dVі всеукраїнський конкурс мультимедійних проектів (2)
1. VІ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС
МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ПРОЕКТІВ
«ВРЯТУВАТИ ВІД ЗАБУТТЯ»
«БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКУ
ДЕРЖАВНІСТЬ:
СІМЕЙНІ ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ»
2. Назва роботи:
«Щоб гідно майбутнє зустріти,
Минуле забути не смій!»
Автор: Страшкулич Каміла Василівна
Місце навчання: Верховинобистрянська ЗОШ І-ІІ ст.,
7 клас
Адреса місця навчання: с.Верховина Бистра
Великоберезнянський район
Закарпатська область
Контакти: тел. 0996386456, nadija_skryp@ukr.net
3. Ця робота містить
коротку історію
мешканців села
Верховина Бистра, а
зокрема трагічні
сторінки з життя
простого верховинця
Варгулича Івана
Андрійовича
4. Неспокійні часи настали для мешканців Бистрого з вересня 1939-го. Поляки,
затиснуті із двох боків арміями Гітлера і Сталіна, ринулися на південь. Ліси довкола
Бистрого і навколишніх сіл наповнилися польськими біженцями. Десь тоді в урочищі
Розсипанець знайшли двох убитих мадярських прикордонників. Вина лягала на
місцевих мешканців, але ті одностайно твердили, що то є справа рук поляків. Власті
знайшли «соломонове рішення». Привезли у Бистрий двох інших спійманих
польських біженців і на сільському цвинтарі розстріляли…
…У 1939-40 рр. нелегально емігрували в СРСР, або, як тоді казали, «втікли у
Росію», Гафія і Василь Кулики, Іван Варгулич, М.О.Мащак, П.В.Копко, П.Ф.Шоляк та
багато інших. Більшість із них поповнили потім ряди військової чехословацької
частини, що формувалася в СРСР. Так, Нінчак Михайло Дмитрович 1916 р.н. вступив
до чехословацького батальйону у м. Бузулук, пройшов крізь бої від Соколова до
Словаччини. Загинув 29.10.1944. Похований на меморіальному цвинтарі «Дукля».
5. Чума Микола Васильович, 1920 р.н., став чехословацьким воїном у м. Бузулук
в січні 1943-го. Загинув під час бомбардування військового ешелона на станції
Яхнівка на Чернігівщині 13.10.1943. І спить він вічним сном у братській могилі
поблизу чернігівського села Світанок разом із загиблими побратимами із
сусідніх верховинських сіл…
Загинули і чотири «добровольці» Червоної Армії, родом з Бистрого. У ряди
визволителів стали вони у листопаді 1944-го й загубились на фронтах війни. Це –
Повханич М.М., 1924 р.н., Повханич І.М., 1922 р.н., Кулик Ю.С., 1917 р.н.,
Іваньо Ю.Д., 1918 р.н.
У роки війни бистряни «допомагали» будувати сумнозвісну «лінію Арпада». За
переказами, мадярські власті виганяли бистрян працювати на оборонних
спорудах «лінії» аж у Жорнаву і Кострино. Червонозоряні вояки вступили у
Бистрий без боїв і кровопролиття.
Вічна їм пам’ять! Ми їхній подвиг не забудемо повік .
6. Іван Андрійович Варгулич (1909-1942) із верховинського села Бистра був серед
тих, хто зі зброєю в руках став на шляху коричневої чуми фашизму ще в 1936-1939
рр.. на теренах Іспанської республіки.
Народився і виріс майбутній антифашист у гірському селі нашого краю
Верховина Бистра (Великоберезняського району Закарпатської області). Його
родина належала до малоземельних, тому Іван був змушений податися на заробітки.
7. Спочатку опинився у словацькому містечку Міхаловце, а потім емігрував аж у
Бельгію. Тут, у місті Льєж, пішов працювати на вугільну шахту, а потім через
скорочення шахтарів став безробітним. Без довгих вагань записався добровольцем
іспанської республіканської армії.
Документально засвідчено, що у 1938 році Іван Варгулич воював у Іспанії в складі
інтернаціональної бригади 45-ої дивізії, тричі був поранений.
Сам про один з епізодів маловідомої для наших сучасників війни розповідав так:
«Коли надійшла команда про відкликання інтернаціональної бригади з Іспанії,
розпочалася евакуація у напрямку до французького кордону. Але війська
профашистського диктатора Франко наступали дуже швидко. Тоді командування
республіканської армії звернулося до нас з проханням зупинитися і стримати наступ
франкістів, прикривши таким чином організований відступ республіканців до
Франції. Кожен вирішував за себе добровільно. У числі добровольців опинився і я. У
наступному бою мене поранило у шию та ногу...».
8. Цілком очевидно, що мова іде про заключні акорди громадянської
війни в Іспанії і, зокрема, про бої у грудні 1938-го та лютому 1939-го у
провінції Каталонія на північ від міста Барселона.
Подальша доля іпсанського волонтера з Ужанської Верховини
була наступною: концтабори Аржелес в Іспанії і Боре на півдні
Франції, звідки волонтерів інтернаціоналістів відправили по своїх
країнах. Так учорашній камрадо (по-іспанськи товариш) Варгулич
знову опинився у бельгійському місті Льєж. Знову працював там у
шахті, а коли німецькі фашисти окупували країну, переїхав до
німецького міста Гельсінкірхерхорст. Звідси попросився у відпустку
до рідного села.
11. Була вже осінь 1940-го. Деякий час Іван перебував у своїх сестер, але ті жили
бідно і бути на утриманні їх сімей невдовзі не схотів. До того ж, ним зацікавилися
мадярські жандарі.
А сталося це так. Василь Вудмаска, бойовий побратим Івана по іспанській війні і
його земляк, розповів про їх пригоди у далекій Іспанії своїй дружині Олені Лукан, а та
довела все до відома жандарів. Не чекаючи арешту, 11 березня 1941 року поблизу с.
Сянки Іван Варгулич перетнув кордон СРСР. Червоні прикордонники повезли його у
селище Сколе. І почалися довгі допити. Та обставина, що Іван перебував і працював
деякий час на території Німеччини, давала змогу енкаведистам підозрювати його у
шпигунстві. Не допомагала і участь у боротьбі із фашистами в Іспанії...
16 грудня 1941 року «особлива нарада» засудила І. А. Варгулича на 5 років
ув’язнення і вислала у Вятський табір, де 30 липня 1942 року він помер. Так
радянська влада оцінила діяльність добровольця-антифашиста.
12. Хлібина починається з зернини,
З любові починається життя,
З дитини починається країна,
Минуле ж є цеглина майбуття.
Каміла Страшкулич
