1. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
іменіВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Кафедра міжнародного менеджменту
Реферат
з дисципліни: «Глобальна економіка»
Тема:
«Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу»
Київ 2012

2. 2
Зміст
Вступ 3
1. Поняття та концепція постіндустріалізму 4
2. Сучасні тенденції постіндустріалізму 6
3. Новітня поляризація світу. 12
Висновки 19
Список використаних джерел 20

3. 3
Вступ
ХХ століття стало періодом занепаду індустріальної цивілізації, кризою
породженої нею наукової парадигми, та одночасно періодом зародження
принципово нової, постіндустріальної парадигми, домінування якої відбудеться,
скоріш за все, до середини ХХІ століття.
Остання чверть ХХ століття характеризується другою хвилею, фазою
становлення постіндустріальної наукової парадигми. До цього підштовхнула
серія глобальних криз, не передбачуваних катастроф, не підтвердження
вироблених на базі попередніх парадигм прогнозів, радикальні зміни у
світовому цивілізаційному просторі.
Актуальність теми обумовлена існуванням в зарубіжній та вітчизняній
науці багатьох різних, часто суперечливих концепцій щодо існуючих і
прийдешніх моделей розвитку міжнародних відносин, новітньої поляризаці
світу, а також тенденцій, притаманних сучасному постіндустріальному
суспільству.
Метою роботи є визначення тенденцій сучасного постіндустріального
суспільства та новітньої поляризації світу.
Об’єктом дослідження є сучасні міжнародні відносини, що склалися
теперішній устрій світу а також глобальний соціальний порядок
постіндустріалізму.
Аналіз публікацій з даної теми. На початку ХХІ ст. у науковій спільноті
активізувалася полеміка навколо концепції "постіндустріального суспільства”.
Концепцію постіндустріального суспільства із використанням різноманітних
методологічних підходів досліджували такі відомі науковці, як Д. Белл, Дж.
Гелбрейт, В. Ростоу, Е. Тоффлер, П. Друкер . Значний внесок у розробку
основних положень економічної складової теорії постіндустріалізму належить
також російським та українським вченим: О. Бєлорусу, В. Гейцю, С. Глазьєву,
В. Іноземцеву, В. Полтеровичу, А. Чухну, М. Калашніковому, В.Хмильву, Є.
Кочетову, М. Делягіну та інші.

4. 4
1. Поняття та концепція постіндустріалізму.
Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг
англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше
визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він
пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим,
«що індустріалізм приречено».
Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. і
зв’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Данієля
Белла. Ще з кінця 50-х рр. він активно пропагував цю концепцію. 1967 року на
конференції американських футурологів Белл сформулював завдання
соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному
конгресі проголосив свою концепцію «постіндустріального суспільства». 1973
р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в
ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.
Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці
якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва
послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості
життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою
і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою
залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство
передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на
політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи» [2].
Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за
Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки,
проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової
організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури
стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки
«велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її
«великому бізнесу».
Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей.
Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між
капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві
конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в
організаціях і в суспільстві».
Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма
ознаками:

5. 5
1. перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;
2. переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;
3. провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці,
політиці і соціальній структурі суспільства;
4. орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів
розвитку технології;
5. прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці
процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних
життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.
Наприкінці 70-х та у 80-ті роки ХХ ст. концепція "постіндустріалізму"
набула подальшого розвитку в теоріях, що постулювали генерування, обробку
та передачу інформації як джерело зростання економічної продуктивності та
головного рушія суспільного розвитку: "інформаційного суспільства" (Т.
Умесао, Дж. Ходжсон), "економіки знань" (Ж. Сапір, В. Іноземцев), "індустрії
знань" (Т. Махлуп), "електронно-цифрового суспільства" (Д. Танскотт) тощо.
Усі вони називають такі головні відмінності "постіндустріального" суспільства
від "індустріального": економічні – рух від виробництва "благ-товарів" до
виробництва "благ-послуг", а потім – "благ-інформації/знань"; соціальні – зміну
структури суспільства та характеру праці; технологічні – зміну "технологічних
укладів"; політичні розвиток глобальних політичних мереж; культурологічні –
взаємовплив культур тощо. Доцільно проаналізувати основні терміни, що
лежать в основі концепції "постіндустріалізму". Сам термін "постіндустріальне
суспільство" було введено у науковий обіг соціологом Д. Беллом у такому
вигляді: "постіндустріальне суспільство – це суспільство, в економіці якого
пріоритет перейшов від виробництва товарів до виробництва послуг,
проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; в
якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що
найважливіше, в якому впровадження інновацій ... усе більшою мірою залежить
від досягнень теоретичного знання" [1, с. 56]. "Становлення нового
інформаційного постіндустріального способу виробництва супроводжується
змінами як у виробництві, так і в суспільно-виробничих відносинах. Такі зміни
виявляються у переході до панування нематеріального виробництва,
інтелектуалізації праці та виробництва, зміні класової структури суспільства"
[11, с. 5].
Загальновідомо, що процес перетворення "індустріальних" країн світу на
"постіндустріальні" стартував у середині 70-х років ХХ ст., обумовивши їхній

6. 6
випереджаючий щодо країн, що розвиваються, економічний та соціальний
розвиток. При цьому виокремлюють такі відмінності між "до-", "пост-" та
"індустріальним" суспільствами: "доіндустріальне суспільство базується на
взаємодії людини з природою, індустріальне – на взаємодії людини з
перетвореною нею природою, а постіндустріальне суспільство – на взаємодії
між людьми" [8, с. 17]. Наведені визначення та ознаки не є вичерпними, але
вони досить типові й одразу дозволяють поставити наступне фундаментальне
питання: наскільки методологічно обґрунтовані підстави для протиставлення
"постіндустріального" суспільства "індустріальному". Навіть суто інтуїтивно
зрозуміло, що "взаємодія між людьми" відіграє провідну роль у будь-якому типі
економіки – від архаїчного до сучасного, а такі ознаки як "зростання якості
життя, вдосконалення системи освіти, бурхливий розвиток науки,
інтелектуалізація праці, зміна класової структури" тощо – характерні ознаки
суспільного розвитку не лише із 70-х років до кінця ХХ ст., а й "індустріальної"
стадії розвитку економік країн Заходу, починаючи із середини XIX і до
середини XX ст.
2. Сучасні тенденції постіндустріалізму
Однією з найбільш яскраво виражених тенденцій постіндустріалізму є
економіка знань.
Як пише один з найбільш завзятих дослідників постіндустріального
суспільства Володимир Іноземцев, «... соціум, який зазвичай називають
постіндустріальним, формується там і тоді, де і коли прогрес суспільства
перестає бути пов'язаним з епізодичними досягненнями в експериментальній
науці і базується на розвитку теоретичного знання. В умовах, коли інформація
та знання стають безпосередньою продуктивною силою, виникають монопольні
ресурси, що характеризуються абсолютно новими якостями, з якими ніколи
раніше не стикалося суспільне виробництво ... » [1, с.30]
Інший видатний теоретик постіндустріального суспільства, один з
найбільших сучасних американських суспільствознавців Пітер Друкер,
зазначає: «Та обставина, що знання стало головним, а не просто одним з
провідних ресурсів, і перетворило наше суспільство в посткапіталістичне. Дана
обставина змінює структуру суспільства, і при цьому - докорінно. Воно створює
нові рушійні сили соціального й економічного розвитку. Воно тягне за собою
нові процеси в політичній сфері ... » [3, c.34]
Якщо вірити таким мислителям, то постіндустріальний порядок - це світ,
де «бути розумним» означає «бути багатим», де головні гроші робляться на

7. 7
винаходах та відкриттях, на їх впровадженні у виробництво. Нібито це світ, де
знання приносять перемогу в конкурентній боротьбі. У цьому світі, як нас
намагаються запевнити, наука і техніка диктують динаміку пропорцій і
спрямованість змін всіх сторін соціально-політичної, економічної та особистому
житті окремих людей і цілих народів.
Іноземцев пише, що в останні роки інтелектуальна еліта стрімко стає
новим панівним класом постіндустріального суспільства. Лише кожен
п'ятнадцятий із тих, хто складає один відсоток найбільш багатих американців,
отримують свої доходи в якості прибутку на вкладений капітал, тоді як більше
половини представників цієї групи працюють на адміністративних посадах у
великих компаніях. Майже третина багатіїв у США представлені
практикуючими юристами та лікарями. А решта складається з людей творчих
професій, включаючи професорів і викладачів. Четверо з кожних п'яти живучих
сьогодні в США мільйонерів не примножили багатства, успадковані ними від
батьків і дідів, а заробили свої статки практично з нуля. Тобто, настав час
«сміливих вискочок», пора необмежених можливостей для прориву в еліту. [2,
c.128]
Знання дійсно стали вирішальним фактором сучасної постіндустріальної
цивілізації. Тільки знання останні двадцять років втілюються, по суті, лише в
одному-єдиному сегменті розвитку техносфери - в області інформаційних
технологій. Раніше цивілізація удосконалювалася на основі більш або менш
гармонійно розвиваються наук і технологій у різних галузях. А за останні
двадцять років відбувся явний перекіс науки, техніки і технологій у сферу
інформатики та зв'язку.
Отже, випливає висновок, що збулося пророкування про перетворення
знань у вирішальний фактор виробництва, в основне джерело багатства і
могутності. Але збулося воно абсолютно не так, як того очікували провісники.
Головним героями сьогоднішнього суспільства стали не університети, а медіа-
імперії. Не вчені стали елітою, а телеведучі та працівники ЗМІ. Не теоретичні
науки і здорова логіка розвитку техносфери правлять бал в постіндустріальному
порядку, а конкретні технічні рішення у сфері телекомунікацій. Всі ці виверти і
задають мегатренди (головні течії) сучасного світу.
Друга тенденція – глобалізація. Постіндустріалізм невіддільний від
глобалізації. Їй в останній час приділяють набагато більше уваги, ніж власне
«економіці знань». Глобалізація і борці з нею (антиглобалісти) не сходять зі
сторінок газет і з телевізійних екранів. Глобалізація прийшла в будинок кожної

8. 8
людини - з гамбургерами, джинсами і голлівудськими бойовиками. Вона
визначає повсякденне життя сотень мільйонів людей у всьому світі. Цей процес
підпорядковує собі національні держави, ламає звичний спосіб життя, розчиняє
здавалися непорушними традиції та уклади життя цілих народів.
Світ стає єдиним. Власне, цей процес почався давно. Він йде як мінімум
останні шість століть. Але тепер набув особливої швидкості. І вирішальну роль
тут зіграла навіть не стільки економіка, скільки фінанси. Сучасний світ
об'єднала насамперед транснаціональна фінансова система. Потім вільний
капітал породив такий феномен ХХ століття, як транснаціональна корпорація,
що діє по всьому світу, поверх державних кордонів, континентів і цивілізацій.
Михайло Делягін у своїй роботі «Світова криза. Загальна теорія глобалізації »
визначив глобалізацію так:
«Це процес формування і подальшого розвитку єдиного загальносвітового
фінансово-економічного простору на базі нових, переважно комп'ютерних
технологій ...» [4, c.51]
Панування всесвітнього фінансового капіталу і транснаціональних
корпорацій не могли не призвести до обмеження суверенітету національних
держав. Фінанси та надкорпорації підпорядкували собі політику, перетворили
економіку в фактор, що визначає в сучасному світі все і вся. Це стрижень так
званої постіндустріальної фази розвитку людства.
Ульріх Бек, один з найбільших світових експертів, в своїй книзі «Що таке
глобалізація?» пише: Гряде порядок, при якому світовий ринок витісняє і
підміняє собою політичну діяльність. Це ідеологія повного панування світового
ринку, який підпорядковує собі все: і екологію, і культуру, і політику, і
суспільно-цивілізаційні справи. Роль політики, наприклад, зводиться до того,
щоб встановлювати правові, соціальні та екологічні рамки для бізнесу. Тому
глобалізм дозволяє управляти таким складним утворенням, як, наприклад,
Німеччина (її державою, суспільством, культурою та зовнішньою політикою)
так само, як управляють простим підприємством. [11, с. 23-24].
Отже, глобалізація відбулася. Людство нарешті стало єдиним. Воно живе
у «великому селі», збудованому з найскладнішою павутиною
телекомунікаційних зв'язків. У нього є загальна економіка, що базується на
транснаціональних корпораціях. У найвіддаленіші куточки світу проникла
світова фінансова система. Потроху складається єдиний для всього світу
механізм прийняття найважливіших політичних рішень. Люди стали
зрозумілішими одне одному, оскільки все частіше дотримуються однієї і тієї ж

9. 9
системи цінностей. У них склалися подібні стереотипи поведінки. Та й говорять
вони все частіше на одною мовою - англійською. [9]
Тепер настала черга третьої найважливішої тенденції епохи
постіндустріалізму – віртуалізації. У світі глобалізації різниця між реальністю
та ілюзією зникає, і мільйони людей перестають розуміти, де вони знаходяться:
в реальному світі або у віртуальному.
Науковці, експерти та громадські технологи звернули увагу на це явище в
90-ті роки. Але ще в 1964-му польський фантаст і соціальний мислитель
Станіслав Лем у роботі «Сума технологій» передбачав, що з розвитком
обчислювальної техніки і вдосконаленням систем передачі інформації буде все
ясніше проявлятися тенденція найбільш повної трансляції всього багатства
відчуттів і уявлень через технічні засоби. Відчуття і враження, що передаються
за допомогою технічних засобів, будуть все більш і більш схожим на реальність.
В один прекрасний день, як пророкував Станіслав Лем, вони виявляться
багатшими, інтенсивнішими, цікавішими, ніж реальність. І тоді настане епоха
фантоматики. Кожна людина буде творити для себе власний світ, де йому буде
добре, легко і зручно. І тоді, на думку Лема, цивілізації прийде кінець. Та що
там цивілізації - людство просто вимре, зникне в ефемерних мріях та помислах.
Поки людство робить лише перші кроки на цьому шляху. Але, як кажуть,
дорогу здолає той, хто йде. А нинішній американський мислитель Скотт Адамс,
вміло маскуючись під скомороха і блазня, написав чудову книгу «Майбутнє за
Дільберту: процвітання дурості в ХХI столітті» (1997 р.), де з гумором висловив
ту ж гіпотезу:
«Тим, хто дивився тільки старий серіал Star Trek, пояснюю: голографія
може створювати імітовані світи, які виглядають і відчуваються так само, як
реальні. Персонажі серіалу «Star Trek» використовують голографії в перервах
для відпочинку від роботи. Цього не може бути. Якби я мав голографію, то
замкнув двері і не вийшов би з приміщення аж до смерті. Було б важко
переконати мене, що я повинен займатися чимось іншим, крім голографії, якщо
масаж з розтиранням маслом мені стане робити сама Сінді Кроуфорд і її
віртуальна сестричка-близнючка ... Боюся, що Голографія виявиться останнім
винаходом людства »...[6, c.84]
В основі віртуалізації цивілізації лежить підміна безпосереднього
сприйняття світу через органи чуття трансляцією спеціально підібраних
слухових, зорових і інших рядів через скомпоновані програми, що передаються
за допомогою технічних засобів. Якщо раніше людина жила своїм досвідом,

10. 10
розумом, інстинктами і інтуїцією, то сьогодні на їх місце заступає
програмування сприйняття, маніпулювання емоціями і стандартизація
мислення.
Близькість до зони історичного перелому породжує віртуальність
існування людства, окремих країн і народів, кожної людини. Вона стирає грань
між справдженим і нездійснених, між існуючим і ймовірним. Ця ситуація, в
свою чергу, знаходить своє технологічне втілення в комунікаційному
суспільстві, в інформаційних технологіях. Вони створюють можливість для
одночасного існування багатьох реальностей, багатьох світів. З'являються
технологічні можливості для того, щоб здійснювати швидкий перехід з
можливості в реальність, з ідеального - в матеріальне, із задуманого - в
зроблене.[4, c 48]
В умовах сучасного світу ця технологія служить інтересам еліти,
інтересам пануючого шару раннього постіндустріального суспільства.
Настала черга виділити четвертий напрям змін суспільства в його
постіндустріальній фазі. Це - технологізація людської цивілізації.
«Техно» - по-грецьки «мистецтво», але відповідно до реалій
сьогоднішнього дня більш точним перекладом слова буде не «мистецтво», а
«навик», «вміння». Навичка і вміння - завжди щось визначене, що
повторюється. Це спосіб вирішення завдань, процес отримання продукту. Його
завжди можна розділити на складові. («Роби раз, роби два, роби три ...») Ці
складові можна описати так, щоб інша людина могла їх відтворити і зробити
потрібну річ. Ось в цьому і полягає глибинна суть технологій. Вони завжди
записуються, їх приводять до стандарту і вдосконалюють. Технології
обов'язково можна перевести в інформаційну форму, відмінну від матеріального
втілення технологій. Технологію одержання сталі можна викласти на папері або
магнітній стрічці, і для цього не потрібна металургійна піч.[14, c.26]
Тому технологія завжди протистояла мистецтву творення. Твори
мистецтва, культури завжди унікальні, пов'язані з особистістю поета,
художника, скульптора, композитора, невіддільні від них. Їх не можна
відтворити в принципі.
Можна використовувати технології для того, щоб люди деградували, а
можна для того, щоб побудувати новий світ.
П’ята риса постіндустріалізму – гуманітаризація. Як влучно зауважив в
одній зі своїх лекцій Владислав Іноземцев, «доіндустріальний світ базується на
використанні людиною сил природи, на взаємодію людини і сил природи.

11. 11
Індустріальне суспільство спирається на взаємодію людини з перетвореною нею
природою, зі штучною середовищем, в яку входять засоби виробництва,
будинку, споруди, землеробство, тваринництво і т.п. Постіндустріалізм має в
якості свого стрижня різного типу технологічний вплив на взаємодію людей між
собою ».
Щоб пояснити наведену думку, можна взяти для прикладу Англію. На
початку ХХ століття в Англії у сфері матеріального виробництва (в
промисловості, в сільському господарстві, на транспорті, зв'язку, будівництві)
було зайнято 85% населення, і лише 15% у сфері послуг. Ці 15% у 1900-і роки
працювали в школах, у сфері державного управління, в університетах, в
лікарнях, ресторанах, пабах та інших закладах, як любили говорити в радянські
часи, «громадського харчування». У 1960-і роки співвідношення склало «55 до
45». Сьогодні - вже «25 до 75».[7]
Ще більш вражаючу статистику можна навести за останні тридцять років,
якщо взяти за приклад Сполучені Штати Америки, де сьогодні в сфері послуг,
фінансах і в мас-медіа зайнято чотири п'ятих активного населення! Чотири
п'ятих від усіх працюючих, якщо виключити з числа трудящих так званих
сезонних робітників і емігрантів. Вже сьогодні в Сполучених Штатах більше
70% внутрішнього валового продукту створюється не в сфері матеріального
виробництва, а у сфері послуг, мас-медіа та інформаційних технологіях.
Шоста тенденція – полісуб’єктність. Одночасно в постіндустріальному
світі йде стрімка інтеграція всіх основних видів діяльності: економіки, політики,
культури. Сьогодні вони зливаються в щось єдине, в універсальний потік
людської діяльності.[9]
Абсолютно самостійними суб'єктами історичного дії стали найбільші
транснаціональні корпорації, кожна з яких володіє доходами вище валового
внутрішнього продукту багатьох країн. Кожна ТНК сьогодні має в своєму
розпорядженні внутрішньою структурою політичної влади, відпрацьованим
законодавством і власною ідеологією, часто з тенденцією перетворення в
релігію.
Ось і полісуб'єктність. На відміну від старого доброго «Вчора» епохи
індустріалізму, сьогодні у світі діє безліч суб'єктів історичної дії, які стикаються
між собою, конкурують і взаємодіють. Вже можна сказати: «З нами воює
Америка» - тому що єдність часів індустріальної епохи кануло в Лету. Під
словом «Америка» можуть критися найрізноманітніші сили. Тепер ми живемо в
світі, розколотому на безліч частин, у світі мозаїчному і розділеному на клапті.

12. 12
Тепер у нас - не один світ, а безліч світів. Більш того, ці світи часом ставляться
до паралельних реальностей. Різні гравці існують ніби в різних всесвітах, у них -
різний час, різний погляд на історичні процеси. Вони і саму історію сприймають
неоднаково, виходячи з реальності, де ці суб'єкти існують.
Сьома риса постіндустріалізму - мережеве суспільство.
Сьогоднішній світ побудований як мережа. Цим він у корені відрізняється
від індустріальної епохи, де царював принцип ієрархічної піраміди. Це раніше
все було чітко: я - начальник, ти - підлеглий. Ось заводи, підпорядковуються
департаменту, а департамент входить до складу головного управління, а воно
підпорядковується Міністерству, а вже воно - прем'єр-міністру. А тепер ієрархія
руйнується. Вперше з часів кам'яного віку мережева організація стає панівною в
житті людства.[9]
Сьома риса постіндустріального порядку полягає в тому, що у ньому
мережева організація захоплює панівні висоти. Мережа охоплює економіку,
політику і культуру. І це - знамення того, що сам постіндустріалізм виступає не
як нова епоха, а як перехід з індустріальної ери в абсолютно новий світ.
Постіндустріалізм - смутний час на порозі абсолютно іншій стадії
людського розвитку. В цей смутний час світ живе не як органічне і гармонійне
ціле, а як мозаїка, як хаос, де різні фрагменти і уклади взаємодіють і борються
один з одним. Частини мозаїки не просто конкурують - вони іноді просто
заперечують один одного. [10]
У мережі головною дійовою особою стає активна особистість, навколо
якої формуються союзи і коаліції. Творець вибудовує навколо себе потрібну
структуру подібно до того, як композитор творить мелодію. Структури в
мережевому світі мінливі, вони не живуть довго. Змінюються завдання - і
розсипаються вчорашні союзи, і виникають нові. Структури в цьому світі
відіграють підлеглу роль, вони виникають і розпадаються з волі їх творця.
3. Сучасна поляризація світу
Аналізуючи історію розвитку світу та його сучасний стан, можна
визначити такі поняття як одно полярність, біполярність та багато полярність
міжнародних відносин. Однополярний світ можна охарактеризувати словами
В.В. Путіна: «Це світ одного хазяїна, одного центра прийняття рішень». Можна
помітити, що сучасний світ в цілому тяжіє до однополярності, яка
підтримується політикою американської адміністрації, що претендує на
провідну роль у світових справах.

13. 13
Біполярність має місце тоді, коли у світі існують два рівних центри сили,
два центри економічного або військово-політичного тяжіння, навколо яких
утворюється коаліція залежних або напівзалежних держав. Біполярність
притаманна здебільшого XX століттю, де така модель міжнародних відносин
відповідала періодам масштабної військової або військово-політичної
конфронтації між групами держав. Прикладами біполярності були дві світові
війни та холодна війна, яка породила західний і східний військово-політичні
блоки - НАТО і ОВД.
Багатополярність виникає тоді, коли в світі починає діяти кілька рівних з
точки зору економічного, політичного і військового потенціалу суб'єктів
глобальної політики. Такий тип міжнародних відносин притаманний відносно
спокійним історичним періодам.
Серед сучасних вчених і політиків не існує одностайної думки на рахунок
сучасної моделі міжнародних відносин.
Вже в кінці 1980-х рр.., Тобто з моменту закінчення холодної війни,
питання про зміну біполярності небудь іншою системою світового порядку став
одним з найбільш актуальних в науці і практичній політиці.
Ймовірно першим було припущення, що нова зовнішньополітична
конфігурація в Європі і світі буде носити багатополярний характер. На Заході до
такої перспективи ставилися з великою тривогою, згадуючи про трагічні уроках
історії першої половини XX ст. Про небезпеку реставрації європейської
багатополярності на початку 1990-х рр.. говорили, наприклад, тодішній прем'єр-
міністр Великобританії М. Тетчер і президент Франції Франсуа Міттеран. На
їхню думку, головним подразником європейської політики може стати об'єднана
Німеччина.
Скепсис щодо майбутнього Європи підтримували і заокеанські політики.
Зокрема, колишній державний секретар США Г. Кіссінджер вважав, що
майбутнє міжнародних відносин в Європі після закінчення холодної війни може
повернути до життя багатополярний образ європейської політики міжвоєнного
періоду XX ст., з його духом суперництва і ворожнечі. Говорячи про це,
патріарх американської дипломатії натякав на необхідність збереження
масштабної американської присутності в Європі, а отже, опосередковано
підтримував тяжіння до однополярності, по суті, керовану з Вашингтона
систему міжнародних відносин. Відомо, що в 1990-і рр.. ідея організації
міжнародних відносин на багатополярний принципах не отримала на Заході
широкої підтримки ні у фахівців, ні у політичних лідерів. Причиною були не

14. 14
тільки історичні побоювання, але і досить високий ступінь єдності західного
світу, що знаходиться на піку своєї економічної і політичної могутності.
Ідея багатополярного світоустрою знайшла благодатний грунт швидше
не в Європі чи США, а в Росії та інших, що не відносяться до західного світу,
країнах. У 1990-і рр.. одним з найбільш активних її прихильників був видний
російський державний діяч, історик і економіст Е.М. Примаков, який міркував
про організацію стратегічного альянсу Росії, Китаю та Індії на противагу впливу
Заходу. До числа країн, що активно підтримують принципи багатополярності,
можна віднести Китай, Індію, Бразилію та ін. Слід зазначити, що країни, котрі
підтримують ідею багатополярності, як правило, не є стратегічними
союзниками, в той час як однополярна концепція світу спирається фактично на
альянс держав.
Біполярна модель світоустрою не привертає до себе сьогодні серйозної
уваги ні фахівців-міжнародників, ні практиків світової політики.
Зійшовши з закінченням холодної війни з історичної сцени, дана схема,
очевидно, не має під собою достатніх підстав. Причиною є відсутність тієї
«точки кипіння», того рівня напруги в міждержавних відносинах, при якому
можна було б очікувати розламування світового простору по лінії принципових
геополітичних опозицій. [13]
Однополярна модель світового порядку з центром в США отримала
досить широку підтримку фахівців перш за все на Заході. Прихильниками
американського лідерства у світі, як відзначала російський дослідник Т.А.
Шаклеїна, були «фахівці у галузі міжнародних відносин з провідних наукових
центрів та університетів, насамперед таких, як Фонд Карнегі, «РЕНД
корпорейшн», Центр стратегічних та міжнародних досліджень (Вашингтон),
Джорджтаунський університет, Університет Джонса Гопкінса, Інститут Кейто,
фонд «Спадщина» і ряд інших». Американоцентричне бачення міжнародних
відносин було притаманне в 1993-2000-х рр.. політиці адміністрацій Б. Клінтона
та Дж. Буша молодшого. Клінтон явочним порядком встановлював у світі
американські цінності, а Дж. Буш молодший і зовсім почав перебудовувати
світову систему під потреби США як єдиної наддержави. Слід зазначити, що до
цих пір Європа в цілому підтримувала ідею американського лідерства у світі
почасти за звичкою жити під американською «парасолькою безпеки»,
успадкованою з часів холодної війни, почасти з об'єктивних підстав -
недостатньої розвиненості інструментів європейської зовнішньої політики і

15. 15
безпеки, а також непередбачуваної поведінки суміжних зі «старою Європою»
нових незалежних держав.
Разом з тим, на Заході існує хоча і менший за впливом, але досить
помітний табір противників ідеї американського домінування у світі. Вони
говорять про те, що світове лідерство накладає на США обтяжливі зобов'язання,
які можуть завдати шкоди або навіть зруйнувати позиції США в світі так само,
як це сталося з іншими країнами, включаючи і СРСР.
Одним з опонентів ідеї американської гегемонії є видатний дослідник,
помічник президента США Дж. Картера (1977-1981) з питань національної
безпеки 3. Бжезинський. На його думку, США надмірно захопилися вирішенням
проблем тієї частини Євразії, яка розташована між Європою та Далеким
Сходом. «Саме тут, - зазначав 3. Бжезинський, - США мають всі шанси сповзти
до конфронтації зі світом ісламу - і це в той час, коли розбіжності між
Америкою і Європою здатні призвести навіть до розпаду Північноатлантичного
альянсу. Станься те й інше - і американська гегемонія у світі опиниться під
загрозою ».
З критикою гегемонії США виступав в 1990-і рр.. і С. Хантінгтон. На
його думку, твердження американської моделі регулювання міждержавних
відносин, розпочатої в Європі, не сприяє зміцненню міжнародної безпеки, більш
того, розхитує ту однополюсну модель, яку США так вперто просувають.
Професор С. Сміт з університету Уельсу вважав, що у своїй глобальній політиці
США йдуть по невірному шляху, насаджуючи спрощений американський тип
демократії, в основі якого лежить формальне дотримання загального виборчого
права. Поширювана США модель демократії - це модель демократії для еліти,
коли зберігається великий розрив між нею і рештою населення країни, не
враховуються культурні та історичні традиції, а також прийнятність
американських цінностей і норм.[13]
Видається, що для міжнародної спільноти жорстко однополярна модель
устрою світу непридатна насамперед тим, що служить вона інтересам не
більшості суб'єктів світової політики, а єдиній наддержаві. Іншими словами,
світ, який регулюється одним центром влади - це світ монополіста, який формує
вигідні лише для себе умови існування. Зрозуміло, що в чистому вигляді така
модель міжнародних відносин сьогодні навряд чи можлива. Вона, якщо і має
право на існування, то тільки у вигляді формального верховенства лідера, поряд
з яким середні і малі країни зберігають право на гідні дивіденди в світовій
економічній та політичній системі.

16. 16
З вищезазначеного можна зробити висновок, що питання про те, якою
насправді є сучасна система міжнародних відносин - багатополярною,
однополярною або біполярною, - залишається невирішеним, а дискусія по
ньому - відкритою. Його рішення буде залежати насамперед від відповідності
оціночного критерію конкретної міжнародної обстановки.
Слід зауважити, що жоден з критеріїв не може бути ні до кінця надійним,
ні довгостроковим.
Якщо, приміром, в основу оцінки покласти критерій стратегічної ядерної
зброї, то сучасні міжнародні відносини стануть біполярними. Адже сьогодні, як
і за часів холодної війни, у світі існують дві провідні ядерні держави - США і
Росія. Їх ядерні потенціали важко порівнятиі з аналогічними можливостями
Великобританії, Франції і Китаю, не кажучи вже про Індію та Пакистан. Однак
у сучасному світі постає питання: чи являється ядерна зброя визначальним
чинником міжнародних відносин, тому ідея біполярності на його основі є
недостатньо обґрунтованою. Втім, ядерна зброя може стати принциповим
чинником міжнародних відносин, наприклад, в умовах ядерної кризи (схожого
на Карибську ракетну кризу 1962 р.). У цьому випадку міжнародна система на
деякий час придбає біполярний характер.[13]
Якщо ж в якості критерію виступить фактор військової сили як такої, то
світ може стати однополярним. У його центрі буде знаходитися США, які в
даний час витрачають на свою оборону більше, ніж десяток будь-яких інших
країн світу разом узятих. Помітний великий і якісний відрив США від своїх
основних конкурентів. Америка - єдина країна, що має в складі бойові літаки
п'ятого покоління, на черзі вступ в дію принципово нового типу озброєнь -
безпілотних бойових апаратів багатоцільового застосування, наявних лише у
США. Однак ідея військової переваги США в якості основи для однополярності
вступає в протиріччя з обмеженою роллю військової сили в сучасному світі.
Разом з тим зросла напруженість у міжнародних відносинах після 11 вересня
2001 р. підвищила роль військового чинника, особливо у відносинах по лінії
Захід - Південь. Не випадково, С. Хантінгтон вважав, що в періоди піків
конфронтації, наприклад після вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 р. або після
великих терактів в Європі і США, модель світу на деякий час стає
однополярною. [16]
Якщо ж в якості критерію використати економічний і науково-технічний
потенціал, то світова система може набути багатополярного характеру.

17. 17
Наприклад, можна говорити про триполярну модель світу, або існування,
як мінімум, трьох центрів світового економічного тяжіння. Це - США, Євросоюз
і Китай. Одним з авторів і активних поборників концепції «триполярного світу»
є американський політолог Ч. Купчан.
Зрозуміло, що основу світової економіки становлять США і країни
Євросоюзу. Причому лідерство в цьому тандемі належить США, що володіє
передовими позиціями в галузі інформатики та біотехнології, ряді інших
областей, але Європа поступово скорочує своє відставання, створюючи Америці
сильну конкуренцію в аерокосмічній галузі, загальному машинобудуванні та
рівні життя населення. Вельми потужну конкуренцію США починають
відчувати і в свята святих своєї гегемонії - фінансах. «Уолл-стріт, - зазначав
директор інституту США і Канади С.М. Рогов, - втратив роль одноосібного
лідера в світових фінансах, сьогодні за основними фінансовими показниками зі
Штатами зрівнялися лондонські і східноазійські біржі. Долар вже більше не є
єдиною світовою валютою, євро стає де-факто другої світової валютою ». Проте
загальна економічне лідерство США не підлягає ніякому сумніву, в першу чергу
тому, що Євросоюз - це поки ще не унітарна держава, а лише союз держав без
спільної конституції. Рівній же США країни в світі поки немає.
Разом з тим високорозвинені держави Старого і Нового світу "старіють",
перед ними стоять серйозні і поки ні в одній країні не вирішені проблеми
перевищення смертності над народжуваністю, збільшення числа осіб пенсійного
віку, скорочення числа молодих людей. Ці процеси ставлять під питання не
тільки майбутнє цих країн як світових економічних і політичних лідерів, а й
майбутнє як таке. Іншими словами, сьогодні в небезпеці опинився весь
культурний генофонд Заходу.
У цьому зв'язку зростає роль Китаю, як країни, що володіє зростаючим і
найбільшим за чисельністю населенням в світі і найбільш швидкозростаючою у
світі економікою. Завдяки його співпраці з Росією, швидко збільшується і
військова міць Піднебесної. В даний час політична та економічна уразливість
Китаю виявляється в тому, що ця країна відома світові насамперед своїми
кількісними показниками, в той час як якісні, науково-технічні можливості цієї
країни залишаються невисокими по відношенню не тільки до західних країн, але
і до Росії. Промислова продукція Китаю, навіть технічно проста, як правило, не
відрізняється високою якістю (за винятком товарів, випущених на території
Китаю іменитими західними брендами).[13] Нічим похвалитися Китаю і по
частині якості життя населення - воно там одне з найнижчих у світі. Таким

18. 18
чином, оцінка системи сучасних міжнародних відносин як триполярних є
цілком переконливою.
Якщо ж до названих трьох центрів впливу додати співтовариство
основних нафтовидобувних країн, які мають величезний вплив на світову
економіку і політику, то з'являться підстави назвати сучасні міжнародні
відносини багатополярними. Однак ця нова багатополярність не схожа на
класичну європейську багатополярність XIX-XX ст. Її головними відмінностями
є мультикультурність, взаємна залежність держав і глобальний розмах. Іншими
словами, мова йде про групову багатополярності, з одного боку, розколоту по
культурним ареалам, часом антагоністичних, з іншого, тісно пов'язану
економічно (західна техніка безглузда без арабської нафти). Принципово новим
тому може виявитися як процес, так і результат розвитку подібного типу
багатополярності.

19. 19
Висновки
Отже, можна сказати, що концепція «постіндустріального суспільства» є
своєрідною проекцією «індустріального суспільства». Спочатку теоретики
«постіндустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант
«індустріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Вони
почали критикувати «індустріалізм» за недостатність ціннісної орієнтації, за
технократизм. Белл характеризує систему «постіндустріалізму» п’ятьма
ознаками:
 перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;
 переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;
 провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці,
політиці і соціальній структурі суспільства;
 орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих
напрямів розвитку технології;
 прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці
процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних
життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.
Можна виділити сім основних тенденцій постіндустріалізму, а саме:
«економіка знань», глобалізація, віртуалізація, технологізація, гуманітаризація,
полісуб’єктність і мережеве суспільство.
На сьогоднішній день чітко не можна визначити тип міжнародних
відносин. Серед науковців та політиків не існує єдиної думки щодо моделі
сучасного світу. Одні бачать його однополярним, інщі – біполярним, треті –
мультиполярним.

20. 20
Список інформаційних джерел:
1. Иноземцев В.Л «Мегатренды мирового развития» — Москва, «Академия», 2000
2. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа,
противоречия, перспективы: учеб. пособие для студентов вузов. - М.: Логос,
2000. 304 с.
3. Питер Друкер «Новая постиндустриальная волна на Западе» — Москва,
«Академия», 1999 г.
4. М. Делягин «Мировой кризис. Общая теория глобализации» — Москва, 2003 г.
5. Пильтяй О., Постіндустріалізм і стратегія економічного розвитку. Режим
доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vknteu/2011_1/1.pdf
6. Скот Адамс «Будущее по Дильберту: процветание глупости в ХХI веке» (1997
г.)
7. Постиндустриализм. Общемировая тенденция или локальное явление? Режим
доступу: http://www.rusrand.ru/about/puls/puls_178.html
8. Максим Калашников «Постиндустриализм на свалке истории». Режим доступу:
http://trendclub.ru/blogs/chat/4804
9. Макси Калашников «Третий проект». Книга вторая: часть четвертая. Эпоха
перемен. Режим доступу: http://www.stormbook.ru/?
module=articles&c=articles&b=4&a=10
10. Максим Калашников «Старческий еврофашизм». Режим доступу:
http://www.globoscope.ru/content/articles/2858/
11. Ульрих Бек. «Что такое глобализация?» — Москва, «Прогресс-Традиция», 2001
г.
12. Институт динамического консерватизма. «Постиндустриализм: глобальная
иллюзия?». Режим доступу: http://www.dynacon.ru/content/articles/443/
13. Хмылёв B.Л.. Современные международные отношения: учебное пособие, 2010.
Режим доступу: http://uchebnik-besplatno.com/uchebnik-mejdunarodnie-
otnosheniya/tsentryi-vliyaniya-sovremennom.html
14. Ніколаєв Є. Постіндустріальний процес як виклик для інституту держави/ Євген
Ніколаєв //Політичний менеджмент. - 2008. - № 2. - C. 144-155.
15. Осадчая И. Постиндустриальная экономика: меняется ли роль государства
//Мировая экономика и международные отношения. - 2009. - № 5. - C. 31-43
16. Стеченко В. В. Теоретичні аспекти постіндустріального суспільства/ Стеченко
В. В. //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 4. - C. 13 - 22.
17. Суліма Є.М. Джерела глобальної соціальної нерівності та шляхи подолання
поляризації глобального суспільства //
http://studentam.net.ua/content/view/7338/97/