Управлінська діяльність

1. Кафедра військової підготовки офіцерів запасу
Організація управлінської діяльності
Тема №1:“ Основи управлінської діяльності командира підрозділу ”
Заняття 1 : “ Управлінська діяльність командира”
ЛЕКЦІЯ

2. ПИТАННЯ
1. Сутність та зміст управлінської діяльності командира. Організація
управлінської діяльності командира з врахуванням досвіду ООС (АТО).
2. Морально-психологічні аспекти управління навчально-бойовою та
бойовою діяльністю підрозділу.
ЛІТЕРАТУРА
 Наказ Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 27.04. 2018 р. № 173 “ Про
затвердження Настанови з морально – психологічного забезпечення підготовки та застосування
ЗС України ”.
 Бондарев Г.“Військове навчання та виховання”. Навчально-методичний посібник. – Х.,ФВП,
2015;
 Підготовка офіцерів запасу Сухопутних військ: ч.1. Морально-психологічне забезпечення в
частинах (підрозділах) : підручник / Стаховський О., Бондарев Г., Крутиков О. - Х.: ВІТВ НТУ
ХПІ, 2020.
 Психологія управління. Подоляк Я. – Х. 2004.
 Варій М., Козяр М., Військова психологія і педагогіка: Посібник/За заг. ред. М. Варія. - Львів:
2003.
 Коупленд Н. Психология и солдат .1997.

3. Історичні засади науки управління
Кожна держава на кожному етапі свого розвитку мала свої особливості
управління суспільством . Для цієї мети використовувались різноманітні
інститути влади та велика кількість управлінського персоналу:
- Шумерська держава ( 5000 р. до н.е.)
- Єгипет ( 3000 – 2800 р. до н.е.)
- антична Греція ( Сократ – принципи універсальності управління,
Платон – форми державного управління - “Держава”, Аристотель)
- середньовіччя ( засновник європейської системи управління Н. Макіавеллі –
“Государь”)
- 18 – 19 ст. (А. Сміт, Р.Оуен ,Ф.Тейлор)
- основою сучасного управління в Європі вважається гуманістичні принципи
управління Т.Баті ( Чехія).

4. Сутність та зміст управлінської діяльності командира.
Організація управлінської діяльності командира з
врахуванням досвіду ООС (АТО).
Радянська управлінська культура, яка і досі залишається пануючою в українському суспільстві. На
противагу наведеним культурам її характерними рисами були не отримання спеціальної управлінської освіти, а
набуття ґрунтовного управлінського досвіду разом з особистою відданістю тим, хто вас рекомендував.
Відбувалася своєрідна канонізація принципу ― начальству видніше, який сковував ініціативу та волю людей.
Цю культуру відрізняли висока ефективність і результативність в екстремальних умовах і відносно низькі
результати у повсякденних умовах.
1
Європейська управлінська
культура займає проміжну
позицію між американською та
японською культурами. З одного
боку, європейці мають школи
бізнесу та центри підвищення
кваліфікації з управління, як
американці, але в значно меншій
кількості. З іншого боку,
управління як вид діяльності, якій
треба навчатися, у переліку
кар’єрних переваг не перебуває на
дуже високому рівні.
Американська управлінська
культура розглядала
управління як спеціалізований
вид діяльності, а менеджер був
професіоналом, який має
фахову освіту (найчастіше на
додаток до інженерної,
юридичної, економічної тощо).
Концепція японського
менеджменту передбачала
підготовку керівників насамперед
за допомогою досвіду. Керівники
різного рівня цілеспрямовано
проходили через ланцюжок зміни
посад у різних підрозділах фірми.
Під час цього відбувалося
навчання не лише справі, а й
мистецтву людських відносин. У
керівників поступово розвивалися
і культивувалися необхідні управ-
лінські якості.
Історія розвитку науки управління

5. На початку ХХІ ст. для управлінської думки характерні
такі тенденції розвитку:
• професіоналізація науки управління;
• практична спрямованість сучасного розвитку науки управління;
• орієнтація на кількісне збільшення, багатошаровість управлінського
апарату, посилення диференціації управлінської праці;
• посилення технічної оснащеності та технологічне ускладнення
управлінської праці;
• орієнтація на людину як на найвищу цінність усього процесу управління.
 В сучасних умовах під сутністю управління розуміють:
• вплив на об’єкт із чітко визначеною метою або це механізм досягнення мети;
• керівництво таким специфічним об’єктом управління як люди, тому необхідні
знання і урахування не тільки об’єктивних, а й суб’єктивних факторів управління;
• виконання певної сукупності специфічних видів діяльності, які називають
управлінськими функціями (планування, організація, мотивація, контроль);
• процес прийняття і реалізації управлінських рішень;
• процес переробки і вироблення інформації, процес комунікацій, що пов’язує
воєдино всі складові системи управління.

6.  Військове управління – це спрямований вплив командира на особистість
воїна, військовий колектив або окремі соціально-психологічні процеси, що
відбуваються в ньому, з метою зміни їхнього стану або надання їм нових
якостей, що сприяють реалізації вирішення і досягнення поставлених цілей.
Військове управління
 Психологія військового управління – це робота з військовослужбовцями,
залученими до різних систем: «людина-машина», «людина-зброя», «особистість -
колектив» тощо. Найбільший інтерес являє аналіз системи «особистість керівника –
військовий колектив».
Головною метою управління підрозділами і частинами є підтримка на
необхідному рівні бойової та мобілізаційної готовності

7. навчально-бойове виховне
військово-технічне службово-розпорядче
адміністративно-
господарче
контрольно-виконавче
Завдання управління

8. Колективна (групова)
(існують завдання,
для вирішення
яких необхідна колективна
думка)
Одноособова
(передбачає прийняття
рішення персонально
командиром. За це
рішення він несе
відповідальність)
Комбінована
(відповідальність однаково
несуть і органи, які видали
наказ, і ті, хто втілює його
на місцях)
Форми управління повсякденною діяльністю
підрозділів

9. Методи управління
організаційно-розпорядчі морально-психологічні
демократизація міжлюдських відносин
пропаганда та агітація поставлених
завдань
стимулюванням діяльності підлеглих
спадкоємність традицій
організаційні
економічні
розпорядчі
правові

10. Бойовий досвід, який отримують ЗС України в
ООС (АТО) на Сході України, виявив:
• розмаїття видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії;
• неалгоритмічний, творчий характер діяльності, що здійснюється за
умов нестачі інформації та за умов мінливої, суперечливої
обстановки;
• яскраво виражену прогностичну природу вирішуваних
управлінських завдань;
• визначну роль комунікативної функції;
• психічну напруженість, що спричинена високою відповідальністю
за МПС особового складу підрозділу.

11. 2 Морально-психологічні аспекти управління навчально-
бойовою та бойовою діяльністю підрозділу
Психологія управління – галузь психології , яка вивчає психологічні
закономірності управлінської діяльності.
 Управління МПЗ повсякденною життєдіяльністю підрозділів у спрощеному розумінні
(від англ. мanage ‒ управляти) – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи
працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей.
 Планування МПЗ повсякденною життєдіяльністю підрозділів передбачає виконання таких
дій:
- діагностична постановка завдань;
- прогнозування його результатів;
- моделювання та науково-теоретичне обґрунтування взаємовідносин суб’єктів МПЗ;
- структурування змісту складових МПЗ;
- конструювання форм і методів МПЗ (безпосередньо планування);
- визначення способів контролю й оцінювання ефективності МПВ.
 Організація МПЗ повсякденною життєдіяльністю підрозділів – це діяльність щодо
розподілу функцій, налагодження зв’язків, координації дій усіх учасників процесу МПЗ,
тобто організація МПЗ – це підбір і розстановка сил, засобів, технологій, підготовка та їх
застосування.
 Мотивація полягає у спонуканні суб’єктів МПЗ до діяльності для досягнення цілей
навчально-виховного процесу, а також особистих цілей. Це таке регулювання стимулів, що
спонукають особовий склад, за яких виникає бажання діяти в інтересах МПЗ, сприяти
досягненню поставлених цілей та потреб особистості.

12.  Для задоволення потреб щодо поваги:
• пропонувати підлеглим змістовнішу роботу;
• забезпечувати їм позитивний зворотний зв’язок з досягнутими результатами;
• високо оцінювати результати, яких досягли підлеглі;
• залучати підлеглих до формулювання цілей і вироблення рішень;
• делегувати підлеглим додаткові права і повноваження;
• просувати підлеглих на посадах.
 Для задоволення соціальних потреб необхідно створювати
такі умови:
• дати таку роботу, яка дає змогу підлеглим спілкуватися;
• створити дух єдиної команди;
• спілкування з підлеглими;
• не намагатися знищити неформальні групи, що склалися, якщо вони не - погіршують
обстановку в команді;
• створювати умови для соціальної активності підлеглих за межами колективу.
 Для задоволення потреб у самовираженні:
• забезпечувати підлеглим можливості для навчання, які б дали змогу повністю
використовувати їх потенціал;
• дати підлеглим складну роботу, яка вимагає максимальної самовіддачі;
• сприяти розвитку у підлеглих творчих здібностей.

13. Для ефективного управління МПЗ його керівнику потрібні
наступні якості:
• здатність відчувати проблеми;
• мобільність та гнучкість мислення;
• здатність до аналізу і критичного оцінювання дій;
• творче осмислення накопиченого досвіду;
• сприйнятливість ідей товаришів по службі.
Характерні риси, які повинні мати офіцери, що виконують завдання МПЗ, можна
умовно поділити на три групи:
• Якості керівника-лідера (компетентність та особисті якості керівника).
• Організаторські якості (діловитість, комунікативні та виконавські якості тощо).
• Регулятивні якості (розпорядливість, об’єктивність, справедливість, висока
вимогливість у поєднанні з турботою про людей тощо).
У керівництві бойовою діяльністю воїнів виділяють три основні етапи:
• Формування готовності підрозділу до бою.
• Підтримання бойової цілеспрямованості й активності особового складу в ході
ведення бойових дій.
• Відновлення боєздатності.

14. Прийоми і засоби управління (впливу)
діяльністю підлеглих:
– наказ;
– вимога;
– вказівки;
– роз’яснення мети і значущості бойових дій;
– своєчасне уточнення завдань в ході бою і постановка додаткових
завдань.
 Для успішного управління бойовою діяльністю необхідні:
• Правильне з’ясування командиром завдання, яке поставлене старшим
начальником.
• Об’єктивна оцінка обстановки, стан своїх військ і військ противника.
• Визначення ймовірного розгортання подій.
• Прийняття рішення, що передбачає найбільш раціональне використання
своїх сил і умов обстановки.
• Організація і стимулювання підготовчої роботи і практичного виконання
рішення.
• Контроль і внесення коректив у процес діяльності особового складу.
• Підбиття підсумків і відновлення боєздатності після проведеного бою.

15. Важливим методом управління є створення стимулюючих виконання
бойового завдання умов: забезпечення раптовості й несподіваного
удару по ворогу, різке посилення інтенсивності вогню, підвищення
темпу просування.
 Зміст цієї роботи містить:
а) на першому етапі: стимулювання спонукальних мотивів виконання
поставленого завдання; підтримання бойового настрою підлеглих, їх
індивідуальних і колективних установок на вмілі і самовіддані дії в бою;
б) на другому етапі: використання морально-психологічного впливу
справедливості цілей воїна – слова й особистий приклад, сильний
вогневий удар по противнику, успіх бою;
в) на третьому етапі: збереження високої організованості і дисципліни,
морального і психологічного стану особового складу.

16. Командири підрозділів, які виконують службові завдання в екстремальних
умовах сучасного бою, мають володіти певними особистими якостями, які
сприяють поетапному логічному мисленню у виробленні управлінського
рішення в бойових умовах.
Стресостійкими характеристиками керівника є
• висока компетентність у професійній діяльності;
• уміння обґрунтувати поставлені цілі і примусити підлеглих вірити в необхідність
їх досягнення;
• високий рівень правосвідомості, соціальної відповідальності;
• стійка адекватна самооцінка;
• уміння управляти собою, своїми емоціями;
• здатність до вольового акту;
• здатність зберігати психічну стійкість в екстремальних умовах;
• завзятість у подоланні труднощів;
• уміння гнучко і швидко використовувати знання і видозмінювати доведені до
автоматизму дії відповідно до обстановки, що склалась;
• здатність успішно діяти в умовах дефіциту часу, відволікаючих чинників;
• уміння об’єктивно оцінити дії підлеглих;
• наявність лідерських (організаторських) здібностей;
• володіння широким спектром стилів поведінки в конфліктних ситуаціях;
• здатність знаходити необхідні оригінальні рішення;
• уміння критично аналізувати ситуації;
• уміння прогнозувати хід сучасного загальновійськового бою.

17. Досвід ведення сучасних війн і локальних конфліктів закріпив деякі
способи, що сприяють прийняттю самостійних бойових рішень
командиром підрозділу.
1. Постійний наказ на діяльність і прийняття рішень.
2. Наказувати потрібно ЩО зробити, а не ЯК зробити.
3. Командир відповідає не за наслідки прийнятого рішення, а за
недоліки в підготовці його прийняття.
Потужний вплив сучасного загальновійськового бою на психіку командирів
підрозділів передбачає урахування психологічних особливостей управлінської
діяльності в бойових умовах, створення ефективної системи психологічної допомоги
командирам підрозділів у вигляді комплексу заходів психологічного забезпечення
керівного складу в передбойових та бойових умовах.
 Для цього слід сконцентрувати увагу на трьох напрямах:
 психологічна підготовка командирів підрозділів у процесі спеціального
навчального курсу (теоретичні аспекти і практичні психотренінги);
 психологічна підготовка під час повсякденної навчально- бойової діяльності;
 психологічна практика під час виконання реальних навчально-бойових завдань,
максимально наближених до екстремальної ситуації сучасного бою, але з найменшим
обсягом завдань і відповідальності, під безпосереднім контролем досвідчених
психологів-консультантів.

18. Висновок
Отже, головною метою управлінської діяльності в системі МПЗ є
забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності
керованого військового колективу задля вирішення поставлених
перед ним завдань. Продуктом управлінської діяльності є
управлінські рішення та практичні дії, необхідні для
функціонування організації в потрібному режимі.
Головним завданням керівників в системі МПЗ є загальне управління
процесом функціонування та розвитку цієї системи. Специфіка
їхньої діяльності полягає в тому, що вони впливають переважно
на офіцерський склад, який безпосередньо вирішує завдання
управління. Під час цього керівники зосереджують увагу на
прийнятті рішень з усіх найважливіших принципових питань
МПЗ, здійсненні підбору, розстановки, навчання та виховання
кадрів.

19. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!