, новини черкаської області

1. Ціна договірна
Середа
22 лютого 2017 року
№8 (20147) Перша обласна громадсько-політична газета
www.kray.ck.ua
Тільки перевірені та цікаві новини з усієї Черкащини читайте на www.kray.ck.ua
Як вийти
з зимової
депресії
стор.9
стор.4
Мліївський інститут
помології
став дослідною станцією
Реклама
отак чужі люди
продали наше
поле стор.10
стор.10
Скандал
Олександр
Рибченко:
«Цей
інцидент —
цілеспрямоване
замовлення»
Ш
видкості поширення новини про сум-
новідомі події суботнього вечора 11
лютого біля черкаського рестора-
ну «Чайка» позаздрив би кожен політик. Ще
не встиг майстер сенсацій журналіст Валерій
Воротник допити у «Чайці» вечірню філіжан-
ку кави й поставити крапку на своїй сторінці
в Facebook, як Інтернет облетіла безпреце-
дентна новина: депутат обласної ради, голо-
ва фракції Партії ветеранів Афганістану Олек-
сандр Рибченко напідпитку побив і переїхав
однопартійця, влаштував бешкет, поводився
непристойно.
Олії в вогонь підлила прес-офіцер управ-
ління патрульної поліції в Черкасах Зоя Вовк.
У коментарі популярному інтернет-джерелу
вона підтвердила, що «водій (Олександр Риб-
ченко. — Ред.) перебував у стані алкогольного
сп’яніння. В результаті наїзду Олег Остапен-
ко отримав черепно-мозкову травму та інші ті-
лесні ушкодження, доставлений у 3-тю міську
лікарню».
До кінця недільного дня та увесь понеділок
більшість національних каналів ошелешено пе-
реповідали страхіття черкаського політикуму.
Впадала у вічі однобокість сенсації: депутат
обласної ради Олександр Рибченко штурхав
офіцера-ветерана Олега Остапенка, а потім
начебто збив бідолаху інваліда у сніг і переїхав
автомобілем.
Проте уже наступного дня в інтерв’ю на те-
лебаченні Олег Остапенко без жодного синця
чи видимої гематоми, самостійно стоячи пе-
ред тією ж «Чайкою», повідомив, що (попри
черепно-мозкову травму та інші тілесні ушко-
дження) від госпіталізації відмовився, бо почу-
вався відносно незле.
Олександр Рибченко назвав ті події прово-
кацією: його і дружину принижували, травму-
вали, обстріляли авто, обікрали.
— Як виник конфлікт біля ресторану? —
допитуємося в Олександра Рибченка.
— Я стояв на площадці біля розважального
закладу. Олег Остапенко через давні образи на-
кинувся з брудною лайкою на мене. Моя дружи-
на попросила його вгамуватись, він облаяв і її.
Спричинив провокацію, тут же під рестораном
раптом з’явилися два десятка молодиків років
по 20-25, кинулися бити мене, обстріляли ма-
шину. Осмислюючи ту подію, навіть у мене ви-
никають запитання: який зв’язок цих молодих
людей з афганцями, звідки вони взялися? Дру-
ге: мене спровокували і зробили напад. Це був
прямий розбійний напад, посяган-
ня на моє життя і пограбування.
Громадські слухання
по забудові Соснівки
проведуть на Соборній площі?
ФотоОлегаГАНІНА
стор.7

2. 22 лютого 2017 року2 Панорама
Ювіляри
Енергії Зданєвича
можна позаздрити
І
це дійсно так. Бо у свої 90 років, які він відзна-
чив 20 лютого, Володимир Флоріанович зали-
шається таким же бадьорим, жвавим і енергій-
ним, як і 40 чи 30 років тому, як і в свої молоді
роки. Уродженець села Орлинці на Хмельниччині,
спізнав і лихоліть війни, служив на Чорноморсько-
му флоті, робив свій внесок у відбудову рідного
краю в повоєнне десятиліття. З 1951 року його
доля нерозривно пов’язана зі Шполою. Працю-
вав на Шполянському цукрозаводі, тривалий час
очолював райспорткомітет, був невтомним орга-
нізатором спортивних змагань, свят і спартакіад.
А з 1974 аж до виходу на відпочинок беззмінно
очолював районне шляхобудівельне підприєм-
ство. За цю невтомну наполегливу роботу одер-
жав звання «Заслуженого будівельника України»,
почесного дорожника і велику шану від підлеглих.
Його енергійності, працьовитості й наполегливос-
ті заздрило багато керівників. А для нього це було
нормою життя. Як лишається й нині.
З роси й води вам, ювіляре!
Василь Марченко,
фото автора.
м.Шпола
Столітній ювіляр
два десятки років
головував у селі
16 лютого відсвяткував свій 100-літній
ювілей найстарший житель
Чорнобаївського району з села Степове
Сидір Михайлович Завалко.
Н
ародився він у лютому 1917 року в селі Са-
мовиця Золотоніського повіту Полтавської
волості. В цьому селі навчився грамоти в
місцевій чотирикласній школі, а в сусідній Мить-
ківській закінчив семирічку. Вже 19-річним всту-
пив до Золотоніського педагогічного технікуму й
був найстаршим серед однокурсників. Його рід-
не село Самовиця й навколишні Мутихи, Мить-
ки та інші в 60-их роках під час будівництва Кре-
менчуцького водосховища були затоплені. Селян
із придніпровських заплав переселили у степ,
і той степ люди, переборюючи труднощі, обжи-
вали. Ще тоді хотіли назвати своє село Степо-
вим, але за нав’язаною партійною кон’юнктурою
його назвали Ленінське і тільки не так давно, згід-
но з законом про декомунізацію, перейменували
на Степове. В своєму селі, збудованому на но-
вому місці, Сидір Михайлович впродовж 20 років
був сільським головою. Знає людей, хто з якого
роду. Тим більше, що на його долю випало стіль-
ки історичних подій та випробувань: пам’ятає ще
події громадянської війни й НЕПу, колективізації,
пережив не одну голодовку, воював під час Дру-
гої світової війни. Ще десять років тому він напи-
сав автобіографічну повість про своє життя й сво-
їх односельчан, яка вийшла окремою брошурою і
є правдивим підручником історії їхнього краю, а
він — його живим свідком.
— Це перший у нашому селі житель за всю
його історію, якому пішов 101-ий рік, — розпові-
дає про ветерана-довгожителя теперішній сіль-
ський голова Степового Анатолій Писаренко. —
Чоловік має добру пам’ять, гострий розум, живе
сам у хаті, ходить у будинку та в дворі, а за ним
доглядають племінник із племінницею та соціаль-
ний працівник. А в ювілейний день прибуло в його
дім багато гостей — донька з родиною з Черкас,
керівництво з району та засновники сільгосппід-
приємства з корпорації «Дніпро» разом із Петром
Душейком. Вітали старожила, вручали подарунки
й гостинці. Найбільше бажали тепла, навіть пару
ковдр теплих подарували, а ще здоров’я й бадьо-
рості.
Валентина АНДРІЙЧЕНКО
Володимир Зданєвич (ліворуч) із головою
районної ветеранської організації
Володимиром Пустовітом.
Авторитетно
Олександра Вельбівця обрано віце-президентом
Української асоціації районних та обласних рад
Відповідне рішення схвалено на з’їзді Української асоціації
районних та обласних рад, який пройшов 17 лютого в Києві.
О
дним із головних питань по-
рядку денного з’їзду був звіт
про роботу асоціації за 2016
рік, з яким виступив її президент
Сергій Чернов. Делегати з’їзду також
розглянули і прийняли рішення про
фінансово-господарську діяльність
асоціації, затвердили рішення прав-
ління з низки питань і результати ро-
боти асоціації між з’їздами тощо.
Розглянуто ряд організаційних
питань. Зокрема, прийнято рішення
про прийом нових членів, внесено
зміни та доповнення до статуту, до
складу ревізійної комісії, правління і
президії асоціації.
Потім делегати обрали віце-
президентів асоціації. Ними ста-
ли Олександр Вельбівець, голова
Черкаської обласної ради; Олек-
сандр Ганущин, голова Львівської
обласної ради; Віктор Овчарук,
голова Тернопільської облас-
ної ради; Анатолій Олійник, голо-
ва Вінницької обласної ради; Гліб
Пригунов, голова Дніпропетров-
ської обласної ради; Ганна Ста-
рікова, голова Київської обласної
ради; Анатолій Урбанський, голо-
ва Одеської обласної ради та Ва-
силь Богданцев, голова Єланець-
кої районної ради Миколаївської
області.
агрополітика
Фермерських господарств побільшало…
завдяки «фейковим»
За підсумками традиційної передвесняної
конференції Асоціації фермерів і землевласників
Черкаської області агрогосподарники разом
з підприємцями вийшли 15 лютого на акцію
протесту. Головні вимоги резолюції — продовжити
мораторій на продаж землі до 2022 року,
припинити обхідні схеми купівлі-продажу
сільгоспземлі, в т.ч. емфітевзис, повернути
пільгове оподаткування. Що далі?
З
араз ведуться пере-
мовини з керівни-
цтвом облдержад-
міністрації. Бачимо, що є
розуміння, нам пообіцяли
сприяння, — почасти ба-
чить результат Віктор Гон-
чаренко, голова обласної
АФЗ, депутат облради.
— Далі будемо виноси-
ти звернення до управлін-
ських та законодавчих ор-
ганів через обласну раду.
Зокрема, щоб визнати зе-
мельне рейдерство не
просто злочином, як за-
раз, коли порушник за-
платив 200-300 гривень
штрафу й тим відбувся, а
тяжким злочином.
— У нас в області вже
майже 1400 фермер-
ських господарств. У
той же час багато з них,
як зараз кажуть, фейко-
ві: цінні гектари цуплять
столичні ділки.
— Кількість ФГ у нас
росте якраз за рахунок
таких «фермерів», які на-
справді є сватами, брата-
ми й водіями різних іно-
городніх бізнесменів та
місцевих спритників. На
них оформляють клапти-
ки по 40, по 70 гектарів
по всій Україні й переда-
ють землю в суборенду.
Як це припинити? Надава-
ти угіддя під ФГ лише тим,
хто проживає в цьому селі
чи в цій окрузі й сам тру-
диться на землі — заборо-
нити суборенду.
— Як виходитимуть
фермери з ситуації,
коли більше немає під-
тримки у вигляді піль-
ги зі сплати ПДВ: торік
фермерам ще поверта-
ли в їхнє користування
незначну частку ПДВ, а
цей рік уперше — віддай
усе державі?
— Я боюся повернення
до 90-их, коли через вве-
дення ПДВ було розвале-
не сільське господарство.
Болюче питання для дріб-
ного та середнього то-
варовиробника — нерів-
на конкуренція. Сьогодні
експортери-агрохолдинги
звільнені від сплати ПДВ.
Поки ми годуємо свій на-
род, купівельна спромож-
ність якого відомо яка,
вони працюють здебіль-
шого на зовнішній ринок
і отримують значно вищу
ціну. В цих умовах ла-
тифундисти підіймають
орендну плату до рівня,
який для фермера стає
вбивчим. Так, у моєму Зо-
лотоніському районі вона
сягає вже 9,5 відсотка
вартості землі, це близь-
ко 4000 гривень за гектар.
І які культури сіяти, щоб
звести кінці з кінцями? Яч-
мінь збитковий, круп’яні
збиткові, овочі збитко-
ві. Залишається кукуру-
дза та соняшник. Можли-
во ще соя, якщо Бог дощу
пошле…
До розряду фінансових
загроз можу віднести й за-
проваджені космічні штра-
фи за недопуск інспекто-
ра праці для перевірки:
до 320 тисяч гривень. Та-
ких грошей, — зауважує
Віктор Григорович, — ба-
гато хто з підприємців і в
руках не держав. То відда-
ватиме машину й кварти-
ру? Тобто міру покарання
негайно треба законодав-
чо узгодити, як мовиться,
зі здоровим глуздом.
Лариса
СОКОЛОВСЬКА
Відвага
Курсант врятував дитину
Курсант четвертого
курсу Черкаського
інституту пожежної
безпеки імені Героїв
Чорнобиля НУЦЗ
України Андрій
Сороченко на
початку цього року
став справжнім
героєм, врятувавши
малу дитину з
понівеченого аварією
авто.
А
ндрій саме по-
вертався з каніку-
лярної відпустки,
коли став свідком до-
рожньо-транспортної
пригоди, яка сталася
у Полтавській облас-
ті. Масштабне ДТП за
участю рейсової марш-
рутки, яка протарани-
ла «ВАЗ 2110», забра-
ло життя двох людей
— пасажирів легковика.
Курсант професій-
но надав допомогу по-
страждалим під час
проведення рятуваль-
них робіт.
Андрій Сорочен-
ко розповідає: «Діяв
за алгоритмом. Спер-
шу, оцінивши ситуацію,
побачив, що акумуля-
тор «Лади» відкинуло
вбік, тобто нічого не
потрібно відключати
від електрики, щоб не
відбулося займання чи
вибуху. Згодом, оскіль-
ки зрозумів, що в са-
лоні більш постражда-
лого авто є загиблі, а
у живого водія значні
ушкодження, і витягти
його самостійно я не в
змозі, став розмовля-
ти з ним, щоб хоч тро-
хи знизити його біль,
не даючи в стані шоку
намагатися вибрати-
ся самостійно. В цей
момент побачив, що у
жінки, яка знаходила-
ся на задньому сидін-
ні й не виявляла ознак
життя, в руках затисну-
та дитина. Вона мовча-
ла, але був присутній
м’язовий тонус, зна-
чить — жива. Попросив
допомоги в інших чоло-
віків, просунувши руку
під голову, витягли ди-
тину».
Андрій був нагоро-
джений за це відзна-
кою ДСНС України —
нагрудним знаком «За
відвагу в надзвичайній
ситуації».
«Вчинок нашого ви-
хованця, його сміливі
та рішучі дії під час на-
дання допомоги людям
ще раз підкреслюють,
що Черкаський інститут
пожежної безпеки го-
тує справжніх фахівців
рятувальної справи!»,
— зазначає очільник ін-
ституту Олександр Ти-
щенко.
Відділ зв’язків з
ЗМІ та РГ
традиції
Святкувати
Масниці
по-черкаськи
Масниці — тиждень перед
Великим постом, що
символізує проводи зими.
Давні обряди нагадували
неодруженим, що закінчився
весільний сезон, а вони так і
не побралися: ходили по селу
і прив’язували колодку —
загорнуте у полотно полінце
— до ноги парубкам та
дівчатам, які не скористалися
з весільного сезону, а також
їхнім батькам, що «досі не
пошлюбили» дітей.
В
суботу, 25 лютого, черкас-
ці зможуть зустріти Мас-
ниці в Сосновому бору.
Організатор свята — КП «Ди-
рекція парків». Тут можна буде
покататися на конях і на санях,
покидатися сніжками, зняти по-
дарунки зі стовпа. Обіцяють
кашу та чай, бармен-шоу від
шинкарів. Традиційно — вистав-
ка рукотворів, майстер-класи
від народних умільців. Козацькі
забави покаже Черкаська школа
бойового гопака.
А в мікрорайоні «Митниця»
збір на масничні гуляння оголо-
шується в суботу біля торговель-
ного центру «Гранд Маркет».

3. 322 лютого 2017 року Панорама
Українська реальність
Партія «Відродження» пропонує
посилити соцзахист родин із дітьми:
Для кого зростуть виплати?
Н
а жаль, мушу констату-
вати, що з кожним ро-
ком населення, напри-
клад, Дніпропетровської області
зменшується більш ніж на 20 ти-
сяч осіб. Порахуйте: два роки
— і немає такого міста як Мар-
ганець або Покровськ! Здаєть-
ся, що це просто цифра, але ж
за нею — живі люди. Немає на-
селеного пункту, і далі що? Ми
його просто прибираємо з кар-
ти? — наголосив народний де-
путат групи «Партія «Відроджен-
ня», член комітету Верховної
Ради з питань охорони здоров’я
Андрій Шипко.
Для того, аби виправити си-
туацію, народні депутати з пар-
тії «Відродження» зареєструва-
ли законопроект №6063 «Щодо
забезпечення належного рівня
соціального захисту родин із ді-
тьми та встановлення справед-
ливих соціальних гарантій дітям».
— Мета законопроекту —
збільшити соцвиплати для родин
із дітьми, гарантувати українцям
підтримку держави та створити
умови для виховання дітей. Ми
переконані, що через свою со-
ціальну важливість законопро-
ект отримає всебічну підтримку в
парламенті, — розповів перший
заступник голови партії «Відро-
дження» Володимир Пилипенко,
який є співавтором законопроек-
ту. Він додав, що запропоновані
рішення можуть дати позитивний
ефект дуже швидко та покращи-
ти демографічну ситуацію в дер-
жаві вже впродовж найближчих
двох-трьох років.
Зокрема одним зі стимулів
для збільшення народжуванос-
ті може стати суттєве підвищен-
ня розміру державної допомоги
при народженні дитини, додав
Володимир Пилипенко. Так, ра-
зом із колегами з групи «Партія
«Відродження» він запропонував
встановити ці виплати на рівні
67750 грн. (50 прожиткових міні-
мумів), 94850 грн. (70 мінімумів)
— при народженні другого малю-
ка, 135500 грн. (100 мінімумів) —
при народженні кожної наступної
дитини. Важливо, що розмір до-
помоги пропонують прив’язати
до прожиткового мінімуму. А
отже, сума зростатиме щороку
та не буде чутливою до інфляції.
Окрім того, за пропозицією «Від-
родження» законопроектом по-
вертається допомога по догляду
за дитиною віком до трьох років.
— Наприклад, на Полтавщи-
ні є місто Лубни, де ми бачимо,
що молодь, яка закінчує школу,
готова виїхати в пошуках кращої
долі до Києва, навіть за кордон,
оскільки не бачить впевненості в
завтрашньому дні. Природно, що
молоді люди шукають, де розви-
ватися, але держава повинна ін-
вестувати в них, щоб вони жили в
Україні. Саме на це направлений
наш законопроект. Бо сьогодні у
нас намагаються проводити ре-
форми — судову, правоохорон-
ну, освітню, але для кого вони
проводяться? Якщо у нас демо-
графічна криза, ми повинні ду-
мати, що при цих реформах бу-
дуть жити наші діти. Відповідно,
держава зараз повинна інвесту-
вати у наших дітей. Я перекона-
ний, що кошти у нашій державі
на це є, — наголосив Володимир
Пилипенко.
Законопроект №6063 також
пропонує встановити додатко-
ву допомогу для дітей, батьки
яких ухиляються від обов’язку
утримувати дитину, а також по-
вернути пільги, скасовані в 2014
році, а саме безкоштовне харчу-
вання і безкоштовний проїзд. У
партії «Відродження» підкресли-
ли, що розглядають збільшення
соціальних виплат та повернен-
ня пільг для українських родин
з дітьми як інвестицію в майбут-
нє. Схожу програму державної
допомоги сьогодні впроваджує
Польща, де програма вже дове-
ла свою ефективність. Чому б не
спробувати і нам?
Впродовж останніх років Уряд безжально «порізав» соціальні виплати. Окрім
зниження рівня життя для мільйонів громадян, наслідком такого кроку стало і падіння
народжуваності. Для багатьох родин друга дитина, на жаль, перетворилася на «розкіш».
Водночас, за словами соціологів, населення України старіє такими темпами, що це
вже загрожує національній безпеці держави. І якщо не втрутитися в ситуацію, за
прогнозом ООН, у найближчі 30 років у нас може залишитися тільки 31 мільйон громадян!
Смертність в Україні перевищує народжуваність уже не перший рік, проте влада чомусь
не поспішає виправляти цю ситуацію на державному рівні.
Пам’ять
Вінок слави героям
Корсунь-Шевченківської
битви
Корсунь-Шевченківська наступальна операція,
що переможно завершилася 17 лютого 1944
року, мала велике значення для визволення від
нацистів усієї України. Історики називають її
«Другим Сталінградом», відзначаючи і майстерність
військових, і самопожертву місцевого населення.
М
ітингом-реквіємом днями вшанували пам’ять усіх
полеглих у цій битві у Корсуні-Шевченківському. На
братську могилу визволителів міста лягли живі кві-
ти. На жаль, у районі вже не залишилося в живих жодно-
го учасника битви — визволителя рідної землі. Але пам’ять
про них живе.
Розгром оточеного ворожого угруповання був заверше-
ний у районі сіл Комарівка, Хильки та Шендерівка. З нагоди
73-ої річниці Корсунь-Шевченківської наступальної опера-
ції в усіх селах Стеблівської об’єднаної територіальної гро-
мади, куди входять названі села, відбулися мітинги пам’яті.
Особливо зворушливим був мітинг біля братської могили
визволителів села Хильки — тут покоїться майже 600 сол-
датів і офіцерів. Серед них — брат нобелівського лауреата
Жореса Алфьорова Маркс Алфьоров. Пом’янути його і бо-
йових побратимів прибула з Києва делегація на чолі з Сергі-
єм Ларкіним — директором концерну «Наука». Могилу своїх
земляків, які полягли за визволення української землі, від-
відали цього дня і представники «Союзу вірмен в Україні».
Як повідомив голова Стеблівської ОТГ Олексій Даниль-
ченко, гості були вражені теплим прийомом і тим, як свято
бережуть пам’ять про визволителів нові покоління жителів
цих сіл.
У вінок слави героям Корсунь-Шевченківської битви
вплелося багато різних заходів. Зокрема, у музеї історії
Корсунь-Шевченківської битви 14 лютого відбулась година
патріотичної пісні «В нашій пісні і слава, і сила», присвячена
73-річчю битви та героям Небесної сотні. Учасники цього
дійства провели паралель між подіями Другої світової війни
та війни теперішньої на Сході України, підкресливши муж-
ність і відданість ідеалам свободи рідної землі її захисників
різних поколінь.
Для студентів 2 курсу педколеджу ім.Т.Г.Шевченка пра-
цівники державного історико-культурного заповідника вла-
штували бесіду-розповідь «Боротьба вимагала відваги» з
відеопереглядом архівних матеріалів про перебіг битви.
Людмила МОРЕНКО
До уваги жителів області
Допоможіть затримати крадіїв!
О
станнім часом здійснюється масове розкра-
дання елементів систем газопостачання на
розподільних газових мережах області.
Дана ситуація створює небезпеку газовим ме-
режам області та загрожує відключенням від газо-
постачання цілих населених пунктів.
ПАТ «ЧЕРКАСИГАЗ» звертається до жителів об-
ласті з проханням: при наявності будь-якої інфор-
мації щодо осіб, які можуть бути причетними до
крадіжок, транспортних засобів, які були поміче-
ні біля об’єктів газового господарства, звертатись
до аварійно-диспетчерської служби ПАТ «ЧЕРКА-
СИГАЗ» тел. 104 та моб. тел. 050-315-83-89.
Конфіденційність та винагорода за інформацію,
що дасть змогу виявити зловмисників, гарантова-
на.
енергозбереження
Христинівчани в пошуках дешевого теплаСьогодні оплата за кожен далеко не зайвий градус тепла
у приміщенні, вважай, — добра сотня з кишені.
А
щоб належно обігріти шко-
лу, дитсадок чи лікарню —
рахунок іде вже на десятки
тисяч з куцого бюджету. Більш
економний і надійний варіант те-
плозабезпечення — перевести
котельні з газу на альтернативні
види палива. У Христинівському
районі цю роботу не припиняють
і під час опалювального сезону.
Нещодавно реконструювали ко-
тельню школи №1, найбільшої у
місті. Тут замінили газовий котел
на новий, що працює на твердо-
му паливі — можна використову-
вати вугілля, дрова, пелети. Ко-
тел виробництва підприємства
«Теплоресурс +», що в сусід-
ньому Монастирищі. Виробники
його змонтували і налагодили,
гарантуючи десятирічний термін
експлуатації.
Нове оснащення, яким посту-
пово замінюють старі котли у со-
ціальних закладах району, дає
можливість суттєво зекономити
на опаленні й при цьому надійні-
ше обігрівати приміщення.
Наш кор.
Щиро вітаємо директора
ТОВ АПК «Степ»
Драбівського району
Олександра Володимировича
Оробченка
з днем народження!
Хай вам завжди здоровиться!
Хай щастя щедро засівається!
Хай радість світла усміхається!
Хай щира доля не цурається!
Хай рясно вам благословляється!
Щиро — журналісти
«Черкаського краю»

4. 22 лютого 2017 року4 Репортер
Послуги по-новому
Черкащани повертаються
навіть із Данії,
щоб працювати
у сервісному центрі
16 лютого в Черкасах по вул.Лесі Українки, 21,
відкрили новий сервісний центр МВС, який за
переліком послуг повністю замінить колишній МРЕВ.
Тобто тут можна отримати чи замінити посвідчення
водія, отримати міжнародне посвідчення водія,
зареєструвати чи перереєструвати транспортний засіб
та навіть отримати довідку про несудимість. Причому
ці послуги доступні для будь-якого громадянина,
незалежно від місця його реєстрації.
На облаштування центру
витратили близько семи мільйонів
Як зазначив в.о. директора центру Володимир Андрущен-
ко, 3 мільйони 400 тисяч дала скарбниця Черкас, один міль-
йон 400 тисяч — бюджет області, а решту витрат взяло на
себе МВС. Нині в центрі працюють 27 осіб із середньою за-
робітною платою 6,5 тисячі гривень. Він же похвалився, що
умови та рівень оплати праці у центрі настільки хороші, що
приваблюють навіть тих черкащан, які перебували на заро-
бітках за кордоном.
— Зараз у центрі працює людина, яка колись звільнилась
із МРЕВ і потім працювала в Данії. В мережі Інтернет вона ді-
зналася, що в Черкасах оголосили набір персоналу в новий
центр, подала свої документи й, пройшовши процедуру кон-
курсного відбору, працевлаштувалася в нас, — зазначив він.
Сервісний центр оснастили за останнім словом техні-
ки: за робочим процесом у режимі реального часу (он-лайн)
слідкують відеокамери, а доступ до послуг клієнти отримують
у форматі електронної черги. Це істотно знижує корупційні
ризики та мінімізує так званий людський фактор.
«Рішали» (категорія посередників, які брали плату за те,
щоб вирішити питання в колишніх МРЕВ) шоковані. Зараз
вони сидять і думають, як їм обійти електронну систему, адже
вона повністю блокує їхній незаконний бізнес, не приховують
радості фахівці.
Не кабінетна установа
Участь у відкритті сервісного центру взяли керівник голов-
ного сервісного центру МВС Владислав Криклій, голова обл­
держадміністрації Юрій Ткаченко та міський голова Черкас
Анатолій Бондаренко.
— Це вже 15-ий новий сервісний центр МВС акваріум-
ного типу, де людину обслуговують за принципом єдино-
го вікна. Він оснащений усіма сучасними технологіями. Тож
можна зайти на сайт hsc.gov.ua та побачити завантаженість
будь-якого центру, проконтролювати його роботу. Протягом
поточного року такі центри мають з’явитися по всій Україні,
— підкреслив Владислав Криклій, додавши, що Черкаський
сервісний центр здатен обслуговувати по двісті осіб щодня.
Він же повідомив, що залишилося завершити роботи по
автодрому, де екзаменатори прийматимуть іспити майбутніх
водіїв на їхнє вміння керувати автівкою.
На відкритті центру голова облдержадміністрації Юрій
Ткаченко наголосив:
— Такі центри — це ефективний механізм боротьби з ко-
рупцією: відкритий простір, електронна черга, книга відгуків,
мотивовані працівники, — все тут є. Дотепер цей сервісний
центр був типовою кабінетною установою, від якої ми посту-
пово відходимо, запроваджуючи ЦНАПи і маємо позитивний
ефект. Про це перезавантаження я спілкувався влітку з міні-
стром внутрішніх справ і ми тоді домовилися про співфінан-
сування робіт, — розповів Ткаченко.
Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко запевнив,
що відкриття центру — це не останній спільний проект місь-
кої влади, облдержадміністрації та Міністерства внутріш-
ніх справ. Адже нині одним із головних завдань міської вла-
ди є завершення ремонту вулиці Оборонної, що прилягає
до центру:
— Попереду будівництво дороги, освітлення і її, і тротуа-
ру, щоб людям сюди можна було комфортно доїхати й дійти.
Плануємо, що Оборонну добудують за 2-3 місяці, — поділив-
ся планами міський голова.
Володимир ЛИМАРЕНКО
Спорт
Голова обласної ради ОЛЕКСАНДР ВЕЛЬБІВЕЦЬ:
«Країна буде успішною,
коли нація здорова»
О
лександре Івановичу,
зважаючи на щільний
графік вашої роботи, в
чому знаходите розраду?
— Після робочого тижня по-
спішаю на малу батьківщину в
Лисянку. І там граю у футбол,
набираюсь нових сил. І повірте,
кажу це не для красного слівця.
Футболом захоплююся ще з ди-
тинства. У мого покоління ди-
тинство вже не було босоногим,
але черевики терпіли після кож-
ної гри (бутсів тоді ще не мали),
а штани завжди зелені від тра-
ви і «обгорілі» на колінах — мама
частенько ними тріпала. Наша
хата до поля, тож гасали і по
стерні. У школі ж на кожній пе-
рерві ганяли м’яча.
— А вчителі не дивились на
вас як на шибайголів?
— У нашій Лисянській школі
№2 педагоги ставилися до нас
прихильно. Адже юні спортсме-
ни були першими й у навчанні.
Коли ж повиростали, то впевне-
но знайшли своє місце в житті
— бізнесмени, посадовці. Коли
очолив у селищі владу, зрозу-
мів, що футбол — не моє осо-
бисте покликання, а маю за-
рядити любов’ю до футболу
громаду Лисянки. І це мені вда-
лося. Спочатку ініціював тур-
нір на кубок селищного голови,
згодом на кубок голови ра-
йонної державної адміністра-
ції, нині проводжу турніри на
кубок депутата обласної ради.
На сесіях, на нарадах з голова-
ми районних рад за можливос-
ті наголошую: щоб країна стала
успішною, нація має бути здо-
ровою. А футбол — чи не най-
перша запорука цього.
— У футбольної родини
Черкащини ювілей — 25 років
у незалежній державі.
— Щиро вітаю футболістів,
тренерів, у доброму розумінні
функціонерів, уболівальників і
всіх причетних до його розвитку.
Це чудово, що маємо професій-
ну команду «Черкаський Дні-
про», що стабільно проводяться
чемпіонати, першості, кубки та
багато інших футбольних захо-
дів. Своє ж завдання бачу шир-
ше — як зробити, щоб футбол у
нашому краї розвивався в ком-
фортніших умовах. У кожному
населеному пункті мають бути
свої якісні спортивні майданчи-
ки і футбольні поля. Нам треба
«відірвати» молоде покоління від
комп’ютера, де вони не тільки
інтелект розвивають, а й сколі-
озу наживають. Два ж тайми на
футбольному полі роблять хлоп-
чаків, юнаків здоровими тілом і
духом.
— Одної любові, захоплен-
ня замало. Треба і фінанси
мати.
— Нині відбуваються сесії
районних і міських рад, на яких
уточнюються бюджети. І бажа-
но, щоб у них були передбаче-
ні кошти для розвитку футболу.
— А на обласному рівні?
— Обласна рада затверди-
ла програму розвитку футбо-
лу в Черкаській області до 2020
року, що охоплює весь спектр
футбольних заходів: проведен-
ня масових змагань усіх рівнів,
зміцнення матеріально-спор-
тивної бази, підготовку фахів-
ців тощо. Вдячний депутатам за
розуміння. Зауважу, що пере-
ймається розвитком футболу і
голова обласної державної ад-
міністрації Юрій Ткаченко. Бо ж
тільки завдяки такій тісній спів­
праці всіх можемо в подальшо-
му розраховувати на продук-
тивний результат у галузі, на
здоровіше покоління й нові до-
сягнення наших спортсменів.
Розмовляв
Леонід ТУМЕНКО,
голова комітету
по зв’язках із ЗМІ ФФЧО
оптимізація
Інститут стане станцією,
науковці — під загрозою скорочення
Інститут помології ім. Л.П.Симиренка НААН,
що діє на Городищині, — одна з провідних
установ системи Національної академії
аграрних наук України і найстаріша наукова
установа в галузі садівництва в країні.
У зв’язку з перейменуванням установа
опинилася під загрозою зникнення.
Н
ещодавно прези-
дія Національної
академії аграрних
наук постановила пе-
рейменувати цей інсти-
тут на Дослідну станцію
помології ім.Льва Пла-
тоновича Симиренка та
підпорядкувати її Інсти-
туту садівництва НААН
України.
Як розповіли пра-
цівники, проблем в
установі вистачає. Мо-
лоді спеціалісти зму-
шені шукати додат-
ковий заробіток, щоб
прогодувати сім’ю:
— У 2004 році, коли
я прийшов на цю ро-
боту, була перспекти-
ва працювати, щоквар-
тально мали невелику
надбавку до зарплати,
а по закінченню року
були премії. Також
2005 року мені як пра-
цівнику науки надали
безкоштовно квартиру,
— розповів молодший
науковий співробітник
Олександр Грицай.
Зараз у штаті тру-
диться 81 особа, 26 із
яких — наукові співро-
бітники. В порівнянні
з 2004 роком кількість
працівників зменши-
лась удвічі. Коштів, що
надходили з НААН, не
вистачало, інститут
змушений був заробля-
ти сам на себе.
— Раніше кожному
науковому співробіт-
нику допомагали двоє
техніків, що значно
спрощувало наукову
діяльність, а тепер на-
уковці змушені викону-
вати і збір плодів, і до-
гляд за розсадником, і
в полі також, — розпо-
вів старший науковий
співробітник Володи-
мир Гоменюк.
Днями 68 праців-
ників отримали попе-
редження про скоро-
чення. З урахуванням
збільшення мінімальної
зарплати мав би про-
порційно зрости й бю-
джет установи, про-
те цього не відбулося.
Фінансування, що над-
ходить із Національної
академії аграрних наук,
збільшилося лише на
10 відсотків.
В и к о н у ю ч о м у
обов’язки директора ін-
ституту Валентину Гиба-
лу нелегко стабілізувати
ситуацію. Він повідомив
кореспонденту газети,
що остаточних рішень
ще не прийнято і колек-
тив не полишає спроб
врятувати установу:
— Попереджен-
ня про скорочення по-
сад — вимушений крок,
але людей у колекти-
ві ми намагатимемося
зберегти, пропонуючи
працювати неповний
робочий день.
Багато спеціаліс-
тів переконані, що пе-
ретворення інституту
в станцію призведе до
непоправних наслідків.
Без належної підтрим-
ки держави можемо
втратити величезний
шмат наукових та куль-
турних здобутків.
Владислав СУКАЧ,
студент ЧНУ
ДовідкА:
У
станову було створено 25 листопада
1920 року на базі помологічного
розсадника відомого вченого-помолога
Льва Платоновича Симиренка. За багаторічну
історію установа може похвалитися великою
кількістю виведених сортів плодових,
ягідних та декоративних культур, серед
них і всесвітньо відоме яблуко — Ренет
Симиренка. Значного розквіту набув за
часів Миколи Михайловича Артеменка, під
керівництвом якого науково-дослідна станція і
набула статусу інституту. На той час він мав
п’ять відділень: Мліївське, Городищенське,
Орловецьке, Завадівське та Михайлівське.

5. 522 лютого 2017 року
ФотоОлегаГАНІНА
Екобезпека
С
ергію Романовичу, ор-
ганічне землеробство,
яке при вирощуван-
ні сільськогосподарських
культур повністю виключає
застосування синтетичних
добрив, пестицидів, гене-
тично-модифікованих орга-
нізмів та їх похідних, наби-
рає поширення в усьому
світі. Приміром, у країнах ЄС
за останні десять років пло-
щі, де вирощується органіч-
на продукція, зросли більше,
ніж удвічі, в Латинській Аме-
риці — це майже 20 відсотків
від усіх угідь, в Азії — 10 від-
сотків, і т.д. Населення хоче
споживати екологічно чисті
продукти харчування. Украї-
на ж за даними Міжнародної
федерації органічного сіль-
ськогосподарського руху по-
сідає в цьому переліку одне з
останніх місць. Чому?
— Так було не завжди. При-
міром, у нашій області в 90-их
роках минулого століття біоло-
гічний метод захисту рослин,
який є основою органічного
землеробства, застосовувався
на площі 983 тисячі гектарів, що
складало 81 відсоток від усієї
площі ріллі Черкащини. Тоді в
Україні діяло 289 біолаборато-
рій, які виготовляли біологічні
засоби захисту сільськогоспо-
дарських культур. Сьогодні їх,
по суті, вже немає, як немає до
цього часу досконалого і дієво-
го з акону про екологічне сіль-
ське господарство, яке б під-
тримувалося на рівні держави
певними пільгами.
На наші землі прийшли ла-
тифундисти, для яких головне
— прибуток. Для його отри-
мання вони використовують ін-
тенсивні методи вирощування
сільгоспкультур, надмірно за-
стосовуючи при цьому хіміч-
ні препарати, часто — високої
концентрації, вплив яких на до-
вкілля і людину спричиняє нега-
тивні наслідки.
Їм немає діла до грунтів, які
вони виснажують, не дотриму-
ючись сівозміни, перенасичую-
чи їх мінеральними добривами,
пестицидами, трамбуючи важ-
кою технікою. Менш за все їх
турбує й здоров’я людей, які їх
продукцію споживають, — з ні-
тратами, нітритами, пестицида-
ми тощо.
Так, Україна впродовж
останніх п’яти років входить
до світової десятки виробни-
ків зерна і займає перше місце
з виробництва насіння соняш-
нику. Але чого нам коштувало
таке інтенсивне виробництво,
через яке за ці роки вже зіпсо-
вано понад 60 відсотків україн-
ських родючих грунтів, якими
ми так пишалися, і які склада-
ли майже 50 відсотків світово-
го запасу чорноземів. 100 тисяч
гектарів угідь щороку стають
безплідними, в тому числі й че-
рез перенасиченість хімічними
добривами та отрутохіміката-
ми. Для відновлення цієї землі
потрібні будуть десятиліття.
Перейти на органічне зем-
леробство, яке потребує аграр-
них знань, дисципліни в до-
триманні всіх його параметрів,
застосування сучасних техно-
логій, які не віддаляють аграріїв
від природи, а навпаки — орга-
нічно поєднують їх роботу з по-
требами рослин, — це, звичай-
но, непросто. Але необхідно,
якщо ми хочемо зберегти ро-
дючість нашої землі й здоров’я
людей. До того ж це ще й для
сільгоспвиробників вигідно,
адже за екологічно чисту про-
дукцію без домішок хімії спожи-
вачі в усьому світі платять вели-
кі гроші. Продовольча пшениця,
соя, кукурудза, вирощені на ор-
ганічній основі, коштують на
світовому ринку в рази дорож-
че. І їх охоче купують, бо, при-
міром, ті ж європейці не еко-
номлять на своєму здоров’ї.
Сьогодні наше підприєм-
ство постачає свої біопрепа-
рати, які використовуються для
захисту рослин від шкідників та
хвороб, стимулюють ріст сіль-
ськогосподарських культур, по-
кращують якість грунтів, у по-
над 200 господарств України.
І, повірте, це далеко не бід-
ні агроструктури. Вони зайня-
ли свою нішу на міжнародному
ринку органічної сільськогос-
подарської продукції й успішно
розвиваються. Наприклад, та ж
бізнес-група «Арніка», яку очо-
лює Андрій Пилипченко і з якою
ми тісно співпрацюємо вже
багато років, є одним із най­
ефективніших виробників сіль-
ськогосподарської продукції в
Україні. Майже 40 років ефек-
тивно реалізує програму орга-
нічного землеробства Семен
Свиридович Антонець, Герой
України, Герой Соціалістичної
Праці. Перейшли на органічне
землеробство багато сільгосп-
виробників Сумщини, Терно-
пільщини, Рівненщини, Мико-
лаївщини, Одещини та інших
областей. А от від черкаських
аграріїв замовлення на наші
препарати мінімальні. І це при
тому, що саме Черкащина ще у
XIХ столітті увійшла в світову іс-
торію розвитку біологічного ме-
тоду землеробства — у 1884
році на хуторі Миколаївка, не-
подалік від Сміли, за ініціативи
цукрозаводчика графа Бобрин-
ського та ентомолога Красиль-
ника було налагоджено вироб-
ництво біологічного препарату
для боротьби з буряковим дов-
гоносиком.
— Землеробство, садів-
ництво, лісництво в усьому
світі потерпає від шкідливих
організмів. Продукції рос-
линництва загрожують понад
400 видів шкідників, росли-
ни вражають 200 збудників
небезпечних хвороб, угіддя
засмічують майже 70 видів
бур’янів. Щороку через це
втрати потенційної врожай-
ності становлять близько 35
відсотків, тобто кожний тре-
тій гектар вирощуваної куль-
тури вирощується для шкід-
ників та хвороб. Не дивно,
що «хімія» в боротьбі за вро-
жай посіла провідні позиції.
— По-перше, ці цифри —
планетарного масштабу. В кож-
ному регіоні ці небезпеки наба-
гато меншого порядку. В тому
числі й коли йдеться про Укра-
їну. Та головне, що сама при-
рода влаштована так, що в ній
є все для боротьби з подібни-
ми загрозами. Завдання люди-
ни — виявити ці її можливості й
належним чином їх застосува-
ти. Наші біологічні препарати
створені на основі живих ефек-
тивних мікроорганізмів-антаго-
ністів, або ж продуктів їх жит-
тєдіяльності — грибів, бактерій,
корисних комах тощо.
Приміром, широковідо-
мий ентомофаг — трихогра-
ма, який виробляється на осно-
ві яйцепродукції зернової молі,
знищує понад 80 видів шкідни-
ків. Трихограму використовують
для боротьби з листогризучи-
ми та підгризаючими совками,
стебловим кукурудзяним ме-
теликом, лучним метеликом,
шовкопрядами, листокрутками,
молями, плодожерками та інши-
ми шкідниками. Застосовується
вона як на малих присадибних
та дачних ділянках, так і на ве-
ликих площах кукурудзи, соняш-
нику, сої, зернових, плодово-
ягідних та інших культур. А ще
— в складських приміщеннях,
теплицях, коморах, млинах і т.д.
На основі азотфіксуючих
бактерій виготовляємо біо­
стимулятори росту рослин
для підвищення врожайнос-
ті сої, зернових, зернобобових
культур, бобових трав, овочів
тощо. Ефект: 30-60 відсотків
збільшення врожаю. Особливо
ефективні азотфіксуючі бактерії
в поєднанні з біологічним фун-
гіцидом триходерміном, або га-
упсином, які використовуються
проти хвороб: кореневих гни-
лей, сірої гнилі, плямистостей
листя і т.д. Така суміш забезпе-
чує збільшення урожаю на 6-10
центнерів з гектара.
Біологічний препарат фло-
рабацилін рідкий (гельний) —
це живі мікроорганізми на осно-
ві живих клітин та комплекс їх
металоболітів. Використову-
ється він для бактеризації на-
сіння, обробітку вегетуючих
рослин, біосанації грунту, при-
скорення розкладання поживних
решток. Ці мікроорганізми здат-
ні фіксувати атмосферний азот,
перетворювати недоступні спо-
луки фосфору в грунті в доступ-
ні, продукувати антибіотики,
фітогормони, вітаміни та спри-
яти збільшенню гумусу в грун-
ті. Він взагалі має багатофунк-
ціональний вплив на розвиток і
формування рослин. Його вико-
ристовують і як стимулятор рос-
ту рослин, і як фунгіцид проти
хвороб пшениці озимої та ярої,
ячменю ярого, кукурудзи, сої,
гороху, соняшнику, томату, кар-
топлі, капусти, яблуні, смороди-
ни, суниці тощо. По суті, фло-
рабацилін захищає рослини від
майже всіх хвороб.
Фосфатмобілізуючі біо-
препарати, які ми виготовля-
ємо, підвищують урожайність
зернових культур у межах 8-21
відсотка, водночас збільшуючи
вміст протеїну в зерні до трьох
відсотків. При цьому викорис-
тання фосфатмобілізуючих бак-
терій замінює 50-60 кілограмів
фосфорних добрив і на 20-30
відсотків збільшує вміст актив-
ного фосфору в грунті.
Для боротьби зі шкідниками
виготовляємо також цілу лінійку
препаратів на основі бактерій і
грибів: лепідоцид, метаризин,
нематофогін, боверін, верти-
цилін.
Особливим попитом корис-
тується наш препарат для бо-
ротьби з мишоподібними гри-
зунами — Родента-Біо, який
також виготовляється на основі
бактерій. Обробляти ним мож-
на все — сільськогосподарські
культури, сади, скирти, парни-
ки, теплиці, ферми, складські
приміщення, підвали, погреби.
При цьому, на відміну від хіміч-
них препаратів, він має вибір-
кову дію і токсичний тільки для
мишоподібних гризунів.
Взагалі біологічні препара-
ти не шкідливі для людей, тва-
рин, птахів, риб, бджіл. Вони не
накопичуються в рослинах, не
забруднюють навколишнє се-
редовище. Єдина вимога — це
дотримання всіх рекоменда-
цій щодо їх застосування. І тоді
ефект від їх використання буде
забезпечено.
Щодо «хімії», то, думаєть-
ся, не треба пояснювати, скіль-
ки від неї шкоди — для здоров’я
людей, навколишнього сере­
довища, грунтів, у яких вбива-
ється їх життєва сила самовід-
творення. Так, сьогодні маємо
нібито високі врожаї, і то не за-
вжди, і не скрізь. А що буде з
землею — живим організмом —
завтра, чи зможе вона, вщент
захімізована, родити і чи змо-
жуть люди споживати те, що
вона даватиме?
— Минулого року біоло-
гічні препарати виробництва
ТОВ НВЦ «Черкасибіозахист»
отримали сертифікацію. І це
вже — визнання на держав-
ному рівні.
— Так, наші біопрепарати —
Трихограма, Родента Біо, Ме-
таризин, Триходермін, Азот-
фіксатор на сою, Флорабацилін
— тепер зареєстровані в сис-
темі органічного виробництва,
відповідно до стандартів Єв-
ропейського союзу. Серти-
фікат виданий ТОВ «Органік
Стандарт» — першим націо-
нальним сертифікаційним орга-
ном у галузі органічної сертифі-
кації в Україні.
Препарати, розроблені й
виготовлені нашими фахівця-
ми спільно зі спеціалістами Ін-
ституту мікробіології та вірусо-
логії ім.Заболотного, успішно
пройшли польові випробуван-
ня й високо оцінені аграріями,
які практикують органічне зем-
леробство. Ми зуміли віднай-
ти у природи відповідні ресур-
си і змусили їх працювати для
виробництва екологічно чистої
продукції.
І я щиро вдячний нашим
працівникам за відданість сво-
їй справі, наукові ідеї, розроб-
ки та втілення їх у життя, від-
повідальність у виконанні своїх
обов’язків, упевненість у тому,
що саме органічне землероб-
ство і є майбутнє України, її
орієнтир на високу якість хар-
чової продукції, збереження
довкілля, здоров’я своїх грома-
дян, землі — найціннішого на-
шого багатства.
Перший заступник гене-
рального директора Петро Ми-
хайлович Халимоник, директор
біофабрики Світлана Анатолі-
ївна Шевченко, головний мі-
кробіолог Валентина Петрівна
Жадан, креативний директор
Анатолій Миколайович Давиго-
ра, технолог Маньківської ра-
йонної біолабораторії Гали-
на Іванівна Гоменюк, технолог
Смілянської райбіолабораторії
Валентина Оберемко — всі 180
фахівців центру — це спеціаліс-
ти екстра-класу, для яких їх ро-
бота — життєве покликання.
— І все ж українські аг-
рохолдинги використовують
переважно агрохімікати.
— Бо хочуть мати гроші сьо-
годні й зараз. І менш за все ду-
мають, що буде з Україною вже
за кілька років, якою стане її
земля, яких хвороб додасться
людям через продукцію з хімі-
катами, яку вони змушені спо-
живати. Я вважаю, що продукти
сільськогосподарського вироб-
ництва, які закуповують і спо-
живають у лікарнях, школах, ди-
тячих садочках, в армії, повинні
бути екологічно безпечні, тобто
вирощені за технологіями орга-
нічного землеробства. Врешті-
решт, якими будуть позиції цих
сільгоспвиробників на міжна-
родних ринках, де переважа-
тиме високоякісна, екологічно
чиста продукція, виготовлена на
основі органічного землероб-
ства, на яку якраз і буде най-
більший попит. На всі ці питан-
ня потрібно давати відповідь. З
позицій державотворення, а не
виключно споживацьких інтере-
сів до нашої землі.
Інтерв’ю вела
Наталя ВІРГУШ
Сергій Зубачов:
«Майбутнє — за органічним
землеробством та біотехнологіями»«Збережи здоров’я дітям!
Вирости свій урожай без
хімії!» — під таким гаслом діє
ТОВ «Черкаський науково-
виробничий центр по
біологічному захисту рослин»,
який очолює Сергій Зубачов. До
його складу входять 17 типових
районних біолабораторій та
обласна сучасна біофабрика,
якій немає аналогів в Україні.
Взагалі у вітчизняному
агропромисловому комплексі
тільки на Черкащині
збережено таку потужну й
розгалужену систему створення
та виробництва засобів
біологічного захисту рослин.
Продукція цього підприємства
постачається у 18 областей України і застосовується на
площі понад 350 тисяч гектарів.

6. 22 лютого 2017 року6 Постаті
Саме так кілька років
тому охарактеризував
Віктора Полозова
президент спілки
хіміків України Олексій
Голубов.
Х
то близько знає Вікто-
ра Олександровича, той
добре розуміє, наскіль-
ки вдало висловився про ньо-
го колега. Адже, незважаючи
на труднощі, які його також, як
і кожну людину, переслідують у
житті, ніхто ніколи не чув, щоб
він скаржився на свою долю,
або хоча б словом обмовився
про якусь особисту проблему.
На питання: «Як справи?», По-
лозов завжди відповідає: «Все
краще і краще!». Причому го-
ворить це наскільки щиро, що
сумніватися в його словах не
виникає й думки. Його вну-
трішня сила наскільки потуж-
на, що поруч із ним завжди
стає по-справжньому спокій-
но. З’являється якась упевне-
ність у завтрашньому дні, надія
на майбутнє, віра в те, що рано
чи пізно справи налагодяться й
усе буде добре.
Віктор дуже пряма і відкрита
людина. Не терпить ніяких ін-
триг і лицемірства. Друзів оби-
рає не за статусом чи статка-
ми, а за людськими якостями.
Йому абсолютно непритаман-
на користь. Напевно, тому в
колі його товаришів до сих пір
є однокурсники й ті, з ким кіль-
ка десятиліть тому він починав
свій професійний шлях. Він за-
вжди підставляє плече тому,
хто спіткнувся. Ніколи не від-
рікається від того, хто допус-
тив помилку. І допомагає тим,
хто дійсно цього потребує. Не
стоїть осторонь чужої біди. Не
мстить ворогам, бо тих, хто ви-
ношує в собі зло, вважає слаб-
кими. І свято вірить у те, що
рано чи пізно справедливість і
добро переможуть, Україна під-
німеться з колін і стане могут-
ньою державою.
У чому ж секрет особистості
Віктора Полозова? Звідки чер-
пає він сили? Як вдається йому
після невдач, наче Феніксу з
попелу, відроджуватися знову
й знову? Можливо, відповіді на
ці питання криються не в сьо-
годенні, а в сивій давнині, коли
Вікторові прадіди Григорій і
Павло — прості смоленські зем-
лероби — не скорилися більшо-
викам, які «до основанья» поча-
ли руйнувати країну, а віддали
своє життя за того, кого разом
із дружиною й дітьми без суду
і слідства буремного 1918 року
в Катеринбурзі розстріляли в
будинку Іпатьєва революціоне-
ри…
Важко жилося і Мотрі, в якої
на руках залишилося троє ма-
лолітніх дітей — Михайлик, На-
стинка та Варочка. І Вірі, чиї си-
ночок Ваня і донечка Вустинка
тільки-но зіпнулися на ніжки.
Адже обидві вдови втратили не
тільки годувальників, а й неве-
личкий земельний наділ. Але
вони вистояли. І дітей вирости-
ли… А за п’ять років до війни
ще й поріднилися. Не знайшов
Михайло в рідному селі пари до
душі — привіз наречену з су-
сіднього Карагодова. Згодом і
Віра з Іванком перебралися до
Заболоття — ближче до Вусти-
ни з зятем. Жили свахи мирно,
злагоджено, підсобляли одна
одній чим могли. Неподалік Мо-
триного дворища допомогли ді-
тям хатинку звести. А згодом у
молодят і власні дітки народи-
лися. Марійка — в травні 1937-
го, а Тамара через два роки на
світ з`явилася — якраз на Но-
вий рік. Своєї третьої донечки
— Ніни — побачити батькові не
судилося. Вже без чоловіка на-
роджувала її Вустя. Доброволь-
цем на фронт пішов її Михайло,
та так із війни й не повернувся.
Смертю хоробрих загинув, за-
хищаючи від ворога рідну Смо-
ленщину. Не повернувся з поля
бою й старший Вустин брат
Іван — поклав голову в Україні
під Вінницею.
Скільки біди накоїв клятий
ворог у Заболотті… Відступа-
ючи, фашисти майже все село
спопелили. Тільки кілька будин-
ків не зачепили. Дивом уціліли
й дворища Мотрі з Вустею. По-
лінувалися фашисти, втікаючи,
величезний луг із смолоскипа-
ми перетнути, де за березовим
гаєм притулилися до розлогих
вільх їхні хатинки. Кого тільки не
впускали в свої оселі в ту лиху
годину вдови — і близьких, і да-
леких сусідів. Усіх, хто без даху
над головою лишився, намага-
лися обігріти. Горе ще більше
зріднило Мотрю з Вірою. Чим
могли, допомагали змарнілій
після смерті Михайла Вусті. Як-
не-як, а трійко дітей сиротами
стали. Між тим життя тривало.
З найстаршої їхньої онуки Ма-
рії така красуня вималювалася!
Очі — наче фіалки сині, вуста
— пелюстки трояндові, волос-
ся — ніби льон шовковий. Інак-
ше як Білосніжкою ніхто й не
називав її в Заболотті. А якою
моторною вродилася дівчина!
В руках її наче горіло все. Але
мріяла вона в місто податися
— медсестрою стати. Та куди
там! Роботи в селі — непочатий
край. Мотря ж із Вустею плуга
вже на собі не потягнуть, а чо-
ловіків у селі немає. Ті, хто вці-
ліли під час війни, — то без рук,
то без ніг лишилися. От і дово-
дилося юнакам та дівчатам за-
мість коней у віжки впрягатися.
Крутилася Марія як могла. І на
полі, і на толоці, і на фермі пра-
цювала. Втомлювалася, як віл.
Але ж молодість брала своє…
Не один парубок заглядався на
дівочу вроду, а до серця тіль-
ки Сашко Полозов припав, чий
батько також смертю хоробрих
у перші дні війни загинув. Наче
й краси особливої в парубка не
було, а тягнуло до нього Марію
як магнітом. Була в ньому якась
сила неймовірна... Нічого й ні-
кого не боялася з ним дівчина.
Яких тільки пісень не грав біля
її вікон місцевий красень-гар-
моніст Володька, а Марія Саш-
ка з армії чекала. Тож коли він
взимку у відпустку додому при-
їхав, не стали закохані чекати
— відразу й розписалися. А ве-
сілля відгуляли вже влітку, коли
Олександр назовсім зі служби
повернувся.
Євдокія Полозова невістку
любила. Та і як її було не лю-
бити? Привітна, роботяща, все
у неї до ладу. А ще ж гарна
яка! Ні в кого такої немає… Тож
коли молодята надумали в рай-
центр перебратися — засуму-
вала. Ну що в тому Починку хо-
рошого? А тут он вийди з хати
— і вишні, і яблука, криниця з
прозорою водою… А черемши-
на як весною пахне? Аж у голові
паморочиться… Та ніякі вмов-
ляння на сина й невістку не по-
діяли. Поїхали до міста. Обидва
у будівельних бригадах почали
працювати. Гуртожиток отри-
мали. В тому гуртожитку й пер-
вістка свого народили. Моло-
дий батько відразу сказав, що
сина Віктором назве. «Віктор —
це переможець!» — посміхався
до дружини, тримаючи на руках
немовля. А їй що? Якби тіль-
ки здоровеньким маля росло.
Воно й росло здоровеньким.
Та непосидюче таке вродило-
ся — тільки встигай ловити!
А коли підросло, тільки одне
його могло вгамувати — книги.
Прокинеться вранці — і відра-
зу котрусь до рук. Повертають-
ся батьки з роботи, а він, ле-
жачи на підлозі, одну за одною
сторінки гортає. Меншенький
Сашко, який згодом після ньо-
го народився, зовсім на брата
не схожий. За матір’ю постійно
пхикає — її спідницю з рук не
випускає. А Віктор…
— І що з нього виросте? —
бідкалася Марія чоловікові.
— Справжній мужчина! — за-
спокоював дружину Олександр.
І мав рацію…
Віктор Полозов справді
став надійною опорою не тіль-
ки для батьків, а й для всієї ве-
ликої родини. Гарно вчився.
Влітку бабцям у Заболотті до-
помагав. І корів пас, і коней.
Городину полов. Беручким до
роботи вдався! А після шко-
ли інститут закінчив. Інжене-
ром став. За направленням
поїхав до Таллінна — на суд-
норемонтному заводі працю-
вати. Й року не минуло, а його
вже начальником цеху призна-
чили. 450 осіб у підпорядку-
ванні — це не жарт. Але Віктор
справився. Не розгубився і в
1990-ті роки, коли Радянський
Союз розвалювався, як буди-
ночок із карт, Полозов чітко
вирішив зайнятися приватним
підприємництвом. На перших
порах бізнес його підприємства
полягав у зборі, очистці й по-
дальшій переробці вторинної
сировини. Частину її продавали
виробникам каталізаторів для
хімічної промисловості. А по-
спілкувавшись із інженерами-
хіміками проектного інституту,
який функціонував при заводі,
Полозов узявся за проектування
хімічних підприємств. Науков-
ці Полозову повірили і жодно-
го разу про це не пошкодува-
ли. Свій бізнес Віктор будував
чесно — крупинка за крупин-
кою. Не було в нього заможніх
родичів чи вигідних зв’язків. До
всього доходив власним розу-
мом. Поступово його акціонер-
не товариство «Алвіго» почало
обростати бізнесовими струк-
турами, які освоювали порож-
ні ніші хімічної промисловості
на теренах колишнього Союзу,
й перетворилося на потужний
холдинг. Нині до нього входить
шестеро основних структур,
розташованих в Україні, Естонії
й Росії, а їхні дочірні підприєм-
ства — у кількох країнах близь-
кого й далекого зарубіжжя. За
чверть століття «Алвіго» Поло-
зова пройшло шлях від метало-
переробного підприємства до
лідера в галузі проектно-інже-
нерних робіт та послуг. У ньому
працюють досвідчені інженер-
ні кадри, проектанти, науко-
ві працівники, які розробляють
новітні технології виробництва
азотної кислоти та аміаку, здій-
снюють проектно-конструктор-
ські роботи.
В Україні Віктор Поло-
зов живе вже 18 років. Він по-
справжньому любить її землю
і людей. Тут він зустрів свою
долю. Обвінчався зі своєю дру-
жиною. Тут народилися його
діти. В невеличкому українсько-
му селі знайшла вічний спочи-
нок його мати. Тут він захопив-
ся сільським господарством
— вирощує худобу, сіє пшени-
цю. Побудував олійний завод.
Завжди допомагав і допома-
гає знедоленим. Займається
благочинністю. Не задля крас-
ного спасибі, а за покликом
душі. Коли в Україну прийшло
лихо, Полозов першим відвер-
то сказав у прямому телеефірі,
що насправді на Сході держа-
ви розпочалося не АТО, а бра-
товбивча війна, яку розв’язали
політики. І почав активно до-
помагати воїнам захищати від
агресора країну, яка вже дав-
но стала для нього рідною до-
мівкою.
Людей обдурити немож-
ливо. На певний час їх можна
ввести в оману. Але вони все
одно відсіють зерно від поло-
ви, бо навчилися вже суди-
ти про когось не за словами,
а за ділом. Саме тому в свій
час громада Золотоноші май-
же одноголосно обрала Вікто-
ра Полозова депутатом облас-
ної ради і саме тому він очолив
обласну організацію Аграрної
партії й робить усе можливе й
неможливе для того, щоб куп-
ка олігархів не відібрала в се-
лян найдорожчий скарб — їхню
землю. Він добре знає їй ціну.
Адже в його жилах тече кров
землеробів, які з гідністю про-
жили своє життя. А пам’ять сво-
їх пращурів Віктор Полозов не
зганьбить ніколи…
Ніна ЖУК,
член Національної спілки
журналістів України
Віктор Полозов із ветераном війни, головою спілки інвалідів МВС та збройних сил,
золотонісцем Геннадієм Єгоровичем Лошковим.
Він уміє радіти успіхам,
а невдачі тільки підштовхують
його вперед
...Обидві вдови втратили
не тільки годувальників,
а й невеличкий земельний
наділ. Але вони вистояли.
І дітей виростили… А за п’ять років
до війни ще й поріднилися.
Людей обдурити неможливо. На
певний час їх можна ввести в оману.
Але вони все одно відсіють зерно
від полови, бо навчилися вже судити
про когось не за словами, а за ділом.