Історичні мандрівки Києвом. Бульвар Тараса Шевченка (частина 1)

(віртуально-краєзнавча подорож із циклу «Історія однієї вулиці»
для користувачів середнього шкільного віку)
Випуск 18
(частина 1)

Загальні відомості про район
Шевченківський район – один із центральних районів столиці, названий
на честь великого Кобзаря.
Дата утворення: 1937 рік
Площа: 27 км² (3,2 % від території м. Києва)
Кордони: межує з Печерським, Голосіївським, Солом’янським,
Святошинським, Подільським районами м. Києва
Чисельність населення: 231,3 тис. осіб (станом на 01.01.2011 року, 8,3 %
від населення м. Києва)
Герб Шевченківського району
м. Києва
Прапор Шевченківського району
м. Києва
Карта Шевченківського району
м. Києва
Шевченківський район

*Афанасівський (Афанасіївський) яр — урочище в центральній частині м.
Києва. Межує з місцевостями Старий Київ та Нова Забудова. Походження назви
яру невідоме. Під час забудови центра міста більшу частину яру було засипано.
Одну з вулиць, прокладених його колишньою територією, було
названо Афанасівською (нині — вулиця Івана Франка).
Місцевість: Афанасівський яр*, Нова Забудова*.
Пролягає від Бессарабської площі до площі Перемоги.
Названа на честь Тараса Шевченка.
Колишні назви: Бульварне шосе, вул. Бульварна,
Університетський бульвар, Бібіковський бульвар,
Ровноерштрассе.
Протяжність: 1,7 км
Умовні позначки: – читай в Інтернеті
Бульвар Тараса Шевченка
Афанасівська вулиця, 1902
Нова Забудова
*Нова Забудова — історична місцевість у м. Києві. Виникла
у 1830-1840-х роках як земля, виділена для масового переселення
жителів з Печерська, викликаного будівництвом Нової Печерської
фортеці. Головні вулиці — Антоновича, Саксаганського, Велика
Васильківська. Станції метрополітену: «Либідська», «Олімпійська»,
«Палац Україна».

Бульвар Тараса Шевченка на карті міста

Небагато історичних пам’яток збереглося в Києві з часів Київської Русі. Хіба що назви вулиць
нагадують нам про давнину.
Бульвар Тараса Шевченка — один із найперших міських бульварів та одна з головних магістральних
вулиць загальноміського значення, що з’єднує Бессарабську площу з площею Перемоги.
В середині ХІХ століття тут стояли ще дерев’яні будиночки, а через 50 років споруди бульвару вже
нагадували палаци. Володимирський собор, особняки меценатів Терещенків, міського голови Павла
Демидова, Олександрівська гімназія, «старий» ботанічний сад і Миколаївський парк... Важко перерахувати
всіх відомих людей, які мешкали, працювали або вчилися на головному київському бульварі.
Фототипія С. Кульженка. Кінець XIX-початок XX ст.
Джерело: retrostreets.com

Уперше бульвар Тараса Шевченка згадується у 1830-х роках під назвою Бульварне шосе як частина
нової дороги на Житомир.
Одночасно зі спорудженням на сусідній вул. Володимирській будівлі Київського імператорського
університету Святого Володимира (нині Київського національного університету імені Тараса Шевченка)
посеред бульвару було посаджено липову та каштанову алею. Згодом їх замінили на тополі, які й нині є
візитівкою вулиці. На момент будівництва бульвар був однією з найдовших вулиць, а алея тополь тягнулася
на чотири кілометри.
Джерело: retroua.com

У 1840 році бульвар було прокладено відповідно до генерального плану м. Києва, за яким визначався
подальший розвиток міста у південному («Нова забудова») і південно-західному (проспект Перемоги)
напрямках. Цей план і заклав початок забудови міських пустирів за Золотими воротами і в районі
Бессарабки.
З 1850-х років вулиця дістала назву Бульварна. Паралельно з цією назвою до 1869-го року вживалася
назва Університетський бульвар — від спорудженого головного корпусу Університету Святого
Володимира. З 1869 року бульвар йменувався на честь Київського генерал-губернатора Дмитра Бібікова —
Бібіковський.
Свою сучасну назву бульвар Тараса Шевченка отримав у 1919 році. Відтоді вона змінювалася
лише під час окупації міста у 1942-1943 роках — Ровноерштрассе.
Шевченківський районБульвар Тараса Шевченка

У 1870-1890-х роках та на початку XX століття відбувалася інтенсивна забудова обабіч бульвару:
зводилися як особняки, прибуткові та звичайні житлові будівлі, так і громадські об’єкти та промислові
споруди.
Частину бульвару між площею Перемоги та Повітрофлотським шляхопроводом у 1985 році
приєднано до проспекту Перемоги.
Уздовж бульвару реалізовано масштабні проєкти комерційного будівництва, що супроводжувалися
знесенням старих споруд та поступово змінювали масштаб історичної забудови бульвару.
Бульвар перетинають вулиці Пушкінська, Терещенківська, Володимирська та прилучаються вулиці
Леонтовича, Івана Франка, Пирогова, Михайла Коцюбинського, Симона Петлюри, провулок Алли Горської,
площа Перемоги.

Ботанічний сад Київського національного університету імені Тараса Шевченка — один із найстаріших
ботанічних закладів України. Ініціатором його створення був архітектор В. Беретті. Сад офіційно заснований
22 травня 1839 року відомим ботаніком, професором університету Рудольфом Траутфеттером. Остаточне
його впорядкування завершено до 1850 року.
Ботанічному саду в 1935 році було надано ім’я видатного вченого Олександра Фоміна, який займав
посаду директора у 1914-1935 роки. Статус заповідного об’єкту загальнодержавного значення саду надано у
1983 році. У Ботанічному саду зібрано унікальну колекцію рослин різного географічного походження, яка
налічує близько 9000 видів, форм та сортів і є однією з найчисельніших в Україні. Його площа складає 22,5 га
та ділиться на дві частини – наукову і паркову. Паркова зона відкрита для відвідувань.
Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна
Олександр Фомін
Вікентій Беретті
Рудольф Траутфеттер
Офіційний сайт: https://web.archive.org/web/20170518143421/http://botanicus.kiev.ua/

Центральний вхід в Ботанічний сад. 1937 р.
Зараз на його місці знаходиться наземний
вестибюль станції метро «Університет»
Станція метро «Університет»
Вид з боку Ботсаду ім. Фоміна

Автор: Artemco

Тріумфальна арка стояла в кінці бульвару на місці нинішнього Повітрофлотського шляхопроводу.
Була збудована у 1857 на честь приїзду до Києва імператора Олександра ІІ. Біля неї відбулася урочиста
зустріч царського потяга. На згадку про видатну подію планувалося поставити на цьому ж місці кам’яну
споруду, але зібрані гроші імператор запропонував витратити на кориснішу справу. Згодом на ці кошти
було відкрито Олександрівське ремісниче училище.
Урочиста дерев’яна споруда проіснувала до 1880-х років.
В. Гартман. Ескіз до проєкту воріт у Києві
Тріумфальна арка
Цікаво, що…
…проєкт Віктора Гартмана, поданий на конкурс, так і не був реалізований, але експонувався на його виставці у 1874 році.
Саме він надихнув Модеста Мусоргського на створення однієї з частин фортепіанної сюїти «Картинки з виставки» —
«Богатирські ворота (У стольному граді у Києві)» .
Тріумфальна арка в Києві

Церква Іоана Златоуста (Залізна церква) знаходилася на місці теперішньої площі Перемоги. На той
час це була найменша церква в місті та перша церква, побудована із заліза.
Приводом для демонтажу церкви у 1934 році стала «реконструкція трамвайних колій». Сьогодні на її
місці знаходиться Національний цирк України. Про храм нагадує лише розташована поруч вулиця
Золотоустівська.
У 1875 році в храмі відбулося таїнство хрещення українського художника, педагога та громадського
діяча Олександра Мурашка, у 1877 — відомого поета та художника Максиміліана Волошина,.
Фото. Початок XXст.
Церква Іоана Златоуста
Архітектор: Микола Юргенс
Інженер: Р. Ніккельс
Архітектурний стиль: Еклектика
Початок будівництва: 15 жовтня 1867
Кінець будівництва: 16 серпня 1871
Розміри: 28×13 метрів
Зруйновано: 1934
Вартість: 80 000 рублів
О. Мурашко
Фото. 1895 р.
М. Волошин
Фото. 1900 р.

Фото. 1910 р.
Церква Іоана Златоуста

Володимирський собор — один із найвеличніших храмів світу, визначна пам’ятка архітектури
XIX століття. Побудований на честь хрестителя Русі — князя Володимира.
Шестистовпний Володимирський собор увінчано сімома золотими куполами. Довжина храму
становить 55 метрів, ширина – 30, у висоту собор разом із хрестом сягає 49 метрів.
Архітектори: Іван Штром, Павло Спарро, Олександр
Беретті, Рудольф Бернгард, К. Я. Маєвський,
Володимир Ніколаєв
Художники: Віктор Васнецов, Микола Пимоненко,
Михайло Врубель та інші
Початок будівництва: 1862
Кінець будівництва: 20 серпня 1896
Стиль: Неовізантійський
Адреса: бульвар Траса Шевченка, 20
Веб-сайт: http://www.katedral.org.ua/
Бульвар Тараса Шевченка Шевченківський район
Володимирський собор
Віртуальний тур Свято-Володимирським собором

Володимирський собор будувався до відзначення 900-ліття хрещення Русі. Авторство первинного
проєкту Володимирського собору приписують архітектору І. Штрому. Але його ідея була непідйомною
щодо фінансів, і проєкт значно змінили. Подальшою розробкою зайнявся архітектор П. Спарро, який вніс у
проєкт деякі зміни.
Згодом архітектор О. Беретті додав свої корективи щодо планування собору, збільшивши розміри
храму. Саме за його проєктом і було зведено собор.
Перший камінь у фундамент собору було закладено в день пам’яті князя Володимира — 15 червня.
Фото. Початок 1910-х рр.
Джерело: katedral.org.ua/
Архітектор П. Спарро замість запланованих 13 куполів залишив 7

За дослідженнями мистецтвознавця Дмитра Степовика¹, «храм не раз опинявся під загрозою
руйнування. При закладці будівлі у 1860 році її підмурки, всупереч проєкту О. Беретті, зробили з цегли, а не
з каменю. І коли будівельники дійшли до куполів та почали їх монтувати, стіни дали тріщини»².
Брак коштів завадив виправити недоліки. Тому тільки через 10 років спорудження собору було
відновлено. Доробити проєкт доручили Рудольфу Бернгарду, а всі наступні роботи виконував архітектор
Володимир Ніколаєв, під керівництвом якого завершили зведення храму. Двадцятирічне будівництво
Свято-Володимирського собору завершилося у 1882 році. Далі тривала робота над його внутрішнім
оздобленням.
Фото. Початок XX ст.
¹Степовик Д. — автор монографії «Володимирський собор. Історія, архітектура, малярство». Дослідженню храму академік присвятив не один рік —
працював у архівах і бібліотеках, консультувався з фахівцями, збирав ілюстративний матеріал.
²Степовик Д. Володимирський собор: від проєкту до бань // Голос України: електрон. версія газ. 2016. 2 квіт. URL: http://www.golos.com.ua/article/266423
(дата звернення: 24.03.2020)

Фото. Кінець XIX ст.

Сергій Костенко
Вільгельм
Котарбінський
Павло
СвєдомськийВіктор Васнецов
Михайло Врубель
Михайло Нестеров
Микола Пимоненко
Основна цінність Володимирського собору — це його унікальні розписи, завдяки яким храм
отримав статус пам’ятки культури. Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які під
загальним керівництвом професора А. В. Прахова виконали протягом 1885-1896 років художники
В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, Павло і Олександр Свєдомські, В. О. Котарбінський, М. К. Пимоненко,
М. О. Врубель, В. Д. Замирайло, С. П. Костенко.
Урочиста церемонія освячення Володимирського собору в Києві відбулася 20 серпня 1896 року.
Віктор Замирайло
«…можна сміливо сказати, що Вільгельм
Котарбінський разом із братами Свєдомськими
створили 50% монументального живопису собору…»
В. Мнішенко
Джерело: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/70409/

У радянські часи, зокрема з 1929 по 1941 роки, у Володимирському соборі працював
«Антирелігійний музей». Після Другої Світової війни храм було закрито. Тільки в 1960-ті роки у
Володимирському соборі відновили богослужіння.
Антирелігійний музей
Фото. Кінець 1920-х рр.
Повалений дзвін Володимирського собору
Фото. 1929 р.
Джерело: photohistory.kiev.ua

Фото. Початок XXст.
Національний музей Тараса Шевченка
Шевченківський районБульвар Тараса Шевченка, 12
У 1830-х pоках садиба належала генералу від кавалерії Павлу Алфер’єву. На його замовлення у
1842 році було споруджено двоповерховий цегляний Г-подібний будинок. Поруч, нижче по бульвару,
вдова лікаря Степанова також збудувала двоповерховий будинок. У жовтні 1870 року ці будівлі
придбав та архітектурно з’єднав київський міський голова Павло Демидов.
У 1875 році будинок купив відомий цукропромисловець і меценат Нікола Терещенко, який за
проєктом архітекторів Петра Федорова та Рональда Тустановського перебудував його в стилі
італійського палаццо епохи Ренесансу.
Засновано: 1940
Відкрито: квітень 1941
Сайт музею: http://museumshevchenko.org.ua/
Ювілейна монета НБУ присвячена
60-річчю Національного музею Т. Г. Шевченка

Під час Першої світової війни в цьому особняку знаходилося Управління Червоного Хреста при
арміях Південно-Західного фронту. У 1917 - січні 1918 років було реквізовані майже всі приміщення
садиби, в них розмістили різні установи.
У цій будівлі 24 квітня 1949 року було відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, який 31 березня
2001 року отримав статус національного. Реставрацію пам’ятки з поверненням їй первісного вигляду
(станом на 1875 р.) було здійснено 1986 року.

Національний музей Тараса Шевченка створено на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка
в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві. Сьогодні тут розміщено музейну
експозицію, яка розповідає про життя і творчість видатного поета і художника Тараса Шевченка, вона
налічує понад 80 тисяч одиниць збереження. Серед реліквій музею — рукописи, прижиттєві видання,
понад 100 меморіальних речей. Музейна збірка містить велику колекцію літературної, образотворчої,
музичної, театральної, кінематографічної шевченкіани, рідкісні шевченкознавчі видання тощо. Та
найголовніше — тут знаходиться найбільш повна колекція художніх творів Шевченка (понад 700).
Пам’ятник Тарасу Шевченку
Автор: Євген Прокопов
Інтер’єр музею

Найперша кам’яна споруда на вулиці — триповерховий комплекс київських арештантських рот,
зведений у 1845-1849 роках. Планування зальнокоридорне з двобічним розташуванням приміщень.
Будівельними роботами керував майор Андрій Тілло. Комплекс складався із казарм і Борисоглібської
церкви. У 1849-1917 роках у будинку містилося Київське виправне арештантське відділення.
У 1918 році у приміщенні перебувала Експедиція заготовлення державних паперів, яка друкувала
українські гроші. Зараз в будинку знаходиться Академія адвокатури України.
Найперша кам’яна споруда
Будівництво: 1845-1849
Стиль: класицизм
Будинок — зразок громадської споруди середини XIX ст.
Банкнота номіналом 100 крб
за проєктом Георгія Нарбута
Будинок арештантських рот. 1900 р.

Найперша кам’яна споруда
Автор: SergeyUA
Борисоглібська церква, зруйнована більшовиками у 1930-х роках Другий поверх колишніх казарм

Навчальні заклади

Перша київська гімназія
Перша чоловіча гімназія — загальноосвітній заклад, заснований 1809 року. У 1874 році гімназія
отримала назву «Олександрівська» і стала класичною. Почесними попечителями гімназії були відомі
меценати Терещенки.
Тут викладали українські історики: М. Ф. Берлинський, М. І. Костомаров, М. Лятошинський, художник
М. Мурашко, композитор Й. Коль тощо. Учнями гімназії у різні роки були письменники: М. О. Булгаков,
К. Г. Паустовський, С. Пилипенко, поети: М. Зеров та Ю. Клен, співак О. Вертинський, художники: М. М. Ге,
В. Левандовський, В. Меллер, авіаконструктор І. Сікорський, підприємець М. Терещенко, академік
О. О. Богомолець, скульптор П. П. Забіла (Забелло) тощо.
Триповерхова цегляна споруда зведена за
проєктом архітектора О. В. Беретті у 1850-1852
роках. У плані має форму півкаре, повернутого в
глиб кварталу.
Початкова симетрична об’ємно-планувальна
структура будівлі збереглася. Має характерну для
навчальних закладів коридорну систему плануван-
ня з розташованими по обидва боки аудиторіями. В
інтер’єрах збереглися чавунні сходи та майданчики
з ажурними металевими огорожами.
Листівка. Початок ХХ ст.

Будівля використовувалася також іншими установами. Так, у 1915-1918 роках у ній знайшов
притулок військовий шпиталь. Після 1917 року в будівлі гімназії розміщувалися керівні органи освіти
України, окремі кафедри Академії наук, архів Київського жандармського управління тощо. У 1919 році
гімназію було закрито, учнів та викладачів направлено у інші навчальні заклади.
У 1919-1922 роках у будинку розміщувалася Головна книжкова палата (нині Книжкова палата
України імені Івана Федорова).
Перші поверхи будинку у 1920-1930 роках були передані Всенародній бібліотеці України при ВУАН
(нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Книжкова палата України імені Івана Федорова
Фото. Кінець XIX ст.

Фото. 1912 р.
Джерело: wikipedia.org

Після Другої світової війни в будівлі розміщувалися академічні інститути історії, археології,
літератури, мовознавства та інші установи.
З 1959 року тут розташовано Інститут філології Київського університету імені Тараса
Шевченка (так званий «Жовтий корпус»).
Цікаво, що…
…здібні діти благонадійних, але небагатих батьків могли розраховувати на поблажливість із боку педагогічних рад.
Прохання на ім'я директора гімназії, підписане вдовою професора В. Булгаковою: «Залишившись вдовою з сімома дітьми
(з яких 5 учнів) і маючи в довіреній Вам гімназії двох учнів синів, уклінно прошу Вашу Високоповажність звільнити сина
мого Михайла Булгакова, учня 8-го класу II-го відділення, від плати за право навчання в поточному навчальному році...*».
Майбутній письменник отримав пільгу, у наступному році закінчив гімназію і став студентом-медиком. (*Кальницкий М.
Гимназии и гимназисты. Киев, 2014. С. 33).
…окремі епізоди громадянської війни, пов’язані з подіями, що відбувалися в гімназії, знайшли своє відображення у
романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних» М. О. Булгакова.

Друга київська гімназія — середній загальноосвітній заклад, заснований у 1836 році. Спочатку
функціонувала у найманих приміщеннях. У 1854-1856 роках для закладу був споруджений власний
будинок за проєктом архітекторів О. Беретті та П. Шлейфера.
На відміну від Першої гімназії, де вчилися переважно діти дворян, Друга київська гімназія із самого
початку була розрахована на «різночинців». На кінець XIX століття в гімназії налічувалося близько 700
учнів. Почесним попечителем був відомий український підприємець і меценат Федір Терещенко.
У 1917 році вона перетворилася на «Другу українську державну гімназію імені Кирило-
Мефодіївського братства» і стала першою гімназією з українською мовою навчання.
Друга київська гімназія
Чотириповерхова цегляна, у
плані П-подібна, будівля з’єднана
переходами з новими корпусами.
Планування коридорного типу з
двобічним розташуванням
приміщень. Оформлена у стилі
пізнього класицизму.
Будинок — зразок архітектури
навчального закладу другої
половини XIX століття.
Листівка. Початок ХХ ст.

Серед викладачів гімназії були видатні особистості: історик, філософ, громадський діяч М. Драгоманов,
журналіст, філолог В. Науменко, біограф Тараса Шевченка М. Чалий, економіст І. Вернадський, поет М. Зеров,
художники С. Алексєєв та І. Сошенко, геолог Ф. Швець, вчений і педагог П. Лебединцев, письменниця і
театральний діяч М. Прохорова (Тобілевич-Кресан).
Відомі випускники: економіст і поет П. Чубинський, дослідник Арктики О. Шмідт, поет С. Надсон,
композитор Р. Глієр, художник В. Орловський, поет А. Кримський, історики М. Стороженко, М. Левченко,
архітектор В. Осьмак, хімік О. Бах, учасники бою під Крутами П. Кольченко та М. Ганкевич тощо.
Проєкт гімназії

Під час Першої світової війни в приміщенні гімназії знаходився військовий госпіталь, у 1917-1918 —
генеральне секретарство продовольчих товарів, Міністерство продовольства. Під час окупації міста
німецько-фашистськими військами цей будинок був місцем перебування центрального апарату та
голови Міської управи Києва. За радянських часів розташувалася телефонна станція.
У 1959-1961 роках споруду було реконструйовано, надбудовано два поверхи. Тепер у будинку
розташовано ПАТ «Укртелеком».
У 1993 році на фасаді будівлі встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним
зображенням П. Чубинського (скульптор — Б. Довгань, архітектор — Ф. Юр’єв).
Автор: Murkin.UA

Шевченківський районБульвар Тараса Шевченка, 22-24
У будинку під сучасним № 24 народився поет,
художник Максиміліан Волошин.
Зараз це головний корпус Національного
педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Комплекс будівель колишнього Комерційного інституту — п'яти-,
чотириповерховий, у плані П-подібний із замкнутим внутрішнім двором у східній
частині ділянки.
На наріжжі двох садиб у 1870-х роках зведено триповерхові цегляні
будинки у формах київського ренесансу. На початку XX століття забудову посту-
пово реконструйовано за проєктами архітекторів О. Кобелєва та В.
Обремського.
На фасадах будинку № 24 зберігся первісний характер архітектури 1870-х
років у стилістиці київського ренесансу.

У лівому крилі будинку з 19.12.1917 по 18.01.1918 роки формувався перший підрозділ Січових
стрільців — «Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців», який незабаром перетворився на одну з
найбоєздатніших частин Армії УНР, розміщувалися його штаб і казарми. Курінь очолював полковник
Армії УНР Євген Коновалець.
В різний час тут знаходилися Київський юридичний інститут, Київський інженерно-будівельний
інститут, Музично-театральна академія, в яких навчалися і працювали відомі діячі науки, освіти,
культури.
Бронзова меморіальна дошка відкрита 2001 року на честь Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців
Скульптор: В. Луцак
Джерело: photoua.com

В будинку № 24 у 1878-1898 роках знаходилася Четверта київська гімназія, заснована у 1883 році.
У 1906 році в Києві були засновані Київські вищі комерційні курси — перший в Україні вуз
економічного профілю. У 1908 році були реорганізовані у Київський комерційний інститут (нині Київський
національний економічний університет імені Вадима Гетьмана).
В інституті свого часу працювали відомі вчені, педагоги, громадські і державні діячі. Навчалися
відомі діячі науки, освіти та культури України: поет О. Безименський, письменники І. Бабель, В. Блакитний,
П. Тичина, кінорежисери О. Довженко і В. Браун тощо.

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира був
заснований у квітні 1840 року. У травні 1845 року відбувся перший випуск факультету — звання лікаря
отримали 3 особи.
Пізніше для університету були зведені окремі корпуси. У 1885 році на бульварі Тараса Шевченка,
17 побудовано споруду факультетської терапевтичної та хірургічної клінік (нині Київська міська клінічна
лікарня № 18). У 1920 році факультет був реорганізований у Київський медичний інститут.
Зараз у будинку № 13/7 по бульвару Тараса Шевченка знаходиться ректорат Національного
медичного університету імені О. О. Богомольця.
Ректорат університету
Серед випускників університету —
письменник М. Булгаков (1916)
Київська міська клінічна лікарня № 18

Київський професійний коледж з посиленою
військовою та фізичною підготовкою
Територію колишнього саду на початку 1930-х років передали
під забудову заводу «Ленінська кузня». Тут були споруджені заклади
для виховання та навчання дітей співробітників підприємства.
Корпус виробничого навчального закладу був зведений у 1931-
1932 роках.
Тепер у будинку розташовується Державний навчальний
заклад «Київський професійний коледж з посиленою військовою та
фізичною підготовкою».
Триповерховий з цокольним напівповерхом, у плані
Г-подібний будинок. Планування коридорне,
переважну частину приміщень складали навчальні
класи.

Бібіковський бульвар. Поштова листівка
Фото. 1897 р.
Пам’ятник графу О. Бобринському
Фото. Початок ХХ ст.
Фото. Січень 1945 р.

Фото: Artemka

Гирич І. Бульвар Шевченка та прилеглі вулиці / І. Гирич // Київ. Люди і будинки /
І. Гирич. — Київ, 2016. — С. 334-349.
Друг О. Бульвар Тараса Шевченка й вулиці поблизу / О. Друг // Вулицями
старого Києва / О. Друг. — Львів, 2013. — С. 428-442.
Історія твого дворика : до 75-річчя Шевченк. р-ну / відп. за вип. В. С. Боядін. —
Київ : [б. в.], [2013?]. — 130 c. : фотоіл.
Кальницкий М. Гимназии и гимназисты / М. Кальницкий. — Киев : ВАРТО :
Сидоренко В. Б., 2014. — 303 с. : іл. — (Киевские истории ; кн. 3).
Шевченка Тараса бульвар // Київ : парки, площі, вулиці : фотоальбом / відп.
ред. Ю. О. Храмов. — Київ, 2006. — С. 190-195.
Дізнайся більше:

Дізнайся більше:
Бульвар Т. ШЕВЧЕНКА, 4 (кол. Бібіковський бульвар) [Електронний ресурс] //
Архитектор Павел Алешин : [вебсайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://www.alyoshin.ru/Files/publika/malakov/malakov_074.html. — Назва з екрана.
Бульвар Тараса Шевченка (Київ) [Електронний ресурс] // ВікіпедіЯ : вільна
енциклопедія : [вебсайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/wiki/Бульвар_Тараса_Шевченка_(Київ). — Назва з екрана.
Друг О. Особняки Києва [Електронний ресурс] / О. Друг, Д. Малаков // Архитектор
Павел Алешин : [вебсайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://www.alyoshin.ru/Files/publika/malakov/malakov_000.html. — Назва з екрана.
Шевченка бульвар [Електронний ресурс] // Интересный Киев. Звід пам’яток історії
та культури : [вебсайт]. — Електрон. дані. — Режим доступу:
http://pamyatky.kiev.ua/streets/shevchenka-bulv. — Назва з екрана.
Електронні ресурси
Джерело: kiev.informator.ua

http://uk.wikipedia.org/
https://photos.wikimapia.org/
https://www.retroua.com/
http://www.alyoshin.ru/
https://photo.online.ua/
http://retrostreets.com/
https://mistaua.com/
https://wikimapia.org/
Ілюстрації з сайтів:
Укладачі: С. В. Кисельова, Н. М. Невмержицька
Редактор: О. А. Кадькаленко
Київ — 2020

Історичні мандрівки Києвом. Бульвар Тараса Шевченка (частина 1)

Recommandé

Recommandé

Contenu connexe

Tendances

Tendances (20)

Similaire à Історичні мандрівки Києвом. Бульвар Тараса Шевченка (частина 1)

Similaire à Історичні мандрівки Києвом. Бульвар Тараса Шевченка (частина 1) (20)

Plus de НБУ для дітей

Plus de НБУ для дітей (20)

Dernier

Dernier (14)

Історичні мандрівки Києвом. Бульвар Тараса Шевченка (частина 1)