«А мне все Киев будет сниться» : літературна пам’ятка до 80-річчя з дня народження Г. Шпаликова
1. 1
Управління культури
Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Бібліотека № 156
(До 80-річчя з дня народження
Геннадія Шпаликова)
Літературна пам’ятка
Київ, 2017
2. 2
«А мне все Киев будет сниться» : літературна пам’ятка до
80-річчя з дня народження Г. Шпаликова / уклад. І. О. Мініна;
бібліотека № 156 ЦБС Дарницького району. – Київ, 2017. – 12 с.
«Я шагаю по Москве, но сердце мое в Киеве». Так
написав одного разу в листі до друга і старшого товариша
по поетичному цеху Віктора Платоновича Некрасова,
окрилений успіхом після виходу відразу ж ставшого
знаменитим фільму, поставленого за його сценарієм та
ще й з піснею на його ж вірші, Геннадій Шпаликов.
«Шпаликов ‒ це епоха, ‒ говорили про нього його
колеги. ‒ У кіно він зробив набагато більше, ніж в поезії,
але по життю був набагато більше поетом, ніж
драматургом. Його особистість вся складається з таких
парадоксів. Він умів створювати поезію з нічого. І цей
свій поетичний голос, немов би трохи застуджений в
квітневу відлигу, він переніс в кіно. І там Шпаликов
зазвучав».
Ця літературна пам'ятка, присвячена до 80-річчя від
дня народження Геннадія Шпаликова, буде корисна всім,
кого цікавить творчість цього талановитого поета і
сценариста.
Укладач: Мініна І. О.
Комп’ютерний набір: Мініна І. О.
3. 3
Чего ты снишься каждый день,
Зачем ты душу мне
тревожишь?
Мой самый близкий из людей,
Обнять которого не можешь.
Зачем приходишь по ночам,
Распахнутый, с веселой челкой,
Чтоб просыпался и кричал,
Как будто виноват я в чем-то.
И без тебя повалит снег,
А мне все Киев будет сниться,
Ты приходи, хотя б во сне,
Через границы, заграницы.
Г. Шпаликов
Геннадій Шпаликов завжди тягнувся до свята у
житті. До польоту вгору. Він ліпив свої легенди з талого
льоду. Він сам став легендою, що швидкоплинно тане.
Геннадій Шпаликов народився 6 вересня 1937 року і
випередив своє покоління дітей, пірнувши у творчість, в
ту пору, коли в літературі ще не панувало ні іронії, ні гри,
ніякої подвійності сімдесятих. Він залишився в крихкому
романтизмі військового дитинства, яке його сформувало.
Дорослим він ставати не побажав, не захотів втрачати
наївний чистий погляд на світ.
4. 4
Геннадій Шпаликов міг би стати після своєї смерті
легендарним героєм цілої епохи, знаком
шістидесятництва, як
Селінджер в Америці, але
інші лідери
шістидесятництва не
пробачили йому вірність
своєму часу і своїм мріям.
Він пішов з життя 1
листопада 1974 року, коли
зрозумів, що такий, як є, він нікому не потрібен, а
змінюватися Шпаликов не хотів. Змінювався Василь
Аксьонов, змінювався Булат Окуджава, змінювалася його
однолітка Белла Ахмадуліна, а він, як талий лід своїх
романтичних сподівань, розтанув разом зі своїм часом,
відмовившись від амбівалентності та цинізму. Як не
дивно, зламалися і зрадили свого часу інші творці
відлиги, затишно розташувались і в період застою. Він ‒
наймолодший із них, не захотів належати до епохи
лицемірства та фальші, яка насувалася. Як "Чайка на ім'я
Джонатан" Річарда Баха, він і понині літає в небі
тендітної мрії дітей воєнного часу. Його маніфест "Я
родом из детства" будуть читати і дивитися романтики
всіх майбутніх поколінь."Це буде фільм про дитинство
покоління, ‒ пише він в сценарії" Я родом из детства", ‒
до якого так чи інакше належать всі ці люди, дитинство у
них було різне, але в чомусь дивно схоже. Може бути,
5. 5
тому що у всіх в дитинстві була війна, а це вже багато. І
ще, може бути, тому що у половини з них немає батьків ‒
це теж об'єднує". Не випадково і у Геннадія Шпаликова, і
у Володимира Висоцького найулюбленішою піснею з
дитинства була
“Вставай, страна огромная.
Вставай на смертный бой
С фашистской силой темною,
С проклятою ордой!”
Геннадій Шпаликов вводить цю пісню і в свої
сценарії, і в свій незакінчений роман. Залишилося
загадкою, чому Геннадія Шпаликова, найяскравішу
легенду шістдесятих, так грубо втратили і кинули його
співтовариші? Для однолітків, творчо дозрілих пізніше,
він був надто наївний і романтичний, в цілому покоління
дітей 37-го року все-таки належить не до відлиги, вони
швидко перехворіли Хемінгуеєм і Аксьоновим і вже
входили в літературу мудрими скептиками. З Геннадієм
Шпаликовим їх всіх ріднить тільки одне ‒ вони діти
війни. "... Діти війни. Вона, війна ця, залишиться і
пребуде до кінця днів, і діти ваші, що не бачили нічого,
все одно вашими очима дивитимуться на світ цей, світ -
святковий, зелений, очима обстриженого наголо підлітка
біля розритої загальної могили, куди опустили маму його,
братів його, однолітків його ... "
6. 6
Вони рано відчули смерть. Майже такі ж історії життя
очима дітей війни є у Володимира Висоцького, у
Валентина Устинова, у Володимира Маканіна.
А сам Геннадій Шпаликов гостріше інших відчував цей
подих смерті, цю тугу за батьком не тільки тому, що його
батько Федір Григорович Шпаликов, інженер-майор,
загинув в Польщі в 1945 році; звичайно, ця втрата
домінувала в його пам'яті, але ще і оточення його дитяче
концентрувало в ньому розуміння сирітства, тотальної
загибелі батьків. У 1947 році, десятирічним хлопчаком
він був відправлений в Київське суворовське військове
училище, куди приймали лише дітей загиблих
фронтовиків. І тому на його особисті відчуття і
страждання накладалися розповіді всіх його друзів. Хтось
із них пройшов окупацію, бачив шибениці, був присутній
при розстрілах. Ось це постійне відчуття військового
дитинства стало головним у творчості Шпаликова.
І як контраст із загибеллю батьків і братів - тяга до світла,
до мрій, до романтики. А в цей час зароджувався новий
стиль в країні, в суспільстві, в культурі.
Початок творчості Шпаликова співпав з кінцем
сталінської епохи. З політикою більшої відкритості і
розкутості, з новим стилем шістдесятих років.
Це був вдих, новий вдих в мистецтві, тоді стали
одкровенням для молоді "Звездные мальчики" Василя
Аксьонова, перші пісні Булата Окуджави, не менш
знамениті фільми "Мне 20 лет" і "Я шагаю по Москве",
7. 7
поставлені за сценаріями Геннадія Шпаликова. Тоді ж
країна заспівала невигадливі пісеньки "Параход белый-
беленький" і "Я шагаю по Москве", автором яких був
також Геннадій Шпаликов.
Нехай пісеньки були непоказні, якісь саморобні, але вони
дихали живим життям, вони були зворушливими,
сентиментальними. Звичайно, в житті не було такого раю,
який відчувався в піснях і сценаріях, але мрія про
простакуватий та наївний людський рай була справжьою
і повсюдною. І насправді:
Бывает все на свете хорошо,
В чем дело, сразу не поймешь, –
А просто летний дождь прошел,
Нормальный летний дождь.
Ці вірші і пісні були написані
зовсім молодим Геннадієм
Шпаликовим для таких же
молодих, закоханих, радісних,
піднесених хлопців та дівчат, які
щиро ще вірили в ідеали. Всі
знаходили в них самих себе.
Вони стали знаком часу, його
надій і пристрастей. Шпаликов
вперто шукає в житті любов,
красу і надію і легко знаходить в
шістдесяті роки те, що шукав. Велика наївність,
8. 8
жертовність переплітаються з почуттям прекрасного, з
новизною світу.
Це був останній порив в майбутнє всієї радянської
цивілізації, підтриманий і в науці, і в мистецтві. Музика
панувала в душі.
Не верю ни в Бога, ни в черта,
Ни в благо, ни в сатану,
А верю я безотчетно
В нелепую эту страну.
Она чем нелепей, тем ближе,
Она – то ли совесть, то ль бред,
Но вижу, я вижу, я вижу
Как будто бы автопортрет.
Можна дивуватися наївності всього народу, але все ж
тоді щиро вірили в швидкий комунізм, в прийдешні
перемоги, в красу людини. Дружба, любов, краса, тут аж
ніяк не казенні заклики, добровольці, цілина,
будівництво.
Хто знає, чи пощастило Геннадію Шпаликову або
навпаки, але самий пік його творчості припав на зліт
шістдесятництва, він пристав до іншого покоління. Якщо
майже все покоління дітей 1937 року - це вже скоріше
видих радянської цивілізації, Геннадій Шпаликов - один з
небагатьох в ньому - увійшов в число художників, що
творили вдих останньої надії.
9. 9
Він - змолоду приєднався до іншого братства, яке пізніше
цинічно кинуло і залишило його разом з усією його
творчістю.
Згадує Василь Аксьонов: "Це були часи такого
романтичного піднесення. Ми вважали себе авангардом.
А авангард, до речі, - завжди масове явище. Ти не один.
Ти в групі. Авангардом були не тільки Гладилин, я, Белла
... - але і, наприклад, Юра Казаков. Незважаючи на те, що
він був ближче до традиціоналістів ... З цим авангардним
рухом довго не могли нічого вдіяти. Придушили
авангардистів - так розгорається бардівська поезія ...
придушили джаз - в кіно нова хвиля пішла ... Зараз ...
такого масового руху не бачити ... Немає такого відчуття
братства по зброї ... Для мене це зараз дитячий сад".
І все-таки після смерті Геннадія Шпаликова в 1974 року
ні влада, ні цензура, а колишнє братство по зброї, що
порахувало своє наївне минуле дитячим садом, геть
забуло про свого молодшого брата. Майже 25 років він не
числився в головній творчій обоймі, колишні товариші,
інколи, як би по дотичній, називали його прізвище. Він
виявився чистіше за них зі своїм саморобним дитячим
садом, зі своїми річковими баржами, літачками і
біленькими пароплавами. Швидше можуть зникнути з
часом ті, хто давно ні в що не вірить, непотрібні нікому
своїм цинізмом колишні професіонали, ніж зовсім зникне
чистий знак радості людини, що вірить в навколишній
світ.
10. 10
Геннадій Шпаликов ‒ суцільний міф. Міф по життю.
Співавтор найпопулярніших фільмів, гучне одруження з
актрисою Інною Гулою, і, нарешті, трагічний фінал.
Художник, не сприймаючи чужого часу, спивається і
вішається на горищі Будинку творчості.
Міф по творчості. Десятиліттями гуляли по країні зошити
з його віршами, а гітаристи награвали в дружніх
компаніях його пісеньки.
Ах, утону я в Западной Двине
Или погибну как-нибудь иначе,
Страна не пожалеет обо мне,
Но обо мне товарищи заплачут.
Геннадій Шпаликов народжувався як письменник в
радісному крику, і крик був його
опорою, його поетичним
стилем, закінчив він теж криком
- безнадійності і тупика.
Він сприймає поезію як
сильнодіюче зілля, так само він
сприймає і кіно. Від читача і
глядача він чекав такого ж
наркотичного сприйняття. Йому
не потрібен так званий елітний, культурний читач, що не
впадає в залежність від вимислу.
Что за жизнь с пиротехником,
Фейерверк, а не жизнь,
11. 11
Это адская техника,
Подрывной реализм.
Він і був підривним реалістом, освітлював небосхил на
народному гулянні.
Геннадій Шпаликов зі срібною легкістю втілився в
короткій поетичній миті - і залишився в ній назавжди, як:
режисер: 1966 – Долгая счастливая жизнь
сценарист:
2002 - Ковчег
1971 – Ты и я
1966 – Долгая счастливая жизнь
1964 - Застава Иллича
1963 - Я шагаю по Москве
автор п'єси: О доблести, славе, о любви
автор текстів пісень:
1991 - Гений
1963 - Я шагаю по Москве.
Бібліографія
1. А мне все Киев будет сниться // Анисимов А. Мой
Киев. Портрет в интерьере Вечности… . Киев :
Издательство «Жнец», 2007. С. 304‒311.
2. Шпаликов Геннадий Федорович : материал из
Википедии – свободной энциклопедии
[Электронный ресурс]. Электрон. текст. данные.
