Віртуальна виставка з нагоди відзначення 160-ї річниці від дня народження Івана Франка

1. ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА
СИН НАРОДУ УКРАЇНСЬКОГО
2016 РІК ПРОГОЛОШЕНО
ЮВІЛЕЙНИМ РОКОМ ІВАНА
ФРАНКА З НАГОДИ
ВІДЗНАЧЕННЯ 160-Ї РІЧНИЦІ
ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

2. Іван Франко народився в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської
області) 27 серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької.
Батько рано помер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина,
встиг віддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна, де викладали польську
й німецьку мови, початкову арифметику. Дядько Івана, Павло Кульчицький, житель
цього села, навчив його читати й писати українською, а тітка Людвіга Кульчицька, яка
походила із "загонової шляхти", розповідала малому про польське повстання 1863 р.
Потім Іван навчався у дрогобицькій "нормальній школі" отців василіан. Уже
наприкінці першого року, склавши іспити, він одержав "першу локацію", тобто
відзнаку. Враження шкільного дитинства згодом виллються в оповідання "Грицева
шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня
Гаврилика, 1867 р. він вступив до Дрогобицької гімназії, де отримав ґрунтовні знання
з класичних мов, історії, математики тощо. Там він багато читав і почав писати вірші.
Перший вірш Франка мав назву "На Великдень 1871 року" й був присвячений
батькові. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація,
"Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну зі знаменитих
літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського
національного відродження).
1874 р. у львівському студентському журналі "Друг" під псевдонімом "Джеджалик"
уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — "Моя пісня" і "Народна
пісня".

3. Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 р., юнак вступає на філософський
факультет Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного
життя, стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм (з
якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у
виданні журналу "Друг".
Тоді юнак був закоханий в Ольгу Рошкевич, дочку священика з Лолина. Та, на
жаль, стосунки не склались, і заручини було розірвано.
З 1877 р. Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків.
Ці твори, за висловом автора, приносять йому "скандальний успіх".
Починається конфлікт з австрійською владою. Від червня 1877 до березня 1878 р.
письменник перебуває у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі у
таємній спілці, яка нібито "була відгалуженням російських соціалістичних
організацій". Вийшовши на волю, Франко підтримав М.Павлика, який, також
звільнившись із ув'язнення, розпочав організацію нового журналу — "Громадський
друг". Цензурні утиски, конфіскація видань, судові переслідування змушують
М.Павлика міняти назву журналу — третє його число вийшло під назвою "Дзвін". Тут
були вміщені знамениті "Каменярі" Франка. У четвертому числі, яке побачило світ на
початку 1879-го під назвою "Молот", було надруковано деякі сатиричні поезії Франка
та закінчення повісті "Boa constrictor". Того ж року він починає випускати
українською мовою брошурки "Дрібної бібліотеки" — видання, поширювані силами
університетської молоді.

4. Взимку 1880 р. Франко, не отримавши обіцяної підтримки від "Київської громади",
поїхав на село до свого приятеля Геника, де почав працю над першим у європейській
літературі романом з робітничого життя "Борислав сміється". В березні того ж року
він був удруге заарештований — за підозрою у причетності до селянських
заворушень, які відбулися напередодні поблизу Коломиї. Він пробув за ґратами три
місяці й був висланий до Нагуєвичів у супроводі поліції.
Повернувшись до Львова, уже в січні 1881 р. Франко починає видавати журнал
"Світ". Тут він друкує свої твори, праці з шевченкознавства. Проте ця робота не
рятувала від злиднів. Журнал мав 150 передплатників, тож прибутку вистачало
лишень на оплату типографії. Сам Франко знімав тоді куток на Підзамчі —
передмісті Львова.
У квітні 1881-го він знову повернувся до Нагуєвичів, де прожив майже безвиїзно
три роки. Попри брак необхідної літератури, важку для хворого Франка фізичну
працю, він продовжує писати. Готує до друку переклад "Фауста", закінчує повісті
"Борислав сміється" й "Захар Беркут".

5. РОЗДІЛ І
ІВАНОВІ СТЕЖКИ…
Іван Франко — це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і
передчуття щастя України. України і людськості …
Франко живе в народній пам’яті як великий Каменяр…»
М. Рильський

6. Басс І. І. Іван Франко : життєвий і творчий шлях / І.
І. Басс, А. А. Каспрук. – Київ : Наукова Думка, 1983. –
455 с.
Бернштейн М. Д. Франко і Шевченко :
спостереження над шевченкознавчою спадщиною І. Я.
Франка / М. Д. Бернштейн. – Київ : Дніпро, 1984. – 268
с.
Вознюк М. С. З життя і творчості Івана Франка /
М. С. Вознюк. – Київ : Вид-во акад. наук УРСР, 1955. –
303 с.

7. Войтюк А. Ю. Літературознавчі концепції Івана
Франка / А. Ю. Войтюк. – Львів : Вища Школа, 1981. –
182 с.
Гундорова Т. Франко не Каменяр : до 150-річчя від
дня народження Івана Франка / Т. Гундорова. – Київ :
Критика, 2006. – 352 с.
Зв’язки Івана Франка з чехами та словаками / упоряд.
М. Мольнар, М. Мундяк. - Братислава : Словацьке вид-
во худож. літ, 1957. – 692 с.

8. Іван Франко у спогадах сучасників / упоряд. О. І. Дей,
Н. П. Корнієнко. – Львів : Книжково-журнальне
видавництво, 1956. – 593 с.
Колесник П. Й. Іван Франко : біографічний нарис / П.
Й. Колесник. – Київ : Дніпро, 1966. – 90 с.
Копиленко О. Л. Політико-правові ідеї Т. Шевченка
та І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі / О. Л.
Копиленко. – Київ : Наукова Думка, 1990. – 116 с.

9. Пінчук С. П. Словник літературознавчих термінів
Івана Франка / С. П. Пінчук. – Київ : Наукова Думка,
1966. – 271 с.
Слово про великого Каменяра. Т. 1 : збірник статей
до 100-ліття з дня народження Івана Франка / за ред.
О. І. Білецького. – Київ : Держ. вид-во худож. л-ри,
1956. – 511 с.
Ткачук М. Лірика Івана Франка : до 150-річчя від
дня народження І. Франка / М. Ткачук. – Київ :
Світ Знань, 2006. – 296 с.

10. РОЗДІЛ ІІ
ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ
“Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не
буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів”
Іван Франко

11. Франко І. Грицева шкільна наука : вірші, оповідання,
казки : для мол. та серед. шк. віку / І. Франко. – Київ :
Веселка, 1990. – 380 с.
Франко І. Вибрані твори / І. Франко. – Львів :
Каменяр, 1977. – 254 с.
Франко І. Вічний революціонер : вибрані поезії /
І. Франко. – Київ : Дніпро, 1969. – 127 с.

12. Франко І. Захар Беркут / І. Франко. – Київ : Дніпро,
1974. – 170 с.
Франко І. Документальні фотографії / І. Франко. -
Львів : Каменяр, 1971. – 99 с.
Франко І. Захар Беркут : роман / І. Франко. – Київ :
Укр. центр дух. культури, 1994. – 312 с.

13. Франко І. Зів’яле листя : лірична драма / І. Франко. –
Львів : Каменяр, 2004. – 183 с.
Франко І. Зібрання творів. У 50-ти т. Т. 1 : Художні
твори / І. Франко. – Київ : Наукова Думка, 1976. – 502
с.
Франко І. Зів’яле листя : лірична драма / І. Франко. –
Київ : Дніпро, 1985. - 102 с.

14. Народні пісні в записках Івана Франка / упоряд. О. І.
Дей. – Київ : Музична Україна, 1981. – 335 с.
Франко І. Каменярі : поезії, оповідання / І. Франко. –
Київ : Веселка, 1979. – 119 с.
Франко І. Мозаїка / І. Франко; упоряд. З. Т. Франко,
М. Г. Василенко. – Львів : Каменяр, 2002. – 431 с.

15. Франко І. Поезії і поеми / І. Франко. – Київ : Держ.
вид-во худ. літ., 1954. – 517 с.
Франко І. Оповідання / І. Франко. – Львів : Каменяр,
1979. – 311 с.
Франко І. Перехресні стежки : повість / І. Франко. –
Київ : Дніпро, 1983. – 367 с.

16. Франко І. Я думав про людське братерство нове / І.
Франко. – Львів : Каменяр, 1979. – 143 с.
Франко І. Про театр і драматургію : вибранні
статті, рецензії та висловлювання / І. Франко. – Київ :
Вид-во акад. наук української РСР, 1957. – 240 с.
Франко І. Сотворення Світу / І. Франко. – Київ :
Обереги, 2004. – 160 с.

17. Вона так гарна, сяє так
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.
Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стільки лиха
Знесла, що квилить лихо те
В її кождіській пісні стиха.
Її пізнавши, чи ж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би міг
Я божую її подобу
Згубити з серця, мимо всіх
Терпінь і горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
Іван Франко