До 170-ї річниці від дня народження української письменниці Олени Пчілки. Видання з фонду рідкісних та цінних видань НБУ для дітей.

1. «Яка краса – відродження країни!
Яка печаль – надій сумні руїни…».
Олена Пчілка
«Перелийте в дітей
свою душу:
поетичне слово,
осяяне любов’ю…»
(до 170-ї річниці від дня
народження української
письменниці Олени Пчілки)
(видання з фонду рідкісних та
цінних видань НБУ для дітей)

2. ** Джерело: Олена Пчілка, про яку ми нічого не знаємоДжерело: Олена Пчілка, про яку ми нічого не знаємо
: [веб-сайт]. – Режим доступу: https://ukrainianpeople.us/.
«За своє життя вона встигла так багато, що це викликає щирий подив і захват.
У ролі письменниці Олена Пчілка спробувала себе чи не в усіх можливих
літературних жанрах – від дитячої приповідки до роману. Саме вона збагатила
українську мову … призабутими словами, які вона вирвала з небуття, дбайливо
перенісши їх із народної мови в літературу. Її праці з етнографії були настільки
точно виваженими та ґрунтовними, що про них читали цикли лекцій професори
з Європи. Її успіхи на педагогічній ниві дали можливість народитися новому
поколінню справжніх українських інтелігентів. Її роль у національно-
просвітницькій боротьбі настільки ж величезна, як і недооцінена – ідеї Олени
Пчілки були шкідливими й ворожими як для царського режиму, так і для
більшовиків. А потім про неї просто забули…. Інколи Олену Пчілку ще згадують як
дитячу письменницю. І – все. Справжня біографія так досі ніким і не написана. На
її місці – біла пляма, уже обрамлена, вбрана рушниками, возведена в традиційний,
хоч і дуже благенький, канон. Страшно подумати, як би оцінила сама Олена
Пчілка таке ставлення до себе нащадків»
Сергій Осока *

3. «Ми, діти, геть уже пізніше дуже любили той садочок і ті вулики.
А коли б хто хотів знати, то й письменницький псевдонім позичила
я від тих, добре знайомих… пчілок».
Олена Пчілка
Свій письменницький псевдонім
Олена Пчілка «позичила» від
невсипущих трудівниць-бджілок.
Як працьовита бджола, протягом
усього життя несла вона в щільник
української культури свою
посильну працю – художні твори,
переклади, активно виступала як
видавець, громадський діяч.
Письменниця часом підписувала
свої твори й іншими псевдонімами.
Основні з них – Анело; Бабуся
Олена; Віщий Олег; Гнибіда;
Княжна; Кочубеївна;
Колодяжинська О.; Полтавенко;
Олена Суботенкова; О.К. та інші.

4. «Золоті дні
золотого дитячого віку…»
Олена Пчілка
Оце тут, у Гадячі, що на Полтавщині, у родині дворянина
Петра Драгоманова, серед казкової природи народилася
маленька Оля.
Ця подія сталася 29 червня (записано у метриці), в
автобіографії 17 липня, а насправді – 17 червня 1849
року . Про це свідчить дуже важливе джерело – це запис у
«Молитослові» Петра Драгоманова. Рукою батька там
записано «17 июня 1849 года в пятницу 9:45 часа
пополудни родилась моя дочь Ольга».
Дитячі роки

5. Походила Олена Пчілка зі славетного роду
Драгоманових. Батько дівчинки, Петро Якимович
Драгоманов (1802-1860), здобув вищу юридичну
освіту в Санкт-Петербурзі. Одначе захоплювався
літературою, а не чиновницькою кар’єрою, писав
вірші та новели, цікавився етнографією. У Північній
столиці доля не склалася. І 1836 р. Петро Якимович
пішов у відставку в чині колезького асесора, а за два
роки повернувся до Гадяча, де від батька
успадкував 53 підданих кріпаків та садибу.
Одружившись, здебільшого сидів удома, читав
книжки, якщо не турбувався процесами різного
дрібного люду – селян.
Її материнська лінія належала до давнього
козацько-старшинського роду. Матуся, Єлизавета
Іванівна Цяцька (1821-1895), як звичайна дочка
повітового поміщика, вміла читати, утім писати
вправно вивчилася лише власне прізвище – Цяцька
– і… ні слова більше.
Тим часом дітей у родині народилося шестеро:
Михайло, Іван, Варвара, Ольга, Олена, Олександр.

6. Навчання
Початкову освіту діти отримали вдома.
Якось без усіляких зусиль дбайливі батьки прищепили Олі
любов до літератури, до української народної пісні, казки,
обрядовості і рідної землі. Єлизавета Іванівна від колиски
привчала дітей дому Драгоманових шанувати рідну природу,
рідну солов’їну мову.
Коли діти по черзі підростали, до «книжної науки» їх залучав
уже батько.
Коли Ользі виповнилося дев’ять, тато спробував
визначитися з подальшою освітою для своєї
улюблениці. Спочатку батько надіслав запит до
Полтавського Дворянського благодійного Інституту
шляхетних дівчат, але в повітовому інтернаті закритого
типу вакансій не знайшлось. Марно минув рік.
Не змирився Петро Якимович із таким станом речей і
написав листа із проханням аж до Смольного інституту
шляхетних дівчат у Санкт-Петербург, але теж не
судилося. (З часом Ольга дякувала долю, що не попала в
той Інститут.)

7. У 1860 році несподівано не стало батька, і здавалося, що
питання про подальшу освіту Олі закрилося саме по собі.
Але старший на вісім років брат Михайло Драгоманов
(1841-1895) подбав про її майбутнє. І 1861 року віддав
двандцятирічну сестру навчатися до Київського
приватного пансіону Агати Йосипівни Нельговської для
шляхетних дівчат.
Це був одним з кращих учбових закладів того часу.
П’ятирічне навчання включало серед інших предметів
природознавство й фізику, історію, німецьку та
французьку мови, літературу.
Паралельно
Ольга відвідувала
курси вільних
слухачів на
історико-
філологічному
факультеті
Київського
університету.

8. Успішно закінчивши навчання 1866 року,
Ольга повернулася до Гадяча.
Але через рік сімнадцятилітня панна знову
приїхала до Києва, де її старший брат
Михайло Драгоманов, який невдовзі стане
видатним вченим, літературним і
громадським діячем, поселив сестру в себе
на київській квартирі.
Михайло залучив її до перекладацької
роботи та активного громадського життя.
Вона була українофілкою – обіцяла служити
на благо країни та народу до кінця свого
життя. Носила чудове українське вбрання,
брала участь у культурних заходах. Там і
познайомилась із Петром Косачем –
студентом права Київського університету,
членом «Громади» – культурно-освітньої
організації, в яку згуртувалася столична
ліберальна інтелігенція.
Роки юності

9. 22 липня 1868 року вони повінчалися в
Хрестовоздвиженській церкві в селі Пироговому біля Києва.
За кілька тижнів молоде подружжя виїхало на Волинь, куди
П.А. Косача відрядили виконувати обов’язки голови
Новоград-Волинського мирового з'їзду. Жили Косачі у
Звягелі, потім – у Луцьку, а від 1880 р. – у селі Колодяжне
Ковельського повіту. На Волині Олена Пчілка відкрила
бібліотеку з українських книжок.
Наприкінці 1890-х Петро Антонович дістав службову посаду
у Києві, і родина переїхала туди на постійне проживання.
Ольга Петрівна активно долучилася до громадського життя,
була справжньою національною вихователькою, намагалася
розбудити у людях національну свідомість.
Згодом у житті Олени Пчілки почалася темна смуга. У 1903
році помер син Михайло, у 1909 році – чоловік, у 1913 –
донька Леся Українка. Тоді вона переїхала з Києва до Гадяча.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована
в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-
Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті
жила в Києві.
Особисте життя

10. Двоє синів і чотири доньки, красивих, розумних, талановитих,
пішли у широкий світ з Косачівського дому. Виховання дітей –
справа, якій Ольга Петрівна віддавалася не менше, ніж
літературі, бо за батьківським прикладом знала, як багато це
значить. Вчила своїх дітей малюванню (у неї самої був хист
живописця), музиці, історії. Запрошувала вчителів-українців,
щоб вони викладали їм гімназійний курс. Подружжя Косачів
виховувало і навчало своїх дітей самотужки: Ользі Петрівні
здавалося, що школа зруйнує її намагання виховати дітей «в
українській мові».
Справа життя

11. Домашні клопоти не перешкоджали творчості. Насичене
високими устремліннями життя було зразком для дітей, а
його благотворний вплив на них безсумнівний.
Внесок Олени Пчілки у справу національно-культурного
відродження важко переоцінити. На рідній Полтавщині, потім
на Волині й Поділлі Олена Петрівна вивчає народний побут і
фольклор. Від селян, мандрівних кобзарів та лірників вона
записувала пісні, легенди, обряди, перемальовувала зразки
вишивок і килимів, щоб пізніше всю цю безцінну колекцію
описати у книзі «Український народний орнамент. Вишивки.
Ткани. Писанки». Ця перша наукова праця побачила світ у
Києві 1876 року і здобула високу оцінку українських та
західноєвропейських вчених. У 27 років молода жінка зажила
слави першого в Україні знавця декоративного мистецтва.
Книга вподальшому витримала п’ять перевидань. Крім того
наукове значення мають такі її праці: «Українські коляди»
(1903) «Про легенди й пісні», «Українське селянське
малювання на стінах» (1929) та інші.
Дослідниця народної
самобутності

12. Олена Пчілка найбільше записала творів для дітей — ігри,
скоромовки, загадки, небилиці, задачки, притчі
(приповістки), колискові, алегоричні вірші та пісеньки, так
звані «безконечні казочки», забавлянки, звуконаслідування,
жартівливі й танцювальні пісеньки, казки.
Казки друкувала у журналі «Рідний край» та в додатку до
нього, дитячому журналі «Молода Україна». Відомі нам з
дитинства казки «Рукавичка», «Солом’яний Бичок», «Про
Лисичку-сестричку і Вовка» зібрані й опубліковані саме
Оленою Петрівною.
Деякі дитячі пісеньки та байки Олена Пчілка друкувала у
львівському журналі «Дзвінок».
Олена Пчілка була не лише збирачем, а й дослідницею
народної творчості. Є в неї праця «Українські народні
легенди останнього часу» (надрукувана у журналі
«Етнографічний вісник» у першому номері за 1925 рік). У її
доробку чимало праць, присвячених українському
кобзарству («Нове кобзарство. Кобзар Грицько Кожушко»,
«Старосвіцькі «думи» в новому виконанню і поясненню»,
«Відродження кобзи», «Кобза і кобзарі»), що побачили світ
теж на сторінках журналу «Рідний край».

13. Власний шлях у літературу Ольга Петрівна розпочала із
дбайливих перекладів і переспівів світової класики:
Овідія, Сапфо, Джонатана Свіфта, Йоганна Вольфґанґа фон
Ґете, Ганса Крістіана Андерсена, Віктора Гюґо, Адама
Міцкевича, Юліуша Словацького, Олександра Пушкіна,
Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, Афанасія Фета, Семена
Надсона, Сергія Єсеніна та інших. У і 1881 р. від Олени
Пчілки юний читач отримав літературну збірочку
перекладів – «Українським дітям», де було вміщено твори
М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, В. Сирокомлі.
Літературна
спадщина
Перекладацька діяльність

14. 1880 роком датуються перші поетичні твори Олени
Пчілки. У 1886 році вийшла перша і єдина
опублікована за життя письменниці збірка поезій
«Думки-мережанки», до якої увійшли оригінальні
поезії, переспіви, байки, жарти.
У 1883 році в альманасі «Рада» Олена Пчілка
опублікувала свою першу поему «Козачка Олена».
Протягом 1909-1914 рр. пише прекрасні поезії:
«Слово», «Краю рідний! Серце рветься...», «До
Кобзаря», «На Шевченковій могилі», «Діброва
смутная вже листячко ронила...», «Минула молодість!
Мов пісня прошуміла...».
Поетичний доробок

15. У 1884-1886 роках у журналі «Зоря» побачили світ
оповідання «Пігмаліон», «Забавний вечір», «Чад», пізніше
надруковані повісті «Світло добра і любові», «Соловйовий
спів», «Маскарад», «За правдою».
У творах знайшло відображення побутове і світське життя
української інтелігенції, дрібномаєткового панства і
чиновництва. Головною ж темою творів залишалися
соціальні проблеми українського народу. Оповідання часто
будувалися на порівнянні життя заможного панства і
бідного люду. У творах Олени Пчілки знаходило
відображення реальне життя сучасників, книги
письменниці стали художньою хронікою тогочасних подій і
свідоцтвом проблем, які хвилювали українців. До
найкращих творів Олени Пчілки належать: «Товаришки»
(1887), «Світло добра і любові» (1888), «Соловйовий спів»
(1889), «За правдою» (1889), «Артишоки» (1907), «Півтора
оселедця» (1908), «Рятуйте!» (1897), «Пожди, бабо, нових
правів» (1906 р.). Твори письменниці виходили й окремими
книжками: «Тарасове свято» (1907), «Оповідання»
(1,1907), «Оповідання» ( II, 1909), «Оповідання» ( III , 1911).
Проза життєпису

16. І поки персонажі Нечуя-Левицького вибивають одна одній очі
за межу, груші й предмети домашнього вжитку, а Панаса
Мирного – накладають на себе руки просто через те, що
обрали не того чоловіка, молоді героїні повісті «Товаришки»
Олени Пчілки їдуть у Цюрих здобувати освіту! Щоб стати
потім лікарками! І якщо між Любою та Раїсою згодом і
складається якесь протистояння чи суперництво, то зовсім не
через чоловіка, а в професійній площині.
Як і Люба, Раїса виховувалась у збіднілій дворянській родині, в
якій все велось по-панськи: спілкувались французькою,
зневажали мужиків і все мужиче (тобто українське); мову і
традиції. Любі ж притаманні тонка душевна організація,
висока естетична й емоційна культура. Обидві вчилися
сумлінно в Цюріху, але кінцева мета навчання в товаришок
різна: віддати всі свої інтелектуальні сили народу, підняти
його до свого рівня (Люба); знайти собі комфортне місце для
життя (Раїса). Вперше в українській літературі Олена Пчілка
вивела образи «нових жінок», змалювала життя української
студентської молоді за кордоном, її прагнення до знань.
Відобразивши у своєму оповіданні (це характерно й для інших
творів мисткині) освічених інтелігентних особистостей,
зробила вагомий внесок у розвиток української літератури.

17. Талант Олени Пчілки плідно послужив театру — у 1881 р.
вона написала водевіль «Сужена — не оголена!», у 1908 р.
на прохання М. Старицького написала комедію «Світова
річ».
До найбільш відомих п'єс для дітей належать: «Весняний
ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю»,
«Щасливий день Тарасика Кравченка», «Кобзареві діти»
(1920), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921).
Письменниця створила цілий цикл « Український дитячий
театр», куди ввійшло дванадцять п'єс. Однак лише дві з
них — «Весняний ранок Тарасовий» та «Казка Зеленого
гаю» — були опубліковані під назвою «Дві п'єски для
дитячого театру» (1919).
Олену Пчілку ми по праву можемо вважати однією з
перших класиків української дитячої літератури.
Драматургія

18. Літературознавчі праці
Перу Олени Пчілки належить низка літературознавчих
праць, спогадів. Провідні теми її літературної творчості —
думки й настрої української інтелігенції, ідеї народництва
та просвітництва.
Крім того, вона написала низку публіцистичних,
літературно-критичних статей і спогадів: «М. П.
Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і
автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола
Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова»
(1926), «Автобіографія» (1930). Як літературний критик
Олена Пчілка виступала зі статтями про Т. Шевченка, О.
Сластіона, М. Кропивницько, М. Коцюбинського, М.
Комарова, М. Аркасова, Ю. Словацького, Д. Яворницького,
Б. Грінченка, Л. Толстого та інші.

19. Громадянська
позиція
Свою активну громадянську позицію Олена Пчілка
засвідчувала не лише у творчості — разом з Наталією
Кобринською вона брала участь у жіночому русі, а в 1887 р.
у Львові вони разом видали альманах «Перший вінок».
Удвох із Михайлом Старицьким видали два випуски
альманаху «Рада», спільно з родиною Лисенків і
Старицьких організували літературний гурток «Плеяда».
У 1895-1903 рр. Олена Пчілка — завідувач літературного
відділу «Київського літературно-артистичного
товариства», у 1904-1906 рр. — член товариства «Боян», у
1906-1914 рр. — член Київської «Просвіти», у 1908—1914
рр. — засновник і член правління «Українського клубу» та
клубу «Родина», член спеціальної комісії зі збирання
коштів на пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Києві.
Під час революції та Громадянської війни жила в Гадячі,
була редактором «Газети Гадяцького земства».

20. Своє життя Олена Пчілка присвятила
боротьбі за відродження української
культури, за право говорити, писати і
друкувати книжки рідною мовою. У
1905 році Олена Пчілка стала частиною
делегації від українства до міністра
внутрішніх справ Російської імперії
задля скасування заборони на
український друк (Емського указу) й
викладання у школах українською
мовою.
Після цього візиту почав виходити
часопис «Рідний край». Він відкрив
читачеві можливість читати
талановитих українських письменників.

21. І ще ця феноменальна жінка була блискучим журналістом і
видавцем. З 1905 року Олена Пчілка член редколегії, а з
1907 — редактор і видавець журналу «Рідний край», який
виходить спочатку в Полтаві, а далі в Києві і Гадячі (до
1916 року), а з 1908 року по 1915 рік — додаток до нього
часопис «Молода Україна», що був єдиним тоді
українським періодичним виданням для дітей на
Наддніпрянській Україні. На сторінках цих видань Олена
Пчілка надрукувала чимало своїх художніх творів,
публіцистичних статей і цікавих заміток із різних галузей
знань – мовознавства, літературознавства,
фольклористики, етнографії, історії, музики,
образотворчого мистецтва, а також творів інших
письменників та перекладів світової літератури. Вона
дбала, щоб мова цих видань була дохідлива і гарна.
Редагування і видання часописів «Рідний край» та
«Молода Україна» було справжнім подвигом Олени
Петрівни.
Видавець журналу

22. Після революції 1917 року Олена Пчілка, якій на той
момент було уже 68 років, знову взялася за свою справу
— виховання національно свідомих громадян.
Вона проживала у м. Гадяч, працювала в гадяцькій
«Просвіті», редагувала «Газету Гадяцького земства»,
брала участь у роботі гуртка українознавства гадяцької
шкільної молоді, організувала аматорський дитячий
театр.
Не прийнявши радянської влади та комуністичної
ідеології, Олена Петрівна чинила їй громадянський опір,
за що у 1920 р. була заарештована. Після звільнення вона
переїхала до Могилева-Подільського, а з 1924 р.
повернулася у Київ. Працювала в історично-
філологічному відділі Всеукраїнської Академії Наук, була
включена до складу кількох наукових комісій –
літературно-історичної, етнографічної, громадських течій
і заходознавства.
Із 1925 р. і до самої смерті Олена Пчілка була членом-
кореспондентом ВУАН, входила до Наукового товариства
ім. Т. Г. Шевченка в Києві, Всеросійської спілки
працівників освіти, Київської спілки наукових
працівників, була учасницею київського правління
Товариства прихильників миру, засновницею
Українського відділу у Всеросійському союзі
рівноправності жінок.

23. Коли у 1929 році почали масово арештовувати
представників української інтелігенції, за Оленою
Пчілкою теж прийшли. Але тяжка хвороба прикула її до
ліжка. Арешт не вдався, вона ще прожила до 4 жовтня
1930 року.
Перестало битися серце визначної громадської діячки,
письменниці, вченої, яка, за словами Панаса Мирного,
була «родюча, як земля, а робоча – як бджола». Олена
Пчілка була завжди вірною демократичним і
гуманістичним ідеалам, стояла на позиціях реалізму і
народності, своєї творчістю і громадською діяльністю
прагнула служити справі розквіту української
літератури і культури.

24. В 1991 році видавництво «Веселка» заснувало власну
літературно-мистецьку премію імені Олени Пчілки за кращі
веселчанські твори. Премія присуджується щороку до дня
народження письменниці за визначний оригінальний твір
сучасного автора, впорядкування антологічного чи
енциклопедичного видання для дітей, оригінальне
навчальне видання, редакторську роботу, здобутки в
багаторічному процесі перекладу творів світової класики
для дітей українською мовою, творчість в ілюструванні
національної літератури для дітей, просвітницьку
діяльність серед дітей та підлітків. 2012 до співзасновників
премії увійшли Гадяцькі міськрада та РДА.
У конкурсі беруть участь лише ті видання, що вийшли
протягом попереднього календарного року й не відзначені
іншими літературними преміями.
Премія імені Олени Пчілки присуджується за найкращі,
високохудожні книги, які сприяють національному
відродженню, вихованню у дітей палкої любові до України,
плеканню у них священного обов’язку вірно й самовіддано
служити незалежній Українській державі.
Літературно-мистецька
премія імені Олени Пчілки

25. Пчілка Олена. Байки : для сімьї і школи / Олена
Пчілка. — Вид. 2-е. — Катеринослав : Слово, 1918
(Друк. І. Б. Вісмана). — 32 с. : іл.
Пчілка Олена. Зелений гай : віршики й казки : з мал.
для дітей / зложила Олена Пчілка ; іл. М. Погрібняк, А. Л.,
О. С. — 2-е вид. — Катеринослав : [б. в.], 1917 (Друк. І.
Вісман та І. Мордхілевич). — 32 с. : іл.
Книги
Власні твори

26. Пчілка Олена. Зелений гай : віршики й казки, з мал., для дітей /
Олена Пчілка. — Факсим. відтворення вид. 1914 р. — [Гадяч] : [б. в.],
1914 (Гадяцька Земська друкарня). — 32 с. : іл. — На обкл. та титулі:
Перша книжка, видана в городі Гадячі – мовою українською.

27. Переклади
Музеус [І.]. Рюбецаль : казка / [І.] Музеус ; пер. з
нім. мови М. М. Кривинюка ; під ред. Олени Пчілки. —
Катеринослав : Вид. О. Кривинюк, 1918 (Друк. І. Б.
Вісмана). — 16 с. : іл. – (Видання О. Кривнюк ; № 5).
Українським дітям / пер. Олени Пчілки. — Київ : [б. в.],
1882 (Типографія Г. Т. Корчак-Новицького). — 46 с. — На
обкл. : П’ять перекладів-віршів О. Пчілки.

28. Бабуся [Олена Пчілка]. Світознання. Створіння
первістні. Амеби / Бабуся [Олена Пчілка] // Молода
Україна. — 1910. — № 1. — С. 15-20.
Пчілка Олена. Миш Городянка і Миш Хуторянка :
(байка ) / Олена Пчілка // Молода Україна. — 1910. —
№ 1. — С. 12-15.
[Томпсон-Сетон Е.]. Бінго. Історія мого собаки :
(оповідання) / [Е. Томпсон-Сетон] ; пер. О. К. [Олена
Пчілка] // Молода Україна. — 1910. — № 1. — С. 22-29.
[Тургенєв М.]. Горобець / [М. Тургенєв] ; пер. з рос.
пер. з рос. О. К . [Олена Пчілка] // Молода Україна. —
1910. — № 1. — С. 20-21.
Молода Україна : часопись для дітей старшого й меншого віку : виходить у
Київі : [додаток до «Рідного краю»] / уложила [редакторка-видавниця] Олена
Пчілка. — Київ : Друкарня 1-ої Київської Друкарської спілки, 1906-1912.
Періодичні видання
Власні твори та переклади
1910

29. Бабуся Олена [Олена Пчілка]. Світознання.
Київський зоологічний садок / Бабуся [Олена Пчілка] //
Молода Україна. — 1910. — № 6. — С. 11-16.
Лермонтов [М. ]. Мцирі : (поема) / [М.] Лермонтов ;
пер. Олена Пчілка // Молода Україна. — [1910]. — №
[4]. — С. 17-30.

30. Бабуся [Олена Пчілка]. «Новину сьогодні зранку…» :
[вірш] / Бабуся [Олена Пчілка] // Молода Україна. —
1910-11. — № 2. — С. 3-4.
Бабуся [Олена Пчілка]. Світознання. Крейдяні гори /
Бабуся [Олена Пчілка] // Молода Україна. — 1910-11.
— № 3 (лютий (февраль)). — C. 13-15.
1910-1911

31. Про життя Олени Пчілки
Грудницька М. Сторінки великого життя :
фотонарис / М. Грудницька // Піонерія. — 1941. —
№ 2. — С. 13-17.
Журнали

32. Укладач : Н.І. Турчин
Редактор : О. А. Кадькаленко
Дизайн, верстка : Н.В. Ярчак
Національна бібліотека України для дітей
http://chl.kiev.ua library@chl.kiev.ua
Київ, вул. Януша Корчака, 60