Національний одяг українців набув сьогодні надзвичайної популярності в усьому світі. Символічним є те, що кожна деталь, кожен елемент оздоблення і навіть спосіб пошиття етнічного вбрання з давніх-давен ніс у собі певний інформаційний код. Український одяг засвідчував вікову особливість, соціальний, сімейний та навіть матеріальний стан людини. Також існують регіональні відмінності національного костюма. Пропонуємо вам ознайомитися із особливостями традиційного одягу чоловіків Чернігово-Сіверської землі.

1. Традиційне вбрання
Чернігівщини
Чоловічий одяг

2. …Пошили сині всім жупани,
На спід же білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир…
Іван Котляревський. «Енеїда»

3. Чоловічий одяг Чернігівщини
Чоловічий стрій
приваблював суворою
красою, у ньому
відсутні
багатоколірність, декор
виразний, але
стриманий.
Комплекс чоловічого
одягу складався з
вишитої сорочки,
широких штанів, пояса,
чобіт, шапки і свити або
кожуха із домотканого
сукна.

4. Чоловічі сорочки (рубашка, кошуля) шилися з лляного
полотна, з відкладним коміром, який вишивався
заполоччю - білими або червоними й чорними нитками.
Місце з’єднання рукава до стану сорочки декорувалося,
як і в жіночих сорочках, мережкою. Технікою вишивки
була переважно гладь з геометричним орнаментом. У
теплу пору року сорочка могла бути і верхнім одягом.

5. У північних районах нижню
частину сорочки декорували
червоною смугою. Розріз
сорочки припадає
посередині грудей. Комірець
був низький, переважно
стоячий, так званий
«чумарочний».
У матеріалах
монографічного вивчення
села Старосілля
Городнянського району на
Чернігівщині за 1922-1923
роки про чоловічу сорочку
записано таке:
«Давній тип сорочки має пазуху посередині на грудях, з
низьким стоячим коміром, з петельками для застіжки,
та з чохлами на рукавах. Новіший тип сорочки має
вишиту маніжку та комір, що застібується на ґудзики
з лівого боку.»

6. Чоловічі сорочки Новгород-Сіверського Полісся шили з
полотна, густо призбирували під прямим великим
відкладним коміром і зав’язували на стрічку або
мотузку, яку протягували у спеціально зроблені петлі.
На плечах, між коміром
і рукавами робили
невеликі вставки –
полики. Рукава були
прямими і збиралися
біля зап’ястя на
обшивку з вузенької
смужки полотна.

7. Поясним чоловічим
одягом слугували
полотняні (влітку) й
сукняні (взимку) штани
та шаровари з
фарбованого полотна.
На талії штани
стягувалися мотузкою
(«очкуром»), який
протягувався в
підкладений верхній
край. Також вони могли
застібатися за
допомогою шкіряних
ґудзиків.
Про с.Старосілля на Чернігівщині (Городнянський
район) Ніна Заглада писала, що «деякі старі діди ще й
тепер (1923 рік) носять штани до очкурні…»
Штани при чоботях ніколи не випускалися поверх
халяв, а ховалися в халяви.

8. Святкові штани шили з
однотонної темної
фабричної тканини. На
зиму шилися штани з
тонкого сукна.
У північних районах
Чернігівщини надавали
перевагу штанам із вузьким
кроєм штанини.
У південних районах
сорочку заправляли в
штани, які за кроєм подібні
до шароварів. Наприклад,
на Батуринщині вони
різного кольору, але
найбільш поширені сині
шаровари.

9. Чоловічим безрукавним одягом
були жилетки (жилети – на
Новгород-Сіверщині) і жупани.
Жилетки шили з темного
фабричного сукна. Невеликий
стоячий комір і кишені жилетки
обшивали шкірою. Застібали
жилетки за допомогою двох
шкіряних ґудзиків і петель, або ж
металевими ґудзиками, які
доходили до самої шиї. Етнограф
Ніна Заглада про с.Старосілля
писала: «Жилетка шиється без
рукавів, а іноді й з рукавами, з
низьким стоячим коміром, ззаду з
хлястиком та прорізаними
кишенями.»

10. Верхнім літнім вбранням чоловіків з рукавами була
катанка – коротка куртка з домашнього сукна. Вона
кроїлася з цільного шматка прямоспинного крою з двома
«вусами». Стоячий високий комір оздоблювали
зубчастою тасьмою, обшлаги рукавів шилися зі шкіри. З
правого боку була кишеня. Застібувалася катанка на
саморобні дерев’яні ґудзики.

11. До чоловічого демісезонного вбрання Новгород-
Сіверського Полісся належать армяк і куртка.
Армяк мав форму шуби: був просторим, довгим, з
відкладним коміром.
Куртка мала форму піджака з трьома складками в талії,
шилася з вовняної тканини і обкладалася смушками як
тасьмою. Іноді замість шкіри використовували тканину.
Ґудзики виготовляли переважно зі шкіри.

12. В більш холодну пору
року чоловіки вдягали
свиту або кирею.
Чоловічі свити майже не
декорували. Іноді
тканиною оздоблювали
манжети й лацкани.
Різниця між свитою та
киреєю полягала у крої.
Селянські свити були
пошиті із домотканої
тканини (конопель,
льону), на спині вони
призбирувалися до талії.
На Поліссі переважали
свити сірого та
жовтогарячого кольору.

13. Пошита з товстого домашнього сукна кирея, що мала
кобку або богородицю (капюшон), називалася
кобеняком. Варіантом чоловічої свити на Новгород-
Сіверщині був чикмень. Він шився з сірого або
брунатного сукна, був значно довшим за свиту і мав
великий відкладний комір, який у негоду можна було
підняти. Козачина була подібна до юпки, мала відвороти
на рукавах і дрібні зборки ззаду замість складок.

14. Молодь замість свит полюбляла
носити пошиті з фабричного
сукна чемерки, які мали складки
в талії та маленький стоячий
комірець.
Зважаючи на природно-кліматичні умови місцевості, на
Чернігово-Сіверщині особливим попитом користувалися
вироби із сукна, яке виробляли в Батурині на суконній
фабриці К.Г.Розумовського. Справити одяг із сукна
вважалося престижним і відображало певний рівень
достатку.

15. Зимовим верхнім чоловічим
вбранням були кожухи і
тулуби. Кожух шився з
високим стоячим коміром.
Для його виготовлення
використовували
доморобну шкіру. «На
добрий кожух треба було 6
шкур, а на великий, з
довгими рукавами, то й
цілих сім,» - підрахував
етнограф Федір Вовк.
Взимку носили білий або
коричневий кожух. Заможні
чоловіки мали святкові
кожухи, покриті черкасином
або синім сукном.
Тулуб шився з широким
виложистим коміром.

16. Верхній одяг підперізувався шкіряним або вовняним
поясом, переважно червоним, синім або зеленим.
Характерною ознакою поліщука була шкіряна торбина
біля пояса, яку називали калитою (на тютюн, кресало),
і шкіряна калитка на гроші, а також складний ніж,
прикріплений до вузького ремінця.

17. Чоловічі головні убори
Головні убори були досить різноманітними не лише за
зовнішнім виглядом, але й за матеріалом, з якого
виготовлялись. Зі зміною матеріалу, а іноді, навіть, однієї
форми, змінювалася і назва убору.

18. До чоловічих головних
уборів належали перш
за все вовняні шапки,
які були як зимовим, так і
святковим убором
незалежно від пори року
й роботи. Чоловічими
зимовими головними
уборами були
циліндричні невисокі
шапки зі шкіри ягнят,
підбиті козячим хутром
або ватою на
простьобаній підкладці.

19. Побутували шапки з валяного сукна у вигляді
зрізаного конуса – мегери, яломки, єломки,
шоломки, рогатівки. Найбільш розповсюдженим
головним убором була шапка з плюшевим
околишем та напівкруглим верхом.

20. Шапка була
узагальненою чоловічою
ознакою. Того, хто губив
за якихось обставин
шапку, піднімали на глум
та сміх, бо загубити
шапку можна було через
швидку втечу, що не
давала статусного
підсилення чоловікові.
Головний чоловічий убір мав не аби яке значення, адже
ним робилися й пошанувальні знаки-рухи при
шанобливому спілкуванні чоловіка з чоловіком і жінками.
Особливі знаки пошани віддавалися святиням. При
проходженні повз церкву головний убір чоловіками
піднімався. У хаті чоловіки теж завжди перебували з
непокритою головою. Головний убір одягався лише після
переступання через межу хатнього простору – хатній поріг.

21. Влітку вдягали солом’яні
брилі з широкими полями,
але на Новгород-Сіверщині
вони були практично відсутні.
Іван Нечуй-Левицький описав
вбрання сина дуже
заможного дідича з
Чернігівського Полісся з-за
Десни, представника
давнього козацького роду,
який здобув освіту в
Київському університеті й
залишився працювати у
Києві: «…панич в сірому
літньому убранні, в вишитій
сорочці, в солом’яному
брилі з широкими крисами, з
тоненькою дорогою
паличкою в руці.»

22. Брилем називався і капелюх, виготовлений з валяної
чорної або сірої вовни з невеликими загнутими вверх
полями. Молоді хлопці носили картузи.

23. Взуття
На свято чоловіки взували чоботи.
Чоловічі чоботи шили з юхти, вони
були ширші за жіночі і густо підбиті
великими залізними цвяшками.
Селянські чоботи значно відрізнялися
від міщанських не лише за
добротністю, якістю обробки, але
навіть за своєю зовнішньою формою.

24. Селяни взували великі
салюги, з достатньо
довгими та широкими
халявами. Вони були лише
на одній подошві і мали
великий овальний носок;
підбори були напівкруглі,
достатньо широкі, але не
завжди високі, але підбиті
залізними цвяхами. Іноді
цвяхи замінювали
підковами. Проте, на
Чернігово-Сіверщині
чоботи у селян були
великою рідкістю і
вважалися надмірною
розкішшю.

25. Робочим взуттям чоловіків
були постоли з липового чи
в’язового лика. Називалися
вони «московці», або
«щербаки» (Новгород-
Сіверський район). Їх плели
на колодці у вигляді
черевика із заокругленим
носиком. Кріпилися постоли
обмотаною до ноги онучею
за допомогою мотузки.
Постоли-личаки могли
носити і взимку, якщо не
було сильних морозів.
Взимку носили лямці –
валянки, які виготовляли на
суконних валяльнях.

26. Таким чином, можна
говорити про те, що
традиційний одяг
чоловіків Чернігово-
Сіверщини був
сформований у цілісний
комплекс-стрій та
вибудовувався сталий
ансамбль пошарового
накладання убрання за
принципом: натільне,
поясне, плечове, верхнє,
головний убір та
доповнення.
За особливістю того чи іншого елементу одягу, чи за
одягом в цілому, головними уборами, поясами, взуттям
можна було дізнатися про соціальний статус чоловіка,
про місцевість, де він мешкає.