ґенеза гімназійної освіти у золотоніському повіті

Міністерство освіти і науки України
Відділ освіти Золотоніського міськвиконкому
методичний кабінет
Всеукраїнський конкурс
учнівської творчості
номінація: історія України
і державотворення
Ідея соборності України:
творчість Тараса Шевченка;
народ, суспільство, держава, родина.
Минуле, сучасне і майбутнє.
Робота
учениці 11 класу
гімназії ім. С.Д. Скляренка
м. Золотоноші
Кучинської Дарії Валеріївни
Учитель:
Лучанінова Світлана Іванівна
2012 р.

Конкурс «Ідея соборності України…» Ґенеза гімназійної освіти…
4
РОЗДІЛ I
Загальні тенденції розвитку освіти
Золотоніського повіту у XIX ст.
Культура Золотоніського краю у XVIII ст. розвивалася в тяжких умовах
національного і соціального гноблення. В 1720 році російський уряд
заборонив друкувати книжки українською мовою – «дабы никакой розни и
особого наречия не было». Зменшувалась кількість шкіл, зростало число
неписьменних. Убогі шкілки тулились в містечках при церквах. Діти
заможних навчалися в Переяславському колегіумі. Царат закривав друкарні.
Доводилося створювати рукописні книги.
Центральна вулиця міста – Хрещатик
(нині – перехрестя вулиць Шевченка та Черкаської)
Державні школи в нашому краї відкрито в першій половині XIX ст. Це
початкові школи в Золотоноші (1820), Кропивні (1842), Гельмязові (1848).
Це були історичні школи, що започатковували державну системи народної
освіти. Згодом демократична молодь почала організовувати недільні школи

5
для народу з навчанням українською мовою. В 1861 році така школа
з’явилася і в Золотоноші. Але в 1863 році згідно з Валуєвським циркуляром
викладання українською мовою було заборонено (Див. Додаток А, Б).
Після реформи кількість шкіл у наших краях зросла. Було відкрито 21
школу в селах. Але, незважаючи на це, навчальних закладів не вистачало,
щоб повноцінно дати початкову освіту всім дітям. В 1885 році на 4598
мешканців повіту була лише одна школа.
Реформа середньої освіти 60-х років сприяла зростанню кількості
середніх навчальних закладів. В 1873 році в Золотоноші відкрито дівчачу
прогімназію, а в 1897 – сільськогосподарську школу.
Будівля сільськогосподарської школи у наші часи
(нині – Золотоніський аграрний технікум)
На кінець XIX ст. число жителів міста Золотоноші сягає 10000, серед
них понад 2000 – євреї, які головним чином живуть в центрі міста. Міщани,
яких у Золотоноші близько 5000, займаються в більшості дрібною торгівлею
та хліборобством.
Найактивнішу діяльність проявляє земство. За оцінками сучасників,
одне з найбільш прогресивних в Полтавській губернії. Його члени

6
влаштували лікарню з аптекарським складом, книжковий склад, а також
освітні заклади міста - міністерське двокласне училище, трикласну жіночу
прогімназію, міське однокласне училище, земську школа, церковно-
парафіяльну Соборно-Успенську школу, школу грамоти при Благовіщенській
церкві та сільськогосподарське училище, що знаходилось за 3 версти від
міста. На перший погляд, цих закладів мало вистачати для скромного
містечка, проте потреба в освіті відчувалася нагальна.
Земство Золотоніського повіту
(нині – Золотоніська районна державна адміністрація)
Не обмежуючись відкриттям початкових училищ, Земство виділяло
значну долю своїх сил та коштів і в розповсюдженні вищої освіти. Так,
станом на 1 січня 1909 року, своїм існуванням йому зобов’язані 78 середніх
учбових закладів, чоловіча та жіноча гімназії міста Золотоноша. В 1873 році
в місті була заснована жіноча прогімназія, яка згодом, також за сприяння
Земства, була перетворена в повну гімназію з восьмим спеціальним
педагогічним класом.

7
РОЗДІЛ II
Зародження гімназійної освіти у Золотоноші
1.1. Створення та короткий історичний нарис Золотоніської
жіночої прогімназії
Золотоніська жіноча прогімназія почала своє існування 26 вересня 1873
року в складі трьох основних і підготовчого класу. В 1898 році було відкрито
четвертий клас, в 1902 році – п’ятий клас.
В 1904 році прогімназія перетворена в семикласну гімназію, в 1907
році було відкрито восьмий додатковий педагогічний клас. 15 серпня 1908
року започатковано два молодших відділення підготовчих класів, котрі
функціонували лише для дітей християн (фонд476, опис 2, діло 119, аркуш 2 ).
Дата припинення діяльності гімназії за документами фонду не
встановлена. Останній документ, що зберігся (протокол засідання педради)
датований 18 травня 1917 року.
Будівля Золотоніської жіночої прогімназії
(нині – Технічна школа Укрзалізниці)

8
Гімназія діяла в системі народної освіти зі статутом для жіночих
гімназій міністерства, затвердженим в 1870 році.
Безпосередньо керувала гімназією начальник, затверджена
Міністерством. Виховні та учнівські питання вирішувались на засіданні
педради, господарські питання вирішувала піклувальна рада.
1.2. Історія створення Золотоніської чоловічої прогімназії
На втілення в життя ідеї чоловічої прогімназії пішло довгих чотири
роки. Були листи до Повітових Зборів, до Міністерства Народної Освіти, до
Полтавської Губернської Земської Управи, які лишали питання відкритим. Та
в лютому 1903 року в Золотоніську Земську Управу надходить клопотання
від 150 жителів повіту про заснування в місті 4-класної прогімназії. Своє
прохання вони підтвердили пожертвою в 10 тисяч рублів. Управа цього разу
не зволікала і 2 березня на екстрених повітових зборах було ухвалено:
- визнати необхідним відкриття в Золотоноші 4-класної класичної прогімназії
з підготовчим класом;
- облаштувати для неї власне помешкання на пожертви та земські кошти;
- запропонувати земській управі виготовити і представити на розгляд
земських зборів проект, кошторис якого визначити в розмірі 40 тисяч рублів;
- відпускати щорічно половину суми, потрібної для утримання даного
закладу;
- порушити клопотання перед урядом про відкриття проектованого закладу з
початку 1903/1904 академічного року.
В тому ж році Золотоніська міська дума постановила відвести 1800 кв.
саженів міської площі під садибу прогімназії і виділяти щорічно по 500 руб.
на її утримання.
Постанова про відкриття в Золотоноші приватного учбового закладу 1-
го розряду з програмою класичних прогімназій відбулася на екстрених

9
земських зборах 21 квітня 1904 року. Земська управа вступила в перемовини
з Херсонським приватним училищем 2-го розряду В.С.Тутолміна і
запропонувала перевести його заклад до нашого міста. Земство приймало
утримання закладу за свій рахунок та на кошти зборів за навчання. При
учбовому закладі засновувалась Піклувальна Рада, члени якої мали бути
обраними Земським Зібранням. Тутолмін відповідав за ведення навчального
процесу. Освітню установу було відкрито в будинку Старицького в
двадцятих числах вересня 1904 року та отримало назву «Учбовий закладом 2-
го розряду, заснований В.С.Тутолміним».
Будівля Золотоніської чоловічої прогімназії
(нині – Будинок дитячої та юнацької творчості)

10
РОЗДІЛ III
Аналіз діяльності Золотоніської чоловічої прогімназії
3.1. Перші роки функціонування приватного другорозрядного
училища
Розпочавши діяльність, керівник освітнього закладу Тутолмін
запросив для викладання предметів наступних осіб: Закону Божого -
священника Іоанна Волкова, французької та німецької мов – К.А.Ленчевську,
правопису та малювання – Л.А.Волшинського, співу – М.Л.Галата, в
підготовчий клас – А.І.Сагарду. В якості тимчасових викладачів – вчителів
міського училища А.С.Величко, Я.В.Росінського, Н.Г.Брянського.
Вищезгадані особи ввійшли до складу першої Педагогічної Ради, засідання
якої відбулося 20 вересня 1904 року. З 21 вересня почалися відбіркові іспити
в підготовчий, 1 та 2 класи. Іспити закінчились 27 вересня, їх пройшли та
були зараховані у відповідні класи 88 учнів.
Заняття розпочались з 27 вересня, а офіційне відкриття відбулося 6
жовтня 1904 року.
Прийом учнів
продовжувався і станом
на15 жовтня їх було вже
138. Проте за несплату було
відраховано 8 чоловік. Тому
станом на 1 січня 1905 року
залишилось 130 учнів, які
розподілялися наступним
чином:
Карта Золотоніського повіту станом на 1905 рік

11
Діаграма 1.
Розподіл кількості учнів приватного другорозрядного училища за класами
57
50
23
Підготовчий
клас
Перший клас
Другий клас
Діаграма 2.
Розподіл кількості учнів учнів приватного другорозрядного училища
за віросповіданням
70
60
Правослані
християни
Євреї
Діаграма 3.
Розподіл кількості учнів учнів приватного другорозрядного училища
за місцем проживання
60
50
20
Золотоноша
Золотоніський
повіт
Сторонні

12
Через безперервний наплив бажаючих навчатися в другому півріччі
1904/1905 навчального року було відкрито паралельне відділення при
першому класі.
Уклавши угоду з В.С.Тутолміним, Золотоніське земство в особі
В.П.Наумейка. Г.А.Чуйкевича і І.В.Лучицького надсилає прохання до
Міністра Народної освіти про перетворення приватного другорозрядного
училища в земську прогімназію з усіма правами.
На початку 1905/06 навчального року такий дозвіл було отримано.
Через популярність закладу, в прогімназіі відразу почало функціонувати
чотири класи, причому при підготовчому, 1 та 2 класах були відкриті
паралельні відділення. Загальна кількість учнів досягла 350 осіб.
В тому ж таки 1905/06 навчальному році відбулися зміни в
учительському складі. А.С.Величка, Н.Г.Брянського і Я.В.Росінського
замінили Л.І.Яцунов, В.І.Богаєвський, А.І.Демидов, .К.Дорошкевича –
Д.Г.Демченко, А.І.Сагарду – В.Якобі. Були також запрошені нові викладачі:
географії – П.Д.Батлер, другий вчитель підготовчого класу – Н.М.Лобунець.
Лікарем при прогімназії працював В.Ф.Греченко. Помічниками класних
наставників були Д.А.Маркіянов та С.Т.Воропай.
3.2. Бюрократичний конфлікт та реінкарнація чоловічої
прогімназії
Хвилюючі жовтневі події 1905 року не оминули стороною юну
прогімназію. Навчання тут не припинялося. Боротьбу за національні права
українського народу провадила демократична партія «Громада», створена в
Золотоноші в 1906 році. На базі прогімназії громадівці створили гурток
кобзарів і співаків - збирали кошти для політкаторжан, поповнювали
бібліотеки українськими книжками.
Життя закладу сколихнули непорозуміння між Тутолміним та
земством, які в однаковій мірі вважали його своїм і порушували існуючий

13
між ними договір. Відголоски взаємної неприязні можна побачити гортаючи
журнал земських зборів 1905 року. Вже 19 травня 1906 року договір було
розірвано, і після закінчення навчального року Тутолмін здав земській управі
класні меблі та інше майно.
Земство ж не облишило свого наміру мати свою прогімназію. І після
ряду клопотань 1 липня 1906 року було дозволено відкриття Золотоніської
земської прогімназії. Цей день і вважається офіційним днем її заснування. В
нову прогімназію перейшов увесь педагогічний колектив і значна кількість
учнів. Прогімназія В.С.Тутолміна з достатньою кількістю учнів проіснувала
до лютого 1909 року, але вже в іншій будівлі. За попереднє приміщення
вносило орендну плату Земство, тому і нововідкритий заклад зайняв цей
будинок. Та він не був достатньо пристосованим для учбового закладу –
раніше тут знаходився Золотоніський клуб.
Земська прогімназія утримувалась на ті ж кошти, що й раніше:
асигнування повітового земства, плата за навчання, допомога Полтавського
губернського земства і Золотоніського міського управління. В кінці 1906
року було ухвалене рішення про збір коштів на будівництво нового, більш
пристосованого для навчання, закладу.
Відкривши прогімназію Земство обрало Піклувальну Раду. Першим
Почесним Попечителем став Голова Земської управи С.В.Лукашевич. На
посаді Голови він був протягом декількох трирічних термінів і саме при
ньому виникла і була втілена в життя ідея створення в місті Золотоноша
чоловічого середнього учбового закладу.
До учительського складу до 1 січня 1907 року приєднались: вчитель
співу - В.Г.Сахнівський, помічник класних наставників - А.Т.Мефедов,
інспектором протогімназії був призначений П.А.Ящинський.
Земська прогімназія була відкрита з 207 учнями. Станом на 1 січня
1907року вона налічувала 203 учні, які розподілялись наступним чином:

14
Діаграма 4.
Розподіл кількості учнів прогімназії за класами
28
30
46 46
53
Підготовчий клас
Третій клас
Четвертий клас
Діаграма 5.
Розподіл кількості учнів прогімназії за віросповіданням
85
115
3
християни
Євреї
Римо-католики
Діаграма 6.
Розподіл кількості учнів прогімназії за місцем проживання
10
13 Золотоноша
100
80
повіт
Полтавська
губернія
Інші губернії

15
В 1907 році відбувся перший випуск учнів після закінчення 4-х класів.
Курс засвоїло 27 учнів.
С.В.Лукашевич пробув на посаді Піклувальника прогімназії всього рік.
В 1907 році він був обраний членом Державної Думи третього скликання і на
його місце був призначений П.А.Шліттер.
До 1 січня 1908 року учительський склад знову дещо змінився: замість
П.А.Ящинського інспектором був призначений Г.Є.Линник, замість
А.І.Демидова – І.І.Лєбєдєв, вчителем малювання став І.Н.Афінасьєв, частину
уроків латинської мови проводив вчитель жіночої гімназії
Є.С.Богуславський.
Учнів станом на 1 січня 1909 року було – 210 і розподілялись вони
наступним чином :
Діаграма 7.
42
49
40
37
42

16
Діаграма 8.
2
56
148
4
християни
Євреї
Лютерани
Діаграма 9.
11
12 Золотоноша
94
93
повіт
губернія
В 1908 році прогімназія із 4-х класної була перетворена в 6-ти класну і
був відкритий 5-й клас.
В складі службовців відбулися такі зміни : замість інспектора
Г.Є.Линника був призначений директор Г.Н.Саргиджанець. Замість
В.І.Богаєвського – В.О.Заборський, Л.І.Яцунова замінив А.П.Кучинський,
якого згодом змінив М.М.Ширтовський. Вчителем німецької мови став
М.Ч.Зуфаль, помічником класних наставників – Ф.А.Шульга.
Станом на 1 січня 1909 року в прогімназіі навчалося 255 учнів, які
розподілялися наступним чином:

17
Діаграма 10.
34
49
50
41
36
45
П'ятий клас
4
53
196
8
християни
Євреї
Лютерани
14
110
109
22
повіт
губернія

18
В 1909 році в прогімназії відкрився 6-й клас. І в учительському складі
знову відбулися зміни. Замість В.А.Заборського був призначений
І.О.Власовський, І.І.Лєбєдєва замінив М.А.Злобинцев.
Як і в будь-якому навчальному закладі тут відбувалися і позакласні
заходи. Так був відзначений столітній ювілей з дня народження великого
письменника М.В.Гоголя. Учнями була розіграна вистава та урочисті збори.
В кінці вересня була здійснена учнівська екскурсія до Полтави, де були
оглянуті архітектурні пам’ятки та відвідана шведська могила.
5 жовтня 1909 року вперше були влаштовані річні збори, Почесним
членом яких був опікун – Голова Земської Управи П.А.Шліттер, який
надавав на час гімназійних урочистостей зал та інші приміщення в будівлі
Земської Управи.
В цьому ж році Земство виділило 70 тисяч карбованців для
спорудження приміщення для прогімназійної споруди, і тоді ж було
закладено будинок. Його вирішили споруджувати на Ярмарковому майдані
недалеко від земства і жіночої гімназії для того, щоб зручніше провести
водогін та електричне освітлення.
Учнів до 1 січня 1910 року стало вже 267:
25
36
49
37
38
37
45
П'ятий клас
Шостий клас

19
2
50
211
4
християни
Євреї
Лютерани
12
83
136
36
повіт
губернія
З допоміжних закладів при прогімназії з дня її відкриття існували
бібліотека, природничий кабінет, згодом відкрили кабінет фізики. Так, в
бібліотеці, станом на 1 січня 1910 року налічувалось 1554 найменування в
2271 томах. Із них в фундаментальній - 802 найменування в 678 томах, в
учнівській – 1252 найменування в 1593 томах. Природничий кабінет
налічував 177 посібників, атласи ,глобуси, мап – 52 одиниці, моделей для
малювання та креслення – 64.
Слід особливо відзначити в історії Золотоніської повітової прогімназії
1910 рік. Багато уваги приділялося духовним потребам учнів. На чолі з її

20
директором Г.Н.Саргіджанцем була здійснена екскурсія до Києва для огляду
його святинь та історичних пам’яток . В кінці січня поставлена шкільна
вистава, на якій був присутній і почесний гість – помічник Попечителя
Київського Навчального Округу – С.В.Півницький. В святкові дні із
старшокласниками неодноразово проводились бесіди на літературні теми.
В 1910/11 навчальному році за клопотанням земства 6-ти класна
прогімназія була перетворена на повну гімназію з відкриттям 7-го класу, а з
нового 1911/12 навчального року – 8-го класу.
В 1910 році гімназія переходить в нову, збудовану на земські кошти,
будівлю, яка повністю відповідає потребам учбового закладу. Спроектована
вона була земським техніком А.П.Балавенським: двоповерховий будинок
розміром 49/33/11,5 м., і збудована підрядним способом громадським
інженером Д.Ф.Кетхудовим за один будівельний сезон.
Чоловіча гімназія знаходилась в цій будівлі з 1910 по 1919 роки. У 1911
році сюди вступив майбутній письменник Семен Дмитрович Скляренко. В
1943 році, під час Великої Вітчизняної війни будинок було спалено німцями,
а в 1957році його було відбудовано.
Будівля чоловічої прогімназії в наші часи

21
РОЗДІЛ IV
Нормативно-правова база діяльності гімназійних освітніх
закладів у XIX-поч.XX ст.
4.1. «Статут гімназій і прогімназій»
Як і будь-яка освітня установа, Золотоніська чоловіча прогімназія
повинна була підпорядковуватись законодавству держави, в якій
функціонувала, а також нормативним актам, згідно яких і функціонувала
освітня система царської Росії.
Всі нюанси організації роботи навчальних закладів гімназійного типу
були чітко прописані у т.з. Гімназійному статуті (з рос. – Гимназический
устав). (Див. Додаток В)
19 листопада (1 грудня) 1864 р. в Росії був затверджений «Статут
гімназій і прогімназій», який ввів принцип формальної рівності в середню
освіту для людей всіх станів і віросповідань.
У відповідності з новим статутом колишні гімназії поділялися на
класичні та реальні. Класичні гімназії давали гуманітарну освіту, в основу
якої було покладено викладання древніх («класичних») мов - латинської та
грецької. У реальних гімназіях збільшувався обсяг викладання математики і
природознавства за рахунок скорочення годин на гуманітарні предмети.
Таким чином, реформа стала компромісом між прихильниками класичної
освіти і «живих» знань.
Випускники класичних гімназій отримували право вступати до
університетів без іспитів. Закінчивши реальні гімназії, отримати доступ до
університетів був доволі складно. Учні могли продовжити освіту переважно
у вищих технічних навчальних закладах.

22
Статутом 1864 р. засновувалися також прогімназії - чотирикласні
навчальні заклади. Їхні програми відповідали програмам навчання молодших
класів класичної гімназії, тому випускники прогімназії могли поступити
відразу до 5-го класу класичної гімназії.
Керівництво гімназією здійснював директор, якого затверджував
Міністр народної освіти. Другою особою в адміністрації гімназії був
інспектор - помічник директора з навчальної та виховної частини. Істотно
було розширено права педагогічних рад і викладачів при виборі програм.
Новий закон вніс нові віяння у тогочасну систему освіти,
задекларувавши її станову всеохопленість і скасувавши тілесні покарання.
Однак прогрес був відносним, оскільки статут 1864 р. вводив таку високу
плату за навчання, що вона закривала доступ в гімназії більшості простим
громадянам. До того ж, на практиці найбільш поширеним став тип
неповноцінної класичної гімназії, з програми якої була вилучена грецька
мова, а в деяких губерніях існувала тільки реальна гімназія, що виключало
для місцевої молоді можливість вибору.
У 1871 р. відбулась чергова реформа освіти, котра зачепила у даний
Статут. Так було запроваджено обов'язкове вивчення двох стародавніх мов
(латинської з 1 класу, грецької з 3 класу). Стародавні мови поряд з
математикою були оголошені головними предметами гімназичного курсу. За
словами міністра освіти барона А.Н.Ніколаі, мета цієї реформи полягала в
тому, що "посилення вивчення древніх мов має сприяти протверезінню
юнацтва від сучасного вільнодумства, як релігійного, так і політичного".
4.2 Шкільна форма гімназистів царської Росії
У тогочасної шкільної форми багата історія. До 1917 року форму
носили лише діти багатих батьків, які могли дозволити навчання своїх дітей
у гімназіях. Це було виключно становою ознакою. У хлопчиків була форма

23
військового фасону, а дівчатка носили
темні строгі плаття. Гімназистам належало
носити форму не тільки в стінах
навчального закладу, але й на вулиці,
вдома, під час різних урочистостей.
Точна дата введення шкільної
форми в Росії - 1834 рік. Саме в цьому
році відбулося ухвалення закону, що
затвердив окремий вид цивільних
мундирів. До них відносили гімназичні та
студентські мундири.
Введення форменого одягу для учнів
навчальних закладів царської Росії пов'язано в першу чергу з тим, що ці
установи були державними. У ті часи всі державні службовці повинні були
носити формений одяг, що відповідає їх чину і званню, згідно «Табеля про
ранги». Так, всі педагоги в державних
навчальних закладах (гімназіях) носили
формені сюртуки. Виходячи з цього,
було природним введення і для учнів
формених костюмів.
Кашкети зазвичай були ясно-
синіми з трьома білими кантами, і з
чорним козирком, причому особливим
шиком серед хлопчаків вважався
зім’ятий кашкет з поламаним козирком.
Взимку, під час холодів, надягали
навушники з чорного фетру на
коричневій байці всередині. Крім того,
в морози одягали башлик кольору

24
натуральної верблюжої шерсті, оброблений
сірої тасьмою.
Зазвичай учні носили суконну
гімнастерку синього кольору з срібними
круглими гудзиками, підперезану чорним
лакованим ременем зі срібною пряжкою та
чорні брюки без канта. Була і вихідна форма:
темно-синій або темно-сірий однобортний
мундир з обшитим срібним галуном коміром.
Незмінним атрибутом гімназистів був ранець.
Старшокласники зазвичай ходили не в
гімнастерках, а в куртках із стоячим коміром,
як у морського кітеля. У деяких гімназіях
гімнастерки і куртки були не сині, а сірі,
брюки ж завжди були чорного кольору.
Гімназисти мали також вихідну форму - мундир, темно-синій або
темно-сірий, однобортний, з обшитим срібним галуном коміром. Цей мундир
носили і з ременем, і без ременя (поза школою). До
мундиру надягали крохмальний комірець. Шинель
була типу офіцерської, світло-сіра, двобортна, зі
срібними гудзиками, петлиці сині, під колір
кашкета, з білим кантом і гудзиками. Шинелі були
холодні і на ваті, із сірою підкладкою. Замість
шарфа носили чорний суконний нагрудник, як у
матросів. Учням молодших класів дозволявся
взимку чорний каракулевий комір.
За неписаними правилами гімназистові на
вулиці належало обов'язково приховувати номер
гімназії, в якій він навчався, щоб гімназист, який

25
скоїв поганий вчинок, міг залишитися
непізнаним. Номер мав був бути виламаний
з кашкета, і гімназист, який цього не робив,
жорстоко переслідувався товаришами. З
тією ж метою перевертали бляху ременя.
До 1917 року фасон форми
змінювався кілька разів (1855, 1868, 1896 і
1913 роках) - відповідно до віянь моди. Але
весь цей час форма хлопчиків коливалася на
межі штатсько-військового костюма.
Положення про гімназійну форму для
дівчаток було затверджено у 1896 році. Для
відвідин гімназії у них було передбачено статутом три види одягу. По-перше,
«обов'язкова форма для щоденного відвідування», яка складалася з
коричневого вовняного плаття і вовняного фартуха чорного кольору. Статут
вимагав «утримувати плаття в чистоті, охайно, не носити його вдома, щодня
розгладжувати і стежити за чистотою білого коміра». Парадна форма
складалася з цього ж плаття,
білого фартуха і нарядного
мереживного комірця.
У парадній формі
гімназистки відвідували театр,
церкву у святкові дні, в ній
ходили на різдвяні і новорічні
вечори. Також «нікому не
заборонялося мати окреме плаття
будь-якої моделі і крою, якщо
кошти батьків дозволяли таку
розкіш».

26
Після жовтневої революції форма була скасована, також як і гімназії. У
заново організованих навчальних закладах навчалися діти селян, робітників,
службовців і, зважаючи на те, що досі йшла громадянська війна, був голод і
руїна, головним завданням було нагодувати дітей і навчити їх грамоті. Тому
шкільній формі не приділялося уваги і діти ходили в повсякденному одязі.

27
РОЗДІЛ V
Гімназійна нива Золотоноші у XX ст.
5.1. Золотоніська гімназія ім. С.Д. Скляренка, як нащадок
чоловічої прогімназії
Після встановлення радянської влади гімназія функціонувала як
звичайний освітній заклад і носила назву – Золотоніська школа №4, де учні
мали змогу отримувати обов’язкове семирічне навчання.
З перших днів Великої вітчизняної війни в навчальному закладі
розташувався евакошпиталь 26-ї армії. Його очолив головний лікар
Золотоніської лікарні С.Л. Малиновський. Уже на прикінці червня цей
осередок милосердя прийняв перший ешалон з пораненими. Пізніше шпиталь
було нагороджено Перехідним Червоним прапором Державного Комітету
оборони.
В другій половині 50-х років будівля гімназії була. З року в рік
кількість учнів збільшувалась. Необхідно було більш капітально
відремонтувати приміщення школи.
В середині 60-х років будівля школи була вдруге капітально
відремонтована. Це сталося завдяки спільним зусиллям громади міста,
підприємств та організацій. На
долю кожного з них випало
відремонтувати один з класів
та допоміжних приміщень.
Завдяки цьому вдалося
помістити в основному
приміщені всіх учнів, а

28
допоміжні будівлі-філії були використанні в інтересах міської громади,
оскільки навчально-виховний процес в них проводити було неможливо.
В 1962 році школі було присвоєно ім’я Семена Дмитровича Скляренка
– талановитого українського письменника.
В 1988 році Золотоніська загальноосвітня школа №4 відсвяткувала
новосілля. Її адресою стала нова світла і простора будівля по вулиці
Черкаська 54.
У 1992-1993 навчальному році згідно з розпорядженням Президента
України навчальний заклад був реорганізований з середньої школи № 4 в
школу-ліцей. Тоді було відкрито три десятих ліцейних класи – фізико-
математичний, філологічний, хіміко-біологічний. У 5-х, 7-х класах за
бажанням учнів було розпочато вивчення другої іноземної мови – іспанської.
В червні 1994 року школу-ліцей було реорганізовано у гімназію.
На сьогодні Золотоніська гімназія – провідний навчальний заклад
міста. У ньому навчається 553 уні педагогічний колектив складається з 60
осіб. Навчальний план гімназії зорієнтований на роботу за 6-денним робочим
тижнем і складений з урахуванням пізнавальних інтересів, освітніх запитів,
життєвих планів, індивідуальних особливостей учнів та можливостей
педагогічного колективу. Варіативна частина сформована на діагностично-
прогностичній основі, забезпечує поглиблене вивчення англійської мови,
української мови, біології та математики. Крім англійської мови, в гімназії
учні вивчають іспанську та німецьку
мови. Варіативний освітній
компонент, окрім забезпечення
допрофільної підготовки, націлений
на забезпечення повноцінного
загальнокультурного розвитку
гімназистa.

29
5.2. Видатні випускники Золотоніської гімназії ім. С.Д. Скляренка
№
з/п
П.І.П. випускника Рік
випуску
Досягнення
1. Скляренко С.Д. 1919 рік – видатний український письменник
2. Терещенко М.І. 1917 рік – поет, член спілки письменників України,
його іменем названо одну з вулиць міста
Золотоноші
3. Васильченко М.С. 1962 рік
– Герой України, Заслужений працівник
сільського господарства, керівник СТОВ
«Агрофірма Маяк».
4. Лега Ю.Г. 1966 рік
– ректор Черкаського державного
технологічного університету, доктор
технічних наук, депутат Черкаської
обласної ради, Почесний громадянин міста
Золотоноші
5. Перехрест О.Г. 1966 рік – декан факультету історії і права
Черкаського Національного університету
ім. Б.Хмельницького
6. Пономаренко Ю.В. 1960 рік – головний лікар Золотоніської ЦРЛ (1999-
2004), завідуючий поліклінікою ЦРЛ
(2004).
7.
Голиш Г.М. 1965 рік – відмінник освіти України, вчитель-
методист, старший викладач Черкаського
Національного університету ім. Богдана
Хмельницького.
8. Зарецький С.В. 1980 рік – чемпіон України, СРСР, Європи, майстер
спорту міжнародного класу з греко-
римської боротьби.
9. Корзун Ю.М. 1980 – воїн-інтернаціоналіст, учасник
Афганської війни. Встановлена

30
року меморіальна дошка у вестибулі гімназії.
10. Шеремет О.О. 1986 – Кандидат економічних наук, заступник
декана факультету економіки і
менедженту, старший викладач кафедри
економіки і права Українського
державного університету харчових
технологій.
11. Хомчук Л.В. 1988 рік - науковець, заступник директора
Інституту Рекмами КНУКМ
12. Нечипоренко В.М. 1967 рік Народний артист України
13. Калина В.П. 1969 Заслужений лікар України хірург, працює
в м.Золотоноші
5.3. Семен Скляренко – людина, чиє ім’я гімназія носить сьогодні
Семен Дмитрович Скляренко
народився 26 вересня 1901 року в селі
Прохорівці на Черкащині, в родині
зубожілого селянина. Навчався в місцевій
школі, потім — у Золотоніській гімназії.
Уже в той час він багато читав,
захоплювався літературою. A пізніше й
сам почав писати: 1919 року в місцевій
газеті ―Голос труда‖ було надруковано
його перший твір — вірш ―Гімн праці‖.
Після закінчення гімназії наприкінці
1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем,

31
учителює, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси,
оповідання публікуються в київських газетах ―Більшовик‖, ―Селянська
газета‖, альманасі ―Вир революції‖.
1921 року Прохорівський комнезам посилає С. Скляренка вчитися до
Київського політехнічного інституту, а через півроку його призивають до лав
Червоної Армії. Відслуживши, С. Скляренко з осені 1924 року живе в м.
Єгор'євську Московської області, де завідує клубом, керує культвідділом
ради профспілок.
Повернувшись у 1926 році на Україну, він працює в Черкаській
окружній газеті ―Радянська думка‖, а з 1927 року — в київській
―Пролетарській правді‖.
С. Скляренко виступає з рядом оповідань, публікує збірку оповідань
―Вітер з гір‖. У повісті ―Матрос Ісай‖ (1930) письменник відтворює епізоди
подій громадянської війни на Україні.
З появою трилогії ―Шлях на Київ‖ (―Шлях на Київ‖, 1937; ―Микола
Щорс‖, 1939; ―Польський фронт‖, 1940) автор здобуває широке визнання.
Служба військовим кореспондентом під час Великої Вітчизняної війни
допомогла письменникові створити повість ―Україна кличе‖, в центрі якої
образ Сили Жердяги, одного з основних персонажів роману ―Шлях на Київ‖.
Кращі оповідання і мініатюри, написані Скляренком у роки війни,
ввійшли до збірки ―Рапорт‖ (1945).
Після війни, у 1948 році, виходить збірка його нарисів ―Орлині крила‖
про подвиги комсомольців на фронтах Великої Вітчизняної війни.
У 1954 році вийшов роман С. Скляренка ―Карпати‖.
Визначним досягненням історичної романістики 50—60-х років стали
твори С. Скляренка ―Святослав‖ (1959) і ―Володимир‖ (1962).
С. Скляренку не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі
— написати роман про Ярослава Мудрого: 7 березня 1962 року талановитого
романіста не стало.

32
ВИСНОВОК
В умовах оновлення і розбудови української державності суттєвого
значення набуває організація і подальший розвиток національної школи.
Успішність реформування в освітній галузі значною мірою залежить від того,
наскільки повно і ефективно будуть використані ті позитивні надбання, які
базуються, передусім, на національному і регіональному педагогічному
досвіді. Ці обставини спонукають до опрацювання матеріалів з історії
шкільництва в цілому по Україні і, зокрема, в окремих її регіонах і містах.
Творчу роботу «Генеза гімназійної освіти в Золотоніському повіті»
присвячено історико-педагогічному аналізу розвитку гімназії як середнього
загальноосвітнього закладу в Україні, яка перебувала у складі Російської
імперії. Проаналізовано соціальні, політичні, педагогічні умови, за яких
відбувався цей процес, їх вплив на його еволюцію. Виявлено і науково
обгрунтовано етапи розвитку гімназійної освіти, його тенденції та
особливості. На підставі аналізу визначено особливості змісту гімназійної
освіти, молодіжного та вчительського рухів.
Розвиток педагогічної думки в Україні в у ХІХ – на початку ХХ
століття був тісно пов’язаний з прогресивними змінами в російському та
українському соціальному і економічному житті. Перетворення Російської
імперії з відсталої аграрної країни в культурний індустріальний центр
Європи, стало можливим завдячуючи комплексу реформ і заходів, що були
проведені в цей час. Вагоме місце серед них було відведено реформі
шкільництва і як наслідок створенню значної кількість різного роду
навчально-виховних закладів.
В результаті нашого дослідження було встановлено, що на початок
1873 р. м. Золотоноша було одним із освітніх центрів лівобережжя
України, яке забезпечувало підготовку спеціалістів для різних галузей
народного господарства. Так, під час дослідного періоду в м.Золотоноші

33
функціонували: початкові школи в Золотоноші (1820), Кропивні (1842),
Гельмязові (1848). Молодь почала організовувати недільні школи для народу
з навчанням українською мовою. Після реформи кількість шкіл у наших
краях зросла. Було відкрито 21 школу в селах. Але, незважаючи на це,
навчальних закладів не вистачало, щоб повноцінно дати початкову освіту
всім дітям. В 1885 році на 4598 мешканців повіту була лише одна школа.
Найактивнішу участь у становленні гімназійної освіти на території
нашого краю зіграло Золотоніське повітове земство, яке не тільки було
організатором відкриття , а і головним спонсором для будівництва
приміщень та підбору викладацого складу . На думку сучасників
Золотоніське земство було найпрогресивнішим.
Активний вплив на політичну думку в краї справляли гуртки, що
організовувались і активно працювали при гімназіях

34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Г.М.Голиш, Л.Г.Голиш, М.Ф.Пономаренко «Подорож Златокраєм»
стор.30-31;
2. Стаття із газети: М.Пономаренка «Створення гімназії»// «Прапор
Леніна» 17 вересня 1960 року;
3. Стаття із газети : В.Ямборська «Автор «Святослава» і «Володимира» -
наш земляк» // «Златокрай» 22 березня 2012 року;
4. Стаття із газети М.Пономаренка «С.Д.Скляренко в Золотоноші //
«Прапор Леніна» жовтень 1971 рік;
5. За матеріалами Черкаського обласного архіву // Історична довідка на
фонд №879. 121 одиниця , упрорядник З.Брусілова;
6. За матеріалами Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Пономаренка
// «Краткая историческая записка о Золотоношской Земской Мужской
гымназии», составленная по поручениѐ Педагогическаго Совета
Золотоношской земской мужской гимназии ко дню освящения новаго
здания гимназии;
7. Устав гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного
просвещения. - - СПб., 1876.- Т. 3.- С. 1420—1428;
8. Любжин А. Устав гимназий и прогимназий. 1864 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://museum.edu.ru/catalog.asp?ob_no=12999;
9. Пискунов А. И. История педагогики и образования. М., 2003;
10. Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности
Министерства народного просвещения 1802-1902. СПб., 1902.
11. В. Пономарьов. Валуєвський циркуляр 1863 року [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://bandera.lviv.ua/?p=2815

35
Валуєвський циркуляр 1863 року
Петро Валуєв –
ДОДАТОК А
Міністр внутрішніх справ царської
Росії, голова Комітету міністрів
18 липня 143 роки тому
російський міністр внутрішніх справ
Петро Валуєв видав секретний
циркуляр про часткову заборону
видання книг українською мовою.
Серед інших подібних актів російської
держави Валуєвський циркуляр
вирізнявся тим, що забороняв
друкувати українською мовою саме
релігійну літературу та шкільні
підручники.
Після початку польського
повстання у січні 1863 року
петербурзький уряд вдався до репресій
проти всіх неросійських народів
Російської імперії. 18 липня міністр внутрішніх справ Петро Валуєв у
відповідь на запит Київського цензурного комітету видав таємний відомчий
циркуляр під заголовком «Про книги, що видаються для народу
малоросійською говіркою».
Міністр звертав увагу чиновників цензурного відомства на масове
видання українською мовою підручників та книг для народу і пояснював це
суто політичними мотивами, оскільки, на його переконання, «ніякої окремої
малоросійської мови не було, немає і бути не може». Валуєв наголошував,
що тим, хто вважає українську мову зрозумілішою для народу, ніж російська,
(цитата) «більшість самих малоросів закидають сепаратистські задуми,
ворожі Росії та погибельні для Малоросії». Особливо небезпечним міністру

36
видавалося те, що прагнення українських інтелігентів дати своєму народові
освіту рідною мовою збігалося з польськими політичними домаганнями.
Відтак, циркуляр приписував цензорам дозволяти до друку
українською мовою тільки художні твори. Натомість видання українською
мовою релігійної, шкільної та іншої призначеної для народу літератури мало
бути призупинено до ухвалення окремого урядового рішення.
Валуєвський циркуляр був схвалений імператором Олександром
Другим та розісланий для виконання Київському, Віленському, Ризькому,
Одеському і Петербурзькому цензурним комітетам, а також окремим
цензорам у Казані та Дерпті (нині Тарту). Відтоді цензори часто забороняли
видання будь-яких українських книг, так що вже через 8 років, за висловом
історика Миколи Костомарова, українська література в кордонах Російської
імперії фактично припинила своє існування.
На доповнення до Валуєвського циркуляру 30 травня 1876 року
Олександр Другий підписав Емський указ, яким заборонив видавати і
ввозити з-за кордону українські книги, влаштовувати театральні вистави і
викладати у школах українською мовою та навіть друкувати україномовні
тексти до нот. Ні Валуєвський циркуляр, ані Емський указ формально ніколи
не були скасовані.

37
ДОДАТОК Б
Текст Валуєвського циркуляру 1863 року
Циркуляр міністра внутрішніх справ П. А. Валуєва Київському,
Московському і Петербурзькому цензурним комітетам від 18 липня 1863 р.
Давно вже тривають суперечки у нашій пресі про можливість існування
самостійної малоруської літератури. Приводом до цих суперечок служили
твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим
талантом або своєю оригінальністю. Останнім часом питання про
малоросійську літературу отримало інший характер внаслідок обставин
чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне
літературних. Колишні твори малоросійською мовою мали на увазі лише
освічені класи південної Росії, нині ж прихильники малоросійської
народності звернули свої погляди на масу неосвічених, і ті з них, які прагнуть
до здійснення своїх політичних задумів, взялися, під приводом поширення
грамотності і освіти, за видання книжок для початкового читання, букварів,
граматик, географій і т. п. У числі подібних діячів знаходилося безліч осіб,
про злочинні дії яких проводилося слідчу справу в особливій комісії.
У С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих
книг на південноруською говіркою. Багато з цих книг надійшли вже на
розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Чимале число таких же книг
представляється і в Київський цензурний комітет. Цей останній особливо
затрудняєтьсяпропуском згаданих видань, маючи на увазі наступні
обставини: навчання в усіх без вилучення училищах проводиться
загальноросійською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не
допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього
наріччя не тільки не вирішене, але навіть порушення цього питання прийнято
більшістю малоросіян з обуренням, що часто висловлюється в пресі. Вони

38
досить грунтовно доводять, що ніякої особливої малоруської мови не було,
немає і бути не може, і що наріччя їх, вживане простолюдом, є та ж російська
мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі; що загальноруська мова так
само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно
зрозуміліша, ніж те наріччя, що складається для них деякими малоросами, і
особливо поляками, так звана українська мова. Осіб того гуртка, який
посилюється доводити протилежне, більшість самих малоросів докоряє в
сепаратистських задумах, ворожих до Росії і згубних для Малоросії.
Явище це тим більш прикре і заслуговує на увагу, що воно збігається з
політичними задумами поляків, і чи не їм зобов'язаний своїм походженням,
судячи за рукописами, які надходили до цензури, і по тому, що більша
частина малоросійських творів дійсно надходить від поляків. Нарешті, і
київський генерал-губернатор знаходить небезпечним і шкідливим випуск у
світ розглянутого нині духовному цензурою перекладу на малоросійську
мову Нового Завіту.
Беручи до уваги, з одного боку, дане тривожне становище суспільства,
що збурюється політичними подіями, а з іншого боку, маючи на увазі, що
питання про навчання грамотності на місцевих говірках не отримало ще
остаточного дозволу в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ
визнав за необхідне, надалі до угоди з міністром народної освіти, обер-
прокурором Св. Синоду та шефом жандармів щодо друкування книг
малоросійською мовою, зробити по цензурному відомству розпорядження,
щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до
галузі красного письменства; пропуск же книг малоросійською мовою як
духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового
читання народу, припинити. Про розпорядження цього було покладено на
високість царя імператора погляди і Його Величності вгодно було удостоїти
його монаршого схвалення.

39
ДОДАТОК В
Витримки зі «Статуту гімназій і прогімназій»
(мовою оригінала)
Устав гимназий и прогимназий ведомства
Министерства народного просвещения
19 ноября 1864 г.
§ 1. Гимназии имеют целью доставить воспитывающемуся в них юношеству
общее образование и вместе с тем служат приготовительными заведениями для
поступления в университет и другие высшие специальные училища.
§ 2. По различию предметов, содействующих общему образованию, и по
различию целей гимназического обучения гимназии разделяются на
классические и реальные.
§ 3. В гимназии полагается семь классов с годичным курсом для каждого класса.
§ 4. Гимназии учреждаются в таких городах и местечках, где по численности и
потребностям народонаселения они признаны будут нужными. В каждой
губернии полагается по крайней мере одна гимназия, но по мере потребности в
одной губернии и даже в одном городе может быть несколько гимназий.
§ 5. Кроме гимназий там, где представится надобность и возможность, а также в
местах, не имеющих гимназий, могут быть учреждаемы прогимназии,
состоящие только из 4-х низших классов гимназии и разделяющиеся также на
классические и реальные...
§ 8. Гимназии и прогимназии содержатся или на счет правительства, или на счет
обществ, сословий и частных лиц...
§ 39. Учебный курс классических гимназий составляют следующие предметы:
1) закон божий, 2) русский язык с церковно-славянским и словесность, 3 и 4)
латинский и греческий языки, 5) математика, 6 и 7) физика и космография, 8)
история, 9) география, 10) естественная история (краткое наглядное объяснение
трех царств природы), II и 12) немецкий и французский языки, и 13)
чистописание, рисование и черчение.

40
§ 40. В реальных гимназиях преподаются: а) в одинаковом объеме с
классическими: 1) закон божий, 2) русский язык с церковно-славянским и
словесность, 3) история, 4) география, и 5) чистописание; б) в большом объеме
сравнительно с классическими: 6) математика, 7) естественная история с
присоединением к ней химии, 8 и 9) физика и космография, 10 и 11) немецкий и
французский языки (оба обязательно), и 12) рисование и черчение; в) вовсе не
преподаются: латинский и греческий языки.
§ 41. В гимназиях и классических и реальных сообщается ученикам высшего
класса перед выпуском директором, или, по его выбору, инспектором или
одним из учителей, в кратком изложении по особо составленному по
распоряжению Министерства народного просвещения учебнику или
руководству понятие о нашем государственном устройстве, об основных
законах империи, касающихся верховной власти, о значении разных
присутственных мест и о главных законах гражданских и уголовных.
§ 53. В гимназии и прогимназии обучаются дети всех сословий без различия
звания и вероисповедания.
§ 55. В первый класс гимназии и прогимназии принимаются дети умеющие
читать и писать по-русски, знающие главные молитвы и из арифметики
сложение, вычитание и таблицу умножения. При сем наблюдается, чтобы в
первый класс поступали дети не моложе 10 лет.
§ 59. Все ученики гимназий и прогимназий обязаны вносить плату за учение
пополугодно вперед в течение двух первых месяцев каждого полугодия. Не
внесшие платы в означенные сроки считаются выбывшими из заведения...
§ 60. От платы за учение по определению местного педагогического совета
освобождаются заслуживающие того по своему поведению и прилежанию дети
совершенно недостаточных родителей; причем наблюдается, чтобы общее
число освобождаемых от платы за учение составляло в отношении ко всему
числу учащихся не более десяти процентов.
- СПб., 1876.- Т. 3.- С. 1420—1428.

ґенеза гімназійної освіти у золотоніському повіті

Recommandé

Recommandé

Contenu connexe

Tendances

Tendances (20)

En vedette

En vedette (20)

Similaire à ґенеза гімназійної освіти у золотоніському повіті

Similaire à ґенеза гімназійної освіти у золотоніському повіті (20)

Plus de zologym

Plus de zologym (15)

ґенеза гімназійної освіти у золотоніському повіті