1. Зміст, форми, методи
навчально-виховної роботи
на засадах українознавства
в сучасній школі
Беззуб Юрій Віленович, викладач кафедри методики
суспільно-гуманітарної освіти та виховання
Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка

2. Трактування українознавства
1) Цілісна система наукових поглядів, що втілює та інтерпретує національні
цінності; методологія постійного, загального для всіх науковців пошуку в сфері
самопізнання і самотворення.
2) Певний набір українознавчих наук (навчальних предметів), об'єднаних
на основі концепції українства.
•Важливо, що в обох випадках українознавство втілює також дві глобальні функції
– науково-дослідну і виховну.
•Першу з них цей предмет може виконувати й під іншими назвами, наприклад,
«народознавство», «українське народознавство» чи навіть «суспільствознавство».
• Натомість виховній ролі цього предмета найкраще відповідають два терміни:
«краєзнавство» (від слова «край») і «українознавство», оскільки їхнім об'єктом є
цілісне поняття Малої й Великої Батьківщини в її етнічному, територіальногеографічному, історичному, національно-культурному, мовному тощо вимірах
(Кононенко П.). Вони мають на меті не тільки пізнавати Батьківщину, але
поступово відкривати її для дитини — не «частинами» чи «аспектами», а цілісно –
відповідно до того, як розширюються для пізнання очі дитячої душі.

3. Українознавство як краєзнавство
•
•
•
•
Предмет не «разового» вивчення, а чинник постійного і поступового
входження дитини в світ національних цінностей, що лежать в основі любові
до Батьківщини.
Такий навчальний і виховний предмет мають багато народів і плекають його
вже давно. Зокрема, у німців він називається Vaterlandkunde
(«Батьківщинознавство»), або Deutschkunde («Німеччинознавство»).
Софія Русова зауважувала, що відповідне поняття в педагогіку введене ще
Яном Амосом Коменським у XVII ст.
К.Д. Ушинський вказував на велике значення предмета
«Батьківщинознавство», яке теоретично обґрунтоване ще в працях Й. Гердера
(ХVІІІ ст.) та наголошував, що в державах Західної Європи завжди дбають
про те, щоб дитина добре знала свою батьківщину, мову, літературу, історію,
географію, політичні відносини. Знання своєї батьківщини він ставив в один
ряд із умінням читати, писати, рахувати і знанням релігії.

4. Українські вчені про українознавство
•
•
•
Свого часу І. Франко у праці «Найновіші напрямки в народознавстві» писав:
«Термін «народознавство»... означає, власне, щось більше, ніж те, що
становить сферу нашої науки. Бо ж пізнати народ – то значить пізнати людей,
що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє та минуле
становище, їхні фізичні та розумові особливості, їхні інститути й економічне
становище, їхні торговельні відносини й інтелектуальні зв’язки з іншими
народами. У такому разі до сфери народознавства входили б і такі науки, як
історія політична та історія розвитку державних інститутів, історія наук і історія
промислу – все, звичайно, в сфері щонайобмеженішій, наскільки це стосується
певного конкретного народу. Безумовно, що в остаточних висновках наших
досліджень і розвідок народознавство спирається на ті згадані науки і зі свого
боку доповнює їх своїми результатами... Народознавство – це наука, яка
стягує до себе й об’єднує в одне ціле усі науки, всі галузі людських знань».
М. Драгоманов у своїх наукових розвідках оперував поняттям
«україновідання».
Цей термін підтримав М. Грушевський, конкретизувавши як українознавство
й наголосивши, що воно, як інтегруюча, універсальна система наукових знань,
має охоплювати всі наукові дисципліни про український народ і Україну.

6. У сфері педагогіки українознавство
відкривається як триєдиний предмет
•
По-перше, це постійна присутність певного національно-філософського
світогляду – національного духу – ідеї українськості, без якої цей
предмет взагалі не може виконувати своєї виховної функції. Цей аспект
українознавства слугує основою плекання любові до Батьківщини і
втілює в собі синтез національних ідеалів – навіть тоді й за тих умов,
коли питання про сам предмет українознавства спеціально не стоїть.
• Ідея українськості передбачає наявність українського духу в усіх
навчальних предметах, на уроках, в усіх виховних заходах. Проте, вона
має спрямовуватися не проти когось, не спонукати до ненависті щодо
інших народів, а до почуття національної самоповаги українця і любові
до свого народу, до пізнання та розбудови Вітчизни, а отже, в ім'я
торжества правди, добра, справедливості, миру і злагоди в Україні.

7. У сфері педагогіки українознавство
відкривається як триєдиний предмет
•
По-друге, українознавство в освіті й вихованні виступає як
інтегрований самостійний науково-методологічний предмет, що
теоретично інтерпретує ідею українськості в різних ділянках
суспільного життя і в різних навчальних предметах – в історії,
літературі, етнопсихології, мові, географії тощо.
• Воно визначає наукові параметри національно-державницького
світогляду і посідає проміжну ланку між системою національних
цінностей та їхнім «опредмеченням» у різних формах культури. Це –
філософія українознавства, теоретичне українознавство.
• У підготовці вчителя такий предмет повинен бути базовим,
синтезуючим і вести до становлення як його світогляду, так і методики
відповідного виховання дітей.

8. У сфері педагогіки українознавство
відкривається як триєдиний предмет
•
По-третє, українознавство в освіті й вихованні – це певний набір
навчальних предметів, об'єднаних і згармонізованих спільною метою.
Цей аспект може бути потрактований як прикладне (ужиткове)
українознавство. Сюди відносимо: мову, літературу, історію,
пластичне мистецтво, музику українського народу, географію земель,
заселених українцями тощо.
• У дошкільному вихованні та в початкових класах ужитковий аспект
українознавства може бути репрезентований також одним
інтегрованим предметом. У минулому були відомі й відповідні
посібники, наприклад, «Мій рідний край», що подавали початкові
відомості з історії, географії, літератури, природознавства тощо –
в певній єдності.

9. Поступовість «занурення» дитини
в українознавство
•
•
Повноцінна людина повинна знати про батьківщину якомога більше – про її
історію, територію, свій народ, його культуру, ставлення до моралі та до інших
народів тощо. Ці цінності осягаються в процесі навчання – не відразу і не
одночасно. Як і будь-яке інше пізнання, вивчення батьківщини
розпочинається з того, що природно дитині найближче і з чим вона
зустрічається найперше, – від рідної хати, родини, села чи вулиці, місцевості,
звичаїв, мови тощо. Все це пізнається шляхом поступового розширення сфери
сприймання. На думку С. Русової, «треба розпочинати з того оточення, в
якому живуть учні». Не «взагалі», а на «матеріалі Батьківщини» діти пізнають
геологічні особливості землі, одержують поняття про гори і долини, річки і
ставки, дізнаються про небо і сонце, повітря, про тварин і рослини. До поняття
рідної природи додається інформація про життя народу, його працю тощо.
Отже, все розпочинається з пізнання Малої Батьківщини. Це – краєзнавство.
Проте обмежувати таким чином предмет Батьківщини було б помилкою. Бо
це поняття мусить сягати також рівня державності, державного розуміння
нації, навіть світового (планетарного) контексту, в якому живе Україна.

10. Українознавство в школі
• Українознавство на рівні шкільних предметів має
«практичний» (прикладний) характер і виявляє свій вплив
на дитину навіть незалежно від виховника.
• Проте професійний підхід до справи виховання вимагає,
щоб учитель добре знав виховні можливості всіх
предметів у школі.
Далі стисло розглянемо лише
дві групи шкільних предметів,
що належать до сфери практичного українознавства –
історико-гуманітарну та географо-краєзнавчу

11. Історико-гуманітарна група шкільних предметів
•
•
•
Має достатньо виражені національні вартості й трактує їх в
історичному аспекті (історія України, історія літератури, історія
культури тощо).
Історія – «вчителька життя», бо допомагає зрозуміти сучасність,
вказує орієнтири на майбутнє, дає взірці для наслідування чи
заперечення, розвиває почуття патріотизму, вчить громадянськості,
сприяє формуванню почуття суспільної відповідальності. Пізнання
життя нашого народу сприяє становленню творчого світогляду.
Мета історії – виховувати громадян, здатних до державотворчої
діяльності. Історія повинна працювати на сучасність, бо минуле є
джерелом творення майбутнього. Життя – це розвиток, а історія
в будь-якій сфері суспільного чи культурного життя – це місток, що
поєднує минуле і сучасне; він не повинен руйнуватися, бо в такому
випадку суспільство втрачає вектор руху, розвитку.

12. Історико-гуманітарна група шкільних предметів
•
•
Демократичні суспільства Європи міцно пов'язують себе з минулим,
прагнуть використати його цінності й примножити їх. Історія
суспільства і його культури нагромаджує цінності, які з'єднують в одне
ціле покоління минулі, сучасні та майбутні. 3а допомогою історії
культура стає тією «естафетною паличкою», яка разом з почуттям
мети народу передається від попередніх поколінь до наступних.
Трактування проблем історико-гуманітарного характеру мусить мати
оптимістичний характер, вселяти надію на краще майбутнє нашого
народу, виробляти національну самовпевненість. Наша історія не
повинна малювати наше минуле як ланцюг суцільних невдач і
поразок, не перетворюватися в суцільний плач над нашою долею.
Предмети цього циклу — історія України, історія літератури тощо
повинні навіювати і почуття гордості від наших перемог, формувати
віру в нашу здатність до них, на реальних фактах доводити, що наш
народ не безталанний і лише завдяки нашим помилкам змушений
був слугувати донором іншим народам.

13. Географо-краєзнавча група шкільних предметів
•
•
Перші враження про довкілля, починаючи з рідного дому, – це
«географічне» пізнання. Ще в дошкільному віці дитина знайомиться з
найближчою околицею, з елементами ландшафту, який для неї стане
рідним, бо побачила його найперше. Надалі виникне поняття
«рідного краю», яке вона сприйме безпосередньо – як досвід, що
згодом буде глибше усвідомлений з допомогою географії,
природознавства, туризму тощо. А далі – географічні знання про
Рідний край людина перенесе на пізнання також інших територій, на
чужі краї. Власне в цьому протиставленні виробляється природна
прихильність до свого краю, що стає у свідомості домінантою.
І хоча протягом життя людина може багато разів міняти місце свого
проживання, найперше сприйнята нею місцевість, місце її
народження стають назавжди фізичною основою так званого
територіального патріотизму.

14. Географо-краєзнавча група шкільних предметів
•
•
•
•
Другим географічним поняттям, що має велике значення в свідомості
людини, є Батьківщина-держава. Для нас воно є, до певної міри, нове,
але таке, що має особливо важливе значення. Саме на його основі
формується почуття громадянського обов'язку людини, а також
поняття міждержавних стосунків України, з'являється розуміння, що
лише вільне, державне існування народу є запорукою його
повноцінного розвитку.
Таким чином, географо-краєзнавча група навчальних предметів у
школі не лише задовольняє потреби в певного типу інформації, але й
трактує стосунки людини і території та природи, розумно розвиває їх.
Саме тут стикаємося з широкими можливостями екологічного
виховання.
Відштовхуючись від пізнання довкілля, ці предмети ведуть до
розвитку також зв'язків з природою, коли людина прив'язує себе
«містичними вузлами» до рідної землі (В. Пачовський), а звідси
одержує і відчуття національної мети.

15. Виховне «призначення» українознавства
•
•
•
Трактуючи завдання українознавства, В. Пачовський підкреслював, що воно
повинно виховати здорове прагматичне покоління, яке може замінити
надмірну чутливість, пасивність і нестійкість, що зумовлені нечіткістю
національного світогляду, – на твердість, рівновагу і активність.
Духовність і національний світогляд сьогодні повинні поєднуватися з
практицизмом, умінням приймати рішення і відповідати за них. Цей момент і
нині видається фундаментальним, якщо зважити, що нація як статичний факт
– ще не нація. За висловом В. Пачовського, – це лише потенційна енергія.
«Національна свідомість як інстинкт не має кінетичної сили, тільки пасивну,
яка може опиратися, але неспосібна творити власне життя, – вона тільки
просто існує». Тим часом значення має не те, що існує, а те, що діє, що йде
кудись, будучи озброєним ідеєю, коли ідея втілюється в кінетичну силу. Народ
має бути чимось більше, ніж фактом; у його свідомості мусить знайти втілення
динамічна сила.
Очевидно, що за сучасних умов, це сила державотворення. Саме поєднання
національного духу з діяльністю мало б вести до подолання невиразності,
нестійкості й розрізненості українських намагань. Українознавство несе цю
ідею і головним своїм завданням вважає передати її українській дитині. Воно
покликане цементувати національну свідомість українства.

16. Виховне «призначення» українознавства
•
•
•
Отже, українознавство в школі матиме великий вплив на виховання за
умови, якщо подаватиметься на діяльнісній основі.
На цю обставину постійно вказувала С. Русова, на думку якої, вчитель,
звичайно, повинен підводити увагу дітей до відповідного предмета. «Але
саму працю мусять виконувати учні власними силами та й власними
силами осягнути успіх в переведенні праці». Бо знання, які «не виходять із
самочинності», не дають великої користі, стверджувала видатний педагог.
Конкретними «теренами» практичної участі дітей є географія рідного
краю, його геологія, рослинний і тваринний світ, побут та звичаї, фольклор
тощо. З метою вивчення рідного краю С. Русова радить влаштовувати
екскурсії, складати плани і карти місцевості, писати літопис міста чи села,
досліджувати власний родовід. Ця робота, на її думку, має розвивати в
дитині активність, «самочинність». Далі навколо такої роботи вона радить
розгортати вивчення всіх інших предметів – мови, арифметики, геометрії
тощо.

17. Виховне «призначення» українознавства
•
На активних методах засвоєння дитиною українознавства
наголошував і В. Пачовський. На його думку, наприклад, на уроках
літератури, учні повинні сперечатися, розходитися в поглядах,
висловлювати своє ставлення, керуватися власними почуттями, щоб у
кожного з них формувався власний світогляд.
• «Знання про минуле, сучасне і майбутнє Вітчизни повинні бути
сповнені трепету особистих почуттів і переживань людини – тільки за
цієї умови камені історії оживають і стають могутніми велетнями, що
борються поруч з нами...», – наголошував В. Сухомлинський.
• Отже, діяльнісне українознавство передбачає, щоб діти виконували
творчі завдання, що ведуть до пізнання Батьківщини. Це пізнання
повинно також сягати рівня державності, зовнішньої та внутрішньої
політики тощо. Прикладаючи власні зусилля до вивчення рідного
краю, дитина зближується з ним, глибше розуміє його минуле,
теперішнє і майбутнє, свої обов'язки перед ним.

18. Засади шкільної українознавчої діяльності
•
•
•
Оскільки сучасне українознавство розвивається як окремий предмет і
інтегруюча методологія системи виховних і навчальних дисциплін,
конче необхідно вибудовувати фундамент і каркас чи систему
сходинок, на яких молода людина зможе впевнено й швидко
підніматися до вершин людяності й духовності. І такими
«сходинками» мають стати уроки й заходи з українознавства.
Українознавча методологія передбачає отримання інтегративних
знань не лише про Україну, але і світ взагалі, наповнення предметів
базового компоненту навчального плану українознавчим матеріалом,
упровадження інноваційних педагогічних технологій.
Українознавча методологія передбачає структурування навчальновиховної роботи на основі українознавчих цінностей.

19. Форми українознавчої роботи в школі
•
•
•
•
•
Презентація нових книжок з українознавства (з мапами, знімками тощо)
в стилі жвавої розмови, жартівливих ремарок, що западають у душу і
пам'ять.
Лекції з історії (Козаччини, Гетьманщини, Запорізької Січі, національновизвольних змагань початку ХХ століття тощо), які відкривають учням
неперекручену, правдиву історію України, не лакують чи очорнюють
визначні постаті, а розглядають їхні вчинки, наміри, перемоги і поразки,
з метою довершити загальну історичну картину і зробити окремий період
цілісним, живим, зрозумілим.
Лекцій з української мови та літератури (шукати розумне, добре, вічне
в літературних творах і допомагати учням знайти його).
Лекції з культури і мистецтва з метою обрання дітьми тем для
рефератів про творчий шлях митця, проблему твору, манеру виконання,
техніку, стиль тощо.
Створення реферату і перетворення реферату на публічну лекцію
(учительську чи учнівську), на якій панує творча атмосфера, підноситься
дух, відбувається збагачення красою.

20. Форми українознавчої роботи в школі
•
•
«Визбирування» із всесвітньої мережі та розкладення за хронологією
ілюстративного матеріалу (копітка праця) з метою створення
«портретів» видатних історичних постатей (Байди-Вишневецького, Петра
Могили, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та
ін.), литовських князів, польський королів, кримських ханів, турецьких
султанів. Наслідок – «пазлики» стають на свої місця і розгортається
полотно ПАНІ ІСТОРІЇ. Так можна «зловити» і зафіксувати цікаві, важливі
потоки відомостей, які зазвичай здобуваються копіткою самостійною
працею (не кожен зробить це самотужки, зрештою вчителі володіють
потоками знань із фахових джерел).
Комплексне висвітлення окремих періодів, наприклад, козацького
бароко через усі форми мистецтва – архітектуру, музику, малярство,
задля чого вчителям необхідно знати набагато більше поза межами
підручників.

21. Форми українознавчої роботи в школі
•
•
•
•
•
•
•
•
Видання шкільних рукописних чи друкованих журналів, альманахів із
пізнавальним українознавчим напрямом.
Проведення із школярами екскурсій, зустрічей з народними умільцями,
майстрами, письменниками, композиторами, художниками, людьми
цікавих і оригінальних професій тощо.
вивчення технології народних ремесел, художніх народних промислів,
виготовлення учнями виробів під керівництвом вчителя, майстра.
«Круглі столи» (учнівські, вчительські, спільні) з обговоренням
«наболілих» питань українознавства.
Учнівські наукові конференції.
Семінари з метою відкрити нові, незнані або маловідомі сторінки історії ,
культури України.
Літні табори (в тому числі шкільні дворові), де «все українське».
Створення нових і розвиток існуючих шкільний музеїв, кабінетів
українознавства, «Світлиць», куточків тощо, перетворення їх на
справжні центри виховної роботи у школі.

22. Форми українознавчої роботи в школі
•
•
•
•
•
•
•
•
Загальношкільне відзначення державних, національних, традиційних,
релігійних та ін. свят.
Шкільні конкурси з українознавства.
Участь у Київському міському конкурсі з українознавства для учнів 8-11
класів (Департамент освіти і науки, молоді та спорту КМДА, ІППО КУ
імені Бориса Грінченка).
Участь у Міжнародному конкурсі з українознавства для учнів 8-11 класів
(Національний науково-дослідний інститут українознавства та
всесвітньої історії).
Проектна діяльність (творчі індивідуальні й колективні учнівські
проекти).
Виконання науково-дослідницьких робіт в системі Малої Академії Наук
України.
Концерти, вечори тощо (самодіяльні вчительсько-учнівські або із
запрошенням професійних виконавців та колективів).
Організація в школах гуртків і студій художніх промислів,
декоративно-прикладного мистецтва, художньої самодіяльності.

23. Використані Інтернет-джерела
1. Вишневcький О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки //
http://pidruchniki.ws/18991009/pedagogika/ukrayinoznavstvo
2. Штихалюк Л.С. Українознавство як окремий предмет і інтегруюча методологія системи виховних і навчальних
дисциплін // http://intkonf.org/shtihalyuk-ls-ukrayinoznavstvo-yak-okremiy-predmet-i-integruyucha-metodologiyasistemi-vihovnih-i-navchalnih-distsiplin/
3. МафтинЛ.В. Українознавча складова змісту шкільної освіти як історико-педагогічна проблема //
http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/10/visnuk_13.pdf
4. Регіональні проблеми впровадження українознавства як державної програми у сферу освіти України (з досвіду
роботи в Чернівецькій області) // http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=1361
5. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/ukr/2008_2/226.pdf
6. Павленко М. Тіні забутого побуту // http://www.magistral-uz.com.ua/articles/tini-zabutogo-pobutu.html
7. Шкільний художній музей ім. Б. С. Курлікова. Хотинська загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ступенів //
http://scool1.ucoz.ua/index/vizitka_shkoli/0-25
8. Зеленчук І. Організація і методика проведення учнівських українознавчих експедицій загальноосвітніми
навчальними закладами Гуцульського регіону України // http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1847