1. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ПОІППО ім. М. В. Остроградського щодо організації
навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах
Полтавської області у 2014-2015 навчальному році
Дошкільна освіта є першою ланкою у неперервній системі освіти. Від
того, який старт буде дано малюкові, значною мірою залежатимуть якість та
динаміка особистісного розвитку, життєві настанови та світорозуміння
дорослої людини. Тому необхідно створити сприятливі умови для
особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини,
формування її життєвої компетентності. Це передбачає поступовий перехід
до особистісно орієнтованої моделі освіти, яка спрямована на організацію
повноцінної життєдіяльності дитини як активного суб’єкта.
З упровадженням Закону України «Про дошкільну освіту» та внесенням
змін до нього у частині обов’язкової дошкільної освіти виникла необхідність
оновлення нормативної бази та програмово-методичного забезпечення
дошкільної галузі. Діяльність дошкільних навчальних закладів
регламентують сьогодні Положення про дошкільний навчальний заклад,
Положення про навчально-виховні комплекси «дошкільний навчальний
заклад – загальноосвітній навчальний заклад», Положення про атестацію
педагогічних працівників та інструктивно-методичні листи, зміст яких
стосується організації роботи з дітьми старшого дошкільного віку, які не
відвідують дошкільні навчальні заклади; планування освітнього процесу;
організації фізкультурно-оздоровчої роботи; організації та змісту навчально-
виховного процесу в дошкільних навчальних закладах тощо.
Основним нормативним документом, який визначає вимоги до змісту
та обсягу дошкільної освіти в Україні, її пріоритети, є Базовий компонент
дошкільної освіти, спрямований на оновлення принципів, цілей, змісту,
технологій виховання, розвитку і навчання дітей.
У 2014/2015 навчальному році чинними є такі програми.
Комплексні освітні програми:
- «Оберіг», програма розвитку дітей від пренатального періоду до трьох років
(наук. кер. Богуш А. М.);
- «Впевнений старт», програма розвитку дітей старшого дошкільного віку
(авт. кол.: Андрієтті О. О., Голубович О. П. та ін.);
- «Дитина», програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років (наук. кер.
Проскура О. В., Кочина Л. П., Кузьменко В. У., Кудикіна Н. В.);
- «Дитина в дошкільні роки», освітня програма (наук. кер. Крутій К. Л.);
- «Українське дошкілля», програма розвитку дитини дошкільного віку (авт.
кол.: Білан О. І., Возна Л. М., Максименко О. Л. та ін.);
- «Соняшник», комплексна програма розвитку, навчання і виховання дітей
дошкільного віку (авт. Калуська Л. В.);

2. - «Я у Світі» (нова редакція), програма розвитку дитини дошкільного віку
(наук. кер. Кононко О. Л.);
- «Стежина», програма для дошкільних навчальних закладів, які працюють за
вальдорфською педагогікою (авт. Гончаренко А. М., Дятленко Н. М.).
Парціальні освітні програми:
- «Про себе треба знати, про себе треба дбати», програма з основ здоров’я та
безпеки життєдіяльності дітей віком від 3 до 6 років (авт. Лохвицька Л. В.);
- «Грайлик», програма з організації театралізованої діяльності в дошкільному
навчальному закладі (авт.: Березіна О. М., Гніровська О. З., Линник Т. А.);
- «Радість творчості», програма художньо-естетичного розвитку дітей
раннього та дошкільного віку (авт.: Борщ Р. М., Самойлик Д. В.);
- «Граючись вчимося. Англійська мова», програма для дітей старшого
дошкільного віку, методичні рекомендації (авт.: Гунько С., Гусак Л.,
Лещенко З.).
На сучасному етапі зростають вимоги до ефективності освітньої роботи
педагогічних працівників дошкільної освіти. Важливу роль у модернізації її
змісту має якісна сучасна навчальна література, яка розробляється на
реалізацію вимог Базового компонента дошкільної освіти, чинних програм
розвитку, виховання і навчання дітей раннього та дошкільного віку.
У зв’язку зі збільшенням на ринку кількості видань без грифів
Міністерства освіти і науки України, звертаємо увагу фахівців і батьків на
пріоритетність придбання та використання навчальної літератури, що має
відповідні грифи.
Чинним Порядком надання навчальній літературі, засобам навчання і
навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки
України (Наказ МОН України від 17.06.2008 № 537) встановлено два види
грифів:
- «Затверджено Міністерством освіти і науки України»;
- «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України».
На звороті титульного аркуша (у вихідних даних видання) указуються
номер і дата листа або наказу Міністерства, яким надано відповідний гриф.
Навчально-методичній літературі (хрестоматіям, методичним
розробкам, навчально-методичним посібникам, робочим зошитам,
дидактичним матеріалам тощо) за рішенням комісії з дошкільної педагогіки
та психології Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і
науки України може надаватися схвалення до використання у дошкільних
навчальних закладах. Відмітка “Схвалено для використання у дошкільних
навчальних закладах” вміщується на звороті титульного аркуша
навчального видання із зазначенням номеру і дати листа Інституту
інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України.
До початку нового навчального року Міністерством освіти і науки
України готується Перелік навчальної літератури, яка рекомендована для
використання в дошкільних навчальних закладах. У зазначеному Переліку

3. подаються посібники, що мають відповідні грифи або схвалені комісією з
дошкільної педагогіки та психології Науково-методичної ради з питань
освіти МОН України.
З даним Переліком можна ознайомитися на сайтах Міністерства освіти
і науки України (www.mon.gov.ua), Інституту інноваційних технологій і
змісту освіти (www.iitzo.gov.ua).
Впровадження Базового компоненту дошкільної освіти вимагає змін в
організації та у змісті педагогічного процесу. Ці зміни зумовлюють також
необхідність перегляду деяких підходів до планування діяльності ДНЗ. Тож
інтерес до проблеми планування зростає, а водночас постає безліч запитань
щодо конкретних видів та форм планів роботи. Актуальність цих питань
пояснюється також тим, що впродовж останнього десятиріччя ґрунтовних
рекомендацій не було. Нові покоління вихователів мусили користуватися
порадами, які вже не суголосні із сучасними тенденціями розвитку
дошкільної освіти. Так виникла суперечність між запитами нової генерації
педагогів та застарілою методичною базою. Отже, полеміка навколо
проблеми планування цілком природна: одні назагал заперечують
необхідність попередньо планувати педагогічний процес; інші обстоюють
неконтрольовану свободу в його організації; а дехто доводить раціональність
збереження старих підходів.
Аргументи деяких працівників щодо доцільності вільної організації
освітнього процесу – без плану, а лише залежить від поточної ситуації, - не є
переконливими. Масовий педагогічний досвід засвідчує: планування все ж
таки важливий етап в управлінні дошкільним закладом. Саме завдяки йому
забезпечується систематична, впорядкована, раціональна й ефективна робота
всіх підрозділів; план дає змогу поетапно реалізувати завдання своєчасного й
повноцінного становлення кожної дитячої особистості.
Державна політика в галузі дошкільної освіти вже не перший рік
декларує право на творчий підхід до вибору форм планування. Однак ще не
всі педагоги користуються офіційно наданою їм свободою вибору, оскільки
керівні інстанції часто-густо подають для обов’язкового використання
шаблонні зразки форм складання планів. Водночас спостерігається й
надмірне захоплення пошуком та впровадженням нових форм планування.
Не зайве нагадати: за вікнами вже ХХІ сторіччя, й на часі нова освітня
політика, яка диктує необхідність осучаснення педагогічного процесу та його
планування. Не радимо за цілковиту відмову від кращих надбань методичної
служи минулих років, але нова доба завжди вимагає свіжих , неупереджених
підходів, поглядів, нових акцентів.
Як і раніше, розробляючи плани, за основу бажано брати певні
принципи. На сучасному розвитку дошкільної освіти провідного значення
набувають загальнонаукові принципи. Серед них особливе місце посідає
принцип науковості, який забезпечує відповідність змісту планів
досягненням психологічної, педагогічної та інших наук, передового
педагогічного досвіду. Для реалізації цього принципу педагоги мають бути
широко обізнані з найновішими здобутками науки і практики, постійно

4. підвищувати свій освітній рівень, уміти застосовувати наявні знання в
конкретних умовах. Важливість зазначеного принципу пояснюється також
необхідністю подання дітям реалістичних, науково обґрунтованих знань.
Принцип актуальності передбачає орієнтацію змісту планів на
пріоритетні потреби сьогодення, на забезпечення належної якості
розвитку, вихованості та навченості дитини дошкільного віку, становлення
її особистості в перші 6-7років життя, що є передумовою успішного розвитку
надалі.
Демократизація педагогічного процесу уможливила появу нового
принципу – свободи вибору. Його маємо трактувати як надання педагогам
права вільно визначати форму складання планів, напрямок та зміст своєї
діяльності на засадах доцільності, помірності, відповідальності обраній
стратегії та державній програмі.
Принцип цілісності та логічності. Відповідно до цього принципу
планування має вестися з урахуванням між предметних та інтегративних
зв’язків, взаємопроникнення й логічно підпорядкування всіх складових
плану.
Таким чином, розроблювані плани мають забезпечувати оптимальне
поєднання різних розділів програми, напрямків і форм діяльності колективу
та освітньо-виховної роботи з дітьми на основі директивних документів,
програм і визначених конкретних цілей.
Всі види і форми планування педагогічного процесу в дошкільному
закладі визначаються й затверджуються педагогічною радою на початку
навчального року.
Загалом же треба взяти за правило: при складанні планів роботи ДНЗ
уникати багатослів’я й натомість використовувати чіткі та конкретні
формулювання, які допоможуть зробити план дієвим, змістовним.
Глобалізація сучасного суспільства вимагає змін та оновлення
пріоритетних напрямів освіти, у тому числі щодо виховання патріотизму та
інтернаціоналізму що є одними зі значущих тенденцій сучасного світу.
Метою національно-патріотичного виховання є формування в
молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття любові до
України, пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, готовності до
виконання громадянських і конституційних обов’язків. Патріотичне
виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та
інші аспекти. Головною складовою патріотичного виховання є формування в
дітей дошкільного віку любові до рідної країни, що здійснюється в першу
чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання
певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань.
За українським педагогічним словником, патріотизм — одне з
найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини,
відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури.
Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямований на всебічний
розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм — соціально-історичне
явище. Виховання патріотизму — важлива складова виховної діяльності

5. дошкільного навчального закладу. У процесі розвитку, навчання та
виховання в дітей формуються патріотичні погляди. А інтернаціональне
виховання тлумачиться як формування й розвиток почуття дружби між
народами та поваги до всіх національностей. Інтернаціональне виховання
починається вже в дошкільні роки: діти знайомляться з життям різних
народів, вчаться розуміти й поважати їхні звичаї, традиції, літературу,
мистецтво й культуру. Інтернаціональне виховання пронизує весь освітній
процес дошкільного навчального закладу.
Проблема формування патріотизму та інтернаціоналізму надзвичайно
багатоаспектна, тому однаково значуща для всіх ланок освіти, починаючи з
дошкільної. Сучасна дошкільна освіта спрямована на вирішення завдань, що
пов’язані з особистісним розвитком дитини і створенням умов для
забезпечення процесу соціалізації.
Виховання в дошкільників першооснов морально-політичних почуттів
патріотизму та інтернаціоналізму поєднує в собі завдання пізнавального і
виховного змісту. Для формування в дітей почуттів необхідно передусім
збагатити їхній кругозір певними знаннями, сформувати в них правильні
уявлення про суспільні явища та події. Але засвоєння дітьми лише певних
знань, одного впливу на їхню свідомість іще недостатньо. Для виховання
початкових патріотичних та інтернаціональних почуттів поряд зі
збагаченням дошкільників певними знаннями, уявленнями потрібно
впливати на їхні почуття, формувати в них емоційно-позитивне ставлення до
суспільних явищ, фактів, подій, до людей різних національностей. Як відомо,
почуття формуються в процесі ігрової, трудової, навчальної діяльності. В
основі їх лежать потреби, пов’язані зі стосунками між людьми.
Початкові почуття патріотизму та інтернаціоналізму дошкільнят розви-
ваються в тісному зв’язку з їхньою пізнавальною діяльністю, з оволодінням
необхідними уявленнями і знаннями, які потрібно формувати й розвивати в
нерозривній єдності. У такому разі потрібно створити психологічні ситуації,
що сприяють утворенню емоційно-позитивного ставлення до суспільних
явищ, подій, рідного краю, вчинків, праці, національних звичаїв людей.
Дошкільний вік — початковий етап становлення особистості.
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їхньому
інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста,
села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно
пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних та
інтернаціональних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки
вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж
починають засвоювати знання.
Патріотичні та інтернаціональні почуття не з’являються самі собою. Це
результат довготривалого виховного впливу на дитину, починаючи з
раннього віку. Національне й міжнаціональне виховання дітей — дуже
складний за своїм характером процес. Він потребує не тільки різноманітних
методів, цілеспрямованості, неперервності, а головне — тривалого часу, і
починатися повинен із раннього дитинства.

6. Для патріотичного та інтернаціонального виховання важливо
правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне
формування в дітей патріотичних та інтернаціональних почуттів.
Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного та
інтернаціонального виховання є середній дошкільний вік, коли особливо
активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ
близького оточення та далеких країн.
Цілеспрямоване патріотичне та інтернаціональне виховання має
поєднувати любов до найближчих людей із формуванням поважного та
терпимого ставлення до людей іншої національності, до певних феноменів
суспільного буття рідної та іншої країни.
Під час організації роботи з патріотичного та інтернаціонального
виховання дітей дошкільного віку необхідно чітко визначити засоби та
методи, за допомогою яких має здійснюватися освітня робота.
Особливістю роботи з патріотичного виховання дітей дошкільного
віку є організація активної, різноманітної діяльності дітей, адже бути
патріотом — не тільки знати та любити свою країну, але й активно діяти на її
благо. Педагог повинен знайти для дітей таку діяльність, щоб її зміст
узгоджувався із завданнями виховання, а форма була доступною для кожної
дитини та відповідала змісту. Для цього педагогу потрібно досконало знати
зміст, особливості організації та керівництва всіма видами діяльності дітей, а
також уміти поєднувати їх у єдиному освітньому процесі.
На спеціально організованих заняттях діти отримують знання про
рідний край, події, що відбуваються в країні. З цією метою факти життя
країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з
діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних
явищ, спільної участі з дітьми в громадських справах. Оскільки головна мета
повідомлення цих знань — формування визначеного ставлення до
суспільного життя, виховання патріотичних почуттів, педагог зобов’язаний
продумати форму, структуру заняття, дібрати спеціальні прийоми. З дітьми
старшого дошкільного віку доречно організовувати та проводити заняття-
екскурсії, заняття-бесіди, заняття-ігри, заняття-спостереження з елементами
пізнавальної практичної діяльності.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до
народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу.
Дошкільників ознайомлюють із культурними й матеріальними цінностями
родини та народу, пояснюють зв’язок людини з минулими й майбутніми
поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і
народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід,
звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично й
передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про
дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні
звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним,
необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити на

7. гостину та ін.).
Формування патріотичних почуттів дітей потребує налагодження
тісних зв’язків із сім’єю. Успіх патріотичного виховання значною мірою
залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.
Батьківщина починається з рідної домівки, вулиці, селища. Вивчати з дітьми
місця, де проживаєш, знати, чим вони прославляються, — завдання,
підсильне кожній сім'ї. За уважного ставлення батьків до виховання
патріотичних почуттів їхніх дітей кожна прогулянка може стати засобом
формування піднесених почуттів.
Отже, завдання патріотичного та інтернаціонального виховання
дошкільників потрібно реалізувати комплексно, забезпечивши формування
єдності думки, почуття та дії. Треба поєднувати формування знань про
суспільні події і явища, патріотичні та інтернаціональні вчинки й поведінку,
емоційно-позитивного ставлення до них із практичною діяльністю і
вправлянням у доступних та громадянських діях і вчинках. Виховання в дітей
патріотичних та інтернаціональних почуттів досягає бажаних результатів
лише тоді, коли воно проводиться в загальному освітньому процесі,
підтримується, закріплюється та поглиблюється в різних видах діяльності:
зображувальній, ігровій, трудовій, пов’язується зі святами, з використанням
суспільно корисних справ. Спрямованість морального виховання на
загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у
педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої
професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості
його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину й діяти спільно з нею.
Результатом такої роботи може стати вищий рівень моральної вихованості
дітей — здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в
ньому.
На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом,
покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних
закладів. Сучасний дошкільний заклад має дедалі більше повертатися
обличчям до кожної родини, дбаючи про забезпечення права дітей на
здобуття дошкільної освіти, створення кожному малюкові рівних з його
однолітками стартових умов для подальшого навчання у школі, успішного
особистісного зростання. Гармонійна взаємодія їх із сім’єю є запорукою
повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на
нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за
виховання дітей у цій взаємодії належить сім’ї.
В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною
цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним
феноменом, який найтісніше об’єднує людей, неперевершеним чинником
самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак
(дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.
Сучасні дитячі дошкільні заклади повинні бути відкритими для батьків,
дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню
батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного

8. розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток
педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким
критеріям:
1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації,
педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі
звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з
конкретними питаннями щодо власної дитини.
2. Оперативний зворотний зв’язок. Робота педагога з батьками має
вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з’ясовує рівень
сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності
відповідні корективи.
3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками,
вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як
абстрактні істини, а як керівництво до практичних дій, спрямованих на
конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та
індивідуального розвитку.
Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними,
наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські
збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми
життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань
і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем; заняття-
тренінги, покликанні навчити батьків правильно організувати спілкування і
спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями
свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей;
школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводяться у батьків
вдома; батьківські конференції.
Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і
консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять
дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома;
залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська
допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у
проведенні екскурсій, культпоходів тощо.)
Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки
дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з
проблем сімейного виховання.
Наведений перелік форм роботи з батьками досить умовний. Різні родини
мають свої цінності, інтереси, культурний рівень, педагогічний досвід. І те,
що добре для сім’ї, може бути абсолютно непридатним, неефективним,
нецікавим для іншої... Використання різноманітних форм залучення батьків
до співпраці, творчості, творчість, власний пошук у «наведенні мостів»,
дипломатичність, толерантність – усе це запорука успішної взаємодії
дитячого садка і родини.
Добре, коли в дошкільних закладах є кімнати для батьків (батьківські
світлиці), де сім’ї можуть зустрічатися з педагогами у невимушеній
обстановці, одмінюватися інформацією і власними знахідками та сумнівами з

9. приводу дітей, їх поведінки в різних життєвих ситуаціях, поспілкуватися з
іншими родинами, допомагати підтримувати один одного, ознайомлюватися
з педагогічною літературою. Не варто пропонувати батькам готові рецепти
виховання, краще обговорити ситуацію, намітити план дій разом з ними.
Звичайно, контакти між педагогами і батьками складаються не відразу.
Спершу тата і мами знайомляться з дитячим садком, педагогом, режимом дня
та особливостями побуту, правилами перебування дитини у закладі, своїми
правилами. Педагоги, в свою чергу, намагаються дізнатися якнайбільше про
сім’ю вихованця, саму дитину, її особливості. Потім – складний період
адаптації дитини і сім’ї до педагогів, умов і вимог дошкільного закладу.
Водночас педагоги спостерігають за поведінкою дитини, рівнем її розвитку,
здібностями, вивчають виховний потенціал сім’ї. Усе це допомагає дедалі
більше залучати родину до участі в педагогічному процесі, до активної
співпраці.
Показниками результативності взаємодії можна вважати наявність у
дошкільному закладі доброзичливої атмосфери між вихователями та
батьками, високий рівень загальної та педагогічної культури батьків і
педагогів, їх зорієнтованість на самовдосконалення і саморозвиток,
створення умов для повноцінного розвитку дошкільнят.
Поради щодо спілкування з сім’ями
• Відводьте час, створюйте можливості і заохочуйте сім’ї
висловлювати свої ідеї, враження, очікування та тривоги.
• Знаходьте місце, де можна поговорити індивідуально, і завжди
сприймайте отриману інформацію як конфіденційну.
• Сім’ї діляться дуже особистою, приватною інформацією з
вихователями, і дуже важливо, щоб ця інформація зберігалася
конфіденційною.
У дошкільні роки дуже важливо, щоб сім’ї та працівники садків вільно
спілкувалися між собою відносно дітей та їх занять. Садок і домівка дуже
тісно пов’язані між собою, і чим краще буде спілкування між цими обома
сторонами, тим більшу підтримку отримуватимуть діти. Коли вихователі
вважатимуть спілкування важливим фактором успішного розвитку дітей, це
стане частиною щоденних заходів.
У Програмі «Впевнений старт» сім’ю визнано основною соціальною
інституцією, відповідальною за якісну підготовку дітей до оволодіння
життєвою компетентністю. Оскільки сім’я обирає доступну для себе форму
здобуття дітьми дошкільної освіти, вона має право розраховувати на
кваліфіковану допомогу держави у реалізації конституційних прав і гарантій
щодо рівних умов отримання дітьми якісної, доступної освіти вже у
передшкільний період свого життя.
Нікого не потрібно переконувати у важливості музичного виховання
дітей дошкільного віку. Саме музика знаходить шлях до душі малюка,
спонукає його до самовираження, ознайомлює з навколишнім світом,
розвиває особистісні якості.

10. Музичне виховання дітей безпосередньо здійснюється музичним
керівником за допомогою вихователів. Вихователі дошкільних навчальних
закладів обов’язково мають бути присутніми на заняттях з музичного
виховання. Спостерігає за поведінкою, діями дітей упродовж усього
музичного заняття. Активна і пасивна участь вихователя чергується залежно
від частини заняття і їх завдань. Під час бесід з дітьми на музичну тематику
має бути готовий до відповіді на запитання музичного керівника як
важливого прикладу для дітей. Це стосується й завдань з інших видів
музичної діяльності. Відстежує рівень засвоєння програмових вимог,
закладених у зміст заняття.
Як музичному керівникові, так і вихователеві необхідно бути
обізнаними у механізмах та особливостях планування освітнього процесу з
музичного виховання, в якому мають бути окресленими різні форми і види
роботи з усіма учасниками освітнього процесу ; організовувати предметно-
просторове розвивальне музичне середовище та систематично
вдосконалювати його.
Взаємодія музичного керівника та вихователя щодо планування роботи
з музичного виховання полягає у тому, що ці два педагоги мають спільно
розробляти план проведення масових заходів, дійств художньо-естетичного
циклу, тематичних та комплексних занять.
Упродовж року музичний керівник допомагає вихователю спланувати:
роботу щодо самостійної художньої (музичної) діяльності (СХД), організації
музично-дидактичних ігор з урахуванням власного перспективного плану.
Щодо створення предметно-просторового розвивального музичного
середовища, то музичний керівник: має бути ініціатором його оптимальної
організації, творчо добирати атрибути щодо оформлення музичної зали для
музичних заходів, залучаючи до цієї справи вихователів, дітей та батьків,
виготовляти й добирати музично-дидактичні ігри та посібники.
Вихователь оформлює музичний куточок в групі, за порадами та
відповідно до плану музичного керівника поповнює та замінює його
компоненти, виготовляє для самостійної діяльності музично-дидактичні ігри.
Педагоги обмінюючись власними спостереженнями за дітьми, аналізуючи
власні педагогічні дії, потрібно вміти динамічно та гнучко змінювати,
коригувати заплановані та організовані складники освітнього процесу
відповідно до особливостей діяльності дітей конкретної групи.
За загальну організацію музичного виховання в дошкільному
навчальному закладі відповідає музичний керівник, але лише спільна робота
музичного керівника і вихователя та взаємодопомога один одному
забезпечуватимуть якісну реалізацію освітніх завдань художньо-естетичного
розвитку дитини дошкільного віку.
Отже, сьогодні основним завданням дошкільної освіти є створити
найліпші умови для перебування дітей в дошкільному закладі. Розв’язання
зазначених проблем можливе за умови об’єднання зусиль освітян, місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

11. Методист М.І. Пасяда