1. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД м. КИЄВА
вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01025
ПОЗИВАЧ:
Гашпар Олександр Романович
14029, м. Чернігів, вул. Волковича, б.2, корп.А, кв.20
тел. +38(0462) 631-869, e-mail: gashpar@i.ua
ВІДПОВІДАЧ:
Кабінет міністрів України
вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008
тел. +380 44 256-63-33, e-mail: info@kmu.gov.uа
ТРЕТЯ ОСОБА, ЩО НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ
НА ПРЕДМЕТ СПОРУ НА СТОРОНІ ВІДПОВІДАЧА:
Міністертво внутрішніх справ України
вул. Богомольца, 10, м. Київ, 01601
тел.+380 44 256-03-33, e-mail:mvs@gov.ua
Справа №826/12412/13-а
ПИСЬМОВІ ПОЯСНЕННЯ
У статті 33 Конституції України проголошено
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода
пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за
винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну
Право на вибір місця перебування вперше було передбачене статтями 13 і 14 Загальної
декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н від 10 грудня
1948 p. Відповідно до них кожна людина має право на свободу пересування і обрання собі місця
проживання в межах кордонів кожної держави, право залишати будь-яку країну, включаючи також
її власну, і повертатися до своєї країни, право шукати притулок від переслідувань (за винятком
таких, які викликані вчиненням неполітичного злочину або діяннями, що суперечать цілям і
принципам 00Н) в інших країнах і користуватися цим притулком.
Таким чином, право на вибір місця перебування є правом кожної людини і за Конституцією
України включає в себе:
а) свободу пересування по території України;
б) право на вільний вибір місця проживання на території України;
в) право вільно залишати територію України;
г) право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну.
Перші три складові права на вибір місця перебування можуть бути обмежені лише законом (але
не підзаконним актом). Четверта будь-яким обмеженням не підлягає.
Статтею 2 Протоколу N 4 від 16.09.1963р. до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у
Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97,
закріплено право кожного вільно залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На
здійснення цього права, урядами держав, що підписали і ратифікували цей Протокол, не може
бути встановлено жодного обмеження, крім тих, що передбачені ЗАКОНОМ і є необхідними
в демократичному суспільстві, а саме
- в інтересах національної чи громадської безпеки;
- для забезпечення громадського порядку;

2. - запобігання злочинам;
- для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Право громадян України вільно залишати територію України і будь-які винятки із нього
детально регламентуються Законом України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну
громадян України” від 21 січня 1994 p. № 3857-ХІІ ( з наступними змінами та доповненнями) (далі –
Закон №3857-ХІІ)
Документами, що дають право на виїзд з України в усі держави світу і в'їзд в Україну та
посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, окрім дипломатичного
та службового паспорту та посвідчення особи моряка, є;
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон, - Положення про паспорт громадянина
України для виїзду за кордон, котре, відповідно до своєї преамбули регулює питання
оформлення та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон
затверджено актом, прирівняного до Закону, а саме Постановою Верховної Ради України від 23
лютого 2007 року N 719-V (із наступними змінами)
- проїзний документ дитини, Положення про котрий затверджено, відповідно до ст.2 Закону
№3857 –ХІІ та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року, Указом Президента України
№503/94 від 07.09.1994р.
Окрім цього порядок оформлення та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують
громадянство України, одним з котрих є зокрема й паспорт громадянина України для виїзду за
кордон, а також права і обов’язки осіб на ім’я яких видані такі документи регулюється також і
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що
підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-17
від 20.11.2012р. (далі Закон №5492-17)
Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон відповідно до Закону №3857 –
ХІІ провадиться:
- центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
громадянства, тобто органами ДМС України (для громадян України, що постійно проживають в
Україні);
- закордонною дипломатичною (консульською) установою України ( для громадян України,
які постійно або тимчасово проживають за кордоном);
- Міністерством закордонних справ України (для громадян, які постійно проживають за
кордоном).
Органи ДМС України, МЗС України і закордонні дипломатичні установи України при оформленні
паспортів громадян України для виїзду за кордон і проїзного документу дитини керуються в першу
чергу вимогами Закону №3857-ХІІ та вимогами Правил оформлення і видачі паспортів громадянина
України для виїзду за кордон і проїзних документів дитині, їх тимчасового затримання та
вилучення, затверджених Постановою КМУ №231 від від 31 березня 1995 року №231(з наступними
змінами та доповненнями) (далі - Правила №231) на виконання вимог статті 7 Закону №3857-ХІІ, де
зазначено, що Правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та
вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і
підлягають опублікуванню. Також згідно з ч.2 ст.22 Закону №5492-17 кожен громадянин України
має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Цей Порядок встановлений саме Правилами №231, котрими детально регламентуються такі
питання реалізації конституційного права усіх громадян України незалежно від місця проживання,
як органами ДМС України, так і МЗС України та закордонними дипломатичними установами
України:
- порядок звернення громадян за отриманням паспортів;
- підстави для термінового розгляду цих звернень;
- порядок оформлення та видачі паспортів і документів для виїзду за кордон неповнолітніх дітей;
- підстави для обмежень у праві виїзду за кордон, порядок затримання та вилучення паспортів;

3. - порядок перегляду та оскарження рішень про відмову у видачі паспорта.
Відповідно до п.13 Правил №231 Підставою для оформлення паспорта / проїзного документа чи
обґрунтованої відмови у його видачі є рішення, прийняте начальником (або його
заступником) відповідного територіального органу або підрозділу, посадовою особою
дипломатичного представництва чи консульської установи України в порядку, встановленому
відповідно МВС і МЗС. На виконання цієї норми Міністерством внутрішніх справ був
затверджений Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України
для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого Наказом МВС України №1603
від 21.12.2004р. (далі – Порядок №1603), а наказом №1 від 09.01.2006р. Міністерством закордонних
справ був затверджений Порядок оформлення і видачі дипломатичними представництвами та
консульськими установами України паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Громадянинові України, як зазначено у статті 6 Закону №3857-ХІІ і в пунктах 22,24,25 Правил
№231, може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має
паспорт — у виїзді за кордон у випадках, якщо:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення
терміну, встановленого статтею 12 Закону;
2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до
виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом
випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним
договором України;
3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством,
застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до
закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або
звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням
іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань;
6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з'ясування причин і наслідків
подання неправдивих відомостей;
7) він підлягає призову на строкову військову службу - до вирішення питання про відстрочку
від призову;
8) щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі;
9) він перебуває під адміністративним наглядом міліції - до припинення нагляду.
Крім зазначених випадків, паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено судом, органами
прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонних військ, військовими комісаріатами,
посадовими особами ДМС України та консульською службою України також у разі:
- використання паспорта для вчинення злочину;
- виявлення в ньому підробки;
- припинення громадянства України.
Цей перелік підстав для обмеження права громадянина на вільне залишення території України -
є вичерпним.
Натомість 30 березня 2013 року посадові особи Деснянського районного відділу ДМС України в
Чернігівській області відмовили мені в реалізації мого конституційного права і відмовили в прийомі
наданих мною, за переліком зазначеному в п.10 Правил №231, документів для оформлення
паспорту громадянина для виїзду за кордон, в зв’язку з тим, що мною не було додано до цих
документів квитанції про оплату послуг ДМС України в розмірі 87,15 грн. та квитанції про оплату
вартості бланку паспорту в розмірі 120,00 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи,
належними доказами (лист №Г-22 від 30.04.2013р., Висновок про результати перевірки звернення
Гашпар О.Р. від 09.04.2013р. тощо), а також цей факт не заперечується ні відповідачем, ні третьою
особою. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2013р., при
розгляді адміністративної справи №825/2787/13-а за моїм позовом до Деснянського районного
відділу ДМС України та його начальника Дейнеко В.І., був встановлений факт відмови мені в
реалізації мого конституційного права, котра була визнана протиправною, як і вимоги щодо

4. надання платіжних документів про оплату вартості послуг ДМС та оплати вартості бланку
паспорту. Відповідно до офіційної і публічної інформації, розміщеної на офіційному веб – сайті
ДМС України, роздруківка котрої була додана мною до позовної заяви, ДМС України, не зважаючи
на рішення будь – яких судів, в тому числі і Вищого адміністративного не оформить жодному
громадянину паспорт для виїзду за кордон без сплати платежів в розмірі 87,15 грн. за послуги ДМС
та в розмірі 120,00 грн. за бланк паспорту, котрі ДМС України вважає обов’язковими і котрі, на
думку зазначеного органу державної влади, визначені, згідно з Постановою Кабінету Міністрів
України від 26 жовтня 2011 року №1098 обов’язковими.
Окрім цього, як слідує з листа Деснянського районного відділу ДМС України в Чернігівській
області інд.№74.34 вих. № 3254 від 25.10.2013р. , не зважаючи на те, що співробітник відділу ДМС
26 вересня 2013 року прийняла надані мною документи для оформлення паспорту громадянина
України для виїзду за кордон, розглянула їх та встановила відсутність підстав для обмеження мого
права у виїзді за кордон і передала їх начальнику Деснянського відділу ДМС України в
Чернігівській області для прийняття рішення щодо оформлення і видачі мені паспорту, але
начальник Деснянського відділу ДМС Дейнеко В.І. приймає рішення про відмову в оформленні і
видачі мені паспорту на підставі того, що мною при зверненні з клопотанням про оформлення
паспорту був наданий єдиний платіжний документ про сплату державного мита в розмірі 170,00
гривень, але не були надані платіжні документи про оплату вартості послуг ДМС в розмірі 87,15
грн. та оплати вартості бланку паспорту, вартість котрого згідно з товарними накладними
становить 120 гривень, зазначаючи при цьому що Постанови Кабінету Міністрів України №795 та
№1098, у встановленому Законом порядку нечинними не визнавались і Закону №3857-ХІІ не
суперечать, і тому начальник відділу, котрий вважає, що Постановами КМУ №795 від 04.06.2007р. і
№1098 від 26.10.2011р. плата за послуги з оформлення і видачі паспорту громадянина України для
виїзду за кордон у розмірі 87,15 грн. та за бланк паспорта громадянина України для виїзду за
кордон в розмірі 120,00 грн. передбачена, як обов’язкова, був змушений відмовити мені в
оформленні і видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Порушення норм чинного законодавства начальником відділу ДМС в даному випадку очевидне,
адже згідно з пунктом 23 Правил №231 рішення про відмову у видачі паспорту/проїзного
документу приймається за наявності в територіальному органі або підрозділі інформації про
існування підстав, зазначених у пункті 22 цих Правил, котрий містить той самий перелік підстав
для відмови у видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що і стаття 6 Закону
№3857-ХІІ, а отже підстава для відмови мені в оформленні і видачі паспорту самовільно була
вигадана начальником відділу ДМС і не ґрунтується на Законі.
Отже, в даному випадку – єдиним способом захисту і відновлення свого порушеного особистого
немайнового права, котрим згідно з ч.1 ст.270 Цивільного Кодексу України є право на вільний вибір
місця проживання та на свободу пересування, котрим фізична особа володіє відповідно до
Конституції і котре належить від народження кожному громадянину України і забезпечує соціальне
буття фізичної особи – є визнання незаконним і нечинним нормативно – правового акту в частині,
стосовно тих положень, що регулюють ті правовідносини учасником, котрих я став, звернувшись 30
березня 2013 року з клопотанням до територіального органу ДМС України з метою реалізації свого
конституційного права про оформлення і видачу паспорту громадянина України для виїзду за
кордон. Оскаржувані положення нормативно – правового акту були застосовані до мене, а також
можуть бути застосовані до мене і моєї дитини в майбутньому, а під час застосування
оскаржуваних положень нормативно – правового акту Кабінету Міністрів України, органами ДМС
України, грубо порушуються мої права і свободи і покладаються обов’язки не передбачені
ЖОДНИМ нормативно – правовим актом.
Окрім цього представник третьої особи в судовому засіданні 30.09.2013р. своїми поясненнями
підтвердив факт застосування дискримінації, адже погодився і не заперечував той факт, що під час
реалізації свого конституційного права, громадяни України, що оформлюють паспорт для виїзду за
кордон в ДКС МЗС України сплачують лише державне мито в розмірі 170,00 грн. і консульський
збір в розмірі 34,00 грн. за розгляд клопотання про вчинення паспортної дії. Так само і громадяни
України, що оформлюють паспорти для виїзду за кордон в ЗДУ України сплачують лише
консульський збір, як це і передбачено ЗАКОНАМИ УКРАЇНИ і прирівняними до них актами.
Але ж відповідно до ч.1,2 статті 24 Конституції України
- Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом;
- Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця проживання або іншими ознаками.

5. А отже, зважаючи на цей факт і виходячи з законодавчого визначення поняття «дискримінація»
(пряма і непряма), викладених в п.2ч.2ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії
дискримінації в Україні» є всі підстави казати про те, що оскаржувані положення Постанови КМУ
№1098 носять дискримінаційний характер, адже оформлення і видача паспортів для виїзду за
кордон і проїзних документів дитини здійснюється не лише органами ДМС України. Натомість
ЗДУ України і МЗС України не відносять свої дії щодо оформлення і видачі паспортів громадян
України для виїзду за кордон , проїзних документів дитини до адміністративних чи платних послуг
і стягують плату за оформлення документів для виїзду за кордон виключно в порядку і розмірах,
передбачених Декретом КМУ «Про державне мито», жодних інших платежів, в тому числі за бланк
паспорту від громадян України, що тимчасово або постійно проживають за кордоном не
вимагається.
Таким чином оскаржувані положення Постанови Кабінету Міністрів України від 26
ЖОВТНЯ 2011 РОКУ №1098 «ДЕЯКІ ПИТАННЯ НАДАННЯ ПІДРОЗДІЛАМИ МІНІСТЕРСТВА
ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ» (далі –
Постанова №1098) на моє переконання є дискримінаційними, а отже такими, що суперечать ч.2
ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»
Що стосується оскаржуваної Постанови №1098 в цілому, то вважаю за необхідне звернути увагу
суду на те, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади зобов'язані
діяти у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 2591-VI від
07.10.2010р. (в чинній на момент затвердження Постанови №1098 редакції) (далі – Закон №2591-VI)
Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та актів
Президента України затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок
проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші
процедурні питання його діяльності.
Чинною редакцією, (на момент прийняття оскаржуваної Постанови №1098) Регламенту Кабінету
Міністрів України, затвердженого Постановою КМУ №950 від 27.07.2007р. було передбачено
пунктом 5 параграфу 42, що проекти актів Кабінету Міністрів оформляються згідно з Правилами
підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету
Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870 (далі – Постанова №870), котрі визначали загальні
підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і
розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням
нормопроектувальної техніки. Відповідно до п.8 та п.9 зазначених Правил №870 перед початком
підготовки проекту постанови з'ясовується, чи належить питання, яке передбачається
врегулювати, до компетенції Кабінету Міністрів України, адже відповідно до статті 113
Конституції України, Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Конституцією (стаття 116)
і законами України, актами Президента України. Після чого у процесі роботи над проектом
постанови проводиться аналіз положень Конституції і законів України, актів Президента України,
які стосуються предмета його врегулювання, вивчаються акти Кабінету Міністрів України, що
регулюють певні питання у відповідній сфері суспільних відносин, і практика їх застосування,
наукова література, матеріали друкованих засобів масової інформації, а також результати
соціологічних та інших досліджень (у разі їх проведення).
Відповідно до вимог пункту 13 Постанови №870 У вступній частині постанови:
визначається (у стислій формі) мета прийняття та/або зазначається акт
законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого постанова приймається;
зазначається: "Кабінет Міністрів України постановляє:".
Наприклад: З метою удосконалення порядку реалізації військового майна, забезпечення
житлом військовослужбовців Збройних Сил та відповідно до статті 101 Закону України "Про
Державний бюджет України на 2005 рік" Кабінет Міністрів України постановляє:.
Вимоги цього пункту Постанови №870 не були дотримані відповідачем, бо якби вимоги цього
пункту були дотримані, то вступна частина оскаржуваної мною Постанови №1098 красномовно б
свідчила про її незаконність, адже прийнята вона була не на виконання Конституції, законів

6. України чи актів Президента України, як того вимагала чинна редакція статті 50 Закону №2591-VI,
а прийнята на виконання Постанови КМУ №737 від 17.07.2009р. «Про заходи щодо упорядкування
адміністративних послуг» та Постанови КМУ №33 «Деякі питання надання платних
адміністративних послуг», котрі на даний час втратили свою чинність на підставі Постанови КМУ
№309 від 24.04.2013р. в зв’язку з прийняттям 06.09.2012р. Закону України «Про адміністративні
послуги» № 5203-VI (далі – Закон № 5203-VI) .
А отже в даному випадку Кабінет Міністрів України, прийнявши Постанову №1098, котрою
затвердив Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної
міграційної служби платних послуг та вніс зміни до Постанови КМУ №795, виклавши перелік
платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх
справ в новій редакції перевищив свої повноваження і вийшов за їх межі, адже Конституційний
Суд України, рішення котрого є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами владних
повноважень, в своїх рішеннях N 9-рп/2001 від 19.06.2001р. та в рішенні від 17.02.2010р. N 6-
рп/2010, до затвердження оскаржуваної Постанови зазначав, що Україна, відповідно до ст.1
Конституції України – є правовою державою, а в правовій державі існує сувора ієрархія
нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади
мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів, а Кабінет
Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах
відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів.
На ці рішення Конституційного Суду України не зважив Кабінет Міністрів України і затвердив
Постанову №1098, чим порушив ч.1 ст.50 Закону України «Про Кабінет Міністрів».
Окрему увагу суду хотів би звернути на те, що відповідно до пояснювальної записки до
проекту постанови КМУ про внесення змін до Постанови КМУ №795, проект постанови
потребував громадського обговорення, але відповідачем не було надано жодного доказу на
підтвердження проведення такого обговорення, хоча проект постанови зачіпає конституційні
права і свободи громадян. Так само у наданих відповідачем супровідних документах до
проекту постанови КМУ Про внесення змін до ПКМУ №795 не має комунікативного плану за
формою згідно з додатком 11 до Регламенту Кабінету Міністрів України, котрий відповідно до
п.3 параграфу 50 Регламенту – є обов’язковим додатком до проекту акта КМУ, що має
важливе суспільне значення і стосується прав та обов’язків громадян.
Статтею 11 Але більшість положень оскаржуваної Постанови не зачіпають мої інтереси і не
стосуються питання реалізації мого конституційного права, а згідно з ч.2 ст.171 КАС України право
оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також
особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, окрім того пунктом 21
Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008р. передбачено, що
при розгляді справи щодо оскарження НПА, особа (позивач) повинна довести факт застосування до
неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на
які поширюється дія цього акта і тому мною зазначена постанова оскаржується в частині, що
безпосередньо зачіпає мої конституційні права і свободи, а також може створити перешкоди для
реалізації конституційних прав моєї дитини в майбутньому, адже я маю намір найближчим часом
звернутися до органу ДМС України і за оформленням проїзного документу своїй дитині.
Таким чином хочу звернути увагу суду на невідповідність оскаржуваних положень Постанови
№1098 вимогам Законів України.
Щодо законності п.4 Порядку, затвердженого Постановою №1098 в частині
4. У разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати
за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції,
у тому числі вартості персоналізації.
Обсяг таких витрат визначається МВС.
Повертаючись до вищезгаданих рішень Конституційного Суду України, де зазначено, що уряд
при прийняті нормативно – правових актів, виходячи з приписів ст.1,8,ч.3ст.113 Конституції

7. України не може змінювати, доповнювати, викривляти сутність, а також викривляти чи
розширювати зміст Законів, хочу звернути увагу суду на те, що ані Конституцією, ані жодним
Законом України не передбачено обов’язку громадянина відшкодовувати юридичній особі
публічного права витрати пов’язані з придбанням останньою бланків документів, у тому числі і
відшкодовувати вартість персоналізації. В матеріалах справи є достатньо доказів того, що ДМС
України та її територіальні органи відмовляють в прийнятті документів і в оформленні паспорту
громадянина України для виїзду за кордон, в разі відсутності у заявника платіжного документу про
оплату вартості бланку паспорту в розмірі 120,00 грн., котрий на думку КМ України, МВС
України та ДМС України – є обов’язковим платежем, котрий передбачений оскаржуваним пунктом
4 Порядку надання платних послуг , затвердженого Постановою №1098.
Але також хочу хочу звернути увагу суду на те, що при наданні будь – якої послуги підрозділами
МВС чи ДМС України з Переліку платних послуг, які можуть надаватися підрозділами
Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання,
затверджений Постановою №795 (в редакції Постанови №1098) не передбачається і не
відбувається видача бланку, адже БЛАНК – це друкована стандартна форма якогось документа,
що заповнюється окремо конкретними даними. («Великий тлумачний словник сучасної української
мови»(з дод. і допов.)під редакцією В.Т.Бусел, 2003р.,Київ), а заявники, котрі звернулися за
отриманням платних послуг, передбачених Переліком, в результаті отримання послуги отримують
не бланк, а документ, заповнений конкретними даними, що посвідчує та/або надає певний
юридичний статус та/або факт, підтверджує право заявника на що – небудь.
В моєму випадку, органи ДМС України, відмовляючи мені в прийомі документів для оформлення
паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посилались саме на вимоги п.4 Порядку
№1098, котрий на їх думку встановлює обов’язок громадянина при зверненні до органу ДМС
України з клопотанням про оформлення паспорту для виїзду за кордон подавати платіжний
документ про оплату вартості бланку паспорту в розмірі - 120,00 грн., обґрунтовуючи такий
обов’язок для громадянина товарними накладними. Окрім товарних накладних не існує жодного
нормативно – правового документу, котрий б визначав би обов’язок громадянина при оформленні
паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документу дитини надавати
платіжні документи про оплату вартості бланку і немає також жодного нормативно – правового
документу, котрий визначав би офіційну вартість бланку паспортів і проїзних документів.
Це відверте свавілля органу державної влади, котрий застосовує положення оскаржуваної
Постанови в своїй діяльності, адже ДМС України, вимагаючи оплати вартості бланку паспорта
посилається на контракт між ДМС України і Поліграфічним комбінатом України, в котрому
начебто і визначена вартість бланкової продукції, але як було зазначено мною в позовній заяві за
правилами ст. 511 ЦК України господарсько – договірні зобов'язання не створюють
обов'язку для третьої особи, котрою в даному випадку є особа, що звернулась за отриманням
платних послуг.
Послуги, передбачені пунктами 1-32 Переліку платних послуг, які можуть надаватися
підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати
за їх надання, затверджений Постановою №795 (в редакції Постанови №1098) відповідачем
віднесені до адміністративних послуг, а отже в такому випадку пункт 4 Порядку №1098, в частині
слів «бланку або», «у тому числі вартості персоналізації» суперечить ч.5, ч.6 ст.9, а також
ч.5ч.6 ст.11 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-VI, де
визначено, що;
- Перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги,
визначаються законом;
- Забороняється вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію для надання
адміністративної послуги, не передбачені законом;
- Плата за надання адміністративної послуги вноситься суб’єктом звернення одноразово за
весь комплекс дій та рішень суб’єкта надання адміністративних послуг,необхідних для
отримання адміністративної послуги (включаючи вартість бланків, експертиз,здійснюваних
суб’єктом надання адміністративної послуги, отримання витягів з реєстрів тощо);
- Стягнення за надання адміністративних послуг будь-яких додаткових не передбачених
законом платежів або вимагання сплати будь-яких додаткових коштів забороняється.

8. Окрім цього ч.3 ст.191 Господарського Кодексу України визначає, що на бланки
документів, у тому числі суворого обліку, які використовуються органами виконавчої
влади, іншими державними органами для оформлення результатів надання
адміністративних послуг (крім власних бланків цих органів) встановлюються державні
регульовані ціни відповідно до закону.
Законом, що визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у
процесі формування, встановлення та застосування цін – є Закон України «Про ціни і
ціноутворення»
Відповідно до ст.12 цього Закону державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які
справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну
значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче)
становище на ринку.
Окрім цього хочу звернути увагу суду на те, що згідно з ч.2 ст. 2 Закону №3857 –ХІІ паспорт
громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини – є власністю України і в
жодному випадку не переходять у власність громадян на ім’я котрих ці документи оформлені.
Згідно із Законом N 5294-VI від 18.09.2012р. до абзацу 1 п.8 Положення про паспорт
громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від
23 лютого 2007 року N 719-V було внесено зміни, згідно з котрими бланки паспортів
виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері громадянства (ДМС України) та Міністерства закордонних справ України.
Відповідно до п.12-13 «Положення про Державну міграційну службу України»,
затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р. ДМС України, будучи
юридичною особою є замовником робіт зі створення Державної інформаційної системи
реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування; виконує функції замовника з
розроблення зразків, виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів,
що посвідчують особу. Відповідно до п.1ч.1 ст.2 Закону України «Про Єдиний державний
демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу
чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012р. ДМС України – є розпорядником Єдиного
державного демографічного реєстру. Відповідно до п.8 ч.4 ст. 6 Закону №5492-VІ – розпорядник
Реєстру (ДМСУ) виконує організацію виготовлення, обліку документів та обігу бланків документів,
що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, їх
централізовану персоналізацію. Відповідно до ч.7,8 ст.15 цього ж Закону закупівля бланків
документів здійснюється уповноваженими суб'єктами виключно у порядку, передбаченому
законами України, а уповноважені суб’єкти здійснюють закупівлю бланків документів у державних
підприємств, що входять до сфери управління Національного банку України.
З огляду на це норма, викладена в абзаці 2 п.4 Порядку, про те, що обсяг витрат з придбання
бланків визначається МВС не узгоджується з нормами Закону №5492-VI, Постанови Верховної
Ради України від 23 лютого 2007 року N 719-V та Указу Президенту №405/2011 від 06.04.2011р..
Статтею 20 Закону №5492-VI визначено, що
1. За оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження
строку дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном -
консульський збір у порядку та розмірах, визначених законодавством.
2. За оформлення, обмін дипломатичного паспорта України, службового паспорта України,
посвідчення особи моряка, тимчасового посвідчення громадянина України державне мито
(консульський збір) не справляється.
3. Сплата державного мита (консульського збору) підтверджується відповідним
документом, що додається до заяви про оформлення і видачу документів, передбачених цим
Законом.
А відповідно до абзацу 6 ч.2ст.4 Закону № 3857-ХІІ і пункту 9 “Положення про проїзний
документ дитини”, затвердженого Указом Президента України від 07.09.1994р. №503/94 за
оформлення і видачу проїзного документу дитини державне мито не сплачується.
В цих Законах немає жодного положення де йшлось би про обов’язок громадянина при
оформленні паспорту або проїзного документу дитини відшкодовувати державі якісь додаткові
витрати пов’язані з придбанням бланків та їх персоналізації.

9. - Враховуючи те, що громадянину в результаті розгляду його клопотання про оформлення
документів для виїзду за кордон видається не бланк, а вже готовий документ, закупівля бланків
котрих здійснюється за рахунок видаткової частини Державного бюджету України то в даному
випадку витрати ДМС України, так само як і витрати МЗС України покриваються державним митом.
Декрет Кабінету Міністрів “Про державне мито” №7-93, був прийнятий 21.01.1993р. і має статус
акта, прирівняного до Закону і котрим визначено, що фізичні особи за вчинення в їхніх інтересах
дії та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами
сплачують державне мито. Пунктами 5 та 6 ст.2 Декрету визначено що державне мито справляється
за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон, за видачу
громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його
дії, а також за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з
інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів. Згідно підпункту
“б” пункту 6 ст.3 Декрету ставка державного мита, що справляється за видачу паспорта
громадянина України для виїзду за кордон або продовження строку дії цього паспорта : на
території України, - становить 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , за межами
України - за тарифами консульского збору України.
Щодо законності пункту 27 Переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та
підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 04.06.2007р. №795, викладеного в редакції Постанови Кабінету Міністрів України
від 26 жовтня 2011р. №1098, котрим передбачена плата за послуги з оформлення і видачі
“паспорта громадянина України для виїзду за кордон” з розміром плати за надання послуги
«87,15» гривень, “паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого”
з розміром плати за надання послуги «73,32» гривень, “проїзного документу дитини для виїзду
за кордон” з розміром плати за надання послуги «30,35» гривень.
Пунктом 10 Правил №231 визначено, що особа яка звертається з клопотанням про оформлення
паспорту громадянина України для виїзду за кордон має надати окрім заяви – анкети, копії довідки
про присвоєння ідентифікаційного коду, 2 фотокарток, внутрішнього паспорту громадянина
України ще і квитанцію про сплату державного мита. Для оформлення паспорту громадянина
України для виїзду за кордон для здійснення тимчасових поїздок цей перелік документів – є
вичерпним. Надання інших документів, окрім цих не передбачено жодним нормативно – правовим
актом.
Як було мною зазначено вище, згідно з ч.1, 3 статті 20 Закону №5492-VI за оформлення (у тому
числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку дії документів
справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський збір у
порядку та розмірах, визначених законодавством, що підтверджується відповідним
документом, що додається до заяви про оформлення і видачу документів, передбачених цим
Законом.
- Аналогічну норму містить Пункт 9 «Положення про паспорт громадянина України для
виїзду за кордон», затвердженого Постановою Верховної Ради №2503-ХІІ від 26.06.1992р. , де
зазначено що «За видачу та обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон на
території України справляється державне мито, а за кордоном – консульський збір».
Таким чином відповідно до положень ст.33 Конституції України і Закону № 3857-ХІІ
громадянин України, котрий не має законодавчо встановлених обмежень має право вільно виїхати з
України, а для реалізації цього права держава, за умови сплати ним державного мита, видає йому
відповідний документ, зокрема паспорт громадянина для виїзду за кордон або проїзний документ
дитини для осіб, що не досягли 16- річного віку.
Натомість Кабінет Міністрів України оскаржуваним пунктом 27 Переліку платних послуг, які
можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007р. №795, (викладеного в редакції Постанови
Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011р. №1098) всупереч ч.1 ст.50 Закону України «Про
Кабінет Міністрів України» доповнив зазначені вище законодавчі акти положеннями, котрі ними
не передбачені, визначив ДМС України суб’єктом надання платних адміністративних послуг, хоча
такий статус має бути визначений на рівні Закону і встановив додатково, поруч з законодавчо
визначеною платою, ще плату додаткову за так звані послуги Державної міграційної служби з
оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з розміром плати за

10. надання послуги 87,15 гривень, паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну
втраченого з розміром плати за надання послуги 73,32 гривень, проїзного документу дитини для
виїзду за кордон з розміром плати за надання послуги 30,35 гривень, котрі по своїй суті, виходячи зі
змісту ст.272 Цивільного Кодексу України є не послугами, а обов’язком ДМС України. Наказом
ДМС України №48 від 11.03.2013р. були затверджені інформаційні та технологічні картки
адміністративних послуг, із вступної частини котрого слідує, що він був виданий на виконання ст.8
Закону України «Про адміністративні послуги», котра зобов’язує суб’єктів надання
адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку вони надають відповідно до
закону, затверджувати інформаційну і технологічну картки. Відповідно до п.3ч.1ст.1 Закону №
5203-VI суб’єкт надання адміністративної послуги – це орган виконавчої влади, інший державний
орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові
особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги. Про те, що суб’єкт
надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги
встановлюється виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання
адміністративних послуг каже і пункт 2 ч.1 ст.5 Закону № 5203-VI, але жодної правової норми,
котра б визнавала за ДМС України статус суб’єкта надання адміністративних послуг не існує.
Всупереч вимозі п.4ч.1ст.5 Закону України «Про адміністративні послуги» ДМС України
самостійно визначила платність так званих «адміністративних послуг» і в додатках 4-5 до Наказу в
інформаційних картках щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в
тому числі і дострокового оформлення в пункті 11.1, де зазначені нормативно – правові акти, на
підставі яких стягується плата, окрім Декрету КМУ «Про державне мито», міститься посилання і на
Постанову КМУ №1098, як на НПА, що визначає обов’язок оплати послуг ДМС та оплати вартості
бланку.
Вищевикладене свідчить про те, що оскаржувані положення Постанови №1098 – є незаконними,
носять дискримінаційний характер, в процесі застосування порушують мої конституційні права і
свободи, а також можуть спричинити порушення прав моєї дитини у майбутньому, а отже виходячи
з принципів здійснення правосуддя в адміністративних справах відповідно до котрих СУД,
керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та
свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності
держави вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних
договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
ПРОШУ СУД ЗАДОВОЛЬНИТИ ЗАЯВЛЕНІ ПОЗОВНІ ВИМОГИ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ.