Ce diaporama a bien été signalé.
Le téléchargement de votre SlideShare est en cours. ×

Символічне насильство в містах сучасної України

Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Символічне насильство
в містах сучасної України.
Аналітичний звіт за проектом.
Організація, що виконала проект:
Інститут г...
Символічне насильство в містах сучасної України.
Анотація: дослідження проведене з використанням трьох основних інструмент...
1.1 Мета дослідження.
Метою дослідження є:
1) Визначення форм символічного насильства, що являють собою безпосередню
суспі...
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Publicité
Prochain SlideShare
Ivano frankivsk-18-12-15
Ivano frankivsk-18-12-15
Chargement dans…3
×

Consultez-les par la suite

1 sur 51 Publicité

Plus De Contenu Connexe

Diaporamas pour vous (7)

Similaire à Символічне насильство в містах сучасної України (20)

Publicité

Plus par sergeAmes (20)

Plus récents (20)

Publicité

Символічне насильство в містах сучасної України

  1. 1. Символічне насильство в містах сучасної України. Аналітичний звіт за проектом. Організація, що виконала проект: Інститут громадянського суспільства, Симферополь/Акмесджит Керівник проекту - Рустем Аблятіф, Директор, Інститут громадянського суспільства. Науковий керівник проекту, автор методики, локальний партнер у Києві - Віктор Пушкар, канд. психологічних наук. Локальні партнери: Ольга Духніч (Симферополь/Акмесджит), канд. психологічних наук, доцент Таврійського національного університету; Юрій Тишкун (Львів), канд. політичних наук, доцент кафедри політології Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету Львівська Політехніка; Наталка Зубар (Харків), Голова правління, ГО “Майдан Моніторинг”. Контриб'ютори: Ольга Малишева (Київ) - аналітик; Ярина Возняк (Львів) - соціолог, керівник проектів агенції Фама. Проект здійснено за підтримки Міжнародного фонду Відродження. Організаційну підтримку надано Чорноморською Миротворчою Мережею (BSPN). Україна, жовтень 2012го - березень 2013го року.
  2. 2. Символічне насильство в містах сучасної України. Анотація: дослідження проведене з використанням трьох основних інструментів: аналізу вибірки графічних зображень, фокус-груп і анкетування. Основою розвідки слугує соціологічна концепція символічного насильства, сформульована П.Бурд'є; однак інструментарій дослідження включає методи психології та візуальної антропології. Розроблено авторську методику дослідження. Проведено порівняльний аналіз ситуації в чотирьох містах України. Обгрунтовано доцільність розгляду графіті та настінних картин (м'юралз) як слабкого сигналу щодо соціальної напруженості в міському середовищі. Проаналізовано роль ряду чинників, що збільшують прояви символічного насильства; зокрема недоліків планування та використання публічного простору. 50 сторінок з фотографіями та інфографікою, 15 таблиць, 2 додатки. Ключові слова: символічне насильство, соціальна напруженість, міське планування, публічний простір, графіті, настінні картини. Symbolic violence in the cities of contemporary Ukraine. Summary: the research conducted using three main instruments: graphic images sample analysis, focus-groups and written survey. The sociological concept of symbolic violence by P. Bourdieu stands for main theoretical background; but the practical instruments include the methods of psychology and visual anthropology. Original research methodology developed. The situation in four cities of Ukraine compared. Substantiated the expediency for using graffiti and murals as a weak signal of social tensity in urban environment. The analysis given for several factors that increase symbolic violence, in particular the mistakes in urban planning and public space usage. 50 pages with photos and infographics, 15 tables, 2 appendixes. Key words: symbolic violence, social tensity, urban planing, public space, graffiti, murals.
  3. 3. 1.1 Мета дослідження. Метою дослідження є: 1) Визначення форм символічного насильства, що являють собою безпосередню суспільну небезпеку, або вказують на ризики, що виходять з інших джерел; їх можливого зв’язку з проявами фізичного насильства; 2) Розробка інструментарія діагностики конфліктних ситуацій на основі моніторинга і аналіза проявів символічного насильства. Наше дослідження є міждисціплінарним; у ньому першочергово пропонується задіяти методи соціальної психології та візуальної антропології; однак робоча група лишає за собою право також використовувати інструментарій інших наук відповідно до заявлених практичних цілей. Робочу гіпотезу проекта ми можемо сформулювати в наступний спосіб. Поява графіті та інших зображень, що містять прямі або непрямі заклики до насильства принаймні іноді пов’язана з наступними проявами фізичного насильства. Зауважимо, що завдання 2) видається нам стратегічно важливішим. Однак в межах пропонованого проекта його може бути реалізовано лише частково. Отже, ми сформулюємо мету дослідження наступним чином: привертання суспільної уваги до проблеми символічного насильства; розробка рекомендації для громадянських організацій і державних органів, що дозволять змешнити ризики, пов’язані з символічним насильством. Графіті розглядаються нами в ширшому контексті проявів символічного насильства, а також загального ставлення жителів українських міст до урбаністичного середовища, сприймання його як комфортного або дискомфортного і загрозливого. Основний фокус робиться на ситуації в чотирьох містах (Київ, Симферополь/Акмесджит, Львів і Харків) за станом на кінець 2012го - початок 2013го року. Однак наше дослідження також потребує певної історичної інформованості щодо розвитку міських спільнот; така інформованість дозволяє робити обгрунтовані припущення стосовно динамічних змін ситуації. 1.2. Інструменти дослідження (загальний огляд) Основними інструментами є: - фотографування графіті і настінних картин з наступним аналізом їх розташування та змісту; від 150 і бльше зображень у кожному місті; - фокус-групи з представниками міських громад, 10-12 осіб у кожній групі - анкетування 200 осіб, 50 на кожне місто; формування вибірок методом “снігової кулі”, вибірка репрезентує населення міста в цілому (general population sample). На підставі кількісних даних проводиться аналіз кореляційних зв'язків. Опційними (додатковими) інструментами є: - напівструктуровані експертні інтерв'ю з інформованими представниками спільнот, що не мають змоги взяти участь у фокус-групі, або будуть надто сильно впливати на інших учасників своїм авторитетом; фактично взято 11 інтерв'ю, з них 9 на умовах анонімності респондента; - аналіз субкультурних веб-сайтів, блогів та віртуальних спільнот, що мають прямий стосунок до візуального маркування території в фізичному просторі. Вибірково відстежено більше 30 веб-сайтів, блогів і спільнот в соціальних мережах.
  4. 4. 1.3. Постановка проблеми. Під символічним насильством ми розуміємо розташування об’єктів та символіки, які підкреслюють домінування одної соціальної групи над іншою; або сприймаються як заклик до насильства стосовно певної соціальної групи. Відповідно до класичного визначення П’єра Бурд’є [1], список можливих проявів символічного насильства є досить широким; він може бути наскільки завгодно близьким до вичерпного, але навряд вичерпним. У разі законодавчої заборони певних агресивних соціальних практик та ефективної боротьби проти них агресія навряд зникає повністю; вона скоріше приймає інші, як правило, менш суспільно небезпечні форми. Зокрема, особливу цікавість з кількох точок зору становить візуальна присутність у публічному просторі радикальних угрупувань, схильних до застосування фізичного насильства. Однак зауважимо, що дослідницька група з досить очевидних причин не має на меті дублювати функції правоохоронних органів, виконувати слідчі дії або встановлювати винних у скоєнні злочинів. Нашою метою є визначення соціального контекста, в якому виникають ризики ескалації насильства, а також визначення доступних для систематичного опису ознак небезпечної ситуації, в першу чергу – візуальних, яким, за нашою попередньою оцінкою, доцільно приділяти більшу увагу. Як відомі приклади проявів символічного насильства останніх років, що викликали значний суспільний резонанс та в досить явному вигляді вплинули на криміногенну ситуацію, можемо назвати: 1) “Війну пам’ятників”, що мала одну з своїх кульмінацій у встановленні радянськими консерваторами пам’ятника Сталіну в Запоріжжі та наступні контр-заходи правих радикалів. В той же самий кластер потрапляють інші насильницькі події 2010-2011 років, частина яких відбулась у Львові 9.05.2011, коли підчас “святкування Дня Перемоги” мали місце сутички організовано завезених в місто радянських консерваторів з локальними правими радикалами. Від часу розробки методики дослідження проблема не стала менш гострою; серед подій 2012-2013 років також присутні акти символічного насильства щодо пам'ятників радянської доби, та пам'ятників героям українських націоналістичних рухів. 2) Конфлікти навколо встановлення в Криму релігійних та псевдорелігійних культових об‘єктів. До перших ми відносимо культові споруди (храми і мечеті), до других – т.з. поклонні хрести, встановлення яких було засуджено християнськими ієрархами Криму. Зауважимо, що ця проблема навряд є лише кримською; суперечності між релігійними конфесіями в Україні в 2009-2011 певною мірою загострились. Одною з системних причин тому слугувала відмова від збалансованого ставлення до різних конфесій на державному рівні; спроба антиконституційного перевизначення України як “православної держави”, яка через ряд об'єктивних причин втратила актуальність вже в 2012му році. Ряд конфесій фактично є позитивно або негативно дискримінованими на місцевому рівні поза правовим полем, через індивідуальні та колективні забобони, або через “особливі стосунки” церковних ієрархів з окремими представниками місцевої влади. Акти вандалізму щодо релігійних споруд мусульман в Криму фіксуються з 1995 року [2] Вони мали місце і підчас проведення дослідження; так, в березні 2013го року постраждала мечеть Кебір-Джамі в Симферополі/Акмесджиті 3) Переформатування публічного простору в Києві, Харкові та інших містах України, що
  5. 5. часто відбувається всупереч інтересам місцевої громади, і боротьба з цим явищем антизабудовних груп. Схожою проблемою є непрозорий розподіл землі, ущільнювальна забудова міст та приватизація рекреаційних зон в Криму. Однак громадскість досить довго вдавалось відволікати від неї, концентруючись винятково на "татарських самозахопленнях“ (за версією учасників акцій – “самоповерненнях землі”). Зауважимо, що “ущільнювальна забудова” потрапила на перше місце серед актуальних для киян проблем місцевого рівня ще весною 2006р. в дослідженні “Усвідомлення вибору”, здійсненого Альянсом Майдан за підтримки МФВ, автор методики В.Пушкар [3]. Від того часу проблема стала предметом уваги частини громадянських організацій; на неї також почали звертати увагу державні органи. Зрештою, дослідникам варто було дещо оперативніше звернути увагу на кількарічний конфлікт місцевої громади з забудовниками, що відбувався на Пейзажній алеї в Києві (2006-2012), протести проти реконструкції Андріївського узвозу (2009-теперішній час, питання врегульвано частково), а також 10-місячну безперервну акцію самоповернення Гостинного Двору (2012-теперішній час, питання не врегульовано). Підчас повторюваних спроб передачи Гостинного Двору забудовнику відбувся перехід від символічного насильства до реального - підпал споруди і кількаразове побиття учасників акції протесту. Серед потерпілих були жінки, пенсіонери, і що, зовсім незвично для сучасної України, один з опозиційних депутатів ВР. 4) Символічне насильство, що періодично провокувало перехід до фізично насильства, стало типовим для електоральних процесів в Україні. Зокрема, вплив символічного насильства на перебіг та результати виборів до ВР 2012го року було проаналізовано в проекті ГО "Майдан Моніторинг" [4] Символічне насильство не обов'язково передбачає фізичне руйнування чи псування об'єктів; і не обов'язково здійснюється великою організованою групою. Так, очевидним актом символічного насильства, спрямованим проти радянських консерваторів, слугувала акція проведена в 2011му році смаження яєшні на Вічному Вогні на Печерську, м. Київ, за яку організаторка понесла кримінальну відповідальність. В 2012 році в Сумах двох графітчиків було засуджено за зображення людини, на думку деяких осіб, схожої на президента В.Ф.Януковича. На тих же графітчиків поклали відповідальність за акт вандалізму проти єврейської громади міста; скоєння останнього засуджені не визнали. Інший акт символічного насильства проти єврейської громади мав місце в Києві в березні 2013 року, за співпадінням, в той самий день, коли у ВР вирішувалось питання проведення місцевих виборів. Листівки антисемітського змісту було розклеєно від імені місцевих правих (ВО “Свобода”); однак офіційні речники “Свободи” заявили, що партія не має стосунку до цих листівок. Де тут проходить межа свободи вираження поглядів, адміністративного і кримінального правопорушення - питання досить складне і неоднозначне. Але принаймні деякі випадки застосування символічного насильства водночас є кримінальними злочинами; а деякі випадки покарання - вибірковим правосуддям і переслідуванням політичних опонентів. Проблема символічного насильства в Україні досі не стала об’єктом систематичного наукового дослідження, одним з позитивних взірців для якого ми вважаємо створення когнітивних мап міст, виконане С.Мілграмом для Нью-Йорка і Парижа. Згадаймо, що боротьба з злочинністю та дрібними правопорушеннями, успішно проведена в Нью- Йорку 1990х, значною мірою спиралась на розвідки соціальних психологів, видані на
  6. 6. 10-20 років раніше [5]. Отже, сформульовані Мілграмом гіпотеза “розбитого вікна”, гіпотеза “горизонтального” і “вертикального” міста могли знайти своє практичне застосування в Нью-Йорку значно раніше. Але для того громада спочатку мала усвідомити потребу в змінах та обрати мером міста людину, схожу на Джуліані. Продовжуючи тему дослідів Мілграма, напевне варто згадати деякі їх практичні аспекти. Зокрема, пропоновані ним методи створення когнітивних мап міста, формування вибірок жителів та добору візуальних об’єктів. Автор висловлював обгрунтовані сумніви в доцільності великих вибірок для соціально- психологічних досліджень (для Нью-Йорка йому було достатньо опитати 200 осіб), та в ефективності для великого міста методу опитування від дверей до дверей (door-to- door), оскільки вже в 1970ті лише приблизно чверть жителів великих міст США дозволяла вхід до помешкання інтервьюєрів [5]. Звичайно, українські міста відрізняються від американських або французьких; також вони суттєво відрізняються між собою. Але відповідні корекції методик напевне будуть нами зроблені. Оскільки в практичній частині дослідження за короткий період можна охопити лише обмежений діапазон проявів символічного насильства, ми пропонуємо на першому етапі зосередитись переважно на одному з його різновидів, а саме графіті, що містять більш або менш явну насильницьку складову. Звичайно, такі графіті варто розглядати в контексті локального візуального ландшафта; співвідносити їх з архітектурою, візуальною рекламою та іншими графіті, що носять скоріше підкреслено мирний характер. Базова соціальна функція графіті – територіальна мітка, повідомлення про присутність на певній території якоїсь особи або групи осіб. Від напівзабутого традиційного вирізання на дереві “тут були Х та У” до сучасних практик обписування умовно своєї території групою молоді за допомогою балончика фарби. З технічної точки зору зображення можуть виготовлятись різними способами. Крім нанесення фарби з балончика, графітчики можуть використовувати також інші техніки як основні або допоміжні. Результат також буває різним - від кривих червоних і чорних літер до лого, виконаних оригінальними шрифтами, або навіть цікавих з мистецької точки зору настінних картин. Графіті часто “псують” вигляд споруди або ландшафт, але іноді досить вдало вписуються в візуальний контекст довкілля; графітчикам іноді замовляють зовнішнє оформлення будинків. Графіті, наклейки або інші способи “модифікації” носіїв реклами певною мірою є відповіддю на пропонований рекламою месидж, який містить насильницьку складову і провокує реактивну агресію. Повідомлення про свою присутність вже може містити елемент загрози реальному або уявному Іншому. Якщо месидж надходить від прихильників “влади білих”, ними за замовчуванням мається на увазі, що існують “не-білі”, з якими це угрупування збирається боротись. Аналогічно, “антифа” передбачають наявність поряд ворожих їм “фашистів”. Кого в кожному конкретному випадку буде призначено представниками субкультури на роль колективного ворога, ми можемо дізнатись, лише зконтактувавши з представниками відповідних субкультур. Адже “не-білим” в уявленнях радикальної субкультурної молоді за певних обставин може виявитись і українець, а “фашистами” – загалом аполітичні молоді люди. В побутовому контексті це часто далекі від раціонального мислення гетеростереотипи, що позначають реальних чи уявних ворогів. Зауважимо, що лише деякі графіті варто інтерпретуватись в контексті символічного насильства. Нас особливо цікавлять написи і зображення, де насильницька (або анти-
  7. 7. насильницька) компонента виражена явно, відкритим текстом. Нас також цікавлять їх скромніші аналоги, де цю компоненту дещо зашифровано від сторонніх, але для “втаємничених” учасників молодіжних субкультур вона виглядає досить очевидною. Також варто враховувати контекст, в якому з’являється повідомлення; адже однакові, чи дуже схожі месиджі в різних контекстах можуть сприйматись: - як спосіб збільшення соціальної напруги та конструювання реальної загрози певній групі осіб, - як спосіб “випуску пари в свисток”; символічне насильство, що не передує реальному, але заміщує його, - як конкретний заклик до дії, який, проте, буде проігноровано адресатами, або - як прояв індивідуальних психічних проблем окремо взятого “міського божевільного”. Пропонований список грунтувався на попередніх оцінках; і в ході дослідження він в загальних рисах підтвердився. Однак, в будь-якому разі, крім месиджа, який бажав сформулювати автор, важлива також його інтерпретація цільовими групами. “Образливий” зміст месиджа є суб’єктивною категорією, реакція “образливість” також визначається суб’єктивними чинниками. Натомість розпалювання ворожнечі за етнічною та деякими іншими ознаками ознаками кваліфікується як кримінальний злочин (Ст.161 КК України). Практичне вирішення проблеми символічного насильства державними органами та громадянськими організаціями лише іноді досягає бажаної ефективності; боротьба з зовнішніми проявами замінює конструктивну роботу з причинами саме через відсутність переконливого пояснення, звідки виникає насильство і що варто зробити для зменшення його супільної небезпечності. На сьогодні відсутня науково обгрунтована інтерпретації проявів символічного насильства та методів оцінки ступеня його суспільної небезпечності відповідно до поточного моменту. Кількісні методи соціології в умовно чистому вигляді не дають змоги оцінити дійсні маштаби соціальної напруги, основні чинники її зростання чи зменшення. Практичні заходи, спрямовані на зменшення суспільно небезпечної складової цього явища, мають грунтуватись на чіткому розумінні, з чим саме ми маємо справу. Гарні практики (Good Practices) потребують гарної теорії, що лежить в їх основі. В нашому випадку проблема скоріше потребує міждисціплінарного підходу та синтезу взаємодоповнюючих інтерпретацій, ніж суто соціологічного, психологічного або антропологічного дослідження в умовно чистому вигляді.
  8. 8. 2. Аналіз графіті та настінних картин (м'юралз) Відповідно до нашої робочої гіпотези: - місця розташування графіті підпорядковуються певним закономірностям, які може бути відстежено і класифіковано; - графіті та настінні картини може бути класифіковано за обмеженою кількістю параметрів; така класифікація може не виявитись вичерпною, але охопить всі статистично значимі різновиди зображень. Графіті в ході дослідження фіксувались за певними маршрутами, оскільки охопити “всі” зображення в межах одного міста дещо нереально, і з практичної точки зору така спроба потребуватиме надмірних зусиль від дослідників. Маршрути визначаються на підставі порівняння історичних мап міст із сучасними та попереднього візуального огляду гіпотетичних “характерних точок”. Фактично в ході дослідження було зібрано значно більше планованих 600 зображень (приблизно 1000); після попереднього огляду відібрано ті, що найбільше відповідають вимогам до змісту (відбраковано повторювані та малоінформативні) та технічним вимогам (вібраковано нерізкі та надто зашумлені зображення). Оскільки графіті наносяться в певному візуальному середовищі та під очевидним впливом цього середовища, розгляд тега окремо від місця його нанесення дає нам лише частину загальної картини. Отже, фотографії робляться в такий спосіб, щоб можна було зрозуміти візуальний контекст; при тому місце фотографування зазначається точно (встановлюється геотег), або, якщо це проблематично з технічної точки зору, вказується приблизно. В будь-якому разі спочатку виконується класифікація зображень за місцем знаходження, і лише потім - за іншими ознаками. 2.1. Класифікація виявлених графіті та настінних картин 1) Теги субкультурних груп; зокрема - футбольних вболівальників (хулз та ультрас); - активістів екологічних та антизабудовних рухів; - прихильників політизованих субкультурних рухів. На макрорівні ми тут можемо вирізнити позасистемних правих і лівих радикалів (т.з. автономів), а також прихильників і опонентів політичних партій, включно з дотичними до певних партій молодіжними організаціями. Зауважимо, що на мезо- та мікрорівні картина значно складніша. Саме в цій категорії найчастіше зустрічається мова ворожнечі, явно спрямована на певні групи населення. Самовизначення лівих і правих молодіжних угрупувань як “автономів”, тобто організованих горизонтально і не пов'язаних з політичними партіями, створює сприятлий грунт для провокацій, які зручно приписувати представникам цього середовища. Незалежно від того, хто ж насправді за них відповідає. Детальний аналіз радикальних рухів є темою окремого дослідження. Однак нашими методами було впевнено зафіксовано їх графічну активність; зокрема мову ворожнечі у символічному просторі міст, та свідоме розпалювання ненависті за етнічною, конфесійною та іншими ознаками.
  9. 9. В нас є дані, що принаймі деякі графіті, що містять мову ворожнечі, організовано наносяться на замовлення. Однак інші напевне замовними не є; також досить розпливчастою серед представників молодіжних субкультур є межа вираження політичних поглядів і прагнення до епатажу, привертання уваги до себе. Далеко не кожна молода людина, що малює свастику, є переконаним наці; зображення символів ненависті в публічному просторі може також свідчити і про особистісну незрілість, нерозуміння наслідків своїх вчинків. 2) Імена артистів, назви музичних груп та стилів, розшифровка яких також вимагає певної субукультурної інформованості. Зауважимо, що порівняно з 1990ми стіни та інші поверхні значно рідше обписують повідомленнями навколомузичної тематики, оскільки візуальне повідомлення для більшості графітчиків, а тим більш м'юралістів, є самодостатнім. Зауважимо, що деяким субкультурним графіті насильницьке значенням приписується помилково, через неінформованість більшості громадян щодо молодіжних субкультур та відповідних їм змістів. Приклад: київський візуальний мем, графіті Skovorodub (Сковородаб), назва утворена від прізвища філософа і стилю сучасної музики. В ході дослідження автору доводилось чути, що це зображення (Сковородуб!) висловлює ненависть до видатного українця. 3) Текстові повідомлення різного змісту, що несуть індивідуальний месидж, починаючи від явно образливого для конкретної особи до іронічного, філософського чи соціального повідомлення. Також зустрічаються вірші в діапазоні від прямих цитат класиків до пародій і графоманії. Приклад: львівський графіті, написаний латиною.
  10. 10. 4) Територіальні мітки, що не мають очевидного для непосвячених у локальну субкультурну ситуацію змісту. Як правило, їх наносять учні середніх шкіл, що мають невеликий досвід роботи з фарбами і маркерами, а також не дотримуються явної ідеології. Типова мета - повідомити про свою присутність дорослих або ровесників з інших підліткових угрупувань. Особлива форма тега - “бомба”, що складається з великих товстих літер, найчастіше двоколірних, і, відповідно, потребує великих витрат фарби. 5) Діяльність “міських божевільних”. Відповідно до харківського убраністичного фольклору, першим почав ставити теги у місті психічно нездоровий чоловік на прізвище Мітасов; на сьогоднішній день ці написи не збереглись. Частина виявлених нашим дослідженням написів (у Києві і Симферополі) свідчить або про психічні проблеми авторів (зокрема, шизоїдні та параноїдальні риси особистості), або ж про їх імітацію з неочевидною для нас метою. Якою цілком може бути епатаж місцевих жителів. Ось декілька прикладів подібних текстових повідомлень: - Эти садистки воздействуют на нас на расстоянии! Умных они убивают; - Они не прошли в 1945м. Не пройдут и сейчас; - пропозиція офіційно переіменувати Крим на “Полуостров Россияночка”. Однак зауважимо: якщо ми можемо класифікувати окремий месидж як параноїдальний або шизоїдний (у третьому випадку), це не є достатнім приводом для постановки діагнозу, тим більш заочної.
  11. 11. 6) Художні настінні картини, або ж м'юралз; які можуть бути умовно поділені на твори мистецтва, нанесені візуальними артистами за власною ініціативою, та твори замовного характера, що також як правило вдало вписуються в ландшафт. Детальний аналіз художніх властивостей таких робіт виходить за межі нашого дослідження; однак принаймні частина з них заслуговує також і на увагу мистецтвознавців. Приклади: замовне оформлення кав'ярні у Києві (група “Інтересні Казки”), харківський м'юрал з героями фільму “Кін-дза-дза!” Проміжну позицію між тегами і настінними картинами займають примітивні монохромні зображення, як правило, фігури або обличчя людини, які нагадують дитячі малюнки. Частину цих взірців може бути нанесено особами, що називають себе арт-групою.
  12. 12. 7) Пряма візуальна реклама. В нашій вибірці в такий спосіб рекламувались сайти лівих і правих політичних рухів, гастролі артистів, послуги (від складання гороскопів до написання контрольних і дипломних робіт), навушники, годинники і... балончики для настінного малювання. 2.2. Фактично виявлені патерни розташування графіті 1) Межі старого і нового міста, різних історичних районів. Там, де адміністративні райони міст не збігаються з історичними, фактичне маркування території переважно відповідає історичному районуванню. Наявність історичної пам'яті в явному вигляді не є умовою появи графіті; такі межі можуть сприйматись на підсвідомому рівні і виходити на рівень свідомого з інших причин, ніж вивчення історичних джерел. При переміщенні адміністративних меж районів візуальне маркування може також переміщуватись в бік нових адміністративних меж; але це відбувається поступово і не в кожному випадку. Приклад: вхід в старе місто, Симферополь/Акмесджит. “Осторожно, старый город. Не входи, убьет” 2) Межі різних типів забудови, наприклад, багатоповерхівки і малоповерховий приватний сектор (слободи у випадку Харкова), або багатоповерхова забудова різних типів. Кожному типу забудови відповідає певна організація публічного простору та певна когнітивна мапа території. Характерне для модерну ХІХ-початку ХХ розташування будинків стіна-до-стіни з невеликими внутрішніми двориками, прохідними дворами і під'їздами серед іншого є способом організації публічного
  13. 13. простору та формування умовно спільного уявлення про місто. Зовсім інший спосіб - розташування багатоповерхівок в кілька паралельних ліній з великими “санітарними” відстанями. Третій спосіб - багатоповерхівки з замкненими чи напівзамкненими внутрішніми дворами; так почали будувати у 1980ті. І четвертий специфічний патерн (дез)організації простору утворює хаотична точкова забудова 2000-2010х, на жаль, характерна для деяких районів сучасних українских міст. 3) Береги річок (крім Львова, за відсутністю відповідної річки у міському ландшафті). Річка часто є природною межею типів поселення і (або) історичних районів міста. Типова для українських ландшафтів ситуація, коли один з берегів є значно вищим, слугує раціональним підгрунтям для формування на берегах різних типів забудови. Нами також відстежена типологічна відмінність між візуальними маркуванням берегів Дніпра і Либеді в Києві. В першому випадку - особливо інтенсивне маркування правого берега, здійснене в 2011-2012 році, що містить переважно низькохудожні текстові теги і “бомби”, в другому - переважають художні настінні картини, що наносились від початку 2000х. Либідь, на відміну від Дніпра, практично невидима для більшості киян; її берег значну частину року физично недоступний. Водночас, обидві річки за станом на початок ХХ ст. фактично визначали кордони міста. І за Либіддю, і за Дніпром в уявленні місцевих жителів на той час Київ закінчувався. В Харкові Лопань довгий час була межею слобід (традиційної малоповерхової забудови) і модернового центру міста; на теперішній час такий розподіл є неочевидним, однак береги лишаються інтенсивно маркованими (див. фото). Річка Салгир також слугувала межею нового міста (імперського Симферополя ХІХ ст.), вище за течією вона обмежувала старе місто (кримськотатарський Акмесджит, що увійшов в склад заснованого пізніше Симферополя).
  14. 14. 4) “Дошки оголошень” - місця зустрічі різних субкультур. Поява візуального тега групи, що сприймається в певній субкультурі як ворожа, як правило, спричиняє в опонентів бажання його модифікувати або знищити. В нашій вибірці найчастіше зустрічаються ознаки субкультурного змагання лівих і правих радикалів, а також футбольних вболівальників, частина яких є політизованою. Це закреслені і модифіковані чужі теги, а також, рідше, погрози на адресу опонентів, висловлені прямим текстом. “Війну тегів”, яку ведуть неполітичні підліткові угрупування, значно важче правильно інтерпретувати, ніж настінні змагання лівих з правими, що часто включають текстові месиджі та користуються впізнаваною міжнародною символікою. Приклади “дошки оголошень” зі Львова і Києва (нижче)
  15. 15. Код 14/88 i рунічна символіка є поширеними атрибутами ульраправих; зокрема, поєднання рун Ісс і Хагалаз обрав собі за символ “Патріот України”. Цікаво, що в скандинавській традиції таке сполучення рун має одну з можливих інтерпретацій “довіку не вибратись із злиднів”. В поєднанні з тотемним зображенням голови вовка анфас, історично скоріше характерним для якутів і чеченів, ніж для скандинавів чи українців, та написаними кирилицею гаслами (наприклад, “Хватит бухать!”, або “Дети - наше будущее” (!)) ця символіка виглядає дещо еклектичною. Як і власне ідеологія правих молодіжних рухів. Літера “А” - міжнародний символ анархізму, а код 161 належить антифа. Поширене серед радикалів скорочення А.С.А.В. = all cops are bastards, тобто “всі поліцаї - байстрюки”, також є міжнародним. Ми можемо відстежити і певні точки перетину міжнародного лівого руху із локальним радянським консерватизмом. Приклад: на передньому плані пам'ятник Зої Космодем'янській, радянській героїні Другої Світової війни; на задньому плані - символіка руху антифа (161) та напис “hate to state” (ненависть до держави). Цей пам'ятник також зазнав символічного насильства, будучи перенесеним із свого попереднього розташування, де зараз знаходиться пам'ятник О.Гончару. Наступним кроком могла стати його ліквідація в зв'язку з забудовою сквера храмом УПЦ (МП). В цьому випадку акції протесту об'єднали і політично нейтральних місцевих жителів, і лівих радикалів, і радянських консерваторів. Зауважимо, що в інших антизабудовних акціях також беруть участь і праві радикали. Приклад нижче: фото з акції на захист Гостинного двору. “Дошки оголошень“ часто знаходяться поблизу місць, де збирається основна цільова аудиторія графічних месиджів - спортивні клуби, офіси політичних партій, молодіжних організацій, тощо.
  16. 16. 5) Місця біля споруд, що очевидно не вписуються в ландшафт, випадають з нього через свою надмірну “модерновість” або надмірну занедбаність. Зауважимо, що споруди в стилі хай-тек, який в Україні необгрунтовано вважають сучасним, як правило є наслідуванням американських і французьких взірців початку минулого сторіччя. Як очевидно слідує і з результатів анкетування, і з деяких реплік на фокус-групах, прояви псевдо-сучасного несмаку в міській архітектурі дратують не тільки радикальну молодь з балончиками фарби, але і зрілих поміркованих людей. Що стосується недобудованих і напівзруйнованих споруд, такі об'єкти є досить типовим місцем для візуального маркування в усьому світі, і Україна тут не може бути винятком. Окремо варто зауважити, що практично всюди інтенсивно маркованими виявляються місця незаконних забудов, та конфліктів забудовників з місцевими громадами. В місцях, що несуть явне символічне навантаження, навіть малі архітектурні форми можуть сприйматись як символічне насильство. Приклад: встановлена без належної дозвільної документації каплиця УПЦ (МП), Десятинний провулок, м.Київ. Ця споруда вже пережила реконструкцію і спробу підпалу, невдовзі після знищення встановленого поряд культового об'єкта громади рідновірів (статуї, що зображує Перуна). На задньому плані - історична Андріївська церква; новоробна каплиця виглядає пародією на неї. Наступне фото - візуальне маркування на Пейзажній алеї, колись одному з найкрасивіших місць у Києві. Якщо над ландшафтом знущаються забудовники, то і графітчики напевне над ним почнуть знущатись. Раціональну організацію міського значно легше порушити, ніж відновити. Деякі зображення з коментарями винесено у додаток 1.
  17. 17. 3. Дослідження методом фокус-груп 3.1 Фокус-група в Києві, 12 учасників. Групи у Києві, Львові і Харкові вів В.Пушкар, науковий керівник проекту. Питання 1. (в) Скажіть будь-ласка, що вам найбільше в Києві подобається, а що у місті вас дратує? (7) Мені не подобається перш за все транспорт, пробки, відсутність стоянок, грязний асфальт, тротуари. Висока ступінь забрудненості міста. А подобається, мабуть, центр Києва. Перш за все архітектура, також люди. (6) Воно вже давно не зелене, це перше. Друге — те, що оті родзинки міста, які були, якщо сказати про стару архітектуру, яка залишилася після війни, а Київ був зруйнований на дев'яносто відсотків, і ось ті десять відсотків, які залишились, вони майже всі зруйновані. (5) Це все виглядає як місто для того, щоб просто виживали (3) Мені подобається в Києві центр, який будувався в кінці дев'ятнадцятого сторіччя, ось в такому ракурсі він мені подобається. Це Київ — “центр землі руської”, це живе місто, я не знаю, наскільки там склалося з трьох окремих осередків, власне ці координації оцих трьох насправді доволі різних міст, — як би його потенціал. А те, що не подобається, — це те, що, частково як наслідок столичного статусу, чи то через економічні чинники всі сюди стягуються, в ньому зростає кількість “не-місць”, тобто таких просторів, де в принципі нічого не твориться; там не відбувається комунікація, там нічого не створюється, там просто циркулюють люди, як потік, які ніяк між собою не взаємодіють, і в цьому власне немає ніякого Києва, тому що це безособове. Питання 2. (в) Яке, на вашу думку, має значення поділ міста на райони? На адміністративні, або на історичні, — особисто для вас. (9) Київ, — це ж не місто, це ж країна. Тобто не можна їм управляти, не поділивши. І райони — вони різні, там, Академмістечко — одні люди, Відрадний, де я живу, там зовсім інша бидлота, Центр, а зараз в центрі та ж бидлота, так? Його не можна не поділити, я не знаю, наскільки вони відрізняються. (6) Я можу сказати, що перш за все така характерна річ: що останні п'ятнадцять- дванадцять років ось такий безлад в центрі Києва, це будівництво так званих офісних центрів. Взагалі я гадаю, що генплан міста не продуманий з точки зору історичності самого міста, і збереження історичних пам'яток, яких ще трошки залишилось в центрі міста. (5) Я стикалася з поділом на райони, це дійсно дуже крупний поділ. Ось наведу конкретний приклад. Я проходила практику в Центрі соціальних служб для дітей і молоді, і ось це один центр на весь Дніпровський район. Абсолютно неможливо тим працівникам встигати в кілька сімей. От, на таких дуже конкретних, практичних речах виявляється, що це укрупнення не дуже розумне. (4) Для мене є поділ Києва на правобережний і лівобережний, тому що я до шіснадцяти років жила на правому березі, а потім переїхала на лівий, і це було для мене великим шоком, тому що в цьому проявилося, наскільки цей центр Києва є... наскільки, власне, рух в Києві є доцентровим, оскільки всі їдуть туди на роботу (3) Якщо ти живеш у тому, що належить до певного адміністративного району, то вважається, що тебе стосуються більш за все питання щодо цього району. А насправді ти можливо там тільки ночуєш, оскільки кожного ранку їздиш в центр. І виходить, що тебе має стосуватися деяка кількість якихсь питань, які тебе зовсім не хвилюють, бо ти там не перебуваєш, а тим часом питання, які тебе турбують, ну там, спроби
  18. 18. паркування в центрі, вирішення долі якихось архітектурних пам'яток — вони тебе, тобто мене, стосуються, тим часом як на громадські слухання, припустимо, запрошуються тільки жителі Подільського там чи Печерського району. (2) Лісовому масиву, який існує в Деснянському районі, фактично для громади Лісового масиву для того, щоб вирішити будь-яке, кожне друге фактично побутове питання, їм доводиться добиратися, ну до інших планет фактично. Троєщина — це сусідня планета, туди ходить тільки один тролейбус... Насправді для мене мабуть ідеальним адміністративним поділом було б, коли б місцеве самоврядування будувалося на компактних мікрорайонах, виміряти буквально візуально, і де тим більше люди один одного знають, і де всі самоврядні функції були б органічно розміщені, ті що потрібні, а непотрібні були б звідти винесені. (в) Тобто щоб з одного кінця району було видно інший кінець? (2) В буквальному сенсі так. Насправді все могло б іще дрібніше спиратися на окремі мікрорайони, цього було би достатньо. (11) В Україні немає територіально-адміністративного поділу, є тільки територіальний. Адміністрація насправді жодного стосунку не має до тих громад. Питання 3. (в) Ви можете пригадати якісь історії успіху, коли громада позитивно впливала на рішення влади? (9) Ніякої громади в Києві не існує, може, якісь мікро- і існують, я їх не бачу. Всі забудови, які були зупинені, скільки їх там не є, це були не сторонні люди, а лише там, де можна біло організувати місцевих. Люди зацікавлені — Пейзажка там, на Пейзажці як би більше сторонніх людей взагалі було, але головне зробили місцеві. Коли поставили тих котів, всеп завершилось. Далі: Прорізна — місцеві, що там ще, Березняківська, лівий берег ... Коротше, всі точки, де вдалося зорганізувати місцевих. (7) Я думаю що громадського руху не існує, просто відбуваються, я б сказав, ситуаційні емоційні рухи в окремих випадках, коли громада постає на захист того чи іншого об'єкту. (6) Щодо ОСББ і ОСМ, я знайомий з цими проектами з джерел, тобто звідки взагалі прийшла така штукенція, як ОСББ, і я не хочу тут багато часу займати, але так, щоб коротенько сказати, перш за все та законодавча база, яка існує щодо ОСН і ОСББ, вона потрібна тільки керівництву міста і районів для того, щоб дурити людей, що ніби- то у них є можливість керувати своїм майном. Це профанація. (2) Думати і говорити, чи є в Києві громада, чи її нема, це приблизно те саме, що “чи є життя на Марсі, чи ні”. Суть у тому, що чи є громада, чи її нема, впливати на рішення влади не може ніяк, в принципі. Якщо брати кейси, які тут уже озвучувались, мені найближче Пейзажка, найідилічніший, мабуть, приклад, то я його абсолютно не сприймаю, що це місцева громада вплинула на рішення якоїсь там влади. Люди прийшли, зібралися, прокомунікували між собою і винесли своє рішення. Чи була це місцева громада чи це були якісь інші форми життя, сказати неможливо. Було рішення, яке втілилось і яке неможливо було ігнорувати. Питання 4. (в) Кому має належати Гостиний двір і що там має бути? (9) Это вообще не памятник, а если даже памятник — то это просто привычный дом, но если они вылезут за него, то тогда изменится картинка Андреевского, и это основное. Если они меняют старинную вот эту всю конфигурацию, а на их картинке они выходят, — вот это самое неприятное. А что внутри — единственное, что там можно сделать, потому что вот эти разговоры про “мистецький центр” очередной, они чушь собачья, потому что там такие площади, что столько денег у митців не бывает никогда.
  19. 19. (2) Там очевидно має бути простір, відірваний, причому усвідомлено відірваний, від уявлень про приватність чи комунальність як форми власності. Якщо є кому захищати стіну, то вони виходять, і власне ті люди тільки, які проводять якісь дії і бачать сенс у існуванні цього простору, вони, власне, самі і визначають. (11) Я хочу, щоб по-перше, в цій країні нашій виникла приватна власність нарешті. В умовах відсутності судового захисту немає ані приватної власності, ані якоїсь там комунальної власності, і в принципі в умовах верховенства права... Давайте почнемо з того, що в умовах, коли немає суду, говорити про наявність власності нема чого, тому що немає механізму захисту цієї власності. Питання 5. (в) Візуальне оформлення міста Київ і така художня самодіяльність, як графіті, або настінні картини — ваше ставлення до цього? (9) Самое идиотское граффити — это на Андреевском спуске, когда провели фестиваль, и вот на стене годов тридцатых — разрисованная стена, дальше ты смотришь, Андреевская церковь и тут разрисовано каким-то маразмом. (8) Графіті — це таке мистецтво дещо ефемерне, і тому мені здається, що я повів би мову за те, що я би хотів, щоб у тих молодих людей, які займаються графіті, щоб у них завжди вистачало грошей на балони різних багатьох кольорів і терпіння на те, щоб дійсно тренувати руку, тренувати смак і якось це. А те, що певні площадки в місті, тобто ті ж самі глухі стіни будинків, вони, ну, якщо це не якась архітектурно збалансована споруда, то цілком можливо, що можна таке віддати під графіті. (7) Мене графіті зовсім не дратує, більше того, я сказав би, мені подобається, і я не вважаю, що можна забороняти дітям малювати на стінах чи на парканах. Я не вважаю, що Київ без графіті стане гарнішим. (6) Мені здається, що якщо ми вже беремо аляпуваті графіті, або вульгарні якісь графіті, такі навіть, що створені не з мистецькою якоюсь метою вульгарними, а просто такі, що там написали слово із трьох літер, — ще така от форма самоствердження людини мабуть не впевненої в собі, і для того, щоб самоствердитися, ця людина щось таке агресивне, трохи таке кричуще вона пхає, щоб уже всі знали, що он — с ним все хорошо. (2) Графіті — насправді це... голос громади Києва. Якщо Київ є громада, і якщо в неї є голос, то графіті — це власне і є її голос, це вираження і передані якісь інтонації, зі змістом або беззмістовні, людей, які наважились при комунікації взяти в руки балончик. З тих, хто тут сидить, навряд-чи багато людей візьмуть в руки балончик і матимуть що написати. Це багатоголосо, іноді цей голос і його інтонації когось лякають, іноді за ці інтонації соромно. Але це і є голос громади Києва. (в) Тобто муніципальне ТБ, радіо, газета “Вечірній Київ”, газета “Хрещатик”,... (2) Це симулякри.
  20. 20. 3.2 Фокус-група в Харкові, 12 учасників. Питання 1. (в) Що в Харкові вас найбільше приваблює, викликає найбільш позитивні емоції щодо міста, а що, можливо, дратує і викликає негатив? (3) Подобається? Багато чого подобається, - все, і місто, і можливості, яке воно надає, тому неможливо конкретно сказати... все подобається. Не подобається байдужість людей. Не подобається кумовство, яке процвітає в цьому місті, та мабуть у любому місті воно є. Оце саме основне, що не подобається. (4) Подобається? В першу чергу центральна історична частина. Наприклад, є такий унікальний харківський конструктивізм. І тут дратує, що місто забудовується, щось там таке. І ще, приваблює культурна історія. Що тут жив певний час Підмогильний, Хвильовий, Олександр Ввєдєнский, оце мені дуже подобається, це культурна складова в першу чергу. (5) Я, мабуть, теж приєднуюся, мені що подобається найбільше — це теж культурна складова. В нас місто яскраве, на мій погляд, тут багато можливостей є для розвитку, по-перше — культурного розвитку, це найголовніше. Що не подобається? Мабуть, те ж саме. Як не було б дивно, це деякий інший бік культури, я б так сказала. Не саме театри, музеї, а чого в нас немає, а могло б бути. Деякі театри, музеї, які могли б бути, пам'ятники, яких в нас немає, - але багато реклами, або ще чогось, предметів, скажімо так, які мене дратують. (7) Я, перепрошую, народилась в Харкові і тому сожу собі дозволить — я не люблю Харків взагалі. Я взагалі вважаю. що це всеукраїнська така столиця зради. В історичному плані. Що стосується культури, то ще як такі якісь перлини в багнюці. “На фоне всей этой попсы — и вдруг арабески” - розумієте? Щорб це було таке масове... Багато добрих, гарних харків'ян я побачила тільки восени 2004 року. (9) Подобається те, що Харків справді є промисловим центром і освітнім центром, а не подобаються те, що все ж таки, як було уже сказано, багато забудов і те, що, зокрема наш парк Горького — він поменшав, за кількістю дерев, за насадженнями. (11) Чтобы куда-то мы все вместе двигались, были единой общностью, я не чувствую этого в городе Харькове. Я думаю, в городе. в котором рядом стоят казино, стриптиз- клуб и тут же мэрия городская, - я сомневаюсь, что у города этого может быть какое-то развитие. Питання 2. (в) Є така адміністративна одиниця у нас — район міста. Яким чином поділ на райони стосується особисто вас і в яких ситуаціях це відбувається? (12) Районування Харкова мені не подобається. Моя позиція, що має бути більш прив'язано до того, як люди живуть, що там, “Олексіївка, Салтовка, Баварія”, а не “Московский район” якийсь. (1) Для мене територіальні райони — це все згадка з Радянського Союзу. Відтоді вони як ідуть, так ідуть. Тому для мене вони звичні, - поліклініка свого району, в школу ходили свого району, тому це для мене звично, але не пов'язано, крім таких побутових справ, більше ні з чим. (6) Мені тоже райони — це лікарня, реєстрація проживання, всяке таке, те що залишилось — рудименти, як “Ленінський суд” (загальний сміх). А так — нераціонально, мені здається, але з іншого боку страшно, якщо вони почнуть якусь адміністративну реформу, покращення не буде. (7) Я сказал бы то же самое, только документальные моменты, а если бы вы не задали вопрос сейчас, я бы об этом и не задумался. Собственно, в принципе, не особо и касается.
  21. 21. Питання 3. (в) Наскільки ви помічаєте в Харкові наявність територіальних громад. Чи дійсно є в цих громад спільна територія? (12) різні такі місця єсть. На Жуковського, наприклад, там є поле, де колись був здається що перший в місті аеропорт, і якимось дивним чином воно досі не забудоване. І тому це таке місце, де люди гуляють, з собаками там, чи щось роблять, постійно там чи велосипедисти, чи автомобілісти, чи інше. І ще, мабуть, такі місця, як Дзеркальний струмінь, або Майдан, але Дзеркальний струмінь — він маленький, а Майдан, я маю на увазі площу Свободи, вона постійно якось використовується владою в комерційних цілях, ну як зараз в сквері там ярмарка. (7) Я знаю очень много мест, где молодежь собирается, по-разному, ну для того, чтоб развиваться над собой. Есть там, собираются люд, танцуют бальные танцы, например, опять таки на Советской, на мосту, есть такие, которые устраивают Английские клубы на Ботаническом саду, но это когда тепло, а теперь перебрались в более закрытые помещения. (3) Громади... Ну якщо казати там щось про територіальні громади, я про такі не знаю. Я знаю, що інколи люди збираються, ось коли, наприклад, рубали там парк Горького, чи там був страйк на ринку Барабашова... (в) Вибачте, зараз ви говорите про аварійну ситуацію, давайте про звичайні ситуації спочатку. (3) Я нічого про таке не знаю. (8) В таких районах, які ще залишилися як посьолок Жуковского, посьолок Герцена, посьолок того, посьолок сього, там де залишилися компактно маленькі одно- двоповерхові будиночки, там ще є територіальні громади якісь. А з точки зору розпорошеності і атомізованості харківської громади — я розумію, що місто належить громаді харківській, тобто ми всі разом громада і у нас навіть колись така угода була харківської громади з владою, але вона була дуже невигідна для громади, якась вона була таємно так тишком-нишком підписана, і все. (11) Ніякої територіальної громади у Харкові немає, в деяких випадках є на мікрорівні, але для цього все ж таки потрібні люди, які могли б організувати ці громади. Питання 4. (в) Хто фактично впливає найбільше на розподіл спільної території, на використання, на оформлення, на забудову? (4) Я не знаю жодних громадських організацій, через які спільнота ухвалювала б рішення про забудову. Я знаю, що будують, і дуже некрасиво. (5) Я теж згодна з думкою, що це міська влада. Якщо казати про якісь об'єднання там, які в нас є, чи організації, мені здається, таких, що впливали б на це рішення — їх немає. Але можливо вони з'являться скоро. (8) Я точно впевнена, що наша міська влада, а саме мер, контролює все. (9) Що стосується земельних ділянок і такого іншого, то безперечно, все приймається в односторонньому порядку, вже було оголошено, ким саме, і дуже складно простій людині, у якої навіть є зв'язки і певна сума грошей на цю земельну ділянку. І тому вдаються до самозахоплення, до самочинного будівництва, а потім через судові органи пробують його узаконити. Питання 5 (в) Ви можете пригадати якийсь випадок, коли громада вплинула чи принаймні намагалась вплинути на розподіл спільної території в Харкові? (1) Я теж юрист, але в нас так прийнято не сподіватися сильно на право поки що, бо зараз в правовій системі не вирішуються питання, суто юридично. Тобто мають існувати інші інструменти. Інші інструменти - політична воля громади, мабуть, тобто я
  22. 22. думаю, що все попереду. (10) Є позитивний досвід у мене особисто, але не в місті Харкові, а в передмісті, в Тисячині, ми відстояли ділянку біля лісу. (11) Коли справді громада виграє такі от, вигризає землю для себе від того, що вирішили нагорі, вони поодинокі і вони не масштабні. Тобто якщо хтось хоче зробити масштабний проект, то завадити громада в цьому фізично не може. Простий приклад — це те, що відбувається в парку Горького. (3) Теж поодиноке і можливо не дуже розійшлося по місту. Був такий гуртожиток в місті на вулиці Гвардєйців Широнінців 43-б, де багето людей дізналися, що будинок, в якому вони живуть, вже належить одному харківському олігарху. Тобто міська рада передала його у власність. Питання 6 (в) Як ви ставитесь до вуличних графіті? Кому і для чого вони потрібні? (11) Власне я ставлюсь до графіті більше позитивно, тому що це насправді історія, певний такий цікавий антураж, але теж, треба дивитися де це. Якщо наприклад якась просто глуха стіна сіра, просто ідуть гаражі, наприклад, між академіка Павлова та Студентською, там великий такий гаражний кооператив, і там сірість; їдеш там таки трамваєм, дивишся в вікно і там на якійсь частині з'явилися (графіті). (8) Загалом це питання спірне, хоча залежить від місця, санкціонованості нанесення такого графіті. Звичайно, позитивне враження справило, коли на вулиці Пушкінській був намальований портрет Пушкіна, це дійсно дуже гарно було, воно доречне і додає приємних емоцій. (7) Якщо графіті — це стрітарт, то це дуже добре. Є деякі місця в нашому місті, які гарно оздоблені, одне на вулиці Сумській, там такий філософський стрітарт, є на найстарішій вулиці — там стрітарт — просто панорама міста. От якраз художники графіті, які направили свою енергію в позитивне русло. Але в мене буде запитання, і така моя думка, - в нас іноді бувають екстремістські написи, якісь нацистські такі бувають, чорною фарбою, - вони якісь такі жахливі просто. Бувають “Україна біла”, ще щось таке... Ну такі, екстремістського напрямку. (3) Є графіті дуже класні в Харкові, і на Гоголя, і на Культури, просто отут от на Іванова це вже графіті замалювали недавно, кажуть; дуже класна рука. Намальовано собаку, написано “Бездомная собака — собака без ног. Гамлет”. Стосовно графіті — ну я інколи бачу, але мені не подобається, просто моє естетичне відчуття кричить. Воно некрасиве. (1) Графіті — це завжди є протест... При тому свастика може бути намальована, знак анархії може бути намальований, але що перший, що другий не зможе пояснити, що він вкладає в цей зміст, крім агресії.
  23. 23. 3.3 Фокус-група у Львові, 12 учасників. Питання 1. (в) Що вас у Львові найбільше приваблює, викликає позитивні емоції, а що дратує? (1) Я колись досить багато поїздив по колишньому Радянському Союзу, на їх фоні Львів приваблює по-перше своєю компактністю, невелике місто таке, і затишне для життя загалом. Дратує що більш за все: це наша нова транспортна схема. Покращили життя львів'ян, так покращили, що якщо раніше я їхав двадцять хвилин, тепер треба півтори-дві години. (2) Львів, оскільки я хоч і не місцевий, але дуже довго живу, викликає деякі ностальгічні прояви, як історичне середовище дуже цікавий, ну, можна сказать, що всі мене знають і я знаю всіх, крім кількох людей. До транспортної системи ще хотів би додати засилля попси на fm-ах, особливо наших східних сусідів. На мене не можна надягати маску націоналіста, бо я теж нацменшина. І до речі ті самі зауваження казали люди, які приїжджали зі Східної України. Проїжджаєш Тернопіль, якщо їдеш зі сходу, після Тернополя україномовних fm-ок практично уже не існує. (7) У Львові подобається все, - місце розташування, архітектура, люди. Колега говорив, що є у нас у Львові така проблема, як запах. Давно не ремонтована система каналізаційна, і відповідно, люди дихають тим. У Львові нема де будувати в центрі, треба забудовувати околиці, але так як люди хочуть заробити гроші і будують в тому красивому середовищі центральному, - звісно зле, більше автомобілів, більше людей, більше тих газів, якими доводиться дихати, але то все вирішують гроші. (10) Мушу з тим трошки не погодитись, скажем так, я також сама не зі Львова, але приїхала у Львів — і дуже зверхньо самі львів'яни ставляться, тобто корінні львів'яни до приїжджих людей. Хоч ми приїжджаєм і нічого поганого для Львова не робимо, в той же ж час десь між самими львів'янами є таке — що ми, скажем так, кращі. Я скажу так: коли я приїхала у Львів, мені сказала одна людина: “А зачем вам учиться? Вы с села, так идите и пахайте, работайте, а мы тут живем”. (4) Корінна львів'янка, ага... (загальний сміх) Питання 2 (в) Є така адміністративна одиниця — район міста. В яких ситуаціях поділ Львова на райони стосується особисто вас? (1) Практично ніяк. Іноді, коли приходиться звернутися за якоюсь довідкою, буває, тут починається - “з якого ти району, де ти проживаєш”, і так далі. А в принципі, так... Я колись в Галицькому районі жив, Сихів же у Галицькому районі був, а зараз це вже окремий район. А що змінилося? Крім ще одної адміністративної будівлі величезної, нічого. Трошки більше бюрократів стало. (3) Вони обходять хіба що з точки зору, що один район кращий, інший гірший. (в) Це стосується адміністративного поділу? (3) Абсолютно нічого я би не відчув, якщо би Львів був розбитий і на двадцять вісім районів, і вони б мали назву “перший”, “другий”, “третій”... (6) Дещо непродуманий поділ на райони, установи іноді незручно розташовуються і здається, що могло б бути більше у Львові районів, які б конкретно обслуговували жителів якогось там житлового масиву. Ну і зробили Сихівський район, це було дуже правильно, тому що компактно знаходиться, і багато установ — щоб люди не їздили в центр. Тобто я так думаю, що у Львові недостатньо районів і занадто схематично ці межі проведені.

×