1. "Відлуння Афганських гір".
Мета :данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської
війни, яка тривала у два рази довше, чим Велика Вітчизняна.
Лунає скорботна музика і виходять ведучі.
Перший ведучий: Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує
найбільшою цінністю на землі - людським життям.
Другий ведучий: 15 лютого 2013 року виповнилось 24 роки відтоді, як вивели
з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері
не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків.
Перший ведучий: Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто
поліг у афганських ущелинах. Молоді люди йшли туди не за орденами і
медалями - вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок.
Афганська війна тривала майже 10 років. Генерал-полковник Борис Громов,
який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це
страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів
"Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в
афганському пеклі".
Другий ведучий: Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших вояків.
А тоді ж, ідучи у те пекло, вони вірили, що несуть визволення приниженим,
поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.
Перший ведучий: Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У декого з них
жінки-вдови посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони
залишилися 20-річними. І знову, цитуючи генерал-полковника Громова,
наголошуємо: "Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути - треба
пам'ятати, а щоб пам'ятати - треба знати. Знати і пам'ятати" ( ці слова разом).
Музика. Виходять діти і читають вірші.

2. І читач. Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома.
Палить їй душу афганська гроза –
Син не вернувся додому.
ІІ читач. В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ ...
Юним на вік і зостався.
ІІІ читач Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?
IV читач. Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
І читач. Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті

3. Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик, ледве чуть:
"Не велено ... Не можна відкривати ...
Не велено ..."
ІІ читач. Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
ІІІ читач. А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ ...
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
IV читач. На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців знає ціну життя, дружби, єдності,

4. воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов
крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля. Наші хлопці у свої 20
років падали, як скошені снопи, одне в одного на очах. А до того ще й
географічні умови: нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не
пройти. Ковток води цінувався, як золото.
Перший ведучий: Розлука - незмінна супутниця військової долі. Але ця
розлука утверджувала у воїнах світлі, добрі почуття. Ще більше зміцнювала
любов, загартовувала серце, формувала мужність.
Звучить "Реквієм" Моцарта. Ансамбль виконує пісню про
матір.
Другий ведучий: Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І лише в
останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. За 9 років і 2 місяці в
Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21
тисяча робітників та службовців. За цей час вбито, загинуло в різних
катастрофах, нещасних випадках, пропало безвісти 14 453 чол., 35 тис.
поранено.
Перший ведучий: Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців.
Загинуло в Афганістані 3тис. 280 українців.
Другий ведучий: На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє
життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною
мовчання.
І читач. Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.

5. Діти читають вірші
Скільки років щасливої тиші!
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
"Захистіть, збережіть, люди, мир!
Кожен день, кожен час пам'ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте,
Збережіть для нащадків життя!"
ІІ читач. Як довго ця війна тривала.
Ні, не забути нам її!
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах сутички, бої.
І на граніті сірім дати,
Над трунами слова промов ...
Ми довго будем пам'ятати,
І вам забути не дамо.
Перший ведучий: Пам'ять про своїх героїв народ береже в піснях, спогадах,
розповідях. До цієї теми звертаються поети, художники, прозаїки. У 2004 році
була презентована книга "Відлуння афганських гір".

6. Другий ведучий: В передмові до книги Сергій Васильович Червонописький
написав: "Книга, яку ти, шановний читачу, тримаєш у руках - про афганську
війну. Вірніше, про тих, чию душу і серце пронизала її стрімка, "отруєна
духами" стріла. Одних - зачепивши своїм гострим, безжальним жалом, інших -
навіки ввігнавши в землю ... Повідає вона тобі про нині сущих "афганців"-
солдатів тієї непопулярної війни. Цивільній людині важко уявити, скільки
терпіння, мужності і мудрості знадобилося цим хлопцям, аби після життєвого
зламу залікувати "оголений нерв". І жити. Просто жити".
Перший ведучий: Жити і берегти пам'ять про своїх бойових побратимів.
Прикладом цьому є книга "Відлуння афганських гір". Шлях цієї книги до
читача був довгим і непростим, але завдяки багатьом небайдужим людям вона
- таки побачила світ.
Другий ведучий: Відкриваємо книгу. Найтрагічніший її розділ "Повернулись
ми не всі". Падали хлопчики на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії
життя такі довгі і прекрасні ... Разом з ними пішло в небуття чиєсь щастя.
Разом з ними загинули їх ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті
бойових друзів, продовжують усміхатися зі світлин у солдатських альбомах,
вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських
серцях.
Другий ведучий: "Їм випало жити" - так називається один з найбільших
розділів книги. Він про тих, хто повернувся до рідного дому, щоб порядкувати
на рідній землі, віддаючи їй свої сили і вміння.
Валентина Миколаївна Устинова написала прекрасні слова про Олександра
Кулібабу - учасника бойових дій в Афганістані: "Не впадати у відчай
допомагає усвідомлення істини: він пройшов крізь пекельне горнило Афгану і
не став 3281-м у списку смерті із прізвищами українців, чиє життя воно
забрало. Він пройшов крізь війну, та вона, скалічивши його тіло, не змогла
дістатися душі і знівечити її. Чи не в цьому джерело його сили?".

7. Перший ведучий: "Під зорями Афганістану" - розділ, в якому поети,
професійні і непрофесійні, ті, хто пройшов війну, і ті, хто знає про неї лише з
розповідей і публікацій - у своїх віршах, у поетичних образах художніми
засобами висловили своє ставлення до цієї війни. У тих віршах - захоплення
мужністю наших хлопчиків і біль за втраченим молодим життям.
Вірші ставали піснями. Кожний час народжує свої пісні. Але вони не
зникають разом з часом, що їх створив, а залишаються, хвилюють і тривожать.
Щось в їхніх нехитрих словах і простих звуках загадкове, від чого
наповнюється душа, сумуючи і радіючи, прагнучи вихлюпнути наболіле,
заповітне, близьке і рідне. "Пісні, народжені війною"- ще один розділ книги.
Другий ведучий: Великим плюсом книги "Відлуння афганських гір" є те, що в
її створенні брали участь як колишні воїни, так і молоде покоління. Тому один
з розділів книги називається "Афганська війна очима юних".
Перший ведучий: І на завершення хочеться сказати. Час - найкращий лікар
наших душ і ран. Багато що треба переосмислити та оцінити, і це правильно
зроблять ті, хто прийде за нами і з висоти часу подивиться на наші діяння. Ми
не пишемо історію, ми творимо її своїм життя.
Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами
афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на
підтвердження цього сотні пам'ятників та пам'ятних знаків на українській
землі.
Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, заставила цінувати
саме життя, як найбільшу радість. І сьогодні у мирному житті ви не втратили
вміння дружити, допомагати, співчувати, любити, чесно виконувати свій
громадянський обов'язок. Безмежна вдячність вам і низький уклін.
Перший ведучий: Спасибі всім. До нових зустрічей!
Звучить музика.