Підготував Берчук Іван

3. Народився 10 лютого 1890 року в Москві.
Батьки Бориса Пастернака — одеські
євреї. Батько — відомий художник,
академік Петербурзької академії
мистецтв Леонід (Ісак) Йосипович
Пастернак, мати — піаністка Розалія
Ізидорівна Пастернак — переїхали з
Одеси до Петербурга в 1889.
Дитячі роки минули в атмосфері
мистецтва й літератури, зустрічей з
видатними творчими особистостями. У
помешканні Пастернаків
влаштовувалися домашні концерти, в
яких брали участь музиканти,
письменники й художники, серед яких
бувалиОлександр Скрябін, Лев
Толстой, Сергій Рахманінов, Василь
Полєнов, Ісаак Левітан,Валентин Серов.

6. 1909 року вступив на історико-філологічний
факультет Московського університету. 1912року
студіював філософію в Марбурзькому університеті
(Німеччина). 1913 року Пастернак залишив заняття
філософією і зосередився на літературній праці. Приєднався
до футуристичного угрупування «Центрифуга». В цей час
вийшли друком перші його поетичні збірки: «Близнюк у
хмарах» (1914), «Поверх бар'єрів» (1917).
Батьки Пастернака 1921 року за особистим
клопотанням Анатолія Луначарського залишають
радянську Росію. У 1920-ті роки у Бориса Пастернака
почався період зрілої творчості. Тоді працював над
історико-революційними поемами «Дев'ятсот п'ятий рік»,
«Лейтенант Шмідт», романом у віршах «Спекторський».
Прилучився до діяльності творчого об'єднання «ЛЄФ».
Борис Пастернак в 1910 році
на картині Леоніда
Пастернака

9. 1935 року Пастернак заступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було
звільнено з тюрми лише після листів Сталіну. У січні 1936 року він публікує два вірші
зі словами захоплення Сталіном, але вже у середині 1936 року ставлення влади до
нього змінюється — йому докоряють світоглядом, що не відповідає епосі, вимагають
безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 року Пастернак виявляє неабияку
громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням
розстрілуТухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого Бориса
Пильняка. Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної
літератури. Вірші набувають більш особистого та трагічного відтінку.

13. Під тиском суспільного цькування Пастернак був змушений відмовитися від нагороди.

16. Портрет Пастернака перед входом в
книжковий магазин Feltrinelli, Рим, 2012 р.

18. Февраль. Достать чернил и
плакать!
Писать о феврале навзрыд,
Пока грохочущая слякоть
Весною черною горит.
Достать пролетку. За шесть
гривен,
Чрез благовест, чрез клик колес,
Перенестись туда, где ливень
Еще шумней чернил и слез.
Где, как обугленные груши,
С деревьев тысячи грачей
Сорвутся в лужи и обрушат
Сухую грусть на дно очей.
Под ней проталины чернеют,
И ветер криками изрыт,
И чем случайней, тем вернее
Слагаются стихи навзрыд.
Поет передає настрій чекання на весну,
поетичне сприйняття останнього зимового
місяця.
Чи не найголовніший образ - лютий. Це не
тільки місяць, пора року, але й душевний
стан, викликаний чеканням на весну.
Зрештою увесь вірш - це розгорнута
метафора, яка передає відчуття кінця
зими, коли душа стомилася чорно-білими
кольорами й жадає звуків і кольорів
весни. Про це свідчить порівняння "где
как обугленные груши, с деревьев тысячи
грачей сорвутся в лужи..." Ці птахи мають
осушити сльози минулої зими: "...обрушат
сухую грусть на дно очей".
Головна думка - передати вічну загадку
творчості, яка лежить десь у глибині
свідомості поета, на дні його серця. Поет
пов'язує це з настроєм чекання на весну,
надії.

19. Во всем мне хочется дойти
До самой сути.
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте.
До сущности протекших дней,
До их причины,
До оснований, до корней,
До сердцевины.
Всё время схватывая нить
Судеб, событий,
Жить, думать, чувствовать,
любить,
Свершать открытья.
О, если бы я только мог
Хотя отчасти,
Я написал бы восемь строк
О свойствах страсти.
О беззаконьях, о грехах,
Бегах, погонях,
Нечаянностях впопыхах,
Локтях, ладонях.
Я вывел бы ее закон,
Ее начало,
И повторял ее имен
Инициалы.
Я б разбивал стихи, как сад.
Всей дрожью жилок
Цвели бы липы в них подряд,
Гуськом, в затылок.
В стихи б я внес дыханье роз,
Дыханье мяты,
Луга, осоку, сенокос,
Грозы раскаты.
Так некогда Шопен вложил
Живое чудо
Фольварков, парков, рощ, могил
В свои этюды.
Достигнутого торжества
Игра и мука —
Натянутая тетива
Тугого лука.