1. «Особистісно орієнтований підхід
до процесу навчання хімії
через елементи технології
«Створення ситуації успіху»»
Вчитель хімії
Базюк Л.О.

2. Найголовніша формула успіху — знання “як поводитися з людьми”.
Т.Рузвельт
Численніість дріібних успііхіів не гарантує великоїї перемоги..
Численн сть др бних усп х в не гарантує велико перемоги
В.Швебель
Успііх не шукатиме тебе,, ти сам мусиш його шукати..
Усп х не шукатиме тебе ти сам мусиш його шукати
У. Братан
Успііх — насліідок іі не повинен бути метою..
Усп х — насл док не повинен бути метою
Г.Флобер
Успіх — ось що створює великих людей.
Наполеон І
П.Буаст
Успііх — це шлях,, а не мета..
Усп х — це шлях а не мета
Б.Світленд
«Ти можеш» — повинен нагадувати вчитель учню.
«Він може» — повинен нагадувати колектив.
«Я можу!» — повинен повірити в себе учень.
В.Шаталов
Учень прагне до успіху
На час вступу до школи дитина володіє достатньою інформацією про
навколишній світ і, як правило, почувається досить пристосованою до нього. В
якому б середовищі не ріс малюк, він з оптимізмом дивиться у майбутнє і
приходить до школи сповнений бажання вчитися.
Чому дошкільник відчуває смак до успіху і відзначається оптимізмом?
Бо він самостійно, спираючись на свій розум, справляється з важливими для
нього проблемними ситуаціями; бо життя його не позбавлене задоволень, що
відповідають його вікові. І тому, якщо дитину позбавити очікування
завтрашньої радості, якщо її позбавити віри в себе, не варто сподіватися на її
світле майбутнє.
Для більшості педагогів ця істина - аксіома. І все-таки, якщо «навчити»
може лежати в площині ремесла, то «подарувати радість» лежить у площині
мистецтва. Тому, імовірно, відомому педагогу С. Соловейчику приписують
таку думку: «Педагогіка — це наука про мистецтво виховання». Ось приклад.
Кажуть, діти біжать у гімназію. Чому?
У перший день учневі сказали: «Які ми раді, що ти будеш учитися в
нас!». Учитель сказав, що він гарний. Директор похвалив батьків за зовнішній
вигляд дитини в її присутності.

3. Його називають «дорогим». Коли вчитель зауважує, він говорить
«вибач, але, здається, ти шумиш». У школі дві оцінки — добре і нічого.
Учителі та учні ставлять новачку безліч запитань, але не цікавляться, хто його
батьки.
От якби так було всюди!..
Влада в руках розумного вихователя схожа на жезл регулювальника,
який одному потоку дає рух, інший гальмує, а загалом забезпечує безпеку
кожному учасникові руху.
Вміння правильно розпорядитися владою, карати винних, заохочувати
гідних свідчить про високий професіоналізм педагога. Вчитель може казати
учневі неприємні речі, але, якщо дитина відчуває, що вчитель хоче зрозуміти її,
цікавиться її емоційним станом, вона приймає його зауваження й вірить йому.
Якщо ж учитель не цікавиться внутрішнім світом вихованця, то й діти не
вчаться розуміти його стан.
Інтелектуальні контакти не забезпечують емоційного контакту. Інакше
кажучи, розмови про те, щоб учитель розумів учня, тільки половина правди.
Це однобічний емоційний зв'язок. Потрібен і зворотний зв'язок, щоб і учень
розумів стан учителя. Однобічний емоційний контакт — це початок
індивідуального підходу, а двосторонній — особистісного.
Діти пробачають багато що, але не пробачають байдужості. За відгуками
дітей, кращі з їхніх учителів вели уроки так, що здавалося, ніби весь урок вони
були зайняті саме тобою. Як цього домагаються? Іноді це «іскра божа», а
частіше майстерність, доведена до мистецтва. Погодьмося з тим, що `
«талантом можеш ти не бути, але майстром ти бути зобов'язаний», і навчімося
дарувати дитині радість.
Не шукайте у великих педагогів відповідей на ваші сьогочасні
проблеми. Живіть їхніми ідеями і почуттями, пропустіть їх через своє серце, а
дійте так, як вам підказує інтуїція й досвідчений колега. Ось приклад з
педагогічного досвіду.
Один учитель, знайомлячись з учнями, протягом деякого часу записував
на кожного з них „розклад": на лівому боці аркуша записував усі «плюси»
учня, а на правій — «мінуси». Після того, як знайомство було завершене,
учитель відривав праву частину аркуша і викидав. А ліва частина була для
нього «козирями» у грі з дітьми за їхнє майбутнє.
Очікування радості має пронизувати все життя дитини. Тому головний
зміст діяльності вчителя полягає в тому, щоб створити кожному вихованцю
ситуацію успіху. Ситуація — це поєднання умов, які забезпечують успіх, а сам
успіх — результат подібної ситуації.
Важливо мати на увазі, що навіть разове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне самопочуття дитини. Але ситуація успіху
може стати спусковим механізмом подальшого зростання особистості.
Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, що
народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися.

4. Із соціально-психологічної точки зору, успіх — оптимальне
співвідношення між очікуваннями оточуючих особистості та результатами її
діяльності.
З психологічної точки зору, успіх — це переживання стану радості,
задоволення результатами діяльності.
З педагогічної точки зору, ситуація успіху — це таке цілеспрямоване
організоване поєднання умов, за якого створюється можливість досягти
значних результатів у діяльності.
Старший школяр до свого успіху підходить аналітично, шукає його
корені, прогнозує розвиток успіху. В основі очікування успіху в
старшокласників лежить прагнення утвердити своє «Я».
Успіх розрізняють як: передбачуваний, констатований, та
узагальнюючий.
Чи завжди успіх — це добре? Чи не зникне звичка до радості, чи не
зникнуть стимули досягнення? Будь-яке педагогічне явище слід розглядати в
діалектичній парі: успіх—неуспіх. Зрозуміло, що неуспіх любити не можна,
але поважати його треба. Успіх може розкрити особистість, неуспіх —
формуватиме кращі якості.
Будь-який успіх неможливо розглядати без порушення питання: для
чого? Саме це визначає мотивацію учня. Які ж фактори визначають її?
Актуальність теми
Одним з основних завдань сучасної школи є підготовка учнів до життя в
сучасному техногенному суспільстві. В період формування особистості,
школярів, оберігаючи їх природну індивідуальність, необхідно зосереджувати
зусилля на вихованні в учнів впевненості, віри у свої можливості, в
озитивні перспективи майбутнього. Кожному учню необхідно створити
психоемоційний комфорт у школі в період демократизації та гуманізації
навчання. Такий особистісно орієнтований підхід до процесу навчання і
виховання лежить в основі педагогічної технології «Створення ситуації успіху».
Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення
наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи. Ситуація успіху
досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Створена
ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими,
для подальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд
активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву
стійкість, здатність до протидії. Така технологія допомагає розв'язувати
проблеми зниження інтересу до навчання, агресивності, неслухняності,
ізольованості, лінощів учнів, розвитку своєї пізнавальної активності під час
переходу до наступного класу.
Завдання педагога — допомогти особистості дитини зростати в успіху,
дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в
житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. У сучасних умовах

5. ринкової економіки нашій країні необхідні професіонали, які мають одну з
найцінніших людський якостей — стійкість у боротьбі з труднощами.
Саме через створення ситуації успіху вчитель досягає бажання учнів
вивчати предмет, залучає своїх вихованців до участі в творчо-пошуковій,
науково-дослідницькій роботі, допомагає учням долати труднощі, відчути
радість перемоги, впевненість у власних знаннях. Отже, проблема
«Особистісно орієнтовний підхід до процесу навчання хімії через елементи
технології "Створення ситуації успіху"» актуальна, і від її розв'язання
значною мірою залежить успіх роботи вчителя.
Фактори, які визначають успіх
Можна виокремити чотири фактори, які визначають рівень
мотивації досягнення успіху:
1) прагнення успіху;
2) надія на успіх;
3) суб'єктивно оцінена імовірність досягнення успіху;
4) суб'єктивні еталони оцінки досягнень.
Прагнення успіху в якій-небудь діяльності можна виразити
фразою: «Я хочу це зробити». Протилежний варіант виявляється в
мовчазному і бездушному сидінні на уроці («Я вам не заважаю, і ви мене
не чіпайте»). Саме тому більшість нових технологій навчання ґрунтується
на внутрішньо мотивованій діяльності.
Надія на успіх виражається тезою «Мені це під силу, я впораюся, я
упевнений у собі». Протилежний варіант позиції: «Я не зможу цього
зробити, я ніколи не впораюсь, у мене це все одно не вийде».
Професійний педагог знає, що наявність віри в успіх у кожного учня
та вміння продемонструвати класу цю впевненість сприяють
вільному залученню учнів у пізнавальну діяльність.Ось як описав подібну
впевненість своїх студентів один із викладачів американського коледжу:
«Студенти, які мали вивчити курс російської мови, прийшли на перше заняття з
деякими побоюваннями з приводу його складності. Викладач з'явився в
аудиторії разом зі своїм собакою. Не сказавши студентам ні слова, він наказав
собаці сісти, лягти, дати лапу — все російською. Собака точно виконала усі його
команди. «Бачите, яка легка російська мова, —заявив викладач, — навіть
мій собака може її вивчити». Формування впевненості в успіху в кожного ще
до початку виконання навчальної процедури має стати одним із
найважливіших педагогічних завдань.
Імовірність досягнення успіху — це стан, що побутовою мовою
виражається так: «Усе залежить від мене, я — джерело, ситуація
змінюється, якщо я на неї впливаю». Протилежна позиція: «Я — нікчема, від
мене нічого не залежить, хтось визначає ситуацію, а не я».
Суб'єктивні (індивідуальні) еталони оцінювання досягнень
виробляються в процесі безпосереднього спілкування вчителя й учня і
реалізують принцип: «Сьогодні ти став кращим, ніж учора». Подібні

6. орієнтації й визначають «поведінковий сценарій переможця» — людина, що
активно діє, багато й охоче працює, досягає бажаного результату.
Якщо в учня немає надії на успіх у справі, якою він зайнятий, у нього
з'являється альтернативний варіант поведінки — уникнення невдач. У цьому
випадку стан учня визначається бажанням зробити все, щоб уникнути
можливих неприємностей, не допустити ударів по самолюбству, не дозволити
його привселюдно засуджувати чи карати себе. В цій ситуації учень
практично припиняє активні дії (він, власне, припиняє вчитися!!!).
Основні реакції учня в даній ситуації такі:
• Знеособлювання навчальної діяльності: воно виявляється в тому,
що сам учень не виявляє ніякої ініціативи. Отримавши завдання —
виконує, немає спонукання ззовні — чекає його. В результаті він цілком
перетворюється на об'єкт маніпулювання.
• Відчуження навчальної діяльності. Учень признається сам собі:
«Ця діяльність мені не потрібна, вона не моя, і без неї в житті обійдуся,
вона мені може й не знадобиться».
• Відторгнення всього, що пов'язане з навчальною діяльністю,
насамперед джерела неприємностей — учителя («він погано пояснює»),
програми («вона всім не дається»), оцінок («вони несправедливі»).
• Зниження значущості діяльності: формується ставлення до
навчального предмета як до не дуже потрібного («і без хімії люди
можуть прожити»).
В остаточному підсумку тривале перебування в ситуації уникнення невдач
може призвести до дуже хворобливого процесу, пов'язаного зі зниженням
самооцінки. Це останнє, до чого змушений удатися учень в цій позиції. До
цього він застосовує захисні механізми, про які йшлося вище і які не
дозволяють знижувати самооцінку.
Ситуація уникнення невдач пов'язана з явищем «субстресії», суть
якого полягає в тому, що діти не можуть вирішити навіть добре відомі
завдання в присутності вчителя, в якого вони тривалий час терпіли
невдачі.
Проте зовсім іншою є поведінка учня, свідомого свого успіху.
Головною особливістю особистості зі сформованою надією на
успіх є те, що вона не боїться конкуренції або ситуації, де потрібно
себе виявити. Вона ставить перед собою мету, має чітке уявлення про
неї, розумно планує її досягнення. В діяльності такий учень —
наполегливий, завзятий, самостійний. По закінченні роботи
знаходить варіант зворотного зв'язку, щоб усвідомити отриманий
результат. Має стійку реалістичну оцінку.
Причини невдач шукає насамперед у собі.

7. А учень зі страхом невдачі уникає ситуацій, в яких треба себе
виявити. Він або пасивно підкоряється, або йде на нерозумний ризик. Він
боїться конкуренції, ставить або дуже високу мету (будує повітряні
замки), або надто просту (тупцює на місці), болісно спр иймає критику.
Він не долає труднощів, а втікає від них, боїться зворотного зв'язку, не
сподівається на позитивний результат, має завищену або занижену
нестійку самооцінку. Успіх пояснює вдалим збігом обставин, а
невдачу, як правило, — поганими особистими здібностями. Під час
планування використовує глобальну стратегію й жорстко (незалежно
від умов) рухається до передбачуваного результату, часто взагалі
ухиляється від планування, тому що досягнення результату для нього
завжди проблематичне, тобто він явно виявляє реакції несформованого
діяча.
Проблема внутрішньої активізації учнів, забезпечення умов для
створення кожному учню ситуації успіху пов'язані з оцінною діяльністю.
Формування особистісного стандарту, що зумовлює реалістичність вимог
до себе, усвідомлення своїх можливостей робить суб'єкта незалежним та
емоційно стійким у разі невдачі.
Теоретична база проблеми
Успіх — це талант у навчальній діяльності, досягнення позитивних
результатів, визнання особистості учня класом, товаришами, вчителем. Успіх
може бути очікуваним і неочікуваним, підготовленим і непідготовленим,
короткочасним і тривалим, направленим на подальший розвиток дитини.
Теоретичним підґрунтям здійснення особистісно орієнтовного навчання
хімії через технологію «Створення ситуації успіху» є «педагогіка добра» (В. О.
Сухомлинський). Основа цієї педагогіки — виховання без покарання,
підвищення ролі слова та особистості вчителя, природне виховання та
вільний розвиток особистості в педагогічно продуманому соціальному
середовищі. У вихованні та навчанні мають бути раціонально поєднані
любов до дитини, повага до особистості та вимогливість. Педагог
повинен піклуватися про те, щоб навчально-виховний процес, який він
організовує, містив у собі ситуацію успіху. Дати дітям радість праці,
радість успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної
гідності — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію
для переборення труднощів, бажання вчитися. Для цього педагог у
навчальному процесі повинен використовувати різноманітні методи
стимулювання навчальної діяльності: метод пізнавальної ділової гри, метод
створення пізнавальної дискусії, метод і прийом самостійної роботи, метод
евристичної бесіди тощо.
Учителю, будь сонцем, яке випромінює
людське тепло, будь ґрунтом, збагаченим

8. ферментами людських почуттів, і сій
знання не тільки в пам 'яті і свідомості
своїх учнів, а й у душах і серцях.
Ш. Амонашвілі
Установка викладача та успіх учня
Дійсно, установки викладача відіграють значну роль у досягненнях
учнів. Про це свідчить відкритий професором соціальної психології
Гарвардського університету Р. Розенталем «ефект Пігмаліона». Відкриття
цього ефекту відбулося під час проведення експерименту з двома групами
учнів, між якими не було істотних відмінностей у здібностях та успіхах у
навчанні. Але одну групу представили викладачам як досить сильну і здібну.
Отже, починаючи заняття, викладачі мали різні уявлення про ці по суті одна-
кові групи. Але саме ці уявлення призвели й до різних установок
викладачів. У результаті тільки за різницею в установках уже через
декілька місяців група, яка характеризувалась як здібна та сильна, значно
покращила свої інтелектуальні здібності та обігнала в успіхах своїх
товаришів з контрольної групи.
Ефект Пігмаліона був виявлений Розенталем у різних видах діяльності
відносно підлітків та дорослих. Викладачі, на думку Розенталя, створюють
певні установки відносно певних груп, певних учнів і поводять себе так,
щоб ці прогнози здійснилися. Залежно від того, яка установка викладача
— позитивна чи негативна, відбуваються адекватні зміни в поведінці учнів.
Позитивне, доброзичливе ставлення до певних учнів сприяє тому, що вони
починають краще вчитися, поводитися ставитися до викладача. І навпаки,
негативна установка відносно певних учнів змушує педагога з підвищеною
вимогливістю, недовірою, підозрою ставитися до них. Ті, відчуваючи таке
ставлення до себе, починають, у свою чергу, недоброзичливо ставитися до
викладача. В результаті погіршується успішність цих учнів, виникають
конфлікти. Всього цього можна було б уникнути, якщо б викладач з повагою,
довірою ставився до учнів (змінив негативну установку на позитивну).
На формування установки викладача до учнів впливає цілий ряд
факторів:
• ставлення учня до навчання, викладача, зовнішність учня, попередня
інформація про учня тощо. Так, деякі викладачі сприймають учнів за
їхньою зовнішністю (улюбленці та непривабливі). І звичайно це призводить
до необ'єктивної оцінки діяльності слухача. Про це свідчать проведені
експерименти з двома групами учнів (улюбленців та непривабливих).
Улюбленці навмисно робили помилки у виконанні вправ, непривабливі
виконували завдання викладача правильно. Проте середній бал перших був
вищим.
Істотно впливає на установку викладача і його атрибуція, тобто
приписування іншій людині мотивів поведінки, особистісних характеристик.
Не знаючи причин поведінки учня або знаючи їх недостатньо, викладач

9. приписує йому мотиви поведінки на основі свого викладацького досвіду
(дуже поширене гостре бажання «причесати оточуючих під свій гребінець»!).
Якщо викладач виявляє неприязнь, негативну установку до грубого,
неохайного або відстаючого учня, той відчувши таке ставлення, почне ще
гірше ставитися до навчального закладу, навчання, самого викладача. Але
грубий, неохайний і навіть відстаючий у навчанні учень може бути
розумним, здібним, начитаним, порядним.
Негативна установка — результат некритичних висновків викладача за
апріорною упередженою інформацією про всю групу або конкретного учня.
Таке упереджене ставлення до особистості, коли їй та її поведінці дають
суб'єктивно скривджену, однобічну оцінку, призводить до неправильного
вибору методів і засобі впливу, ускладнює взаємини з окремими слухачами
та групою. Етика педагога засуджує й вибіркову любов до слухачів (він
повинен любити усіх учнів). Справжній учитель уважно, з любов'ю та
інтересом ставиться до кожного члена групи, навіть тоді, коли той завдає
багато клопоту та засмучує.
Але ж не тільки слухачі страждають від упередження, негативного
ставлення вчителів. Ті, в свою чергу, нерідко стикаються зі своєрідним
ставленням (установкою) до них слухачів. У останніх найчастіше
спостерігається упереджене ставлення до нового викладача, змін у навчанні,
дисципліні. Знаючи про це, досвідчені вчителі ретельно готуються до першої
зустрічі з групою, в якій починають працювати. Саме перша зустріч істотно
впливає на формування (деформування) установок учнів до викладача.
Відомий педагог і вчений Ш. Амонашвілі розробив основні установки
гуманного педагогічного процесу:
Закони вчителя — любити учня, розуміти учня, ставитися до нього з
оптимізмом.
Керівні принципи вчителя — олюднення середовища навколо учня,
терпіння в процесі становлення учня.
Заповіді вчителя — віра в безмежність учня, віра в свої педагогічні
здібності, віра в силу гуманного підходу до учня.
Особисті якості вчителя - доброта, щирість, відданість.
Звичайно ж, ці установки можна покласти в основу діяльності педагога
будь-якого навчального закладу (від дитячого садка до університету, з
певною корекцією).
Далі розглянемо, як впроваджується педагогіка успіху в практику.
Учителю!
— Будь обережним!
— Не помились!
— Не нашкодь!
— Будь надією для школяра!
— Даруй себе дітям!
— Знай, чого прагнеш!

10. — Постійно шукай у дитині багатство її
душі!
Ш.Амонашвілі
Впровадження педагогіки оптимізму та успіху
Цю педагогіку повною мірою реалізує в навчальному процесі відомий
український педагог В. Шаталов. Розгляньмо її окремі положення.
«Усі діти талановиті». Шаталов упевнений, що всі діти без винятку
здатні опанувати шкільну програму. Вчитель повинен тільки допомогти
учню усвідомити себе особистістю, розбудити в ньому потребу в пізнанні
себе, життя, світу, виховати в ньому почуття людської гідності —
усвідомлення відповідальності за свої вчинки перед собою, товаришами,
школою, суспільством.
Головний принцип при цьому — зняти почуття страху з душі учня,
зробити його розкутим, вільним, вселяти в нього впевненість у своїх силах.
Усі діти можуть учитися успішно, однак учитель повинен мати велике
терпіння.
В.Шаталов виступає за дбайливе, гуманне ставлення до особистості,
що формується, виявляючи особливу турботу про тих, кому з тих чи інших
причин складно вчитися.
Звичайно орієнтуються на декількох учнів, а інші нехай хоч пропадуть
— ніхто не зрадіє тому, що вони знають, прагнуть знати.
«Відкрита перспектива». Сприятливий мікроклімат виникає в
умовах відсутності двійок, принципу відкритих перспектив, чітких критеріїв
оцінювання знань, відкритих аркушів контролера та інших прикладів.
Зокрема, використовують і такий нюанс бережливої педагогіки: якщо
вчитель хоче залишити на додаткові заняття декількох учнів, він називає
прізвища тих, хто може бути вільним.
У класі треба створити доброзичливу атмосферу, не кривдити дітей
самому й не дозволяти цього учням.
«Ти можеш!» — повинен нагадати вчитель учневі. «Він може», —
повинен розуміти колектив дітей. «Я можу» — повинен повірити в себе
учень.
Шаталов: «Кожен учень талановитий, треба уважно шукати іскри
таланту і не дати їм згаснути».
Кожен, навіть найвідсталіший учень, хотів би вибитися в люди,
отримувати хороші оцінки, але так не завжди можна. Він робить ривок,
вивчає завдання, а вчитель не запитав — і порив зник, бажання відпало. А
тут, на уроках Шаталова, діє принцип відкритих прийомів: будь-який учень,
навіть найслабший, може сьогодні спробувати вивчити тільки один
сьогоднішній урок, добре написати конспект і відразу отримати свою першу
п'ятірку, а там другу, а там третю...
Спочатку ці п'ятірки майже нічого не означають (крім того, що учень
старається, та хіба цього мало?). Однак поступово приходить і дійсне
знання, а разом з ним — інтерес до предмета.

11. Починаючи з будь-якого дня кожен може вчитися добре, і це зараз
же позначиться на оцінках, зараз же буде відзначено вчителем, скільки б у
нього не було учнів.
«Ловіння знань» (а не незнань). Багато «вчителів» ловлять учнів на
незнанні й тим змушують учитися. Шаталов «підловлює» знання й тим
самим викликає інтерес до навчання. Зовсім як у Сухомлинського: оцінку
ставлять за знання, а не за незнання. Успіх, особистий успіх учня — ось
головна його зброя, і немає в класі нікого, хто заважав би навчанню і
вчителю, немає жодного відстаючого, жодного байдужого — загальне
захоплення навчанням.
Учитель має зацікавити учнів, щоб вони працювали; учні мають
працювати, щоб більше захопитися».
Технологія здійснення досвіду
Під час переходу учнів до старшої школи спостерігається втрата
інтересу до навчання. Головна мета діяльності вчителя — створити
ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному
вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх
здібностей, віри у свої сили.
Технологію «Створення штучної ситуації успіху» доцільно
запроваджувати в таких висловлюваннях:
• Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде ....
• Саме ти й міг би виконати це.
• Це не зовсім складно. Якщо не вийде — нічого страшного.
• Починай же! Це ти добре зробиш!
• Ось ця частина вийшла дуже гарно!...
Ця технологія включає створення різноманітних видів радості,
використання різноманітних прийомів, методів на уроці з різними
категоріями учнів.
Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» належить до
особистісно орієнтовних технологій, тому що її точкою відліку є духовне
становлення і вдосконалення внутрішнього світу особистості як учня, так і
вчителя.
Ситуація успіху має штучно створений характер, бо вчитель на
деякий час посилює акцент на позитивних досягненнях учнів і не зважає
на їх недоліки.
У цій педагогічній технології умовно розділили всіх
учнів на групи, які й розглядатимемо надалі
(Особливості учнів на шляху до успіху
Умовно можна поділити учнів на групи, залежно від того, як
вони переживають успіх.
Категорія учнів «надійні» — це школярі різного віку, які мають
добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні в

12. громадській роботі. Здібні, сумлінні, привчені до самостійності,
авторитетні, емоційно стійкі. Секрет їхньої надійності — у постійному
відчутті радості, що збувається. Вони не мають особливих яскравих злетів,
радість їхня постійна, глибока. Але і в них можуть бути проблеми. Проте
спеціальних заходів, як правило, вживати не слід. Найліпше не
пропонувати їм ніякої допомоги і не лізти з жалісливими розмовами. Ці
діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань
адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно,
впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основна їх
надійність — у постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість
їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. У роботі з учнями
категорії «надійні» можна застосовувати різні методики. Головне — на
уроках хімії їм не повинно бути нудно, таким учням доцільно давати
якомога більше самостійних, творчих завдань.
Категорія учнів «впевнені». Здібності таких учнів можуть бути й
вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки налагоджена.
Періоди підйому, злету змінюються розслабленням за несумлінного
ставлення до своїх обов'язків, у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже
емоційно реагують і на досягнення, І на невдачі. У класі викликають симпатію
і в однокласників, і в учителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих
збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в
самовпевненість. Таким учням необхідно давати завдання, що потребують
нестандартного мислення, мають декілька способів розв'язання, показувати
неосяжність знань. Підвищена емоційність характерна й за успіху, і за
невдачі. Слабке місце в цих учнів — швидке звикання до успіху, його
девальвація, атрофоване побоювання неуспіху. Для таких учнів корисна дія
— прийом «холодний душ». Не поливати бальзамом зачеплене
самолюбство, а небагато «підсипати солі».
Учні третьої категорії «невпевнені» — цілком успішні школярі,
пізнавальні інтереси яких пов'язані зазвичай з навчанням. Мають добрі
здібності і відповідально ставляться до справи. Головна і розпізнавальна риса
— невпевненість у своїх силах. Вона виявляється не тільки в перепадах
настрою, а й результатах роботи. Найбільш болісно вони реагують на
несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінок. Причини цього можуть
бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна
психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо
такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність
оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії «невпевнені»
залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учителем, і від
конкретної ситуації. Цим учням доцільно давати випереджальні домашні
завдання, обов'язково перед усім класом відмічати їх успіхи, постійно
показувати, що розв'язування задач їм під силу за умов постійної праці. Але
вони не вступають у сперечання, а переживають мовчки, хоча й
глибоко. Це небезпечно. Учень, що бунтує, змушує вчителя якось аналізувати

13. свої дії, а той, що мовчить при психологічній сліпоті вчителя, впадає в
інтелектуальне та емоційне заціпеніння.
Категорія учнів «зневірені» — це переважно діти, які мають непогану
підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості
сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Але після того, як вони
одного разу відчули радість справджених надій, вони втратили її з різних
причин. Можливо, це були невдачі чи нетактовність педагога, чи позиція роди-
ни, в якій дитина є «попелюшкою». Чим менша надія на успіх, тим глибшим
стає захист. Дитина стає вигнанцем серед більш щасливих однокласників.
Особливо цьому сприяє система порівняння, рейтингу. Не завжди це рейтинг
офіційний, але стихійно учителі визначають для себе крайніх — сильних,
слабких, а середні служать тільки фоном для крайніх. Перетворення бридкого
каченяти в лебедя можливе, але для цього необхідно, щоб на шляху учня зуст-
рівся вчитель, який повірить у нього, виявить які-небудь раніше не помічені
можливості і знайде шляхи їх реалізації.
Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, нетактовність
педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального
улюбленця, а потім потрапила в ситуацію «попелюшки». Вчителям
хімії, які працюють з категорією дітей «зневірені», слід знати, що чим менше в
дитини надії на успіх, тим швидше вона замикається в собі і виставляє щодалі
більш глибокий захист проти втручання. Така дитина може легко стати «білою
вороною» серед однолітків, через свою нестандартність, небажання змінювати
світогляд.
Нехай учитель поспішає до дітей, радіє
кожній зустрічі з ними, тоді й діти
поспішатимуть у школу і щиро радітимуть
кожній зустрічі зі своїм учителем.
Ш. Амонашвілі
Прийоми педагогічної технології
У 7—8 класах велику роль на уроці відіграють елементи гри. Вони важливі
тим, що можуть активізувати навчальний процес і допомагають розвитку
практичного мислення. Учень, який у процесі уроку був невпевнений, на цьому
етапі може проявити себе, відчути ситуацію успіху. Вчитель повинен помічати
щонайменші досягнення і підбадьорювати дітей. Гру можна проводити на будь-
якому етапі уроку.
Ситуацію успіху допомагає створювати на уроці диференційований підхід
на етапах закріплення нового матеріалу, проведення контролю знань учнів. При
цьому вчителю важливо підбадьорювати і підхвалювати учнів за виконання
будь-якого рівня практичного завдання і намагання розв'язувати завдання
вищого рівня. Сподівання на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не
кожне сподівання справджується, тому що успіх гарантований лише тим, хто
прикладає до його здійснення власні зусилля. Для деяких учнів очікування
успіху звичне, для деяких епізодичне, а для деяких зовсім одноразове. Це і є

14. стан здійсненої радості. Шляхи створення ситуації успіху різні й залежать від
тих груп школярів, з яким працює вчитель.
Прийоми досягнення успіху
Розгляньмо деякі види ситуацій успіху та методику їх реалізації.
1. Прийом «Емоційне понижування»—констатація будь-якого,
навіть незначного успіху, навіювання дитині віри в себе, відкритість
учителя для довіри і співчуття.
2. Прийом «Авансування» — репетиція майбутньої дії, що створює
психологічну настанову на успіх. Можна заздалегідь оголосити питання
семінару, назвати прізвища учнів, яких учитель планує опитати, дати
пробну контрольну роботу тощо.
3. Прийом «Даю шанс». Шанс, про який йде мова, — це
заздалегідь підготовлена педагогом ситуація, за якою учень отримує
можливість зненацька для себе розкрити свої можливості.
4. Прийом «Сповідь». Рекомендується застосовувати в тих
випадках, коли є надія, що відверте звертання вчителя до кращих
почуттів дітей зустріне розуміння, викличе відповідний відгук. Як його
застосувати — справа досвіду і техніки. Тут треба все прорахувати,
прогнозувати можливі реакції.
5. Прийом «Загальна радість». Це емоційний відгук оточуючих на
успіх члена свого колективу. Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра оточуючі бачили результати своєї праці, а сама дитина розуміла,
що її радість — це радість підтримки, стану «свій серед своїх». Зрештою,
в тім, як реагує дитячий колектив на успіхи чи невдачі своїх членів,
особливо помітно виявляється його моральна сутність. На практиці цей
прийом реалізується за допомогою окремих учнів, що «ведуть» за собою
невстигаючих.
6. Прийом «Емоційний сплеск». Хороший стосовно дітей, які
емоційно реагують на похвалу і критику. Завдання вчителя — в кожному
учневі визволити енергію, перетворити її на «ланцюгову реакцію»,
ініційовану гарячим словом учителя.
7. Прийом «Обмін ролями». Рольові ігри на зразок «День дублера»
або їхні елементи, які використовують на уроках, стають діловими іграми
й перетворюються на специфічний прийом створення ситуації успіху.
Щоб цей прийом був вдалим, важливо, щоб інтелектуальне поле
колективу перетнулося з його емоційним полем, і в місці перетину
виявився конкретний учень.
8. Прийом «Еврика» — це прагнення вчителя активізувати учнів нехай
на маленьке, але власне відкриття відомих уже фактів. Учні — учасники
творчого процесу, що спонукає мислити, відкривати для себе відоме раніше.
Для вчителя головне — створити умови, за яких дитина, виконуючи
навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, що розкриває

15. всю красу процесу пізнання Суть прийому полягає в тому, щоб створити
умови, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, зненацька для
себе дійде висновку, що розкриває невідомі для себе раніше можливості.
Завдання вчителя — помітити це глибоко особисте відкриття, всіляко
підтримати дитину, поставити нові завдання й надихнути на їх
розв'язання. Допомога вчителя в створенні ситуації відкриття має бути
якомога прихованішою.
9. Прийом «Навмисна помилка». Його можна застосовувати з
урахуванням віку і знань учнів на відомому матеріалі, що
використовується як опорне знання. Прийом «Навмисна помилка» останнім
часом дістав широке визнання в школі як прийом, що активізує увагу учнів.
10. Прийом «Лінія обрію». Перший успіх дитини відразу ж
підхоплює вчитель, пропонує нові способи, за допомогою яких можна
збудити думку учня, вивести його на обрії самостійного мислення,
причому лінію цього обрію вчитель постійно відсуває.
11. Прийом «Лінія горизонту» може бути використаний самостійно, а
також бути наслідком прийому «Еврика». Якщо учень колись відкрив для себе
захопленість від пошуку нового, занурення у світ невідомого, то він може вже
постійно прямувати до пошуку, незважаючи на труднощі й тимчасові невдачі.
12. Прийом “Невтручання” – максимальне надання самостійності
розв’язання проблем ―надійним‖ учням. Краще залишити їх на деякий час у
спокої і дати самим розібратися в собі та ситуації, що склалася.
13. Прийом ―Холодний душ” є доречним у роботі з учнями категорії
―впевнені‖. Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок, навпаки, дехто
відтягує час. Він не тільки не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство,
ущемлені амбіції рідних, але й трохи «підсипає солі» (за А. С. Макаренком).
14. Прийом “Емоційне поглажування” - вселити дитині категорії
«невпевнені» - віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне;
усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя
розкриті і готові піти на емоційний контакт.
15. Прийом «Гидке каченя» застосовують для категорії учнів
«зневірені», важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі
можливі умови для її розквіту. Необхідно, щоб хтось повірив у неї, забажав
допомогти особистості вдосконалитися.
Велика роль учителя і в ситуації типу «Миша у сметані». Це другий вид
«Зневірених», які потрапили у складну ситуацію, проте не перестають боротися
до перемоги. Тут потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку
викладачів, так і збоку учнів, потрібно підтримати прагнення дитини стати на
ноги, вселити впевненість у власні сили, показати учню, що і вчитель, і діти
бачать у ньому особистість, яка здатна подолати труднощі.
Звичайно, реалізація наведених прийомів можлива лише за
позитивної установки вчителя на успіх учня.

16. Вчителю, який використовує ці прийоми, необхідно надати дитині
оптимістичну установку забути на деякий час про її «недоліки», побачити
тільки перспективні лінії її розвитку як особистості. Слід пам'ятати, що,
переслідуючи благодійну мету, необхідно домагатись її досягнення тільки
благодійними засобами.
Під час вивчення нового матеріалу на уроках хімії доцільно
застосовувати методики «Навчаючи вчуся», «Заміни вчителя», саме вони
спонукають учнів докласти зусиль якомога краще пояснити товаришам
навчальний матеріал, який пропонує вчитель.
Реалізація «Технології ситуації успіху» можлива за наявності комфортного
психологічного клімату на уроках, для цього вчителю доцільно застосовувати
такі прийоми: «власне ім'я» (звучання власного імені завжди приємно учню);
«дзеркало стосунків» (треба пам'ятати, що лагідна посмішка здатна
притягувати учнів і вселяє в них упевненість); «золоті слова» (слова, що трохи
перебільшують позитивні досягнення учнів).
Оцінювання результатів навчальної діяльності учнів
Необхідно створювати ситуацію успіху під час оцінювання результатів
навчальної діяльності учнів, відмічати кожний їх крок у просуванні до міцних
знань. Доцільно застосовувати, такі педагогічні прийоми і методики:
• тестування (відкрите і закрите);
• експрес-опитування (завдання типу «продовж формулювання», «допиши
формулу», «заповни таблицю», «доповни схему розв'язування задачі»,
«намалюй діаграму», тощо);
• розширене опитування (питання для такого опитування доцільно давати
наперед. Учні класу ставлять відповідаючому додаткові запитання. Форми
проведення можуть бути такими: «відкритий огляд знань», «міні-екзамен»,
«семінар», «конференція», «міні-доповідь» тощо);
• контрольна вправа (її оголошує вчитель, але подібні вправи необхідно
відпрацьовувати з учнями на попередніх уроках);
• спостереження (вчитель перед вивченням теми планує показники, які
відслідковуватиме упродовж занять, перед конкретним уроком відбирає учнів,
яких буде оцінювати за даними показниками);
• самооцінка і взаємооцінка (застосування критерію оцінювання «лист
самооцінки», метод питань-відповідей);
• методика «Дельта-плюс» (застосовується для колективного дискусійного
оцінювання уроку в цілому, позитивні сторони оцінюються «плюс», а потім
обговорюються ті моменти, які можна було б змінити. Ця методика радить не
критикувати прямі хиби товаришів, усі учні можуть отримати оцінку, також
вони починають розуміти труднощі оцінювання та вчаться критично дивитись
на свою роботу);

17. • ігрові методи оцінювання (корегування неточних, неправильних
відповідей та дій можливе лише у формі пропозиції діяти інакше: «можливий
інший шлях розв'язування», «можлива інша відповідь», «існує інша думка щодо
розв'язування задачі», «можна зробити інакше» тощо).
Вплив батьків на успіхи дітей
Окрім учителів досить вагомо впливають на успіхи дітей і їхні батьки.
У створенні й реалізації ситуації успіху важливу роль — як позитивну,
такс негативну — можуть грати батьки, родина дитини. Тому важливо, щоб
батьки мали уявлення про можливість і способи створення ситуації успіху в
родині. Цього можуть навчити батьків учителі. Крім того, існує особлива
сфера діяльності учня, що здійснюється цілком у рідному домі — це
виконання домашніх завдань, дуже важливий вид самостійної роботи учнів.
Вона має три стадії: романтична (завдання здаються нескладними, учні
виконують їх інтересом, начебто підтверджуючи новий статус учня),
ритуальна (виконувати домашні завдання стає звичкою, відбувається добір
завдань, які треба робити обов'язково й якісно, чи просто хочеться робити),
осмислена (усвідомлення причин різного ставлення до різних видів домашніх
завдань, осмислене планування та їхнє виконання).
Особливу увагу слід звернути на способи і мотиви батьківської
допомоги у виконанні домашніх завдань. Найкращий мотив — це відверте
бажання допомогти своїй дитині, створити їй відповідний психологічний
настрій. За такого домінуючого мотиву батьківська допомога може набувати
форм спостереження й контролю, причому контроль за продуктом слід
залишити вчителю, а батьки можуть контролювати сам процес. Тут доречні
поради й рекомендації, виходячи з власного досвіду, допомога в розподілі
часу, організації робочого місця, підборі літератури, обговорення
досліджуваних питань, емоційна співучасть.
Результатом реалізації ситуації успіху під час виконання домашніх
завдань стане загальна сімейна і шкільна радість.
Загалом, використання елементів, прийомів, філософії педагогіки
оптимізму та успіху вчителями і батьками допоможе нашим дітям радісно та
успішно вчитися й жити.
Варіативність досвіду
Використання основних ідей досвіду на уроках і в позакласній роботі
сприятиме створенню радості пізнання. Знання завжди були одним із джерел
розвитку особистості. Вчитель, який сам переживає радість пізнання нового,
завжди прагне розділити її з учнями. Створюючи будь-якій дитині «ситуацію
успіху», вчитель дозволяє і відчути цю радість пізнання.
Особистісно орієнтовний підхід до навчання орієнтує вчителя на сприйняття
учня як найвищої цінності і самоцінності школи. Для того щоб уроки хімії були
ефективними, насамперед необхідно викликати в учнів власні корисні мотиви

18. навчальної діяльності, актуалізувати зв'язані з ним потреби, пропонувати
навчальний матеріал, для якого характерна новизна, радість відкриття нового,
практична спрямованість, протиріччя.
Ситуації успіху сприятливо діють на школяра і допомагають здійснювати
особистісний підхід у навчанні.
Результативність роботи
Запропонована методика дає позитивні результати роботи вчителя. Вчитель
досягає стабільних і міцних знань учнів. Учні, яких навчає вчитель через
елементи "Створення ситуації успіху", постійні учасники районних і
міських олімпіад, конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт,
неодноразово посідають призові місця, беруть активну участь у проведені
предметних тижнів хімії, продовжують навчання в технічних і медичних
вищих навчальних закладах. Учні впевнено навчаються в технікумах,
ліцеях і вищих навчальних закладах, тому що вони повірили у себе. .