Невідкладні стани в педіатрії. Лікувальна справа

1. ОКУ «ПМФК ім.В.О.Жуковського»
АКУШЕРСЬКО – ПЕДІАТРИЧНА
ЦИКЛОВА КОМІСІЯ

2. Невідкладні
стани
Лекція № 21
Тітова Т.В.

3. План
- Алергійний синдром
- Гіпертермічний синдром
- Судомний синдром
- Отруєння
- Коматозний синдром
- Токсичний синдром
- Геморагічний синдром

4. План
Бронхоастматичний стан
ГСЛТ
Гостра дихальна недостатність
Серцево – судинна недостатність
Гостра ниркова недостатність
Гостра печінкова недостатність

5. Алгоритм збору анамнезу у випадку
невідкладного стану - використовуйте схему
SAMPLE:
S (signs/symptoms) — симптоми, описані
пацієнтом або помічені порушення, про які
можна запитати;
A (allergies) — алергія (на ліки, інші хімічні
речовини, отрути комах);
M (medication) — медикаменти, що приймає
пацієнт;
P (past and present illnesses of significance) —
перенесені та наявні хвороби;
L (last food and drink) — останній прийом їжі
та напоїв (важливо, при необхідності
проведення загального знеболення);
E (events leading up to the patient’s presentation)
— події, що призвели до події.

7. Анафілактичний шок (АШ) – максимально
тяжкий прояв алергічної реакції негайного
типу.

9. Діагностика
Клініка АШ залежить від шляхів уведення препарату. При
внутрішньовенному введенні реакція виникає через 3-5 хвилин і
проявляється загальною кволістю, шумом у голові, вухах, головним
болем, запамороченням, нудотою, блюванням, кашлем, відчуттям
жару в усьому тілі, здавлення та розпирання грудної клітки,
занімінням пальців, язика, губ, зниженням зору, болем у ділянці
серця, живота, у м’язах, суглобах, попереку. Можуть бути набряк
гортані, бронхоспазм.

10. Діагностичні критерії
порушення
гемодинаміки;
порушення дихання (задишка,
бронхоспазм, ядуха);
порушення діяльності шлунково-
кишкового тракту
(нудота, блювання, пронос);
шкірний висип (кропив’янка,
інші екзантеми, набряк
Квінке);

11. Наказ МОЗ України від 30.12.2015 р.
№ 916
Уніфікований клінічний протокол екстреної,
первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної
(високоспеціалізованої) медичної допомоги
«Медикаментозна алергія, включаючи анафілаксію»

12. Критерій 1
Раптовий початок хвороби (від декількох хвилин до декількох годин),
із залученням шкіри або слизових оболонок або обох одразу
(генералізована кропив'янка, свербіж або почервоніння, набряк губ -
язика - піднебінного язичка) І принаймні одна з наступних подій:
• Раптові респіраторні симптоми (задишка, хрипи, кашель, стридор, гіпоксемія) - ГДН
• Раптове зниження артеріального тиску або симптоми дисфункції периферійного органу
(гіпотонія (колапс), непритомність, нетримання сечі)

13. Критерій 2
Дві або більше події, які
відбуваються раптово після
впливу ймовірного для даного
пацієнта алергену або іншого
тригера (від декількох хвилин до
декількох годин):
Раптова поява
симптомів з боку шкіри
або слизових оболонок
(генералізована
кропив'янка, свербіж
або почервоніння,
набряк губ - язика -
піднебінного язичка)
Раптові респіраторні
симптоми (задишка,
хрипи, кашель,
стридор, гіпоксемія)
Раптове зниження АТ
або симптоми
дисфункції
периферійного органу
(наприклад, гіпотонія
(колапс), нетримання
сечі)
Раптові шлунково-
кишкові симптоми
(спастичний
абдомінальний біль,
блювання)

14. Критерій 3
Зниження АТ після впливу відомого
для даного пацієнта алергену (від
декількох хвилин до декількох годин):
Немовлята і діти: низький систолічний
АТ (віковий) або більше, ніж 30%
зниження систолічного АТ *
Низький систолічний АТ для дітей:
• від 1 місяця до 1 року менше, ніж 70 мм рт.ст.
• від 1 до 10 років (70mmHg + [2 × вік])
• від 11 до 17 років менше, ніж 90 мм рт.ст.
Нормальна частота серцевих скорочень коливається
• у віці 1-2 років 80-140 уд/хв,
• у віці 3 років 80-120 уд/хв.
• після 3-х років 70-115 уд/хв.

18. Критерій І ступінь ІІ ступінь ІІІ ступінь ІV ступінь
Артеріальний тиск
Нижче норми на 30–40 мм
рт. ст.
90–60/40 мм рт. ст. і нижче
Систолічний тиск 60–40 мм
рт. ст., діасто-лічний може
не визначатися
Не визначається
Свідомість
У свідомості, але можливі
занепокоєння, збудження,
страх смерті
Можлива втрата
свідомості, оглушеність
Можлива втрата свідомості Негайна втрата свідомості
Дані аускультації Можливі хрипи в легенях Зазвичай хрипи в легенях Зазвичай хрипи в легенях
Дихання не
прослуховується
Ефект від протишокової
терапії
Хороший Зазвичай хороший Терапія малоефективна Практично відсутній

20. Діагностичні критерії
Виділяють п’ять клінічних форм АШ:
1. Асфіктичний варіант – з’являються і наростають слабкість, відчуття тиснення в грудях,
брак повітря, надсадний кашель, пульсуючий головний біль, біль у ділянці серця, страх.
Шкірні покриви різко бліді, надалі ціанотичні. Піна у рота, задуха, експіраторна задишка з
хрипами на видиху. Можливий розвиток ангіоневротичного набряку обличчя й інших
частин тіла. У подальшому, в разі прогресування дихальної недостатності і приєднання
симптомів гострої надниркової недостатності, можливе настання смерті.
2. Гемодинамічний (кардіально-судинний) варіант – з’являються та наростають слабкість,
шум у вухах, проливний піт, ангінозні болі в ділянці серця. Наростає блідість шкіри,
акроціаноз. Прогресивно падає артеріальний тиск (АТ), ниткоподібний пульс, тони серця
різко ослаблені, аритмії серцевої діяльності. Через декілька хвилин можливі втрата
свідомості, судоми. Летальний кінець може настати при наростанні явищ серцево-судинної
недостатності.
3. Церебральний варіант – швидко наростає осередкова неврологічна та загальномозкова
симптоматика.
4. Абдомінальний варіант – спастичні розлиті болі в животі, нудота, блювання, діарея,
шлунково-кишкові кровотечі.
5. Змішаний варіант.

24. Друга лінія лікування
Видалення тригера і виклик допомоги
 Ймовірний тригер анафілаксії повинен бути негайно вилучений, якщо це можливо. Слід викликати службу швидкої медичної допомоги або
реанімаційну бригаду.
Поза пацієнта
 Пацієнта з анафілаксією слід покласти на спину з піднятими нижніми кінцівками, якщо він виявляє нестабільність кровообігу, перевести у
позицію сидячи, якщо він виявляє дихальну недостатність, або у рятівне положення на боці, якщо пацієнт втратив свідомість .
Кисень
 Всім пацієнтам з анафілаксією слід вводити високу концентрацію кисню через маску до 6-8 л за хвилину.
Інфузійна підтримка
 Внутрішньовенні рідини повинні бути введені пацієнтам із серцево-судинною нестабільністю. Рідини, які слід обирати в даному випадку, це
електроліти, і вони повинні бути введені у болюсах 20 мл/кг (5-10 мл/кг в перші 5-10 хв дорослому; 10 мл/кг дитині).
Інгаляційні β2-агоністи короткої дії
 Інгаляційні β2-агоністи короткої дії можуть бути додатково введені для полегшення симптомів бронхоспазму у пацієнтів з анафілаксією. Хоча
епінефрин внутрішньом’язово входить до першої лінії лікування в екстрених ситуаціях, але в контрольованих умовах в закладах охорони
здоров’я (ЗОЗ) у присутності медичних співробітників, які мають досвід з лікування анафілаксії (наприклад пероральний провокаційний тест у
клініці алергії), незначні хрипи можуть спочатку лікуватися інгаляційними β2-агоністами короткої дії. Епінефрин внутрішньом’язово слід
вводити, якщо реакції немає протягом 5 хв.

26. Третя лінія лікування
Блокатори Н1- та Н2-гістамінових рецепторів
 Системні антигістамінні препарати (АГП) зазвичай використовують при анафілаксії, але вони були
відзначені тільки як такі, що полегшують шкірні симптоми. Поєднання блокаторів Н1- та Н2-
гістамінових рецепторів системної дії може надавати додаткові переваги над системними блокаторами
H1-гістамінових рецепторів у полегшенні деяких шкірних симптомів у пацієнтів, які страждають від
гострої алергічної реакції. АГП можливо призначати пацієнту з анафілаксією при стабільній
гемодинаміці. Переважно потрібно використовувати блокатори Н1-гістамінових рецепторів ІІ покоління.
Глюкокортикостероїди (ГКС)
 ГКС широко використовують при анафілаксії і, як вважається, вони можуть запобігти затяжним
симптомам анафілаксії, особливо у пацієнтів з супутньою астмою, а також з двофазною реакцією .
Парентеральне введення ГКС може бути призначене, як тільки були проведені перша і друга лінії
лікування.
Глюкагон
 Парентеральне введення глюкагону може бути корисним при лікуванні пацієнтів з анафілаксією, які не
реагують на епінефрин, особливо для тих, хто приймає β-адреноблокатори.

30. Набряк
Квінке

31. Допомога
при
набряку
Квінке

32. Препарат

34. Наказ МОЗ України від 05.06.2019
№ 1269
Про затвердження клінічних
Протоколів надання медичної допомоги
при невідкладних станах
у дітей на шпитальному і до шпитальному
етапах

35. Лихоманка - гіпертермічний синдром
Лихоманка — це патологічне підвищення температури тіла, яке
виникає як частина специфічної біологічної відповіді, контрольованої
та опосередкованої центральною нервовою системою. Верхньою
межею нормальної температури тіла (при вимірюванні в ротовій
порожнині) є показник 37,2°С вранці та 37,7°С у середньому за добу.
Нормальна температура тіла варіює залежно від віку, рівня активності,
фази менструального циклу та інших факторів.
Гіпертермічний синдром - зміна температурного гомеостазу, що обумовлена
неконтрольованим підвищенням теплопродукції, або зменшенням тепловіддачі,
або розладами гіпоталамічної терморегуляції. Практичні лікарі під
гіпертермічним синдромом часто розуміють підвищення температури тіла понад
38,5-39°С.

37. Алгоритм оцінки
дитини з лихоманкою
І. Слід оцінити дитину на
наявність порушення
прохідності дихальних
шляхів, порушення
дихання або кровообігу та
свідомості (АВСДЕ), а
також оцінити клінічний
стан на відповідність
картині сепсису.
ІІ. Оцінити дитину на
наявність ознак ризику
серйозних захворювань
за допомогою «системи
світлофора»

38. Низький ризик Проміжний ризик Високий ризик
Колір
(шкіри, губ
або язика)
Звичайний колір Блідість Блідий, строкатий,
попелястий, блакитний
Активність Зазвичай реагує на
соціальну
взаємодію .
Спокійний
стан/посміхається .
Бадьорість або
швидке
прокидання.
Сильний
нормальний плач/не
плаче
Нормально не реагує на
соціальну взаємодію.
Не посміхається .
Прокидається лише при
тривалій стимуляції.
Знижена активність
Не реагує на соціальну
взаємодію. Виглядає
хворобливо для медичного
працівника. Не
прокидається або якщо
збуджений не засинає .
Слабкий, високий або
безперервний плач
Дихання Без особливостей Роздування крил носа.
Тахіпное. Насиченість
кисню ≤95% . Хрипи в
грудній клітці
Хрипіння/клекотіння при
диханні. Тахіпное. Помірне
або важке втягування
грудної клітки
Кровообіг та
зволоженіст
ь
Нормальні шкіра та
очі. Вологі слизові
оболонки
Тахікардія. Час
заповнення капілярів
≥3 сек . Сухі слизові
оболонки. Поганий
апетит у немовлят.
Зниження діурезу
Знижений тургор шкіри
Інші
показники
Немає симптомів чи
ознак з жовтої або
червоної колонок
Вік 3–6 місяців,
температура ≥39°C.
Лихоманка протягом ≥5
днів. Тремтіння .
Набряк кінцівки або
суглоба. Дитина не
навантажує кінцівку/не
залучає кінцівку при
рухах
Вік < 3 місяців,
температура ≥38°C . Висип,
що не блідніє при
натисканні. Випинання
тім’ячка. Ригідність м’язів
шиї. Епілептичний статус .
Вогнищеві неврологічні
ознаки. Вогнищеві судоми
ІІІ. Виміряти та записати температуру, частоту серцевих
скорочень, частоту дихання та час заповнення капілярів
як частину рутинного обстеження дитини з
лихоманкою. Час наповнення капілярів 3 секунди або
довше є маркером групи проміжного ризику для
серйозних захворювань (симптом «білої плями»).
IV. Виміряйте АТ у дітей, які страждають від
лихоманки, якщо частота серцевих скорочень або час
заповнення капілярів не є нормальними та є засоби для
вимірювання артеріального тиску.
V. Не використовуйте тривалість лихоманки для
передбачення ймовірності серйозних захворювань.
Однак у дітей із температурою, яка триває 5 днів і
більше, слід здійснити обстеження .
VI. Оцініть ознаки зневоднення у дітей, які страждають
від лихоманки.
VII. Шукайте джерело лихоманки та перевіряйте
наявність симптомів та ознак, пов’язаних із
конкретними захворюваннями

40. Надання допомоги пацієнту
Оцінка стану
Огляд:
•вік;
•пероральний прийом їжі
та води;
•лікарські засоби;
•вживання алкоголю;
•вживання заборонених
наркотичних речовин;
•передозування;
•ризик залежності;
Оцінка навколишнього
середовища:
a) температура та вологість
навкруги;
б) рівень використання
зусилля;
в) тривалість перебування в
зоні ризику;
г) одяг;
ґ) замкнутий простір.

41. Пов’язані симптоми:
a) судоми;
б) головний біль;
в) ортостатичні симптоми;
г) нудота;
ґ) слабкість;
д) зміни свідомості, серед
яких:
- дезорієнтація
- кома
- судоми
- психоз.
Життєві показники:
а) температура - зазвичай
вище 40◦ С (якщо наявний
термометр);
б) шкіра: - почервоніла та
гаряча - суха або волога -
ознаки сонячних опіків
першого або другого ступенів;
в) Інші ознаки поганої
перфузії/шоку

45. Лікування та втручання
1. Перемістіть пацієнта до прохолодного місця і закрийте від
сонця або будь-якого зовнішнього джерела тепла.
2. Зніміть якомога більше одежі (за можливості) та послабте
усі обмежуючі ремені.
3. Якщо пацієнт притомний і збуджений, дайте невеликими
ковтками випити прохолодні рідини.
4. При зміненому стані свідомості перевірте рівень глюкози.
5. Контролюйте дихальні шляхи.
6. Застосуйте кардіомонітор і записуйте усі показання
життєвих показників та рівень свідомості.

46. 7. Якщо температура тіла вище 40 градусів або змінений стан свідомості,
розпочніть активне охолодження шляхом.
7.1. Занурення у прохолодну ванну дає найбільш швидке охолодження,
проте не завжди доступне для ЕМД - у разі появи тремтіння під час
охолодження:
- Мідазолам (одноразова максимальна доза - 1 мг) - 0,1 мг/кг АБО - 0,2 мг/кг
назально/ в/м
- Лоразепам (одноразова максимальна доза - 1 мг) - 0,1 мг/кг в/в або /в/м
- Діазепам - 0,1 мг/кг в/в (одноразова максимальна доза - 2,5 мг) -
одноразове повторне введення АБО - 0,5 мг/кг ректально (одноразова
максимальна доза - 10 мг).
7.2. Продовжуйте зволожувати уражену ділянку шкіри водою з одночасним
обдуванням пацієнта (найбільш ефективно).
7.3. Можна застосувати пакети з льодом до тулубу, проте, це менш
ефективно, ніж випаровування.

48. 7.4. НЕ ЗАСТОСОВУЙТЕ вологу одежу, оскільки вона може
утримувати тепло і нівелювати охолодження шляхом
випаровування.
8. Охолоджувальна терапія має тривати до зниження температури
тіла нижче 39°C і у пацієнта наявне покращення свідомості.
9. Забезпечте в/в доступ в ситуації теплового удару - введіть болюс
холодні інфузійні розчини об’ємом 20 мг/кг і зменшіть його до 10
мл/кг/год після стабілізації життєвих показників.
10. Слідкуйте за появою/наявністю аритмій або колапсу (див.
настанови розділу «Серцево-судинні проблеми»).
11. Лікуйте судоми (згідно з настановою «Судоми»).
12. Усі пацієнти з невідкладними станами, пов’язаними з впливом
тепла (включаючи тепловий удар), повинні госпіталізуватись.

49. Порядок
надання
медичної
допомоги при
гіпертермії

50. Судомний
синдром
це патологічний стан, який
проявляється у вигляді
нападів мимовільних
скорочень посмугованих
м'язів, спричинених
подразненням певних
мозкових структур, що
контролюють рухи.
Судомний синдром має
локальний характер
(локалізовані судоми) або
може бути генералізованим
(у разі залучення багатьох
м'язових груп).

51. Види
судом
змішаного характеру (клоніко-
тонічні).
тривалі з повільним
скороченням м'язів (тонічні);
швидкі (клонічні) — швидка
зміна скорочень і розслаблень;

52. Етіологія
судом
метаболічні розлади
(гіпокальціємія,
гіпомагніємія,
гіпербілірубінемія,
гіпоглікемія);
аномалії розвитку
мозку, гіпоксія,
внутрішньочерепна
пологова травма;
нейроінфекції
(менінгіт, енцефаліт);
спадкові порушення
обміну амінокислот
(фенілкетонурія),
вуглеводів
(галактоземія,
глікогеноз), вітамінів;
гіпертермія
(фебрильні)

53. ФЕБРИЛЬНІ СУДОМИ
ПРОСТІ ФЕБРИЛЬНІ СУДОМИ СКЛАДНІ ФЕБРИЛЬНІ
СУДОМИ
СИМПТОМАТИЧНІ
ФЕБРИЛЬНІ СУДОМИ
Лихоманка у дитини віком від 6
місяців до 5 років.
Лихоманка у дитини віком від
6 місяців до 5 років.
Лихоманка у дитини віком
від 6 місяців до 5 років.
Одноразовий генералізований напад
судом тривалістю менше 15 хвилин.
Дитина неврологічно здорова на
даний момент та згідно анамнезу
життя.
У дитини неврологічні
порушення в анамнезі або
гострі захворювання НС
Дитина неврологічно здорова на даний
момент та згідно анамнезу життя.
Напад вогнищевий, або тривалий
(> 15 хв), або множинні напади
відбуваються в тісній
послідовності, тобто під час
одного і того ж фебрильного
епізоду.
Лихоманка (та напад) не викликана
менінгітом, енцефалітом або іншими
захворюваннями, що вражають НС.

54. Фебрильні судоми - це унікальна форма судом, яка виникає в ранньому
дитинстві та пов’язана лише з підвищенням температури. Основна
патофізіологія невідома, але генетична схильність явно сприяє
виникненню цього розладу. Діти, які мають напади таких судом, не
повинні обмежуватись у будь якій діяльності. Фебрильні судоми
зустрічаються у 2-5% дітей віком від 6 місяців до 5 років в розвинених
країнах. Серед дітей з фебрильними судомами, близько 70-75% мають
лише прості фебрильні судоми, ще 20-25% мають складні фебрильні
судоми, і близько 5% мають симптоматичні фебрильні судоми.
Пероральний діазепам може знизити ризик подальших фебрильних
судом. Оскільки це курсове лікування, ця терапія, ймовірно, має
найменшу кількість побічних ефектів. Якщо необхідно запобігти
подальшим фебрильним судомам - це буде кращим лікуванням.

55. Надання допомоги пацієнту
Оцінка стану: Анамнез: а) тривалість судом;
б) попередня історія
судом, діабету чи
гіпоглікемії;
в) характеристика
судом;
г) початкова частота та
тривалість судом;
ґ) фокальність під час
настання судом;
д) одночасна наявність
таких симптомів як
задишка, ціаноз,
блювання, нетримання
сечопуску чи
дефекації, гарячка;
е) чи надає хтось зі
сторонніх медичні
препарати для
зупинення судом;
є) які препарати на
даний момент вживає
пацієнт, включно з
антиконвульсантами;
ж) нещодавні зміни в
дозуванні чи
недотримання графіку
вживання
антиконвульсантів;
з) історія травми,
вагітності, впливу
тепла або токсинів.

56. Надання допомоги
пацієнту
Оцінка стану Огляд:
а) прохідність
дихальних шляхів;
б) звуки дихання,
частота дихання та
ефективність
вентиляції;
в) ознаки перфузії
(пульс, капілярне
наповнення, колір
шкіри);
г) неврологічний статус (
ністагм, розмір зіниць,
фокальний
неврологічний дефіцит
чи ознаки інсульту).

57. Лікування і втручання
1. За наявності ознак непрохідності дихальних шляхів і закидання
голови, висування щелепи, зміна положення тіла та/або
використання відсмоктувача не допомагає - застосуйте
повітровід (за відсутності блювотного рефлексу).
2. Застосуйте пульсоксиметр та/або капнограф для моніторингу
показників оксигенації/вентиляції.
3. Надайте кисень за необхідності, метою оксигенотерапії є
досягнення показників сатурації на рівні 94-98%. У разі
порушення вентиляції/оксигенації застосуйте мішок АМБУ,
який під’єднаний до маски для введення кисню.
4. Оцініть перфузію.
5. Оцініть неврологічний статус.

58. 6. Шляхи введення медичних препаратів:
а) внутрішньоназальний/ в/м спосіб є більш оптимальним варіантом, ніж
ректальний, в/в чи в/к лише за наявності відповідних навичок в надавача
допомоги; якщо жоден з даних шляхів введення ліків (назальний, в/м, в/в,
в/к) не доступний для надавача допомоги внаслідок відсутності відповідних
знань та навичок, ректальне застосування діазепаму в дозі 0,2 мг/кг є
прийнятним;
б) отримання в/в доступу не є необхідним під час лікування нападів, лише
за необхідності.
7. Лікування за допомогою антиконвульсантів:
а) за відсутності в/в доступу: мідазолам 0,2 мг/кг , бажано в/м, або назально;
б) якщо є доступ до судинної системи (в/в або в/к):
- діазепам 0,1мг/кг в/в або в/к,
- лоразепам 0,1мг/кг в/в або в/к,
- мідазолам 0,1мг/кг, в/в або в/к,

59. 8. Глюкометрія:
а) за наявності активних судом - перевірте рівень глюкози в крові;
б) якщо показник нижче 3,3 ммоль/л , надавайте допомогу згідно настанови «Гіпоглікемія».
9.При фебрильних судомах, після того як Ви зупинили судоми, проведіть наступні маніпуляції,
оскільки вони полегшують симптоматику, проте не зупиняють судоми:
а) введіть парацетамол 15 мг/кг, шляхи введення - ректальний/ в/в /в/к (якщо пацієнт не може
ковтати) або пероральний (якщо пацієнт може ковтати)
ТА/АБО
б) кеторолак 1 мг/кг, в/в (якщо пацієнт не може ковтати)
АБО
ібупрофен 10 мг/кг, перорально (якщо пацієнт може ковтати).
ТА/АБО
в) зняти надлишковий шар одягу
ТА/АБО
г) прикласти холодний компрес до тіла.
11. Розгляньте можливість отримання ЕКГ в 12-відведеннях після припинення судом у пацієнтів без
судом в анамнезі для визначення можливої серцевої причини.

60. Спазмофілія
(гіпокальціємічний
синдром, тетанія)
захворювання, яке характеризується
схильністю дітей віком перших 6 – 18
міс життя до судом і спастичних
станів, патогенетично пов’язаних з
рахітом. Спостерігається частіше у
хлопчиків, захворювання дає прояви
рано навесні, з підвищенням інсоляції.

62. Отруєння, або інтоксика́ція — порушення функцій чи
ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що
проникли в організм чи утворилися в ньому.
Автоінтоксикація — отруєння організму шкідливими
речовинами, що утворюються в ньому при нормальній
життєдіяльності або при захворюваннях.

65. Про затвердження та впровадження
медико-технологічних документів зі
стандартизації екстреної медичної
допомоги
МІНІСТЕРСТВО
ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
УКРАЇНИ
НАКАЗ
05.06.2019 N 1269

66. Ведення пацієнтів . Оцінка стану
1. Впевніться в безпечності місця події. Застосуйте датчик СО2 за наявності.
2. Одягніть спеціальний захисний костюм або відповідні засоби індивідуального захисту.
3. Проведіть первинний огляд (ABCDE), роздягніть пацієнта для проведення огляду, після цього
накрийте для збереження тепла.
4. Оцініть життєві показники, включно з температурою.
5. Підключіть кардіомонітор та оцініть наявність аритмії (можна записати ЕКГ в 12-
відведеннях).
6. Перевірте рівень глюкози.
7. Слідкуйте за показанням пульсоксиметрії для виявлення дихальної недостатності.
8. За наявності показань, ідентифікуйте застосований препарат (включно негайного вивільнення
проти тривалої дії), час прийому, доза, кількість. За можливості, зберіть усі препарати
(прописані та без рецепту) на місці події.

67. 10. Зберіть детальний анамнез прийому (оскільки пацієнт може знепритомніти перед
прибуттям до приймального відділення):
a) час прийому;
b) шлях введення;
c) кількість застосованого препарату або токсину (акуратно зберіть усі залишки
препаратів/речовин);
d) прийом алкоголю або інших речовин.
11. У разі виявлення та збирання речовини подбайте про власну безпеку та безпеку
оточення в приймальному відділенні.
12. Зберіть детальний анамнез серцево-судинного захворювання та інших ліків.
13. Перевірте наявність дірок від голок, особистих речей, укусів, пляшок або доказів
впливу певного засобу або самостійно нанесеної шкоди або травми.
14. Правоохоронні органи мають перевірити наявність зброї та наркотиків, проте ви
можете перевірити ще раз.
15. Уточніть деталі анамнезу пацієнта.
16. Проведіть фізикальне обстеження.

68. Алгоритм надання
медичної допомоги
при гострому
отруєнні

69. Передозування
парацетамолом
:

70. Вживання
каустичних
речовин
(кислоти та
луги):
а) Оцініть порушення прохідності дихальних
шляхів внаслідок спазму або прямого
пошкодження ротоглотки опіками;
б) у перші кілька хвилин після прийому
речовини, дайте молоко або воду за наявності,
дітям - максимум 120 мл для мінімізації ризику
блювання:
- не намагайтеся розводити речовини (кислоти,
луги) за наявності у пацієнта дихальної
недостатності, порушення свідомості, гострого
болю в животі, нудоти та блювання або у разі
неможливості ковтання та самостійного
контролю дихальних шляхів
- не змушуйте приймати рідини силоміць.

71. Отруєння невідомими речовинами
внаслідок перорального прийому:
а) у випадку швидкого
погіршення свідомості або при
вживанні бензиновмістних
сполук - не застосовуйте
пероральні препарати;
б) застосуйте вугілля
активоване без сорбітолу
перорально у разі, якщо з
моменту прийому (включно з
парацетамолом) пройшло не
більше однієї години і
приймальне відділення
далеко;
в) пацієнти, які прийняли
препарати тривалої дії або з
затримкою початку
всмоктування, також повинні
отримувати вугілля
активоване.

72. Безпека пацієнта
Безпека пацієнта та
працівників ЕМД на місці
події/середовищі.
Застосуйте моніторинг
вуглекислого газу.
Слідкуйте за дихальними
шляхами, диханням,
пульсоксиметрією,
адекватною вентиляцією,
оскільки вони можуть
змінюватись.
Часто перевіряйте життєві
показники.
Слідкуйте за рівнем
свідомості.
Слідкуйте за ЕКГ,
особливо контролюйте
частоту, ритм, тривалість
комплексу QRS та
інтервалу QT.
Підтримуйте або
нормалізуйте температуру
тіла пацієнта.

75. Коматозний
синдром
Кома – глибоке
пригнічення функції
ЦНС із утратою
свідомості,
відсутністю всіх
рефлексів,
порушенням життєво
важливих функцій
організму

79. Найчастiшими причинами коми в дітей є:
гiпоглiкемiчна і гiперосмолярна (гiперглiкемiчна) коми,
інтоксикації лікарськими препаратами,
метаболiчнi розлади,
гострі отруєння,
важка черепно-мозкова травма, уремія та інші.
У дітей раннього віку рівень свідомості оцінюється по модифікованій
педіатричній шкалі і модифікованій шкалі ком Глазго :
-відкривання очей;
-вербальний контакт;
-рухова активність ;
-рух очей
При комі нез'ясованої етiологiї необхідна екстрена госпіталізація до ВIТ.

81. Кетоацидозна діабетична кома ( протокол надання допомоги)
Діагностичні критерії:
1.Причинами кетоацидозної коми є вперше виявлений цукровий діабет, або
припинення введення інсуліну, значне зниження його дози, грубі порушення дієти.
2. Порушення свідомості, зіниці частіше вузькі, слабо реагують або не реагують на
світло, гіпотонія м'язів, очні яблука м'які.
3.Симптоми токсикозу і ексикозу: шкіра бліда суха, тургор знижений.
4.Риси обличчя загострені, «дiабетичний рум'янець», гнiйничковi поразки шкіри,
сухість і яскраво червоний колір слизової оболонки порожнини рота, язик сухий.
5.Температура тіла знижена.
6.Різкий запах ацетону у видихуваному повітрі.
7.Подих гучний, глибокий, аритмічний по типу Куссмауля.
8.Тахікардія,нитковидний пульс на периферії, артеріальна гiпотензiя
9.Блювота з домішкою крові («кавової гущавини»)

82. Допомога :
- При зміненому рівні свідомості надавайте
допомогу згідно з настановою
За наявності ознак гіперкаліємії розпочніть в/в
введення рідин та застосуйте:
а) кальцію хлорид – 1 г в/в протягом 5 хвилин,
впевніться в прохідності системи і не
перевищуйте дозу вище 1 мл на хвилину
АБО
б) кальцію глюконат – 2 г в/в протягом 5 хвилин з
постійним моніторингом серцевих ритмів.

83. Якщо показник глюкози вище 14 ммоль/л з ознаками
дегідратації, блюванням, болем у животі або зміненому стану
свідомості. Введіть додатково болюсно об’єми фізіологічного
розчину: нормальний фізіологічний розчин 10 мл/кг болюсу
в/в; повторний огляд і введення за необхідності з
максимальною дозою до 40 мл/кг. Госпіталізація
- За наявності гіперкаліємії, введіть бікарбонат натрію 1
ммоль/кг (максимальна доза - 50 ммоль) в/в болюсно
протягом 5 хвилин та застосуйте сальбутамол 5 мг
невеликим порціями через небулайзер.

84. Гiпоглiкемiчна кома
Діагностичні критерії:
1.Причинами є некомпенсований цукровий діабет і/або передозування
інсуліну, недостатній прийом вуглеводів при адекватній дозі
інсуліну,м'язове навантаження.
2.Раптовий гострий початок: почуття голоду, тремор, головний біль,
підвищена пітливість, слабість, серцебиття, озноб.
3. Порушення свідомості, галюцинації, почуття страху, тонічні і
клонiчнi судороги, втрата свідомості, обличчя амiмiчнe, тризм
жувальної мускулатури.
4.Зіниці звужені, реакції на світло немає, гіпотонія очних яблук; язик
вологий, шкіра волога, бліда, профузний холодний піт, гіпотермія; у
видихуваному повітрі відсутній запах ацетону; подих поверхневий,
аритмічний; тони серця приглушені, аритмії, артеріальна гiпотензiя.

86. Допомога
При зміненому рівні свідомості лікування При
показнику глюкози 3,3 ммоль/л та нижче введіть один
з наведених препаратів.
Притомний пацієнт з прохідними дихальними
шляхами: глюкоза, перорально (у формі таблеток
глюкози, гелю глюкози, трубочок з льодяною кіркою ) -
доза – 0,5-1 г/кг
Непритомний пацієнт або, який самостійно не
здатний контролювати дихальні шляхи: декстроза
в/в - вводьте з поступовим збільшенням дози до
поліпшення стану свідомості або досягнення
максимальної кумулятивної дози.

87. Максимальна доза для дітей:
0,5-1 г/кг 10-25% декстрози в/в
2-4 мл/кг 25% декстрози
4-8 мл/кг 12.5% декстрози
5-10 мл/кг 10% декстрози;
Глюкагон в/м/назально
Діти: - 1 мг в/м/назально, якщо вага ≥ 20 кг або ≥ 5 років
0,5 мг в/м/назально, якщо вага менше 20 кг або молодше 5 років;
Госпіталізація

88. Якщо симптоми гіпоглікемії пройшли після лікування, то
пацієнта можна залишити без госпіталізації, якщо:
- повторне визначення глюкози більше 4,4 ммоль/л
- пацієнт вживає інсулін або метформін для контролю діабету
- відновлення свідомості без фокальних неврологічних
симптомів/ознак після введення глюкози/декстрози
- пацієнт може самостійно вживати їжу, збагачену вуглеводами
- пацієнт або опікун відмовляються від транспортування і
працівники ЕМД з цим погоджуються
- хтось відповідальний буде поруч з пацієнтом
- відсутність серйозних супутніх симптомів, таких як, наприклад:
біль в грудях, задишка, судоми, інтоксикація
- однозначна причина гіпоглікемії була виявлена (наприклад,
нерегулярний прийом їжі).

89. Безпека
пацієнта
- 10% декстрозу можна безпечно
застосовувати у пацієнтів усіх
вікових груп.
- 50% декстроза може викликати локальне
ушкодження тканин, якщо вона вийде в
тканини через ушкоджену вену і може
спричинити гіперглікемію. Також, 50%
декстроза іноді викликає незначне
покращення стану.
- Для дітей молодше 8 років
необхідно застосовувати
концентрацію декстрози не більше
25%.
- Для немовлят та дітей молодше 1
місяця максимальна концентрація
декстрози для використання
становить 10-12,5%.

90. Ацетонемiчна кома ( протокол надання допомоги)
Діагностичні критерії:
1.Розвивається в дітей раннього віку при алергійній реактивності,
нервово-артрiтичному діатезі, нераціональному харчуванні або
хронічних розладах харчування, інфекційних захворюваннях, ексикозі.
2.Гостре блювання , слабкість, головний біль, болі в животі і кістковому
скелетi, анорексiя, рухові занепокоєння, галюцинації.
3.Свідомість втрачена, гіпотонія, гiпорефлексiя; шкіра блідо-сіра, суха,
тургор тканин і очних яблук знижений; запах ацетону у видихуваному
повітрі і блювотних масах.
4.Патологічний подих типу Куссмауля, тони серця ослаблені, артеріальна
гіпотонія, тахікардія, олiго- або анурія.

91. Медична допомога:
- За показниками - реанімаційні заходи. Інгаляція 100% кисню.
- Катетеризація магістральних судин: iнфузiя 5% розчину
глюкози і iзотонiчного розчину натрію хлориду
(співвідношення 2:1) з розрахунку 5-10 мл/кг/годину.
- Симптоматична терапія.
- Термінова госпіталізація до спеціалізованого відділення або
ВIТ

97. Ведення
пацієнтів
Впевніться в безпечності місця події. Застосуйте датчик СО2 за
наявності.
Одягніть спеціальний захисний костюм або відповідні засоби
індивідуального захисту.
Проведіть первинний огляд (ABCDE), роздягніть пацієнта для
проведення огляду, після цього накрийте для збереження тепла.
Оцініть життєві показники, включно з температурою.
Підключіть кардіомонітор та оцініть наявність аритмії
Перевірте рівень глюкози.
Слідкуйте за показанням пульсоксиметрії для виявлення
дихальної недостатності.

98. Лікування
Впевніться в
прохідності дихальних
шляхів.
Забезпечте кисневу
терапію з цільовою
сатурацією 94-98%.
Забезпечте в/в доступ
для проведення
інфузійної терапії
та/або комбінований
лікарський засіб зі
складом натрію
хлорид + калію хлорид
+ натрію лактат +
кальцію хлориду або
фізіологічного
розчину, якщо
показано
Рідина болюсно (20
мл/кг) за наявності
гіпоперфузії.
Введіть відповідний
антидот або інгібітор

100. Токсико – інфекційний шок
( бактеріємічний, септичний)
це гостра недостатність кровообігу, яка
характеризується розладами макро – і мікро
циркуляції з подальшим розвитком гіпоксії тканин
організму, порушенням функції життєво важливих
органів. Спричинюється потраплянням до організму
інфекції, яка у поєднанні з особливою імуно –
гуморальною реакцією організму призводить до
тяжких порушень гемодинаміки. У розвитку тяжких
форм ІТШ в дітей провідна роль належить вірусно
– бактеріальній інфекції. Вірусна інфекція в цьому
разі відіграє роль пускового фактора, який створює
передумови для генералізації бактеріальної
інфекції.

101. Діагноз септичного шоку визначається
при наявності двох або більше
симптомів системної запальної
відповіді:
- лихоманка (вище 37,2 С) або гіпотермія
(нижче 35,2 С),
- тахікардія (частота серцевих скорочень
вище вікової норми),
- тахіпное (частота дихання вище вікової
норми),
- лейкоцитоз (більш 12109/л) або
лейкопенія (менше 4109/л)
- «омолодження» лейкоцитарної формули –
збільшення кількості незрілих форм
нейтрофілів понад 10%;

102. Медична допомога
Перевірте життєві показники. Оксигенотерапія – метою є
досягнення рівня сатурації крові 94-98%.
Кардіомоніторинг. Пульсоксиметрія
Глюкометрія, ЕКГ.
Забезпечте в/в доступ - у разі невдачі після двох спроб або
протягом 90 сек., необхідно забезпечити в/к доступ.
В/в рідини протягом менш ніж 15 хвилин

103. Медична допомога:
- Оксигенотерапія 100% киснем.
- Iнфузiя сольових розчинів в дозі 20-30 мл/кг/год або препаратів
гідроксієтіл крохмалю в дозі 4-8 мл/кг/год.
- Внутрівенно преднізолон 5-7 мг/кг.
- При явищах шоку, що зберігаються - після попередньої
премедiкацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя
внутрівенно, ввести кетамiн в дозі 5 мг/кг внутрівенно та
провести iнтубацiю трахеї і перевести хворого на ШВЛ.
- Госпіталізація до ВIТ.

104. Геморагічний
синдром
схильність до
кровоточивості і частих
кровотеч, повторним
крововиливам, що
пов’язані з
порушенням гемостазу.

105. Для нормального функціонування судин
потрібна злагоджена робота трьох кров’яних
систем:
•гемостаз (згортання);
•антикоагулянтна(протизгортання);
•фібриноліз (розчинення тромбів і згустків).

106. Геморагічний синдром – це стан, при якому
виникає сукупність патологічних ознак, що
виникають через порушення згортання крові,
проникності судин, структур клітин. В
результаті відбувається в обов’язковому
порядку крововилив: від дрібних висипань на
шкірі до рясної втрати крові.

109. Геморагічний
шок
Виникає як наслідок
масивної крововтрати з
кровоносного русла.
Розвивається синдром
малого викиду, гіпоперфузія
тканин, поліорганна та
полісистемна недостатність.

110. Інтенсивна
терапія
інтенсивну терапію, спрямовану на профілактику синдрому множинної
недостатності органів, корекцію КОС, водно – електролітного обміну.
трансфузійна терапія.
інгібітори протеолітичних ферментів кровотеч.
гепарин: початкова доза 10 000 ОД в/в ,
комплексне введення тренталу, курантилу і реополіглюкіну.
Усунути причину розвитку ДВЗ- синдрому

111. Допомога
Перевірте життєві показники. Оксигенотерапія – метою є досягнення рівня
сатурації крові 94-98%.
Кардіомоніторинг. Пульсоксиметрія та капнометрія
Глюкометрія, за необхідності, відповідне лікування (у разі якщо показник
нижче 3,3 ммоль/л (60 мг/дл).
ЕКГ. Визначити рівень лактату за можливості (показник вище 2 ммоль/л є
патологією).
Забезпечте в/в доступ - у разі невдачі після двох спроб або протягом 90 сек.,
необхідно забезпечити в/к доступ.
В/в рідини (30 мл/кг ізотонічної рідини; максимум 1 літр) протягом менш ніж
15 хвилин

112. Препарати
заліза

113. Комбіновані
препарати
заліза

115. Бронхоастмати
чний стан.
Діагностичні критерії:
Приступ задухи на тлі тотального бронхіолоспазма
або тотальної бронхообструкції («німа легеня»),
припинення відділення мокротиння,
резистентність до симпатоміметиков, синдром
рикошету при їхньому застосуванні;
гіперкапнія, гіпоксія;
порушення реології крові.

116. Оцінка
ступеня
тяжкості
I стадія - відносної компенсації: багаторазові
приступи задухи, експіраторна задишка,
неефективність бронхолітиков, змушене
положення, участь допоміжної мускулатури в
акті подиху,
II стадія - «німа легеня»,постійна задуха,
ціаноз, виражена задишка в спокої, повна
відсутність хрипів при аускультації;
III стадія - гіпоксична кома, що приводить до
смерті

121. Допомога
Дихальні шляхи:
проведіть оксигенотерапію - почніть
з використання назальної канюлі та
перейдіть до звичайної маски для
підтримки нормального рівня
оксигенації;
проведіть санацію носової та/або
ротової порожнини (з
використанням аспіраційного
катетеру) за наявності надмірної
секреції.
Моніторинг:
пульсоксиметрія та CO2 кінцевого
спокійного видиху
зніміть ЕКГ, якщо відсутнє
покращення після лікування
дихальної недостатності.

122. Аерозольні лікарські засоби:
сальбутамол 5 мг у формі спрею через
небулайзер (6 стандартних вдихів за
допомогою інгалятора) потрібно вводити
дітям при сильному респіраторному
дистресі та ознаках бронхоспазму
іпратропію бромід 0,5 мг через
небулайзер, максимум 3 дози разом з
сальбутамолом.
Корисність в/в катетера і рідин – в/в
катетери слід розміщувати, коли існують
клінічні побоювання зневоднення з метою
введення рідини або при введенні в/в
препаратів.

123. Стероїди - метилпреднізолон (2
мг/кг) в/в або в/м; або дексаметазон
(0,6 мг/кг) в/в, в/м або перорально
можна застосовувати на
долікарняному етапі.
Магнію сульфат (40 мг/кг в/в)
протягом 10-15 хв при вираженому
бронхоспазмі та при занепокоєнні
щодо наростаючій дихальній
недостатності.
Епінефрин (0,01 мг/кг в 1 мг) лише
при наростаючій дихальній
недостатності
Покращення вентиляції та/або
сатурації при дихальній
недостатності за допомогою
неінвазивних допоміжних пристроїв:
• неінвазивна вентиляція з постійним
позитивним тиском при гострій дихальній
недостатності;
• вентиляція мішком АМБУ дітям при зупинці
дихання.

130. Стеноз підзв'язкового
простору у дітей (круп,
несправжній круп, набряково-
інфільтративний стеноз,
гострий стенозуючий
ларінготрахеобронхіт)
Шифр МКХ 10 – R 06.1

133. Діагностичні
критерії
Стеноз підзв'язкового
простору поділяють
на І, II, II, IV ступінь.
І ступінь стенозу
характеризується :
сиплий голос,
гавкаючий кашель,
незначне подовження
вдиху,
непостійна
інспіраторна задишка
при фізичному
навантаженні і під
час плачу.
Показники кислотно-
лужного стану крові в
межах норми.

134. II ступінь
стенозу
характеризується неспокоєм
дитини, постійно намагається
знайти положення, при якому
зменшиться опор під час
вдиху. постійна наявність
інспіраторної задишки.
Під час вдиху задіяна
допоміжна мускулатура,
втягування слабких місць
грудної клітини (над- та
підключичні ділянки),
міжреберні проміжки, грудина
наближується до хребта
наявний „симптом гойдалки",
який однаково виявляється
при кожному вдихі.
В легенях вислуховується
жорстке дихання
(інтерстиціальний набряк
легень) і велика кількість
хрипів. Дихання шумне, чутне
на відстані.
З'являється периферичний
спазм судин, який
супроводжується тахікардією
і гіпертензією.

135. /// ступінь
стенозу
порушення свідомість дитини (дитина реагує лише
на сильний подразнюючий фактор - тактильні,
звукові, світлові подразники).
апное, як наслідок виснаження дитини
Зменшується „симптом гойдалки", але не зникає.
Найбільше він виражений під час перших вдихів
після апное. Перед апное „симптом гойдалки"
максимально зменшується і навіть може з'явитися
«лад'євидний живіт»
Під час аускультації реєструються хрипи
крепітуючого характеру.
гіпертензія, тахікардія, з'являються екстрасистоли.
Ціаноз зберігається навіть при інгаляції кисню

136. IV ступінь
стенозу.
Дитина
втомлюється
боротися з
задухою.
Зникають
„симптом
гойдалки", шум
під час вдиху.
свідомість у
дитини відсутня,
ціаноз змінюється
на блідість.
Судоми,
мимовільна
дефекація.
Артеріальний
тиск не
визначається,
з'являється
брадикардія.

139. Допомога
пульсоксиметрія та капнографія,
ЕКГ тільки у випадку відсутності ознак клінічного
покращення після лікування дихального дистресу.
Моніторин
г:
оксигенотерапія - почніть з назальної канюлі та перейдіть
до звичайної маски для підтримки нормального рівня
оксигенації;
проведіть санацію носової та/або ротової порожнини (з
використанням санаційного катетеру) за наявності
надмірної секреції.
Дихальні
шляхи:

140. Аерозольні
медичні
препарати:
небулайзерний епінефрин 5 мл 1 мг/мл (5 мг) при
сильному респіраторному дистресі з ознаками
стридору у пацієнта в стані спокою - дана доза
препарату може повторюватися безліч разів у разі
затяжного респіраторного дистресу;
дексаметазон 0,6 мг/кг перорально, в/в, в/м; слід
вводити за підозри на круп.
Отримання в/в доступу та застосування рідин -
використання в/в доступу дітям при
респіраторному дистресі має відбуватись лише за
умов ознак дегідратації або необхідності введення
препаратів.

141. Поліпшення оксигенації та/або
респіраторного дистресу
неінвазивними методами:
• терапія з використанням киснево-гелієвої суміші
при крупі за наявності респіраторного дистресу,
який не полегшується після введення 2 доз
епінефрину;
• при сильному респіраторному дистресі
вентилятор ППТД (постійний позитивний тиск в
дихальних шляхах);
• вентиляція через мішок АМБУ має
застосовуватися лише у разі дихальної
недостатності у дитини.

143. Гостра
дихальна
недостатніст
ь
Гостра дихальна недостатність (ГДН) - є синдром з
ознаками максимального напруження
компенсаторних механізмів організму при якому
відсутня можливість достатнього насичення киснем
органів і систем та виведення вуглекислого газу.
ГДН - такий патологічний синдром при якому
характерні 4 ознаки:
• задишка;
• РаО2 буде менше 60 мм.рт.ст.( індекс оксигенації)
• РаСО2 становить більше 45 мм.рт.ст.;
• низькі показники рН.
Патогенетична класифікація розподіляє ГДН на 2
групи:
• з переважним ураженням позалегеневих механізмів ;
• з переважним ураженням легеневих механізмів

144. За механізмом виникнення
розрізняють гіпоксемічну та
гіперкапнічну форми ГДН
Гіпоксемічна –основна ланка в її розвитку
–зниження вмісту парціального тиску
кисню в артеріальній крові (гіпоксемія).
Важко корегується кисневою терапією.
Характерна для захворювань, які
вражають безпосередньо легені(пневмонії,
набряк легень) та для захворювань, в
основі яких лежить розростання сполучної
тканини (альвеоліти)
Гіперкапнічна – характерне надмірне
накопичення в крові вуглекислого газу
(гіперкапнія).
Характерна при: ХОЗЛ, слабкості
дихальних м’язів, механічних
дефектів грудної клітки, порушенні
регуляторних функцій дихального
центру, ожирінні.

148. Порушення ритму
дихання або поява
патологічних ритмів
Гаспінг або
термінальне
дихання –
проявляється
судомними
вдихами –
видихами. Виникає
при гіпоксії мозку
або в період агонії.

149. Лікування ГДН
Відновлення прохідності
дихальних шляхів
Нормалізація загальних та
місцевих розладів
альвеолярної вентиляції
Корекція супутніх розладів
гемодинаміки

150. ДЛЯ ДИСПЕТЧЕРА ОПЕРАТИВНО-ДИСПЕТЧЕРСЬКОЇ
СЛУЖБИ ЦЕНТРУ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ
ДОПОМОГИ ТА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ
Необхідні дії Обов’язкові:
Поради абоненту, який
зателефонував у
оперативно-диспетчерську
службу центру екстреної
медичної допомоги та
медицини катастроф:
покладіть пацієнта з
піднятою злегка головою та
верхньої частини тіла (у разі
відсутності травми);
забезпечте постільний
режим;
у випадку, коли напад
дихальної недостатності
продовжується більше 15-20
хвилин, знайдіть
медикаменти, які приймає
пацієнт, або інгалятор, якщо
пацієнт ним користувався і
покажіть медичному
працівнику бригади
екстреної (швидкої)
медичної допомоги;
не залишайте пацієнта без
нагляду.
Після реєстрації виклику
диспетчер терміново
направляє бригаду
екстреної (швидкої)
медичної допомоги на місце
події.

151. ДЛЯ БРИГАДИ ЕКСТРЕНОЇ (ШВИДКОЇ) МЕДИЧНОЇ
ДОПОМОГИ
Обов’язкові:
Забезпечення прохідності дихальних шляхів. Очищення ротової порожнини від слизу, блювотних мас, крові, пошкоджених зубів, сторонніх тіл. Положення пацієнта (за
відсутності дихання: на спині (горизонтально, на твердій поверхні). За наявності ефективного дихання: на боку. У хворих з регургітацією за наявності ефективного кровообігу: на
боку з опущеним головним кінцем) лежачи з піднятою злегка головою або на боці (якщо причина не травматичного походження). При западанні язика потрійний прийом Сафара:
розгинання голови в атланто-окципітальному зчленуванні; виведення нижньої щелепи вперед-вверх; відкривання рота.
Положення на спині з максимальним розгинанням голови та відведенням нижньої щелепи вперед, звільнити ротову порожнину від біомас та ввести повітровід.
Хворим з ГДН необхідно обмежити фізичне навантаження, забезпечити повний психологічний спокій, не дозволяти пацієнту самостійно пересуватись. Використання 100%
кисню та седація хворих з задишкою та кисню сприяють зменшенню інспіраторного зусилля, а відповідно і набряку легень.
Проведення оксигенотерапії показане пацієнтам зі зниженням сатурації менше 95%. Інгаляцію зволоженим киснем проводити за допомогою маски або через носовий катетер зі
швидкістю 3-5 л/хв.
Забезпечення венозного доступу
Усім пацієнтам у перші години захворювання або у разі виникнення ускладнень показана катетеризація периферичної вени. Венозний доступ проводиться шляхом виконання
стандартної процедури венозної пункції з дотриманням заходів асептики/антисептики катетером для внутрішньовенної пункції, який ретельно фіксується пов’язкою.

152. Надання екстреної медичної допомоги
Обов’язкові:
Лікування ГДН проводиться з урахуванням етіопатогенетичних причин. Комплекс заходів має
бути направлений на відновлення газообміну та підтримку гемодинаміки.
Знеболення у випадках важкої торакальної або поєднаної травми (в/в, в/м введення анальгетиків,
наркотичних знеболюючих препаратів).
Оксигенотерапія суміші кисню шляхом застосування назофарінгеальної маски, маски наркозно-
дихальної, ендотрахеальної або трахеостомічної трубки.
Підтримка належної прохідності дихальних шляхів.
Бронхо- та муколітики.
Стимулятори дихального центру.
Штучна вентиляція легень, у разі неефективного спонтанного дихання (ЧД 40 і більше дихань за
хвилину).

153. Серцево –
судинна
недостатність
Умовно недостатність
кровообігу ( серцево –
судинну недостатність )
розділяють на серцеву і
судинну.
Порушення гемодинаміки
у разі недостатності
серця зумовлено
патологією серця, а
судинної недостатності –
зниженням тонусу
судин.

158. Гостра
серцева
недостатніст
ь
Діагностичні критерії:
Гостра серцева недостатність – порушення
насосної функції серця зі зменшенням серцевого
викиду і хвилинного обсягу крові.
Причина: токсикоз, септичний i алергічний стан,
міокардит, отруєння або передозування
кардiотропних засобів, гіпоксія, вади серця, гостре
порушення коронарного кровообігу.
Оцінка клінічних даних: наявність акроцiанозу,
ціанозу, задишки (частіше експіраторного або
змішаної), болю за грудиною, занепокоєння.

159. Синкопе є ознакою одночасної втрати свідомості
та постурального (м’язового) тонусу, може
вирішитись спонтанно і без медичного втручання.
Синкопе проявляється доволі неочікувано і так
само швидко може пройти.
Пресинкопальний стан визначається як настання
симптомів, що передують втраті свідомості
(синкопе). Зазвичай цей стан продовжується від
кількох секунд до хвилин і його загалом можна
описати як «практична втрата свідомості»

160. Допомога
Усі втручання повинні бути направлені на
ліквідацію порушень, які було виявлено в
ході фізикального обстеження, і можуть
включати ведення аритмії, ішемії або під
час повторного огляду.
• контроль серцевого ритму, , кровотечі, шоку,
• контроль дихальних шляхів (за необхідності);
• оксигенотерапія (за необхідності);
• оцінка наявності кровотечі та лікування шоку за
наявних показань;
• встановлення в/в доступу;
• введення рідин (за необхідності);
• кардіомоніторинг;

164. Допомога
- Контролюйте
дихальні шляхи.
Проведіть
кисневу терапію,
мета - сатурація
на рівні 94-98%.
Розпочніть
первинний
моніторинг стану
та запишіть ЕКГ.
Забезпечте в/в
доступ.
Гліцерилу
тринітрат
(нітрогліцерин)
0,4 мг
сублінгвально,
можна повторити
кожні 3- 5 хвилин
поки систолічний
тиск вище 100
мм.рт.ст.

165. Застосування фуросеміду не рекомендоване на
долікарняному етапі. Набряк легень є більш
розповсюдженою проблемою розподілення об’єму, ніж
перенавантаження, тому фуросемід не дає покращень
для більшості пацієнтів. Неправильне діагностування
застійної серцевої недостатності з подальшим
підсиленням діурезу може призвести до ускладнень та
летальних випадків.

176. Гостра ниркова недостатність
(ГНН) – синдром раптового і
тривалого зниження функції
нирок із затримкою
виведення з організму
продуктів азотистого обміну і
розладами водного,
електролітного і кислотно-
лужного балансу

177. Причини ГНН розділяють на чотири діагностичні категорії (види): преренальні,
ренальні, постренальні та аренальні .
Преренальна ГНН є результатом порушення ниркової перфузії.
Pенальна ГНН (паренхіматозна ГНН) є результатом пошкодження ниркових структур внаслідок
запальних та незапальних причин.
Постренальна ГНН є результатом обструкції сечових шляхів (обструктивна нефропатія).

178. На першому етапі діагностики
ГНН важливо відмежувати
анурію від гострої затримки
сечі. Слід переконатися у
відсутності сечі у сечовому
міхурі (перкуторно,
ультразвуковим методом або
за допомогою катетеризації) і
терміново визначити рівень
сечовини, креатиніну і калію
сироватки крові.

179. Основні діагностичні критерії ГНН
Анамнестичні і клінічні критерії:
• Встановлення або підтвердження
факту дії нефротоксинів, НПЗП та
інших можливих етіологічних
чинників;
• Олігурія, олігоанурія, анурія;
• Адинамія, втрата апетиту, нудота,
блювота, сонливість,
загальмованість, задишка
(можливий набряк легень), судоми;
• Ознаки гіпергідратації
(збільшення маси тіла, підвищення
ЦВТ, набряк легень, периферичні
набряки);

180. • Серцево-судинні прояви: тахікардія,
розширення меж серця, глухість тонів,
систолічний шум на верхівці, іноді шум тертя
перикарда; у частини хворих –
артеріальна гіпертензія; порушення ритму і
провідності,;
• Ураження ШКТ: больовий абдомінальний
синдром, гепатомегалія, проноси; у 10
– 30% випадків – гострі виразкові кровотечі;
• Інтеркурентні інфекції (50 – 90% випадків):
пневмонії, стоматити, панкреатит,
інфікування сечових шляхів і післяопераційних
ран; можливий розвиток сепсису

181. Лабораторні критерії :
• Зміни аналізів сечі: помірна протеїнурія (менше
1г/д) при реальній ГНН, мікрогематурія і
циліндрурія , макрогематурія – при постренальній
ГНН на тлі сечокам’яної хвороби або пухини;
• Азотемія (швидке підвищення рівня креатині ну
і сечовини)
• Електролітні розлади: гіперкаліємія (більше
7ммоль/л – загроза зупинки серця!),
гіперфосфатемія, гіпермагніємія, гіпокальціємія;
• Фракційна екскреція іонів натрію (відношення
кліренсу іонів натрію до кліренсу
креатиніну) дозволяє розрізнити преренальну і
реальну ГНН (менше 1% при преренальній і більше
1% при реальній ГНН);
• Метаболічний ацидоз (pH артеріальної крові
менше 7,35)

182. Наступний етап діагностики полягає у
встановленні форми ГНН (преренальна,
реальна,
постренальна).
Виключається обструкція сечових шляхів за
допомогою
ультразвукових, радіонуклідних,
рентгенологічних і ендоскопічних методів.
При преренальній ГНН вміст у сечі натрію і
хлориду понижений, а відношення «креатинін
сечі/креатинін плазми підвищене, що свідчить
про відносно збережену концентраційну
здатність нирок.
Зворотне співвідношення спостерігається при
ренальній ГНН.

183. Диференціальна
діагностика
ренальної ГНН

184. Виділяют
ь чотири
стадії
ренальної
ГНН
І стадія початкова (від декількох годин до 3 діб) – пошкодження
нирок у часі співпадає з гострим періодом основного
захворювання, яке викликало пошкодження нирок.
ІІ – азотемічна або олігоанурії (10-14 днів). Наростання уремії, яка
може розвиватись відносно повільно, проте в деяких випадках
уремічний синдром прогресує (при політравмі, сепсисі,
рабдоміолізі). З’являються загальна кволість, головний біль, біль у
м’язах, задишка. Підвищується рівень сечовини, креатиніну,
фосфатів, калію в плазмі крові (особливо небезпечна
гіперкаліємія), зростає ацидоз, який інколи комбінується з
респіраторним алкалозом . Виникає загроза гіпергідратації та
набряку легень. Виникають шлунково-кишкові кровотечі через
ішемію слизової, ерозивний гастроентероколіт на тлі дисфункції
тромбоцитів і ДВЗ-синдрому .

185. Виділяють чотири стадії
ренальної ГНН
ІІІ – відновлення діурезу та поліурії (5-10 днів). Починається з
відновлення діурезу, але на початку цієї стадії все ще зберігається
гіперазотемія. Діурез у цій стадії може досягати 5-8 л та
ускладнюватись дегідратацією, втратою натрію, калію (виникає ризик
розвитку аритмії) та кальцію (ризик тетанії), а також бронхоспазму.
ІV – одужання. Відновлення концентраційної здатності
нирок триває 6-12 міс.

186. Умови в яких повинна
надаватись медична допомога
В разі наявності обструкції сечовивідної
системи - лікування
має бути хірургічним та проводитись в умовах
хірургічного
відділення.
Хворі з гострою нирковою недостатністю
підлягають
стаціонарному лікуванню у відділеннях
інтенсивної терапії (ВРІТ)
або в центрах гострого гемодіалізу для
проведення комплексної
інтенсивної терапії та застосування методів
замісної ниркової
терапії (гострого гемодіалізу або
перитонеального діалізу).

187. Діагностична
програма.
контроль обсягу добового
діурезу;
контроль балансу маси
тіла за добу;
визначення стану
показників дихальної та
серцево-судинної терапії
(вимірювання АТ, ЧСС,
ЦВТ, ЧД);
оцінка стану ЦНС (
визначення наявності та
ступеню порушення
свідомості).
Лабораторне обстеження:
• загальний аналіз крові;
загальний аналіз сечі;
• біохімічне дослідження крові;
• коагулограма;
• визначення групи та резусу
крові; КЛС.
Інструментальні та інші
дослідження:
- рентгенологічне
дослідження легень;
- УЗД органів черевної
порожнини та нирок;
- ЕКГ;
- урографія.

188. - інфузійна терапія (в
обсязі залишкового
діурезу,
патологічних втрат та
перспіраційних втрат);
- антибактеріальна
терапія;
- глюкокортикоїдна
терапія;
- реокорегуюча
терапія;
- стимуляція діурезу
(в разі наявності
чутливості до неї);
- декантамінація
кишечнику;
- ентеросорбція;
- десенсибілізуюча
терапія.
4.1. Перелік і обсяг медичних послуг обов'язкового
асортименту:

189. Перелік і
обсяг
медичних
послуг
додаткового
асортименту:
- проведення замісної
ниркової терапії (ГД або
ПД);
- застосування методів
ГДФ та обмінного
плазмаферезу.
NB. Показання щодо
застосування методів
замісної ниркової
терапії (гемодіаліз або
перитонеальний діаліз)
є наступними:
- неспроможність
адекватної підтримки
систем
життєзабезпечення
хворого засобами
консервативної терапії;
- наявність
енцефалопатії
(уремічного
походження);
- неспроможність
забезпечення
ентерального
харчування
(дисфункції ШКТ
уремічного походження);
- наявність
геморагічного синдрому
(уремічного
походження);
- підвищення рівню
креатиніну > 0,46
ммоль/л (у хворих з
ХНН)
та > 0,3 ммоль/л (у
хворих з ГНН);
- підвищення рівню
калію > 7,0 ммоль/л.
* Показанням до початку
діалізної терапії є
наявність у
хворого будь-якої з
вищезазначених ознак.

191. Гемодіаліз і гемосорбція –в більшості випадків ці
методи невідкладної допомоги є єдиним шансом
пацієнта на виживання