Життя Сковороди могло скластися, як життя звичайної людини. Він міг стати і високим церковним достойником, і заможною світською людиною. Кажуть, він навіть хотів узяти шлюб і був якийсь час женихом прекрасної панянки. Але ні, навесні 1769 року, у розквіті сил, він рушив у вічні самотні мандри нашою любою Україною. Він навчав людей добра, складав музику, милувався розкішною природою.
А ще писав чудові твори, як-от байка про те, що таке сродність, «Бджола і Шершень», пісня «Ой ти, пташко жовтобоко», в якій зринає образ Явора, діалог про пізнання самого себе «Нарцис» чи той-таки «Буквар миру», присвячений темі нерівної рівності, яскраво змальованій за допомогою емблеми Бога-фонтана та байок про Кота-ласуна й про кмітливе Козеня.
Та головне – він жив так, як учив, а вчив так, як жив. Життя Сковороди – то немовби вічна ловитва невловного Птаха-істини, шляхетна гра, в якій він шукав тільки одного: ЩАСТЯ. А що таке щастя? Душевний спокій і радість. Як його досягти? Дуже просто – прожени зі свого серця житейські клопоти й сповни його любов’ю. І тоді ти скажеш услід за Сковородою: «Спасибі Богу за те, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним!»
Рушаймо ж і ми у віртуальні мандри шляхами славетного філософа за книгою Леоніда Ушкалова «Сковорода від А до Я», щоб зрозуміти, що ж то за така жадана для кожного з нас солодка легкість буття… Уперед!
2. Привіт, друже!
Книжка «Григорій
Сковорода від А до Я»
(тексти Леоніда Ушкалова,
графічне опрацювання
Людмили і Володимира
Стецьковичів,
видавництво Старого
Лева) – не що інше, як
буквар нашої рідної
української мови.
І поданий він у вигляді розмови про
славетного мислителя, поета,
музиканта і педагога XVIII століття
Григорія Сковороду.
3. А з букваря ти довідаєшся
ось про що:
Великий український
філософ Сковорода
народився 3 грудня 1722 року
в Гетьманщині, у сотенному
містечку Чорнухи
Лубенського полку. Його
батьки були козацького
роду. Спершу малий Гриць
навчався в місцевій школі,
а з осені 1734 року – в Києво-
Могилянській академії.
У грудні 1741 року Сковорода, який мав
чудовий голос, став співаком
придворної капели, а 1745 року вирушив
у тривалу поїздку країнами Європи, щоб
завершити свою освіту.
4. Після повернення з-за
кордону Сковорода майже два
десятки років був педагогом:
спершу викладав у
Переяславському колегіумі,
потім служив гувернером,
нарешті – працював у
Харківському колегіумі.
А 1769 року, у розквіті сил, він
рушив у вічні самотні мандри
нашою любою Україною. Він
навчав людей добра, складав
музику, милувався розкішною
природою.
А ще писав чудові твори. Та головне –
він жив так, як учив, а вчив так, як
жив.
5. А Академія – школа
найвищого рівня
У серпні 1734 року, друже,
Гриць попрощався з
рідними Чорнухами і
поїхав до Києва, щоб
навчатися в славетній
Києво-Могилянській
академії. Цього року в
ній навчалося 1160 людей.
І хоча Сковорода так і не
завершив повного
академічного курсу,
в усіх класах він сидів
тільки за першою лавою,
що мала почесну назву
«сенат». Тут сиділи
найкращі учні.
6. Б Батьки – жінка та
чоловік, які народжують
і виховують дитину
Про батьків Сковороди
Саву та Пелагею його
учень і перший біограф
Михайло Ковалинський ще
1794 року писав таке:
«Родителі його були з
простолюду: батько –
козак, мати – такого
самого роду. Вони мали
звичайний міщанський
статок, але відзначались
у своєму колі чесністю,
правдивістю, гостинністю,
набожністю, миролюбним
сусідством».
7. В Виховання – передача
дітям накопиченого людьми
досвіду
Однією-єдиною справою, якою
займався у своєму житті
Сковорода, друже, було
виховання, адже він –
професійний педагог. А в
чому полягає найперше та
найголовніше завдання
професійного педагога?
У тому, щоб зуміти
розгледіти в душі дитини
«таємну іскру природи»,
тобто її покликання. А це
означає, що виховання
дитини має бути природне.
8. Г Гра – забава, розвага
Хто з дітей не любить
гратися! Та хіба
граються лише діти? Аж
ніяк, друже. Дорослі теж
часто граються. Коли
Сковорода писав свої
філософські твори – він
грався. Філософ писав
без жодного поспіху,
акуратно виводячи
кожну літеру. Каліграфія
в нього була просто
чудова – взірцевий
український скоропис
XVIII століття!
9. Г Гувернер – домашній учитель
За часів Сковороди в Україні було
дуже поширене домашнє навчання.
Найняв гувернера для свого сина
Василя і бунчуковий товариш
Степан Томара. Цим гувернером
став Сковорода.
Десь восени 1753 року він вирушив
у село Каврай, що за 36 верст від
Переяслава, у маєток Томари. Він
жив у селі до літа 1759 року, доки
Василь Томара не став дорослим
і не вирушив навчатися за кордон.
А чого ж навчав юного панича Сковорода-
гувернер? Певна річ, латинської та
німецької мов. Чого ще? Мабуть, того самого,
чого вчили й інші гувернери, – всесвітньої
історії, географії, арифметики. І вже напевно
він учив хлопця музики.
10. Д Дзеркало – предмет, що
відображує світло
Мабуть, за все своє життя
Сковорода не бачив так багато
дзеркал, як тоді, коли був співаком
придворної капели. Ось бал при
дворі: величезна пишна зала,
неземне світло свічок, прекрасні
жінки в усіяних діамантами сукнях,
галантні кавалери в пишних
перуках, танці, веселощі, світські
розмови, дорогі вина, кава,
шоколад, оршад, піраміди цукерок –
і вся ця казкова розкіш
відбивається в сотнях дзеркал…
Через багато-багато літ Сковорода
згадає ці дзеркала в «Діалозі про
стародавній світ».
11. Е Емблема – загадковий
малюнок із заголовком
та підписом
Чи любиш ти, друже, читати
книжки, в яких багато-багато
малюнків? Такі книжки були й за
часів Сковороди. Це були збірники
емблем. Емблеми стали
надзвичайно популярні в Європі ще
з 1531 року. Емблеми часто
використовували тоді в
архітектурі, садово-парковому
мистецтві, геральдиці, театрі,
малярстві тощо. Дуже популярними
вони були й у нас в Україні.
Любив емблеми й Сковорода. Тому що
вважав їх мовою стародавніх мудреців.
12. Є Європа – частина світу
в Північній півкулі
Перший біограф Сковороди Михайло
Ковалинський писав про свого
вчителя таке: «Коло наук, що їх
викладали в Києві, здалося йому
недостатнім. Він захотів побачити
чужі краї. Невдовзі випала така
нагода, і він скористався нею з
великою охотою».
Справді, в Україні 1740-років мандрівка за
кордон для завершення освіти була
звичайним явищем. А яке «коло наук»
шукали наші юнаки, зокрема й Сковорода,
вирушаючи до Європи? Дуже широке: від
німецької та французької мов,
математики, тригонометрії й геодезії – до
етики, економіки та юриспруденції.
13. Ж Жених – чоловік,
який має намір одружитися
Улітку 1767 року, живучи в Курязькому
монастирі, що за вісім верст од
Харкова по дорозі на Полтаву та
Київ, Сковорода напише своєму
другові й учневі Михайлові
Ковалинському одного загадкового
листа. Мовляв: «… такий
несподіваний вихор вихопив мене з
Куп’янських степів, що я, крім
одежини, навіть не взяв нічого. Та
про цю бурю поговоримо згодом».
Що то була за «буря»? Ніхто не знає. Але 1833
року Ізмаїл Срезневський занотував від
одного слобідського старожила історію про
те, як Сковорода тікав колись із церкви
з-під вінця.
14. З Золото – дорогоцінний
метал
Є чимало людей, які вбачають щастя
в золоті, тобто в багатстві,
і перетворюють своє життя на
безконечну гонитву за ним.
Мабуть, вони були б дуже раді, якби
все на світі ставало золотом.
Якраз про таких людей писав
Сковорода в діалозі «Нарцис».
Мовляв, вони питають, навіщо той
Нарцис перетворився на джерело?
Краще б він перетворився на
золото…
А от Сковорода гадав інакше:
«багатий не той, хто багато має, а той,
кому вистачає».
15. И Природа –
навколишній світ
За життя Сковороді довелося
побачити чимало різних земель –
від квітучих берегів голубого
Дунаю до холодних берегів Неви.
Та понад усе він любив природу
нашої рідної України. Особливо йому
припав до душі Слобідський край.
Мабуть, саме тутешні степові
краєвиди й надихнули його ось на
ці поетичні рядки:
Ах поля, поля зелені!
Поля квітом розпещренні!
Ах долини та яри!
Круглі пагорби й бугри!
16. І Іванівка – слобода
поблизу Харкова (тепер
– Сковородинівка)
В останні роки свого життя
Сковорода часто гостював у
слободі Іванівка, власником якої
був Андрій Ковалівський – вітчим
майбутнього засновника
Харківського університету Василя
Каразина. В Іванівку він прийшов
і на початку жовтня 1794-го, тоді,
коли відчув, що його життя вже
добігає кінця. Сковорода прожив
тут іще близько місяця.
Тут-таки, в Іванівці, у неділю
9 листопада, на світанку, його й
спостигла вічність.
17. Ї Поїздка – мандрівка за
допомогою транспорту
Що таке, друже, наше життя, як не
вічна мандрівка, і хто такі всі ми,
як не вічні мандрівники! Але
мандрувати можна по-різному.
Кажуть, їхав якось у пишній кареті битим
шляхом багатий полковник Степан
Тев’яшов. Аж раптом шляхтич побачив
Сковороду, який ішов до нього ж таки в
гості. Тев’яшов дуже зрадів, зупинив
екіпаж і запросив філософа до карети, щоб
їхати разом. «Ні, любий пане, – з усмішкою
відповів філософ, – мені не варто звикати
до карет. Це не моє.»
Сковорода рідко коли їздив. Хіба що тоді, як
випадала далека-далека дорога за кордон.
А так він ходив пішки. Тільки пішки…
18. Й Спокій – душевний мир і лад
Якби ти, друже, спитав у
Сковороди: «Що мені робити, щоб
сповнити душу спокоєм?» – він би
порадив: «Стримуй пристрасті
вуздечкою розуму, мов диких
коней».
Найбільше в житті Сковорода
цінував спокій. Про це він писав
не раз і не два. Наприклад, у його
пречудовій пісні «Ой ти, пташко
жовтобоко» є такі слова:
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду собі тихо коротати милий вік.
Так мине мене все лихо, щаслив буду чоловік.
19. К Козеня – малятко кози
Козля від отари відбилося к бісу,
Аж тут і товариш – біжить Вовк із лісу.
Кинулось спершу тікати в ярузі,
А потім спинилось та й каже драпузі:
«Я знаю, мені не уникнути смерті
Від пащі твоєї, та будь милосердий!
Зроби, ради Бога, ти милість єдину,
Заграй на флейтузі мені на кончину,
Нехай попрощаюсь з життям моїм милим,
І сам же ти знаєш – в кінці уся сила».
Це всього лише баєчка, мораль якої
ось така:
За те не берись, що не дано від Бога.
Без Бога, як кажуть, – ні до порога.
20. Л Ласун – той, хто любить
ласощі
На світі є сила-силенна всіляких
ласощів. Для когось ласощі –
тістечка, для когось – цукерки,
для когось – липовий мед, для
когось – тортики… Так чи так,
ласощі – це щось смачне-пресмачне,
і кожному, ясна річ, смакує своє.
От тільки коли тобі заради того, щоб
смакувати ласощами, треба робити щось
таке, що тобі страх як не подобається,
тоді навіть найсолодші у світі ласощі
вмить стають гіркі-прегіркі.
Якраз такого ласуна і змалював Сковорода
у своїй байці про двох котів. Ось послухай.
https://www.youtube.com/watch?v=RW7oFote3r0
21. М Музика – мистецтво,
засноване на звукових
образах
Чи любиш ти, друже, музику?
Сковорода любив її змалку. Кажуть,
що він навчився співати на криласі,
коли ще не вмів ані читати, ані
писати. І ця любов до церковних
пісень збереглася в нього на все
життя. Але з раннього дитинства
Сковорода чув не лише чудові
набожні пісні, але й пісні народні,
скажімо, веселу дитячу пісню-гру
«Мак», що її виконували навесні.
Змалечку Сковорода полюбив і
інструментальну музику. Спершу він грав на
звичайній сопілці, вирізаній із гілочки
калини або ліщини. А вже в зрілому віці
Сковорода приємно і зі смаком грав на
флейті, скрипці, бандурі та гуслях.
22. Н Нерівна рівність –
найперша засада життя
людини та світу
Світ існує тільки тому, що він
різноманітний. А що означає «нерівна
рівність у нашому повсякденному
житті? Ось що. Бережи природу –
кожне дерево, кожну билинку й
квітку, кожну тварину, кожного
метелика… Шануй усіх добрих людей,
незалежно від кольору їхньої шкіри,
нації, мови чи віри.
Пам’ятай, що твоя свобода кінчається там,
де починається свобода іншого. Тільки тоді
кожен із нас буде по-справжньому щасливий.
На противагу поширеному гаслу: «Всі люди
рівні» – Сковорода стверджував: «Всі люди
різні».
23. О Оцінка – позначення
якості знань учнів
Ти вже добре знаєш, друже, що таке
шкільна оцінка.
І, певна річ, стараєшся, щоб з усіх
предметів твої оцінки були
якомога вищі. Мабуть, якби твоїм
учителем був Сковорода, він би
теж ставив тобі гарні оцінки. Хоча
хто його знає! Оцінки в нього були
всякі: від чиста тобі
безтолковщина, справжня нездара
в школі, нездара до дуже тямкий,
гострий, напрочуд гострий.
І як же прикро, коли навпроти твого
прізвища в журналі стоїть оцінка «нездара»,
«тупий» або «нетямкий»! Чи не свідчить вона
про те, що Сковорода ставився до своїх
учнів надто суворо? Ні. Вона свідчить тільки
про те, що ти взявся не за свою справу.
24. П Птах – крилата тварина
на двох ногах, із пір’ям
та дзьобом
Напевне, друже, ти просто
обожнюєш своїх домашніх
улюбленців. Сковорода теж дуже
любив тварин. Кажуть, його
неодмінним товаришем у мандрах
був вірний пес. Та особливо наш
філософ любив птахів. Недарма він
так часто і з таким теплом
змальовував їх у своїх творах.
Тут і горлиці, і дятли,
й жайворонки, і лелеки,
й соловейки… Навіть правду-
істину він змалював в образі
птаха.
25. Р Радість – почуття
втіхи і задоволення
Сковороду можна сміливо
назвати «філософом радості»,
бо він сприймав життя
як повсякчасне радісне свято:
Морщиш лице ти – одвічне ниття.
Як же це можна назвати життям?
Той лиш живе, хто веселої вдачі,
Світло в житті, а не морок він бачить.
А хто в журбі безперестанку тужить,
Той уже мертвий чи смерть його душить.
26. С Серце – єство людини
Кажуть, що ми, українці, живемо
серцем. Серце є для нас джерелом
мудрості й глупоти, доброти
й злостивості, бажань і надій,
фантазій і знання. А ще – це та
оселя, в якій живе сам Бог.
Принаймні так гадав Григорій
Сковорода, у чиїх творах образ
серця зринає 1146 разів.
Серце для нього – самісіньке єство людини.
Він трактував його і як таємничу Божу іскру,
що є в кожному з нас, і як думку, і як
бездонну душевну глибину, і як арену вічної
борні добра та зла. Словом, «всяк є тим, чиє
серце в нім».
27. Т Театр – видовище
Мабуть, друже, ти вже не раз
бував із батьками у театрі,
наприклад, у ляльковому.
Можливо, ти бачив на сцені
навіть оперу, балет чи
мюзикл.
«…Цей світ підхожий до театру, – казав наш
філософ. – Щоб грати на сцені з успіхом
і похвалою, треба взяти належну роль.
Актора хвалять не за те, що він грає
шляхетного персонажа, а за те, що його
гра вміла. Я довго думав про це й,
випробовуючи себе, пересвідчився, що на
театрі світу не годен уміло зіграти нічого
іншого, крім ролі звичайної, простої,
безтурботної і самотньої людини. Саме це я
собі обрав, та й буде з мене…»
28. У Україна – наша Вітчизна
У Сковороди є чудова легенда про
те, як колись давно Божа діва
Правда-Астрая прийшла до нас в
Україну, бо чула, що в нашому краї
панує доброчестя й дружба.
Що це за легенда? Не що інше, як стара-
престара історія про гнану Правду. Був
колись на землі «золотий вік», коли світом
правила богиня справедливості Астрая. А
потім людськими серцями опанували облуда,
віроломство, чвари, насилля й жадоба, і люди
стали звідусіль гнати Правду-Астраю геть.
І тоді вона полетіла на небо. Та перед тим, як
зробити це, вона прийшла до нас в Україну.
Словом, Україна для Сковороди – це відблиск
«золотого віку», останній острівець Правди в
морі кривди.
29. Ф Філософ – людина,
яка любить мудрість
Кажуть, друже, що першим, хто
назвав себе «філософом», був
славетний давньогрецький
мудрець і математик Піфагор. Саме
на нього й покликався Сковорода,
коли пробував пояснити, хто
такий філософ.
«Якщо б ми, – каже Сковорода, – вчились на
досвіді інших, виносячи з нього корисне
нам, і якщо б вдивлялися в життя інших,
неначе в дзеркало, то значно менше
стосувалися б нас слова: досвід –
наставник дурнів. Така поведінка, крім
того, що вона дуже корисна, також
надзвичайно приємне видовище».
30. Х Харків – столиця
Слобідського краю
А чи знаєш ти, друже, що
Сковорода вважав Харків
найкращим містом на Землі?
Уперше Сковорода прибув до Харкова
в серпні 1759 року. Його запросили
викладати поетику в місцевому колегіумі.
Харків був тоді зовсім невеликим полковим
містом. Навіть через два десятки років, як
сюди прибув Сковорода, у місті проживало
всього 6000 люду, було 1700 будинків,
6 кам’яних церков і 5 дерев’яних.
Сковорода назве Харків «сьомим Божим оком».
Він просить Всевишнього, щоб Той зглянувся
над містом і щоб воно засяяло колись,
«мов сонце ясне»…
(«Молитва до Бога за місто Харків»).
31. Ц Нарцис – персонаж
грецької міфології,
який закохався
в самого себе
Десь у 1769-1771 роках Сковорода написав свій
перший філософський діалог. Він назвав його
«Нарцис». Нарцисова історія відома всім. За
часів Сковороди образ Нарциса був дуже
популярний.
Малюнок «Нарцис над водою» має підпис: «Пізнай
самого себе». І стосовно цього малюнка між
персонажами «Букваря миру» Сковороди
відбувається ось така розмова:
«А це хто такий? – питає один. – Якийсь юнак.
Певно, пити хоче. Нахиливсь до джерела». А
другий відповідає: «То нещасний Нарцис! О
бідолашний! Не розкусив він ось оцієї
приказки: «Не славна хата углами, а живопис
фарбами». Задивився в чистому джерелі на
свою вроду, а не вглядається всередину,
в самісіньке своє серце…»
32. Ч Чорнухи – сотенне
містечко Лубенського полку
(тепер село на Полтавщині)
Рідне містечко Сковороди Чорнухи до XVII
століття належало князям Вишневецьким.
Потім настали буремні роки революції
Богдана Хмельницького, у горнилі якої
народилася українська козацька
держава.
Востаннє до народження Сковороди гармати
гриміли тут усього за якихось півтора
десятка років, коли гетьман Іван Мазепа
разом зі шведським королем Карлом XII
билися з військами Петра I.
Звісно, Сковорода чув у дитинстві
перекази й легенди і про війни, і про наших
славетних гетьманів.
33. Ш Школа – заклад,
де діти здобувають
освіту й виховання
Люди старої України дуже шанували
школу. За часів Сковороди
і Гетьманщину, і Слобожанщину
вкривала густа мережа шкіл. Їх було
тоді куди більше, ніж на початку
XX століття. І кожен батько вважав
своїм святим обов’язком віддати
дітей до школи.
Отож, коли Грицеві Сковороді виповнилося
сім років, батьки віддали його до школи.
Відтоді і на все життя Сковорода збереже
глибоку повагу до школи. Через багато-
багато років він напише: «Одне тільки мені
близьке, вигукну я: о школо, о книги!»
34. Щ Щастя – радість
від життя
Як ти гадаєш, друже, кого можна
назвати щасливою людиною?
Ось послухай уважно, що каже про це
Сковорода: «Нема нічого солодшого для
людини й нічого потрібнішого за щастя,
нема ж нічого й легшого за це… Що б воно
було, якби щастя, найпотрібніше й
наймиліше для всіх, залежало від місця,
від часу?.. Щастя, як найпотрібніша
потреба, дається даром скрізь і завжди.
Повітря й сонце завжди з тобою, скрізь і
даром. А все те, що тікає від тебе, – знай,
що воно чуже, і не вважай його своїм. Усе
те чуже й зайве. Навіщо воно тобі?..»
35. Ь Сродність – наперед
встановлена гармонія
між людиною та світом
Мабуть, найчастіше Сковорода
говорив про людське
покликання, яке він називав
сродністю. «Сродна» праця – ось
де джерело нашого щастя. А як
же пізнати, до якої справи
народжене дитя?
«Дивись, – каже філософ, – як хлопченя,
змайструвавши задля розваги волове ярмо,
пробує почепити його цуценятам або
котикам, – чи не є це тінь його хліборобської
душі?.. А як припоясує собі шаблю, – чи це не
прагнення стати воїном?.. Цими нелукавими
проявами ясно дає про себе знати наявна в
нас невидима сила й божество».
36. Ю Любов – сила, що єднає
все
Сковорода був співцем любові.
«Хіба не любов, – писав він, – усе
поєднує, будує, творить, подібно до
того, як ворожнеча руйнує?.. Хіба не
мертва душа, позбавлена істинної
любові?.. Хіба всі дарунки не є нічим
без любові? Що дає основу? – Любов. Що
творить? – Любов. Що зберігає? – Любов,
любов. Що дає насолоду? – Любов, любов,
початок, середина і кінець, альфа й
омега».
Справжня любов – це любов до добра. Вона
«схожа на світло вогню. Запали вогонь –
і світло вмить осяє твої очі; полюби, відчуй
охоту до доброчесності – і твоє серце вмить
освітить веселість…»
37. Я Явір – дерево родини
кленових
Явір. Яке красиве дерево! І як
багато воно важить для
нас, українців! З яким деревом ми
порівнюємо юнака?
З явором. А яке дерево символізує
для нас безсмертя?
Явір. І ще, і ще, і ще… Чудовий образ
явора змалював
у своїй пісні «Ой ти, пташко
жовтобоко» і Сковорода:
Стоїть явір над горою,
Все киває головою,
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
38. Друже!
От і добігла до кінця віртуальна
мандрівка «Шляхами Григорія Сковороди»
за книгою Леоніда Ушкалова «Сковорода
від А до Я».
Якщо ти зараз читаєш ці рядки,
це означає тільки одне – що тобі
сподобалося подорожувати разом
з нами і дізнаватися про життя і
творчість великого українського
філософа.
Щиро дякуємо тобі за терпіння
і за увагу!
