Introduction to the histology. Basics of cytology. The structural and molecular basis of cell function / Вступ до предмету гістології. Основи цитології. Структурні та молекулярні основи функціонування клітин.

1. Лектор – Ходоровська Алла Анатоліївна
кандидат медичних наук, доцент
кафедри гістології, цитології та ембріології
Вступ до предмету гістології. Основи
цитології. Структурні та молекулярні
основи функціонування клітин.

2. Основні цілі якої є:
Розуміння структури клітин,
тканин та органів на
мікроскопічному рівні, включаючи
трьохвимірні взаємовідносини серед
її біохімічних складових.
Встановлення основи для
вивчення гістопатології –
взаємовідносин між структурою
тканин і органа при їх патології та
функціональних порушень.
Забезпечення основи для
лікування хворих та пошкоджених
тканин і органів.
Що є остаточною метою для
медицини.
Термін гістологія (histos –
тканина, logos – наука) означає –
наука про клітини, яка є великим
розділом науки, в основі якої лежить
мікроскопічне дослідження клітин,
тканин та структур органів.

3. Організм являє цілісну систему, яка включає в себе ряд
ієрархічних рівнів: клітини – тканини – органи – системи
органів, кожен з яких має свої морфофункціональні
особливості. Гістологія включає такі розділи:
•цитологія (від грецького сytos – клітина, 1оgos – наука) - це
наука, яка вивчає будову та життєдіяльність клітин;
•загальна гістологія вивчає походження та морфо-
функціональні властивості тканин;
•спеціальна гістологія вивчає особливості структурно-
функціональної організації та взаємодію тканин у складі
конкретних органів.
З гістологією тісно пов'язана ембріологія -
наука про закономірності розвитку організму до
народження.

4. До
прокаріотів
відносяться
лише
бактерії та
синьо-зелені
водорості.
Еукаріотична клітинаПрокаріотична клітина
Ядро
Загальні
органели
Плазмолема
Цитоплазма
Клітини, які мають ядро називаються
еукаріотичними.
Клітини, які не мають ядра – прокаріотичними.

5. Клітина - це елементарна структурно-функціональна, генетична
одиниця тваринних організмів, яка обмежена активною мембраною,
структурно впорядкована система біополімерів, які утворюють ядро
і цитоплазму, беруть участь у єдиній сукупності процесів
метаболізму і забезпечують підтримання і відтворення системи в
цілому.
Організм дорослої людини складає 10 клітин, які поділені 200
типів суттєво різних клітин.
13

6. Засновником клітинної теорії є німецький вчений
Теодор Шванн у 1838 р. Це загальне уявлення про
будову клітин як одиниці живого або їх відтворення
і роль у формуванні багатоклітинних організмів.
Основні положення сучасної клітинної теорії:
1. Клітина є найменшою одиницею живого;
2.Клітини різних організмів східні за своєї будовою
та мають однаковий загальний план будови;
3.Розмноження клітин відбувається шляхом поділу
вихідної клітини;
4. Клітина є частиною цілісного організму.
Клітинна теорія визначає взаємозв'язок усіх проявів життя на Землі з
клітиною, характеризує клітину одночасно як цілісну самостійну
одиницю біологічної активності так і складову частину багатоклітинних
організмів рослин і тварин.

7. Крім клітин в багатоклітинному організмі є
неклітинні структури, які є похідними клітин
розрізняють ядерні, які містять ядра і виникають
шляхом злиття клітин або внаслідок їхнього
незавершеного поділу та без'ядерні, що є продуктом
діяльності певних видів клітин.
До ядерних відносяться синцитій та симпласт:
Синцитій
•Синцитій - це група клітин, яка
з'єднані в одне ціле
цитоплазматичними містками.
Це виникає під час розвитку
чоловічих та жіночих статевих
клітин, коли поділ клітин ще не
завершений.

8. До ядерних відносяться синцитій та симпласт:
•Симпласт являє собою масу неподіленої на клітини
цитоплазми з великою кількістю ядер:
скелетні м'язові волокна
симпластотрофобласт
Скелетні м'язові волокна

9. А також є постклітинні
структури, які в процеси
розвитку втратили ядро до
яких відносяться:
•еритроцити
•тромбоцити
До безядерних неклітинних
структур відносяться:
•волокна
•основна або аморфна речовина

10. Клітини суттєво відрізняються одна від одної своїми
структурними та функціональними особливостями. Клітини
різних органів різні за формою, розмірами, будовою, хімічним
складом і характером обміну речовин. Форма клітини
знаходиться у неподільному зв'язку з функцією, яку вона
виконує. Нервові клітини, які передають імпульси, мають
відростки, а м'язові клітини, які здатні скорочуватись,
веретеноподібну. Іншим фактором, від якого залежить форма
клітин, є механічна дія сусідніх клітин або оточуючого
середовища.
Прикладом є
гепатоцити, яким
притаманна
полігональна форма,
тому що клітини зі всіх
боків тиснуть одна на
одну.

11. циліндричною Форма клітин може бути:
кубічною
кулястою (лімфоцити)
веретеноподібною
(гладкі міоцити) пірамідною, зірчастою
(нейроцити)
плоскою
келихоподібною
(слизові)
двояковигнутою
(еритроцити)
кулястою (лімфоцити)
війчасті

12. В організмі людини є
нерухомі клітини, що
мають постійну типову
форму. Це клітини, які,
контактуючи між собою,
утворюють пласти.
Нерухомими клітинами є
клітини різних видів
покривного епітелію.
Рухомими клітинами є
лейкоцити крові це
клітини, які здатні активно
рухатись, змінюючи при
цьому форму.
ма
ють
лейкоцити

13. Розміри клітин коливаються в
широких межах - від 3-5 до 130-150
мкм. Прикладом найменших клітин є
малі лімфоцити - клітини крові та
клітини-зерна мозочка.
Найбільшими є яйцеклітина - жіноча
статева клітина та гігантські
пірамідні клітини кори півкуль
головного мозку - клітина Беца

14. •клітинної оболонки (плазмолеми)
•цитоплазми
•ядра
Усі клітини складаються з трьох основних компонентів:
Цитоплазма
відмежована від
середовища, що оточує
клітину, і від сусідніх
клітин плазмолемою -
зовнішньою клітинною
мембраною.
Цитоплазма містить:
гіалоплазму
загальні органели
включення
ядро
ядро
цитоплазма
плазмолема

15. Клітинна оболонка (плазмолема, цитолема,
плазматична мембрана) займає в клітині пограничне
положення і відіграє роль напівпроникного бар'єру, який з
однієї сторони, відділяє цитоплазму від середовища, що оточує
клітину, а з іншої - забезпечує її зв'язок з цим середовищем.
Клітинна оболонкаКлітинна оболонкаКлітинна оболонкаКлітинна оболонка
Глікокалікс
біологічна мембрана
молекули
білків
молекули
білків
В складі клітинної оболонки розрізняють три компоненти:
надмембранний шар (глікокалікс)
елементарна біологічна мембрана
підмембранний шар
(кортикальний шар)

16. молекули
білків
молекули
білків
біліпідний шарбіліпідний шар
біліпідний шар
В основі будови плазмолеми лежить елементарна
біологічна мембрана. Структуру цієї мембрани описує
рідкісно-мозаїчна модель Сінгер-Нікольського. За цією
моделлю біологічну мембрану складає ліпопротеїновий
комплекс, що містить біліпідний шар, в який занурені
молекули білків.

17. Особливістю ліпідів мембран є розділення їх молекул на дві
функціонально різноманітні частини: гідрофобні неполярні, які
не несуть зарядів "хвостики"та гідрофільні, заряджені полярні
"головки". Молекули фосфоліпідів, з'єднуються своїми
гідрофобними кінцями і відштовхуються гідрофільними,
утворюючи суцільний подвійний ліпідний шар, який містить
зовнішній та внутрішній листок в який частково або повністю
занурені молекули
білків. молекули
білків
молекули
білків
головкиголовки
хвостикихвостики
Зовнішній листок бішару –
носить назву
Е - поверхні (external).
Внутрішній носить назву
Р- поверхні
(protoplasmic) ближчий до
цитоплазми.

18. Мембранні білки складають більше 50% маси мембрани і
утримуються в біліпідному шарі за рахунок гідрофобних
взаємодій з молекулами ліпідів. За положенням та функціями у
мембрані виділяють три види білків:
інтегральні
напівінтегральні
периферичні
інтегральніінтегральні
біліпідний шарбіліпідний шар

19. Інтегральні білки повністю занурені у ліпідний бішар. Частина
білків, які повністю пронизує всю мембрану (трансмембранні
білки). Розрізняють білкові молекули транспортні, структурні,
ферментативні та рецепторні. Частково занурені у ліпідний
бішар - напівінтегральні білки. Периферичні білки не тісно
зв'язані з поверхнею мембрани і звичайно знаходяться поза
біліпідним шаром.
інтегральніінтегральні
біліпідний шарбіліпідний шар
напівінтегральнінапівінтегральні

20. Рецепторна функція
плазмолеми - це сприймання
клітиною хімічних сигналів з її
мікрооточення. Здійснюється
переважно за участю складних
рецепторних білків, які містять
вуглеводний компонент.
Сигнальну молекулу з якою
рецептор зв’язується назвали
лігандом.
Надмембранний шар - глікокалікс складається з
олігосахаридів. Вуглеводи глікокаліксу утворюють довгі,
розгалужені ланцюжки полісахаридів, які мають роль
рецепторів розпізнавання сусідніх клітин та міжклітинної
речовини.

21. Кортикальний шар плазмолеми найбільш в'язка частина
цитоплазми, яка формує своєрідну сітку з мікрофіламентів та
мікротрубочок, що забезпечують міцність та здатність до
скорочення плазмолеми.
Мікрофіламенти це білкові нитки (основними білками
є актин, тропонін, тропоміозин).
Мікротрубочоки побудовані з протофіламентів, які утворені з
білкових молекул α-тубуліна та β-тубуліна і мають вигляд
трубочок.
мікрофіламенти
мікротрубочки

22. Клітинна оболонкаКлітинна оболонка
головкиголовки
біліпідний шарбіліпідний шар
глікопротеїдиглікопротеїди
глікокаліксглікокалікс
трансмембранні білкитрансмембранні білки
головки
головкиголовки
хвостикихвостикиголовки

23. Особливість будови клітинної оболонки забезпечує
виконання наступних функцій:
•транспортна - транспорт метаболітів, в тому числі
забезпечення зміни концентрації іонів натрію і
калію в клітині та за її межами;
•бар'єрна та захисна - розмежування внутрішнього
вмісту клітини від її мікрооточення, захист від
випадкового проникнення речовин в клітину;
•рецепторна - рецепція сигналів з боку зовнішнього
середовища;
•забезпечення взаєморозпізнавання і взаємодії
клітин з утворенням міжклітинних контактів
різного ступеня складності.

24. Мембранний
транспорт
це односпрямований
перенос молекул будь-
яких речовин.
Розрізняють:
• пасивний
•активний
Пасивний транспорт
включає:
 просту та
полегшену дифузію.

25. Полегшена дифузія це
дифузія речовин відбувається через
канали білків-переносчиків
(трансмембранні білки) за
градієнтом концентрації.
Проста дифузія це дифузія
речовин (О2, H2О, СО2), яка
пропорційна градієнту концентрації
молекул речовин по обидві сторони
мембрани.

26. Активний транспорт речовин відбувається через канали
білків-переносчиків (трансмембранні білки) проти градієнту
концентрації з енергетичними затратами.

27. Транспорт речовин через клітинну оболонку
здійснюється у клітину (ендоцитоз) і з неї (екзоцитоз). При
цьому поглинання матеріалу клітиною здійснюється шляхом
обволікання його ділянкою плазмолеми з наступним
втягненням утвореного мішечка (ендосоми) всередину
цитоплазми.
Процес поглинання твердих частинок називається
фагоцитозом, поглинання частинок рідини – піноцитозом.
ендоцитоз
екзоцитоз
фагоцитоз

28. •секрецію - виділення клітиною продуктів її
синтетичної діяльності, які необхідні для
нормального функціонування органів та систем
організму;
•екскрецію - виділення токсичних або шкідливих
продуктів метаболізму, які підлягають виведенню
за межі організму;
•рекрецію - видалення з клітин речовин, які не
змінюють своєї хімічної структури в процесі
внутрішньоклітинного метаболізму (вода,
мінеральні солі);
•клазматоз - видалення за межі клітини окремих
її структурних компонентів.
Екзоцитоз включаєЕкзоцитоз включає

29. Рецепторна
функція лежить в
основі таких явищ,
як запліднення,
переміщення
статевих клітин
(сперматозоїда та
яйцеклітини).
рецепторні білки
 Рецепторна функція плазмолеми визначає
взаємовідносини клітин за допомогою рецепторів,
що визначають можливість специфічних реакцій з
різноманітними агентами.

30. Це матеріал, який оточує ядро
і знаходиться всередині
клітинної оболонки.
Цитоплазма є метаболічним,
робочим апаратом клітини.
У ній зосереджені органели і
відбуваються основні
метаболічні процеси.
Вона включає в себе
гіалоплазму, обов'язкові
елементи клітини - органели,
а також різноманітні
непостійні структури –
включення.
Цитоплазма

31. Це цитоплазматичний матрикс або цитозоль - внутрішнє середовище
клітини. Це найрідша частина цитоплазми, на неї приходиться до 55% від
загального об'єму клітини.
цитозоль
- Вода 90% з розчиненими у
ній 10% неорганічними та
органічними речовинами.
цитоматрикс
- сітка мікрофібрил (актинові
і міозинові). У гіалоплазмі
знаходяться всі будівельні
компоненти, необхідні для
утворення мембран,
мікрофіламентів, мікротубул,
гранул.
Вона являє собою складну прозору колоїдну систему, яка містить:
мікрофібрили

32. Органели спеціального
призначення
(є у деяких клітинах, які
забезпечують виконання
спеціалізованих функцій)
війки,
джутики,
мікроворсинки,
тонофібрили,
нейрофібрили,
міофібрили
Органели загального
призначення
(є у всіх клітинах)
мембранні
мітохондрії,
ЕПС,
комплекс Гольджі,
лізосоми,
пероксисоми
немембранні
рибосоми,
клітинний центр,
мікротрубочки,
мікрофіламенти Органели, які видимі під світловим мікроскопом,
називають мікроскопічними; за допомогою електронного
мікроскопа, називають субмікроскопічними.

33. Це мікроскопічні мембранні органели загального
призначення - у світловому мікроскопі мають вигляд коротких
паличок. Під електронним мікроскопом видно зовнішню і
внутрішню мітохондріальні мембрани, між якими знаходиться
міжмембранний простір. Площа внутрішньої мембрани
збільшена за рахунок утворення крист, що мають форму
складок та містять на поверхні оксисоми, які мають головки де
відбуваються процеси фосфорилювання та синтез АТФ із АДФ,
що полягає у забезпечення клітини енергією.
Простір заповнений мітохондріальним
матриксом, який містить ферменти
циклу Кребса. Також матрикс містить:
мітохондріальні рибосоми,
мітохондріальну ДНК,
транспортну та інформаційну РНК, що
відрізняє мітохондрії від інших органел.

34. Будова мітохондрії
Внутрішня мембрана
Зовнішня мембрана
Кристи
Матрикс
Матрикс

36. Внутрішня мембрана
Зовнішня мембрана
Матрикс
МітохондріїМітохондрії
Кількість та форма
крист також пов'язана з
енергетичними
потребами клітини,
можуть бути
пластинчасті (ламелярні)
та тубулярно-
везикулярні, зокрема у
м'язових клітинах
мітохондрії містять
велику кількість крист.
Кількість мітохондрій у
клітинах різних типів
буває різною. У
гепатоцитах налічують до
500 дрібних мітохондрій.
У малих лімфоцитах
крові їх всього 2-3.

37. Мітохондрії
можуть бути
розсіяні по всій
цитоплазмі
клітини, або
зосереджені в
ділянках, де
виникає
найбільша
потреба в АТФ.
Мітохондрії
можуть бути
розсіяні по всій
цитоплазмі
клітини, або
зосереджені в
ділянках, де
виникає
найбільша
потреба в АТФ.
Нейрон

38.  Субмікроскопічна немембранна органела загального
призначення, функція якої полягає у синтезі білка.
Ця органела являє собою гранулу
рибонуклеопротеїну, що складається із 2 субодиниць
- великої та малої їх сполучення утворює структуру,
яка за формою нагадує гриб.

39. РибосомаРибосома

40.  Білок синтезується не на одній, а одночасно на групі
рибосом - полісома.
 Рибосоми та полісоми можуть бути вільними в цитоплазмі і
продукувати білки для потреб самої клітини або
фіксованими на мембранах ЕПС і синтезувати білки, що
виділяються із клітини.
Кількість рибосом залежить від метаболічної активності
клітини.
 Особливо багато полісом в клітинах, які швидко діляться,
та ендокринних клітинах які продукують велику кількість
білкової природи гормони.
 Кількість рибосом в гепатоцитах може досягти 50 тисяч,
що становить близько 25% маси всієї клітини.

41. Субмікроскопічна мембранна органела загального
призначення – це система у вигляді замкненої
сукупності канальців і сплющених цистерн,
утворених суцільною безперервною біологічною
мембраною і заповнена матриксом.
Мембрана ЕПС
безпосередньо кон-
тактує з плазмо-
лемою клітини і з
мембранами ядра.
ядрогЕПС
аЕПС
рибосоми

42. Розрізняють два види ЕПС:
 ЕПС до зовнішньої поверхні мембран якої
прикріплені рибосоми (гранулярна ЕПС);
 ЕПС позбавлену рибосом (агранулярна ЕПС).
ядрогЕПС
аЕПС
рибосоми

43. Для аЕПС - синтез і
розщеплення глікогену,
метаболізм ліпідів (зокрема,
синтез стероїдних гормонів).
У печінці вона бере участь у
знешкодженні снодійних
речовин, канцерогенів.
ЕПС - єдина органела, в якій
відбувається утворення
нових мембранних структур
клітини.
Для гЕПС характерний синтез білків як для потреб самої
клітини, так і для виведення у зовнішнє середовище;

44. Ступінь розвитку ЕПС різний і залежить від спеціалізації
клітин.
грЕПС сильно розвинена у клітинах:
 підшлункової залози (які виробляють травні ферменти)
 печінки (які синтезують альбуміни сироватки крові)
 плазматичних клітинах (які продукують імуноглобуліни)
 ендокринних залоз (які продукують гормони)
агрЕПС переважає в клітинах
 надниркових залоз (синтез стероїдних гормонів)
 м'язових клітинах (бере участь в обміні кальцію)
 клітинах власних залоз шлунка (приймає участь у
виділенні іонів CL)
грЕПС відсутня
у сперматозоїдів

45. Це мікроскопічна мембранна органела загального
призначення – це система цистерн, трубочок і
міхурців різних розмірів.
Цистерни мають вигляд
вигнутих дисків,
сплющених у центра-
льній частині і
розширених на пери-
ферії, які утворюють
стопку із 3-30 елементів,
що розділені простором.

46.  Цистерни мають дві поверхні: випуклу, яка
обернена до ядра - формувальну (цис-поверхня) та
вігнуту, яка обернена до плазмолеми -
функціональну (транс-поверхня).
транс-поверхня
цис-поверхня
Пухирці, які відшнуро-
вуються від розширених
країв цистерн, містять
сформовані, готові до
виведення з клітини
секреторні продукти.
Розташовується комплекс
Гольджі між ядром і
апікальним полюсом.

47. Функції комплексу Гольджі полягають
 в упаковці, конденсації та виведенні білкових
секретів,
 джерело поновлення та формування лізосом,
 участі у синтезі вуглеводів і приєднанні їх до
поліпептидних ланцюжків
у процесі синтезу
глікопротеїнів.

48. Це субмікроскопічні мембранні органели загального
призначення - необхідні для внутрішньоклітинного
ферментативного розщеплення як екзогенних речовин (які
потрапили в клітини внаслідок ендоцитозу), так і ендогенних
- видаленні органел у ході нормального оновлення або у
відповідь на патологічні зміни. Виділяють три основних
різновиди лізосом:
первинні лізосоми
вторинні лізосоми (фаголізосоми, аутофагосоми)
залишкові тільця

49. Первинні лізосоми - це округлі, оточені мембраною
тільця, що містять ферменти в неактивному стані.
Вони є резервом гідролітичних ферментів, які ще не
взяли участі в перетравленні.
Вторинні лізосоми - фаголізосоми утворюються від
злиття первинної лізосоми з фагосомою. При цьому
починається розщеплення вмісту за допомогою
гідролітичних ферментів в основному кислої
фосфатази, яка містяться всередині лізосоми.
Аутофагосоми призначені для видалення уражених
компонентів самої клітини.
Залишкові тільця заповнені рештками
неперетравленого матеріалу, вони здатні зливатися і
утворювати великі конгломерати.

50. Первинні лізосоми
Фаголізосоми
Аутофагосоми
Залишкові
тільця
Залишкові
тільця
Бактерії

51. Каталаза пероксисом відіграє захисну
роль, руйнуючи перекис водню, який є
токсичним для клітин.
Відіграють роль в процесах
внутрішньоклітинної детоксикації
клітини.
У пероксисомах печінкових клітин
розщеплюється до 50% поглинутого
етилового спирту. Оновлення пероксисом
відбувається кожні 5-6 днів.
мембрана
нуклеоїд
мембрана
мембрана
Це субмікроскопічні мембранні органели загального
призначення – містять серцевину (нуклеоїд), навколо якого є
матрикс, який містить оксидази амінокислот і каталазу, що
руйнує перекиси.

52. Це субмікроскопічні немембранні органели загального
призначення - найбільші компоненти цитоскелету. Вони
побудовані з протофіламентів, які утворені з білкових
молекул α-тубуліна та β-тубуліна і мають вигляд трубочок. В
цитоплазмі органели можуть знаходитись у вигляді окремих
елементів, що розкидані по всій цитоплазмі, пучками, або
частково зливаючись одна з одною, формуючи дуплети або
триплети.
За допомогою
мікротрубочок
підтримується
форма і полярність
клітини.

53. Це субмікроскопічні немембранні органели загального призначення, які
виконують функцію скоротливого апарату клітини. Вони являють собою
білкові нитки (основними білками є актин, тропонін, тропоміозин),
розміщені в цитоплазмі поодиноко, у вигляді сітки або впорядкованими
пучками. В складі спеціалізованих клітин мікрофіламенти можуть
утворювати своєрідні пучки (тонофібрили епітеліальних клітин,
міофібрили м'язових клітин, нейрофібрили нервових клітин). Внаслідок
особливої організації тонофібрили, міофібрили та нейрофібрили належать
до органел спеціального призначення відповідних видів клітин.
Мікрофіламенти беруть участь в процесах ендо- та екзоцитозу,
переміщенні клітин та ії органел, підтримування форми клітини і
забезпечення її зміни.
актинтропонінтропоміозин
Актинові мікрофіламенти

54. Клітинний центр - мікроскопічна немембранна органела
загального призначення, яка забезпечує розходження
хромосом при поділі клітини. Утворений двома центріолями
(диплосома) - це циліндри, що лежать під прямим кутом один
до одного, стінки яких складаються з 9 триплетів
мікротрубочок.
центросфера
Центріолі оточені
центросферою, яка
являє собою
позбавлену органел
гіалоплазму.
Центріоль

55. Під час мітозу клітини
центросома подвоюється
і бере участь у
формуванні веретена
поділу.
В неподіленій клітині виявляється одна пара
центріолей.

56.  Це необов'язкові компоненти клітини, що є продуктом
життєдіяльності клітин. Вони виникають і зникають
залежно від її функціонального стану. Вони можуть
складатись із хімічних речовин різноманітної природи:
ліпідів, вуглеводів, білків, вітамінів.
Включення поділяють на:
 трофічні
 секреторні
 екскреторні
 пігментні
 специфічні
 неспецифічні

57.  Трофічні включення поділяють залежно від природи
речовин, що накопичуються, на: ліпідні, вуглеводні,
білкові. Із вуглеводних трофічних включень найбільш
розповсюдженими є гранули полісахариду глікогену в
печінці Ліпідні включення мають вигляд крапель, які
можуть зливатись в жирових клітинах сполучної тканини.
 Секреторні включення - міхурці, в яких збираються
ферменти, продукти синтезу залозистих клітин, наприклад,
крапельки слини в клітинах слинних залоз, гранули
зимогену в клітинах підшлункової залози.
 Екскреторні включення містять непотрібні, іноді і
шкідливі продукти метаболізму, які підлягають видаленню
з клітини, наприклад, сечова кислота у клітинах нирки або
жовчні пігменти у гепатоцитах.

58. Прикладом пігментних включень є:
 гемоглобін в еритроцитах,
 меланін - чорний пігмент - синтезується і нагромаджується
в пігментоцитах шкіри,
 ліпофусцин - пігмент старіння - збирається у вигляді
мембранних гранул у нервових клітинах.
 До специфічних включень відносять
 вітамін С у сітчастому шарі кори надниркових залоз,
кератогіалін - білок зернистого шару епідерміса,
 елеідин - білок блискучого шару епідерміса.
 Неспецифічні включення невластиві живій нормальній
клітині. Це можуть бути частинки туші при татуюванні,
включення вугілля, оксиду заліза, кремнію в клітинах
легень.

59. І. Фібрилярні органели
•Нейрофібрили - складаються з нейротубул і
нейрофіламентів, які підтримують форму нервових
клітин.
•Тонофібрили - формують цитоскелет епітеліальних
клітин.
Органели спеціального призначення
•Міофібрили - це
спеціалізовані органели
м'язових клітин і волокон,
які виконують функцію
скорочення.

60. дендрити
тіло
аксон
нейрофіламенти
нейротубули
Нейрофібрили це пучки нейрофіламентів, які мають
вигляд тонких ниток і нейротубул, у тілі нейрона вони
утворюють сітку, а у відростках мають паралельну орієнтацію
та утворюють цитоскелет і беруть участь у
аксоплазматичному транспорті.

61. Тонофібрили – формують
цитоскелет епітеліальних
клітин вони утворюють
проміжні філаменти.
Клітини різних
епітеліїв мають
різні молекулярні форми цито
кератину.
Більше того, в різних
анатомічних ділянках одного
і того ж епітелію
можуть експресуватися різні
форми цитокератину.
Наприклад,
кератиноцити долоні і
підошви синтезують особливі
кератини, що не
зустрічаються в
інших частинах тіла.

62. Міофібрили складаються з актинових та
міозинових мікрофіламентів:
тонкі актинові містять білки:
Актин це полярні глобулярні субодиниці, які
мають активні центри, що здатні зв’язуватися із
молекулами міозину
Тропонін глобулярний білок, складається із 3-х
субодиниць.
Тропоміозін представлений ниткоподібними
молекулами, які з’єднуються своїми кінцями,
утворюючи довгий тонкий тяж, що лежить в
борозні перевитими ланцюгами актину
Товсті міозинові утворені впорядковано
упакованими молекулами фібрилярного білка
міозину. Молекула міозину має вигляд нитки на
одному із кінців ця молекула містить дві округлі
голівки. Молекула міозину може згинатися як на
шарнірах в місці з’єднання шийки із хвостиком
та шийки із головкою.

63. ІІ. Органели клітинної поверхні:
а. Органели вільної клітинної поверхні:
1. Війка - органела руху представлена тонким циліндричним виростом
цитоплазми всередині якого знаходиться аксонема зформована
мікротрубочками (9х2+2) та базальне тільце.
2. Джгутик - органела руху представлена тонким циліндричним
виростом цитоплазми, довшим ніж у війки, всередині якого знаходиться
аксонема зформована мікротрубочками (9х2+2).
Органели спеціального призначення
аксонема
базальне тільце

64. а. Органели вільної клітинної поверхні:
3. Мікроворсинка - циліндричний виріст цитоплазми без аксонеми,
збільшує площу вільної поверні клітини до ії складу входить:
1- аморфна речовина; 2-плазмолема; 3- актинові мікрофіламенти; 4 -
проміжні філаменти.
4. Щіточкова облямівка – численні циліндричні вирости (декілька тисяч)
цитоплазми без аксонем, значно збільшує площу вільної поверні
клітини, активізуючи обмін речовин.
Органели спеціального призначення
Щіточкова облямівка
Мікроворсинка

65. б. Органели базальної клітинної поверхні:
1. V-подібні впячувания - збільшують поверхню мембрани, підсилюючи
інтенсивність транспорту крізь базальний полюс клітини.
2. Складки - збільшують поверхню мембрани, підсилюючи інтенсивність
транспорту крізь базальний полюс клітини.
3. Базальна посмугованість - базальний полюс клітини містить
інвагінації плазмолеми в яких розташовані мітохондрії.
Органели спеціального призначення
Базальна посмугованість

66. в. Органели контактуючої клітинної поверхні:
Простий контакт - плазмолеми сусідніх клітин знаходяться на відстані
15-20 нм. При цьому відбувається взаімодія глікокалікса контактуючих
клітин.
Органели спеціального призначення
Щільний контакт – відбувається
злиття плазмолемм двох сусідніх
клітин. Ця ділянка стає
непроникливою для молекул та іонів.
Десмосома - між мембранами
розташовується зона з високою
електронною щільністю. До
плазмолеми в зоні десмосоми з боку
цитоплазми прилягає ділянка
електронно-щільної речовини. Під
цим потовщенням знаходиться зона
тонких фібрил. Функція десмосом –
механічний зв`язок між клітинами.
Десмосома
Нексус
Щільний
контакт

67. в. Органели контактуючої клітинної поверхні:
Інтердигитація – клітини утворюють взаємовп`ячування мембан без
порушення їх цілісності. Функція - механічний контакт між
клітинами.
Органели спеціального призначення
Нексус - у структурі плазмолеми
сусідніх клітин один проти одного
розташовуються спеціальні білкові
комплекси "коннексони", які
формують канали з однієї клітини
в другу. Функція - транспорт іонів
з клітини у клітину.
Спеціалізовані види контактів
Синапс контакт між нервовими
клітинами, що забезпечуює
передачу збудження.
Вставний диск - з'єднує бічні
поверхні кардіоміоцитів серця .
Нексус

68. Ядро - це обов'язковий компонент клітини, який в клітині
виконує дві важливі групи функцій: зберігає генетичний
матеріал і є місцем, де цей матеріал реалізується.
Ядро клітини в період, коли вона не ділиться містить:
•ядерну оболонку (каріолему)
• каріоплазму (ядерний сік)
•ядерце і хроматин
Ядро

69. Каріолема (ядерна оболонка) складається із
зовнішньої та внутрішньої ядерних мембран і розміщеного
між ними перинуклеарного простору. Зовнішня мембрана
ядерної оболонки містить на поверхні невелику кількість
рибосом і має зв'язок з канальцями гЕПС. Внутрішня ядерна
мембрана пов'язана з хромосомним матеріалом ядра. Ядерна
оболонка не є суцільною.
Ядро
гЕПС
ядерні пори

70. Ядро
Характерними структурами
є ядерні пори, що
забезпечують обмінні
процеси між каріоплазмою
та цитоплазмою. Кількість
пор на одиницю поверхні
ядра може змінюватись
залежно від функціо-
нального стану клітини:
чим він вищий, тим більша
густина пор.
гЕПС

71. Ядро
До складу комплексу ядерної пори входить:
•8 білкових гранул
•центральна гранула
•білкові фібрили
центральна
гранула
білкові гранули
фібрили

72. Каріоплазма (ядерний сік) - рідкий компонент ядра, що
формує мікрооточення для структур ядра. Вона є аналогом
гіалоплазми у цитоплазматичній частині клітини. Містить
воду, РНК, іони, ферменти, метаболіти.
Ядерце - це найщільніша, кругла, добре забарвлена
структура ядра, яка є похідною хромосом та забезпечує
утворення рибосомних РНК та рибосом.
Ядро
Ядерце має три компоненти:
•Фібрілярний (сукупність рРНК)
•Гранулярний (попередники рибосом)
•Аморфний (ядерцеві організатори)

73. Ядерце має три компоненти:
•Фібрілярний
•Гранулярний
•Аморфний

74. Хроматин - це основний структурний компонент
інтерфазного ядра, аналог хромосом фіксованої та
забарвленої клітини. Завдяки хімічному складу (ДНК, білки-
гістони, РНК) хроматин добре сприймає основні барвники і
зумовлює специфічний для кожного типу клітин
хроматиновий малюнок.
Розрізняють два типи хроматину:
•еухроматин
•гетерохроматин
Ядро
хроматин

75. Еухроматин - це деконденсовані ділянки
хромосом, які погано фарбуються і його не видно на
гістологічних препаратах (фунціонально активний).
Гетерохроматин - конденсовані ділянки
хромосом, які добре забарвлюються (функціольно
неактивний). Гетерохроматин поділяється на:
•структурний
•факультативний
Ядро

76. Ядро
Структурний гетерохроматин - це ділянки хромосом, що
постійно конденсовані.
Факультативний
гетерохроматин
при необхідності може
конденсуватись і
переходити в
еухроматин.

77.  Визначення
статевого хроматину
використовується
для встановлення
генетичної статі
організму.
Ядро
Розрізняють статевий хроматин, який являє собою
гетерохроматизовану одну з X- хромосом.
У різних клітинах статевий хроматин мас різний вигляд:
наприклад, у нейтрофільних гранулоцитах він виглядає як
барабанна паличка, що виступає на поверхні одного із
сегментів ядра.
нейтрофільний
гранулоцит
статевий хроматин
Епітеліоцит