виступ Наталі Беліцер на семінарі Чорноморської миротворчої мережі

1. "Регіональні ідентичності: "природні"
та спроби штучного конструювання
Наталя Беліцер.
Інститут демократії імені Пилипа Орлика
Семінар Експертної ради Чорноморської миротворчої мережі
Київ, 22 вересня 2012 року

2. «Європа регіонів» як офіційний курс ЄС:
ЧОМУ?
Зазвичай пояснення полягають у меті досягнути більш
демократичного соціального устрою за рахунок:
 - загальної децентралізації
 - здійснення принципу субсидіарності (ухвалення
рішень на максимально низькому, наближеному до
громади, рівні)
 - надання більших можливостей
самоврядування/збереження самобутності
населенню тих регіонам, жителі яких мають
етнокультурні відмінності від мейнстріму у межах
національних держав

3. Офіційні інституції, відповідальні за
регіональну політику в Європі
 На рівні ЄС, це Комітет Регіонів (КР), заснований згідно рішенню
Маастріхтського Договору 1992 року: почав функціонувати у 1994
році
 Хоча формально КР є лише дорадчим органом, він відіграє
важливу роль, зокрема, при ухваленні рішень стосовно розподілу
коштів Структурного Фонду ЄС. Відповідно до принципу
субсидіарності, цей Фонд надає фінансову підтримку не
національним урядам, а безпосередньо регіонам, що мають
специфічні проблеми (сталого розвитку)
 Ефективність КР часто піддають критиці, проте дехто вбачає в
ньому рушійну силу майбутньої “Федеральної Європи”; є також
намагання зробити з нього другу палату Європейського
Парламенту. Повноваження КР розширені згідно положенням
Лісабонському договору
 Спеціальний орган існує і в Раді Європи – це Конгрес місцевих та
регіональних органів урядування (КМРОУ)
 Після започаткування КР, впливовість та дієвість КМРОУ значно
знизилися

4. Підтримка з боку “нових правих”
 Парадоксально, але намагання “поховати” національні держави,
створивши натомість “етно-регіональну Європу”, є провідною ідеєю
тих нових популістських правих сил, які виступають проти лібералізму
ЄС, соціально-орієнтованих державних політик, а також процесу
глобалізації, що загрожує збереженню та розвиткові “суто
європейських” культурних ідентичностей, існуючих переважно на
рівні розвинених, але невеликих за розміром країн та окремих
регіонів великих - таких, як Німеччина, Італія, Іспанія тощо.
 Така ідеологія, притаманна “Новим Правим” Франції, є
“демократичним варіантом Фортеці Європи”, що має рятувати себе
від культурного розмивання іммігрантами і заперечує необхідність
їхньої інтеграції, але аргументує це не расистсько-нео-фашистськими
гаслами, а необхідністю піклуватися про збереження етнокультурної
ідентичності і самих членів іммігрантських спільнот.

5. Трохи про «історію питання»
 Історично, регіональна (місцева, локальна) ідентичність
формувалася та існувала набагато раніше за «національну» - у
сенсі належності до спільноти, об’єднаної громадянством певної
національної держави
 Це стосується таких найпотужніших «гравців» у Європейському
Союзі, як Німеччина та Франція, також Іспанія та Італія
 Фактично, кожна сучасна європейська держава протягом
тривалого періоду формувала спільну національну ідентичність
шляхом «накладання» її на вже існуючі попередньо ідентичності
нижчого рівня (об’єднуючи таким чином баварців із саксонцями,
каталонців з андалузцями й т.ін.)
 У цьому сенсі, саме «національну ідентичність» як здійснення
проекту спільної ідентичності суб’єктів, які до того не тільки не
мали між собою нічого спільного, але часто й воювали і були
розділені бар’єрами ворожнечі, можна вважати штучно
«сконструйованою» порівняно з більш «органічними» місцевими
(регіональними) ідентичностями.

6. •Більшість дослідників погоджуються, що оскільки регіональні європейські
ідентичності є давнішими порівняно з “національними”, створювалися
більш органічно, природним шляхом (без тиску ззовні чи завдяки свідомим
зусиллям «зверху»), вони є вельми сталими, і деякі з них мають усі шанси
зберігатися й надалі, співіснуючи – а іноді й успішно конкуруючи –
з ідентичностями вищого порядку, такими як національна чи
загальноєвропейська
•Яскравим прикладом цього є «британська» та «англійська» ідентичності.
Перша з них, окрім усього іншого, має таку потужну складову, як ностальгія
за минулою величчю Британської Імперії; друга - все ще намагання
розвинути почуття спільності між окремими частинами нації, що
відрізняються за низкою ознак – етнічних, релігійних, мовних тощо
• Проте, після понад тисячі років заснування Англії, корнуельці все ще
почуваються корнуельцями; після семи століть підкорення Уельсу –
валлійці все ще валлійці; протягом трьох століть Акту про об’єднання з
Шотландією, шотландці залишаються шотландцями.

7. • Таким чином, мотиви та аргументація європейських правих
популістів, що виступають як проти «корумпованих та бюрократичних»
національних урядів, так і проти, на їхню думку, надто ліберальних та
Інклюзивних політик ЄС, базуються на гаслах повернення до
«коренів» та «істинно європейських» історичних традицій
• Але, якщо їхня позиція є більш-менш зрозумілою, намагання
очільників ЄС зміцнити, з одного боку, європейський «регіоналізм»,
а з іншого – максимально сприяти виробленню загальної
«пан-європейської» ідентичності, може бути вмотивоване не лише
задекларованими демократичними цінностями, а й більш
прагматичними причинами
• Головною з них є, мабуть, опір національних держав – членів ЄС -
виробленню єдиного курсу, єдиної політики ЄС як цілісної структури
в найважливіших питаннях зовнішньої та внутрішньої політики –
безпекової, оборонної, економічної, екологічної тощо.

8. Сучасна “євро-криза”: чи позначиться вона
на політиці регіоналізації Європи?
 Попередній період сталого та впевненого економічного
розвитку ЄС сприяв як прогресові у розвитку
загальноєвропейської ідентичності, так і зростаючому
взаєморозумінню між провідними інституціями ЄС та
регіональними лідерами, спільні зусилля котрих вели до
послаблення суверенітету європейських національних держав
 Ситуація суттєво змінилася після загострення безпрецедентної
кризи, зокрема, в зоні спільної валюти – Євро
 Хоча перспективи подолання цієї кризи та її вплив на
подальший перебіг подій всередині ЄС та за його межами
залишаються неясними - різні варіанти та сценарії ще тільки
виробляються та обговорюються, - не можна виключати
перегляду цілеспрямованої політики подальшої регіоналізації
Європи.

9. Можливі причини:
 Величезні кошти, що виділяє Європейською Комісією на
підтримку депресивних регіонів для вирівнювання
економічного потенціалу та соціальних стандартів всередині ЄС,
не дали очікуваного результату
 Глибока фінансова-економічна криза в деяких суб-державних
одиницях - саме тих, де був найвищий рівень фінансово-
економічної незалежності від центру (Іспанія, Італія)
 Зростаючі сепаратистські тенденції (Каталонія), що загрожують
політичною кризою на тлі економічної
 Суверенні національні держави виявилися надійнішими
партнерами у впровадженні політики “austerity”, спрямованої
на подолання кризи, ніж окремі регіони

10. Європейські регіональні ідентичності: приклади
Франція: «Корсиканська проблема»
 Населення Корсики (понад 260 000) складається з домінуючих
корсиканців (70%), міноритарної групи титульної нації (французи,
20%), і низки незначних за розміром іммігрантських спільнот
 Наявність окремого «корсиканського народу» ніколи офіційно не
визнавалося Францією; відповідно, корсиканська мова не має
офіційного статусу і не використовується в адміністративній чи судовій
практиці
 Така державна політика вже призвела до суттєвого послаблення
позицій корсиканської мови: згідно соціологічних досліджень, якщо у
1982 році 96% усього населення Корсики розуміли корсиканську мову,
а 85% регулярно нею користувалися, у 1995 році їх кількість
становила, відповідно, 81% і 64%; в останні роки занепад
корсиканської мови на користь французької, особливо серед молоді,
прискорився. Офіційної статистики з цього питання не існує

11. Конфліктність «корсиканського питання»
 Невизнання на законодавчому рівні регіональної корсиканської
ідентичності (природної та історичної) є постійним джерелом
серйозного внутрішньодержавного конфлікту і предметом
занепокоєння усіх французьких урядів незалежно від їх політичної
належності (як лівих, так і правих)
 Це протистояння має насильницьку природу і характеризується
проявами тероризму (різної інтенсивності) між 1971 та 1998 рр., на
Корсиці було здійснено 45 політичних вбивств; протягом двох років
(1995-1996) зареєстровано 1,172 терористичних актів з використанням
вибухових пристроїв
 Спроби як «мирного» розв’язання конфлікту шляхом надання Корсиці
спеціального самоврядного або автономного регіонального статусу
(соціалістичні уряди), так і жорсткі репресивні методи придушення
радикального корсиканського націоналізму/сепаратизму не досягали
успіху: головною перешкодою були положення Конституції Франції,
згідно яким існує тільки одна «нація» - французька, і тільки одна
офіційна мова.

12. Сучасний стан
 “Націоналістичні сили” Корсики поділяються на автономістів та
сепаратистів
 Друга група завжди мала мілітарну складову, яка вдавалася до
терористичних актів і вважає насильство єдиним способом досягти
незалежності
 Більшість населення не підтримує ані автономістів, ані
сепаратистів
 Хоча інтенсивність збройного насильства знижується, воно
залишається неподоланим, так само як і основні причини
конфлікту – потужний асиміляційний тиск на регіональну
(природну) ідентичність корсиканців
 Перспективи: подальший занепад власної ідентичності внаслідок
політичного устрою Франції; спротив з боку “національно
свідомих” корсиканців як постійне джерело конфлікту

13. Фінляндія: регіональна
ідентичність “Аландців”
 Протилежним (корсиканському) прикладом максимального
рівня захисту прав та етнокультурної ідентичності є жителі
Аландських островів – автономної провінції Фінляндії
 Історично, населення Аландів складалося майже виключно з
етнічних шведів: після невдалих спроб відокремитися від
Фінляндії і приєднатися до Швеції у 20-х роках минулого
століття, вони поступово виробили окрему “аландську
ідентичність”
 За низкою ознак і відповідно до власної само-ідентифікації,
аландці не є частиною шведомовного населення
(материкової) Фінляндії
 Зокрема, на відміну від останніх, аландцям значно менш
притаманне відчуття належності до спільної “громадянської
(фінської) нації”

14. Динаміка аландської ідентичності
 Величезний вплив на аландську ситуацію мало приєднання
Фінляндії до ЄС і наступне створення шенгенської зони
 Це фактично зліквідувало всі бар’єри між Швецією -
історичною батьківщиною аландців, та жителями
Аландських островів
 Згідно з оцінками фінських та аландських експертів і
високопосадовців, ідентичність населення островів стає все
більш шведською, а місцевий сепаратизм просто втрачає
всякий сенс, про що свідчать і результати регулярних
соціологічних досліджень
 Тому можна передбачити, що з часом окрема регіональна
“аландська ідентичність” поступово зникатиме внаслідок
відсутності потреб і причин її подальшого збереження

15. Регіональна ідентичність у межах Італії
 Загальновідомо, що за весь час, що минув після об’єднання потужних
італійських “міст-держав” і створення суверенної країни Італії (пізніше за
інших, лише у 1861 році ), формування міцної, єдиної “загально-італійської”
ідентичності так і не відбулося
 Основні регіональні ідентичності Італії, хоча й містять у собі дрібніші місцеві
ідентичності, розташовані на вісі “Північ – Південь”
 Відносини між двома основними регіонами доволі конфронтаційні,
характеризуються взаємною недовірою і взаємними звинуваченнями, що
лунають у виступах політиків та інтелектуалів
 Представники (заможніших, індустріально розвинених) північних регіонів
вважають південні відсталими, з нерозвиненим громадянським суспільством,
браком політичної активності і, водночас, прихильністю до комуністичної
ідеології, пануванням корупції, мафіозних структур тощо
 У свою чергу, на Півдні, політичних лідерів північних регіонів підозрюють у
володінні несправедливими перевагами, намірах домінування і нав’язування
своєї волі та своїх стандартів, без належної поваги до культурної самобутності
південних регіонів

16. Італія: феномен “Ліги Норд”
 В контексті італійських регіональних ідентичностей, феномен такої
політичної партії/руху як “Ліга Норд”, заслуговує на особливу увагу
 Найбільш виразною рисою ЛН вважається її небезуспішна спроба
конструювання нової колективної регіональної ідентичності – північно-
східної італійської етнічної “нації” під назвою “Паданія”
 Метою створення насправді неіснуючої етнічної ідентичності було
отримання права на самовизначення, тобто, відокремлення або,
принаймні, набуття високого рівня автономії
 Таким чином, діяльність ЛН була спрямована не тільки на ствердження
окремої етнічної ідентичності, а й на боротьбу з корумпованою
центральною владою, федералізацію та позбавлення необхідності
надавати підтримку зубожілим південним регіонам, які гальмували
подальший повноцінний розвиток “Паданії”
 Вдало використовуючи специфічні соціально-економічні характеристики
та культурні особливості регіону, ЛН перетворила їх на “етнічні маркери”,
що дозволило їй у 90-х роках минулого століття здобути значну
популярність і електоральну підтримку, зокрема, в католицьких
місцевостях, традиційно голосуючих за ХДП.

17. Пострадянські регіональні ідентичності
 “Нові регіональні ідентичності”, що нібито створюються на теренах
колишнього СРСР, часто не мають окремої суб’єктності, тобто,
наявності самобутньої етнічності, мови, культури тощо
 Якщо метою таких спільнот чи псевдо-державних сепаратистських
утворень є відокремлення від міжнародно визнаних країн та набуття
власного державного суверенітету, їх лідери вдаються до намагань
сформувати на відповідних територіях окремі спільноти на кшталт
“народів” або “націй” як передумови для легітимації вимог надати їх
населенням права на самовизначення
 Певною мірою, подібні зусилля нагадують політику італійської Ліги
Норд у 90-х роках
 Спільними рисами таких нових (сепаратистських) “регіональних
ідентичностей” є:
- ностальгія за радянським минулим
- радянська (тоталітарна) ментальність
- російськомовність

18. Придністров’я
 Яскравим прикладом конструювання такої штучної
регіональної ідентичності є самопроголошена
“Придністровська Молдавська республіка”
 Труднощі реалізації проекту “окрема Придністровська
ідентичність” полягають у наявності трьох основних етнічних
груп, приблизно однакових за розміром, кожна з яких має
власну етнічно споріднену державу (kin-state) і відсутності
географічної відокремленості від Молдови, а також
спільного кордону з Росією
 Тим не менш, наполегливі зусилля Придністровської
адміністрації протягом понад 20 років створити окрему
регіональну ідентичність, якщо й не увінчалися
переконливим успіхом, натомість здійснили певний вплив на
свідомість місцевих жителів, а також на низку закордонних
експертів та дослідників

19. Україна: “русинське питання”
 Наявність окремої русинської ідентичності залишається в
Україні болючим дискусійним питанням і конфліктогенним
фактором
 Існування такої регіональної ідентичності пов’язано з
історичним минулим краю, що перебував під юрисдикцією
різних держав та імперій, кожна з яких так чи інакше впливала
на формування самоідентифікації місцевих жителів
 Хоча у формуванні русинської ідентичності, окремої від
української, присутній потужний політичний чинник, цю
регіональну ідентичність навряд чи можна вважати повністю
штучною
 Під час перепису 2001 року, визнали себе “русинами” близько
10,000 жителів Прикарпаття; відомі випадки, коли члени однієї
й тієї ж родини ідентифікували свою етнічну належність по-
різному: як “русини”, “русини-українці”, та просто “українці”

20. Кримська регіональна ідентичність: ?
 “Да, крымская региональная идентичность существует,
но она пока трудно определяема. Прежде всего, в ней
можно выделить общие для всех (или почти всех) групп,
ценности – природы и культурного наследия…” (Учасник
експертного опитування, Сімферополь. 2012)
 Дійсно, дослідження, проведені Ольгою Духніч та мною
протягом минулого та поточного років, показали, що майже
всі респонденти демонстрували наявність “кримського” або
“місцевого” патріотизму, ідентифікували себе як “кримчан”,
“сімферопольців”, “севастопольців” і т.д.
 Проте, така ідентичність не є загальновизнаною чи спільною;
індивідуальні та групові уявлення про належність до
“кримчан” мають суттєві відмінності залежно від етнічного
походження, віку та часу проживання в Криму.

21. Кримська регіональна ідентичність:
різні версії та спільні риси
 Для кримських татар Крим є, безсумнівно, “Батьківщиною”, землею предків,
єдиною територією, де може зберігатися та розвиватися їх власна
етнокультурна ідентичність
 Аналізуючи відповіді, отримані від респондентів – росіян та ”слов’ян”, Ольга
Духніч дійшла висновку, що їх “регіональна ідентичність” має значною мірою
компенсаторний характер (втрата радянської ідентичності, відсутність
української, географічна та соціальна ізольованість, приділення великої ваги
пануванню у Криму російської мови як позитивному фактору)
 Молоді учасники фокус-груп значно частіше відчували у себе наявність і
кримської регіональної, і української (громадянської) ідентичності, ніж люди
старшого покоління
 Головним чинником, що об’єднує різні версії “кримської ідентичності”, є
любов до Криму, визнання його краси, природи, клімату та інших
привабливих рис
 Практично всі респонденти вважали кримську ідентичність відкритою та
інклюзивною (“кримчанином може стати кожний, хто проживає в Криму і
любить Крим”
 Чи можуть свідомі зусилля “зверзу” та ззовні стимулювати розвиток кримської
регіональної ідентичності в напрямку сепаратизму, залишається відкритим
питанням

22. ВИСНОВКИ
 У різних країнах Європи існують різноманітні варіанти
регіональної ідентичності; найбільш сталими є
“історичні”, тобто ті, що виникли набагато раніше
“національних”
 Регіоналізація Європи внаслідок політики Євросоюзу
призвела в деяких випадках до суттєвого розриву між
поняттями “регіон” та “ідентичність”
 Формуванню регіональної ідентичності сприяють такі
фактори, як географічна ізольованість, історичні
традиції, зовнішні обставини тощо
 Спроби штучного конструювання окремої регіональної
спільноти з кількох етнічних/етнокультурних груп не
мають перспективи (те саме, що насадження загальної
“радянської” чи “югославської” ідентичності)
 Стосовно Криму, в цьому контексті варто згадати роман-
антиутопію Василия Аксенова “Остров Крым”

23. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!