Щороку 22 січня, у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, Україна відзначає День Соборності. Злука задекларувала об’єднання українських земель в одній державі та продемонструвала соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини.

2.  Щороку 22 січня, у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та
Західно-Української Народної Республіки, Україна відзначає День Соборності. Злука
задекларувала об’єднання українських земель в одній державі та продемонструвала
соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та
Наддністрянщини.
 Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою
передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Незалежність і суверенність –
запорука існування нації.
 До Дня Соборності України представлено онлайн-виставку, на якій освітлені історичні
події періоду Української революції 1917–1921 років за матеріалом Національного
інституту історичної пам'яті «22 січня – День Соборності і першого проголошення
української державності у ХХ столітті», а також видання з фондів Науково-технічної
бібліотеки Національного університету харчових технологій.
2

3.  22 січня Україна відзначає День Соборності і День Першої Незалежності.
Акт став логічним завершенням боротьби українців за незалежність, а й про цілу
низку визначальних для державотворення історичних подій ХХ століття:
 22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки;
 22 січня 1919 року – проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і
Західно-Української Народної Республіки;
 15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України;
 30 червня 1941 року – проголошення Акта відновлення української державності;
 16 липня 1990 року – ухвалення Декларації про державний суверенітет України;
 1 листопада 1918 року – день “Листопадового чину”, українського повстання у Львові,
за результатами якого постала Західно-Українська Народна Республіка;
 1 грудня 1991 року – Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта
проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.
3
ОСНОВНІ ДАТИ ТА ПОДІЇ

4. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 22 січня 1918 року перший український парламент –
Українська Центральна Рада – Четвертим універсалом
проголосив незалежність Української Народної Республіки.
 Текст IV Універсалу датований 22 (9) січня 1918 року.
Ухвалили його вночі 24 (11) січня 1918 року на засіданні
Малої Ради Української Центральної Ради. Документ містив
чотири головні напрями: проголошення самостійності
Української Народної Республіки; доручення Раді Народних
Міністрів укласти мир з Центральними державами;
оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією;
декларування основ внутрішнього соціально-економічного
будівництва й окреслення заходів для припинення війни з
Центральними державами.
 Перед проголошенням IV Універсалу виступив голова
Української Центральної Ради Михайло Грушевський.
Голосували за документ поіменно: “за” було 39, “проти” – 4,
“утрималось” – 6 осіб.
4

5. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 1 листопада 1918 року постала Західно-Українська Народна
Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання
Наддніпрянської України з Наддністрянською.
 Делегація від ЗУНР розпочала переговори з гетьманом Павлом
Скоропадським, а згодом продовжила їх з Директорією УНР. Їх
наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові
“передвступного” договору між УНР і ЗУНР про злуку обох
республік в одну велику державу.
 А 1 грудня 1918-го представники обох урядів у вагоні на станції
Фастів підписали «передвступний договір». У ньому зобов’язалися
найближчим часом довершити злуку УНР і ЗУНР «в одну державну
одиницю».
 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові
(нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла
ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну
державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували
делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.
5

6. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в
урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки
УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу.
 У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема,
відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями
одірвані одна від одної частини єдиної України –
Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина,
Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
 Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали
кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська
Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже
одностайно був ратифікований Трудовим конгресом
України.
6

7. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 За законом “Про форму влади на Україні” від 28 січня
1919 року голова Української національної ради ЗУНР
Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР.
 ЗУНР отримала нову назву Західна область Української
Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася
територіальна автономія.
 Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева.
 Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина
Цегельського призначили першим заступником міністра
закордонних справ УНР.
 Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі
створенням єдиної української держави повинні були
Установчі збори.
 Утім, завершити цей процес завадила окупація українських
земель.
7

8. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 У лютому 1919 урядові установи УНР змушені були залишити Київ,
який зайняли більшовики. Згодом більшу частину Західної області
УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські,
Закарпаття відійшло Чехословаччині.
 Незважаючи на це, дата 22 січня 1919-го стала символом
демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній
державі. А ідея соборності – визначальною для наступних борців за
незалежність України.
 В роки радянського тоталітарного режиму проголошення
незалежності УНР і День Соборності не відзначалися.
Із утвердженням влади російських більшовиків ці “контрреволюційні
свята” стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання
УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної
України й українська політична еміграція в країнах Європи й
Америки.
8

9. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 Перше масштабне відзначення свята Соборності відбулося
22 січня 1939 року в Карпатській Україні в місті Хусті.
Закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на
з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про
приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки
зі столицею в Києві.
 Це була найбільша за 20 років перебування краю у складі
Чехословаччини демонстрація українців. Для участі в ній до
столиці Карпатської України з’їхались понад 30 тисяч осіб.
9

10. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
 21 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших у
Центрально-Східній Європі масових акцій – «Живий ланцюг» –
як символ єдності східних і західних земель України. Вона була
приурочена 71-ій річниці Акта Злуки.
 За неофіційними підрахунками, учасниками «Живого ланцюга»
було від одного до трьох мільйонів людей. Узявшись за руки, вони
створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів
до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед
комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному
режимові. 30 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР
і відновлення незалежної України.
 Кожного року українці підтримують традицію «живого ланцюга»
в різних містах, що символічно демонструють всьому світу нашу
державну єдність!
10

11.  Офіційно в Україні День Соборності відзначають з
1999 року.
 Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике
політичне та історичне значення об'єднання
Української Народної Республіки і Західноукраїнської
Народної Республіки для утворення єдиної (соборної)
української держави…» згідно з Указом Президента
України Л. Д. Кучми «Про День Соборності України»
за № 42 від 21 січня 1999 року.
11

12. Бойко, О. Д. Історія України : підручник / О. Д. Бойко. – 7-ме вид., стер. –
Київ : Академія, 2018. – 720 с.
Попередні видання «Історії України» О. Д. Бойка запам’яталися студентам і набули
популярності у вищій школі як навчальні посібники. У них приваблювали компактність і
лаконічність тексту, концептуально-смислова самодостатність, аналітичність,
системне, науково коректне мислення автора, розкуте і тактовне слово. Нині це
видання має статус підручника. При його підготовці уточнено багато формулювань,
розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів. їх викладено в єдностях
і суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням зумовленості вчинків
історичних постатей. Проаналізовано і сучасні політичні, соціально-економічні, духовні
процеси і тенденції до середини літа 2014 р.
ВИДАННЯ З ФОНДІВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ БІБЛІОТЕКИ

13. Історія України : навч.-метод. посібник / Н. М. Левицька, В. О. Колосюк,
С. Б. Буравченкова та ін. ; за ред. Н. М. Левицької ; Національний
університет харчових технологій. – Київ : Кондор, 2015. – 336 с.
Висвітлюються події вітчизняної історії з найдавніших часів і донині з урахуванням сучасних
досягнень історичної науки. Лекційний матеріал поданий у компактному, лаконічному викладі,
легкому для сприйняття. Водночас історичні події висвітлено у науково-конкретній формі,
розширено та конкретизовано аналіз окремих подій та фактів. Велика увага приділяється
сучасним політичним, економічним, духовним процесам і тенденціям. Важливою складовою
методичної частини є рекомендації до семінарських занять, завдання для самостійної роботи
студентів, рекомендації до підготовки рефератів та їх тематика, контрольні питання та
тестові завдання, список рекомендованої літератури, історична хронологія, термінологічний
словник.
13

14. Нартов, В. В. Історія України з давніх-давен до сьогодення / В. В. Нартов. –
Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2006. – 352 с.
Походження слов'ян, поява і формування українського етносу, належність спадщини Київської
Русі, діяльність князя Олега, Б. Хмельницького, П. Дорошен ка. I. Виговського, І. Мазепи, С.
Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери та багатьох інших постатей, роль та значення
українського козацтва, Гетьманщини, Запорозької Січі, російського та австрійського періодів в
історії України, українсько-московські (російські) та українсько-польські відносини, діяльність
ОУН-УПА, радянський період нашої історії, розвал СРСР та виникнення суверенної України,
осмислення проблем 15-річного розвитку країни в умовах незалежності - ось далеко не повний
перелік тем, яких торкається автор в своїй книжці.
14

15. Світлична, В. В. Історія України : навч. посібник / В. В. Світлична. –
4-е вид. – Київ : Каравела, 2006. – 400 с.
Огляд історії України подається з позицій сучасної концепції вітчизняної історії у
відповідності з навчальною програмою курсу. В організації самостійної роботи з
посібником допоможуть наведені в кожному розділі фрагменти фактологічно цінних
документальних джерел. Стиль викладу матеріалу та його композиція сприяють
ефективнішому засвоєнню студентами матеріалу при відсутності безпосередніх
контактів з викладачем. Вправи з відповідями на них дають можливість здійснювати
самооцінку та самоконтроль у процесі навчання.
15

16. Політична історія України: ХХ століття : у 6-ти т. Т. 2 : Революція
в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1920) / авт. :
В. Ф. Верстюк, В. Ф. Солдатенко; Ред. В. Ф. Солдатенко. – Київ :
Генеза, 2003. – 488 с.
Другий том присвячений подіям революційної доби - 1917-1920-х років. На широкій
документальній основі відтворено складні, суперечливі процеси здійснення соціальних і
національно-визвольних революцій, що склали стрижень життя і розвитку нації,
розкрито пошук теоретико-правових моделей національно-державної організації та
результати спроб їх втілення у суспільну практику. На основі порівняльного аналізу
головних напрямів державотворення, запровадження різних форм політичних систем
з'ясовано домінантні орієнтації українства, що виявились визначальними для всього його
наступного історичного поступу.
16

17. Історія України : навч. посібник / В. Баран, Я. Грицюк, О. Зайцев та ін. ;
за ред. Ю. Зайцева. – 2-е вид., зі змінами. – Львів : Світ, 1998. – 488 с.
Серед видань, присвячених історії України, пропонований читачеві навчальний посібник
вирізняється як одна з перших спроб глибокого осмислення історичного минулого України з
позицій досягнень гуманітарних наук кінця XX ст. Піддаючи належне давній історії, автори
все ж основну увагу зосереджують на висвітленні подій і явищ XX ст., зокрема його другої
половини (виклад подій у книзі завершено президентськими виборами 1994 р.). Видання
позбавлене як стереотипів застійних часів, так і новітніх "патріотичних міфів", послідовно
і всебічно висвітлює історію української державності, героїчно? і трагічної боротьби за її
утвердження, історію формування українського народу, його перетворення у сучасну націю.
17

18. Полонська-Василенко, Н. Д. Історія України : у 2-х т. Т. 2 : Від середини
XVIІ ст. до 1923 р. / Н. Д. Полонська-Василенко. – 3-є вид. – Київ :
Либідь, 1995. – 606 с.
Цей загальний нарис національної історії свого часу був підготовлений як підручник для вищих
шкіл. Висвітлюється передусім політична історія України, багатовікова боротьба її народу
за власну державність. Подаються огляди економічного життя, соціальних відносин,
розвитку культури, церкви тощо. У вступній статті подаються відомості про нелегкий
життєвий і творчий шлях дослідниці, ім’я якої довгі роки замовчувалося. Другий том
оригінального дослідження української історії висвітлює період від середини ХУП ст. до
початку 20-х років нашого століття.
18

19. Нагаєвський, І. Історія Української держави двадцятого століття /
І. Нагаєвський. – Київ : Укр. письм., 1994. – 413 с.
Книга доктора Ісидора Нагаєвського, написана в еміграції, висвітлює події в Україні
часів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії (1917-1921 рр.). На основі
документів, свідчень сучасників, на тлі тогочасних подій в Європі автор розгортає
картину боротьби за державність України в усій її складності і суперечливості. Думка
автора полягає в тому, що Україна могла стати незалежною державою ще тоді.
Друкується за сучасним правописом, зберігаються мовностилістичні особливості
оригіналу. Для найширших кіл читачів.
19

20. Субтельний, О. Україна : історія / О. Субтельний. – Київ : Либідь, 1991. –
510 с.
Книга професора Йоркського університету в Торонто (Канада) українця за походженням Ореста
Субтельного визнана на Заході кращим популярним викладом історії України англійською мовою.
Дещо незвична для нашої аудиторії, вона викличе інтерес передусім нетрадиційною концепцією
української історії, прагненням автора до наукової об'єктивності, неупередженістю позиції,
зваженістю оцінок, а головне – своєю наскрізною ідеєю – ідеєю національного відродження
України. Для істориків, а також усіх, хто цікавиться проблемами історичного минулого України.
20

21. Кондратюк, В. О. Українська революція: здобутки і втрати в
державотворчих змаганнях (1917-1920 рр.) : навч. посібник /
В. О. Кондратюк, С. Б. Буравченкова ; М-во освіти України. –
Київ : Стилос, 1998. – 280 с.
Широке відзначення 80-річчя української революції, складні державотворчі
процеси сьогодення зумовили особливо високий суспільний інтерес до подій і
уроків 1917-1920 pp. в Україні. Пропонований увазі читачів навчальний посібник
узагальнює новітні досягнення наукових розвідок, методичних розробок,
історико-документальних та художніх публікацій з цієї ключової проблеми
історії української державності. Розрахований на викладачів, студентів вищої
та спеціальної школи, широкий читацький загал.
21

22. Українська Центральна рада : документи і матеріали : у 2-х т. Т. 1 : 4
березня -9 грудня 1917 р. / В. Ф. Верстюк, О. Д. Бойко, Ю. М. Гамрецький,
Г. М. Михайличенко ; НАНУ, Ін-т історії, Центр. держ. архів. – Київ :
Наукова думка, 1996. – 594 с.
У першому томі збірника подаються протоколи засідань і сесій Української Центральної ради й
Малої ради, а також протоколи Генерального секретаріату. Публікуються I, II, III Універсали,
постанови, меморандуми, законопроекти, декларації, звернення, циркуляри – всього 250
документів УЦР, датованих 4 березня – 9 грудня 1917 р.
22

23. Українська Центральна рада : документи і матеріали: У 2-х т. Т. 2 :
10 грудня 1918 р. - 29 квітня 1918 р. / В. Ф. Верстюк, О. Д. Бойко,
Ю. М. Гамрецький, Г. М. Михайличенко ; НАНУ, Ін-т історії, Центр.
держ. архів. – Київ : Наукова думка, 1997. – 426 с.
У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української
Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату. Публікуються
IV Універсал, текст Брестського мирного договору, закони УНР, декларації, звернення,
циркуляри – разом 170 документів, датованих 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р.
23

24. Сергієнко, П. П. Соборна Україна. Від ідеї до життя / П. П. Сергієнко. –
Київ : Знання, 1993. – 64 с.
Аналізується зміст поняття «соборність». Простежується розвиток ідеї соборності на різних
історичних етапах. Розглядаються шляхи розбудови соборної України у сучасних умовах.
24

25. Олесіюк, Т. Соборна Україна. Наукові розвідки і спомини / Т. Олесіюк. – Київ :
Укр. Видав. Спілка, 2004. – 640 с.
Перше видання в незалежній Україні творчої спадщини члена Центральної Ради Тимоша Олесіюка.
Збірник вміщує його наукові розвідки, спомини, що друкувалися раніше в діаспорі, та виїмок
листування.Видання Центру українознавства Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка розраховане на всіх, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби українського
народу в 1917–1921 роках. Т. Олесіюк з 1917 по 1918 рік був членом Центральної Ради від Холмсько-
Підляської фракції. У 1945—1947 роках був членом екзильного уряду УНР.
25

26. Сергійчук, В. Соборна пам'ять України : календар-альманах 2011 /
В. Сергійчук. – вид. 2-е. – Київ : Сергійчук, 2010. – 288 с.
У пропонованому календарі-альманасі наводяться найбільш знаменні події української
історії та згадуються найвизначніші постаті нашого народу, яких вшановуємо в 2011
році.
26

27. Рудницький, С. Л. Чому ми хочемо самостійної України /
С. Л. Рудницький. – Львів : Світ, 1994. – 416 с.
Чому ми, українці, хочемо самостійної України? Якої нам треба самостійної
України? Які чинники сприяють процесам становлення, зміцнення і розвитку
української державності та які гальмують їх? Яка роль географічного
фактора – території, її природно-ресурсного потенціалу, просторового
розташування землі України – у повноцінному функціонуванні Української
Самостійної Соборної Держави? Академік Степан Львович Рудницький
(1877-1937), багаторічний в'язень ГУЛАГу, відповідаючи на ці питання,
обгрунтував геополітичне бачення зародження і становлення самостійної
суверенної Української держави. Наукові думки і позиції вченого дають
багату поживу для нашого сучасника, для правильної орієнтації в складних,
часто суперечливих процесах українського державотворення.
27

28. Плохій, С. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського :
пер. з англ. / С. Плохій. – Київ : Критика, 2011. – 599 с.
Розповідь про незвичайні, як на початок ХХ століття, історіографічні погляди молодого дослідника
та громадського діяча, а ще про революційні зміни, що їх ті погляди спричинили в уявленнях його
сучасників та нащадків про історію. Це є також розповідь про незвичайну історію Грушевського-
людини, його шлях від сина одного з “обрусителів” окраїн Російської імперії до лідера української
революції та символу нескореності української науки і культури за сталінізму. Ця книжка зводить дві
іпостасі тієї самої людини – історика та політика – докупи, щоби показати, як істориків та їхні
уявлення про історію формувала сучасність, у кожного своя, і як ці уявлення змінювали та змінюють
майбутнє.
28

29. Грушевський, М. С. Новий період історії України за роки від 1914 до
1919 / М. С. Грушевський. – Київ : Либідь, 1992. – 46 с.
Книга є своєрідним продовженням `Історії України, приладженої до програми вищих
початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх`. Твір складається із семи розділів, де в
хронологічному порядку йдеться про перебіг подій в Україні в період світової війни,
Лютневої і Жовтневої революцій, проголошення і перших кроків Української Народної
Республіки, боротьби за її незалежність.
29

30. Копиленко, О. Л. Українська ідея М. Грушевського: історія і сучасність :
монографія / О. Л. Копиленко. – Київ : Кондор, 1991. – 184 с.
У монографії на основі аналізу творчої спадщини М. Грушевського робиться спроба дати
об’єктивну оцінку політико-правової концепції вченого. Дослідження її серцевини – української
ідеї – він починає з найдавніших часів і доводить до 1917 року. Особливу увагу автора
привертає доля ідей Грушевського в той період, коли йому довелося стати на чолі Центральної
Ради.
30

31. Винар, Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації : статті і
матеріали / Л. Винар ; Українське історичне товариство, Інститут
української археології. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 1995. – 304 с.
Зміст цього видання включає лише частину моїх досліджень в царині грушевськознавства.
Зокрема не було змоги помістити моїх біографічних досліджень, а також праць про
науково- організаційну діяльність Грушевського в Україні і поза її кордонами і
докладнішого аналізу його суспільно-політичної діяльності. Проте до рук читачів в
Україні і діаспорі даємо збірку вибраних статтей і матеріалів, які віддзеркалюють
різноманітну тематику моїх грушевськознавчих дослідів.
31

32. Главацький, М. В. Володимир Винниченко / М. В. Главацький. –
Київ : КМ-БУКС, 2017. – 144 с. – (Творці державного престижу).
Перечитуючи деякі сторінки історії України, часом вражаєшся: як багато подій
перегукується із сьогоденням! Та це й не дивно — історія, як відомо, рухається по спіралі.
І якщо ми, українці, вважаємо себе мудрим народом, то маємо враховувати досвід своїх
героїчних предків, учитися на їхніх помилках, намагатися попереджати нові. Біографічна
серія «Творці державного престижу» присвячена величним історичним постатям, з
якими насамперед асоціюється становлення державності та незалежності України.
Однією з таких постатей, безперечно, є Володимир Винниченко – палкий поборник
політичної свободи української держави, перший її прем’єр-міністр, видатний письменник
і драматург.
32

33. Винниченко, В. К. Відродження нації : репринтне відтворення видання
1920 р. Ч. 1 / В. К. Винниченко. – Київ : Вид. політ. літ-ри України, 1990. –
349 с.
Репринтне відтворення видання 1920 р. Тритомна мемуарно-публіцистична праця Відродження
нації (Історія української революції. Березень 1917 р. – грудень 1919 р.) була написана в еміграції,
У Відні – твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це
широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних
політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу Частина I. Доба української
Центральної Ради. Період перший. Революційна організація державності й морально-правової
влади.
33

34. Винниченко, В. К. Відродження нації. Історія української революції
(марець1917 р. – грудень 1919 р.) : репринтне відтворення видання 1920 р.
Ч. 2 / В. К.Винниченко. – Київ : Вид. політ. літ-ри України, 1990. – 328 с.
Частина друга: Доба Центральної Ради. Період другий: організація юридично-правової влад
34

35. Гунчак, Т. Україна: перша половина ХХ століття : Нариси політичної
історії / Т. Гунчак. – Київ : Либідь, 1993. – 288 с.
Книжка знаного в Україні американського історика Тараса Гунчака є своєрідною спробою
висвітлити основні віхи державотворчих змагань українців протягом першої половини ХХ ст., –
мабуть, найдраматичнішого періоду політичної боротьби. Видання доповнюють оригінальні
тексти політичних документів, архівні фотоілюстрації.
35

36. Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні
(XIX - XX ст.) : навч. посібник / Я. Й. Малик, Б. Д. Вол, С. Д. Гелей,
В. В. Трофимович ; за заг. ред. Я.Й. Малика. – Львів : Світ, 2001. –
296 с.
Висвітлює процес виникнення і становлення суспільних рухів та політичних партій
України, їх діяльність у ХІХ – ХХ ст. Особлива увага приділена періодам початку ХХ ст.,
етапу української революції 1917-1920 рр., функціонуванню українських партій на Західній
Україні у міжвоєнний період. Докладно описано місце і роль політичної партії на
сучасному етапі розбудови української державності.
36

37. Сергійчук, В. І. Симон Петлюра / В. І. Сергійчук. – Київ : Україна, 2004. –
448 с. – (Українські державники).
У книзі розповідається про життя і діяльність Симона Петлюри (1879-1926), громадсько-
політичного діяча, патріота, полум'яного борця за свободу і незалежність України, розбудову її
державницьких інституцій.
37

38. Конституційні акти України: 1917-1920. Невідомі конституції України. –
Київ : Філософська і соц. думка, 1992. – 272 с.
Недосліджена царина української історії початку XX сторіччя подана під кутом зору
становлення національної державності. Йдеться зокрема про правовий аспект, актуальність
якого сьогодні очевидна. Читачеві пропонується архівний матеріал, що стосується
конституційної нормотворчості в період 1917 – 1920 років, з коментарями фахівців – істориків і
правознавців. До книги увійшли хронологічний покажчик імен видатних діячів того буремного
часу, а також фотоілюстрації, які здебільшого публікуються вперше за радянський період.
38

39. Савченко, В. А. Павло Скоропадський – останній гетьман України /
В. А. Савченко. – Харків : Фоліо, 2008. – 380 с.
Книжка відомого історика В. Савченка присвячена Павлу Скоропадському, останньому
гетьману України, діяльність якого пов'язана з бурхливими подіями епохи Громадянської війни.
Кавалергард і генерал, найбагатший поміщик, плоть від плоті вищого світу Петербурга, що
успішно робив кар'єру й особисто знав імператора, він волею долі стає диктатором України.
Оцінювати гетьмана Скоропадського можна і як «лиходія», і як «праведника», але саме своєю
неоднозначністю він і цікавий. Лев Троцький називав його українським Бонапартом, генерал
Денікін – другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитання допоможе
знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні
джерела, спогади учасників подій.
39

40. Копиленко, О. Л. Держава і право України. 1917-1920 : навч. посібник /
О. Л. Копиленко, М. Л. Копиленко. – Київ : Либідь, 1997. – 208 с.
Книга присвячена державотворчим процесам і законодавчій діяльності в Україні періодів
"першої" й "другої" УНР та Української держави гетьмана Скоропадського. В центрі уваги
авторів - такі актуальні й для сьогодення проблеми, як вибір стратегічних орієнтирів
державотворення, організація влади в центрі й на місцях, формування державного апарату,
судової системи та ін. Наводяться законодавчі акти, які найповніше характеризують тогочасне
українське законодавство.
40

41. Музиченко, П. П. Історія держави і права України : навч. посібник /
П. П. Музиченко. – 2-е вид., випр. і доп. – Київ : Знання, 2000. –
662 с.
Спираючись на найновіші досягнення світової історичної думки, публікації вітчизняних
та зарубіжних учених, значна частина яких тривалий час залишалась недоступною для
громадян України, автору вдалося створити один із найповніших сучасних навчальних
посібників з історії держави і права України. Посібник має системний характер. Автор
послідовно розкриває основні етапи формування суспільного та державного ладу, права,
суду і судового процесу в Україні починаючи з часів Київської Русі до сьогодення.
41

42. Реєнт, О. П. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.) :
монографія / О. П. Реєнт ; Ін-т історії України, НАНУ. – Київ :
Інститут історії України, 2003. – 340 с.
Монографія висвітлює проблеми історії України у складі двох імперій, становище
українських земель в Австро-Угорській і Російській імперіях та європейській дипломатії
щодо них у XIX - початку XX ст., потенціал національного відродження України, її
соціально-економічний розвиток та боротьбу між працею і капіталом, діяльність
українських політичних сил у революціях 1905- 1907, 1917 рр. та Першій світовій війні.
42

43. Політична історія України : посібник / Є. О. Бондарєв, В. П. Горбатенко,
В. А. Греченко, В. І. Танцюра ; за ред. В. І. Танцюри. – Київ : Академія,
2001. – 488 с.
Розкрито джерела політичної традиції українського народу, зміст політичних процесів в
Україні від початків її історії до сьогодення. Простежено суть і наслідки політичної
дискримінації українців на різних етапах вітчизняної історії, розвиток ідеї української
державності, непоодинокі спроби утвердити її до проголошення України незалежною
державою. У ньому йдеться про особливості розвитку політико-правової системи українського
суспільства, державного та адміністративно-територіального устрою, політичних режимів,
їх внутрішньої та зовнішньої політики, ролі в них політичних партій, рухів, лідерів нації,
визначальні політичні тенденції на сучасному етапі.
43

44. Гай-Нижник, П. Листопад-грудень 1918 р. : Повстання директорії чи
успішна спроба державного військового перевороту? / П. Гай-Нижник //
Київська Старовина. –2008. – № 2 (380). – С. 62–71.
Осередком заколоту було обрано м. Білу Церкву, де в ніч з 12 на 13 листопада зібралися майже
всі керівники повстання. 14 листопада Січові Стрільці порушили обітницю вірності (присягу) і
виступили з касарень зі зброєю в руках у напрямку Києва з метою повалити існуючу владу
(збройний, заздалегідь організований, виступ військовослужбовців проти законної влади, уряду,
якій до того ж вони присягали на вірність). Отже, це не був виступ на підтримку народного
повстання, це був військовий заколот (путч) проти існуючої влади, який спричинив собою вибух
народного повстання (до цього часу вибухали лише “острівні” виступи бунтівників). У ході
здійснення перевороту його речниками було досить вдало використано гетьманську Грамоту
про федерацію, невирішеність земельного питання, міжнародну військово-політичну
обстановку тощо. Заколотники не відчували нестачі озброєння. Його у великій кількості було
перевезено з Росії і надано німцями. Вже в другий день заколоту повстанцями було мобілізовано
і озброєно 30 тис. селян. Виступ Січових Стрільців не був повстанням (бунтом військових), а
добре підготовленою і попередньо продуманою акцією, тобто путчем, метою якого було не
лише повалення існуючого ладу, зміна політичного (встановлення соціалістичної республіки) і
соціально-економічного (ліквідація права приватної власності, націоналізація землі і
промисловості тощо) шляху розвитку країни, а й приведення до влади чітко визначених осіб –
п’яти членів Директорії
44

45. Литвин, В. М. Українська революція 1917-1921 років і сучасність:
незасвоєні уроки / В. М. Литвин // Вісник Нацiональної академiї наук
України. – 2017. – № 9. – С. 61–73.
Автор аналізує офіційні інтерпретації 100-річчя Української революції 1917-1921 років,
викладає наявні підходи до постановки проблеми теорії революцій, звертається до українських
тогочасних революційних реалій з точки зору їх уроків, які не дістали критичного осмислення
та врахування під кутом потреб і викликів сьогодення.
45

46. Бойко, О. Д. Проблема визначення кордонів України в період Центральної
Ради (1917-1918 рр.) / О. Д. Бойко // Український iсторичний журнал. –
2008. – № 1 (478). – С. 31–46.
Досліджено питання визначення території та кордонів, яке для української нації постало
одночасно з вимогою національно-державного самовизначення України на початку Української
революції. Розглянуто громадсько-політичні події і державно-правові акти, за якими
відбувалися територіальні зміни протягом 1917 - 1918 рр.
46

47. Верстюк, В. День соборності України: історія виникнення традицій й
свята / В. Верстюк // Наука i суспiльство. – 2012. – № 1-2. – С. 2 – 4.
Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію
народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і
довготривалого процесу її формування. В часи феодального роздроблення земель Київської Русі
заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії.
Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі
полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна
завжди уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.
47

48. Гай-Нижник, П. П. А. К. Ржепецький – міністр фінансів Української
держави за гетьманату 1918 року / П. П. Гай-Нижник // Фінанси України. –
2008. – № 3 (148). – С. 117–120.
Подається нарис життя та діяльності міністра фінансів Української Держави (Гетьманату
П. Скоропадського) А. К. Ржепецького, висвітлюються його політичні погляди і професійні
здобутки на державній посаді.
48

49. Іващенко, В. Політика національних урядів у сфері охорони об’єктів
права промислової власності у роки української революції (грудень
1917–1921 роки) / В. Іващенко, А. Морозов // Теорія і практика
інтелектуальної власності. – 2013. – № 5 (73). – С. 96–103.
На основі історико-правового методу аналізуються заходи щодо формування органів охорони
об'єктів права промислової власності в певний історичний період і на підставі проведеного
дослідження виділяються дві моделі формування державної системи охорона промислової
власності, що існувала у той час.
49