1. Казка «Про вередливу Лиску Киску».
За горбочком височеньким,
За ставочком маленьким,
Де впада струмок у річку,
Схожий ліс на рукавичку.
Жила в тому лісі Кізка.
Щира, добрая Маркізка.
Царював у ньому Вовк,
Мало в чому мав він толк.
Заправляла в ньому Лиска,
Хитрющая, на ймення Киска.
Маркізоньку ж не злюбила,
Все життя її ятрила.
Стрімголов бігла Лиска,
Дивиться: співа синичка.
Спіткнулася об пеньок,
Відірвала хвоста кусок.
Хитрюга до Вовка побрела.
Каже: «Що ж зробила Кізонька?..»
Заклацав злющо той зубами,
Кізоньку набив кілками.
Лисонька на радощах скаче,
Хвалиться – кого побаче…
Побігла вона до дубка,
Де Маркізонька жила.
Дивиться: Кізка спить.
Думає, що ще вчинить.
Дістала з сумки сірничок…
Листя підпалила пучок.
Розгорілося листя швидко,
Обпалило Маркізоньці личко.
Легенько вогник скаче.
Лисонька ж із ляку плаче.
Лихо сталося за мить,
Швидко вогник горить.
Прибігли перші Бобри,
Принесли із собою води.
Гуси пожежний рукав
Притягли й закинули в став.
Повнісінький рот набравши води,
Чимчикують Чаплі сюди.
Схопився Ведмідь за лопату,
Рівчачок навкруг вогню копати.
Погасили вогонь звірі…
Стояли довго ще стовпи сірі.
Замотав Личко Кізці Їжак.
Допомагав Добряк Шпак.
Сварили звірі Лисичку,
Пустотливу, злу сестричку:
- Не пали ти сірники у лісі,
Не розкладай вогонь на узліссі.
2. Пообіцяла звірам Киска,
Налякана вогнем Лиска:
- Пожежну безпеку буду я знати,
Сірнички більше не стану брати…
Нагорнули звірі нового листя,
Встелили Маркізі обійстя.
Попечене зажило личко…
Знову жваво біжить по водичку.
Вовку звірі дали прочухан,
Щоб не вівся на Кисчин обман.
Стали вони у мирі жити,
Небесній блакиті радіти.
Наталія Мельник
