2. На четверто м у роц і життя Леся самотужки навчилася читати і самостійно прочитала першу книжку в своєму житті - «Розмова про земні сили» Михайла Комарова. У п’ять років дівчинка вже знала багато волинських пісень та звичаїв. Розказана мамою легенда про лісову мавку зачарувала її на все життя. Пісні, танкові мелодії, легенди коханого волинського краю перейняла Леся від свого рідного народу.
3. П”ятирічною дівчинкою написала свого першого листа (до родичів у Київ). Ось уривок з нього: «я дуже скучила за всіма вами…Були в нас ужачі яйця, ми хотіли щоб вони вивелися та й закопали їх в землю…Коли ми переправлялися через річку на ту сторону, мама хотіла встати та впала у воду. Леся». Можна посміятися з наївності цього листа, але ж його написала маленька дитина.
4. Коли у Драгоманових народилася дочка Аріядна, Лесина кузина (двоюрідна сестра), і хтось скептично висловив жаль, що народився не хлопчик, то Леся в ту ж мить обурилася: « А хіба ж дівчина не людина? Вони ж, дівчата, народжуються від людей. Дівчата народжуються не тільки для краси. Бувають хоч і некрасиві дівчата, а розумні й на все здатні!» такі були в шестирічної Лесі. Мати писала до брата і братової, що , кажучи таке, Леся мала на увазі себе «здатною на чимало речей».
5. Перший літературний твір Лесі, вірш «Надія», був написаний, коли їй ішов 9-й рік, а на 13-му вона вже була авторкою перших публікацій, що з'явилися у Львівському часопис і «Зоря» (1884) – прекрасних поезій «Конвалія» і «Сафо». Теми їх не випадкові: конвалія – найулюбленіша з квіток Лесі, а Сафо – її улюблена богиня кохання.
6. Цього ж року, правда не без допомоги матері, юна літераторка (ще дитина) береться за переклад Гомерової « Ілліади», а також творів Гоголя та овідія. Неймовірно, але факт, аналога якому світова література досі не знає. Саме тоді мати дібрала своїй донечці псевдонім, Леся Українка, а синові – Михайло Обачний.
7. Тому й не дивно, що вже після першої зустрічі із ще юною поеткою Павлик писав Драгоманову: « Леся просто приголомшила мене своїм обра зованням та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти й людського життя».
8. Пам'ять для кожної людини має неабияку вагу, а для митця – особливу. Читаєш Лесині листи - і просто губишся в тому океані імен і творів сотень письменників, вчених, композиторів, редакторів, художників, акторів, співаків з усіх європейських країн. А скільки Леся цитує! Сотні уривків і тисячі крилатих висловів, зокрема і з маловідомих широкому загалові авторів. «Я маю надзвичайну пам'ять, _ читаємо в одному з її листів, до того ж я не вмію думати без образів». А в іншому листі: «На лихо собі маю досить буйну фантазію». Усе це грані незвичайної обдарованості Лесиної натури.
9. На дев”ятнацятому році життя Леся Українка вже бачила духовним зором весь лан своєї творчості, вже тоді в неї все було запрограмоване. «Мені, -пише вона, - такого багато треба написати, що якби я жила навіть три життя разом, то й то ще не знаю, чи вспіла б те все поробити».
10. І встигла б, напевно, якби не тяжка підступна недуга. Якщо за неповних чверть століття та ще й за таких нестерпних умов Леся написала стільки віршів, поем, драматичних творів, публіцистичних і літературознавчих праць, що не збагатили і в десятитомник, то неважко уявити, скільки б вона створила за нормальних умов і триваліше життя. Очевидно, вдвічі більше.
11. У поетів творчий настрій залежить від різних причин. А як було в Лесі Українки? « У мене ж сей настрій залежить найбільше від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці непогода…»
13. Про освіту Лесі Українки відразу скажемо: її у узвичаєному розумінні взагалі не було. І не тільки через недуги. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російсько мовної шкільної науки і відтягувала вступ до гімназії як могла. Лесина «гімназія» була вдома, а її викладачами стали дядьки й тітки, а понад усе – мама, від якої (найперше від неї) дівчинка здобула ґрунтовну українстку освіту і виховання.
14. Знайомі Косачів трохи осуджували Лесину маму за те, що та не прищеплює своїм дітям світських манер, яких навчали в тодішніх пансіонатах і гімназіях, і цим, мовляв, псує своїх дітей, не дбає про їхню майбутнб кар’єру. Але вдумливий добір книжок для Лесиного читання, продумана система ігор, тривалі бесіди про довкілля та різні життєві явища – з успіхом заміняли їй гімназію.
15. Що це були за ігри? В Робінзона Крузо, в сербських юнаків і віл, героїв грецьких міфів, у славетних мандрівників тощо. Анатоль Костенко в монографії «Леся Українка» писав, що в Україні наприкінці 19- на початку20ст. було всього-на-всього десять родин з середовища інтелігентів, які зберегли українську мову.
16. Сім”я Косачів якраз і належала до того десятка, а охоронцем високої національної ідеї всього Косачівського родинного «коша», його Берегинею була мати. У спогадах її дочки Ольги читаємо про цю визначальну роль Олени Пчілки «в житті… всіх нас, особливо ж Лесі», за що та «безмірно любила її і дуже високо цінувала все своє життя аж до смерті, хоч не раз умлівала од болю, що його завдавала їй мати». Це було «наше мало не божество».
17. Мати оберігала Лесю і від деяких родичів, котрі розмовляли з нею по-російськи, і від няньок-московок, і від російської українофобської періодики. Вона щороку вивозила дітей на все літо в селянське українське оточення. Одне слово, це було національно-патріотичне виховання.
19. На 12-му році життя Леся під керівництвом матері вивчає відразу дві іноземні мови: німецьку та французьку. Дівчинка взялася до цієї справи з таким запалом, що вже через рік могла майже без словника вільно читати книжки, написані цими мовами. А далі вона опанувала, окрім німецької та французької, польську і російську, а також давньогрецьку і латинську. За рік до смерті почала вивчати ще й іспанську, бо хотіла знати всі головні європейські мови. І вивчила їх так, що без найменших труднощів студіювала на них серйозні наукові праці.
20. Її листи буквально пересипані реченнями і фразами з перших чотирьох мов у цьому переліку. Їх вона знала найкраще. Рівень вправності, досконалості Лесі у вивченні мов сягнув так далеко, що вже через кілька років вона починає перекладати з них на українську і навпаки. Згодом Леся самотужки опанувала італійську, болгарську, а з допомогою вчить леки й англійську, хоча будучи самокритичною, вважала, що вона цієї мови, як слід, не знає. («Ох, коли то я читатиму Шекспіра в оригіналі?»).
21. Перебуваючи в країнах Західної Європи, письменниця вільно контактувала з іноземцями на всіх європейських мовах. Могла порозумітися і чеською, і грузинською, і навіть трохи знала арабську. Одне слово, наша Леся була поліглотом і досі залишається взірцем того, як завдяки наполегливості за короткий час можна самотужки оволодіти десятком мов, щоб почувати себе вільною людиною у спілкуванні з чужинцями.
22. Самостійно здобувши всебічну, ґрунтовну освіту, Леся Українка вчила інших, була педагогом у досить широкому розумінні цього слова. Спочатку вона підготувала до старших класів гімназії свою сестру Ольгу – з історії, географії, геометрії, французької та німецької мов. Далі навчала Оксану, Дору та Микося. А коли ті стали гімнастами, на Лесині худенькі плечі лягла перевірка виконання ними домашніх завдань. І дітей своїх кузен Леся теж учила. Була вона і репетитором.
23. Ось з листа 1905 р.: «Маю лекцію з української мови (досі була одна учениця, а від завтра ходитиме й друга)». «Маю ранком один урок, а по обіді треба свій урок учити» (англійську мову). За рік до смерті вона давала хлопцеві уроки французької мови.
24. Отже, педагогом і вихователем Леся була все життя. Перелік наук, які вона викладала своїм сестрам, братові, небожатам і чужим дітям, дає нам право говорити про її універсалізм як педагога. Була вона і вдумливим вихователем. «У нас бо громадського виховання нема ніякого, а через те і громадського почуття бракує»,- писала Леся. А громадське (точніше – громадянське) виховання формує національну свідомість, доконечно необхідну для розбудови самостійної держави
