Життя і творчість Федора Достоєвського

1. Федір Михайлович Достоєвський — російський прозаїк, мислитель та
публіцист, який у своїй творчості порушив соціальні, моральні, психологічні,
філософські та релігійні питання, що набули першочергового значення в історії
людства XX ст. Розвиваючи кращі традиції реалізму, він розробив нові підходи
до художнього осмислення людини й світу, які торували шляхи духовних та
мистецьких шукань наступних поколінь письменників. Художня творчість Ф.
Достоєвськогостановила своєрідну художню лабораторію, в якій досліджувалася
боротьба «Бога з дияволом» у людській душі та апробувалися нові засоби
психологічногоаналізу свідомості та підсвідомості особистості. Сам письменник
називав свою творчу манеру «фантастичним реалізмом». Ф. Достоєвський є
одним із геніїв людства. Сила його творів полягає у висвітленні тих філософських
і моральних проблем, які в XIX ст. ще тільки зароджувалися. Саме у зв’язку з
Достоєвським говорять про пророчу місію літератури, про передбачення,
випередження письменниками XIX ст. майбутніх кризових явищ гуманітарного
характеру, таких як втрата ціннісних орієнтирів, сенсу життя, віри, посилення
егоїстичного начала особистості, насильство в його найжахливіших формах. Усе
це, на жаль, стало реальністю для світу в XX ст., і творчість Достоєвського є
застереженням майбутнім поколінням.
З ім’ям Достоєвського пов’язане мистецтво високої інтелектуальної
напруженості, філософського розмаху, витонченого психологічного аналізу
внутрішнього світу особистості. За силою проникнення в таємниці буття, за
масштабністю порушених універсальних загальнолюдських питань російського
письменника порівнюють з Данте, Шекспіром, Сервантесом, Руссо, Гете.
Загострена увага до людини в усіх виявах її праведної і грішної натури, надія на
відновлення людського навіть у найпримітивнішому, пропащому індивідуумі
визначають авторську позицію Достоєвського й центральний напрямок його
духовних пошуків.
З плином часу стає дедалі очевиднішою думка про те, що Достоєвський не
«жорстокий талант», не «злий геній наш», як писала про нього критика XIX -
початку XX ст. Суть його творчостілаконічно й точно висловив М. Добролюбов,
визначивши як спільну рису всіх творів письменника «уболівання за людину».
Творчість Достоєвського є одним із стимулів розвитку екзистенціалістської
філософії, етики та естетики XX ст. Ґрунтовно висвітлені ним теми трагічної
самотності людини, «розірваної», суперечливої свідомості й підсвідомості
зумовили розвиток літератури в новому напрямку. Від Достоєвського йшли у
своємурозумінні катастрофічного стану світу російські(М. Бердяєв, В. Соловйов,
Л. Шестов, В. Розанов, Д. Мережковський) і західноєвропейські письменники-
філософи (Т. Манн, А. Камю, Ж.П. Сартр, Г. Белль). Достоєвський відкрив нові
шляхи в мистецтві, новий тип художньої свідомості. Під його пером реалістичний
російський роман 40-70-х років XIX ст. набув рис універсального філософського
дослідження світу й людини.

2. Сміливий експериментатор, новатор, Ф. Достоєвський, за словами відомого
літературознавця М. Бахтіна, здійснив «Коперників переворот» і в царині жанрів,
ставши творцем проблемного ідеологічного поліфонічного роману - тобто
роману, у якому «голоси» героїв набувають рівноцінного, автономного й
незалежного від авторської точки зору звучання. У світовій літературі з’явився
новий герой - носій філософської ідеї чи навіть цілісної філософської теорії, яку
він перевіряє ціною усього свого життя, випробовуючи на собі облагороджуючу
або згубну дію тих чи інших теоретичних концепцій. Герой Достоєвського
проходить усі кола Дантова пекла в пошуках відповідей на «прокляті питання»
людського існування. Він відчуває універсальні й загальні питання як глибоко
особисті, як такі, що вимагають нагального розв’язання.
Життя Ф. Достоєвського у датах і фактах
11 листопада 1821 р. — народився в Москві, у родині лікаря.
1837 р. — переїхав до Петербурга, де вступив до Інженерного училища. Того ж
року померла мати письменника, а через два рокипо тому за загадкових обставин
пішов з життя і його батько. Після втрати батьків Достоєвський відмовився від
права на спадкове володіння землею та кріпаками.
1843 р. — завершив повний курс навчання у вищому офіцерському класі та був
зарахований до інженерного корпусу при Санкт-Петербурзькій інженерній
команді, проте вже наступного року залишив військову службу й зосередився на
літературній творчості.
1845 р. — дебютував романом «Бідні люди», який дістав високу оцінку в
літературних колах.
1846 р. — познайомився з М. Петрашевським, послідовником учення
французького філософа-утопіста1 Шарля Фур’є2, та увійшов до таємного
політичного гуртка, члени якого, маючи на меті підготовку «перевороту в Росії»,
розповсюджували відповідну пропагандистську літературу для солдатів і селян.
23 квітня 1849 р. — за участь у діяльності гуртка був заарештований і як «один із
найважливіших» змовників засуджений до розстрілу.
22 грудня 1849 р. — у Петербурзі відбулася інсценізована процедура заміни
страти «бунтівників» менш суворим вироком: за хвилину до розстрілу
письменнику було оголошено, що він засуджується на чотири роки каторжних
робіт з подальшою солдатською службою. Період покарання, що тривав довгих
десять років, збагатив Достоєвського безцінним духовним і життєвим досвідом,
який позначився на його світоглядних засадах та подальшій літературній
творчості. Враження від перебування на каторзі безпосередньо відобразилися у
його знаменитих «Нотатках із Мертвого дому» (1862).

3. 1857 р. — відбулося вінчання Ф. Достоєвського з М. Ісаєвою. Цей шлюб, однак,
виявився нещасливим і завершився смертю дружини 1864 р.
1859 р. — завдяки клопотанням друзів письменник здобув можливість
повернутися до Санкт-Петербурга.
Перша половина 1860-х рр. — разом із братом Михайлом видавав часописи
«Час» (1861—1863) та «Доба» (1864—1865). Крім поштовху до розвитку публі-
цистичного таланту, журналістська діяльність надихнула письменника на
створення романів, які можна було б друкувати у періодиці частинами «з
продовженням». Першим таким твором став роман «Принижені й скрив- Я
джені» (1861).
1862 р. — у закордонній подорожі познайомився з видатним російським
письменником і мислителем О. Герценом. По слідах цієї поїздки були на- Щ
писані «Зимові нотатки про літні враження».
1864 р. — поява «повісті-парадоксу» «Нотатки з підпілля», у якій був І|
створений знаковий для творчості Достоєвського тип «підпільної людини».
Того ж року пішов із життя старший брат письменника, чиї боргивін узяв на себе.
1866 р. — одружився із секретаркою-стенографісткою А. Сніткіною, яка
стала його вірною супутницею до кінця життя. Цим роком датується за-
вершення роману «Злочин і кара» — першого з п’ятірки його вершинних
романів, до якої також належать «Ідіот» (1868), «Біси» (1872), «Підліток»
(1875), «Брати Карамазови» (1879—1880).
1876—1878 рр. — щомісяця видавав «Щоденник письменника», де виступав як
філософ, мораліст, проповідник.
1880 р. — на засіданні товариства любителів російської словесності виголосив
Пушкінську промову, яка стала подією в культурному житті російського
суспільства.
26 січня 1881 р. — Ф. Достоєвський помер.
Біографія
Дитинство майбутнього письменника було нелегким. Народився він у сім’ї
відставного військового лікаря 1821 року в Москві. Батько був людиною
нестриманою, грубою, скупою, до того ж пиячив. Підтримувала сімох дітей
добра, релігійна, хазяйновита мати, яка прожила недовго.
За волею батька Федір вступив до Головного військово-інженерного училища в
Петербурзі, хоча покликання до військової справи не відчував. У цьому
навчальному закладі викладали не лише технічні та військові дисципліни, але й
французьку мову, живопис, історію, літературу. Студенти серйозно, фахово
займалися літературною працею, читали твори зарубіжних авторів різними
мовами й обговорювали прочитане.

4. У 1839 році Достоєвського приголомшила звістка про трагічну загибель батька,
якого вбили селяни. Мабуть, саме це й спричинило хворобу Федора — епілепсію.
Після закінчення училища (1843) Достоєвський став офіцером і отримав
призначення до інженерного корпусу. Але служба цікавила його мало, він пішов у
відставку, вирішивши присвятити себе літературній праці. Одним подихом він
перекладає «Ежені Гранде» О. де Бальзака, а потім пише власний твір — повість у
листах «Бідні люди». Критики щиро привітали новий літературний талант.
Упродовж наступних трьох років (1846-1849) з’являються повісті Достоєвського
«Двійник», «Хазяйка», «Білі ночі», «Неточна Незванова». Молодий письменник
знайомиться з Іваном Тургенєвим, Миколою Некрасовим й іншими митцями та
критиками. Але його увага у своїх творах до людини, складності її долі,
непередбачуваності її вчинків, таємних передчуттів, психологічних загадок
викликали критичні відгуки, які він болісно переживав.
У 1847 році Достоєвський зближується з Михайлом Буташевичем-
Петрашевським, чиновником Міністерства іноземних справ, який пропагував ідеї
утопічного соціалізму Фур’є. На зборах гуртка говорили про перебудову
суспільства, про необхідність скасування кріпацтва, навіть шляхом повстання.
Гурток викрили, а його учасників, серед них і Достоєвського, заарештували.
Вирок суду — страта. 22 грудня 1849 року групу молодих петрашевців вивели на
одну з петербурзьких площ, де стояли солдати з рушницями напоготові.
Засудженим зав’язали очі. Потяглися страшні хвилини очікування. Раптом —
цокіт кінських копит, солдатам дають команду: «Вільно!» Ад’ютант царя
оголошує, що імператор помилував бунтівників і замінив смертну кару чотирма
роками каторжних робіт, а після цього — солдатською службою.
Шістнадцять діб у сорокаградусний мороз на відкритих санях везли петрашевців
до Західного Сибіру. Там, у Тобольську, їх відвідали дружини декабристів, які ще
двадцять років тому поїхали на каторгу, щоб підтримати своїх чоловіків. Мужні
жінки подарували Достоєвському Євангеліє, яке той свято беріг усе життя.
Умови перебування в тобольському острозі були жахливими: письменникові
довелося спати на спільних нарах з убивцями та злодіями, працювати по коліна в
холодній воді. Не легшими були умови в омському острозі та на солдатській
службі в Семипалатинську.
Через кілька років Достоєвський отримав офіцерський чин, закохався й
одружився. Новий цар Олександр II дозволив петрашевцям повернутися до
столиці.
Свої спогадипро каторгуписьменник виклав у творі «Записки з Мертвого дому».
« Не знаю кращої книжки з усієї нової літератури, включаючи Пушкіна,—
захоплено відгукнувся Лев Толстой. — Погляд... щирий, природний і
християнський».
З 1861 року Достоєвський разом зі своїм братом Михайлом видає в Петербурзі
журнал «Время», а після його заборони — журнал «Епоха». У цей час він

5. визначає власний погляд на завдання російського письменника й громадського
діяча. Його ідеї — це своєрідний російський варіант християнського соціалізму.
У 1862 році Достоєвський здійснив подорож Західною Європою, яка укріпила
його в думці, що необхідно боротися з усесвітнім злом, яке все більше завойовує
душу людини. Він починає писати один із ключових своїх творів — роман
«Злочин і кара».
Наступні роки приносять Федору Михайловичу і літературну славу, і великі
душевні випробування: втрату дружини, банкрутство, борги. Йому довелося
навіть продати свої ще не написані романи.
Під час роботи над повістю «Гравець» Достоєвському допомагає стенографістка
Ганна Сніткіна, яка стала для письменника помічницею, а згодом — дружиною і
другом. Через борги родині Достоєвських довелося близько п’яти років
перебувати за кордоном. Там було створено романи «Ідіот» і «Біси».
Достоєвський постійно працював, практично не підводячись з-за письмового
столу. Нарешті він міг вільно творити, його творчість було визнано видатним
досягненням світової літератури, він мав сімейний затишок на дачі поблизу
Новгорода. Але хвороби перемогли, і в 1881 році письменника не стало.
Літературознавці відзначають, що впродовж творчого шляху світогляд
Достоєвського змінювався, і це відбилося у його творах. У ранньому періоді
(1840-ві рр.) він відчував вплив романтизму й сентименталізму, перейшов від
традицій натуральної школи до поглибленого психологізму. Другий період (1850-
1860-ті рр.) — перехідний (шіллерівський) — розчарування в ідеях соціалістичної
утопії, прихід до антигероя, героя-бунтаря. Третій період (останні 15 років) — це
розквіт творчості, коли письменник відмовився від крайніх, відкрито
революційних форм боротьби, утвердився у своїх релігійно-моральних
переконаннях.
Більшість дослідників творчості Ф. Достоєвського і його біографів вважає, що
шлях шукань Достоєвськогоумовно можна поділити на три періоди (пропонуємо
опорно-смисловусхему-алгоритм, що розкриває світоглядні позиції письменника
на різних життєвих етапах і художні принципи їх втілення в літературній
спадщині).

6. Характерні особливості художнього світу Ф. Достоєвського:
1) пафос «уболівання за людину», «пошуки людини в людині», відродження
духовно «загиблої» особистості, утвердження «діяльного співчуття» й
напруженого поривання до ідеалу, закоріненого в християнській системі
цінностей;

7. 2) наголос на проблемах індивідуального свавілля особистості, її моральної
відповідальності, бунту проти суспільної несправедливості та пошуків
істинних духовних орієнтирів;
3) зосередженість на гострих, кризовихмоментах життя суспільства та окремої
особистості; зображення глибоких суперечностей та катастроф духовного
буття людини;
4) герой — носій певної філософської «теорії», яку він перевіряє ціною свого
життя; при цьому сама «теорія» переживається ним надзвичайно емоційно,
набуваючи характеру хворобливої «ідеї-пристрасті»;
5) зображення двоїстості людської вдачі, в якій добро бореться зі злом;
розкриття небезпечних руйнівних сил в індивідуальній та суспільній сві-
домості; увага до сфери підсвідомого, ірраціонального (звідси наявність у
сюжетах символічних снів, галюцинацій, фантастичних елементів тощо);
6) наявність героїв -«двійників», що пародіюють «теорію» центрального
персонажа, вияскравлюють окремі її елементи, доводячи їх до «хімічно
чистого» стану та логічної завершеності;
7) різні модифікації типів «маленької людини», «мрійника», «блазня»;
наскрізні мотиви «бідних людей», «принижених і скривджених», «злочину
та кари», духовного «підпілля», «таємниці», «великого міста» (так званий
«петербурзький міф») та ін.;
8) широке використання християнських сюжетів, образів та символів*',
зосередженість на релігійних питаннях та утвердження євангельської етики;
9) розробка романного жанру, в якому синтезуються елементи «ідео-
логічного», морально-філософського, соціально-психологічного та
кримінального романів й на основі принципу поліфонії** відтворюється
полеміка різних точок зору, що відбиває основні дискусії тогочасної доби;
10) новий тип філософської, психологічно поглибленої оповіді, в якій
помітну роль відіграють драматичні елементи (діалог, характерна для драми
концентрація часу й місця подій, стрімка динаміка розвитку сюжету,
насиченість фабули подіями тощо);
11) провідна роль прийому антитези;примхливіпоєднання реального та
ірреального, наявність символічного підтексту в образах речей та природи;
підвищена, надривна емоційність мови героїв.
.Голос письменника: із висловлювань Ф. Достоєвського
«Людина — це таємниця, її треба розгадати, і якщо будеш її розгадувати все
життя, не кажи, що згайнував час; я заклопотаний цією таємницею, бо хочу бути
людиною».

8. «Бог посилає мені миті, коли я цілком спокійний; і в ці миті я склав собі символ
віри, де все для мене ясно і свято. Цей символ віри дуже простий, ось він: вірити,
що немає нічого прекраснішого, глибшого, симпатичнішого, розумнішого,
мужнішого, довершенішого за Христа, і не тільки немає, але й з ревнивою
любов’ю кажу собі, що й не може бути. Мало того, якби хтось мені довів, що
Христос поза істиною... то мені краще було б залишитися із Христом, ніж з
істиною».
«Щастя — в духовному багатстві, в жертві своїм «я» заради усіх».
«Мистецтво є такою самою потребою для людини, як їжа та питво».
«Мене називають психологом, неправда, я лише реаліст у вищому сенсі, тобто
зображаю всі глибини душі людської».
Думки про письменника
«...центральною ідеєю, якій служив Достоєвський всією своєю діяльністю, була
християнськаідея вільного загальнолюдськогоєднання, всесвітнього братерствав
ім’я Христове. Цю ідею проповідував Достоєвський, коли говорив про істинну
Церкву, про всесвітнє православ’я; у ній же він вбачав духовну, але ще не
виявлену сутність російського народу, всесвітньо-історичне завдання Росії, те
нове слово, яке Росія має сказати світові...
Його ідеал потребує не лише єднання всіх людей і всіх справ людських, а головне
— людяного їх єднання. Річ не в єдності, а у вільній згоді на єднання. Річ не у
величі або важливості загального завдання, а в добровільному його визнанні».
В. Соловйов
«Це був пророк, це був усього доброго вчитель, це була наша громадянська
совість».
П. Третьяков
«Геніальність Достоєвського безперечна, за силою змалювання його талант є
рівним, мабуть, лише Шекспірові».
Максим Горький