До 90-річчя від дня народження Василя Юхимовича

2. І на добридень людям, як добродій,
Почавши пісню, думаєш: - Затям!
Найглибший корінь слова – у народі,
Що працю й пісню переплів з життям.
Біобібліографічний портрет «Світ у краплині слова»
підготовлений до 90-річчя від дня народження нашого
земляка - поета, пісняра, гумориста – Василя
Юхимовича.
Видання розкриває сторінки біографії та творчий шлях
автора слів широко відомої пісні «А льон цвіте синьо-
синьо», бібліографічний список літератури, використані
та рекомендовані інтернет – джерела.
Нарис адресований краєзнавцям, вчителям,
бібліотечним працівникам, учням, студентам, а також
всім, хто цікавиться літературою рідного краю.
Багатий наш поліський край талантами, які
возвеличували і возвеличують його людей, вічні людські
цінності і найкращі почуття, любов до рідної землі.
«Земле рідна! Тебе ношу біля самого серця» - писав
Василь Юхимович – наш незабутній земляк. Хто в
Україні не знає Василя Юхимовича? Ну хіба, що той, хто
не цікавиться поезією, гумором, піснею і взагалі не
любить життя. Бо Василь Лукич – це два з половиною
десятки талановитих поетичних книг, сценарії до фільмів
і лібрето до опер, радіо - і телепрограми, пісні. Візитною
карткою В.Юхимовича як поета-пісняра стала пісня «А
льон цвіте», яку вважають народною. І не безпідставно.
Бо Василь Юхимович – поет воістину народний, адже
вийшов із народу, працював і творив для народу. І весь
його життєвий і мистецький шлях – то довга, нелегка й
радісна дорога до свого народу, до таїни його буття, його
сутності, його справжності. А ще, В.Юхимович був
невгамовним і щедрим на вагомі громадські справи, він
був на «ти» і з організацією літературно-мистецьких
вечорів, письменницьких десантів, і з копіткою
редакторською та видавничою роботою.
Він створив багато лірико-усміхнених – а часом і
оповитих хмаркою суму, - пісень, кращі з яких стали
воістину народними, лунали в кінофільмах, по радіо і в
телепередачах, входили і входять до репертуару
видатних вокалістів, народних хорів, самодіяльних
колективів. А ще він гуморист – був ним і залишився
назавжди. Його сміх своєрідний, ніжно-лірико-
усміхнений, а часто і в’їдливо-сатиричний. Але більше
він писав усміхнені речі.

3. …В’ється стежина до отчої хати,
Неню б мені про билинку спитати,
Їй би признатись: тут рідко буваю,
Юності квіти, на жаль, забуваю.
…Непомітно довела дорога до села, до невеликої
дерев’яної хатини. Біля дверей її шумить на усіх вітрах
висока береза, а під вікнами витягнувся вгору високий
кущ бузку. Колись двір був увесь у шовковицях, на
гілках яких вигойдувалась дітвора. Тепер тих шовковиць
нема.
Давно колись у цій хатині в сім’ї Феодосії та Лукаша
народилося у свій час п’ятеро діток: чотири сини та
донька - Петро, Іван, Василь, Микола і Ганна. Журиться
хатина за своїми перепелятами, на стіні якої прикріплена
табличка – вулиця Івана Юхимовича. Він збивав перші
ворожі літаки під Москвою. За це і був представлений до
найвищої в той час нагороди – звання Героя Радянського
Союзу. Але зірку Героя льотчику не судилося отримати.
Восьмий підбитий літак став останнім. Поранений
льотчик не дотягнув до свого аеродрому…На жаль,
документи про присвоєння йому звання Героя,
загубились в аналах історії. В хатину Юхимовичів
увірвалось горе – прийшла похоронка.
Звідси, із сільського споришевого двору простелилась
рушником широка дорога у світ маленькому колись
хлопчику. Третьому синові Юхимовичів – Василю –
судилося стати знаним поетом.
Василь Лукич Юхимович народився у селі Сингаї
Коростенського району 12 липня 1924 року у бідній
селянській родині. Він був блакитнооким з непокірним
русявим чубиком хлопчиськом, непосидою і дуже
ніжним, залюбленим у поле, в усе, що на ньому цвіте-
виростає, закоханим у матусю…Мабуть з дитячої любові
і почався він як лірик. Писав вірші уже в старших класах,
читав хлопцям, але дорослим соромився показувати.
Навчався у Коростенській середній школі №4. До школи
йшов босий, тільки в Коростені взував постоли,
з лози плетені. Добре вчився. Василь Юхимович –
великий трудівник, ще змалечку працював вдома, після
закінчення школи – у колгоспі. Залишилось поетичне
свідчення про ті літа:

4. На світанку приснилось мені,
Наче знов я худобу пасу,
Наче знов за селом навесні
Оббиваю на луках росу.
Об дійницю дзвенить молоко…
Доторкається рідна рука
До чола: «Уставай, Василько!»
Знаю, жаль їй будить пастушка…
Василь Юхимович – корінний полісянин. Стежка його
долі – я «грабник у вузлах». Не встиг зіп’ястися на ноги,
як розпочався голодомор 33-го. А далі лихоліття Великої
Вітчизняної. Не схотів «сидіти під деревом на
окупованій території», пішов до військкомату. Був
рядовим Першого Українського фронту, брав участь у
бойових діях. З 1944 року «обстріляний сержант» в
артилерійському полку в Білій Церкві вчив новачків
військовій справі, вантажив биті німецькі танки.
А по війні – ще два роки понадстрокової служби.
Поталанило: вцілів і дожив до Перемоги! А от його
родину спіткала гірка доля: батько помер у перший день
війни; брат – льотчик Іван загинув, обороняючи Москву;
Петро в армії був поранений, потім потрапив до табору
для військополонених, звідки його ледь урятували;
Миколу німці загнали до Німеччини, тяжко хворіючи,
він помер.
Однак, особисті болі й страждання, жорстокість війни
не витруїли поезії із серця, не знищили світлого й
ліричного сприйняття світу. Бачив і під свистом куль,
вибухами бомб, як цвіте синьозоряно льон, і вірив, що
прийде весна миру та супокою. Ця віра допомогла
вистояти, вижити. І голод 47-го, коли вже жив у Полтаві,
не схитнув надій і сподівань на краще.
У госпіталі переніс операцію, демобілізувався та й
розпочав неспокійне життя журналіста, хоча йому і
закидали, що «з поета кореспондента не вийде». А таки
вийшов! Це довів, працюючи згодом у багатьох газетах і
журналах.
З 1950 року жив у Вінниці, вчився у педагогічному
інституті імені М.Островського, який успішно закінчив ,
трудився в обласній газеті «Вінницька правда». Згодом
переїжджає до Києва. Впродовж 28(!) років співпрацює
поет з престижним журналом «Україна», (завідуючий
відділом літератури і мистецтва, заступник головного
редактора). Працювати журналістом близько тридцяти
літ в одному виданні – унікальний випадок у
періодичному виданні. Якщо порахувати побіжно
кількість номерів тижневика, в які вклав зусилля
Юхимович, то вишикується цифра1400! Така праця
журналіста-трудівника…

5. Останні роки життя він працював
у тижневику “Освіта” на посаді літредактора.
Племінницю Зінаїду Петрівну Закусило
він називав «рибочко моя». Приїде, бувало,
з Києва, перепочине, а ранком по садку
босоніж ходить. Холодна роса ноги змочить,
переливається на сонці у траві самоцвітами
й діамантами. Затим повернеться до хати,
поснідає і спішить до річки. Вона йому ряднинку
постелить. А він на тій ряднинці перекидається, та все
пише, пише.
- І що то ви,дядьку, пишете?
- А ти послухай, рибочко.
Й починає читати вірші.
Білоцвіттям сади замело,
Де дитинство моє одцвіло,
Де, мов дощик, дитинство пройшло,
Що втомилося й спати лягло.
Умивалось росою село.
Звеселіло у росах село,
Як життя мого жито росло.
Бувало приїде й трави накосить, бо корову тримала, а то
сокиру візьме і скаже: «Дай-но, рибочко, я тобі гіллячка
нарубаю». Жалів він її і любив, і пестив, бо своїх діточок
Бог не дав йому.
А творча його біографія почалася десь наприкінці
війни, коли в дивізійній газеті з’явилася «Пісня
артилериста». Літературна діяльність розквітла, коли
В.Юхимович став працювати журналістом. Тематика
віршів була різноманітною: писав про рідну поліську
землю, працю хлібороба. В ліричних віршах найбільше
спостерігаються інтимні мотиви. Саме лірика й привела
поета до створення текстів для багатьох пісень.
А хто з поліщуків не знає чудової, зворушливо ліричної
пісні «А льон цвіте…», яка стала улюбленою для
багатьох. Слова її написав Василь Юхимович. Хіба то не
щастя, що її давно співає вся Україна, вона без
перебільшення стала народною. У далекому 1957–му
ще молодий Дмитро Павличко на зібранні самодіяльних
митців у Івано-Франківську зронив яскраву фразу:
«Треба поставити пам’ятник тій людині, яка зуміла
написати хоча б один вірш, що увійшов у серце й душу
народу…» А якщо майстер слова – автор народної
пісні?.. А якщо митець подарував народові кілька
десятків пісень, які лунають не лише на державних
радіохвилях чи в залах консерваторії, а й серед
народного велелюддя, то як треба віншувати такого
митця? Нехай вислів Дмитра Павличка можна сприйняти
як літературну гіперболу, але погодьмось - таки з
основним мотивом цих слів : народ сприймає все
талановите, щире і відкидає, як непотріб, всілякі
підробки під мистецтво, хоча б вони були кількаразово
улавровані лауреатськими клейнодами…Талант є
талант!.. Окрім найвідомішої «А льон цвіте», Юхимович
є автором понад 100 популярних пісень: «Полтавська
полька», «Трояка ружа», «Повертали хлопці з походу»,
які пішли у широкий світ спільними зусиллями з
композиторами Олександром Білашем, Платоном
Майбородою, Ігорем Шамо, Сергієм Козаком, Анатолієм
Пашкевичем. Скільки в цих піснях душевної щедрості,
глибокого відчуття прекрасного і трагічного в нашому
житті, скільки віри!

6. Пісню «А льон цвіте» (1973) В.Юхимович створив у
співпраці з тоді ще молодим композитором, а згодом,
народним артистом України, художнім керівником
Поліського державного ансамблю пісні і танцю
«Льонок» Іваном Сльотою. Ця пісня повертає до
щемливих спогадів… про дитинство. Зараз не так вже й
часто можна побачити квіт льону – цього справжнього
поліського дива, бо не сіють його стільки, як в минулі
десятиріччя. Чудової пори на початку літа ця
неймовірної краси синь обабіч дороги, по якій легеньку
хвилю котив вітерець, навівала поетичний настрій…
Ті синьоокі льони зачіпали за душу і композитора
Івана Сльоту. Ось як про народження знакової пісні
говорив композитор: «Якось на початку 70-х заїхали ми в
село Сімаківка на Житомирщині. І зненацька перед
очима відкрилося неосяжне море синьо-блакитного
квітуючого льону…Все голубіло, червоніло, зеленіло,
цвіло на полях. Поруч із селом я угледів дерев’яну
садибу. Там поралась немолода жіночка. Я вийшов з
автобуса, розгомонівся з нею про життя-буття.
Виявилося, що вона – льонарка в місцевому колгоспі.
Чоловіка не діждалася з війни. А син учиться в місті і до
матері озивається дуже рідко…Сів я в автобус з думкою
про нову пісню…Обмірковував слова. Хоч мелодії ще не
було, я був упевнений, що вона десь існує і готова будь-
якої миті злетіти, тільки-но з’явиться віршований текст.
Але хто його напише? Перебираючи в пам’яті поетів,
згадав знаного вже поета-пісняра Василя Юхимовича.
Працював він у Києві заступником редактора журналу
«Україна». Буквально через день-два вирушив до нього
із своєю «рибою-заготовкою». Познайомилися. Розповів
про організацію нового «Льонка» і повернувся додому
натхненний. Який же я був здивований, коли рано-вранці
пролунав телефонний дзвінок від Юхимовича:
«Послухай:
Де льони-довгуни
Вилягали і гордо вставали,
Наслухали сини,
Скільки літ їм зозулі кували…»
Я швиденько записав ці слова, а десь до вечора була вже
й музика готова. Щоправда, текст не відразу нам
сподобався – сперечалися, шукали варіанти. Зрештою у
пісні з’явилися такі рядки:

8. журавки поет уявив жінку, її щемке, нерозділене кохання
з омріяним чоловіком. Самі собою виринули з глибини
душі поета тоді такі рядки:
Чом журавка об крижину
Забилась грудьми?..
Не взяв мене за дружину —
В світилки візьми...
Вірш «Журавка» написав Василь Юхимович опівдні
ранньої весни на Володимирській гірці. Літом 1975 року
поет прочитав цей вірш на своєму творчому вечорі в
столичній філармонії в Колонному залі імені Миколи
Лисенка. У залі, у першому ряду, сидів близький його
товариш, композитор Олександр Білаш. Цей вірш
справив на композитора велике враження.Тому
наступного дня вранці він зателефонував Василеві
Юхимовичу:
— Ти знаєш, Васю, я ніч не спав, все думав і думав про
твою «Журавку». Дуже гарний вірш. Як він у тебе
починається?
Василь Юхимович прочитав:
— Чом журавка об крижину
Забилась крильми?..
— Почекай хвилиночку. Я візьму ручку, папір і запишу
увесь вірш, — промовив Олександр Білаш.
Він записав вірш і того ж дня вже під вечір була
створена мелодійна лірична пісня. Розгорнутий вступ до
цієї пісні нагадував помахи крил птаха. Слова і музика
злилися в одне ціле. І народилася щемка і гарна пісня
«Журавка», пісня про мрію жінки, котра прагне знайти
вірного друга в житті, одного- єдиного для неї
визначеного долею коханого чоловіка. Отже, це твір про
щирі почуття, глибоке і водночас драматичне кохання,
твір хвилюючий за своїм емоційним напруженням. Тому
«Журавку» часто співають саме жіночі ансамблі.
Постійно виконують її на концертах співачки.
Пісні «Журавка» дала крила талановита народна
артистка колишнього Радянського Союзу Діана
Петриненко. Свого часу співачка зауважувала, що
Василь Лукич «любить глибоко поетичну, щиру й
неповторну мелодійну народну пісню й добре знає ціну
образного й мудрого слова пісенного».
Василь Юхимович своєю вдачею, невсипущою енергією,
гострим оком і ніжним серцем нагадує працьовиту
бджолу, що збирає життєдайний нектар на
квітучому полі. Збирає, щоб подарувати цей сонячний
дорогоцінний трунок людям. Думаючи про його значний
поетичний і пісенний ужинок, згадується Платон
Воронько, який назвав поета «чудесним веселим
талантом». Рядки досвідченого майстра можна віднести
й до талановитого нашого земляка:
Я не заздрю соколові, друзі,
Бо і сам крилату душу маю…
Заздрю я бджолі найбільше в світі:
Коли б так навчився працювати,
Скільки міг би правди назбирати
У життя на буйнім його цвіті…
Саме з буйноцвіття поезії черпають своє натхнення
композитори-пісняри. І що глибше це духовне джерело у
поета, то вище над ним сонце у зеніті, що більш пахощів
рідної землі надихають його на пісенний лад, то скоріш
забринить щасливим відгомоном струна в чутливому
серці композитора і вродиться оте диво, яке ми звемо
піснею.

9. У Василя Юхимовича це джерело чисте, світле та
багатюще, а в ньому нуртують живі і хвилюючі вірші,
що самі так і просяться стати піснею.
Так і народилася збірка «Серпанкова
земля» - пісні, складені у творчій
співдружбі з побратимами-композиторами.
Кожна пісня – добірне, обважніле зерно,
кожна по-своєму цілюща й гармонійна,
радісна і трішки лагідно-засмучена,
величальна і жартівлива…
Юхимович – відомий майстер жартівливих весільних
пісень. Хто не знає його пісні «Їхав я по гравію». Скільки
в ній дотепності, бадьорості, життєрадісності! Таку ж
силу морального здоров’я, оптимізму дарують нам пісні
«На току», «Моє щастя молоде», «Ти ходив молодиком»,
«Ластовинки» та багато інших. Пісні із «Серпанкової
землі» знайшли стежину до людських сердець, адже, без
пісні – життя безкриле.
Дуже точно і влучно сказав про творчість свого
побратима поет Микола Сингаївський: «…Поезія – то
голос душі. Поетичним словом, багатством поліських
мелодій жила тривожна душа Василя Лукича, прагнучи
творити пісню своєї долі, власних і людських сподівань».
Дивно, але фактом є те, що ніжний лірик Василь
Юхимович вмів перевтілюватись у гострого й дотепного
гумориста-сатирика. Згадаймо його книги «Який Яків,
така й дяка», «Весілля з квитанцією» та інші вагомі речі з
сміхотворної робітні. Гріх було б не згадати Лукичеві
«Четверики» - чотирирядкові катренні вірші, написані
різними розмірами. У кожному цьому мініатюрному
творі – цікава й оригінальна мисль, над якою треба
мислити.
Не лай за синулю бабулі…
Приструнчує? То ж не зі зла.
Приламують пір’я цибулі,
Щоб в голову дужче росла!
«Четверики» - четвірка бадьорих коней, що мчать
вихором. Бадьорі, життєрадісні…
«Четверики» примчали в нашу поезію своєрідним
мікрожанром, залишили енергійний слід в поезії, їх
цікаво читати.
Мчать його «четверики» буланні
Крізь ліси й степи у сині гори –
Аж дзвенять копита ранком раннім
В іскрометнім гуморі прозорім.
(Віктор Лупейко)
Та найголовнішим, визначальним у творчості
Юхимовича є, безперечно,ліричне поетичне слово. Від
нього випливла пісня, помчали «Четверики», лунали
гумористичні дотепи.
Першою поетичною збіркою «Матері» (1955 р.) Василь
Лукич заявив про себе вагомо й щиро як зрілий і
повністю сформований поет. Для 30-річного автора її
поява стала справжнім святом:

10. Перша моя ластівко! Книжинко,
Вдягнена в обгортку голубу,
Пригорну тебе, здмухну пушинку,
За твою тривожачись судьбу.
Доля виявилася прихильною до молодого поета.
Наведені вище рядки Андрій Малишко цитував на
республіканській нараді письменників у 1957 році,
схвально відгукнулася про вихід книжки літературна
критика.
У книжечці, що мала лише 46 сторінок, молодий тоді
Юхимович вклонився низько матері-трудівниці, оспівав
її нелегку звитяжну долю, возвеличив материнське
високе звання. Кажуть, величина таланту вимірюється,
окрім любові до рідної землі, яскравої образності, й
вірністю жінці-трудівниці.
Відірвусь хоч на день у село,
Подивлюся на рідну хату.
У яке не приїду число,
А для матері буде свято.
Та перша поетична книжечка рясніла прекрасними
образами: дріботить дитятко ніжками, мов сонечко
котиться в село. Тоді вперше й льони засиніли;
промайнули вільхи коси темно-русі… А після тієї першої
ластівки одна за одною стали приходити до читача його
лірико-філософські книжки, в яких він писав про
дитинство і юність серед полів і лук під синім поліським
небом, про звичайні радощі буття, про батька і матір,
яких уже не було; про рідну хату – з нею з’язано стільки
спогадів…Ось лише деякі з них: «Не пройду стороннім»
(1957), «Дивный сад» (1959) – перша книга видана
російською мовою, «Вікно у світ» (1960), «Подвиг
починається на землі» (1961), «З клекоту літ» (1962), «У
штилях сплять прибої» (1969), «Зоряна балада» (1968). В
цій збірці цілий світ поета: сива давнина древньої Русі,
рідне село, де живуть щасливі нащадки древлян, оповиті
славою легендарні Київ і Запоріжжя.
Широку тематику й багатобарвну географію обіймає
книжка «Час братерства»(1975). ЇЇ складають кілька
поетичних циклів, що уславлюють дружбу народів, мир і
щастя на нашій землі. У кращих віршах поет оспівує
героїчний подвиг солдат, що вистояли в поєдинку з
фашизмом і перемогли, славить велич ратної і мирної
праці на благо Вітчизни.

11. Книга «Ровесники гроз» (1985) - явище своєрідне. У її
чіткій назві відчувається така ж багатогранність, що й
усьому її матеріалі. Побудована не канонічно. І тут
можна пересвідчитися у глибокому розумінні правди,
рідного краю, з якими злитий навічно поет, солдат,
котрий дивиться прямо смерті в очі. І все пережите,
пройдене в житті нелегкими дорогами лягло зболено і
бентежно на папір. Раз і назавжди. І, безумовно, питання
честі і хліба постійно торкається душі, вивіряє її, чи,
бува, не має вона десь потаємної шпарини-щілинки, куди
може заховатися надщерблене сумління. В цій книзі
привалюють багатообразність і гнучкість інтонацій,
щедрість художньої палітри. Талант поета вигранився,
думка стала афористичною, адже «Світ в одному слові,
як в зернині, миттю – за піввіку – вироста». У вірші
«Зерно істини» автор говорить:
Не можем уявити низькорослого
Ні жита в ріднім полі, ні вівса.
Годовані в селі земними соками,
Хоча й давно прописані – міські,
Ще не настільки стали ми високими,
Щоб звисока судить про колоски.
Розмаїтий Юхимович, різнотемний, многогранний. І
село українське з його вічними стражданнями-болями, і
вогненні смерчі війни, і мирне життя наших військ, і
весільні українські мотиви, і – американське заокеання.
Поет у далекому 1970-му побував у Сполучених Штатах
Америки, відкрив для себе й читачам далеку від нас
дійсність. То сильна й вірна книга, що має назву «Чорно-
білі листівки» (1972).
У київському видавництві «Дніпро» в 1984 році
вийшла збірка поезій «Вибране». До неї увійшли кращі
твори, написані автором протягом двох десятиліть.
Лірика громадянська, інтимна, пісні ліричні, жартівливі,
доброзичливий веселий гумор, нарешті, гнівна сатира –
такий творчий діапазон В.Юхимовича.
Три збірники поета в перекладі російською мовою
побачили світ у видавництвах Москви.
Василь Лукич – не ординарний поет. Він приваблює
свіжістю думки, незвичним підходом до викладу тем,
рідкісним поєднанням м’якої ліричності з дотепним
гумором. За останній – удостоєний почесної премії імені
Остапа Вишні. У свій час О. Вишня дав високу оцінку
його гуморескам: «З якими оригінальними, карбованими,
сміливими, дотепними і розумними віршами виступив
Василь Юхимович! Цілком сформований поет зі своїм
тільки йому притаманним почерком». Дійсно, його
лірика гармонійно поєдналася із гумором і звучала по-
громадянському вражаюче. Як згадують друзі й колеги
поета, наскільки Василь Юхимович був серйозним і
ліричним поетом, настільки ж був він і неперевершеним
гумористом, притягав до себе силою таланту».

12. Василь Юхимович – вроджений гуморист. Для всієї його
поезії гумор – що дрібка солі до хліба насущного. Його
дотепи невимушені, вони немовби самозароджуються в
момент, коли виникає потреба слова характеристичного і
водночас небуденного. Його каламбури по-своєму
елегантні. Викладаючи свої погляди на природу і
призначення гумору і сатири, поет категорично виступає
проти сатиричного браконьєрства, проти фейлетону,
схожого на довбню двотонну. Він виходив з твердої віри
в лікувальну силу сатири, в те, що дошкульне слово
може успішно боротися з людськими вадами.
В гумористиці В. Юхимовича багато гострих, колючих
замальовок з натури. Бородань-нестрига в наколках по
всьому тілу з претензіями на особливий шик. Курортна
дамочка, що, діставшись до південних морських пляжів,
надто вільно трактує принцип шлюбної моралі. Вічний
залицяльник-обіцяльник. Безтурботні батьки і нероби-
діти. Чарколюби і окозамилювачі. Проти всеядної
обивательщини спрямовані найгостріші стріли із
сатиричного арсеналу поета.
З гумористичних збірників найбільшої
популярності набрали «Який Яків, така
й дяка»(1960), «Весілля з квитанцією»
(1966), «Євангеліє від Лукича»(1971).
В книжці «Імена не дивина»(1982), що
складається з двох розділів - «Вступ до
мамознавства» та «Химерики з Америки»,
автор гостро висміює чужу мораль і
«красоти» буржуазії.
До свого 50-річчя він прийшов з чималим доробком -
видав півтора десятка збірників. Його доробок – плідний
і дієвий: віршів, поем, публіцистичних публікацій, так як
і спілкувань з читачами і слухачами на творчих вечорах,
зустрічах, у бесідах, не злічити. У найпрестижніших
культурних закладах столиці лунає слово поета у
виконанні народного артиста Анатолія Паламаренка,
заслужених артистів Т.Малишевської та Б.Лободи. Але
чи не найскладнішим для поета було створення тексту до
фольк - опери «Ятранські ігри»(1981) на музику І.Шамо,
яким зацікавилися професійні колективи. Поетом було
написано 30 поетичних картин з народного життя.
… Друзі завжди милувалися тим, які люб‘язні відносини
були в сім’ї Юхимовичів. Щодня, коли вранці Василь
Лукич йшов на роботу і виходив у двір, Любов
Михайлівна ще довго–довго махала йому рукою з
балкона. А він кілька разів озирався на балкон і також
відповідав їй красномовним вітанням рукою.
Їх ніжні стосунки в особливий спосіб створювали ауру
душевного спокою і певності.
Сталося так, що Любов Михайлівна дуже рано пішла з
життя і Василь Лукич впродовж понад 14 років був

13. самотнім. Проте саме цей період став для нього
надзвичайно творчим, плідним, сповненим свіжих думок,
мудрості, важливого слова, особливих, інтимних
переживань. Цими дуже делікатними, ніжними
почуттями, що їх постійно носив глибоко у серці й з
якими звертався до душі коханої, котра відійшла у
кращий світ, він наповнив збірку своїх ліричних поезій
«Без тебе з тобою»(1994), яка вийшла до 70–річного
ювілею поета. Найпотаємніші почуття забриніли в
тренах струнами його вразливої натури.
Презентація книжки відбулася у переповненій
Колонній залі філармонії й перетворилася у свято
зворушливої лірики й єднання душ в аурі любові. Відомі
діячі мистецтв України, і серед них несамовитий у своїй
полум‘яності Анатолій Паламаренко, читали вірші
Юхимовича, виконували музичні твори на його слова.
Вдячна зала раз–по–раз спалахувала оплесками, на очах
багатьох бриніли сльози…
Тоді як головний герой цієї імпрези, підводячи підсумок
великої творчої роботи, оцінював себе стримано і
критично: Ото й всього добра – торбина книг,
Що настарався за піввіку, власне…
А візьме в ранець хоч одну із них
Чи п‘ятикласник, чи дев‘ятикласник?
Удома нагадає батько чийсь,
А в класі мовник: «Був такий письменник…
Ось почитай хоч «Жито» і повчись.
Там – іскри серця в зернах безіменних.
Скромний чоловік, він вражав своєю працьовитістю,
завжди залишаючись самим собою: спокійним,
усміхненим, відкритим на добре слово, що його й сам не
шкодував для оточуючих. Все в ньому подобалось. А
головне – його чітка, патріотична, громадянська позиція.
Дуже активний, він встигав бути всюди: на серйозних
засіданнях, наукових конференціях, творчих вечорах,
презентаціях творів колег по перу, влаштовував веселі
першоквітневі гуморини, на яких був ведучим і збирав
увесь цвіт шанувальників і авторів української
сміхоіндустрії, брав активну участь у всіх заходах, що їх
організовували лідери національно–патріотичних сил,
ніколи не відмовляв у допомозі колегам–письменникам.
Поет Василь Василашко назвав В.Юхимовича людиною
польоту. Справді, період після смерті дружини був не
лише порою смутку, він став справжнім вулканом
творчості. Було створено багато пісень, віршів,
гуморесок, епіграм, сатиричних творів. «Це у мене від
природи, від характеру, від Степана Руданського, який,
як відомо, був не тільки автором веселих «Співанок», а й
творцем ліричних віршів і геніальної пісні «Повій, вітре,
на Вкраїну», - говорив Василь Юхимович.
В співдружності з композитором Родіоном
Скалецьким свого часу у видавництві «Мистецтво»
побачили світ сценарій та пісні «Щедрий вечір»(1964) і
віночок весільних пісень «На Поділлі весілля»(1969).
Пісні починають звучати по українському радіо. Там же
записується півторагодинна радіовистава «На Поділлі
весілля» за участю Діани Петриненко, Ади Роговцевої,
Галини Яблонської, Костянтина Степанкова, Юрія
Мажуги, яка викликала жвавий відгук. Відданість
народній пісні єднає поета з композитором

14. В.Конощенком і його самодіяльним колективом
«Джерело», давнє побратимство зі славетним квартетом
«Явір», «золотими голосами» України Ларисою
Остапенко, Костянтином Огнєвим, Валентиною
Степовою, Л.Кондрашевською, Л.Ткач, В.Буймистром…
Вийшовши із глибин народу, поет не збився на міські
манівці, його поезія, їхня пісенність іде від глибинних
народних джерел, так само як і гумор. Мабуть тому так
багато його віршів, покладених на музику, співаються
саме під бандуру, а голосисті наші тріо – Національної
радіокомпанії «Золоті ключі» та тріо бандуристів
«Україна» - вважають його своїм хрещеним батьком.
Чимало пісень створив митець для кінофільмів,
започаткував такі популярні радіо-телевізійні передачі як
«Від суботи до суботи», «А ми до вас в ранковий час»,
«Слово і хліб», «Сонячні кларнети». Активно
співпрацював Василь Лукич з часописом «Українська
культура». Багато зроблено цим чудовим поетом,
відкритою щедрою людиною на ниві української
культури і мистецтва. Мистецьке життя важко було
уявити без участі Юхимовича. Організатори культурно-
мистецьких заходів столиці, областей, ба, навіть з
діаспори, завше охоче запрошували Василя Лукича на
свої імпрези, бо знали – його поради слушні,
доброзичливі й точні, а слово – запальне.
Саме Василь Юхимович майже 50 літ тому стояв біля
витоків авторських вечорів українських діячів культури,
котрі саме йому зобов’язані започаткуванням своєрідних
духовних акцій, що стали популярними в народі.
Займався В.Юхимович і художніми перекладами. Він
надзвичайно вимогливий, в перекладах керується
правилом: передати кожен звук, кожен образ, кожну
думку оригіналу. В його інтерпретації зазвучали
українською мовою вірші і пісенні тексти, а також
музичні комедії зарубіжних авторів. Перекладав
Юхимович поезії Сергія Єсеніна, Омара Хайяма, Янки
Купали, Роберта Бернса. Чимало попрацював над
перекладами з російської на українську мову творів
А.Фета. У перекладацькому набутку Василя Юхимовича
і польська народна опера «Краков’яни і гуралі», яку
охоче грали франківці упродовж багатьох років.
Захоплювався поет класичним мистецтвом, любив
творчість волинянина Ігоря Стравінського, бачив і
торкався президентського роялю у Білому Домі у
Вашингтоні, на якому грав композитор. Великому
музиканту присвятив поему «Контрапункт
Стравінському».
Василь Лукич досконало знав мову і ставився до неї з
такою любов’ю і шаною, що всі довкола переймалися
нею. Слово було для нього інструментом, засобом і
водночас божеством, якому слід молитися. І воно
відповідало йому взаємністю, відкриваючи приховані
грані, витворені і закорінені в народі. Його слово
бриніло, співало, воно було струнке й витончене, точне і
влучне. У його творах словам тісно, а думкам просторо.
Василь Лукич брав активну участь в літературному
процесі: у Спілці письменників (з 1956 р.), в
Українському домі, в навчальних закладах чується його
вагоме слово…До краплини цього слова йде все життя. Є
у Юхимовича вірш – своєрідне поетичне дослідження
прадавніх древлянських слів – «У краплині слова», де є
такі завершальні мудрі рядки:
І на добридень людям, як добродій,
Почавши пісню, думаєш: - Затям!

15. Найглибший корінь слова – у народі,
Що працю й пісню переплів з життям.
Неперевершений гуморист, скромний і толерантний,
Василь Лукич ніколи не хвалився здобутками, не ділився
спогадами про кількість написаних віршів. Це була
людина небайдужа, йому боліли рідна мова й пісня,
українська культура, занапащене довкілля.
За життя поет пережив чимало зворушливих хвилин
всезагального визнання і пошанування. Як пригадує
Вадим Скомаровський, на одному з концертів в
«Українському домі» хор під керуванням незабутнього
Володимира Конощенка на прохання глядачів виконував
«А льон цвіте синьо-синьо», як зал стоячи вітав
присутнього там Василя Лукича, а він,
сором’язливо опустивши очі, відмахувався обома руками
від гучних і тривалих оплесків.
Василя Юхимовича знали і шанували як принципову і
чесну людину з активною громадською позицією. Він
був людиною товариською, розважливою, не цурався
будь-яких громадських навантажень. Уже будучи
невиліковно хворим, продовжував організовувати
літературно-мистецькі вечори, проводив засідання
творчого об’єднання гумористів, сприяв колегам по перу
в публікації їхніх творів.
Поет зустрів високий життєвий поріг – 75-річчя, як і
кілька попередніх, з вінком нових віршів і пісень,
дотепних гуморесок, щедрий на усмішки і завжди
готовий прислужитися колегам-ювілярам. Зібралися
колеги і друзі не тільки вшанувати Василя Лукича,
покласти квіти до його ніг, а й левову частку часу
віддати митцям, щоб якомога повніше увійти у розмаїтий
світ творчості ювіляра. Навіть в свої 75 він був по-
юначому моторний, жвавий, дотепний, завжди
усміхнений і добросердечний.
Серед рясного й розмаїтого письменницького загалу є
майстри, здавна знані й шановані, а Василь Юхимович
серед них був народним улюбленцем.
Він помер 20 липня 2002 року, через тиждень після
свого 78-річчя.
В 2005 році вже після його відходу до вічності
гуртом за сприяння Івана Сингаївського, Алли Таранець,
Тамари Луценко, родини Коржів, Світлани Шевченко й
Анатолія Наконечного, які були поряд з поетом в
останній період життя, видали його книжку «Ім’я за
ім’ям», де читач знайде понад сотню різних імен, яких
майстер гумору в особливий спосіб захотів зазначити і
утривалити в часі.
Великий майстер поетичного епістолярного жанру радує
нас влучними епіграмами, просто вітальними

17. нагрудний знак у вигляді овала, на якому три сині квітки
льону, перо і напис: «Премія ім. В. Юхимовича».
Перший лауреат премії – Т.Микитчук.
Лауреати Премії Юхимовича різних років:
2008 рік
Тетяна Микитчук (м. Коростень) за книгу поезій «Подих
віків»
Василь Довжик (м. Київ) за книгу прози "Кам"яна дуга над
безоднею"
Михайло Пасічник (м. Житомир) за книгу гумору «Вказівний
перст жони».
2009 рік
Михайло Сич, поет та художник за книгу «Житнє сонце»
(м. Житомир)
Віктор Лупейко, заслужений вчитель України, поет, прозаїк за
книгу «Витязі української духовності» (м. Тетерів)
Володимир Стрекаль, журналіст, поет-гуморист за книгу «Забута
заповідь» (м. Київ).
2010 рік
Тамара Дяченко (м. Севастополь) за книгу прози «Постаті шани»
Микола Білокопитов (м. Запоріжжя) за книгу гумору
«Принциповий флюгер»
Василь Головецький (м. Житомир) за книгу поетичних перекладів
«Світло небесне».
2011 рік
Володимир Савченко (м. Житомир) за книгу прози «Фрески
пам'яті»
Микола Сингаївський (м. Київ) за книгу поезій «Іскоростенська
райдуга»
Богдан Годованець (м. Коростень) за книгу гумору «Сміх і сльози»
Ольга Гура (м. Малин) за книгу "В ріці любові…).
2012 рік
Оксана Геращенко (Коростень) за книгу «Впіймана мить»,
Марія Хімич (Житомир) за книгу «Півні-Ч»,
Петро Осадчук (Київ) за книгу «Родинний спадок»
Пилип Юрик (Запоріжжя) за збірку пісень на його слова «Калина
хортицька».
2013 рік
Вадим Карпенко за книгу прози «Пригоди Марка і Харка» (Київ)
Наталка Поклад за збірку поезій «Німбом золотим» (Київ)
Олександр Лук'яненко за книгу поезій «Філософія українського
серця» (Полтава)
Василь Сташук за книгу поезій «Живу на долонях у матері»
(Брусилів, Житомирщина)
Василь Дацюк за книгу гумору «Діагноз» (Миропіль,
Житомирщина)
Віктор Васильчук за оповідання «Чорнобильські поневіряння
Бучі» (Коростень)

18. Стара селянська хата, що у Сингаях, війнула
минувшиною і щемно обізвалася у серцях присутніх. З
гранітної пам’ятної дошки на стіні хати привітно
дивиться на гостей Василь Лукич і ніби дякує за те, що
земляки увіковічнили його добру славу.
Повниться хата людським гомоном. На гостину до
ювіляра, якому виповнилося б 90 літ, приїхали студійці
«Древлянки», аби ще раз вклонитися його світлій
пам’яті, вдихнути ковток творчого повітря. Не сумує
тепер господа. Закинута людьми і часом, вона ожила –
нині тут музей-садиба Василя Юхимовича, створений за
ініціативи письменника Віктора Васильчука.
Відвідують музей маститі поети і письменники, діячі
культури і творчі особистості, які приїжджають на
літературно-мистецьке свято «Просто на Покрову», яке
проходить щороку в жовтні у Коростені.

19. Квітуватимуть мальви і чорнобривці під вікнами,
радуватиме око озерце льону біля хати як пам’ять про
минуле Василя Юхимовича, передаватиметься влучне
слово поета із покоління в покоління. В день його
народження шанувальники творчості вшановують
пам’ять про цю чудову людину, яка збагатила нашу
літературу вагомими надбаннями.
Ми з Вами, Лукичу, поліщуки!
З країв, де пісня в кожному струмочку,
Де поле мріє про лляну сорочку
І влітку одягає залюбки.
(Тетяна Микитчук)
Вже 12 років немає з нами талановитого Сина поліської
землі. Світла пам’ять про Василя Лукича Юхимовича
назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав, а
добре ім’я дзвенітиме в піснях, які він створив. Ми
вдячні долі за те, що маємо перед собою взірець
справжнього Українця, як приклад - гідний
наслідування.
А ми читаймо Юхимовича! Усміхаймось.
Задумуймось. Добріймо…
Бібліографія:
Основні видання творів В. Юхимовича
Юхимович, В. Боян – баян [Текст] : вірш / В.
Юхимович // Вечірній Коростень. – 2000. – 5 серпня
Юхимович, В. Великий день [Текст] : вірш / В.
Юхимович // Освіта. – 1998. – 2-9 вересня
Юхимович, В. Л. Вибране [Текст] : поезії / В. Л.
Юхимович; передм. М. Моргаєнка. – К.: Дніпро, 1984. -
367с.
Юхимович, В. Дивный сад [Текст] / В. Юхимович; пер.
с укр. – М.: «Молодая гвардия», 1959. – 64с.
Юхимович, В. Доки світиться хліб [Текст] : вибране //
Древляни: наукове та літературно-мистецьке видання. –
Коростень: Тріада – С, 2006. – С. 30-35
Юхимович, В. З нових віршів [Текст] : поезіїї / В.
Юхимович // Радянське Полісся. – 1974. – 13 квітня
Юхимович, В. З «Номерком» - на Обиходи [Текст] :
вірш / В. Юхимович // Вечірній Коростень. – 2000. – 29
січня
Юхимович, В. За Миргородом, в Сорочинцях [Текст] /
В. Юхимович // Україна. – 1988. - №39. –С. 20
Юхимович, В. Земля свята [Текст] : вибрані поезії / В.
Юхимович // Україна. – 1988. - №34. – С. 12
Юхимович, В. Зоряна балада [Текст] : поезії / В.
Юхимович. - К.: «Молодь», 1968. -88с.
Юхимович, В. Л. Імена не дивина [Текст] : сатира й
гумор / В. Л. Юхимович. – К.: Рад. письменник, 1982. –
94с.
Юхимович, В. Мов щільник поетичного меду… або
вступ до матійкознавства [Текст] / В. Юхимович //
Освіта. – 2000. – 26липня – 2 серпня

20. Юхимович, В. На вечірньому прузі [Текст] : поезії / В.
Юхимович // Київ. – 1991. - №11. – С. 78-80
Юхимович, В. Ода батькові [Текст] : вірш /В.
Юхимович // Вечірній Коростень. – 2004. – 11 жовтня
Юхимович, В. Л. Ровесники гроз [Текст] : поезії / В. Л.
Юхимович. - К.: Рад. письменник, 1985. – 159с.
Юхимович, В. Серпанкова земля [Текст] : пісні / В.
Юхимович. – К.: «Музична Україна», 1984. – 168с.
Юхимович, В. Час братерства [Текст] : поезії / В.
Юхимович . – К.: Рад. письменник, 1975. – 128с.
Юхимович, В. Четверики і стружки [Текст]: вибрані
поезії / В. Юхимович // Українська культура. – 1999. -
№6. –С. 10-11
Про Василя Юхимовича
А льон цвіте… [Текст] : Василю Юхимовичу – 90! //
Іскоростень. – 2014. – 12 липня (№26). – С. 2
А льон цвістиме синьо-синьо-синьо… [Текст] : пам'яті
земляка В. Юхимовича // Вечірній Коростень. – 2002. –
20 липня
А льон цвіте синьо – синьо… [Текст] : розмова
Валентина Чемериса з Василем Юхимовичем //
Літературна Україна. – 2000. – 15 червня
А слова линули… ніби міст до невимовного [Текст] //
Просто на Покрову: літературно-мистецький альманах. –
Житомир: Видавець ПП «Рута», 2011. – С. 4-7
Бароніна, С. «Рибочко моя…» [Текст] : до 80-річчя В.
Юхимовича / С. Бароніна. – Древлянський край. – 2003. –
20 грудня
Бех, Л. «А льон цвіте…» [Текст] : до 85-річчя від дня
народження Василя Юхимовича / Л. Бех // Нова доба. –
2009. – 18 липня
Бех, Л. Нащадки великого поета [Текст] / Л. Бех //
Нова доба. – 2007. – 27 жовтня
Василь Юхимович [Текст] / Рада НСПУ, Рада Київської
організації НСПУ // Літературна Україна. – 2002. – 22
серпня
Васильчук, В. Довго житимуть його слова [Текст] / В.
Васильчук // Просто на Покрову: літературно-
мистецький альманах. – Житомир: Видавець ПП «Рута»,
2011. – С. 84-85
Васильчук, В. Зустріч з майстром [Текст] : В. Л.
Юхимовичу / В. Васильчук // Просто на Покрову:
літературно-мистецький альманах. – Житомир: ПП
Пасічник М. П., 2007.- С. 21
Васильчук, В. Чорнобривців насіяла його мама в
нашім світанковім краю [Текст] / В. Васильчук //
Просто на Покрову: літературно-мистецький альманах. –
Житомир: ПП Пасічник М. П., 2007. – С. 13-15
Василю Лукичу – 80. Було б… [Текст] // Вечірній
Коростень. – 2004. – 10 липня
В. Л. Юхимовичу присвоєно почесне звання
«Заслужений діяч мистецтв України» [Текст] : Указом
Президента України Л. Кучми №785 від 10.12.1999 р. //
Літературна Україна. – 2000. – 3 лютого
Відбулося літературно-мистецьке свято «Просто на
Покрову» [Текст] // древлянський край. – 2013. – 19
жовтня
Вікторов, О. А слова… ніби міст до невимовного
[Текст] / О. Вікторов // Вечірній Коростень. – 2010. – 29
жовтня
Вікторов, О. Буде в Сингаях музей В. Юхимовича
[Текст] / О. Вікторов // Вечірній Коростень. – 2008. – 19
квітня

21. Вікторов, О. Віншували слово в хаті – музеї
Юхимовича… [Текст] : Всеукраїнське літературно-
мистецьке свято «Просто на Покрову» / О. Вікторов //
Літературна Україна. – 2008. – 13 листопада
Вікторов, О. Віншували слово напередодні святої
Покрови [Текст] / О. Вікторов // Іскра. – 2008. – 18
жовтня
Вікторов, О. «…Поріднені й збратані словом» [Текст]
// Вечірній Коростень. – 2011. – 22 жовтня
Вікторов, О. Просто на Покрову зібралися гості у
садибі В. Юхимовича [Текст] / О. Вікторов //
Літературна Україна. – 2007. – 29 листопада
Вікторов, О. Свято дарувало невимовне почуття
гордості [Текст] : у Коростені відбулось сьоме
Всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Просто на
Покрову» / О. Вікторов // Вечірній Коростень. – 2013. –
19 жовтня
Вікторов, О. У Коростені вручили літературні
відзнаки та премію ім. В. Юхимовича [Текст] / О.
Вікторов // Літературна Україна. – 2012. – 25 жовтня
Вікторов, О. Щоб злитися душею і серцем зі словом
[Текст] : про свято «Просто так» / О. Вікторов // Вечірній
Коростень. – 2009. - 17 жовтня
Волощук, Ю. Вшануємо пам'ять земляка [Текст] / Ю.
Волощук // Древлянський край. – 2003. – 20 серпня
Геращенко, О. То добре… [Текст] : вірш, присвячений
В. Юхимовичу / О. Геращенко // Вечірній Коростень. –
2014. – 12 липня(№28). – С. 1
Горбатюк, В. Щасливий старт [Текст] : до 90-річчя від
дня народження В. Юхимовича // Вечірній Коростень. –
2014. – 5 липня(№27). – С. 1
Доброго дня Вам, дядьку мудрий Василю… [Текст] :
11 жовтня Коростенщина святкувала подію: в селі Сингаї
відкрито хату-музей В. Л. Юхимовича // Іскоростень. –
2008. – 18 жовтня
Закордонець Л. Хата Василя Юхимовича [Текст] :
вірш / Л. Закордонець // Вечірній Коростень. – 2007. -
№41
І залишитися в пісні [Текст] : про Василя Юхимовича //
Українська культура. – 1999. - №6. – С. 10
Кирилюк, В. Серед муз і друзів [Текст] : у Колонному
залі ім. М. Лисенка Національної філармонії вересневого
надвечір’я відбувся авторський вечір поета Василя
Юхимовича / В. Кирилюк // Літературна Україна. – 1999.
– 7 жовтня
Климчук, О. Творив пісню своєї долі [Текст] / О.
Климчук // Древлянський край. – 2010. – 14 липня
Корж, В. А льон цвіте… [Текст] / В. Корж //
Літературна Україна. – 2007. – 13 вересня
Корж, В. Його льони квітнутимуть вічно [Текст] : до
90-річчя від дня народження В. Юхимовича / В. Корж //
Вечірній Коростень. – 2014. - 12 липня (№28). – С. 1-2
Корж, В. Сьогодні б Василю Юхимовичу
виповнилося 84 роки [Текст] / В. Корж // Вечірній
Коростень. – 2008. – 12 липня
Коростенщина вітає учасників 5-го Всеукраїнського
літературно-мистецького фестивалю «Просто на
Покрову» [Текст] // Вечірній Коростень. – 2011. - 15
жовтня
Лауреати премії ім. В. Юхимовича 2009 року [Текст] //
Нова доба. – 2009. – 17 жовтня
Лауреати премії ім. В. Юхимовича 2010 року [Текст] //
Нова доба. – 2010. – 30 жовтня

22. Лупейко, В. А льон цвіте… [Текст] / В. Лупейко //
Освіта. – 1994. – 6 липня
Лупейко, В. Журно нам… [Текст] / В. Лупейко //
Вечірній Коростень. – 2002. – 31 серпня
Лупейко, В. Слово про Василя Юхимовича [Текст] / В.
Лупейко // Просто на Покрову: літературно-мистецький
альманах. – Житомир: Видавець ПП «Рута», 2010. – С.
26-29
Майба, Л. А льон цвів і на війні [Текст] / Л. Майба //
Українська культура. – 1995. - №5-6. – С. 1-2
Микитчук, Т. Василеві Юхимовичу присвячую
[Текст] : вірш / Т. Микитчук // Просто на Покрову:
літературно-мистецький альманах. – Житомир: Видавець
ПП «Рута», 2010. – С. 42
Мисько, В. Зерно істини [Текст] : про нову книгу
Василя Юхимовича «Ровесники гроз» / В. Мисько //
Комсомольська зірка. – 1986. – 27 листопада
Мисько, В. Золота душа пісні [Текст] / В. Мисько //
Комсомольська зірка. – 1985. – 3 січня
Міщенко, Д. Наш повпред у царстві Евтерпи [Текст] :
до 90-річчя від дня народження В. Юхимовича / Д.
Міщенко // Вечірній Коростень. – 2014. – 27 червня
(№26). – С. 4
Петренко, Л. На поклін до старої хатини [Текст] : до
80-річчя з дня народження В. Юхимовича / Л. Петренко
// Древлянський край. – 2003. – 30 грудня
Петрина, Н. А льон цвіте… [Текст] : про заслуженого
діяча мистецтв України Василя Юхимовича // Урядовий
кур’єр. – 2009. – 11 серпня
Підкова, М. Літературний цвіт – розмай [Текст] : у
щорічному фестивалі «просто на Покрову» цього річ
взяли участь як місцеві поети та прозаїки, так і митці з
інших міст України / М. Підкова // Іскоростень. – 2013. –
19 жовтня
Поліська, О. Їх об’єднує його величність Слово
[Текст] / О. Поліська // Древлянський край. – 2011. – 26
жовтня
Поліське слово про відомого поета В. Юхимовича
[Текст] // Вечірній Коростень. – 2008. – 11 жовтня
Положення про премію ім. В. Юхимовича за визначні
твори в літературі (поезія, проза, гумор, публіцистика) //
Вечірній Коростень. – 2008. – 13 вересня
Премія ім. В. Юхимовича 2008 року [Текст] // Обрій. –
2008. - №40. – С. 5
Про премію ім. В. Юхимовича [Текст] // Літературна
Україна. – 2008. – 9 жовтня
Просто на Покрову – довкола садиби Василя
Юхимовича [Текст] // Просто на Покрову: літературно-
мистецький альманах. – Житомир: ПП Пасічник М. П.,
2007. – С. 6-11
Сергієнко, І. Поет – земляк [Текст] : 50-річчя Василя
Юхимовича / І. Сергієнко // Радянське Полісся. – 1974. –
12 липня
Сингаївський, М. Під небом льоноцвітних [Текст] :
вірш / М. Сингаївський // Древлянський край. – 2011. –
26 жовтня
Сингаївський, М. Поліське слово про поліщука і
земляка мого, відомого поета Василя Юхимовича
[Текст] / М. Сингаївський // Вечірній Коростень. – 2008.
– 11 жовтня
Синявкін, П. Кличе рідна земля [Текст] / П. Синявкін //
вечірній Коростень. – 1998. – 5 березня
Скоморовський, В. А льон цвіте… [Текст] / В.
Скоморовський // Культура і життя. – 2004. - №24

23. Соломко, А. Останній дарунок поета [Текст] / А.
Соломко // Літературна Україна. – 2004. – 15 липня
Триєдиний Василь Юхимович [Текст] : уривок з книги
П. Осадчука «Вище України тільки небо» // Вечірній
Коростень. – 2013. – 13 липня
Шульга, О. Незабутній [Текст] / О. Шульга // Просто на
Покрову: літературно-мистецький альманах. – Житомир:
Видавець ПП «Рута», 2010. – С. 36-37
Юхимович Василь Лукич [Текст] // Шинкарук, В.
Літературна Житомирщина: біобібліографічний
довідник. – Житомир: «Льонок», 1993. – С. 60-61
Використані та рекомендовані Інтернет - ресурси
В нас робота така — лікувальна й тонка
(В.Юхимович).ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ ДО ЧЕТВЕРТОЇ
КНИГИ. Письменники ненаписаних книг. Пам’ятник
невідомому письменнику. Коли тьохкали соловейки і
чоловіки кохали жінок вічно [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим
доступу: http://filosof50.ucoz.ru/publ/dodatki/v_nas_robota
_taka_likuvalna_j_tonka_vjukhimovich_625_zamist_pisljam
ovi_do_chetvertoji_knigi_pismenniki_nenapisanikh_knig_62
7_pamjat/4-1-0-181. - Дата останнього доступу:
17.07.2014. – Назва з екрану
Василь Юхимович [Електронний ресурс]. – Електрон.
текст. дані. – Режим доступу:
http://www.pisni.org.ua/persons/2432.html. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Впорядкуємо музей Василя Юхимовича!
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим
доступу: http://ualit.org/?p=12571. - Дата останнього
доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
12 липня – 90 років від дня народження Василя
Лукича Юхимовича (1924 - 2002), українського поета –
пісняра, сценариста [Електронний ресурс]. – Електрон.
текст. дані. – Режим доступу:
http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=ar
ticle&id=4799:12-90-1924-2002-&catid=30:2012-09-11-08-
11-50&Itemid=19-
%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%
D1%87%D0%BD%D0%B0. - Дата останнього доступу:
17.07.2014. – Назва з екрану Золотий фонд української
естради. Василь Юхимович [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://uaestrada.org/poeti_pisnjari/yuhymovych-vasyl. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Корж, В. Його льон квітнутиме вічно [Електронний
ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://korzh.info/menu/dii/koment/31.php?print=Y. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Людина польоту [Електронний ресурс]. – Електрон.
текст. дані. – Режим доступу:
http://slovoprosvity.org/2009/07/10/2347-old/. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Письменницький портал. Василь Юхимович
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим
доступу:
http://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=
article&id=606:2014-02-20-12-39-42&catid=52:2009-05-25-
08-45-40&Itemid=77. - Дата останнього доступу:
17.07.2014. – Назва з екрану
Співець неповторного Полісся – В. Л. Юхимович
(1924 - 2002) [Електронний ресурс]. – Електрон. текст.
дані. – Режим доступу:

24. http://volyniany.org.ua/zhkl/476-juxim. - Дата останнього
доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юліна, С. Він і сьогодні сміється разом з нами
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим
доступу: http://vk.zt.ua/node/2681. - Дата останнього
доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юхимович Василь. Короткий життєпис[Електронний
ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=197. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юхимович Василь Лукич [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://www.studbirga.info/yuximovich-vasil-lukich/. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юхимович Василь Лукич [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://static.rada.gov.ua/intranet/ukrzmi/human/0178379.htm.
- Дата останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юхимович Василь Лукич [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/yuhimovich.txt.
- Дата останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юхимович Василь Лукич [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Юхимович_Василь_Лукич. -
Дата останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Юхимович Василь – Українська література
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим
доступу: http://ukr-lit.net/juhimovich.html. - Дата
останнього доступу: 17.07.2014. – Назва з екрану
Ото й всього добра – торбина книг,
Що настарався за піввіку, власне…
А візьме в ранець хоч одну із них
Чи п‘ятикласник, чи дев‘ятикласник?
Удома нагадає батько чийсь,
А в класі мовник: «Був такий
письменник…
Ось почитай хоч «Жито» і повчись.
Там – іскри серця в зернах безіменних».