ае

1. Тема: Анатомія і клінічні прояви пошкоджень хребта (2 години).
Мета:Закріпити знання анатомічної будовихребтового стовпа, його відділів і хребців,
ознайомитись клініко-фізіологічною картиною пошкоджень хребта.
Література:
 Каптелин А. Ф. Гидрокинезотерапия в ортопедии и травмотологии. - М.:
Медицина,1993
 Коган О. Г. Реабилитация больных при травмах позвоночника и спинного мозга.
М.: Медицина, 1975 – 240 с.
 Спортивные травмы. Клиническая практика предупреждения и лечения/Под ред.
П.А.Ф.Х.Ренстрема. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 472с.
 Фишкин А. В. Справочникпо травмотологии. - М.: Издательство « Экзамен», 2005,
- 320 с. ( серия «Мед. справочник».)
 Юмашев Г.С., Епифанов В.А. Оперативная травматология и реабилитация больных
с повреждениями опорно-двигательного апарата. – М.:Медицина, 1983. – 383с.
Студенти повинні знати: загальну будову хребтового стовбура, клініку пошкоджень
хребта
Повинні уміти: визначати види пошкодження хребта
Інструкція:
1. Прочитайте теоретичний матеріал, проаналізуйте набуті раніше знання
2. Замалюйте схему загальної будови хребта. Зверніть увагу на особливості будови
хребців.
3. Складіть схему: «Класифікація пошкоджень хребта».
4. Заповніть таблицю:
Вид пошкодження хребта Етіологія пошкодження Клінічні прояви
5. Створіть електронну презентацію «Пошкодження хребта».
Питання для самоконтролю:
1. За якими ознаками хребці різних відділів відрізняються один від одного?
2. Яке значення відіграють міжхребцеві диски?
3. Де найчастіше спостерігаються переломи хребта?
4. Перелічіть причини виникнення пошкоджень хребта?
5. Які симптоми характерні для всіх пошкоджень хребта?
Форма перевірки:
Перевірка зошитів
Усне опитування.

2. Інформаційний матеріал
Коротка анатомія хребта
Хребет складається з 31-34 хребців: 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5
крижових, 2-5 куприкових (мал. 1.). Це дуже рухливе утворення за рахунок того, що
на всьому його протязі є 52 явних суглоба.
Рис. 1. Загальний вид хребта
Хребець складається з тіла й дужки, має суглобні, поперечні й остистий
відростки. Тіло хребця складається з губчатої речовини, що являє собою систему
кісткових поперечин, що розташовуються у вертикальному, горизонтальному й
радіальному напрямках. Тіла хребців і їхніх відростків з'єднаніміж собоюволокнисто-
хрящовими пластинками й потужним зв'язковим апаратом. Хребет утворює 4
кривизни:шийний лордоз, грудний кіфоз, поперековий лордоз і крижово-куприковий
кіфоз. Сусідні хребці в шийному, грудному та поперековому відділах з'єднані
зчленуваннями та безліччю зв'язок . Одне зі зчленувань перебуває між тілами хребців
(синхондроз), два інших являють собою явні суглоби, що утворені між суглобовими
відростками хребців. Поверхні тіл двох суміжних хребців з'єднуються між собою
хрящем, між 1-м та 2-м шийними хребцями хрящ відсутній.

3. Усього хрящів у хребті дорослої людини 23. Загальна висота всіх хрящів є 1/4
довжини хребта не вважаючи крижової кістки та куприка. Міжхребцеві хрящі
складаються із двох частин: ззовні розташовується волокнисте кільце, у центрі –
драглисте ядро, що має відому еластичність. Міжхребцевий хрящ переходить в тонку
пластинку гіалінового хряща, що покриває кісткову поверхню.
Міжхребцеві диски з'єднують тіла хребців, забезпечуючи рухливість, відіграючи
роль еластичних подушок. Проміжки між дужками сусідніх хребців на всьому протязі,
виключаючи міжхребцеві отвори, затягнуті жовтими зв’язками, а проміжки між
остистими зв’язками – міжостистими зв’язками.
Анатомічніособливості шийниххребців
Перші два шийних хребці є сполучною ланкою між черепом і хребтом. Перший
шийний хребець (С1 - атлант) прилягає до основи черепу. Він складається з передньої
й задньої дуги, що з’єднані між собою бічними масами, на передній поверхні дуги
атланта розташовується горбик,а на задній - ямка зубу, що служить для зчленування з
передньоюповерхнею зубоподібноговідростку 2-го шийного хребця. На бічних масах
розташовуються суглобні площадки: верхні - для зчленування з мищелками
потиличної кістки, нижні - для зчленування з верхніми суглобними відростками С2-
хребця. До шорсткості внутрішньої поверхні бічних шийок атланта кріпиться
поперечна зв’язка атланта.
Другий шийний хребець (С2 - аксис) має масивне тіло, дугу й остистий
відросток. Угорі від тіла відходить зубоподібний відросток. Збоку від зубоподібного
відростку розташовуються верхні суглобові поверхні, що зчленовуються з нижніми
суглобовими поверхнями атланта. Аксис складається з дуги, коренів дуги. На нижній
поверхні коренів дуги та безпосередньо на дузі є нижні суглобові поверхні для
зчленування з верхніми суглобовими поверхнями дуги С3. Від задньої поверхні С2
відходить потужний остистий відросток.
Зубоподібний відросток аксиса розташовується вертикально від тіла і є його
продовженням. Зубоподібний відросток має голівку й шийку. Попереду на голівці є
округлої форми суглобова поверхня для зчленування з ямкою зуба на задній поверхні
передньої дуги атланта. Позаду на зубоподібному відростку знаходиться задня
суглобова поверхня для зчленування з поперечною зв’язкою атланту.
Нижні шийні хребці (С3-С7) мають низьке з великим поперечним діаметром
тіло.
Верхня поверхня тіл увігнута у фронтальній площині, а нижня – у сагітальній.
Бічні ділянки, що піднімаються над верхньою поверхнею тіл утворюють
місяцеподібні, полу місяцеподібні або гачкоподібні відростки. Верхні поверхні
коренів дуг утворять глибоку верхню хребетну вирізку, а нижні поверхні - слабко
виражену нижню хребетну вирізку. Верхня й нижня вирізки двох сусідніх хребців
формують міжхребцевий отвір.
Позаду від хребцевих отворів розташовуються суглобові відростки. У шийних
хребцях границя між верхніми та нижніми суглобовими відростками невиразна.
Обидвасуглобовівідростки утворюють єдиний кістковий масив циліндричної форми,
що видається зовні від кореня дуги й являється паралельно скошеними кінцями -
(звідси їх назва - косі відростки). Скошені ділянки відростків і є суглобові поверхні.
Суглобові поверхні верхніх суглобових відростків обернені нагору й дорзально, а

4. суглобові поверхні нижніх відростків - вниз і латерально. Суглобові поверхні плоскі,
округлої форми.
За суглобовими відростками розташовується дуга хребта, що закінчується
остистим відростком. Остисті відростки 3-5-го шийних хребців короткі, слабо
нахилені донизу й роздвоєні на кінцях.
У поперечних відростках 1-6-го хребців розташовується отвір поперечного
відростка, через який проходить хребетна артерія.
З'єднання шийниххребців
З'єднання черепа й шийного відділу хребта (суглоб голови) характеризується
великою міцністю й рухливістю. Умовно його поділяють на верхні та нижні суглоби
голови.
Потилично-хребцевий суглоб (верхній суглоб голови) - парний, утворений
суглобовими поверхнями мищелків потиличної кістки й верхніми суглобовими
ямками бічних мас атланта. Суглобова сумка натягнута слабко та кріпиться до країв
суглобових хрящів, мищелків і бічних мас.
Атланто-аксиальний суглоб (нижній суглоб голови) - складається із чотирьох
відособлених суглобів. Парний суглоб розташований між нижніми суглобовими
поверхнями бічних мас атланта та верхніми суглобовими поверхнями аксиса, два
непарних суглоби знаходяться: перший - між передньою суглобовою поверхнею
зубоподібного відростку й суглобовою ямкою на задній поверхні передньої дуги
атланту; другий - між задньою суглобовою і поперечною зв’язкою атланта.
Капсули парного атланто-аксиального суглобу натягнуті слабко, тонкі, широкі,
еластичні й дуже розтяжні. Зчленування нижніх шийних хребців від С2 до С7
здійснюються за рахунок парних бічних міжхребцевих суглобів і з'єднань тіл за
допомогою міжхребцевих дисків.
Міжхребцеві суглоби є ніжними суглобами між верхніми та нижніми
суглобовимивідросткамикожних двох хребців, що зчленовуються. Суглобні поверхні
плоскі, капсули тонкі й вільні, фіксуються по краях суглобових хрящів. У сагітальній
площини суглоби мають вигляд щілини, що розташованна похило спереду нагору.
Міжхребцеві диски
Міжхребцеві диски - складне анатомічне утворення, що розташоване між тілами
хребців та виконує важливу опорно-рухову функцію. Диск складається із двох
гиалінових пластинок, м’якотного ядра та фіброзного кільця. М’якотне ядро являє
собою драглисту масу із хрящових і сполучнотканих клітин.
Фіброзне кільце складається з дуже щільних сполучнотканих пластинок, що
переплітаються та розташовуються концентрично навколо м’якотного ядра. У
поперековому відділі передня частина фіброзного кільця значно товстіша й щільніша,
ніж задня.
Краї міжхребцевого диску попереду та з боків злегка виступають за межі тіл
хребців. Випинання диска в просвіт хребетного каналу в нормі не буває.
Передня прокольна зв’язка, що проходить по вентральній поверхні хребта
облягає передню поверхню диска, не зростаючись із нею, у той час як задня
повздовжня зв’язка інтимно пов'язана із зовнішніми кільцями його задньої поверхні.
Хребці з'єднуються між собоюзавдякиміжхребцевому диску, повздовжнім зв’язкам, а
також за допомогою міжхребцевих суглобів, які зміцнюються щільною суглобовою

5. капсулою. Міжхребцевий диск із прилеглими до нього хребцями утворює своєрідний
сегмент рухів хребта. Рухливість хребта в основному обумовлена міжхребцевими
дисками, які складають від 1/4 до 1/3 загальної висоти хребета. Найбільший обсяг
рухів доводиться на шийний та поперековий відділи хребта. Деякі ортопеди
розглядають міжхребцевий диск, разом з тілами хребців, що примикають, як
своєрідний суглоб або напівсуглоб.
Еластичність дискав силу існуючого тургору його тканин забезпечує йому роль
своєрідного амортизатору при перевантаженнях і травмах, а також пристосовність
хребта до тяги й різноманітних умов функціонування як у нормі, так і при патології.
Міжхребцевий дискпозбавлений судин, вони присутні лише в раннім дитинстві,
а потім відбувається їхня облітерація. Харчування тканин диска здійснюється із тіл
хребців шляхом дифузії й осмосу.
Всі елементи міжхребцевого диска досить рано, починаючи із третього
десятиліття життя людини, починають піддаватися процесам дегенерації. Цьому
сприяють постійні навантаження через вертикальне положення тулуба й слабкі
сепаративні можливості тканин диска.
Важливе місце в анатомічних утвореннях хребта, що грають роль у його статиці
й біомеханіці, займає зв'язковий апарат і насамперед жовта зв’язка, що досягає
найбільшої потужності в поперековому відділі. Зв’язка складається з окремих
сегментів, що фіксують дужки двох суміжних хребців. Починається вона від нижнього
краю вище розміщеної дуги й закінчується у верхнього краю нижче розміщенної ,
нагадуючи по розташуванню сегментів черепичне покриття. Товщина її коливається
від 2 до 10 мм.
Внутрішня поверхня хребта покрита окістям, а між нею та твердою мозковою
оболонкою виконаний клітковиною епіндуральний простір, у якому проходять вени,
що утворюють сплетіння, що анастомезує з екстра-вертебральними венозними
сплетеннями, верхньою та нижньою порожніми венами.
Ушкодження хребта
Частота переломів хребта становить 0,4 – 0,5% переломів усіх кісток.
Найчастіше переломи хребта спостерігаються на межі переходу рухомого
відділу в менш рухомий. Так у шийному відділі найчастіше спостерігаються переломи
VІ—VІІ хребців, у грудному — X—XII, в поперековому — І – II хребців.
Пошкодження хребта виникають частіше внаслідок непрямого травмуючого
фактора: падіння з висоти на розігнуті кінцівки, раптове надмірне згинання, або
розгинання тулуба, які виходять за межі фізіологічної рухомості хребта. Сюди
відносять і так звані хлистові переломи: поєднання спочатку різкого згинання, а потім
різкого розгинання в шийному відділі хребта. Падіння на голову, коли травмуюча сила
діє по вісі хребта, призводить до компресійних або осколкових переломів тіла хребця,
часто з переломами задніх структур (дуг, суглобових від ростків). Унаслідок падіння
на нахилену голову виникають клиноподібні компресійні переломи переднього відділу
хребця. Якщо травмуюча сила продовжує діяти, виникають ще переломи суглобових
відростків, дуг із зміщенням хребця наперед у сагітальній площині (переломовивихи) з
досить час тим ураженням спинного мозку.
Якщо удар приходиться на відкинуту назад голову, то виникає клиноподібна
компресія в задньому відділі тіла хребця з переломом задньої формації та
ушкодженням спинного мозку.

6. При раптових надмірних згинаннях у поперековому відділі хребта виникають
компресійні переломи нижніх грудних та верхніх поперекових хребців, осколкові
(вибухові) переломи або переломовивихи з ушкодженням спинного мозку чи без
нього.
При раптовому надмірному розгинанні хребта в поперековому відділі
відбувається компресія заднього відділу тіла хребця, часто з переломом задньої
формації і травмуванням спинного мозку.
У разі раптового падіння значної ваги на плечі при обвалах чи падіння з висоти
на сідниці виникають осколкові, або компресійні переломи тіла хребця в
поперековому, нижньо- грудному відділах хребта.
Класифікації переломів хребта змінювалися разом із здобуттям нових знань про
цю патологію і хоча багато позицій та термінологічних характеристик лишаються
актуальними і сьогодні, однак із появою таких візуалізуючих технологій, як МРТ та
КТ, змінилася і уява, а отже і класифікація пошкоджень хребетного стовпа.
Розрізняють травмихребта без пошкодження спинного мозку, і з його пошкодженням.
Переломи без ушкодження спинного мозку та його елементів складають 63—74% усіх
переломів хребта. Відмічається така закономірність: чим краніальніше виникає
перелом хребця, тим більша загроза ушкодження спинного мозку. Переломи хребта з
ушкодженням спинного мозку найчастіше спостерігаються (у 44—45%) при
переломах хребців у шийному відділі. При переломах у грудному відділі цей відсоток
складає 30—32%, при переломах у поперековому відділі – 21-23% .
Переломи хребтового стовпа бувають закриті і відкриті. Закриті характерні для
мирного часу, відкриті ж, пошкодження, переважно вогнепальні, – в основному під
час бойових дій.
Переломи хребтного стовпа можуть бути стабільними або нестабільними. Під
стабільними переломами розуміють такі переломи тіла хребця, при яких задня
формація хребця (дуги, суглобові відростки) не зламана і відсутня загроза вторинного
зміщення відламків та ушкодження спинного мозку. До нестабільних переломів
хребців відносять переломи тіла хребця з одночасним переломом дуг або суглобових
відростків, під час рухів яких виникає зміщення відламків з травматизацією спинного
мозку (стиснення, частковий або повний його розрив), про це слід пам'ятати під час
транспортування та обстеження хворого.
Компресійні переломи тіл хребців прийнято ділити на три ступені: 1 – компресія
тіла хребця до 1/3 його висоти, 2 – компресія тіла хребця не більше ½ його висоти, 3 –
компресія тіла хребця більше ½ його висоти.
По локалізації, пошкодження хребта розділяють на пошкодження шийного,
грудного та поперекового відділу хребта.
Клінічно важливим є виділення ізольованих переломів поперечних та остистих
відростків, оскільки такі пошкодження тактично відрізняються у лікуванні і не
потребують тривалого ліжкового режиму чи хірургічного втручання, на відміну від
пошкоджень опорного комплексу.
На перший погляд, вищенаведена класифікація у повній мірі розкриває
особливості того чи іншого пошкодження, однак, як показує досвід, такий підхід не
завжди дозволяє вибрати вірну лікувальну тактику.
Саме тому F. Denis у 1982 році, запропонував нову класифікацію, у якій окрім
пошкоджень кісткових структур оцінюється пошкодження зв'язкового апарату.
Класифікація по F. Denis базується на трьохколонній будові хребетного стовпа з

7. виділенням передньої колони (передня поздовжня зв'язка, передні 2/3 тіл хребців і
міжхребцевих дисків), середньої (задня поздовжня зв'язка, задня 1/3 тіл хребців і
міжхребцевих дисків) і задньої ( від передньої стінки хребтового каналу до верхівок
остистих відростків). Автор рекомендує при пошкодженні однієї колони –
застосовувати консервативне лікування, а якщо пошкоджено 2, або 3 колони –
необхідно застосувати хірургічне втручання для відновлення пошкоджених структур
хребта.
Серед ортопедів та нейрохірургів, останнім часом, все більшого
розповсюдження набуває класифікація пошкоджень грудного і поперекового відділів
хребта запропонована F. Magerl у 1994 році. Згідно цієї класифікації всі пошкодження
розділяються на три групи: А – пошкодження від стиснення (компресії), В –
пошкодження від розтягнення (дистракції), С – пошкодження від ротації. Кожна з груп
має три підгрупи, а кожна підгрупа має три субпідгрупи. Кожна підгрупа і субпідгрупа
нумерується цифрою від 1 до 3, по принципу від найлегшого до найтяжчого. Для
загального розуміння, нижче, коротко наведені основні позиції даної класифікації.
Переломи типу А1– як правило, клиновидний вколочений перелом тіла хребця з
кутовою деформацією не більше 5 градусів. Переломи типу А2– переломи з
розколюванням тіла хребця. Розколювання можливе у сагітальній або фронтальній
площині. В простір між відламками інтерпонується (впровадження будь-яких тканин
між основними фрагментами кістки при її переломі) міжхребцевий диск, що не рідко
приводить до незрощення відламків. По визначенню Я.Л. Цив'яна такі переломи
носять назву проникаючих. Переломи типу А3 – називаються вибуховими. Вони
можуть бути повними і неповними. Тіло хребця роздушено зі зміщенням відламків від
центру до периферії, це не рідко приводить до пошкодження вмісту хребтового каналу
і розвитку неврологічних розладів.
Переломи типу В1 – переломи з розривом заднього зв'язкового комплексу, з
поперечним розривом диску, можливий підвивих або вивих в дуговідросткових
суглобах з переломом хребця типу А. Переломи типу В2 – розрив хребетного стовпа з
пошкодженням кісткових структур, або переломи типу Chance . Перелом типу В3–
розгинальний розрив диску з пошкодженням задніх відділів.
Переломи типу С1 – пошкодження типу А з ротацією (обертальні рухи у тому чи
іншому суглобі). Переломи типу С2 – пошкодження типу В з ротацією. Переломи типу
С3 – ротаційні пошкодження із зсувом.
Найбільш поширеною класифікацією пошкоджень шийного відділу хребта є
класифікація Allen – Harris. Згідно цієї класифікації пошкодження розділяються на три
групи: А – пошкодження внаслідок компресії, В – флексійно – екстензійно –
дистракційні пошкодження, С – ротаційні пошкодження.
Пошкодження спинного мозку та його елементів прийнято розділяти на: 1 –
струс спинного мозку; 2 – забій спинного мозку; 3 – здавлення спинного мозку; 4 –
гематомієлія (крововилив у речовину спинного мозку); 5 – гематорахіс (крововилив
під оболонки спинного мозку); 6 – корінцевий синдром.
Останнім часом найбільшого розповсюдження набрала класифікація по Frankel,
згідно якої травму спинного мозку розділяють на 5 груп:
А – повне, або грубе порушення провідності спинного мозку (відсутність
рухових і чутливих функцій );
В – плегія, але збережена чутливість, або її елементи;
С – виражений парез і збереження чутливості;

8. D – слабкий парез і нормальна чутливість;
Е – відсутність неврологічних порушень або легкі парези, які не впливають на
працездатність.
Клініка і діагностика:
При переломах верхніх хребців шийного відділу в разі падіння на зігнуту голову
виникає різкий біль у верхній частині шиї. Потерпілі руками тримають голову
нахиленою вперед і оберігають її від найменших рухів. Шийний лордоз обов'язково
згладжений, а при значних кутових зміщеннях, переломовивихах виникає кіфоз у
шийному відділі хребта. Активні та пасивні рухи головою неможливі. Під час
пальпації остистих відростків загострюється біль при натисканні на остистий
відростокзламаного хребця. Відзначається також збільшення проміжку міжостистими
відростками. М'язи шиї напружені. Часто потерпілі скаржаться на іррадіацію болю в
потилицю, проксимальні відділи верхніх кінцівок, парестезії.
Коли переломи шийних хребців виникають у положенні з розігнутою головою,
то голова залишається розігнутою і потерпілий утримує її руками в розігнутому
положенні. Шийний лордоз заглиблений, м'язи шиї напружені. Активні і пасивні рухи
головою неможливі. Пальпаторне обстеження виявляє заглиблення остистого
відростка зламаного хребця і болючість при на тисканні на його вершину.
Однією з підступних травм шийного відділу хребта є переломи зуба осьового (II
шийного) хребця. Виникають вони внаслідок скісних зрізувальних ударів у положенні
перерозгинання голови в автомобільних катастрофах, падіння з висоти. Потерпілі
скаржаться на значний біль у місці переходу голови в шию. Голова нахилена вперед і
потерпілий фіксує її руками, не зміню ючи положення, оберігає від найменших рухів,
поворотів. Клінічне обстеження необхідно про водитиобережно, особливо пальпацію,
перевірку можливих рухів і в жодному разі не виводи ти голову у звичайне
положення. При перело мах зуба осьового хребця існує велика загроза вторинного
зміщення відламків з тяжким ушкодженням спинного мозку і наростанням набряку
довгастого мозку з бульбарним паралічем, паралічем дихальних м'язів з летальним
кінцем. Пальпаторно визначається значне напруження шийних м'язів, загострення
болю під час по мірного постукування по остистому відростку II шийного хребця.
Абсолютно забороняється проводити перевірку симптому осьового тиску на голову.
На відміну від переломів тіла хребців при переломах зуба II шийного хребця шийний
лордоз майже не змінюється, у потерпілого лише голова нахилена вперед.
Переломи грудного і поперекового відділу хребта виникають переважно від не
прямої травми, тобто внаслідок раптового над мірного згинання, розгинання або
падіння на плечі значного тягаря (обвали), або внаслідок падіння на ноги, сідниці. У
враженому відділі хребта виникає значний біль, який може іррадіювати по ходу
міжреберних нервів, оперізуючи грудну клітку відповідно до рівня зламаного хребця,
або в нижні кінцівки при пошкодженні поперекових хребців. Положення потерпілого
пасивне — лежачи на спині чи на животі. У грудному відділі збільшується кіфоз,
інколи виступає горб, у поперековому відділі зладжується лордоз, або виникає
локальний кіфоз. Активно і пасивно вирівнятися потерпілий не може через біль. М'язи
спини в зоні зламаного хребця напружені, під шкірою більш рельєфно виступає
контур остистого відростка. Під час постукування або натискання на остистий
відростокякий виступає, загострюєтьсябіль у хребті. Загострення болю відзначається
під час пальпації паравертебральних точок зламаного хребця.

9. У разі незначної компресії тіла або крайового перелому хребця симптоматика
мало чим відрізняється від забою. Потерпілі більш-менш активні, але рухи тулуба
обмежені. Потерпілий явно уникає згинання, розгинання і ротаційних рухів хребта.
Під час пальпації відчувається напруження м'язів над місцем перелому, біль у
паравертебральних точках та при постукуванні і натисканні на остистий відросток
зламаного хребця.
При переломах нижньогрудних і поперекових хребців може з'являтися біль у
животі із значним напруженням м'язів передньої стінки, що клінічно може
симулювати картину гострого живота – така картина є наслідком масивної поза
очеревинної гематоми. Інколи бувають скарги на іррадіацію болю в нижні кінцівки
або виникають парестезії, особливо при незначних рухах тулубом. Такі симптоми
свідчать про наявність перелому не тільки тіла хребця, а й задньої формації його (дуги,
суглобових відростків) – нестабільний перелом.
Переломи поперечних відростків виникають як самостійна травма хребта,
найчастіше в поперековому відділі внаслідок прямої і непрямої дії механічної сили.
Прямий механізм перелому наявний при без посередній травмі, а непрямий — як
наслідок раптового, надсильного скорочення квадратного, круглого та великого
поперекових м'язів, які прикріплюються до відростків.
Клінічними проявами при переломах поперечних відростків є різкий біль у місці
травми, з боку від остистоговідростка — припухлість, у цій же ділянці — загострення
болю під час пальпації. Активні нахили тулуба в травмований бік вільні, тоді як у
протилежний — значно обмежені внаслідок загострення болю. Потерпілий не може в
положенні лежачи на спині підняти розігнуту в коліні ногу через гострий біль на рівні
ушкодження. Цей симптом зумовлений скороченням клубово-поперекового м'яза,
який бере початок з поперечнихвід ростків, виникає рух відламків, що загострює біль.
Переломи остистих відростків виникають внаслідок прямої травми (удару) і
непрямої — при різкому згинанні або розгинанні, а також при тривалих
перевантаженнях (робота земле копа). Бувають переломи одного або декількох
остистих відростків. Виникає раптовий різкий біль на рівні зламаних остистих
відростків, припухлість, яка згладжує контури відростка. Потерпілий уникає
згинальних рухів тулуба. Під час пальпації крім болю в місцях зламаних остистих
відростків можна відчути патологічну рухомість, відхилення їх від середньої лінії і
зміну відстані між ними.
Рентгенівське дослідження пошкодженного відділу хребта проводиться у двох
проекціях: передньо- задній і бічній, що дозволяє виявити не тільки характер
перелому, а й положення відламків у сагітальній і фронтальній площинах. При
пошкодженні зубовидного відростку другого шийного хребця на звичайних
рентгенограмах шийного від ділу хребта, у переважній більшості випадків, ви явити
перелом останнього неможливо, бо його перекривають тіні нижньої щелепи, тому
рентгенівське дослідження необхідно проводити трансорально. Обов'язковим є
проведення КТ, або МРТ обстеження, а зарубіжні колеги рахують необхідним
обов'язковепроведення стандартноїрентгенографії, КТ і МРТ обстеження відразу при
поступленні хворого у спеціалізований медичний заклад. Така тактика є логічною,
оскільки рентгенографія і комп'ютерна томографія дають важливу інформацію про
стан кісткової тканини, тоді як МРТ – діагностика дозволяє в більшій мірі оцінити
пошкодження м'яких тканин та нервових структур. Тільки після всебічного
обстеження визначають тактику і метод лікування.