3. ЗМІСТ
3
ВСТУП …...…………………………………………………………………….....3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ ……..……………………………………………...………….9
РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ МИКУЛИНЦІВ: ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО
1780 РОКУ……...………...………………………………………….....………..19
2.1. Версії про заснування містечка та його розвиток………………….19
2.2. Зародження Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої
Трійці. Будівництво костелу та його архітектура ……………...............28
РОЗДІЛ 3. ДУШПАСТИРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАРАФІЇ ПРОТЯГОМ
1780-1939 рр.…..................................................………………………………...37
3.1. Суспільно-політичні зміни в Микулинцях…………………………37
3.2. Діяльність Отців Місіонерів Святого Вінцентія Поля та їх вплив на
парафіяльних душпастирів………………………………….……………45
3.3. Роль римо-католицької громади в культурно-релігійному житті
містечка та його околиць………………………………………………...50
РОЗДІЛ 4. ПОЛІТИЧНЕ ТА РЕЛІГІЙНЕ СТАНОВИЩЕ В 1939-2006
РОКАХ…..……………………………………………………………………....62
4.1. Історія містечка.………………...............……………………............62
4.2. Стан споруди Микулинецького костелу............................................68
4.3. Відродження Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої
Трійці. Пасторальні функції у спільноті на сучасному етапі………….73
ВИСНОВКИ……….…………...………………………………………………..85
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………...…………………………..90
ДОДАТКИ...………………...………………………………………………….100
4. ВСТУП
4
Актуальність теми. Побудова нової, демократичної України можлива
лише за умови поваги до власної історії, повернення із забуття сотень й тисяч
історичних фактів, подій, імен видатних людей, напівзабутих сторінок
духовної історії українського народу, його гуманістичної культури. Творення
сучасної національної державності змушує нас звернутися до свого
славетного минулого, збагнути цінність утраченого.
Проблеми релігії, моралі завжди хвилювали людство на всіх етапах
його розвитку. На українських землях, внаслідок значних змін, що
відбуваються в економічній, політичній і культурній сферах сучасного
суспільства, інтерес до релігії значно зріс.
Після 1989 року громадяни нашої держави отримали релігійну свободу.
Горбачовська “відлига”, а потім проголошення незалежності України 24
серпня 1991 року визначили новий період в історії церкви в державі, дещо
змінили її роль та значення. Також однією з важливих проблем сьогодення є
необхідність нормалізації релігійного життя в державі. Складність цієї
проблеми обумовлена багатьма чинниками, зокрема процесом національного
та духовного відродження, що відбувається в суперечливих умовах, і тому
викликає інтерес до вітчизняної історії, зокрема до історії релігії, її місця і
ролі в культурному будівництві сучасної України. Відсутність необхідних
наукових знань у цій сфері, а також насильницьке витіснення релігії в
минулому з культурного життя суспільства призвели до втрати певних
духовних цінностей, збіднення національної культури, зумовили не завжди
правильну орієнтацію в сучасних дискусіях навколо релігійно-церковних
питань. Саме тому вивчення історії розвитку релігії та окремих спільнот
стало дуже актуальним. Поруч з цим, в умовах розбудови незалежної
України помітним явищем стало зростання зацікавленості історією окремих
регіонів нашої держави.
Релігія і церква відіграє важливу роль в суспільному та культурному
5. 5
житті. Їх феномен містить сукупність поглядів на навколишній світ, що
грунтується на вірі в Бога. Складовими компонентами певного виду релігії є
культ і сукупність обрядових дій, за допомогою яких релігійна людина
виражає своє ставлення до надприродного і вступає з ним у спілкування
через молитву, обряди тощо. Окрім того, релігія містить сукупність
моральних норм і правил, що визначають поведінку віруючих. Вона також
включає організаційно-структурний компонент, а саме сприяє об’єднанню
віруючих у релігійні громади, церкву, чернечі ордени, особливі групи
служителів культу.
Вивчення історії держави загалом неможливе без вивчення історії
окремих містечок. Так само і розвиток релігійного життя в цілому тісно
пов’язаний з розвитком релігійного життя окремих парафій. Парафія є
основою життя християн у спільноті. Тут людина приймає таїнства, має
можливість допомогти цілій громаді реалізувати своє покликання. Важливим
елементом парафіяльного життя є душпастирі, які повинні бути
наставниками та показувати приклад дотримання віри.
Розвиток національної історичної науки в умовах незалежності дає
змогу дослідникам звернутися до проблем, які пов’язані з вищезазначеною
проблематикою. До таких відноситься історія Микулинецької римо-
католицької парафії Пресвятої Трійці.
Наукова проблематика, піднята у даному дослідженні, є досить
важливою з точки зору розвитку історичної науки, зокрема історичного
краєзнавства, і загалом розвитку сучасного українського суспільства.
Об’єктивне, всебічне висвітлення життя релігійних конфесій сприятиме
демократизації Української держави, забезпеченню прав і свобод її громадян,
піднесе певною мірою рівень історичної науки. Історія Микулинецької римо-
католицької парафії Пресвятої Трійці є важливою складовою не лише історії
Львівської архідієцезії латинського обряду, а й усієї історії церкви України.
На прикладі історії окремої римо-католицької громади в Микулинцях
нами зроблено спробу провести дослідження про зміни в політичному,
6. 6
соціально-економічному та культурно-релігійному житті суспільства, які в
певний час відбувалися.
Без об’єктивного осмислення усього, що супроводжувало життя римо-
католицької церкви на західноукраїнських землях, неможливо успішно
проаналізувати стосунки між українцями і поляками, відношення
представників влади до римо-католиків, зміну її соціально-економічного
статусу в краї.
Поштовхом до розгляду і дослідження цієї теми та написання даної
роботи є недостатність узагальнюючих праць, які б стосувалися даної
тематики, а також бажання допомогти Микулинецькій римо-католицькій
громаді, яка на даний час відроджується і прагне дізнатися про історичні
умови свого формування та розвитку.
У зв’язку із вищезазначеним дана тема є актуальною, має наукову
цінність, пізнавальне і практичне значення.
Актуальність даної проблеми зумовлюється тим, що саме
Микулинецька римо-католицька парафія Пресвятої Трійці була протягом
тривалого часу центром релігійного і культурного життя членів латинського
обряду, які проживали в містечку та його околицях. Велична і красива
споруда парафіяльного костелу вистояла понад два століття і сьогодні
належить до унікальних пам’яток архітектури, заслуговуючи на увагу
дослідників.
Поруч із дослідженням історії парафії актуальне вивчення історії
самого містечка, адже на даний час про цей населений пункт немає
узагальнюючих історичних наукових праць.
Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною
спрямованістю та завданнями й охоплюють період ХVІІ – поч. ХХ ст. – від
часу заснування Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої Трійці
до 2006 року. Такий цілісний хронологічний підхід дозволяє виявити основні
аспекти ролі Микулинецької римо-католицької парафії у культурно-
релігійному житті містечка та його околиць. Роль і значення спільноти
7. 7
перебували в залежності від змін державно-правового статусу українських
земель у межах тих держав, до складу яких вони входили (Польща, Австро-
Угорщина, СРСР). Однак, для того, щоб з’ясувати історичні й духовні
чинники виникнення Микулинецької римо-католицької парафії, які є
необхідною передумовою всебічного висвітлення проблеми, довелося
прослідкувати історію містечка з найдавніших часів. Враховуючи те, що
історію Микулинців і парафії не можна розглядати ізольовано від історії
України, у даному дослідженні висвітлено основні аспекти розвитку
західноукраїнських земель та Львівської архідієцезії латинського обряду.
Стан розробки та джерельна база даної проблеми піддані спеціальному
розгляду в першому розділі. В силу цього автор вважає можливим не
поглиблювати в даному випадку означених аспектів у вступі.
Мета і завдання праці. Виходячи з наукової, теоретичної та
практичної значущості теми, спираючись на досягнення української та
зарубіжної історіографії у дослідженні історії Микулинецької римо-
католицької парафії Пресвятої Трійці, враховуючи недостатню наукову
розробку її ролі в культурно-релігійному житті містечка та його околиць від
ХVІІ ст. до 2006 року, авторка поставила за мету: на основі комплексного й
об’єктивного аналізу, спираючись на досягнення історіографії, об’єктивно
висвітлити основні тенденції та специфіку, поглибити дослідження і зробити
науково обґрунтовані висновки щодо умов зародження і розвитку
Микулинецької римо-католицької парафії, в контексті з цим ознайомитися з
історією самого містечка, визначити вплив політичних режимів на діяльність
громади, при цьому з’ясувавши значення спільноти для розвитку релігійного
та культурного життя містечка протягом всього періоду її існування.
Метою продиктовані основні завдання, які необхідно розв’язати у
процесі дослідження даної проблеми:
– обґрунтувати основні закономірності виникнення, функціонування і
розвитку Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої Трійці на фоні
політичних, соціальних та культурних процесів містечка;
8. 8
– висвітлити історико-політичні та духовні передумови виникнення
Микулинецької католицької громади латинського обряду;
– показати основні соціальні та релігійні напрями діяльності
спільноти;
– визначити вплив парафії на суспільно-політичне і культурне життя
його мешканців;
– дослідити вплив діяльності Отців Місіонерів Святого Вінцентія
Поля та настоятелів на розвиток громади;
– проаналізувати внесок Микулинецької римо-католицької парафії у
культурно-релігійне життя містечка та його околиць.
Об’єктом дослідження є роль Микулинецької римо-католицької
парафії Пресвятої Трійці у суспільно-політичному і культурному житті
містечка, її діяльність від зародження до сьогодення.
Предмет дослідження – закономірності та специфіка зародження,
функціонування та впливу Микулинецької римо-католицької парафії
Пресвятої Трійці на суспільно-політичне, соціальне та культурно-релігійне
життя містечка.
Методологічна основа дослідження обумовлена характером предмету
дослідження, метою і завданнями роботи. ЇЇ складають історико-
хронологічний, проблемний, статистичний та порівняльний методи розгляду
досліджуваного матеріалу, принципи наукового пізнання: об’єктивності,
історизму, взаємозв’язку внутрішніх і зовнішніх чинників у розвитку науки.
В усій своїй сукупності вони стали важливим механізмом у спробі розкриття
поставленої мети, сприяли глибокому дослідженню проблеми. Теоретичною
основою наукового вивчення проблеми є теорія історичного пізнання світу.
Теоретичне значення праці полягає у комплексному визначенні ролі
Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої Трійці в суспільно-
політичному і культурному житті містечка.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні на прикладі
9. 9
діяльності Микулинецької римо-католицької громади однієї з граней
об’ємнішої наукової проблеми – місця і ролі релігійних спільнот у
громадському житті; авторка вперше ввела в Україні у науковий обіг велику
кількість важливих маловідомих й невідомих, вагомих, раніше недоступних
дослідникам архівних джерел і фактів, що дають змогу достовірно
реконструювати малодослідженні досі аспекти зародження, розвитку та
діяльності Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої Трійці на
фоні політичних, соціальних та культурних процесів містечка.
Теоретичне значення праці полягає також у поглибленні дослідження
умов розвитку Микулинецької римо-католицької спільноти, у поглибленні
дослідження ролі парафії в суспільному житті містечка, у висвітленні
характеру й закономірностей її функціонування.
Практична цінність визначається виявленням ролі Микулинецької
римо-католицької парафії Пресвятої Трійці, що сприятиме поглибленню
вивчення даної теми та використанню теоретичних положень і висновків при
дослідженні історії спільноти зокрема.
Структура даного дослідження визначена метою та завданнями,
складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних
джерел (109 найменувань, з них 43 архівні документи) та додатків (13).
10. РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ
10
Аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії показує, що завдяки
багатолітнім зусиллям вчених з даної проблеми нагромаджений певний
історіографічний матеріал, різноманітний за формою і змістом. Його поява не
відзначалася систематичністю. Основний масив праць з’явився наприкінці
ХХ ст. Ними стали розвідки зарубіжних та вітчизняних авторів, у котрих
відображена історія Микулинців, Тернопільського краю, західноукраїнських
земель та церковних структур, які містять інформацію про загальні умови
розвитку політичного, економічного, культурного і релігійного життя.
Римо-католицька церква на Україні була і є предметом досліджень
польської історіографії. Історія церкви, її взаємини з державою, роль
духовенства у політичному житті, соціальна структура суспільства –
традиційно займають помітне місце в польській історіографії. Римо-
католицька церква була церковною організацією, передусім, польського
населення західноукраїнських земель – території колишньої Речі Посполитої.
Як віруючі, так і священники, у переважній більшості, були поляками за
походженням. Це стало причиною, яка привертала увагу польських
дослідників до вивчення становища римо-католицької церкви на українських
землях.
Щодо української історіографії, то за радянських часів об’єктивні
дослідження цієї теми проводити було неможливо. Радянська історіографія
лише епізодично зверталася до деяких аспектів даної проблематики у
контексті дослідження історії національних меншин. Праці цього періоду
мають тенденційний антицерковний характер, в них чимала увага надавалася
вивченню полонізації та окатоличення місцевого населення. Негативним
елементом вважалися соціальна експлуатація українського селянства і
11. 11
підтримка “польських революціонерів” у справі відновлення Польщі в
кордонах 1772 року.
Відомості щодо історії Тернопільської області та Микулинців подані у
енциклопедичних виданнях під редакцією С.Нечая і О.Антонова [32; 86]. В
цих наукових працях міститься інформація про історію та географічне
положення Тернопільської області від найдавнішого періоду, а самі автори
акцентують увагу на “величезному значенні приєднання західноукраїнських
земель до СРСР у 1939 році” та економічному розвитку краю саме в
радянський період.
Відомості щодо історії містечка подані у працях таких краєзнавців:
І.Герети, Л.Городиського, І.Зінчишина, М.Смалиги та Г.Кушнерика [1;2;12].
Вони висвітлюють в своїх дослідженнях історію самих Микулинців, а також
історію навколишніх населених пунктів, про які теж піде мова у дослідженні.
Автори інформують про географічні умови, топографію, рельєф, релігійне
життя та історико-архітектурні пам‘ятки Теребовлянщини.
В історико-мемуарному збірнику “Шляхами Золотого Поділля” –
вихідці з Тернопільщини, котрі опинилися далеко від рідної землі,
відслідкували історію від найдавніших часів до 1944 року [4; 9; 52; 54; 55;
57]. Хоча дана праця носить мемуарний характер, вона є для нас цінним
джерелом, бо висвітлює маловідомі факти з життя містечка.
Аналогічні відомості про Теребовлянщину та Микулинці, доповнені,
щоправда, статистичним та ілюстративним матеріалом, помістили у своїх
працях відомі краєзнавці М.Ониськів і А.Куликівський [3; 8].
До 900-річчя містечка, святкування котрого відбулося 27 вересня 1996
року, в періодичних виданнях було опубліковано ряд статтей, присвячених
історії селища. Найцікавішими для історіографії є публікації Л.Гулька,
В.Негребецького та А.Гречила. [6; 5].
Причинам створення, історії будівництва та опису архітектурних
пам‘яток, в тому числі й фортеці, палацу та костелу в Микулинцях
присвячені роботи Л.Городиського, І.Зінчишина, М.Смалиги, Г.Кушнерика,
12. Я.О.Байгера, О.Чоловського, Б.Януша і А.Куликівського [2; 12; 13; 16; 8].
12
Багато важливої інформації отримано під час дослідження із
польськомовної літератури, адже як відомо, територія західноукраїнських
земель до 1939 року знаходилася під владою Польської держави. Серед них
варто відзначити роботи М.Балінського, Т.Ліпінського та К.Піравського [27;
30]. У цих працях висвітлена історія Галицьких і Подільських земель, в
контексті загальнопольської історії. У вищезгаданих джерелах автори
переконують, що “становище Галичини та Волині було кращим під владою
Речі Посполитої”.
Польські дослідники Теребовлянщини О.Чоловський, Б.Януш [16] і
З.Хаузер [24] описують стан архітектурних пам‘яток краю, зосереджуючи
особливу увагу на костелі у Микулинцях.
Олександр Чоловський та Богдан Януш, описуючи найвідоміші святині
Тернопільського воєводства початку ХХ ст., пишуть: “Костел в Микулинцях,
подібно до дрезденського, підноситься на видовженому прямокутнику,
замкнений з двох довших сторін півкругом: півкруг зі сторони пресвітерію
обіймає вузький обхід, що повернений до двох бічних нефів. Над півколом
від фасаду піднімається висока вежа на трьох поверхах, яку оточують з двох
сторін, характерні для епохи бароко, надбудови на висоті партеру. Повний
ефект декору будівлі творить фасад, розчленований півколонами:
дорійськими – на нижньому, іонійськими – на середньому та коринфськими –
на верхньому поверхах, накриті гострим дахом… У нішах трьох поверхів
стоять кам’яні фігури… Головний неф разом з півколом пресвітерію
підноситься над бічними нефами. Всередині – красиві пізньобарокові вівтарі,
амвона та вміло доставлене до східної стіни приміщення для хорів, ніби
симетрія до головного вівтаря у протилежному півколі” [16:147].
Ян Олександр Байгер на основі доступних йому даних у
широкоілюстрованому нарисі “Повіт Теребовлянський” описує географічне
положення, корисні копалини, стан народного господарства, демографічні
показники, розвиток народної освіти, громадських організацій краю, історію
13. виникнення містечка та вигляд історичних пам‘яток [13].
13
Поза увагою науковців не залишилася і історія Львівської римо-
католицької архідієцезії, до складу якої входила Микулинецька парафія.
Даній проблематиці присвятили свої праці Т.Трайдос, В.Абрахам,
Я.Крентош, М.Лещинський, Я.Островський та В.Урбан.
Т.Трайдос у книзі “Kosciol katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy
za panowania Wladyslawa II Jagielly (1386-1434)” проаналізував становище
римо-католицької церкви за часів коронування Владислава ІІ Ягайла [18].
В.Абрахам дослідив процеси зародження та перші роки діяльності Львівської
архідієцезії латинського обряду [26]. Велику увагу автор приділив організації
та функціям цього церковного підрозділу.
Я.Крентош у дослідженнях “Organizacja archidiecezji lwowskiej
obrządku łacińskiego od XV w. do 1772 roku” і “ Archidiecezja lwowska
obrządku łacińskiego w okresie józefinizmu (1772-1815)” теж вивчав діяльність
Львівської римо-католицької архідієцезії, продовживши дослідження на
іншому історичному етапі: від XV ст. до 1815 року [33; 36]. Автор описує
становище даної інституції, її організацію, стан духовенства, особливу увагу
приділяючи періоду перебування західноукраїнських земель під владою
Австро-Угорщини. Він відзначає негативний вплив політики Йосипа ІІ на
діяльність монастирів та римо-католицьку церкву.
В.Урбан у своїх працях прослідкував долю даної церковної структури
від кінця ХІХ ст. до 1970 року: подав цікаві дані про душпастирів, описав її
важке становище під час Другої світової війни, процеси репатріації в 1945-
1947 роках та розповів про долю священників-репатріантів [34; 89; 94].
Станіслав Літак – професор Люблінського Католицького Університету
– займається церковними питаннями, які безпосередньо стосуються періоду
поділів Речі Посполитої. Він подав грунтовну характеристику джерел та
літератури, на основі яких підготував свої монографії. Автор локалізував
монастирі усіх чернечих орденів, що діяли 1772 року в Львівській дієцезії
[31; 41].
14. 14
Історія Львівської архідієцезії латинського обряду в 1939-1946 роках,
урядова політика СРСР щодо католицизму – це сфера наукових зацікавлень
І.Анчарського. Він висвітлив у хронологічній послідовності події, які
відбувалися в Галичині у вказаний період [87].
Зацікавленість у польських дослідників викликали архітектурні
пам‘ятки Галичини, в т.ч. й Микулинців. Вперше, серед них, увагу на
Микулинецький костел звернув Франциск Клейн, вказуючи його схожість з
Дрезденським двірцевим храмом. Цю особливість підкреслили Богдан Януш
і Тадей Маньковський [16]. Останній, аналізуючи архітектуру споруди та
опираючись на збережені проекти, приписував авторство проекту святині
Августу Мошинському. Маньковський схилявся до відомої тези про схожість
цих двох споруд, а також відзначив різницю між створеним архітектором
проектом та збудованим храмом. На його думку, будівля святині є дуже
схожою до катедри Святого Юра у Львові. Існування другої, класичної, версії
проекту Маньковський пояснює зацікавленістю архітектора Мошинського
актуальними, як на той час, змінами в архітектурі, а реалізований вибір –
смаком фундаторки, котра належала до старшого покоління.
Після Другої світової війни увагу на архітектуру святині звернув
Тадеуш Ярошевський. Він показав її схожість до костелу Святого Джорджіо
на Сицилії та залежність безвежової, класичної версії проекту фасаду від
храму Святого Рожа в Парижі, автором якого був Роберт де Котте [23:61-62].
Особливої уваги заслуговує четвертий том десятитомника „Kościoły i
klasztory rzymo-katolickie dawnego wojewódstwa ruskiego” під редакцією
Я.Островського [23]. В ньому автори приділяють велику увагу історії
селища, архітектурі, декораціям, розписам, стану збереження костелу та
з’ясовують схожість проекту споруди до Собору Святого Юра у Львові.
Я.Островський та П.Пенцаковський підкреслювали, що внаслідок
проведеного ремонту у 1995 році за проектом Зеновія Лагуша, форма даху і
вежі стали схожими до їх первісного вигляду.
Щодо вівтарних різьблених фігур, то Збігнєв Горнунг приписував їх
15. 15
авторство Мартинові Твардовському, який виконав кивот і конфесіонали для
церкви Отців Василіан у Бучачі в 1771-1772 роках. Його гіпотеза є досить
правдоподібною, проте недостатність порівняльного матеріалу не дає
підтвердження даної думки [23:63].
В кінці ХІХ ст. дедалі більшу зацікавленість у дослідників почала
викликати діяльність жіночих та чоловічих чернечих орденів на
західноукраїнських землях. У роботах П.Гаха [62] і Ю.Флаги [25] окрім
описів монаших чинів, увага звернена на показ їх культурної та релігійної
діяльності у місцевих парафіях. Чотирьохтомник “Żeńskie zgromadzenia
zakonne w Polsce 1939-1947” містить статтю, в якій розповідається про сестер
Служебниць , які працювали у Микулинцях [81].
Тепер, коли з’явився значний інтерес до істинних сторінок вітчизняної
історії, суспільство виявилось неготовим дати об’єктивну оцінку ролі римо-
католицької церкви в історії України. Більшість праць сучасних українських
дослідників не розкривають даної проблеми. Вони висвітлюють, як правило,
лише один її аспект. Інші роботи охоплюють політичні, суспільні та
культурні моменти історії України, звертаючись до релігійної проблематики
лише побіжно.
Нова українська історіографія містить кілька досліджень, які значною
мірою збагатили вивчення проблематики католицької церкви. Науковою
продуктивністю позначені спроби комплексного дослідження процесів,
пов’язаних із становленням Луцько-Житомирської дієцезії та органів її
управління після трьох поділів Речі Посполитої до середини ХІХ ст., у
з’ясуванні ролі римо-католицького духовенства в суспільно-економічному
житті Волині, реалізовані у монографії Інни Шостак “Луцько-Житомирська
дієцезія наприкінці XVIII- у першій половині ХІХ століть” [47].
Особливої уваги заслуговує двотомне історико-релігійне видання
“Львівська архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь” під
редакцією єпископа Мар’яна Бучека [48]. В ньому подано коротку історичну
довідку про парафії, костели та каплиці архідієцезії, в тому числі і про храми,
16. 16
які належать до Микулинецької римо-католицької громади: Пресвятої Трійці
у Микулинцях, Святого Антонія у Струсові, Внебовзяття Пресвятої Діви
Марії у Ладичині та Непорочного Зачаття Діви Марії у Настасові.
Намагання по-новому, у руслі національно-релігійного відродження,
розкрити низку питань щодо внеску Микулинецької римо-католицької
парафії Пресвятої Трійці у культурне життя містечка та його околиць і
розвиток екуменічного руху простежуються у магістерській роботі о. Андрія
Зайця [95]. Підсумком тривалого вивчення історії виникнення, розвитку
спільноти та діяльності душпастирів стала магістерська праця, захищена у
Варшавському університеті о. Михайлом Череватим [28].
Отже, підсумовуючи наукові здобутки у вивченні історії
Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої Трійці, можна зробити
висновок, що і до сьогодні в українській історіографії поки що відсутні
узагальнюючі праці, де була б цілісно і всебічно розглянута дана проблема.
Дослідження історії Микулинецької римо-католицької громади
вимагало залучення цілого комплексу джерел, що були вперше використані в
Україні.
Джерельна база дослідження відрізняється різноманітністю. Головний
масив джерел склали архівні матеріали, що знаходяться в архіві Львівської
архідієцезії у Кракові, парафіяльному архіві в Микулинцях, Державному
архіві Тернопільської області, архіві згромадження Сестер Служебниць Діви
Марії Непорочного Зачаття в Деньбіцах і архіві відділу архітектури у
Тернополі. В даних архівах міститься велика кількість фундаційних актів,
документів з візитації, інвентаризації парафії, кореспонденції
Микулинецьких настоятелів, схематизмів Львівської архідієцезії, метричні
книги, парафіяльні хроніки, фотографії, реєстраційні документи спільноти,
таємні протоколи допитів священників, рапорти, інструкції, звіти про стан
споруди, акти у справах оренди костелу в Микулинцях. Ці архівні матеріали
містять багатий фактологічний матеріал, який дає можливість детально
проаналізувати багатогранну історію Микулинецької римо-католицької
17. парафії Пресвятої Трійці.
17
Серед архівних матеріалів варто виділити описи інвентаря костелу [38],
бенефіціального та фундаційного інвентарів [42; 84], листи Юзефи Рей та
настоятелів до Митрополичої курії і навпаки [67-70; 72], записи прибутків та
видатків парафії. Всі ці джерела подають відомості про становище спільноти
та костелу в конкретні періоди. Даний джерельний матеріал знаходиться в
архіві Львівської архідієцезії у Кракові.
В інвентарі парафіяльного костелу латинського обряду від 26
листопада 1938 року, складеному о. Яном Нєдзєльським, на 33 сторінках
міститься коротка історія даної спільноти, опис костелу, інвентаря,
парафіяльних земель і будинків, а також готівки і цінних паперів. Можна
сказати, що “тут є опис всього того, що було в костелі, і що належало
громаді” [28:46]. Про діяльність парафії протягом 1747-1767 років можна
дізнатися на основі документів та костельних актів, які згадуються у
інвентарі парафіяльного костелу. Тут, у ХХ-ій справі, міститься книга
метрик, що охоплює: записи про укладені шлюби, хрестини та похорони
[38:22].
У бенефіціальному інвентарі розміщена коротка історія даної
спільноти, подано детальні описи парафіяльних будинків, бенефіціальних
земель, обов’язків фундаторів та священиків. Особлива увага тут
приділяється стану господарського будинку. Даний документ складається з
11 сторінок.
У фундаційному інвентарі є детальні записи про розміри пожертв
різних форм (грунти, готівка, цінні папери, різні речі), жертводавців та
обов’язки священників відносно фундаторів.
Особливу цінність для дослідників становлять Акти візитації парафії в
Микулинцях [40; 58], декларація [73] і чотири заяви о. Яна Нєдзєльського,
підписані 31 серпня 1925 року у Львові [74-77]. Зокрема, згідно з
декларацією, настоятель був зобов’язаний виділити кошти на утримання
захоронки в місті, призначити 6 моргів поля для органісти, а також по 3
18. 18
морги для костельного і грабаря. В Акті візитації парафії згадується про
будівничу костелу Людвігу Потоцьку та обов’язки, котрі вона поклала на
ченців зі згромадження Місіонерів Святого Вінцентія Поля. Також подається
роз’яснення основних завдань, які повинен був виконати тодішній настоятель
парафії – о.Ян Нєдзєльський.
Перша заява стосувалася виплати о.-експозиторові Латинського обряду
в Мишковичах коштів на його утримання. У другій заяві настоятель
зобов’язувався передати канцелярії Митрополичого консистора у Львові
обмінених в документі дорогоцінних паперів і готівки, які мали бути
використані на реставрацію костелу в Микулинцях та для резерву. Третя
заява змушувала священика збудувати в місті каплицю, а четверта визначала,
що він мав складати кожного року надплату від чиншу, яка пізніше мала бути
використана на відновлення зруйнованих будинків у фільварку Чортория.
Для написання дипломної роботи було залучено широке коло архівних
матеріалів епістолярного походження. Це – особисті записки, приватні
документи фундаторки костелу Людвіги Полоцької, Отців Місіонерів
Святого Вінцентія Поля, парафіян та монахинь. Матеріали листування дають
змогу залучити нові відомості щодо висвітлення проблем зародження,
функціонування та відновлення громади. Зокрема, в Акті фундації
(закладення) монастиря Отцям Місіонерам у Микулинцях [45] подано опис
матеріального становища та душпастерських завдань ченців у парафії.
Важливим джерелом інформації для розкриття теми стали друковані
джерела. До них належать нормативні документи, які містять розпорядження
та роз’яснення місцевих органів влади, що стосувалися питань експлуатації і
збереження пам’ятки та старань парафіян про повернення костелу.
Через відсутність джерел щодо даної проблематики протягом 1945-
1989 років в праці використано спогади і кореспонденцію жителів
Микулинців та колишніх членів громади.
Віднайдені і опрацьовані джерела дозволили загалом ґрунтовно і в
досить широкому обсязі розглянути і детально проаналізувати процес
19. 19
зародження, розвитку та діяльності Микулинецької римо-католицької парафії
Пресвятої Трійці і визначити її внесок в історію містечка.
20. РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ МИКУЛИНЦІВ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО
1780 РОКУ
2.1. Версії про заснування містечка та його розвиток
20
За дев’ятнадцять кілометрів на південь від Тернополя та за тринадцять
– на північ від Теребовлі, над річкою Серет розташоване містечко
Микулинці.
Територія, на якій розміщене селище, була заселена ще з доби мезоліту
(11-8 тис.р.тому). У 1980-х роках О.Ситник відкрив поблизу містечка, на
правому березі річки Серет стоянку даної епохи [1:113; 2:6]. Тут також
виявлено археологічні пам’ятки західноподільської групи скіфського часу і
давньоруської культури [3:514]. А у навколишніх селах Лошневі та Лучці
знайдено могильники венедів. У ІІ-ІІІ ст. дана територія належала до
Римської імперії, що підтверджують знахідки римських монет в околицях
поселення [4:503].
Як свідчать історичні документи, Микулинці відносяться до
найдавніших міст Галичини. Першу згадку про давньоруське поселення
Микулин зустрічаємо у “Повчанні Володимира Мономаха” під 1096 роком:
“И Ходихо …По Изяславичи за Микулинь”[5:36]. Тоді воно входило до
Теребовельського князівства й було важливим стратегічним пунктом.
Поселення Микулин швидко розвивалося, і вже під 1144 роком про
нього зустрічаємо грунтовніші відомості у Лаврентіївському літописі: з
приводу князівських міжусобиць, що роздирали в ті часи руські землі [6;
7:159; 8:11; 9:21-22]. Про невдалий похід Рюрика Ростиславовича на Галич,
який на той час княжив у Києві, знаходимо також повідомлення у Галицько-
Волинському літописі: “У рік 6710 (1202) Рюрик тимчасом зібрав половців і
русів багато і прийшов на Галич, облишивши монаший чин. І коли він
21. 21
прийшов на Галич, то встріли його бояри галицькі і володимирські коло
[города] Микулина на ріці Сереті. І билися вони одні з одними весь день
через річку Серет, і многі ранені були, і не видержавши, вернулися вони в
[город] Галич” [10:14].
Містечко, що спочатку розташовувалося на лівому березі Серету,
поступово поширилося на правий берег. На горі, що височіла над рікою і яку
називали Острівцем, незабаром з’явилися укріплення, де можна було
сховатися від нападників. Існує така легенда, що на початку ХІ ст., коли
“річка тут кишіла рибою, а в навколишніх борах було повно всякого звіра”, в
цій місцевості під горою оселилися ченці-монахи. Тут вони збудували собі
невеличку церкву на честь Святого Миколая, а саме місце назвали
Микулином [6].
За іншою версією, назва селища походить від імені його засновника,
воєводи князя Василька – Микули [2:202].
В кінці ХІ – першій половині ХІІ ст. – Микулин входив до
Теребовлянського князівства, з 40-х років ХІІ ст. – до Галицького, а з 1199
року – Галицько-Волинського [9:21-22]. На той час він був значним
населеним пунктом, через який проходив “соляний” шлях з Галича до Києва,
і водночас служив міцним форпостом, що захищав Теребовлю з півночі
[11:221].
Тут мешкали ремісники, які працювали на князів у Теребовлі.
Передовсім це пов’язують з дуже придатною для гончарства глиною,
поклади якої були поблизу. Жителі Микулина сплачували податки на
користь княжої казни за рибний промисел, ловлю звірини та випасання
худоби. Крім того, вони повинні були утримувати військову дружину
Теребовельського князя. Ходили микулинчани в часті походи проти своїх
недругів, зокрема, половців, а також проти Київського князя Всеволода,
котрий не давав спокійно князювати братам Ростиславовичам на Галичині
[6].
В 1206-1227 роках точилася боротьба між Польщею та Угорщиною за
22. 22
Галицько-Волинське князівство. Під час нападу монголо-татар селище дуже
постраждало, а населення було обкладено податками [12:451].
Від другої половини ХІІІ – до початку ХІV ст. Русь знаходилася під
монголо-татарським ярмом. Після смерті останнього галицького князя
Болеслава Тройденовича, знову почалася боротьба за Галицько-Волинську
Русь. У 1340 році польський король Казимир Великий (1333-1370),
випередивши угорського короля Кароля Роберта, татарського хана Узбека і
литовців, захопив Львів та інші міста, в тому числі й Теребовль [13:110;
2:44].
Землі під владою Казимира Великого, винищені війнами, почали
відроджуватися. Тоді ж утворився кордон між Галицькою Руссю та
Поділлям, яке знаходилося в руках монголо-татар [9:21-22]. Микулин і
Теребовль опинилися на краю південно-східної частини Королівства
Польського [14:62].
В 1370-1380 роках дана територія була під владою угорського короля
Людовіка Анжуйського, після смерті якого Галичина дісталася його дочці
Ядвізі [15:162]. У 1385 році було укладено Кревську Унію, яка поклала край
нападам Литви та суперництву за Галичину. З 1387 року Галичину, а в її
складі Теребовлянщину було остаточно приєднано до Польщі [2:46; 13:110].
Саме тоді зростає процес переселення збіднілої польської шляхти на
Галичину та Поділля [16:22].
З 1387 року селище почали називати Микулинцями [17:56]. Воно
знаходилося під жорстоким ярмом правителів Литви та Польщі. Підневільне
становище населення, яке було позбавлене будь-яких прав і здирство
чужинських феодалів не знало меж [6].
Після перемоги над хрестоносцями і підписання Торунського миру в
1411 році, король Владислав Ягайло віддав Поділля у довічне користування
Великому князю Литовському Вітольдові. Той, прагнучи створити залежних
від себе землевласників, почав роздавати ленні землі на правах рицарської
служби. Збереглася інформація, що “якийсь Богдан отримав одночасно з
23. 23
іншими село Микулинці, а в 1431 році його онук Карло Іванович
Микульський успадкував ті володіння” [18:156-161].
У 1434 році правителі Польщі знову заволоділи Галичиною та
скасували давнє українське звичаєве право і запровадили власну
адміністрацію. Микулинці надовго стали власністю польських магнатів [6].
Під час татарського нападу 1508 року Микулинці та Теребовля були
дощенту спалені. Це змусило тодішню власницю селища Анну Йорданову,
дружину краківського каштеляна, збудувати у 1550 році оборонний замок,
який неодноразово рятував місцевих жителів від турецько-татарських військ
[6; 19:413].
Напівзруйнована фортеця з перебудовами збереглася до наших днів.
Замок розташований на високому пагорбі над річкою Серет в північно-
східній частині селища. Як матеріал для будівництва використовувався
червоний камінь – пісковик теребовлянських родовищ. В плані він має форму
чотирикутника і є типовим зразком регулярного замку в формі прямокутника
із суцільною периметральною забудовою [20]. На трьох кутах замку височать
круглі триповерхові бастії з бійницями для гармат. Із західної сторони, де
оборонні стіни додатково захищені глибоким ровом, до замку вела брама зі
звідним мостом. Арка західних воріт викладена білокам’яним діамантовим
рустом у стилі Відродження. Ще один вхід був зі сходу. Довжина оборонних
стін – по 75 метрів, а товщина – 2 метри. У стінах є отвори бійниць для
ручної зброї. В середині фортеці, навколо просторого подвір’я були житлові
будівлі, а під ними льохи. Від замку йшов підземний хід до церкви Святого
Миколая в Струсові, а звідти – до Теребовлянського та Буданівського замків.
На території також була криниця, а на стінах ще видно сліди розплавленої
смоли, яку виливали захисники на голови ворогів [12:41-42].
Поява сучасного замку сприяла розвитку господарства і збільшенню
кількості жителів поселення. Розвиваються ремесла, сільське господарство,
броварництво, торгівля.
На початку 1594 року на територію Поділля вдерлася велика татарська
24. 24
орда, яка пограбувала багато сіл і міст. Проти татарів виступили загони під
проводом Северина Наливайка. В районі Микулинців відбулися запеклі бої
[12:451].
Протягом століть містечко разом із замком переходили у власність
різних магнатських родів. Завдяки дочці воєводи руського і гетьмана
Великого Коронного війська Миколи Синявського Анні Синявській, яка була
дружиною Лаврентія Йордана (1518-1568) – каштеляна краківського,
старости перемишельського, кам’янецького та великого піскарбія коронного,
Микулинці в 1595 році, привілеєм короля Сигізмунда ІІІ одержали статус
міста, магдебурзьке право і право на проведення торгів кожного вівторка та
трьох ярмарків щороку [21:116; 22:282-283]. Відтепер жителі містечка
звільнялися від податків на 6 років, купці вели безмитну торгівлю, а саме
поселення отримало умови для сприятливого соціально-економічного
розвитку [23:53]. Хоча Микулинці і отримали право на самоврядування,
однак, залежність від польських магнатів залишалася – у першій половині
ХVІІ ст. більшість мешканців містечка було закріпачено. Власники міста на
свій розсуд збільшували натуральні та грошові повинності [11:18; 24:17].
Після Анни Синявської місто успадкувала одна з її восьми дочок –
Софія, дружина Самуїла Зборовського [21:117]. По смерті Самуїла
власником Микулинців став його син Олександр Зборовський, який помер у
1637 році [25:148]. Після його смерті місто відійшло до Станіслава
Конецпольського (1594-1646), який був воєводою сандомирським, гетьманом
Великого Коронного війська та Краківським каштеляном [24:17; 26:523-527].
З 1665 року містом володіли родини Синявських та Любомирських [21:117;
27:185]. Тепер щораз міцнішими ставали торгівельні та культурні зв’язки
мешканців селища з Тернополем. Сприятливе росташування обох міст на
перехресті торгових шляхів перетворювало їх на важливі культурні та
торгові центри [28:30].
Важке економічне становище, поліітичне безправ’я міщан Тернополя і
Микулинців зумовило активну участь місцевого населення у визвольній
25. 25
боротьбі українського народу 1648-1657 років під проводом Богдана
Хмельницького. У 1656-1657 роках в околицях Микулинців діяли загони
опришків. Налякана місцева шляхта тікала під захист замкових укріплень
[15:188; 16:30; 29:247-249].
Подільські землі часто зазнавали нападів татар і турків, проте
микулинчани вперто захищали свою землю. В 1657 році захисники фортеці
витримали 15-ти денну облогу турецького війська під проводом Ібрагіма
Шишмана, який відступив з-під Збаража.
Під час чергової польсько-турецької війни 1672-1675 років в облозі
знаходились фортеці Микулинців, Теребовлі, Бучача, Язловця та інших міст.
Не маючи надії на підмогу, гарнізон Микулинців змушений був піти на
переговори з ворогом. Повіривши обіцянкам ворогів, захисники здались. Але
турки порушили домовленості і вчинили криваву розправу. Були вбиті всі
оборонці замку, а жінок, дітей і ремісників забрали в полон [6; 12:451].
В 1672 році містечко потрапило під владу Туреччини. Проте, 26 січня
1699 року в Карловіцах було підписано мирний трактат між Польщею і
Туреччиною, за яким до Речі Посполитої поверталися її “давні” землі. З ХVІІ
ст. починається відбудова міст, будівництво багатьох римо-католицьких
костелів і монастирів [30:62]. Розпочалося масове ополячення, а римо-
католицька церква ототожнюється відтепер з “поляками” [31:8].
В другій половині ХVІІІ ст. значною частиною микулинецьких земель
заволоділа польська магнатка Людвіга Потоцька, яка походила з родини
Мніхів (1712-1785), вдова каштеляна краківського та гетьмана Великого
Коронного війська Юзефа Потоцького [24:17; 28:31; 32:504]. Саме на
прохання Потоцької король видав містечку герб, що зображував Святого
Йосифа, на честь її покійного чоловіка Юзефа [5:37]. 16 грудня 1758 року
власниця добилася у короля Августа ІІІ відновлення магдебурзького права,
втраченого в результаті війни з турецько-татарськими загарбниками. Згідно з
ним Микулинці були звільнені від управління королівськими намісниками –
воєводами і старостами. Вся влада перейшла до магістрату і ради на чолі з
26. 26
війтом. Рада відала цивільним судом, поліцією, наглядала за торгівлею, тощо.
Фактично управа міста була в польських руках, хоч її членами бували й
українці та євреї [6; 12:451].
На той час населення поділялося на міщан-робітників, торговців і
жителів передмістя. Ремісники, яких у місті було 139, обєднувалися у 5 цехів:
ткацький, кравецько-кушнірський, шевсько-грабарський, гончарний,
різницький. Коли ремісників якогось фаху було мало, то вони входили до
іншого цеху [32:505].
Для забезпечення взаємних польсько-турецьких стосунків в
Микулинцях та під Теребовлею стояли польські військові загони [16:36].
В 1772 році, після першого поділу Речі Посполитої, місто відійшло до
Габсбурзької монархії [12:452; 33:19]. Нове підпорядкування призвело до
скасування магдебурзького права, яке було замінено законом для малих
містечок [2:204]. Представники Габсбурської монархії ліквідували латинські
монастирі на території цілої Львівської архідієцезії та в Микулинцях зокрема
[33:167-170].
На той час містечко належало до Тернопільського циркулу (округу) і
тут проживали люди різних національностей. Здавна жили на цих теренах
українці, поляки, євреї та німецькі колоністи [4:306,309]. Австрійський уряд
проводив політику, яка полягала на підтримці суперечок між українцями і
поляками, які були відповідно греко-католиками і римо-католиками [34:92-
96].
В 1761-1779 роках на кошти магнатки Людвіги Потоцької споруджено
костел в стилі пізнього барокко [1:152]. І на одній осі з ним, у мальовничому
парку – неподалік від фортеці тодішня власниця Микулинець “з огляду на те,
що старий замок вже не надавався на резиденцію, Людвіга Потоцька – як
пише Є.Куропатський – над місцем цим побудувала чудовий палац” [24:17].
Навколо палацу, як модно було в той час в Європі, розбивається великий
(7га) ландшафтний парк вільного планування. Парк зберігся до нашого часу і
деякі його дерева мають дуже поважний вік. Парковий фасад увінчаний
27. 27
глухим восьмипілястровим портиком коринфського ордеру [35:8]. Будівля
складається з трьох частин: центрального корпусу та двох бічних прибудов,
з’єднаних між собою галереями, які разом творять форму підкови.
Тринадцятиосьовий головний корпус, піднесений на плані прямокутника, має
два поверхи. Головна окраса палацу – це чотири скульптури атлантів на
центральному фасаді над головами левів, що підняті на арку першого
поверху і підкреслюють другий поверх. Середня частина фасаду була
увінчана скульптурою Святого Архангела Михаїла, який тримав у руках два
герби – М’янчинських і Конопків. В середині палацу було багато творів
мистецтва, образів, родинних портретів, виробів з бронзи, кристалів,
порцеляни та срібла з гербами володарів. Тут також розташовувалась
бібліотека, архів та розкішний бенкетний зал. Власниками палацу ставали ті
родини, які володіли містечком: Потоцькі, Конопки, Реї [24:17].
Після ліквідації Магдебурзького права в Микулинцях влада перейшла
до ради ( в складі 12 радників) з бургомістром на чолі, якого обирало ціле
містечко. Влада, в більшості, належала полякам, в меншій мірі – українцям та
євреям [4:306].
У своєму заповіті Людвіга Потоцька подарувала Микулинці своєму
племіннику Юзефові Мніху [21:117].
Із 31 жовтня 1799 року власником “Микулинецького ключа” став
Петро Конопка, який одержав його від Юзефа Мніха (1742-1797), генерал-
майора коронних військ [24:17].
Отже ми розглянули історію Микулинців від найдавніших часів до
1780 року, ознайомилися з версіями про походження назви містечка,
умовами його політичного, соціально-економічного та політичного розвитку
і дізналися про те, що воно є одним з найстаріших у Галичині, адже уперше
згадується під 1096 роком. Поселення спочатку належало до
Теребовлянського, а з 1199 року – до Галицько-Волинського князівства і
дуже швидко розвивалося. У 1387 році воно остаточно потрапило під владу
відновленого королівства Польського. Відтоді містечко постійно переходило
28. 28
з рук одних магнатів до інших. Воно були власністю Йорданових,
Синявських, Зборовських, Конецпольських, Любомирських та Потоцьких.
Неодноразово містечко зазнавала турецько-татарських набігів і тому в
1550 році на його території було збудовано оборонну фортецю. Воно швидко
зростало та двічі – у 1595 та 1758 роках одержувало Магдебурзьке право.
Важке становище міщан зумовило активну участь місцевого населення
у Національно-визвольній війні 1648-1657 років. З 1672 до 1699 року селище
належало Туреччині. В 1772-1848 роках містечко знаходилося під владою
Австрії. Після ліквідації Магдебурзького права в Микулинцях влада
перейшла до ради (в складі 12 радників) з бургомістром на чолі, якого
обирало ціле містечко.
В другій половині ХVІІІ ст. значною частиною микулинецьких земель
заволоділа польська магнатка Людвіга Потоцька. В 1761-1779 роках на її
кошти споруджено костел в стилі пізнього бароко і на одній осі з ним, у
мальовничому парку – розкішний палац.
Отже, для того, щоб з’ясувати історичні й духовні чинники виникнення
Микулинецької римо-католицької парафії, які є необхідною передумовою
всебічного висвітлення проблеми, довелося прослідкувати історію містечка з
найдавніших часів.
29. 2.2. Зародження Микулинецької римо-католицької парафії
Пресвятої Трійці. Будівництво костелу та
його архітектура
29
В першому пункті, для того щоб з’ясувати історичні й духовні чинники
виникнення Микулинецької римо-католицької парафії, ми розглянули
історію Микулинців від найдавніших часів до 1780 року. В даному пункті ми
спробуємо висвітлити передумови зародження Микулинецької римо-
католицької парафії Пресвятої Трійці та дати характеристику архітектури
костелу.
Згадки про місцевий римо-католицький храм зустрічаються ще під
1615 роком. Це був костел св. Анни, побудований шляхтою, який належав до
Теребовлянського деканату Львівської архідієцезії [25:218; 36:202; 37:144].
Але тут не згадується про те, чи була дана споруда парафіяльною, чи ні.
Практично, від того часу, запроваджено тут систематичне душпастирство.
Під час турецько-татарського нападу в 1619 році костел було знищено
[36:205]. У 1677 році в містечку була каплиця, де працювали священники з
сусідньої Кам’янець-Подільської дієцезії. Вони відправляли одну Службу
Божу на тиждень (в неділю), за що отримували від сандомирського воєводи
Станіслава Конецпольського 200 флоренів на рік [36:232-233].
Поляки, які проживали в Микулинцях, скоріш за все, належали до
парафії у селі Настасові – про це свідчать малі метричні книги, в яких
реєструвалися шлюби, народження, хрестини і смерть парафіян, що
збереглися у костельному архіві [38:арк.1; 39:арк.98].
Cвященник Ян Нєдзєльський в інвентарі Микулинецького
парафіяльного костелу писав: ,,Перед 1715 роком, як повідомляють
архідієцезіальні матеріали, утворилася десь тут парафія, проте невідомо
точно де, бо бракує відповідних документів” [34:62; 38:арк.1].
Згідно з протоколом візитації архієпископа Яна Скарбка у 1716-1722
роках в центральній частині містечка розміщувався костел Святого Івана
30. 30
Хрестителя, збудований за зрубовою конструкцією з дубового дерева. Автор
подає такий опис: “всередині святині знаходилися: головний вівтар, за яким
була захрестія; над вівтарем – ікона Непорочної Діви Марії, вище над нею –
образ Святого Йоана Хрестителя, обидвоє без рам; по правій стороні – вівтар
з іконою Святої Діви Марії Болісної; мальована амвона; хор з балясками; 16
лавок; 5 хорунгв; паркет – дерев’яний; всіх вікон – сім; хор – з балясками;
кропильниця – дерев’яна, фарбована, теж простої роботи. Біля костелу був
цвинтар, преборство, господарські будинки та город” [40:арк.1; 41:387;
42:арк.1]. Саме з цього часу можна говорити про розвиток релігійного життя
в громаді. Однак, спільнота не мала ще ерекційного акту, а володіла лише
невеликим клаптиком землі, який було надано для використання священику
без відповідного запису. Тоді тут душпастирювали отці Витковський та
Горецький, який був вікарієм (заступник або помічник парафіяльного
священника) [23:63-64].
Пізніше настоятелем в Микулинцях до 1748 року був о. Станіслав
Тилщинський. Його замінив о. Юрій Ракошевський (1748-1780), який
одночасно вважався пробощем (настоятелем) у Вишнівчику та Золотниках і
каноніком (священнослужитель, що входив до складу вищого духівництва)
капітули в Кам’янець-Подільському [42:арк.2].
У 1760-1762 роках на парафії працювали монахи зі згромадження Отців
Місіонерів Святого Вінцентія Поля [36:323; 43:67; 44:63]. Одночасно в
містечку існувала й греко-католицька спільнота, яка мала дві церкви: стару –
Святого Миколая і нову – Пресвятої Трійці [4:307].
2 жовтня 1761 року архієпископ Вацлав Єронім Сираковський (1699-
1780) посвятив і встановив на новому місці наріжний камінь під будову
костелу в Микулинцях [45:арк.1]. Святиня була зведена польською
магнаткою, власницею містечка – Людвігою Потоцькою, за проектом
архітектора-аматора, родича Потоцької, Августа Мошинського, який жив у
Дрездені, а пізніше був радником польського короля Станіслава Августа з
питань мистецтва [19:413; 21:117; 23:54; 24:17]. Тернопільський
31. 31
енциклопедичний словник подає нам відомості, про те, що Август
Мошинський народився у 1731 році в Дрездені, а помер у 1786 році – у
Венеції. Автори цього довідкового видання вважають, що він був також
автором проекту домініканського собору в місті Тернополі, зведеного у 1749-
1779 роках [3:570].
Піклування фундаторки про своїх підданих та костел помітно із
Фундаційного акту монастиря Отців Місіонерів: “Бачу як старий
парафіяльний костел служить для християнської науки… Тому я, Людвіга з
Мніхів Потоцька, від того дня, коли посіла “Микулинецькі добра”,
побачивши старий, щуплий, дерев’яний, біднооздоблений костел,
постановила собі побудувати в іншому місці нову, кам’яну святиню на віки
вічні та красиво її оздобити… Щоб я, мої піддані та парафіяни могли
отримувати християнську науку [45:арк.2]”. Микулинецький храм
споруджений за зразком Дрезденського двірцевого католицького костелу
(katholische Hofkirche), побудованого ще в 1739 році видатним архітектором
Джатано Чавареллі, хоч прямого наслідування не спостерігається [16:147;
23:54; 28:37].
В 1779 році будову святині з п’ятьма вівтарями було закінчено і
архієпископ Львівської архідієцезії Вацлав Єронім Сираковський 5 вересня
посвятив її під покровом Пресвятої Трійці [6; 24:17].
Троїцький костел у Микулинцях — одна з найкращих і оригінальних
пам’яток епохи пізнього бароко. Костел орієнтований з півночі на південь.
Це, мабуть, пов’язано з тим, що його розмістили на одній осі з комплексом
Микулинецького палацу, ще одною пам’яткою архітектури XVIII ст. Костел
це тринефова базиліка з півкруглим трьохярусним деамбулаторієм. Високий
центральний неф з нижчими боковими і двоярусними обходами присвітерію
творять пірамідальний силует. В стрільчату структуру фасаду вкомпонована
дзвіниця. Довжина хпаму складає 42 метри, ширина – 30 метрів. Для
будівництва використовували ламаний камінь (для фундаменту і нижньої
частини мурів) та дрібну барокову цеглу. Ззовні він весь поштукатурений
32. [23:56].
32
Фасад розчленований поярусними антамблементами і по-вертикалі
півколонами дорійського, іонійського і коринфського ордерів. У нижньому
ряді – сім осей, у другому – три, у третьому найвищому, що набирає форму
вежі – теж три. Артикуляція доповнена за допомогою півколон, зі
збереженням наступного порядку: тосканського, іонічного і композитного.
Кожен з рядів замкнений поламаним карнизом. Бічні виступи другого ряду
вирізнені з масиву костелу. Третій ряд архітектурно опрацьований з трьох
сторін та опертий на виступ карнизу [12:42-43]. В середній частині нижнього
ряду, окресленою лінією овалу, на осі вміщено портал у вигляді арки, а над
ним вікно. На другій осі – вікно з красивим надвіконником, а в крайніх осях –
аркові ніші. При вході, до корпусу костелу примикають півовальний
присінок та дві квадратних кімнати – по боках, відділені від бічних нефів.
Над присінком – невелике приміщення, з’єднане з хорами, вище – дві
кімнати у вежі [23:56].
Під головним нефом – велика прямокутна крипта, перекрита
півкруглим хрестовидним склепінням; під бічними нефами – по три менших
крипти; вхід до крипт – з присінка[23:57; 38:арк.2].
Фасад костелу є ширшим від корпусу, підкреслений випуклою лінією.
Він декорований різьбленими з каменю скульптурами святих, які частково
розміщені в нішах, а також декоративними кам’яними вазами і ліхтарями.
Ось як розміщені різьблені кам’яні фігури на фасаді: в нішах нижнього ярусу
– євангелисти Іван, Лука, Марко, Матвій, апостоли Павло і Петро (на
крайніх осях нижнього ряду); в нішах другого ярусу – Святий Вінцентій
Поль та Святий Вацлав; в нішах третього ярусу – святі Анна та Йоахім
[23:58]. Можливо у виготовленні кам’яних скульптур брав участь
микулинецький різьбяр Ян Чорний, який жив і працював у другій половині
XVIII століття.
Дах над головним невом – ламаний, над апсидою переходить в
наметовий; над бічними нефами і обходом – спадаючий, покритий бляхою.
