Родовий герб Яна
Собєского “Яніна”

26. Родовий герб Івана
Даниловича “Сас”.
До герба належала мати Яна
Собєского Теофіля
Іван Данилович. Невідомий художник XVII ст.
Олеський замок,Львівська галерея мистецтв
Іван Данилович - типовий представник феодальної
верхівки. Людина високоосвічена, чутлива до
гуманістичних ідей, він, однак, не пропускає
можливості поліпшити своє матеріальне становище і
піднятися вгору щаблями кар'єри.
Не без розрахунку одружується з багатою нареченою
Катериною Красицькою (за її придане і починає
розбудову Олеського замку). Другою дружиною його
стала донька коронного гетьмана Жолкевского –
Софія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Не
без сприяння свого тестя Данилович став каштеляном
львівським, а з 1614 р. – воєводою руським

27. Данилович намагається влаштувати і своїх дочок. Але робить це без їх згоди. Адам
Жолкевскі, закоханий у його доньку Марціану, але не будучи бажаним майбутнім зятем,
привселюдно чинить самогубство Другу дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту
красноставського Якуба Собєшина. У 1629 р. у неї народжується син, названий ім'ям діда,
майбутній переможець турків під Віднем, польський король Ян III Собєскі.
За Івана Даниловича родинне гніздо Даниловичів – Олеський замок, набрав майже
сучасного вигляду. У 1613 р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу
й лікарню для селян.
Данилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити в злагоді з
козацтвом. Це у нього на службі в Олеську був Михайло Хмель, батько Богдана. А коли
Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив Михайла
Хмельницького, і тоді родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір Суботів.
Ставлення Даниловича до Хмельницьких розкривається і в прагненні викупити Михайла з
турецької неволі, куди він потрапив у битві під Цецорою у 1620 р. Донедавна вважалося,
що у цій битві Михайло Хмельницький загинув, але виявлені документи свідчать про інше.,
У листопаді 1627 р. Даниловича збирався обміняти турка Абдурахмана, на полоненого
підстаросту чигиринського Михайла Хмеля, оціненого у 500 золотих. Проте невідомо, чи
відбувся обмін, бо йому на заваді могла стати смерть самого ініціатора.
Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, однак в одній із
сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий у наметі мурзи Кантеміра. Другий
син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок, як придане
Марціани, переходить до Конецпольскіх.
Славу роду Даниловичів продовжив онук Івана Даниловича Ян Собєскі.

28. Родовий герб Собєшиних
“Яніна”
Якуб Собєшин. Невідомий художник XIX ст.
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв
Якуб Собєшин – батько Яна ІІІ Собєского
Одружившись на дочці Руського воєводи Івана
Даниловича Теофілі, він увійшов до кола магнатерії
Речі Посполитої

29. Марія Казимира Собєска (Марисенька) –
дружина Яна ІІІ Собєского
Француженка Аркен де Гранж стала дружиною
короля і його помічницею. У складні моменти вона
не тільки давала добрі поради, але й успішно
правила країною, поки Собєскі провадив затяжні
військові кампанії.
Листи Яна Собєского до Марисенькі вважаються
вершиною лірики у польській літературі

30. Г. Гаскар, Портрет Якуба Собєского
1681, Олеський Замок, Львівська галерея мистецтв
Якуб Собєскі – син Яна ІІІ Собєского, супроводжував
батька у Віденській кампанії 1683 р
Герб Якуба Собєского

31. Миколай Ієронім Сенявський
Визначний військовий діяч Речі Посполитої,
Сенявський супроводжував Собєского і у
Хотинській кампанії 1673 р., і у Віденській кампанії
1683 р.
Герб Миколая Ієроніма Сенявського
Родовий герб Сенявських “Леліва” донедавна
був історичним гербом Тернополя

32. Герб Міхала Казимира
Радзивіла
Родовий герб литовських князів
Радзивилів “Труби”
Міхал Казимир Радзивіл
Литовський гетьман,
учасник битви під Хотином

33. Герб Міхала Паца
Родовий герб “Гоздава”
Міхал Пац
Учасник битви під Хотином. Великий литовський гетьман.
Прибувши до Хотина одразу заявив свої права на те, щоб бути
головнокомандуючим. Однак, розум поборов амбіції і
полководцем став Собєскі. Цей невеликий інцидент добре
ілюструє стосунки у Речі Посполитій, коли Велике Литовське
князівство не корилося королю. Часто між представниками
короля і литовцями точилися неабиякі суперечки

34. Напередодні Хотинської битви 1673 року королем Речі Посполитої був обраний Михайло Корибут Вишневецький.
Вишневе́цькі - гілка українського княжого роду Несвіцьких з Волині, що, з-а одними даними, походить від турово-
пінських Рюриковичів. Родоначальником вважається князь Федір Несвіцький, що є прабатьком 4-х княжих родів —
Вишневецьких, Збаразьких, Воронецьких і Порицьких. За іншими – є нащадками великого князя литовського
Ольгерда (родоначальник - Федір Корибут). Прізвище Вишневецькі походить від містечка Вишневець на Волині
(тепер - Тернопільська область). За історичними джерелами Костянтин Вишневецький 1583 р. був старостою
житомирським
Обрання князя Михайла
Корибута Вишневецького
королем Речі Посполитої

35. Михайло Корибут Вишневецький
(31 липня 1640–10 листопада 1673)
Король Польщі з 1669. Зі старого шляхетського роду Вишневецьких, герба
Корибут. Обраний на престол 19 червня після зречення Яна Казимира.
Син Яреми Вишневецького. Коротке правління молодого і недосвідченого
Михайла Вишневецького виявилася не дуже вдалим. За його правління
послабилась королівська влада. Вишневецький підтримував гетьмана
Правобережної України М. Ханенка і вів війну проти гетьмана Правобережної
України П. Дорошенка.
Влітку 1672 українсько-турецька армія, здобувши фортецю Хотин, вступила в
Галичину. Після облоги українсько-турецькими військами Львова Михайло
Корибут Вишневецький уклав Бучацький мирний договір 1672, за умовами якого
Україна ставала протекторатом Туреччини. Помер у Львові
Герб князя Михайла Корибута Вишневецького
Родовий герб князів Вишневецьких, Досі це історичний
герб містечка Вишневець на Тернопільщині

36. Герб князя Дмитра (Байди)
Вишневецького
Князь Дмитро (Байда) Вишневецький
Невдаха-король Михайло Корибут мав славних предків. Чого
вартий хоча б князь Дмитро (Байда) Вишневецький – перший
відомий гетьман Запорозької Січі, чи його батько і опонент
Хмельницького Ярема Вишневецький. Михайло Корибут не
успадкував і дещиці їхньої заповзятливості

37. Дмитро Вишневецький
(р. н. невід. – п. 1563)
Український князь, перший з достовірно відомих козацьких
гетьманів (бл. 1552-1563).
Походив із старовинного волинського роду Гедиміновичів. Власник
земельних маєтків у Кременецькому повіті. В 1550-53 – староста
Черкаського і Канівського повітів. Бл. 1552 (за ін. даними 1554-
55,1556) збудував на о-ві Мала Хортиця замок, який став прототипом
Запорозької Січі.
1554 знову призначений Сигізмундом II Августом старостою
канівським і черкаським. У 1557-58 відбивав напади кримських татар
на чолі з ханом Девлет-Гіреєм I на Хортицю. У жовтні 1657 р. здобув
турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти усі гармати на
Хортицю. Пробував організувати союз держав (Польща, Московія за
участі запорожців для боротьби проти Туреччини і Кримського
ханства

38. На початку 1559 Дмитро Вишневецький здійснив вдалий похід у Крим,
визволивши з неволі кілька тисяч українських невільників. У червні
напав на турецьку фортецю Азов.
У 1563 втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у
Молдавії. зазнав поразки у бою під Сучавою від військ претендента на
молдавський престол Стефана IX Томші. Був узятий у полон і виданий
туркам.
За повідомленням «Хроніки Мартина Бєльського» після жорстоких
катувань за наказом султана Сюлеймана II був скинений з вежі на залізні
гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, на яких і помер.
Вишневецький – герой української народної думи про Байду
Українські гривні,
викарбувані на честь
князя Дмитра (Байди)
Вишневецького

39. Ієремія-Михайло (Ярема) Вишневе́цький
(1612 - 20 серпня 1651)
Батько Михайла Корибута, один з найбагатших магнатів Речі
Посполитої, князь, з 1646 р. воєвода руський.
Походив з українського князівського роду, син київського каштеляна
Михайла Вишневецького і Раїни Вишневецької. Учився в ієзуїтському
колегіумі у Львові, потім вивчав військову справу в Італії та Іспанії.
Володів величезними маєтностями в Україні. Зокрема, на Лівобережжі
йому належало 56 міст і містечок з центром у м.Лубни (т. зв.
Вишневеччина, нині переважно територія Полтавської обл.), в яких
жило понад 288 тис. ос., що сплачували щороку 1 млн. 200 тис. золотих.
Утримував 12 тис. надвірного війська.
У 1631 р. перейшов з православ'я у католицизм, який насаджував у своїх
володіннях.
На початку повстання Хмельницького в [1648]] р. під тиском відступив зі
своїх володінь на Лівобережжі. На Правобережній Україні чинив
екзекуції, намагаючись придушити повстання. У боях 1648 р. під
Махнівкою, П’яткою і Старокостянтиновом загони Вишневецького та
інших магнатів вели бої з козацько-селянськими загонами на чолі з М.
Кривоносом. Після розгрому шляхетського війська в Пилявецькій битві
1648 р. відступив до Львова. У 1649 р. очолив оборону Збаража від
козацько-татарського війська. У 1651 р. один з керівників польської
армії в битві під Берестечком проти козацько-татарського війська.
Помер 20 серпня 1651 р. в під Паволоччю. Муміфіковані останки
Вишневецького зберігаються у монастирі Святого Христа (Święty Krzyż)
у Польщі

40. Петро Дорошенко
(1627 -19.11.1698)
Визначний український державний, політичний та військовий діяч,
гетьман України (1665-1676).
Народився у м.Чигирин. Походив із старого козацького роду. Здобув
широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Брав участь у
національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького
1648-1657 як козак і писар Чигиринського полку. Вів переговори з
польським і шведським урядом.
Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав
гетьмана Івана Виговського. У 1660 як полковник чигиринський
Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів
Переяславських статей. У 1663-64 рр. – генеральний осавул у гетьмана
П. Тетері, з 1665 -полковник Черкаського полку.
У жовтні 1666 правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим
гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині
козацька рада підтвердила вибір старшини
Герб гетьмана Петра Дорошенка

41. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, Дорошенко, створив постійне 20-тисячне
військо з найманих частин - т.зв. серденята (з турецької - відчайдухи), які відзначалися хоробрістю
в бою і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини
Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету.
Дорошенко часто скликав козацькі ради. де вислуховував думку рядових козаків. Метою
Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після
підписання між Московською державою і Річчю Посполитою Андрусівського перемир'я 1667,
умови якого абсолютно нехтували державними інтересами України, Дорошенко вирішив укласти
військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.
У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило
польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-
польський кордон по р.Горинь. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку
літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось
антимосковське повстання. Під час нього у військовому таборі під Опішнею козаки убили гетьмана
Івана Брюховецького і уь вересні 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України. Проте
гетьманування Дорошенко на Лівобережній України тривало недовго.
Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі
Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною.

42. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Речі Посполитій війну. Навесні 1672 розпочалися
широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, запросивши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у
наступ. Об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман Дорошенко,
турецький султан Мегмед IV і кримський хан Селім-Прей, здобула фортецю Кам'янець (тепер
Кам'янець Подільський) і вдерлася у Галичину. На початку вересня 1672 союзницькі війська
обложили Львів.
Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд уклав Бучацький мирний договір 1672 р.
Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну
Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з
Річчю Посполитою, захопити Правобережжя.
У червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г.Ромодановського і козацькі полки на
чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську
столицю Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу
Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням везира Кари-
Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.
Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка. Проте ситуація на Правобережжі була
надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому
березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах,
вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті,
грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Відновилася практика захоплення в ясир.
Жителі цілих сіл були змушені утікати на лівий берег Дніпра. Дорошенко втратив довіру
українського населення.

43. Розчарований політикою Туреччини, Дорошенко вирішив зректися булави. Восени 1675 на
козацькій раді у Чигирині він склав гетьманські клейноди, а І.Сірко прийняв від нього
присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на
лівому березі Дніпра у присутності Івана Самойловича і І.Ромодановського, від чого
Дорошенко рішуче відмовився.
Восени 1676 30-тисячна московська армія і полки Самойловича знову обложили Чигирин.
19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв усього двотисячний
загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь
становища, переконав козаків припинити опір.
Після зречення гетьманства Дорошенко поселився у с. Сосниця (тепер Чернігівська обл.),
проте на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679-82 Дорошенко жив у Вятці.
Останні роки життя Дорошенко провів у засланні у с. Ярополче під Москвою, де і помер.
Українські гривні,
викарбувані на честь
гетьмана Петра Дорошенка

44. Михайло Ханенко
(6л. 1620-п. 1680)
Гетьман Правобережної України (1669-74). Походив з козацько-
старшинської родини Ханенків. Належав до тієї частини козацької
старшини, яка виступала проти укладення гетьманом
Ю.Хмельницьким Переяславських статей 1659 з Московським
царством.
У 1661 отримав від польського короля Яна II Казимира шляхетський
титул. Підтримував П.Суховія в його боротьбі проти гетьмана Петра
Дорошенка. У вересні 1669 на раді під Уманню Xаненка було
проголошено гетьманом Правобережної України. У 1670-71 Xаненко
разом з кошовим отаманом Іваном Сірком здійснив успішні походи
на Крим і у турецькі володіння – на міста Аслан, Джакерман та ін.
Гетьман Правобережної України
Михайло Ханенко
Герб гетьмана
Михайла Ханенка

45. З осені 1670 Xаненко спільно з Іваном Сірком розпочав кількарічну
боротьбу за владу в Правобережній Україні проти гетьмана Петра
Дорошенка.
На Переяславській раді 19.3.1674 Xаненко зрікся влади і присягнув на
вірність Москві. Отримав від московського царя маєтності у
Лівобережній Україні.
Останні роки життя провів у Козельці, Лохвиці й Києві. У 1677-78
перебував в ув'язненні за звинуваченням у встановленні таємних
контактів з Річчю Посполитою.
Гетьман Правобережної України
Михайло Ханенко
Герб гетьмана
Михайла Ханенка

46. Іван Самойлович
(р. н. невід. - п. 1690)
Гетьман Лівобережної України 1672-87. Походив із сім'ї священика Самійла
Самойловича з Ходоркова на Житомирщині.
Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську
розпочав військовим писарем. Виконував важливі дипломатичні
доручення гетьмана Івана Брюховецького. Отримав звання значкового
товариша. Брав участь у повстанні 1668, активно виступав проти
московської влади в Україні.
Після загибелі гетьмана І.Брюховецького приєднався до наказного
гетьмана Д.Многогрішного, дістав царське прощення. У 1668-69 був
наказним полковником та полковником чернігівським (1668-69)
Гетьман Лівобережної України
Іван Самойлович
Герб гетьмана
Івана Самойловича

47. Після обрання гетьманом Д.Многогрішного став генеральним суддею
(1669-72) У червні 1672 обраний гетьманом і володів гетьманською
булавою 15 років. Виступав за соборність українських земель. Боровся
проти протурецького гетьмана Петра Дорошенка, намагався об'єднати під
своїм регіментом Правобережну і Лівобережну Україну.
На поч. 1674 Самойлович, разом з царським воєводою
І.Ромодановським, на чолі козацьких і стрілецьких полків здійснили
похід у Правобережну Україну. На Переяславській раді 17.3.1674
Самойлович був обраний гетьманом усієї України, проте фактичне
об'єднання Правобережної та Лівобережної України відбулося після
зречення з гетьманства 19.10.1676 Петра Дорошенка.
Гетьман Лівобережної України
Іван Самойлович
Герб гетьмана
Івана Самойловича

48. За правління Самойлович Українська православна церква втратила свою
незалежність і в 1686 була підпорядкована Московському Патріархові.
Самойлович був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався
зробити спадковою. За його правління внаслідок масового переселення
правобережного населення у Лівобережжя поступово відроджується
економічне життя Гетьманщини.
Авторитарний спосіб правління Самойлович і великі податки викликали
незадоволення як серед козацької старшини, так і серед рядового козацтва.
За підтримки московських урядовців старшинська верхівка стала писати
цареві доноси на гетьмана, звинувачуючи його у зловживанні владою,
таємних зносинах з Кримським ханством й військовій зраді.
Влітку 1687, скориставшись з невдалого спільного походу московської армії
(100 тис. чол.) і українського козацького війська (50 тис. чол.) на Крим (див.
Кримські походи 1687 і 1689), старшина звинуватила Самойлович у його
провалі. 23 липня 1687 ставка гетьмана була оточена російськими полками.
На козацькій раді на р. Коломаці Самойловича скинуто з гетьманства (див.
Копомацька рада 1687), заарештовано і разом із сином Яковом відправлено у
Москву, а звідти - на заслання до Сибіру.
Помер у Тобольську в 1690.

49. Отаман
Війська Запорозького
Іван Сірко
Іван Сірко
(* - 1680)
Кошовий отаман Війська Запорозького Низового, визначний військовий
діяч Запорожжя, родом зі слободи Мерефа. Походив з дрібної шляхти .
Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й
успішно воював проти татар і турків.
Як політик, часто міняв орієнтацію. Виступав проти Івана Виговського,
Юрія Хмельницького (якого колись підтримував проти Виговського) й
Павла Тетері, яким закидав їх пропольську політику.
Після Андрусівського договору 1667 зайняв виразно антимосковську (і
антипольську) позицію. Не зважаючи на свою ворожість до турецько-
татарського світу, довгший час підтримував гетьмана П.Дорошенка, з яким
потім розійшовся.
1672 претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим
гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його
до Тобольська (мабуть, головно за підтримку Дорошенка й зв'язки з
Степаном Разіном). По поверненні з московскької неволі (1673) до кінця
життя лишився противником Москви і Самойловича, обстоюючи
насамперед автономні інтереси Запорожжя, задля чого встановлював
зв'язки то з Польщею, то з Туреччиною і Кримом. Відомий лист
Запорозьких казаків до султана Туреччини Мегмеда IV1676 р. підписаний
Іваном Сірком, що показано у вiдомої картинi Iллi Рєпiна.
Похований біля Чортомлицької Січі (тепер село Капулівка, Нікопольського
району Дніпропетровської обл.).

50. Українська гривня,
вибита на честь
Івана Сірка
Іван Сірко у бою

51. Отаман Війська
Запорозького
Іван Сірко
Могила Івана Сірка
у селі Капулівка
Отаман Війська Запорозького
Іван Сірко

53. Мартіно Альтамонте. Битва під Хотином 1673 р.
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв
Ян ІІІ Собєскі верхи з тріюмфом споглядає за перебігом битви. Ця баталія, звичайно, не відображає всієї правди –
навряд чи коронний гетьман був у битві настільки спокійним і величним

54. Перебіг битви
У вересні 1673 р. до Хотина рушили три колони військ Речі Посполитої. Тоді ще коронний
гетьман Ян Собєскі з-під Львова рушив уздовж правого боку Дністра через Станіславів
(тепер Івано-Франківськ) до Снятина в напрямку Буковини. З Литви і Білорусі рушили на
південь гетьмани Пац та Радзивіл. З Волині, обходячи Кам’янець Подільський зі сходу,
рушив Миколай Ярема Синявський.
Дорошенко дотримувався нейтралітету. Кримського хана стримував Іван Сірко, тому його
під Хотином не було.
Собєскі та литовські гетьмани об’єдналися лише в Буковині. І одразу виникло непорозуміння
– хто ж буде головнокомандувачем. Чи не надто родовитий Собєскі, чи набагато родовитіші
Пац та Радзивіл? Однак розум переміг, і амбіції литовських магнатів були подолані.
Османське військо йшло двома колонами. Цим скористався Собєскі, щоб ослабити кожну з
них. Однак невдовзі турки все ж зайняли старі польські та козацькі окопи, викопані перед
Хотинською фортецею ще гетьманами Сагайдачним та Ходкєвічем.
Головні сили турків обороняла лінія шанців з фортецею позаду і була оточена оборонним
валом у формі півмісяця, який своїми рогами впирався у берег Дністра.
Позаду фортеці та турецького табору турки збудували міст для підтримки зв’язку з
фортецею у Кам’янці Подільському, яку утримувала турецька залога. Вони пам’ятали
проблеми, що були у Ходкевіча з Сагайдачним, коли татари не давали їм переправитися на
лівий берег Дністра, чим позбавили доступу до харчових і людських ресурсів. Османи
гадали, що мають міцний тил.

56. Як тільки об’єднані війська Речі Посполитої підійшли до Хотина, їх зустрів активний
гарматний обстріл турків.
Хотинська битва 1673 року розпочалася з виснажливої для розніжених османів осади.
Господарі Молдови та Валахії перейшли один за одним на бік Собєского.
9-11 листопада коронний гетьман перейшов до активних дій. На світанку замерзлих та
заспаних турків застав масований штурм з боку правого флангу коронних військ.
Прориваючись уздовж Дністра, вони вдерлися у внутрішній табір турків з боку старих
окопів, викопаних Сагайдачним. Проти них кинули важку кавалерію османів. Однак паніка
та малий простір не давали їй повноцінно розгорнутися у бойові порядки.
Почалася втеча турків до Хотинської фортеці та через міст у бік Кам’янця Подільського.
Чимало турків потопилося, чимало було затоптано. Відступити на північ уздовж Дністра не
давало литовське військо.
11 листопада Хотин здався. Гусейн паша мостом утік до Кам’янця Подільського.

57. Мартіно Альтамонте. Битва під Хотином 1673 р.
Фрагмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

58. Мартіно Альтамонте. Битва під Хотином 1673 р.
Фрагмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

59. Мартіно Альтамонте. Битва під Хотином 1673 р.
Фрагмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

60. Мартіно Альтамонте. Битва під Хотином 1673 р.
Фрагмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

62. Юліуш Коссак. Кампанія Кміціца
1885, Національний музей, Варшава

63. Парад летючих гусарів

64. Коронне військо у поході

65. Летючий гусар у бою

66. Юліуш Коссак
Вірний товариш
Алєксандр Орловскі
Атака летючих гусарів

67. Летючий гусар

68. Обладунки І зброя летючих гусарів
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

69. Обладунки і зброя летючих гусарів
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

70. Обладунки і зброя летючих гусарів
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

71. Польське військо у бою
Битва під Хотином 1683 р. Фрагмент
Олеський замок. Львівська галерея мистецтв

72. Польське військо у бою
Битва під Хотином 1683 р. Фрагмент
Олеський замок. Львівська галерея мистецтв

73. Польське військо у бою
Битва під Хотином 1683 р.
Фрагмент
Олеський замок. Львівська
галерея мистецтв

75. Герб Війська Запорозького

76. Штандарти Війська Запорозького

77. Юзеф Брант. Повернення козаків. 1894

78. Запорожець ХVIIІ ст.
у повному озброєнні

79. Юзеф Брант. Молитва у степу
1900, Національний музей, Варшава

80. Юзеф Брант. Бунчужний. 1885 Юзеф Брант. Вершник. 1907

81. Юзеф Брант
Повернення переможців
Л. Жемчужніков
Козак їде на Січ

82. Юзеф Брант. Пластуни
1873, Гурношльонський музей, Битом

83. Ф.О. Рубо. Атака запорожців у степу

84. Козацьке Товариство “Кіш”
Львів, 1990-ті

85. Козацьке Товариство “Кіш” (Львів)
У поході по Балтійському морю

86. Козацьке Товариство “Кіш”( Львів) на чайці “Пресвята Покрова”

87. Козацьке Товариство “Кіш”( Львів)
Ну чим не козаки?

89. Яничар
Яничáри (тур. yeniçeri, дослівно нове військо),
реґулярна піхота в Османській імперії, створена у 14-
19 ст. султаном Мурадом І. Спершу набиралася з
полонених, потім поповнювалася примусовим
набором дітей підданих християн (сербів, болгар та
ін.). Після переходу на іслам, яничари виховувалися у
дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху; творили
дисциплінований корпус, іноді чисельністю до 40 тис.,
з аґою на чолі;
Яничарам було заборонено одружуватися (до 1566
року) та займатися господарством, вони стали
підпорою влади турецьких султанів, знаряддям
турецького абсолютизму. З 17 ст. вони почали
втручатися у державні справи, чинили державні
перевороти. Військо яничар було ліквідоване 1826
року наказом султана Магмуда II.

90. Яничарський корпус
Гвардія султана, яка з часом почала над ними
домінувати, страчувати султанів, яким вона не
симпатизувала, і ставити на престол своїх ставлеників

91. Обладунки турецького і татарського війська

92. Турецька мініатюра
1582, Стамбул

93. Турецька мініатюра
1582, Стамбул

94. Турецький розвідник

95. Турецький обоз
Битва під Хотином 1673 р. Фрагмент
Олеський Замок, Львівська галерея мистецтв

96. Втеча турків з Хотина до Кам`янця Подільського
Битва під Хотином 1673 р.Фрагмент
Олеський Замок, Львівська галерея мистецтв

97. Втеча турків з Хотина до
Кам`янця Подільського
Битва під Хотином 1673 р.
Фрагмент
Олеський Замок, Львівська галерея
мистецтв

98. Втеча турків з Хотина до Кам`янця Подільського
Битва під Хотином 1673 р. Фрагмент
Олеський Замок, Львівська галерея мистецтв

100. Турецький шаблі і ятагани

101. Турецькі пістолі і рушниці

102. Турецькі ятагани
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

103. Турецька шабля
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

104. Турецький щит
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

105. Обладунок летючого
гусара
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

106. Обладунки летючих гусарів
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

107. Шолом летючого гусара
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

108. Бойовий пернач та чекани
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

109. Гармата XVII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

110. Мортира XVII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

111. Гармата XVII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

112. Рушниці XVII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

113. Рушниці XVII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей

114. Гармата XVII ст.
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей