Ce diaporama a bien été signalé.
Le téléchargement de votre SlideShare est en cours. ×

Небезпеки в горах

Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Chargement dans…3
×

Consultez-les par la suite

1 sur 67 Publicité
Publicité

Plus De Contenu Connexe

Les utilisateurs ont également aimé (15)

Publicité

Небезпеки в горах

  1. 1. Гірський клуб “ЕКСТРЕМ”, м. Львів Курс лекцій “Школа альпінізму” (Початкова підготовка - 1) (Підготовлено на основі книжки “Школа альпінізму” під редакцією П. П. Захарова) Лекція №4 Небезпеки в горах
  2. 2. ВСТУП Знання гір, їх життя і небезпек, пов'язаних з процесами вивітрювання гірських порід і зміною поверхні рельєфу - одна з основ безаварійності в альпінізмі. Руйнування гірських порід йде безперервно. Іноді воно набуває величезні розміри і супроводжується потужними зовнішніми ефектами (обвали, лавини і т. д.). Зміни поверхні рельєфу мають певну циклічність протягом всіх чотирьох пір року. Так, до осені припиняються каменепади, але зростає лавинонебезпечність, що досягає максимуму в січні-лютому. Після періоду ґрунтових лавин (квітень- травень) зростає небезпека каменепадів під час найбільшого оголення схилів вершин від снігу (серпень-вересень). Одночасно посилюється ерозійна діяльність гірських річок і льодовиків. Умови пересування в горах в різний час доби і року ускладнюються змінами погоди, які мають певну закономірність і циклічність. Значення небезпек, вміння їх розпізнати в прихованому, замаскованому вигляді, знання закономірності їх виникнення визначають вибір найбільш безпечного та вірного шляху сходження. Щоб не ризикувати своїм життям і життям товаришів, альпініст повинен добре знати гори і правильно оцінювати перешкоди, що зустрічаються на маршруті.
  3. 3. Вміння долати небезпеки, пов'язані з горозходженнями, набувається в міру накопичення досвіду. Досвід набувається на основі спостережливості і вдумливого вивчення особливостей гір. Наявність досвіду допомагає приймати правильні рішення і сприяє виробленню у альпініста впевненості у своїх силах. Ступінь небезпеки залежить не тільки від прояву процесів життя гір, але значною мірою і від поведінки альпініста в цих складних умовах. Щоб прийняти правильне рішення про вибір шляху на вершину, про зміни раніше наміченого тактичного плану штурму, треба вміти розпізнати і оцінити будь-яку небезпеку. Це вимагає їх роздільного вивчення. Небезпеки в горах прийнято ділити на дві групи: а) суб’єктивні - небезпеки, пов'язані з неправильними діями і недоліками підготовки та оснащення альпіністів; б) об’єктивні - небезпеки, що виникають в залежності від рельєфу місцевості, стану поверхні схилів і різних метеорологічних причин.
  4. 4. Небезпеки, викликані недостатньою підготовкою альпініста і його поведінкою Хороша підготовка і дружні дії всіх учасників альпіністської групи сприяють подоланню труднощів маршруту, забезпечують успіх і безпеку навіть найскладніших спортивних маршрутів. Якщо альпіністи погано підготовлені до сходжень, умови їх проведення дуже ускладнюються і можуть призвести до аварій з тяжкими наслідками. Під поганою підготовкою насамперед потрібно розуміти наступне: 1) невдало-підібраний склад групи - з осіб, що мають різну підготовку, різні уявлення про засоби і методи досягнення спільної мети; 2) недостатній авторитет і досвід керівника групи; 3) недостатня фізична або технічна підготовка учасників; 4) відсутність чіткого розподілу обов'язків в групі; 5) недисциплінованість окремих альпіністів; 6) неправильна експлуатація газових та бензинових пальників; 7) незнання маршруту і особливостей гір, небезпек, що зустрічаються, метеорологічних умов і невміння орієнтуватися;
  5. 5. 8) переоцінка власних сил і можливостей; 9) зневага страховкою і невиконання технічних правил пересування в горах; 10) недооцінка труднощів і небезпек обраного маршруту; 11) одиночне ходіння; 12) послаблення уваги при спусках і на "легких" місцях маршруту; 13) погане і недостатнє спорядження та харчування; 14) недостатня акліматизація учасників, що приводить до прояву гірської хвороби; 15) погана організація відпочинку, відсутність контролю за станом здоров'я членів групи; 16) незнання небезпек, що приносить місцева флора і фауна; 17) неповага до звичаїв та традицій місцевого населення. Благополуччя альпіністської групи в умовах гірського походу у великій мірі залежить від підготовки і поведінки учасників. Кожен альпініст повинен добре знати гірські умови і суворо дотримуватись правил пересування в горах.
  6. 6. Небезпеки неправильної експлуатації газових та бензинових пальників чи примусів 1. Пожежна небезпека – всі маніпуляції (приєднання, від’єднання, заправка, переливання, розігрівання і т.д.) з пальниками, балонами та примусами проводити виключно на безпечній відстані від намету. 2. Небезпека отруєння чадним газом - для попередження можливого отруєння приготування їжі необхідно проводити поза наметом в захищеному від вітру місці (в окремо виритій в снігу ямі, в тамбурі між наметами, побудованій з каміння чи снігових блоків “кухні”) 3. Небезпека отруєння випарами бензину та газу - зберігання каністр з бензином та балонів з газом проводити виключно поза наметом (пари бензину та газу важчі за повітря, і тому вони, концентруючись в нижньому шарі нерухомого повітря в наметі, будуть безперешкодно проникати в організм сплячого альпініста). 4. Неправильне пакування під час переходів може призвести до пошкодження каністри з бензином чи балона з газом. 5. Гарячий пальник чи примус може обпекти руки чи пошкодити спорядження.
  7. 7. Небезпеки, що приносить місцева флора і фауна Альпіністам необхідно враховувати, що чим ближче вони стоять до природи, тим більшу ймовірність набуває можливість їх зустрічі з отруйними та хижими тваринами, а також з тваринами - переносниками хвороб. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, від одних лише укусів змій, на частку яких припадає двадцята частина загального числа всіх випадків ураження людини отруйними тваринами, щорічно страждає близько півмільйона людей. 40 тисяч з них гине. Ще більша кількість жертв налічується від укусів та уколів тварин, що належать до численного типу членистоногих. До отруйних тварин, і тваринам-переносникам хвороб, з якими можуть зустрітися учасники гірських подорожей або сходжень, слід віднести: - плазунів: кобра, гюрза, ефа, щитомордник, гадюка; - членистоногих: каракурт, скорпіон, сколопендра, шершень, а також переносник кліщового енцефаліту - кліщ іксодовий. У горах плазуни та членистоногі живуть в порожніх норах, у старих зруйнованих пнях, під каменями, у тріщинах скель на висоті до 3000 м.
  8. 8. Хижі та свійські тварини Краще обходити стороною. Також небезпечні собаки, що охороняють худобу (корів, яків, коней, кіз). Флора Не треба тягти до рота незнайомі рослини, ягоди і плоди.
  9. 9. Небезпеки, що виникають в залежності від рельєфу місцевості, стану поверхні схилів і різних метеорологічних причин. ЛАВИНИ. Снігова лавина - це обвал або сповзання снігу, що накопичився на гірських схилах, і який під час свого руху захоплює все нові і нові сніжні маси. З лавинами альпініст зустрічається протягом всього року. Найбільша лавинна небезпека взимку та навесні, найменша - восени. Щоб уникнути лавин, потрібно знати умови їх виникнення. Це допоможе правильному вибору шляху в лавинній місцевості. Альпіністам потрібно також знати, як вести себе в тому випадку, якщо вони виявляться на шляху лавини. Умови виникнення лавин До зовнішніх причин, що сприяють, виникненню лавин, слід віднести: а) крутизну схилу (схил крутіше 20 ° вважається лавинонебезпечним); б) профіль схилу - схил опуклий небезпечніше, ніж увігнутий. Схили гладкі більш небезпечні при тій же крутизні, ніж схили, що мають нерівну поверхню; в) сніг, нанесений вітром, або шар пухкого снігу більше 30 см вже лавинонебезпечний.
  10. 10. До внутрішніх причин лавиноутворення відносяться різні зміни в структурі снігу, що тягнуть порушення зв'язку між пластами або окремими частками внаслідок: а) зміни зчеплення сніжних пластів незабаром після випадання снігу; б) перекристалізації; в) перенасичення снігу водою. Типи лавин визначаються станом снігу. Слід розрізняти: а) лавини зі свіжого сухого снігу (суха, пилова); б) лавини із старого сухого снігу (осівшого, запластованного, "дошки"); в) лавини зі свіжого вологого снігу; г) лавини із старого мокрого снігу (фірнові і грунтові). Кожна з лавин відрізняється лінією свого відриву, характером руху снігу і формою конуса виносу. Виникнення лавини, тобто початок руху дозрілого для лавини шару снігу, може відбутися в результаті впливу метеорологічних факторів (падіння тиску, підвищення температури і т. д.), а також може бути викликане зовнішніми причинами - звуком, струсом схилу, викликаним падінням каменя або серака, карнизу, стрибками людей і т. д.
  11. 11. Зональність сніжного покрову на схилі.
  12. 12. Основні правила ходьби в лавинній місцевості чи перетину лавинонебезпечних схилів. 1. При відсутності шляхів обходу альпіністи повинні зупинитися в безпечному місці й підготуватися до подолання небезпечної ділянки. 2. Вибрати найбільш безпечний і зручний варіант подолання ділянки. 3. Надягти светри й штормові костюми, закрити ніс і рот шарфом або маскою (балаклава, баф), одягти каптури, щільно застібнути манжети курток і рукавичок. 4. Лямки рюкзака приготувати так, щоб його можна було швидко скинути. Кисті рук вийняти з темляків палок. 5. Прив'язати лавинний шнур за талію й розпустити його. Розподілити лавинне спорядження серед учасників, що замикають групу. 6. Перед початком руху керівник ще раз проводить короткий інструктаж проходження. 7. Обов’язково виставити спостерігача, що при сході лавини сповіщає інших учасників групи криком “Лавина!”. Почувши крик “Лавина”, учасник сходження, що знаходиться на небезпечному схилі, повинен бігом перпендикулярно схилу покинути небезпечне місце. 8. Якщо лавинонебезпечна ділянка не дуже широка (100-150 м), її проходять по одному. При перетинанні широкої ділянки, необхідно вибирати інтервал руху виходячи з особливостей рельєфу. На відкритих схилах близько 100м. Звичайний інтервал 10-15 м, на практиці може зменшитися до 4-5 м і безпеки не забезпечить, а сприяти сходу лавини цілком може.
  13. 13. 9. При перетинанні вузького лавинонебезпечного кулуара доцільне застосування страховки альпіністським шнурком. 10. Перед початком руху ще раз переконатися, що лавинний шнур не зібрався в клубок. Іти треба слід-в-слід. 11. Підйом і спуск по лавинонебезпечних схилах необхідно проводити вертикально вгору чи вниз, а не по-діагоналі, щоб не порушити цілісність шарів (не підрізати схил!!!). 12. Якщо попали у лавину у момент проходження ділянки, необхідно закріпитися, прикласти всі зусилля, щоб утриматися на поверхні лавини. 13. Спостерігачі не повинні випускати з поля зору потрапившого в лавину, щоб можна було швидко визначити місце знаходження потерпілого і негайно почати пошук та викопування потерпілого. 14. Пошук зниклих здійснювати дотримуючись запобіжних заходів, щоб можлива нова лавина не накрила рятувальників. Основні правила поведінки при попаданні в лавину а) При зриві лавини спробувати закріпитися за допомогою льодоруба. б) У літературі існує 2 думки як поводитися в лавині. Робити плавальні рухи, “випливати” на поверхню лавини, або перебувати в позі ембріона (коліна зігнуті, руки перед обличчям). в) При зупинці лавини слід негайно забезпечити повітряну подушку для дихання перед собою. По можливості прийняти вертикальне положення. Даремно не кричати. г) Якщо потерпілий знаходиться на поверхні – почати негайно самовідкопуватись.
  14. 14. Льодові обвали. У місцях крутих спадів льодовиків утворюються так звані льодопади. У цих місцях льодовик розділяється на окремі крижані брили (сераки), що загрожують обвалом. Як правило, льодопади слід обходити стороною або берегом льодовика. Якщо ж їх не можна минути, то слід проходити при ретельному спостереженні за ними. Не ходити по льодопадах в середині дня, коли небезпека обвалу найбільша. Небезпека крижаних обвалів загрожує також поблизу язиків висячих льодовиків. Химерні форми сераків, а також свіжі уламки льоду показують небезпечні обвалами місця.
  15. 15. Льодопад на К2
  16. 16. Льодовий обвал на Дихтау
  17. 17. Суха (пилова) лавина утвориться, як правило, зі свіжого снігу під час буревіїв і заметілей. Іноді такі лавини утворить зриви “сніжної дошки”. Сніжні плити натикаються одна на одну, розламуються у результаті чого утворюється сніжний пил. Лавина із сухого снігу супроводжується хмарою з найтоншого сніжного пилу, іноді сягаючи величезних розмірів. Як правило такі лавини викликають ударну хвилю, що не менш страшна, чим сама лавина. Суха лавина становить для альпіністів найбільшу небезпеку, тому як людина, що потрапила в суху лавину, навіть якщо йому вдасться уникнути зриву, може задихнутися в дрібному сніжному пилу. Вологі лавини зі свіжого снігу, що падає при плюсових температурах, комкоподібні і майже не порошать. Такі лавини в більшості випадків сходять через перевантаження схилу масою снігу або механічного впливу (землетрус, падіння каменів, карнизів, рух альпіністів).
  18. 18. На великих висотах всі лавини сухі. На низьких – влітку мокрі а взимку сухі.
  19. 19. Суха (пилова) лавина
  20. 20. Кожна лавина має три зони: 1. Зона утворення (відриву) 2. Зона руху лавини 3. Зона зупинки лавини (лавинний конус)
  21. 21. Суха лавина.
  22. 22. Суха лавина.
  23. 23. Вологі лавини
  24. 24. Волога лавина. Язик лавини, впершись у підвищення, під тиском снігу, що напирав ззаду, повернув різко вліво.
  25. 25. Волога лавина.
  26. 26. Волога лавина. Видно величезні розміри снігових брил.
  27. 27. Волога лавина в русі.
  28. 28. Ґрунтові лавини - потужні весняні лавини, що очищають схил до самого ґрунту. Виникають із потеплінням у результаті танення снігу. Вологі й мокрі лавини небезпечні своєю вагою (до 800 кг/м3) і здатністю швидко змерзатися. “Зсуви" - зіслизування снігу з поверхні схилу поза руслами і крутими ділянками. Як правило, виникають на крутих трав'янистих схилах. І хоч швидкість руху таких лавин невелика, їхня руйнівна сила може бути величезною. “Лоткові” лавини - сповзають по фіксованому руслу (улоговинам, кулуарам). Місце сходу таких лавин не змінюється й видно здалеку. Унизу такі лавини утворюють завали у вигляді конусів. Якщо русло сходу такої лавини обривається, то лавина рухається далі по-інерції й “стрибає” із трампліна, такі лавини ще називають “стрибучими”. Удари “стрибучих” лавин мають велику руйнівну силу. Звичайно лавини бувають змішаними, спочатку лоткова, потім стрибуча.
  29. 29. Ґрунтова лавина
  30. 30. Лоткова лавина (рухається по кулуару).
  31. 31. Лоткова лавина (рухається по кулуару).
  32. 32. Сніжні дошки - ущільнений шар снігу, товщиною іноді вище метра, нижній шар якого втратив зчеплення з основою. Сходять у результаті поганого зчеплення зі схилом чи нижніми шарами снігу.
  33. 33. Обвал
  34. 34. КАМЕНЕПАДИ • Каменепади — одна з найпоширеніших небезпек у літню пору. Навіть маленький камінь, що падає з великої висоти, може стати причиною травм або привести до загибелі альпініста. Падіння навіть одного каменю може викликати лавину каменів, напрямок руху яких важко вгадати. • Причини каменепадів криються в природному руйнуванні гірських порід – витаюванні, вивітрюванні, вітер, дощ. • Вночі каменепади — рідкість, камені сковані льодом. Ранком, коли гріє сонце й тане лід, камені починають рухатися. Удень інтенсивність спадає. • Увечері каменепад відновляється, у зв'язку з розширенням замерзаючого льоду.
  35. 35. ОЗНАКИ КАМЕНЕНЕБЕЗПЕКИ • кулуари, каміни, інші природні поглиблення • свіжі сліди падіння каменів на снігу або осипні схили (сипухи) • шаруватість породи, сильно зруйновані стрімкі скелі Безпосередньою причиною каменепаду можуть бути необережні дії людей або рух тварин.
  36. 36. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НА КАМЕНЕНЕБЕЗПЕЧНИХ СХИЛАХ. • по можливості обійти камненебезпечні схил або вибрати для пересування менш небезпечний час • переходити небезпечну ділянку по одному із забезпеченням спостереження, а якщо буде потреба й страховки • не допускати розташування учасників один над іншим • при виникненні небезпеки голосно подати команду “Камінь!”. По цьому сигналу нижчестоящі повинні по можливості затримати камінь, а при неможливості це зробити - укритися в захищеному місці, або притиснутися до скель. Якщо при початку каменепаду неможливо укритися, необхідно притулитися до схилу, захистивши голову, покласти мотузку так, щоб камені не могли її перебити.
  37. 37. Тріщини на льодовику. Зони утворення тріщин можна вгадати, знаючи характер льодовика і поверхні, на якій він розташований. Льодовики бувають відкриті (без шару снігу) і закриті (покриті шаром снігу). Зони розламів звичайно утворяться в місцях, де плин льоду міняє напрямок — на поворотах, западинах і перегинах. Лід і тріщини часто закриті шаром снігу. Виникає небезпека провалитися в тріщину. По закритих льодовиках пересуваються у зв'язках, з ретельною страховкою, постійно зондуючи шлях перед собою.
  38. 38. Перехід тріщини по сніжному мосту
  39. 39. Утворення тріщин
  40. 40. Льодові ріки
  41. 41. Селеві потоки - грязьо-кам'яна маса насиченого водою пухкого ґрунту, що сповзає після інтенсивних дощів, танення або прориву моренних озер - загачених гірських рік. Імовірність виникнення селевих потоків особливо велика навесні й улітку. Швидкість потоку може коливатися в широких межах. Селеві потоки можуть докорінно змінити умови підходів, послужити причиною зрушення русла рік, а також бути джерелом безпосередньої небезпеки як для тимчасових, так і для стаціонарних альпіністських таборів і баз. Тривалість потоку невелика, але збиток може бути дуже великий.
  42. 42. ГІРСЬКІ РІКИ Гірські ріки часто служать серйозними перешкодами при підходах. Круте падіння русла й наявність тіснин створюють високу швидкість течії, роблячи небезпечною переправу навіть через відносно дрібну ріку. Небезпечні повені, що виникають у результаті інтенсивного танення, рясних тривалих дощів або при прориві льодовикових озер. У такі періоди краще розташовувати бівуаки досить високо над рікою. Необхідно враховувати значні добові зміни рівня гірських рік, а також низьку температуру води (занурення ноги по коліно у воду з температурою +5 довше 12-15 хвилин витримати неможливо). Гірські ріки вбрід переходять тільки в черевиках.
  43. 43. Перехід гірської річки, перестрибуючи по камінчиках.
  44. 44. Туман зменшує видимість і ускладнює орієнтування, маскує небезпечні місця, порушує зоровий зв'язок між учасниками і зв'язками, гнітюче діє на психіку недосвідченого альпініста. Навіть у відносно гарну погоду вечірній туман, що опускається хвилями на льодовик, може ускладнити проходження, спотворюючи контури й розміри предметів, а також відстані між ними. Встановлено, що темні тіла в тумані здаються ближче, а світлі — далі. На небезпечних маршрутах, що вимагають обходу численних перешкод, туман у багатьох випадках може змусити припинити рух. Туман у горах часто чергується із просвітліннями, особливо при сильному вітрі. Крім того, він іноді розташовується шарами на різних висотах, і в процесі підйому можна минути черговий ярус. Ділянки просвітління необхідно використовувати для уточнення орієнтирів і небезпечних місць маршруту. Рух здійснюється на скорочених інтервалах, з маркуванням шляху і з періодичним голосовим зв'язком. Особливого значення набуває вміння гарно запам'ятати маршрут і зберігати орієнтування по крутості підйому, напрямку вітру, орієнтації тріщин, шуму потоку й т.д.
  45. 45. ДОЩ І СНІГ Дощ і сніг не тільки знижують видимість, але й збільшують технічні труднощі, особливо на скелях. У непогоду помітно зростає небезпека каменепадів і лавин. Пагубні наслідки можуть викликати намоклий і обмерзлий одяг і спорядження. У випадку, коли немає непромокаючого спорядження, краще призупинити сходження і у наметі дочекатися поліпшення погоди. При цьому варто мати на увазі, що на певній висоті, залежно від мікроклімату району й характеру хмарності, дощ переходить у сніг.
  46. 46. ГРОЗА Насичення верхніх шарів атмосфери електрикою й наявність “притягуючих” розряди виступаючих елементів чи рельєфу роблять грозу в горах особливо небезпечною. Іноді грозові розряди виникають тут без дощу і снігопаду. Підвищена електризація навколишнього повітря відчувається як поколювання в кінчику носа, вухах, пальцях; металеві предмети випускають іскри, гудуть, волосся “стає дибом”. У грозових умовах варто уникати піднесених місць, гребенів, піків. Краще трохи спуститися по схилу, попередньо розмістивши металеві предмети спорядження на достатньому віддаленні від людей.
  47. 47. Види поразки блискавкою - пряма поразка. Можлива при знаходженні в грозу на вершині, гребені, широкій сідловині (як правило результат смертельний) - електромагнітна індукція (поразка струмами Фуко, що виникають в організмі при проходженні потоку електрики на відстані до одного метра) - струми землі (якщо стикатися із землею декількома точками, то через них може пройти струм)
  48. 48. Відносно безпечні місця: - простір навколо височини, не перевищуючу її висоту. Височина повинна бути як можна більше більшою. Наближатися до неї ближче чим на 2 метри не можна - досить глибокі печери. Не можна розташовуватися у вході в печеру, також варто пам'ятати про можливість поразки струмами землі - великі дерева. Не можна наближатися до стовбура ближче ніж на 1,5 - 2 м. Вибравши безпечне місце, необхідно сісти, підтягти коліна до грудей і обхопити їх руками. Ступні ніг повинні бути зімкнутими. Для ізоляції від землі потрібно використовувати підручні засоби — мотузку, одяг, рюкзак. Можна пристрахуватися на випадок падіння при поразці блискавкою. Точки страховки розташувати максимально близько до себе. Все залізо скласти подалі від себе.
  49. 49. ДІЇ ПРИ ПОРАЗЦІ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ. При легких поразках можливі непритомність, нервове потрясіння, запаморочення, слабість, опіки. Потерпілого необхідно зігріти, забезпечити повний спокій, дати знеболююче і заспокійливе. При важких поразках можливий розлад дихання й припинення серцевої діяльності. Необхідна термінова серцево-легенева реанімація й уведення засобів, що стимулюють серцеві скорочення й дихання.
  50. 50. ВІТЕР Вітер у горах у непогоду звичайно рвучкий, шквальний. Пориви часом настільки сильні, що альпініст може втратити рівновагу. Вітер часто служить причиною обморожень. На сніжних схилах сильний вітер несе з великою швидкістю маси снігу, погіршуючи видимість, засипаючи прокладені раніше сліди. Рухатися в сніжний буран по гірським схилах ризиковано. Необхідно вибирати захищені ділянки, використовувати для руху періоди затишку, уважно організовувати страховку. Особливо ретельно варто вибирати місце для бівуаку - при сніжному бурані намет, розташований на навітряному схилі або гребені, може порватись.
  51. 51. ТЕМРЯВА Темрява в гірських районах наступає дуже швидко. Тому будувати тактичні плани треба так, щоб небезпечні й складні в змісті орієнтування ділянки маршруту долалися у світлий час. Рух у темряві й навіть у сутінках неминуче вповільнюється й стає небезпечним. При багатоденних сходженнях завжди потрібно заздалегідь (за 2—3 години до настання темряви) вибирати місце для бівуаку, з оглядом на час необхідний для його встановлення. Рух у темряві зі штучним освітленням (налобні й ручні ліхтарі) можливо тільки на відносно безпечних й попередньо добре вивчених маршрутах. По сніжним полям і схилам, освітлених місяцем, можна вільно пересуватися, дотримуючи відповідних заходів безпеки. Рух групи вночі припустимо тільки по заздалегідь розвіданому маршруту.
  52. 52. ВИСОТА Висота над рівнем моря й безпосередньо пов'язані з нею зміни фізичних характеристик атмосфери викликають “гірську хворобу” і також можуть служити причинами нещасних випадків. За ступенем впливу кліматогеографічних факторів на людину існуюча класифікація підрозділяє (умовно) гірські рівні на: - Низькогір'я - до 1000 м. Тут людина не відчуває (в порівнянні з місцевістю, розташованої на рівні моря) негативного впливу нестачі кисню навіть при напруженій роботі; - Середньогір‘я - в межах від 1000 до 3000 м. Тут в умовах спокою та помірною діяльності в організмі здорової людини не настає скільки-небудь істотних змін, оскільки організм легко компенсує недолік кисню; - Високогір‘я - понад 3000 м. Для цих висот характерно те, що вже в умовах спокою в організмі здорової людини виявляється комплекс змін, викликаних кисневою недостатністю. Якщо на середніх висотах на організм людини впливає весь комплекс кліматогеографічних факторів, то на високогір'ї вирішальне значення набуває недолік кисню в тканинах організму - так звана гіпоксія.
  53. 53. Високогір'я в свою чергу може бути також умовно розбите на наступні зони (по Е. Гиппенрейтер): а) Зона повної акліматизації - до 5200-5300 м. У цій зоні завдяки мобілізації всіх пристосувальних реакцій організм успішно справляється з кисневою недостатністю і проявом інших негативних факторів впливу висоти. Тому тут ще можна розташовувати довгостроково діючі пости, станції, базові табори і т. п.; тобто жити і працювати постійно. б) Зона неповної акліматизації - до 6000 м. Тут, незважаючи на введення в дію всіх компенсаторно-пристосувальних реакцій, організм людини вже не може повною мірою протидіяти впливу висоти. При тривалому (протягом декількох місяців) перебування в цій зоні розвивається втома, людина слабшає, втрачає у вазі, спостерігається атрофія м'язових тканин, різко знижується активність, розвивається так звана висотна детеріорація - прогресуюче погіршення загального стану людини при тривалому перебуванні на великих висотах. в) Зона адаптації - до 7000 м. Пристосування організму до висоти тут носить нетривалий, тимчасовий характер. Вже при відносно короткому (близько двох- трьох тижнів) перебування на таких висотах настає виснаження адаптаційних реакцій. У зв'язку з цим в організмі проявляються виразні ознаки гіпоксії.
  54. 54. г) Зона часткової адаптації - до 8000 м. При перебуванні в цій зоні протягом 6-7 днів організм не може забезпечити необхідною кількістю кисню навіть найбільш важливі органи і системи. Тому їх діяльність частково порушується. Так, знижена працездатність систем і органів, відповідальних за заповнення енергетичних витрат, не забезпечує відновлення сил, і діяльність людини значною мірою відбувається за рахунок резервів. На таких висотах відбувається сильне зневоднення організму, що також погіршує його загальний стан. д) Гранична (летальна) зона - понад 8000 м. Поступово втрачаючи опірність до дії висоти, людина може перебувати на цих висотах за рахунок внутрішніх резервів тільки вкрай обмежений час, близько 2-3 днів. Наведені величини висотних меж зон мають, зрозуміло, середні значення. Індивідуальна переносимість, а також ряд факторів, викладених нижче, можуть змінювати зазначені величини для кожного горосходжувачів на 500-1000 м. Пристосування організму до висоті залежить від віку, статі, фізичного і психічного стану, ступеня тренованості, ступеня і тривалості кисневого голодування, інтенсивності м'язових зусиль, наявності висотного досвіду. Велику роль відіграє і індивідуальна стійкість організму до кисневого голодування.
  55. 55. На розвиток гірської хвороби впливають також деякі кліматогеографічні фактори: посилена сонячна радіація, низька вологість повітря, тривалі низькі температури і різкий їх перепад між ніччю і днем, сильні вітри, ступінь електризації атмосфери. Оскільки ці фактори залежать, у свою чергу, від широти місцевості, далекості від водних просторів і тому подібних причин, то одна і та ж висота в різних гірських районах країни робить на одну і ту ж людину різний вплив. Наприклад, на Кавказі ознаки захворювання гірською хворобою можуть проявлятися вже на висотах 3000-3500 м, на Алтаї, Фанских горах і Паміро-Алаї - 3700-4000 м, Тянь-Шані - 3800-4200 м і Памірі - 4500-5000 м.
  56. 56. Ознаки та характер впливу гірської хвороби Гірська хвороба може проявлятися раптово, особливо в тих випадках, коли людина за короткий проміжок часу значно перевищила межі своєї індивідуальної переносимості, випробувала надмірне перенапруження в умовах кисневого голодування. Однак найчастіше гірська хвороба розвивається поступово. Першими її ознаками є загальна втома, яка не залежить від обсягу виконаної роботи, апатія, м'язова слабкість, сонливість, нездужання запаморочення. Якщо людина продовжує залишатися на висоті, то симптоми хвороби наростають: порушується травлення, можлива часта нудота і навіть блювота, з'являється розлад ритму дихання, озноб і лихоманка. Процес одужання протікає досить повільно. На перших етапах розвитку хвороби, не потрібно спеціальних заходів лікування. Найчастіше після активної роботи і повноцінного відпочинку симптоми хвороби зникають - це свідчить про настання акліматизації.
  57. 57. Іноді хвороба продовжує прогресувати, переходячи в другу стадію - хронічну. Симптоми її такі ж, але виражені в значно більш сильному ступені: головний біль може бути вкрай гострим, сильніше проявляється сонливість, судини кистей рук переповнені кров'ю, можлива носова кровотеча, різко виражена задишка, грудна клітка стає ширшою, бочкоподібною, спостерігається підвищена дратівливість, можлива втрата свідомості. Ці ознаки говорять про серйозне захворювання і необхідності термінового транспортування хворого вниз. Іноді перерахованим проявам хвороби передує стадія збудження (ейфорії), що дуже нагадує алкогольне сп'яніння. Запобігти гірській хворобі може тільки правильна поступова акліматизація та тренування фізичної витривалості ще до виїзду в гори.
  58. 58. Акліматизація При тривалому перебуванні на висоті в організмі настає ряд змін, суть яких зводиться до збереження нормальної життєдіяльності людини. Цей процес називається акліматизацією. Акліматизація - сума пристосувально- компенсаторних реакцій організму, в результаті яких підтримується гарний загальний стан, зберігається сталість ваги, нормальна працездатність і нормальне протікання психологічних процесів. Розрізняють повну та неповну, або часткову, акліматизацію. У зв'язку з відносно невеликим терміном перебування в горах для гірських туристів та альпіністів характерні часткова акліматизація і адаптація - короткочасне (на відміну від остаточного або тривалого) пристосування організму до нових кліматичних умов.
  59. 59. СОНЦЕ Недосвідчені люди часто одержують сонячні опіки, особливо при русі по сніжних полях, де вплив прямих променів збільшується відбиттям їх від снігу. Але й у тумані дія розсіяних сонячних променів може привести до серйозних опіків. Особливо уважно треба оберігати очі. Опіки сітчастої оболонки можуть закінчитися “сніжною сліпотою” - тимчасовою втратою зору. Тому категорично забороняється рух удень по льодовиках і сніжникам без захисних окулярів навіть у похмуру погоду. Варто захищати обличчя, особливо губи, підборіддя, ніздрі, спеціальними мазями або масками. Знижена вологість повітря на висоті викликає пересихання слизуватих оболонок носоглотки.

×